Читати, слухати, малювати, писати… Що ж іще робити вдома на карантині? Весь світ зараз на вимушених канікулах, є час для роздумів та лірики. Мультидисциплінарний проєкт “роздІловІ” поєднав поезію, музику й візуалізацію. Ми поспілкувалися з авторкою ідеї «роздІлових» та режисеркою проектів Агенції «Арт Поле» Ольгою Михайлюк та дізнались, чому цей проєкт дійсно особливий.
Географія “роздІлових” досить широка — від Станиці до Вроцлава. Чому вирішили перейти у формат онлайн? І розкажіть про етапи трансформації (виступи, перфоманси, фільм “роздІлові наживо” і тепер інтерактивний публічний простір).
Зараз часто питають про наш перехід в онлайн-формат ще за кілька місяців до того, як всі змушені були це зробити. Мовляв, як ви передбачили. Інтуїція!
“РоздІловІ” — про паузи, про те, що поміж словами й людьми, про вміння чути невимовлене. Навіть не про вміння, а про бажання навчитися. “РоздІловІ” починалися як проєкт-лабораторія. Я запросила до співпраці поета Сергія Жадана та акордеоніста Олексія Ворсобу. Потім на різних етапах до нас приєднувалися різні музиканти та відеохудожники, з’являлися нові тексти, мелодії, візуальні образи. Сайт rozdlivi.org дозволяє все це відслідкувати й порівняти.
Учасники проєкту жили в різних містах, отже робота онлайн була притаманна “роздІловим” від початку. Про це, власне, весь час, в різних формах і проявах, йшлося в “роздІлових” — про те, як бути близькими на відстані, про невидимі зв’язки і межі, про розділові знаки, які розділяють і об’єднують речення (і не тільки). Час від часу ми зустрічалися офлайн й показували актуальний матеріал. І так, це траплялося в дуже різних локаціях і за різних обставин. На фестивалі Meridian Czernowitz ми грали в 00:00, й організатори не розуміли, як нас заявити в програмі — як останню подію дня чи як першу наступного. Через кілька років був виступ в Станиці Луганській о 12:00, бо о 15:00 закривали блок-пости.
В режимі work in progress проєкт існував кілька років. З нашим дивним сценічним дійством ми об’їхали всю країну, брали участь в найбільших українських фестивалях, зокрема, відкривали останній Книжковий Арсенал. Отже більшості “роздІловІ” відомі як проєкт, що поєднав поезію Сергій Жадана (Харків), прочитану ним самим, з музикою Олексія Ворсоби (Мінськ) і Томаша Сікори (Вроцлав) та візуалізацією моєю (я з Києва) і Сергія Пілявця (Івано-Франківськ). Проте проєкт постійно трансформується.
Кілька років тому до нас долучився Дмитро Лідер і “роздІловІ” знайшли своє місце у віртуальному просторі. Виник унікальний сайт, що містить не тільки створений нами матеріал, але й має інтерактивні функції. Тобто можна прослухати й подивитися наш поетично-музично-візуальний твір. Можна почитати тексти Сергія Жадана, а вони тут з різних збірок і в моїй доволі своєрідній компіляції. Віднедавна — також англійською, німецькою, італійською, французькою, польською й чеською мовами. Але найцікавіше — сайт дозволяє кожному експериментувати з перекладами окремих рядків, або цілих віршів, самостійно створювати композиції з окремих цитат і зображень, ділитися своїми відкриттями в соціальних мережах або відправляти листи.
В мультидисциплінарних творах пропорція між дисциплінами є не менш важливою ніж сама по собі поезія, музика, графіка. Але витримувати цю пропорцію надзвичайно важко, це і є, мабуть, та “найтонша дія” про яку йдеться в “роздІлових”. Ми не актори й не граємо п’єсу, що буде в репертуарі театру до кінця днів, наші сценічні прояви у такому складі добігли кінця. Але “роздІловІ” — це вже рух, що створився навколо проєкту, І тепер він продовжується у віртуальному просторі. На сайт заходять люди, що можуть навіть не знати мови один одного, але говорити про ті самі речі. Про любов, ніжність, дощ, чуму, вакцину, сонце, якого стає все більше, про самотність і знову про любов.
Розкажіть про “роздІловІ” — з чого складаєтся проєкт зараз?
Зараз “роздІловІ” — це сайт, який весь час вдосконалюється, додаються нові переклади та відеотвори. Один з нещодавніх — Порт. Ми зробили його, шукаючи варіанти для української поезії бути зрозумілою, близькою сучасному іноземному слухачу — французу, німкені, італійцю. Українською текст звучить вголос. В усіх інших варіантах це титри плюс речення, написане від руки. Пам’ятаю, як писала його шістьма мовами “краще до ранку триматися разом”. Зараз це відлуння різними мовами особливо щемке.
Також наше роздІловІ-ком’юніті нещодавно з’явилося в Інстаграмі, сподіваюся до нього долучатимуться все нові й нові люди, яким цікаво #чутизнаки. Тут ми обмінюємося історіями про загублені й віднайдені знаки, читаємо неблагонадійні вірші та шукаємо спільну візуально-поетичну мову.
Крім того, триває робота над об’єктами — інсталяція “роздІловІ” — нове життя тих візуальних робіт, що виникли під час наших сценічних показів. Я писала, малювала, закреслювала наживо. Ці роботи оповідають одну й ту саму історію з дуже різними візуальними інтонаціями. Тоді важливим був процес — інтенсивність, динаміка, паузи, зміна станів письма. Тепер глядач може зосередитися на композиції творів, нашаруваннях, напівпрозоростях, що змінюють сенси, на кольорах, речовинах та фактурах.
У людей калька здебільшого є допоміжним матеріалом, в мене вона — завжди основний. Вона промовляє. Невипадковими в історії “роздІлових” є ягоди бузини, які я використовувала, оповідаючи про війну, зеленка — метафорична й гарна речовина – “любові смарагдова течія».
В роботі над тривимірною версією “роздІлових” я співпрацюю з Сашею Московчуком, йому добре вдається відшукати “світло всередині” кожної з робіт.
Зараз частина нашої інсталяції знаходиться в Музеї Шевченка серед інших творів на виставці “Століття української абстракції”. Одразу після карантину раджу її відвідати. Поки ж можна підготуватися до зустрічі, відвідавши сайт. Планується взаємодія з новими авторами. Перша спроба вже відбулася. Під час мого перформансу “словом”, в рамках цієї ж виставки.
Як втілювали задум “роздІлових” на сайті, скільки знадобилось часу та хто працював над ідеєю дизайну, кому належить ідея?
Сайт виник з бажання знайти гармонійну форму “роздІлових” у віртуальному просторі. Я розуміла, що це не може бути просто альбом, викладений в мережу, що “роздІловІ” — не лінійний твір, в ньому є циклічність, але є і свобода несподіваного рішення, і свобода відмовитися від рішення. На аркуші, де я писала нотатки під час репетиції, треки були виписані по колу, до кожного з них — слова-ключі, як то “ніч”, “нічого”, “ні ні”, “ніЖні”, “любов”. Так і хотілося вибудувати, щоб людина потрапляла на трек, знайшовши правильний “ключ”. Дмитро Лідер запропонував саме такий варіант.
Дизайн сайту цілком ґрунтується на моїх роботах, створених під час виступів. Проте сайт — це трохи інша візуальна мова. “Перекладає” їх дизайнерка Анастасія Мілчаковська. І ось таке сполучення — тактильних відчуттів і новітніх технологій — ми ретранслюємо у віртуальний простір.
Протягом останніх років літературознавці та культурологи чимало дискутують про роль письма в епоху цифрових технологій. На прикладі нашого сайту можна розглядати це питання досить широко.
Зараз весь світ робить паузу, тим самим ведучи боротьбу зі смертельним вірусом. Чи роблять паузу “роздІловІ”?
Ви підказали черговий оксиморон. “РоздІловІ”, які не роблять пауз. До цього були версії “роздІловІ” об’єднують” і “багато слів про тишу”.
Ми так довго закликали зупинитися, а не чекати, коли тебе зупинять, прислухатися — почути вітер, хвилі, биття свого серця кінець кінцем, відчути ритм свій і світу навколо.
І от зараз людство має призупинитися. Натомість наш ритм пришвидшився. Готуємо нові фони й сторінки для сайту, контактуємо з перекладачами, плануємо монтаж фільму про нові способи перекладу, зйомки якого розпочали минулої весни під час спільної лабораторії в Києві, а також нові перформанси. Зокрема, розпочати роботу над одним українським твором, написаним 100 років тому і частково втраченим, збираємо аркушики, шукаємо рядки-ключі.
Хто може долучитися до проєкту і як це зробити?
Коли відчуєте, що готові зробити паузу, заходьте на rozdlivi.org. Коли захочете долучитися до тих, кому і нині потрібна музика-поезія-знаки, мерщій на Instagram.
Оля, чим ви займаєтесь зараз на вимушеному карантині та які плани?
Несподівано багато роботи — звертаються з проханням прокоментувати, проаналізувати, проілюструвати. З’явилося багато уваги як до “роздІлових” та інших проєктів АртПоля (агенції, до якої маю безпосереднє відношення), так і до моїх перформансів. Документація одного з них — просто___пішли___ — нещодавно була представлена в рамках виставки в Мехіко, а зараз зачинена разом з іншими роботами в одному з канадських музеїв. Все це спонукає до рефлексій і дискусій.
Насправді ж дуже хочеться встигнути протягом цього карантину структурувати фото, відео, тексти. Це для мене найскладніше, я зазвичай дію дуже хаотично. От і зараз знаю про той фронт робіт, який необхідно здійснити, а думаю про тіні, які знімала з нашого вікна минулого квітня в Римі. Просто так. Про швидкоплинність, про перехід, про межу. Зараз мені дуже хочеться зазирнути в ту папку, хоча маю багато термінових справ.
Буду нарешті розбирати фото й викладати альбоми. Я багато мандрувала й знімала. Любила поєднувати це з характерною для тої чи іншої країни літературою. Останнім був Більґе Карасу і Стамбул прямо напередодні весни. “На межі зими стояла ясна і тепла днина, що пахне ранньою весною… От я й гадаю: у який із цих днів помітсити мою казку”. Отже, можна буде мандрувати в інший спосіб — в зображеннях і казках.
Ще я зрідка (хотілося б частіше) танцюю, ще рідше (хотілося б частіше) займаюся каліграфією, закінчую два онлайн-курси (Postwar Abstract Painting та Modern & Contemporary American Poetry), і звичайно ж, дивлюся кіно й слухаю багато нової музики.
Але найбільше прагну навчитися робити паузи. Просто відчути момент — весну, її запах і звук. І щоб лишився час на гарне, мудре і безсюжетне, як мої улюблені японські дзуйхіцу. “Обітницю мовчання я не давав, але, живучи один, я мимоволі дотримуюся і “чистоти вуст”. Будь-що дотримуватися всіх заповідей я зовсім не намагався, але якщо обставин, що цьому сприяють, нема, в чому ж я їх порушу” – Камо но Тьомей, “Записки з келії”. Бережемо себе й насолоджуємося паузою.
Аліна Бондарєва