61-річний Віталій Лашевич вижив на фронті, пройшов справжнє пекло в найгарячіших точках, був поранений на війні, а тепер змушений стояти в переході з простягнутою рукою — просити гроші на ліки та виживання. Про це йдеться в сюжеті ТСН.
Віталій Лашевич — колишній військовий 205 батальйону тероборони із позивним “Грейдер”. Попри поважний вік, із честю і гідністю пішов захищати країну з першого дня вторгнення РФ.
“23 лютого 2022 року я приїхав у Київ на день народження онучки цивільної дружини, яка померла. Ми відсвяткували, а 24 вранці трапилася ця біда з нападом Росії. Оголосили війну. Я відправився у військкомат на ДВРЗ. Простояв добу в черзі, бо дуже багато людей було”, — розповів Віталій Лашевич.
Він звільняв Київщину, пройшов запеклі бої за Сєвєродонецьк, Соледар та Бахмут, Лиман. Був мінометником у гарячій точці, де отримав поранення рук.
Раніше, за його словами, навіть не мав медичної карти. А здоров’я втратив на війні.
“Зрозумійте, якщо в нас було, що ми в день робимо 130 пострілів. Вас 130 раз по вухах і по всьому б’є. А це ж круглу добу, не день. І так само ночуємо на позиціях. Вогнище розпалювати не можна в Бахмуті було. В Сєвєродонецьку теж — вдень спека, а вночі вісім-дев’ять градусів тепла, а літня форма. Хто чим міг, тим утеплявся. А воно все накоплюється. І на додачу до всього у мене ще вік. Молодим, може, легше переносити. Уже в кінці мені комбат сказав: “Дід, вже у тебе вік”. І в мене такі руки, що я вже не міг 120 міну… вже важко підіймати, руками не працював. Ну і вирішили, щоб дід уже йшов додому”, — розповів Віталій Лашевич.
Та із пекла війни військовий потрапив до бюрократичного. Військово-лікарська комісія (ВЛК) не просто списала його за віком та станом здоров’я, а й вказала, що “захворювання” повʼязані з “проходженням військової служби”, а не отримані під час “захисту Батьківщини”.
“Так вийшло, що я з Бахмута попав у госпіталь з руками. Після мене направили на ВЛК. Я пройшов, і якраз 5 червня у мене був день народження. Вік більше 60 років, тому сказали “додому”. Коли отримував перше ВЛК, там навіть не було про поранення написано. Я подав папери знову, щоб переписували. А це вже подав у третій раз, щоб написали, що не з проходженням служби воно пов’язано. Бо уявіть: 60 років для проходження служби. Я ж не людина, якій 20 років. Як я можу проходити службу, якщо я прийшов на захист Батьківщини із перших днів?” — каже колишній військовий.
Тож вже два місяці, людина, яка ризикуючи життям захищала нас усіх, оббиває пороги, щоб відстояти свої права.
Чоловік хотів би працювати, але після поранення не може підняти руки навіть до плечей, має проблеми із хребтом та пухлину в голові. Тому щодня змушений спускатись до переходу і просити милостиню, бо грошей не вистачає навіть, щоб оплатити комуналку.
“Цей час, поки я проходжу це ВЛК, я вже не військовий. У мене немає ніяких виплат, нічого не приходить. Мої побратими допомогли купити хатинку. Вона маленька, їй 92 роки. Але мені все одно, пробачте, жити треба, за світло, за газ платити. Я звернувся в Пенсійний фонд, мені дали поміч — 300 грн на місяць. Хата стара, холодна, треба прогрівати. Мені опалення обходиться 2500 грн, плюс доставка. Виходить 2700. І світло. 300 гривень мені виділяють. Це можна на їжу, на ліки. Мені дуже проблемно купити ліки сердечні. Через це я прошу у людей допомоги, щоб заплатити за комунальні послуги. Щоб купити якийсь шматок хліба, ліки”, — каже Віталій Лашевич.
У нього багато державних нагород за участь в захисті Батьківщини, але зараз він почувається “непотрібним”.