“Люди, які в цьому процесі шість років, не здатні на це… Вони взагалі не здатні сказати “так”, “давайте спробуємо”, вони завжди знайдуть можливість сказати “ні”, звинуватити у цьому Україну. Навіть якщо з’явиться згори політична воля, вони будуть буксувати”, – стверджує віцепрем’єр Олексій Резніков у інтерв’ю журналу “Фокус”.
Мова, зрозуміло, йде про російських учасників переговорів у Мінську. І в українського читача може скластися враження, що знову проблема у поганих боярах, які не розуміють, чого насправді може хотіти “цар” – Володимир Путін. А бажати він може, за словами Володимира Зеленського, закінчення війни. Адже саме це український президент побачив в очах російського правителя під час зустрічі в Парижі. Про це пише автор на сайті “Радіо Свобода”.
Велика біда українських політиків – це їхня коротка пам’ять. Але зараз є нова біда – українсько-російськими відносинами займаються люди, які раніше взагалі не займалися політикою. І у них немає ані короткої пам’яті, ані довгої. Вони просто живуть у вигаданому світі – і хочуть, щоб всі інші українці у нього теж занурилися.
Я працюю з російськими чиновниками, які відповідають за діалог із Києвом, останні три десятиліття. Працюю – тому що більшу частину цього часу був кореспондентом у Москві – на куди більш близькій відстані, ніж Олексій Резніков, Андрій Єрмак або Володимир Зеленський. І я можу впевнено засвідчити: немає ніяких поганих або хороших бояр. Російські чиновники завжди чітко виконують волю Кремля – саме так влаштована російська політична система. Авжеж, у них може бути своя думка, вона може відрізнятися від думки першої особи, але вони ніколи не плутають цю думку і свою роботу. Проблеми починаються саме тоді, коли вони неправильно розуміють своє завдання.
Після нападу Росії на Україну з усіх людей, з якими мене пов’язували роки спільної роботи і особистих відносин, мені подзвонив всього лише один високопоставлений у минулому чиновник, щоб вибачитися за дії своєї країни. Я не збираюся називати цю людину, однак мушу зазначити, що до моменту дзвінка вона давно вже перебувала на пенсії. Її політична кар’єра завершилася саме тому, що вона не захотіла або не змогла проводити той курс, якого бажали у Кремлі.
Останнього посла Росії в Україні Михайла Зурабова після початку Майдану я не бачив. Про те, які рішення цей дипломат, а у минулому – один із найбільш високопоставлених російських чиновників – пропонував Путіну – я можу тільки здогадуватися. Але я прекрасно знав, що Зурабов намагався встановити хороші відносини з різними групами в українській політичній і підприємницькій еліті, що він був прихильником “м’якої сили”, а не сили танків і диверсантів. Результат – зникнення цієї людини з великої політики і дипломатії і спроба Кремля замінити його в Києві Михайлом Бабичем – людиною, яка точно розуміє справжні наміри Володимира Путіна в сусідніх країнах. Людиною, яку за втручання у внутрішні справи попросили піти навіть з Мінська.
Ще один приклад – те, що сталося після призначення Бориса Гризлова російським представником у Тристоронньої контактній групі. Кремль хотів цим призначенням підвищити рівень власної участі, адже Гризлов тоді був постійним членом Ради безпеки Російської Федерації. І завжди точно втілював прагнення глави держави.
Однак цього разу щось пішло не так. З роками я ще напишу про деталі. Однак згадаймо, Гризлов не просто з ентузіазмом говорив про можливості врегулювання конфлікту. Він навіть – нечуваний на ті часи вчинок – прилетів до Києва для особистої зустрічі з президентом Петром Порошенком і оприлюднення власних пропозицій щодо врегулювання конфлікту. Я добре пам’ятаю, як у Києві тоді розраховували на прорив у врегулюванні. І пам’ятаю результат – активність Гризлова і те, що з його призначенням пов’язували цей прорив так подіяли на Путіна що він… вивів Гризлова зі складу Ради безпеки Росії. На цьому політична кар’єра людини, яка очолювала свого часу російську Державну думу і була міністром внутрішніх справ країни, завершилася.
І коли я чую, що Гризлов – той самий чоловік, який не може сказати “так”, мені залишається тільки гірко посміхнутися. Гризлов скаже “так”. І Гризлов скаже “ні”. Він скаже те, що йому накаже сказати Путін. Для того, щоб домогтися успіху на російсько-українських переговорах, зовсім не обов’язково міняти “бояр”.
Для того, щоб домогтися успіху на російсько-українських переговорах, потрібно – як перша умова – дочекатися заміни президента Росії. До смерті Йосипа Сталіна мало хто міг розраховувати на припинення війни в Кореї або нормалізацію відносин Радянського Союзу і Югославії. Але все це сталося дуже швидко – причому здійснювалося людьми, які до смерті Сталіна ніколи не говорили “так”. І які готові були виконати будь-які забаганки диктатора.
Перемога у будь-якій війні, вихід з будь-якого конфлікту – це, перш за все, питання терпіння і розуміння реальної ситуації. Політик, в якого такого терпіння і розуміння немає, приводить свій народ до неминучої ганебної поразки. Народ, у якого такого терпіння і розуміння немає, неминуче втрачає якщо не саму державність, так, принаймні, частину території своєї держави. Дивно, що ці прописні істини потрібно повторювати через шість років після нападу Росії на Україну.
