Путінська дворівнева політика в Арктиці стала саморуйнівною.
Володимир Путін використовував п’ятий, спонсорований РФ, міжнародний форум «Арктика: територія діалогу», щоб продемонструвати свій особливий інтерес до проблем, що впливають на цей регіон. До нього приєдналися прем’єр-міністри чотирьох північних європейських держав — Фінляндії, Ісландії, Норвегії та Швеції з метою врегулювати напружену ситуацію на Крайній Півночі. Але Путіна мало турбують такі глобальні виклики, як танення арктичного льоду і забруднення до того незайманих природних ареалів — проблем, пріоритетних зараз для Фінляндії, що тимчасово очолює Арктичну раду. Ні, інтереси Путіна сфокусовані на майбутньому (2021−2022) російському управлінні цією Радою, як засобі відновлення завидного російського статусу «Великої Арктичної сили». Матеріал опублікован на сайті “Новое время”.
Звичною темою для дискусії могла б стати економічна співпраця між країнами, але перспектива таких відносини обмежена західними санкціями проти РФ. Заява прем’єр-міністра Фінляндії Юха Сіпіля про те, що санкції залишаться доти, поки триває російська агресія проти України, викликало роздратування Путіна. Кремлівський лідер зауважив, що Крим не має ніякого відношення до Арктики, а Європа такою ж мірою страждає від санкцій, як і Росія. Підтвердити його слова складно. Та й чи потрібно. Навіть міністр економічного розвитку РФ Максим Орєшкін залишився в сум’ятті після того, як Путін назвав цифри за російськими інвестиціями в імпортозаміщення. Потім очільник Кремля і зовсім розійшовся, заперечуючи вражаюче зростання видобутку сланцевої нафти і природного газу в США.
Такі безпідставні заяви провокують питання про джерела інформації російського лідера, який намагався переконати іноземних покупців в тому, що Північний морський шлях (З північного берега країни) відкритий для комерційного транзиту. Пересування з цього складного для навігації морському шляху насправді значно зросло після того, як Новатек почав поставляти скраплений природний газ (СПГ) з півострова Ямал, в основному для китайського ринку. Однак західні інвестори все ж побоюються опинитися під політичним тиском і в лещатах корупційного російського енергетичного бізнесу. Минулого тижня Shell вийшов зі спільного проекту з Газпромом «Балтійський ЗПГ».
Що стосується транзитного сполучення в північних морях, то йому точно не сприяють нові вимоги і правила, які щорічно висуваються Москвою. Ланцюг модернізованих військових баз від Чукотки і до Землі Франца-Йосипа має забезпечити дотримання цих правил, навіть якщо Китай не особливо радий мілітаризації Арктики. Російська верхівка особливо стурбована наміром Військово-морських сил США проводити навчання на Крайній Півночі заради відновлення норм свободи мореплавання.
Тому демонстрація готовності протистояти цьому виклику стала для Росії куди більшим пріоритетом, ніж розвиток співпраці зі своїми арктичними сусідами. Поки Путін намагався заманити західних інвесторів, знижуючи податки на спільні проекти в Арктиці, Північний флот проводив навчання біля берегів Норвегії. Навчання включали в себе запуск ракет з атомного крейсера Петро Великий і були набагато масштабніші, ніж минулої осені.
Що стосується РФ, то важливим доповненням до бойового складу Північного флоту в минулому році став криголам «Ілля Муромець». Тому цього літа десантні кораблі зможуть відвідати далекі арктичні бази, не запрошуючи підтримку від цивільного флоту криголамів. Але основною перевагою Москви в північних морях все ще залишаються їх атомні підводні човни. У цьому році будуть випущені кілька нових підводних човнів, включно з четвертим, побудованим за проектом «Борей», стратегічним підводним човном «Князь Володимир». Путін хвалився недавно розробленим ядерним безпілотним апаратом «Посейдон». Інше його дітище — гіперзвукова протикорабельна ракета «Циркон», успішно протестована з пускових установок наземного базування. Її запуск запланований з нового ядерного підводного човна «Казань», сконструйованого за проектом «Ясень», в наступні місяці.
Ця масивна програма з будівництва підводних човнів вимагає високопріоритетного фінансування. Неминучий результат — скорочення бюджетних коштів, призначених для соцпрограм. А це особливо болісно для таких бідних регіонів як Крайня Північ. Накопичене невдоволення проявляє себе в несподіваних спалахах, таких як гнівні протести в Архангельську проти скидання сміття Московської області. Корупція в військово-промисловому комплексі може бути засекречена, але вона безпосередньо впливає на високу соціальну нерівність: 3% населення Росії контролюють 89% всіх фінансових ресурсів. Арктика все ще займає особливе місце в російській національній ідентичності, але спроби влади встановити суверенітет Росії в цьому регіоні, збільшуючи військову присутність, не викликають підтримки суспільства.
Нові підводні човни і ракети, найімовірніше, створюють хороші геополітичні перспективи для Кремля. Але ця військова демонстрація сили не приносить ніяких політичних дивідендів. Північні сусіди не бояться. Це посилення також не має особливого стратегічного сенсу: безпеці РФ не загрожують з Крайньої Півночі. Путінська дворівнева політика в Арктиці стала саморуйнівною. Рішуча воєнізація урізує можливості для розвитку міжнародного співробітництва та в той же час дає невеликі результати в плані потенціалу демонстрації сили. Кремлівський лідер може все ще мати якісь сильні почуття до Арктики, але він не відвідував регіон, як мінімум, останні два роки, і навряд чи чітко уявляє собі умови життя більшої частини місцевого населення. Розмахування чудо-ракетами — погана заміна тверезого зменшення нераціональних амбіцій.