У переддень саміту НАТО усі обговорюють його можливі рішення та результати для України. Хтось уже встиг охарактеризувати його як такого, що «розчарує» Україну, а хтось вишуковує «прогрес».
Насправді, будь-яка подібна подія, не зважаючи на її значимість, сама по собі не може якось радикально змінити світовий порядок. Для того, щоб ухвалити політичне рішення про членство України у НАТО, зовсім не обовʼязково чекати на якісь саміти – досить, щоб його для початку узгодили провідні держави Альянсу, а спочатку його має ухвалити провідна держава – США.
І тут ми бачимо повернення старої риторики про «неготовність» України та «відсутність консенсусу серед союзників». А звідки йому взятися, якщо немає чіткої позиції з боку ключової серед цих союзників держави?
Уся ця риторика про те, що «зараз Україна не готова», але до питання про членство «повернемося після війни» вона дуже шкідлива, тому що це сигнал для Бункерного Діда: війну треба не закінчувати ніколи.
Фактично, ми маємо замкнене коло, яке було породжено політикою «заходу» щодо України. Рішення саміту НАТО 2008 року, на яке любить посилатися дід з бункера, було про те, що Україна вступить у НАТО, але «колись дуже потім», і це московити сприйняли так, що у них є певний значний час на завоювання України.
Зараз у провідних державах Альянсу говорять про альтернативу вступу до НАТО у вигляді «гарантій безпеки», які, по суті, є гарантіями підтримки України. Тут теж не все так просто, адже дієвими ці документи стануть, якщо будуть офіційними договорами, ратифікованими парламентами, щоб не було повторення історій з різними «меморандумами», але у будь-якому випадку – це лише проміжне рішення.
Деякі західні політики і громадські діячі люблять нити, як їм «погано» через війну московитів проти України: і ціни зростають, і треба виділяти гроші на допомогу України і т.д. Але фактом є те, що будь-яке рішення означає наслідки. І те, що зараз «захід» платить – це просто рахунок за власні недалекоглядні рішення минулого.
Якби Україна була у НАТО, то війни би просто не було. Наші вороги – не якісь «божевільні» берсерки, а цілком прагматичні імперіалісти, які напали на Україну лише тому, що вміли рахувати кількість населення, ВВП, військові бюджети, і у всьому цьому вони переважали Україну у рази. З НАТО ситуація протилежна, і вони би просто не починали війну та й усе. Але вони б і зараз забралися з України, якби «захід» ухвалив відповідне політичне рішення про вступ України до НАТО. Що показав «заколот Пригожина»? У критичній ситуації той, хто любив розказувати про загнаного пацюка, просто йде на поступки і домовляється. Але для цього його треба загнати у глухий кут та взяти за шию.
На жаль, поки що цього не буде. Побачимо, куди саме просунеться зараз розмова про членство України, хоча і буде очевидно, що це членство буде «колись», а поки що у нас триватиме війна.