Офіційний представник МЗС Росії Марія Захарова нещодавно заявила в інтерв’ю телеканалу Sky News Arabia, що “Тієї України, яку ви і ми знали у тих, власне, її кордонах, які були раніше, більше немає. І не буде. Це очевидно”. “Зливний бачок” путінського режиму Захарова часто виголошує ту інформацію, котру в Кремлі хочуть донести до світової спільноти офіційно. Доручаючи це оприлюднювати особі, від слів якої потім буде легко відхреститися. Мовляв, ми не надавали їй повноважень проголошувати, що вона сказала.
Та у цьому випадку, на спростовування навряд чи варто очікувати. Ця заява саме про те, чого найбільше хоче російський диктатор. Путін вважає себе, як і Гітлер, “знаряддям історії”, думаючи, що провидіння на його боці. В Росії більше двох десятиліть виконували усі забаганки узурпатора, і він сліпо повірив, що весь світ має “прогнутися” під його бажання – надати РФ статус наддержави, не маючи для цього жодних об’єктивних передумов.
Москва прагне організувати переділ сфер впливу в світі не розуміючи того, що об’єктивно ці сфери впливу знаходяться між Сполученими Штатами і Китаєм, а Кремль уже безнадійно вибув з геополітичного змагання, як би цього не хотілося російському диктатору.
Сформована путінським телевізором скажена російська шовіністична гординя, дискредитувала суспільство РФ на всіх тільки можливих напрямках. При цьому Москва одержима експортом антидемократії в інші країни, що в підсумку виливається в нещастя, хаос і війни кожного разу, коли Кремль пробує силою примусити сусідні народи піти його тоталітарним шляхом.
Жадібність Путіна до загарбання чужої землі носить патологічний характер. Московія не може заселити і обробити дуже велику частину своєї території, й водночас зазіхає на землі України, Молдови, Грузії та інших сусідніх держав.
Володіючи величезними природними і мінеральними багатствами та значним сільськогосподарським потенціалом, Російська Федерація перетворилася на країну з малоосвіченим населенням в глибинці і громадянами з “промитими мізками”, котрі проживають у великих містах. Маючи можливість потенційно стати найбільш процвітаючою країною в світі, РФ перетворилася на сировинний придаток Китаю, і задля абсурдного протистояння із Заходом ладна знищити свою державність, але не готова відмовитись від культивованої Путіним псевдовеличі.
Він вірить у те, що має абсолютну владу над усім, що особисто вважає інтересами Росії, і його хибне его, яке підштовхують геополітичні фантазії, не здатне змирися з тим, що хтось не хоче підкорятися його бажанням. Найближче оточення створило у Путіна ілюзію, що він може робити все, що тільки йому заманеться, і він у це сам свято повірив.
Війна в Україні критично підточила фінанси Російської Федерації. І дуже малоймовірно, що в диктатора буде можливість дозволити собі в 2023 році поточний рівень військових витрат. Особливо, коли для росіян заблокований доступ до передової електроніки, чипів і запчастин для літаків, автомобілів та буквально всього того, що потребує використання модерних західних технологій. Через санкції Росія навіть не може виготовляти свої нові танки.
В Російській Федерації все жорстко контролюється КГБ: починаючи від Кремля й закінчуючи церквою. Путінський режим організований таким чином, щоб залучені до нього далеко не найрозумніші, але повністю віддані “фюреру” кадри, завдяки політичним маніпуляціям, весь час попадали на керівні посади. При цьому завжди на першому місці був не талант чи професійна підготовка, а готовність виконувати будь-який наказ, який надходитиме від Путіна або нижчих інстанцій.
Проте на п’ятому місяці російсько-української війни вже саме ФСБ не в захваті від того, що затіяв довічний президент РФ. Хоча це не свідчить про його сильний колективний інтелект, але сам факт того, що Путін війною в Україні перекрив не тільки фінансові можливості, що були до того у вищого керівництва спецслужб і армії, а й зробив проблематичним внутрішні і зовнішні маневри для еліт силового блоку, не може їх не хвилювати.
Так само, як і питання, що вони будуть робити далі, в разі падіння путінського режиму і можливого розвалу Російської Федерації в результаті програшу у війні з Україною. Очевидно, що силовики переймаються власною долею куди більше, ніж тим, як довго ще може втриматися в насидженому кріслі тиран. І в цьому тепер головна небезпека для Путіна.
А у випадку, коли вони об’єднають свої зусилля з прем’єр-міністром Росії Михайлом Мішустіним і мером Москви Сергієм Собяніном, які навряд чи виявлять бажання потонути разом з “путінським Титаніком”, то для головного кремлівця це може виявитися коротким шляхом до краху його влади.
Звісно, що Путін здатен діяти на випередження, і за найменших однак спроби самоорганізації блоку силовиків і вищих державних посадовців розпочати чистки в його рядах. Проте ті можуть врахувати невдалий досвід путчу ГКЧП в 1991 році та напряму проголосити про відсторонення деспота від влади, через неможливість за станом здоров’я виконувати Путіним обов’язки президента Російської Федерації. В такому разі, за конституцією РФ, всі вищі владні повноваження переходять до прем’єр-міністра Росії Михайла Мішустіна.
І тут проти Путіна злий жарт можуть зіграти виплекані його режимом офіційні державні пропагандисти Соловйов, Кисельов, Скабеєва, Попов, Познер, Малахов, Сімоньян. Бо якщо вони змогли за довгі роки своєї “професійної роботи” зазомбувати населення Росії на підтримку Путіна, то тепер, так само легко, зможуть зазомбувати його і на підтримку нових лідерів та нової влади.
Адже вони ніколи не працювали задля свідомого поширення ідей “розвиненого путінізму”. Головним критерієм їхнього інформаційного обслуговування діючого режиму, завжди були гроші і ті дуже приємні дивіденди, які вони приносять їхнім власникам.
Саме ці телевізійні пропагандисти зможуть допомогти постпутінському режиму швидко провести публічне широкомасштабне розвінчання культу особистості Путіна і, після успішного проведення цієї ідеологічної операції, претендувати залишитися на своїх колишніх посадах в новому російському інформаційному просторі. Їхня головна цінність полягає в тому, що народ їм вірить. То чому ж на певний час не скористатися цією довірою для легітимізації нової влади?
Для Мішустіна і Собяніна війна Росії з Україною є дуже некорисною тим, що в катастрофічному провалі економіки Росії Путін буде звинувачувати не себе, а саме їх. Як досвідчені бюрократи високого рангу вони це чудово розуміють, і навряд чи готові потрапити “під роздачу” з боку кульгавого лідера, який робитиме все для того, щоб відтермінувати за чужий рахунок повторення долі Муаммара Каддафі чи Ніколає Чаушеску.
Проблемою російських еліт різних рангів нині є те, щоб уникнути або ж мінімізувати відповідальність за все скоєне за більше, ніж два десятиліття путінського правління, і водночас максимально застрахуватися від фатального результату неутримання влади в своїх руках, щоб могло означати, що принаймні з частиною нажитих “непосильною працею” статків їм доведеться назавжди розпрощатися.
Російський політичний і економічний істеблішмент зовсім не зацікавлений у тому, аби Путін своїми авантюрними діями довів ситуацію в Російській Федерації до хаосу, за яким неминуче настане розпад системи влади і самої країни.
Концентрація влади в руках Путіна нині така, що жодного мирного процесу передачі влади не буде. І хоча він планує правити Російською Федерацією поки дозволятиме йому здоров’я, думати так будуть далеко не всі впливові росіяни.
Як відомо, оточення грає свого короля. І коли номенклатурне оточення вирішить, що Путін вже не самодержець Росії, і правомочність цього рішення підтвердить прем’єр і мер Москви, а силовики його підтримають, то одномоментно виявиться, що “король голий”.
