10 років назад ми розпочали процес завершення російської імперії і стрімкого становлення України. Імперії не вмирають за один день. Диктатури так, а імперії – ні. Тому цей процес ніколи не міг бути швидким. На жаль.
За цей час я дуже багато кого і що втратив. І мені часто доводилось чути: навіщо це все? Але ніколи в мене не було сумнівів з цього приводу. Бо для мене Майдан почався значно раніше чим 21 листопада 2013 року. Моїх активістів викрадали і били, порушували кримінальні справи, мені били автомобіль, вікна в квартирі, де жила моя 2 річна донька, доводилось переховувати сім’ю. Нам ставили прослушки, погрожували. Тому ні, я ніколи не думав, що без Майдану могло бути краще.
Я думаю про всіх хто загинув. Загинув на Майдані, загинув на війні. І я розумію, що всі ми гинули б так само, але без честі. В тюрмах, в випадкових дтп, вуличних нападах. А так ми вибрали свій шлях, свою боротьбу. Сьогодні ми воюємо як українська держава, а не як дисиденти чи повстанці.
Я точно знаю, що це буде гідний розділ українського підручника з історії. І наступні покоління читаючи про цю боротьбу – захоплюватимуться нами.
А російська імперія сконає. Це факт, якому ще потрібний час.