Якби диктаторів раптом почали номінувати на звання “найтупіший лідер планети”, то, безумовно, найбільше шансів на цю нагороду було б саме у Путіна. Так “майстерно” протиставити себе всьому цивілізованому світу та ще й сподіватися, що у Російської Федерації є хоча б найменший шанс перемогти західну антипутінську коаліцію, здатна лише особа, яка живе у відірваному від всієї міжнародної спільноти власному вимірі.
Зараз, коли майже увесь світ налаштований проти режиму рашистів, жодних шансів перемогти в Москви немає. Але замість того, щоб розібратися в своїй помилці стосовно вторгнення в Україну і зробити спробу виправити її, Путін продовжує впевнено вести підлеглу йому країну до прірви, з дна якої, після падіння туди, Росії вже ніколи не викарабкатися.
Частина російського генералітету застерігає Путіна від повного знищення дієздатної частини армії у російсько-українській війні. Але, схоже, його навіть на стримує той факт, що, в разі остаточного розгрому російських військ, йому нікого буде посилати на придушення народних повстань, бунтів і заворушень, які обов’язково виникнуть після різкого погіршення економічної і соціальної ситуації в Російській Федерації.
Він, як Гітлер в останні місяці весни 1945 року, сподівається на якесь чудо, і сам безпосередньо починає керувати частиною операцій на фронті, вносячи сум’яття та безладдя і в без того критичну ситуацію для російської окупаційної армії. Адже навіть проросійські блогери визнають, що російська армія недієздатна.
Незабаром для Росії настануть важкі часи. У фатальному для себе вторгненні в Україну Путін явно зазнає невдачі. Він не знає, як йому уникнути поразки, проте до капітуляції поки що не готовий, розуміючи, що це може викинути його назавжди з президентського крісла.
Водночас, якщо звернути увагу на політичну тональність основних штатних телевізійних російських пропагандистів, то вони вже почали переформатовувати свої політичні шоу під те, що війна в Україні може бути і не виграна. Не виключено, що в Кремлі вже готуються запропонувати Україні і Заходу закінчення війни на своїх умовах.
Але будь-які переговори про припинення цієї війни мають розпочинатися зі згоди Росії повністю вивести свої війська з України, погодження процесу виплати Українській державі репарацій, відшкодування збитків кожній родині, що були завдані воєнними злочинцями, яким Путін наказав вторгнутися на територію України, та фінансування повної відбудови української інфраструктури. Диктатор і його подільники мусять заплатити величезні рахунки репарацій за усі свої злочини в Україні.
Рашистів потрібно продовжувати бити і знищувати доти, поки їх не буде повністю вигнано з Української держави. А оскільки Україна воює, використовуючи зброю, котра вироблена в Сполучених Штатах і державах Північноатлантичного альянсу, та вже в більшості випадків повністю відповідає стандартам альянсу, то після нашої перемоги Україна б мала приєднатися до НАТО без ПДЧ. Оскільки в якості ПДЧ українцям автоматично мусить зарахуватися участь у війні з Росією.
Військова та економічна сила – це те, що вплине на Путіна, а не заклики до моралі чи людяності. Підходи президента США Джо Байдена до війни в України виважені і всебічно скрупульозно прораховані аналітиками та експертами, котрі консультують його адміністрацію. В Вашингтоні не вдаються до емоцій і реактивних дій. Американці остаточно визначились, що Україна не має програти, і вона не програє.
Новітня історія вчить нас, що виграє не обов’язково той, хто сильніший, а той хто діє більш виважено і продумує наперед кожен свій наступний крок. Москва сподівалася отримати в Україні швидку перемогу, тому й не очікувала, що зіткнеться з такою жорсткою відсічу від українців.
Путін не може собі дозволити прийняти status quo ante bellum, тобто ситуацію, яка існувала до війни. Але дилема для нього полягає в тому, що він не хоче програти, але одночасно й не бажає відступитися від України. І тут йому дуже не пощастило, бо кожне з цих рішень є взаємовиключним стосовно іншого.
Тиран, перебуваючи в фальшивій реальності, використовує надзвичайне насильство в Україні, щоб спробувати змінити світ під свої патологічні погляди і переконання. Він вважає, що є вищим за інших, тому має право чинити все, що тільки йому заманеться, використовуючи будь-які види насилля.
Для тоталітарної Росії настали Темні часи. Драма, яку розігрує Кремль, у підсумку матиме дуже погані наслідки для всієї Російської Федерації. Путінізм принесе смерті і нещастя й на російські території, оскільки, якщо Москва спробує затягувати війну, то вона перекинеться і до них.
Всі апеляції до нібито національної, расової чи релігійної ідентичності українців і росіян, що мають виправдовувати будь-які засоби захисту облудних імперських ідей – фішка диктатора, за яку він триматиметься до останнього. А невизнання українців, як нації і заперечення України, як держави – це ті стовпи на яких стоїть вся конструкція путінізму. Тому проукраїнського варіанту вирішення конфлікту, який він сам і створив, для нього бути не може.
Путін з усіх сил намагався впхнути радянське минуле в сьогодення не врахувавши того, що нинішня Російська Федерація за своєю військовою потугою і економічним потенціалом – критично відстає від колишнього СРСР. І що розкрадання отриманих газонафтових доларів відбувалося в Росії на всіх рівнях, а це повністю перекреслює його божевільні плани про підпорядкування світу Москві.
Світове панування було довгостроковою метою Путіна. Він терпляче оцінював світові тенденції, прораховував свою стратегію, одночасно перекачуючи вкрадені доходи від продажу російського національного багатства – природних ресурсів – у власні кишені і кишені своїх друзів.
Приватизувавши Росію, диктатор рухався вперед у світі миттєвих комунікацій й високих технологій, і, маючи застарілу ментальність часів Залізної завіси, переоцінив здатність Росії вести війну. “Дід війни” йде явно не в ногу зі світом Інтернету, смартфонів і користувачів соціальних мереж. Забираючи життя інших заради сумнівної мети та минулого, яке не має жодної цінності. І робить його ще небезпечнішим той факт, що він ще живий.
Путін поставив все на хід однієї карти, не маючи при цьому стратегії виходу в разі невдачі під час вторгнення в Україну. І як би він не намагався маневрувати, зазнаючи неуспіху в своїй воєнній кампанії, йому буде дуже важко повернутися до тих цілей війни, які він сформулював у лютому.
Ізолювавши власними руками Росію від всього цивілізованого світу, він загнав її в дуже важке геостратегічне становище. Кинув Російську Федерацію у протистояння сам на сам з колективним Заходом, адже тепер у Москви союзників немає. Бо навряд навіть Білорусь чи Венесуелу можна зарахувати до числа справжніх прихильників Кремля.
Зрозуміло, що найбільшими цінностями для “кремлівського старця” є його життя і збереження влади. Проте тут все може бути далеко не так, як йому думалося 24 лютого 2022 року. Ситуація для нього патова. Або він продовжить свою війну в Україні до того часу, як усі його війська будуть повністю розгромлені, і втратить там все, що у нього є, а потім буде усунутий від влади, або він може відступити назад до Росії і його скинуть незадоволені цим провальним результатом колишні соратники.
Путін ненавидить демократію, не поважає чужі життя і думає лише про себе, свою владу та багатство. Він – жорстокий диктатор, і, як і будь-якому іншому жорстокому диктатору, йому абсолютно байдуже, що станеться з його країною чи його народом. Для нього вони лише знаряддя реалізації його влади. Незалежно від того, скільки росіян загине, він готовий послати їх на неминучу смерть, щоб отримати те, що він хоче, підживлюючи своє маніакальне бачення відродження старої Російської імперії під керівництвом “царя” Путіна І.
Це повторювалося вже не раз в історії, коли диктатор з гіперболізованим баченням своєї місії, в кінцевому підсумку, знищував власну державу, намагаючись знищити інші країни.
Але йому потрібен і інший результат: він хоче зруйнувати ліберальні демократії та світовий порядок, який вони створили. Він ненавидить Захід і за те, що той намагається обмежити його владу, і його помста полягає в тому, щоб посіяти хаос та руйнування по усьому світу.
Війна коштує Росії до 1 мільярда доларів на день, і, за прогнозами, на відновлення економіки РФ знадобиться 30 років. Питання в тому, що російсько-українська війна вже завдала збитків Україні на понад 600 мільярдів доларів. Рашисти нищать інфраструктуру, житлові будівлі, заводи, фабрики, склади, техніку і аеродроми в Україні.
Коли війна закінчиться, то для Путіна, а скоріше за для його наступника, витрати, пов’язані з програною військовою кампанією, зменшаться, але доведеться витратити еквівалент сотень мільйонів доларів на день, щоб сплатити репарації на відбудову України. Інакше режим економічних санкцій збережеться, що змусить російську економіку заплатити ще більшу ціну.
Останньою лінією оборони путінського імперського шовінізму стали телевізійні пропагандисти на державному телебаченні. Ці інформаційні злочинці несуть безпосередню відповідальність за прикриття злодіянь їхнього збожеволівшого від безмежної влади “імператора”, який вважає себе реінкарнацією Петра І. Саме вони більше 8 років накачували в голови населення Росії брехливу інформацію про те, що робиться в сусідній Україні, прикидаючись стурбованими про долю українців.
Незалежно від того, чи доживе сам Путін до цього часу, після війни мусить відбутися суд на путінізмом. На лаві підсудних у Міжнародному суді в Гаазі мають опинитися усі ті, хто з таким завзяттям і ентузіазмом готували війну Росії з Україною.
А це, крім самого Путіна, міністр оборони Росії Шойгу, міністр закордонних справ РФ Лавров, голова Ради Федерації Федеральних Зборів Російської Федерації Матвієнко, прес-секретар Путіна Пєсков, секретар Ради Безпеки Російської Федерації Патрушев, директор Федеральної служби безпеки Російської Федерації Бортніков, голова Державної Думи Володін та всі інші постійні члени Ради Безпеки Російської Федерації, які публічно освятили злочинне вторгнення російських військ на територію незалежної держави України.
