Декілька днів працювала на Донеччині у бойових військових частинах щодо різних питань. Одним з основних напрямків роботи було з’ясування обставин зникнення безвісти військовослужбовців 155-ої окремої механізованої бригади. Рідні військових зі 155-ки тривалий час не мали належної комунікації з частиною.
Зараз уже новий комбриг та його заступники створили відділ розслідувань, до якого ввійшли представники кожного з батальйонів, які понесли втрати. “Розслідувачі” фактично похвилинно реконструюють події, під час яких втрачався зв’язок з військоковослужбовцями, з’ясовують, які заходи застосовувались для евакуації, аналізують доповіді розвідки, щоб зрозуміти, що могло статися зі зниклими побратимами. Це хороший приклад не формального підходу до проведення службових розслідувань, а реального з’ясування обставин, який має бути імплементований в інших військових частинах. Щоправда, такі відділи розслідувань повинні розгортатися не постфактум, а в режимі реально часу. Окрім якісного проведення службових розслідувань, це ще й джерело аналітики для командирів і предмет для висновків і роботи над помилками.
Найближчим часом сім’ям зниклих безвісти з 155 бригади мають надати вичерпну інформацію про ситуацію з їхніми рідними.
Дні інтенсивної роботи у бойових частинах дають зовсім інше розуміння ходу подій. Поки у Києві неслися дискусії про долю 155 бригади, її військовослужбовці продовжували героїчні бої: йшли на штруми, відбивали й утримували позиції.
Під час опитування свідків я запитала, чи знали вони всю інформацію про управлінський хаос, про журналістські розслідування, про кримінальні провадження? На що один сержант мені відповів: “Ми знали і знаємо тільки те, що нам треба втримати Покровськ”.