InfoResist

Author: Виталий

  • Росія зачаїлась

    Росія зачаїлась

    Прочитати ці “послання” неважко: Володимире Олександрович, ви хотіли домовлятися, то приходьте і щось попросіть.

    Відкинемо пропагандистську гру Росії з «підтримкою» Зеленського під час виборів. Російська пропаганда, як і російські бунти – «бессмысленная и беспощадная». Тільки її творці до пуття розуміють, що хочуть досягнути, витягуючи зі склепу якийсь черговий імперський чи радянський штамп, або ж скелет Януковича.

    Позиція офіційної Росії зараз прочитується нескладно: Україні передали полум’яний «привіт» з введенням 1 червня заборони на поставку нафти, нафтопродуктів і вугілля. Другий мессидж – почергове то натягування, то відпускання повідка «повстанцям» на Донбасі, та, відповідно, то згасання, то посилення напруги на лінії фронту на тлі постійних «розмусолювань» теми про паспортизацію російськими документами мешканців тимчасово окупованих територій на Донбасі.

    Прочитати ці «послання» неважко: Володимире Олександрович, ви хотіли домовлятися, то приходьте і щось попросіть, але щоб вам не було боляче, краще просто запитайте, що ми від вас хочемо. І буде всім щастя.

    Енергії така «політика» забирає небагато. Тим паче, що натруджені «геополітичними здобутками» руки зараз зосереджено вовтузяться в Білорусі, готують серію масштабних військових навчань – не виключено, що зі застосуванням ядерної зброї.

    Санкції, щоправда, сильно муляють і відволікають. Як кістка в горлі: ніби і несмертельно, та дуже незручно.

    Відтак ситуація нагадує дитячу гру «хто перший кліпне», чи дорослий спосіб торгівлі – «хто перший назве ціну, той і програв». Росія вважає, що не може дозволити собі проявити слабкість і почати торгуватися: це примусить світ і Україну сумніватись, що вона веде ці переговори з позиції сильної сторони. (Сильні не просять, а беруть.)

    Будь-яка ціна, яку назве новий президент України, і якою би високою вона йому не здавалась, виявиться лише початковою у переговорах. За цих обставин єдиний спосіб маневрувати – це міжнародне посередництво, яке, щоправда, теж не завжди дається безоплатно.

    З іншого боку Захід, здається, вивчив уроки минулого, коли кинуті напризволяще українські лідери дуже швидко перетворювались на корм для «зростаючого російського організму», а заразом відкинули невдалу пропагандистську вигадку Порошенка про проросійськість Зеленського, та, не вагаючись, простягнули новому президенту руку.

    Далі буде.

  • Порошенко отримав найбільш руйнівну перемогу над Путіним

    Порошенко отримав найбільш руйнівну перемогу над Путіним

    З Москви я бачу далеко не все і, напевно, далеко не так, як бачать самі громадяни України. Але життя мене зводило кілька разів з Петром Олексійовичем Порошенком за останні п’ять років.

    Нехай поверхово, на конгресах і форумах безпеки, але зводило. Я знаю про ті величезні проблеми внутрішньої стабільності, безпеки громадян, створення системи ефективного самоврядування, які він не зміг вирішити. Знаю, що проблеми відновлення прав власності – це наріжний камінь демократії, Порошенко і не думав вирішувати.

    Але я також знаю, що якщо б не Порошенко, нинішній вільної України можливо і не було б зовсім. Він вистояв у нерівному протистоянні з Путіним і переміг його. Він посилав на смерть українських юнаків і дівчат, але без цього не можна було відстояти свободу і гідність України у ті страшні 2014 і 2015 роки, під Иловайском і в Дебальцевим. Я знаю, в якому жалюгідному стані була українська армія навесні 2014, а тепер це – реальна сила. Тепер похід на Київ російських танкових колон обернувся б справжньою важкою війною, на яку зважився б тільки божевільний. А тоді, у 2014-на початку 2015 дуже багато визначала воля і вміння дивитися в очі небезпеці. Багато тисяч українців зуміли подивитися в очі ворогові і не відвести їх (мені тяжко, що цей ворог – мої співгромадяни), і одним з них був Петро Порошенко. Він не прогнувся перед Путіним – це факт.

    Але важливіше збройної сили – та дипломатична підтримка, та міжнародна симпатія до України, яку своїми невтомними трудами зміг забезпечити президент Порошенко. Тут від глави держави залежить дуже багато, і він виявився perfect man in perfect place. Маючи дипломатичну освіту, я розумів, яку важку задачу він вирішує і з захопленням дивився, як він її вирішив. Світ з огидою відвернувся від Путіна і звернувся з доброзичливою посмішкою до президента України. Європа простягнула йому руку. Він зумів переконати світ, що віддати Україну на розчленування Росії – це зробити нову Мюнхенську змову, наслідки якої будуть не менш жахливими ніж три чверті століття тому. І Захід не віддав Путіну Україну.

    Військова, моральна і дипломатична перемога Порошенка над Путіним тепер очевидна, але зараз Петро Олексійович здобув над своїм ворогом ще одну перемогу, мабуть, саму руйнівну для кремлівського самовластца. В Україні здійснено мирний, демократичний транзит вищої державної влади. Чинний президент в чесній боротьбі поступився супернику і без будь-яких вивертів передав йому свій пост, та ще й запропонував всю повноту свого досвіду, всі свої міжнародні зв’язки і напрацювання майбутньої України, її новому президенту Зеленському.

    Перемога Порошенка на виборах навряд чи здивувала б росіян. До таких перемог чинної влади, до наступників, до спадкоємців вони звикли. А от поразка в чесній боротьбі – це те нове, що на просторах колишнього СРСР відбувається не часто. Тепер Путін, Лукашенко, Алієв, Назарбаєв, Рахмонов виглядають якимись динозаврами радянського авторитаризму, нескінченно морально застарілими.

    За один день 21 квітня Порошенко обрушив “національного лідера”, який окупував п’ять років тому  Крим і частину Донбасу. На цей раз він переміг Путіна не на полі бою, не на дипломатичних переговорах, а на виборчих дільницях.

    І про цю останню перемогу, перемогу демократії і честі з особливою вдячністю ще довго згадуватиме народ України, а народ Росії вже почав вчитися в українців простій істині, що ми, пострадянські люди, зовсім не закляті бути об’єктами влади. Самі визначати собі президентів ми можемо, а, отже – мусимо.

    Петро Олексійович, ви показали приклад того, як повинен йти президент.

  • Відповідь Джемілєву

    Відповідь Джемілєву

    Штаб кандидата на пост президента України Володимира Зеленського відповів на запитання народного депутата України Мустафи Джемілєва, що стосуються відношення претендента на вищий державний пост в країні до проблем Криму. Цитувати цю відповідь я не буду, тому що коротко її можна звести до простої констатації факту – відношення Зеленського до питання статусу Криму і фактом його приналежності Україні нічим не відрізняється від позиції його суперника. На питання про майбутній статус кримськотатарського народу в державному устрої Криму отримано більш розпливчасту відповідь – але, втім, і за п’ять років президентства Петра Порошенка цей статус не здобув очікуваної конституційної чіткості. Про це пише автор на сайті “Крим. Реалії”.

    І в цьому – суть ситуації, в якій опинилася Україна і її громадяни в результаті подій 2014 року. Можна змінити першу особу, переобрати парламент, але неможливо змінити ставлення до проблеми. Крим окупований Росією. Політик, який заявить про інше ставлення до цього факту, приречений на поразку на виборах глави держави, для нього просто не знайдеться необхідної кількості виборців. Але саме визнання цього очевидного факту прирікає будь-якого українського президента на тривалий конфлікт з Росією. І аж ніяк не тільки по Криму. Донбас, енергетика, пропаганда. Росії потрібен президент, який визнає її право на Крим. На будь-якого іншого вона буде тиснути і вимагати його краху. Те, що відверто проросійського президента в Україні після 2014 року обрати просто неможливо, в Кремлі нікого не хвилює. Тому що Росія вирішує свої завдання – легітимізація окупації Криму, повернення України у свою сферу впливу, зняття західних санкцій. І так, вона хоче розв’язати їх за український рахунок, українськими руками.

    Скільки часу може тривати таке протистояння, сказати сьогодні не так вже просто. Але звернемося до досвіду сусідньої Молдови, яка майже три десятиліття тому – тільки вдумайтеся в цю цифру – втратила контроль над придністровським регіоном. Молдавани за ці десятиліття встигли проголосувати і за проєвропейські, і за проросійські партії, їх лідерами побували і прихильники курсу на Захід, і прихильники дружби з Росією. А тільки Придністров’я залишається у статусі самопроголошеної республіки. І нікому в Москві навіть в голову не приходить всерйоз розглянути питання про відновлення територіальної цілісності Молдови. Тому що окупація Придністров’я – відмінний важіль для впливу на політику в усім регіоні. Навіщо від нього відмовлятися?

    І це при тому, що Придністров’я, на відміну від Криму, ніхто до складу Росії не включав, ця територія не має навіть спільного кордону з Російською Федерацією.

    Саме тому варто зрозуміти, що існують питання, які не можна вирішити ніякими виборами, ніякої зміною влади. Одне з цих питань – Крим. Будуть змінюватися президенти та уряди, а питання про статус Криму залишиться одним з головних питань відносин України і Росії, однією з проблем міжнародного права, справжньою пасткою, в яку Володимир Путін загнав і свою країну, і нас. І українські політики, які будуть боротися за владу, будуть говорити про свою прихильність ідеї територіальної цілісності України – але не давати відповідей на питання, як і коли ця територіальна цілісність може бути відновлена.

  • Данія зупинила “Північний потік-2”

    Данія зупинила “Північний потік-2”

    Проектній компанії “Північного потоку-2” довелося погодитися із вимогою датського регулятора і подати заявку на прокладку труби у виключній економічній зоні Данії в Балтійському морі.

    Це вже третя така заявка компанії. Спочатку “Газпром” збирався прокласти трубу “Північного потоку-2” за тим самим маршрутом, по якому проходить “Північний потік”, але після того, як стало ясно, що Данія може просто заборонити прокладку цього газопроводу у своїх територіальних водах, змінив рішення і подав іншу заявку. Вона передбачала прокладку газопроводу поза датських територіальних вод, у міжнародних водах, але у виключній економічній зоні Данії. Але тепер датський регулятор запропонував розглянути ще один маршрут в цій самій виключній економічній зоні. При цьому розгляд заявки ще навіть і не починався, а після того, як він почнеться, буде проведено екологічну експертизу. І після закінчення цієї експертизи буде ухвалено рішення про будівництво. Пише автор на сайті “Еспресо”.

    Формально Данія не може заборонити будувати газопровід поза своїх територіальних вод, але вона повинна визначитися з тим, як саме має здійснюватися будівництво з екологічної точки зору. Причому немає точного розуміння того, коли буде завершено екологічну експертизу. І вже точно неясно, коли будуть розглянуті її результати. Про що можна сказати з усією очевидністю – так це про те, що 2019 року проект “Північного потоку-2” з місця не зрушиться. І його будівельникам ще дуже пощастить, якщо 2020 року вони зможуть продовжити.

    На практиці це означає одну дуже просту річ. “Газпром” провалив завдання Володимира Путіна, яке полягало в необхідності обійти Україну на момент закінчення терміну російсько-української угоди по транзиту газу. Якби так сталося, «Газпром» міг би диктувати Україні будь-які умови – аж до повної відмови переправляти газ через територію України. Але тепер контракт завершується – а з Україною як і раніше потрібно домовлятися. Потрібно просто тому, що не відомо, коли саме зменшиться необхідність в її газотранспортній системі.

    Для “Газпрому” це, звичайно, важкий удар. Тим більше на тлі непростих відносин з Білоруссю, президент якої загрожує Москві ремонтом поки що нафтопроводів – але там і за газопроводом не заіржавіє.

    Тому “Газпрому” доведеться домовлятися з “Нафтогазом” – тим більше, що в Москві є підозри щодо того, що данці завершать розглядати заявку будівельників “Північного потоку-2” тільки після того, як будуть досягнуті російсько-українські домовленості щодо транзиту.

    Так що у нас зараз є всі можливості виграти газову партію – хоча б на якийсь час. Якщо, звичайно, українці – як це вже не раз бувало в історії – не капітулюють перед Москвою як раз тоді, коли мають всі можливості перемогти.

  • Нотр-Дам відновлять, а ось росіяни мізки – ніколи

    Нотр-Дам відновлять, а ось росіяни мізки – ніколи

    Дорогі росіяни, не переживайте так за Францію. Нотр-Дам відреставрують. Внутрішнє оздоблення і стіни цілі. Згоріли тільки шпиль та частина даху.

    З Францією все в порядку. Вона вільна, люди – не раби, фашисти – в меншості, пришелепкуватих націоналістів і релігійних фанатиків різних конфесій не так багато, гуманізм і толерантність живі.

    А от з Росією дійсно біда. Дах хоч і не згоріла, але капітально поїхала. Одночасно із звісткою про пожежу в Парижі прийшла інформація про іншу біду – моральну й інтелектуальну катастрофу російського суспільства. Рівень схвалення Сталіна росіянами побив історичний рекорд (свіже опитування Левада-центру). Його роль в історії позитивно оцінюють 70% жителів Росії. Майже половина респондентів готові виправдати репресії сталінської епохи.

    Нотр-Дам через пару років знайде свій первісний вигляд. А ось, коли росіяни зможуть відновити мізки, спалені (не у всіх, але багатьох) за час пропаганди, Путіна- поки невідомо.

  • Другий тур виборів: небезпека для Зеленського і час Ч для Порошенка

    Другий тур виборів: небезпека для Зеленського і час Ч для Порошенка

    В Україні опубліковані перші соціологічні опитування, присвячені другому туру виборів президента України. Зокрема, за Володимира Зеленського в другому турі готові проголосувати 71,4% респондентів, які визначилися з вибором і точно підуть голосувати, а за чинного президента Петра Порошенка готові віддати свій голос 28,6% опитаних українців. Чи може Порошенко за тиждень, що залишився, переконати українців, і що йому потрібно для цього зробити, пише автор на сайті “Апостроф”.

    Рейтинги, оприлюднені 11 квітня, відображають реальну картину перед другим туром виборів. Плюс за останні дні ми побачили кілька дивних моментів у кампанії Порошенка. Візьмемо ті ж білборди з Путіним. З одного боку Порошенко перестав називати Зеленського агентом Кремля, а з іншого – з’явилися ці гучні білборди з Путіним.

    Також ми всі повинні розуміти, що другий тур – це голосування не стільки “за”, скільки “проти”. Тому рейтинги відображають реальну картину.

    Чи може змінитися ситуація? Є небезпека, що електорат Зеленського може розслабитися, думаючи про те, що все і так вирішено, і просто не прийти на вибори. Відповідно може скоротитися відстань між кандидатами. Це перше.

    По-друге, у Порошенка ще є час. Наприклад, якщо буде серйозний скандал за участю Зеленського, або ж ми почуємо контроверсійні заяви з боку Зеленського – це може трішки вплинути. Але я не бачу можливостей в чесному протистоянні Зеленського і Порошенка, щоб чинний президент міг скоротити цю величезну дистанцію.

    Крім того, після таких рейтингів Порошенку буде дуже складно застосовувати адміністративний ресурс, оскільки вже зараз глави адміністрацій дуже лояльно ставляться до Зеленського – телефонують і питають, чим і як можна допомогти. Таким чином, вони намагаються заскочити в останній вагон поїзда, що рушив, і бути з переможцем. Тому очікуються серйозні рухи в бік ЗеКоманди.

    Порошенко, звичайно ж, може спробувати скупити членів виборчих комісій, але я сумніваюся, що йому це допоможе. Таким чином він може добрати 5-7 відсотків максимум.

    Як Порошенку переломити хід другого туру? Тільки серйозні ситуації на фронті можуть повернути картину – наприклад, якщо будуть серйозні провокації з боку росіян або інших сил. Але я в цьому дуже сумніваюся. Цьому зараз не дозволять статися наші міжнародні партнери, оскільки їм це не вигідно.

    Пофантазувати ми, звичайно, можемо, але важко уявити, що може допомогти Порошенку виграти вибори. Є тільки один варіант – Порошенко може переломити ситуацію, якщо припинить війну, поверне Крим і Донбас. З іншого боку, навіть якщо на Донбасі і буде активізація бойових дій – це може спрацювати проти Порошенка. Мовляв, всі скажуть, що він спеціально це затіяв – в такому випадку ще більше людей проголосують за Зеленського.

    Все йде до того, що результат першого туру виборів з великою часткою ймовірності буде підтверджено.

  • Чи зможе Зеленський припинити війну на Донбасі: три головні сценарії

    Чи зможе Зеленський припинити війну на Донбасі: три головні сценарії

    Кандидат в президенти Володимир Зеленський назвав свій рецепт припинення війни на Донбасі. За його словами, необхідно продовжувати Мінський процес, попутно змінюючи його формат. Крім того, пан Зеленський виступає за прямі переговори з Росією в присутності представників Заходу. Але на жаль, реальність є такою, що Володимиру Зеленському, в разі обрання президентом, буде дуже важко втілити цей план у життя.

    Свій рецепт завершення війни на Донбасі, кандидат в президенти Володимир Зеленський назвав в ефірі одного з телеканалів. За його словами, необхідно продовжувати виконання Мінських домовленостей, попутно реформуючи формат мінського процесу. Але на жаль, реальність є такою, що запропонований план дій не дозволить панові Зеленському завершити війну, не створюючи проблем всередині країни і не “вбиваючи” свій рейтинг. Такий висновок дозволяє зробити простий аналіз існуючих фактів. Про це пише автор на сайті “Апостроф”.

    Отже, Мінські угоди, укладені в лютому 2015 року, передбачають план дій, спрямований на досягнення миру на Донбасі та повернення непідконтрольних районів під юрисдикцію України на певних умовах. Необхідно, серед іншого, забезпечити взаємне припинення вогню, здійснити відвід важких озброєнь, почати діалог щодо модальностей проведення місцевих виборів, прийняти закон про амністію осіб, які брали участь у бойових діях, провести обмін заручниками, відновити економічні зв’язки з непідконтрольними регіонами, а також забезпечити передачу повного контролю над державним кордоном в зоні конфлікту українській стороні, почавши цей процес відразу після місцевих виборів. Далі Мінські угоди вимагають провести роззброєння і виведення всіх іноземних збройних формувань під наглядом ОБСЄ, а також забезпечити реалізацію конституційної реформи щодо надання окремим регіонам Донецької та Луганської областей особливого статусу.

    У цьому алгоритмі немає Росії, яка не вважає себе стороною конфлікту, позиціонуючи його як внутрішньоукраїнську проблему. Тому, закликаючи до прямого діалогу з РФ і декларуючи необхідність виконання Мінських угод, Володимир Зеленський, по суті говорить речі, які протирічать одна одній. Майже немає сумнівів у тому, що у разі обрання Володимира Зеленського президентом, його зустріч з президентом РФ Володимиром Путіним стане питанням часу. Однак на сьогоднішній день немає ніяких причин думати, що Кремль змінить свою офіційну позицію з приводу війни на Донбасі та раптом визнає Росію стороною конфлікту. І можливий прихід Зеленського до влади ніяк цього не змінить.

    На переговорах з Володимиром Путіним, панові Зеленському, напевно вкажуть на цю обставину і запропонують налагодити діалог з “керівниками” “ДНР” і “ЛНР”. Цілком ймовірно, Росія навіть запропонує своє посередництво в цьому питанні, але слід пам’ятати, що мотиви Кремля давно відомі. Вони полягають у тому, щоб “закрити” питання з анексованим Кримом, забезпечити зняття міжнародних санкцій за агресію проти України і зберегти вплив на саму Україну, зупинивши її дрейф у бік ЄС і НАТО. Ключем до цього є завершення війни на Донбасі, але за російським сценарієм. А Мінські угоди більш-менш відповідають саме російським інтересам, тому що Москва в цьому випадку отримує можливість через своїх ставлеників на Донбасі впливати на всю українську політичну повістку.

    Отримавши таку пропозицію, Володимир Зеленський опиниться перед кількома варіантами розвитку подій (військова операція – це теж варіант, але в програмі Зеленського цієї опції немає).

    Відмовитися вести переговори з ватажками терористів і наполягати на прямих контактах з лідерами РФ. До речі, саме про це 11 квітня заявив представник штабу Зеленського Дмитро Разумков. За його словами, переговори з представниками терористичних організацій “ДНР” і “ЛНР” малоефективні, оскільки всі рішення все одно приймаються в Кремлі. Але така позиція відразу ж блокує будь-які прямі переговори з РФ в мінському форматі. Вона призведе лише до того, що на Донбасі продовжиться повільний збройний конфлікт без особливого просування в будь-яку зі сторін. У цьому плані політика Зеленського щодо Донбасу нічим не буде відрізнятися від політики президента Петра Порошенка, яку він проводив в останні чотири роки.

    Другий варіант – виконати Мінські угоди. Дуже комфортний для Росії і дуже небезпечний для України сценарій. З одного боку, наша країна дійсно може отримати мир, а з іншого боку Росія не тільки вирішує всі свої проблеми на Донбасі, а й у середньостроковій перспективі отримує шанс захопити всю Україну. Справа в тому, що в нашій країні дійсно багато хто хоче якнайшвидшого припинення війни. Згідно з соціологічним дослідженням, проведеним фондом “Демократичні ініціативи” ім. Ілька Кучеріва спільно з Центром Разумкова, станом на грудень минулого року, 51,2% громадян України бажають досягти миру шляхом компромісів. Але ці компроміси мають чітко окреслені межі. Наприклад, громадяни вважають неприйнятними як раз ті поступки, які передбачені Мінськими угодами.

    І якщо Володимир Зеленський ігноруватиме настрої громадян, то у нього можуть виникнути великі труднощі. Це загрожує швидким падінням його рейтингу, а може, і новим Майданом з непередбачуваними наслідками для країни. Зокрема, РФ може повторити сценарій “російської весни” 2014 року, але з більш вдалим для себе результатом.

    Усвідомивши ризики першого і другого варіантів, команда Зеленського може спробувати запустити третій сценарій, який як раз і полягає в розширенні мінського (нормандського) формату, наприклад, за рахунок включення туди США та Великобританії. Про цей варіант раніше заявляв журналістам Дмитро Разумков. Абсолютно незрозуміло, чому це рішення має бути вигідно Кремлю. Але навіть якщо команда ЗЕ зуміє домогтися свого, це зовсім не означає швидкого завершення війни саме тому, що Росія не бачить себе стороною конфлікту в Україні, а Зеленський не бажає домовлятися з терористами. Тому абсолютно не виключено, що до президентських виборів-2024 війна на Донбасі все ще триватиме.

  • Інтелігентний пафос Порошенка розбився об неприкритий дерибан

    Інтелігентний пафос Порошенка розбився об неприкритий дерибан

    І, все-таки, Володимир Зеленський дав задню. Вся ця метушня з аналізами і дебатами виглядають дрібнувато для кандидата з 61% підтримки. Та й не сходиться все це з образом безстрашного хлопця з народу, готового зірвати маски з обличчя влади. Сам же задав тон і стиль, так прийди, чорт візьми і скажи все в обличчя, як вмієш, чого полошитися. Не по пацанськи це.

    А щодо манер борзого дев’ятикласника за гаражами, думаю, це надовго. Як би старанно його прихильники не переконували себе, що «це тільки під час кампанії», «так треба», а потім буде інакше. Не буде. Якщо обереться – тим більше. Він так звик і буде так говорити і з журналістами, і з опонентами, і з підлеглими. А прийде час і з прихильниками. Все, що залишається – готуватися і виховувати по ходу п’єси, як це вже робили з Барною, Калашниковим, Януковичем і Азаровим. Це, звичайно, негарно, соромно, але не страшно, якщо не буде красти і вистачить сміливості слухати розумних людей.

    І так, на його тлі Петро Порошенко виглядав гідно. Я не впевнений, що треба було опускати інститут президента і самовільно в’їжджати на троянському коні в ефір приватного телеканалу, з яким нібито судишся, обзиваєш і обіцяєш закрити. Тим не менш, приїхав, без підготовки відповідав на питання, не йшов від критики і влучно парирував. От тільки всі ці його якості – і ораторські здібності, і дипломатію, і вміння тримати удар – все це ніхто під сумнів не ставив. Не з-за цього відвернулася майже половина виборців, що проголосували за Петра Порошенка п’ять років тому. Просто левова частка цього інтелігентного пафосу розбивалася об неприкритий дерибан різного калібру хапуг, хто тужить за загиблими і виспівували гімн у вільний від крадіжки час.

    І не потрібно нарікати на хамство. Саме так ви розмовляли з країною п’ять років. Фігурально. Ви просто цього не помітили. Завели ботоферму, домовилися з лояльними каналами, запустили своїх ЛОМов, сіли на потоки і закрившись в бункері, плювали на громадську думку з високої дзвіниці. А всіх невдоволених і тих, хто чинив опір таврували грантоїдами, зрадниками батьківщини і шпигунами Кремля.

    І якщо в майбутньому вам прийде в голову, – а прийде ж! – звинуватити когось що країна отримала не того президента, подивіться в дзеркало. Це все справа ваших рук і рук ваших спільників. До речі, останні, кинуть вас першими і швидше за все виживуть – розбіжаться за округами і списками, отримають посади і прилаштуються до нової реальності, в якій для вас місця може не виявитися ні фігурально, не буквально.

  • Зеленський і Порошенко: обираємо між поганим і гіршим?

    Зеленський і Порошенко: обираємо між поганим і гіршим?

    Я не вважаю, що ми знову обираємо між поганим і гіршим.

    Роблячи свій вибір, я оцінюю не тільки особистість, але й особистість в контексті ситуації в країні. І можливо через те, що я не дуже молодий, я б хотів, щоб країна розвивалася, і з нею не траплялися катастрофічні ексцеси, які ми вже спостерігали.

    Я за стійке зростання – і нехай воно буде невелике, і нехай нарощується повільно. Думаю, що воно і буде нарощуватися повільно, оскільки для цього є підстави. І питання не стільки в елітах, скільки в самому народі. І в рамках цього мого бажання, я – на боці Порошенка. Про це пише автор на сайті “Новое время”.

    З Зеленським є невизначеність – мені страшнувато. Моя держава Україна перебуває в умовах, де у неї є сильні вороги. І є підстави вважати, що друзі Зеленського не кинуться на допомогу в гострих ситуаціях. Вони будуть допомагати, але не адекватно самій ситуації.

    Я не вважаю, що ми знову обираємо з поганого і гіршого. Бувають нації, де в силу історичних обставин еліта віддалена від народу – розвивається за своїми законами. Так можна сказати про Росію, але так не можна сказати про Україну.

    Лідери нації в Україні генеруються народом і тісно з ним пов’язані. Не можу сказати, позитивна чи негативна це характеристика, але такий стан справ. Може, нам було б і краще, якщо у нас були якісь видатні лідери, але народ відправляє нагору лідерів, досить близьких йому за структурою і світоглядом. У цьому сенсі я абсолютно не поділяю думку тих, хто трактує історію України як історію поведінки її політичної еліти.

    У нас є мінуси і плюси, і в цьому характер самого народу. У цьому сенсі я трактую нашу еліту як його втілення, і з існуючих лідерів вибираю тих, хто зуміє більш стійко підтримати той розвиток, якого ми зараз досягли. А ми пройшли через дуже складні часи, коли на порядку денному стояло існування держави.

    Зараз же на порядку денному – її формування, пора дозрівання. І в цьому вельми конфліктному процесі, повторюся, я на боці тих лідерів, які з мінімальними ризиками зможуть провести державу крізь цей період.

  • Для мене дебати вже відбулися

    Для мене дебати вже відбулися

    Вирішив зробити порівняльний аналіз роликів двох кандидатів у Президенти України, що присвячені дебатам.

    Та вже багато хто почав це робити, тож я не буду сильно мудрувати.

    Ціна. Мені невідомо чи платила команда Зеленського за оренду стадіону для зйомок і скільки коштувала оренда світла для ролика Порошенка. Все це неважливо. Чисто технологічно, і той і той ролик по фінансах не дуже затратні.

    Очевидно, що на ролик Зеленського витрачено більше часу, бо багато планів, ракурсів, проходок, а це дублі.

    У Петра Олексійовича все швидше і певен без багатьох дублів, бо сам ролик знято одним планом.

    Набагато більше мене зацікавили меседжі і лінгвістична складова.

    От основні акценти та головні слова в реченнях.

    Зеленський:

    Я звертаюсь до Петра Порошенко. Ви кличете на дебати. Мріяли, що я втечу. Відморожусь. Заховаюсь. Я не Ви. Я приймаю виклик. Мої умови. Чекаю на Вас тут. Дебати перед народом. Усі канали. Усі журналісти. Кандидати повинні. Довести, що немає ні алкоголіків ні наркоманів. Здоровий Президент. Ви повинні. Не маріонетка Коломойського. Не ватнік. Не малорос. Не бидло. Не клоун. Кандидат в Президенти Володимир Зеленський. Даю Вам 24 години. Думай.

    Хронометраж ролика 1 хвилина 08 секунд.

    Порошенко:

    Володимире Олександровичу. Я радий. Ми з Вами дуже різні. Моя країна. Європейська Україна не стане на коліна. Дебати не шоу. Майбутнє країни і нації. Це не гра. Бути Президентом і Верховним Головнокомандувачем. Нести відповідальність за країну. Нести відповідальність за людей. В Україні і на міжнародному рівні. Дебати не за ради видовища. Дискусія. Стратегія. Цінності. Історичний вектор. Пріоритети. Україна довіряє долю. Закон про вибори Президента. Почитайте будь-ласка. Трансляція по всіх телеканалах. Такі правила. Але стадіон так стадіон. Чекаю на Вас, Володимире Олександровичу.

    Хронометраж 1 хвилина 46 секунд.

    Час двох роликів приблизно однаковий. У Президента Порошенка на 38 секунди довший.

    Зеленський говорить про себе, свою образу, про масштабний виступ на стадіоні де всі побачать, що він сильний і самостійний, і не наркоман. Звертається до опонента в хамській формі, на ти, без по батькові. Зеленський в 1 хвилині звернення використовує жаргонізми, спрощенні речення. Манера агресивна, зухвала, на-смішлива, активна, стрімка.

    Порошенко каже про Україну, стратегію, персональну відповідальність, цінності, пріоритети. Говорить не про себе, а про країну і її майбутнє, про обов’язки. Звертається до опонента ввічливо, по імені та по батькові. Манера спокійна, розсудлива, подача втомлена, але не млява, іронія ледь-ледь читається в кінці відео, але без хамства та переходу на особистості.

    Цим людям вести міжнародні перемовини.

    Певен, що Зеленському було б дуже просто говорити з ватажками в ОРДЛО але складніше з Меркель, Трампом чи Путіним. Але він близький до людей.

    Порошенко досвідчений та “бачивший життя” дипломат. Він каже про нудні для мас речі, які насправді і є тим з чого складається робота Президента, державника, політика.

    Для мене дебати вже відбулися. От ці два хвилинних ролика розказали чим живе і що хвилює двох кандидатів. Які акценти вони розставляють свідомо і підсвідомо. В якій манері будуть дискутувати з іноземними лідерами.

    За хвилину вони розповіли все.

    На довершення додаю картинку яку я позичив інтернеті. Вона підкреслює технічні аспекти виступів.

  • Чому Кремль так злякався Зеленського і намагається зберегти у влади Порошенка

    Чому Кремль так злякався Зеленського і намагається зберегти у влади Порошенка

    Якщо маніпуляції Кремля спрацюють і Порошенко переможе, це буде катастрофа для України, тому що нинішні вибори можуть виявитися останніми демократичними виборами в країні.

    Нинішній президент України Петро Порошенко абсолютно влаштовує російську владу. Прямо або побічно, але Кремль підтримує його, в цьому немає ніяких сумнівів.

    У той же час Кремль дуже боїться Володимира Зеленського, тому що він – реформатор. Зеленський – це та ж модель, що і Михайло Саакашвілі у Грузії, він дійсно може покласти край корупції і змінити співвідношення сил української та російської армій. Він в змозі припинити корупцію в армії і заробіток на війні. Про це пише автор на сайті “Главред”.

    Перспектива обрання Зеленського президентом України змушує Кремль дуже нервувати. Тому зовсім не дивно, що російські “фабрики тролів” активно підключилися до роботи в підтримку Порошенка.

    Їх меседж зводиться до того, що “президентом України повинен стати хто завгодно, тільки не Порошенко”, але тільки дуже дурна людина не зрозуміє, що змістовна частина цього послання Кремля полягає в прямо протилежній ідеї – “президентом України повинен стати хто завгодно, крім Зеленського”

    Зеленський абсолютно не влаштовує Кремль тим, що здатний вирішити всі українські проблеми. Як у Грузії, де не було армії, спецслужб, де існувала величезна агентурна мережа, Саакашвілі та Мерабішвілі за два роки змінили країну кардинальним чином. У Грузії були олігархи, які торгували з Росією, залежали від неї, були “злодії в законі” – за два роки все це зникло, як не бувало.

    Уявіть собі, що за два роки хтось в Україні поборе корупцію, хтось зробить Україну нехай не благополучної наддержавою, але хоча б благополучною державою. А благополучна Україна – найстрашніше для Кремля, що тільки може статися.

    Ми не можемо бути на 100% впевненими, що Зеленському абсолютно все вдасться. Але ознаки того, що він створює потужну команду реформаторів, вже є.

    Якщо ж Петро Порошенко буде обраний на другий термін, це означатиме консервацію існуючого стану справ ще на п’ять років. А за п’ять років президентства Петра Олексійовича не було зроблено нічого з того, що він обіцяв.

    Зараз всі гудуть, що Зеленський нібито боїться дебатів з Порошенком. Але це неправда. Зеленському досить нагадати, що Порошенко обіцяв люстрацію, боротьбу з корупцією, реформу політичної системи, щоб вона не залежала від Росії, від олігархів, яких годує Росія, але чомусь нічого з цього не зробив.

    Якщо ж сегоднішня ситуація законсервується на роки вперед, це буде представляти справжню небезпеку для України. Тому що Порошенко в Україні реконструює точну модель Росії: “фабрики тролів”, брудна дискредитація опонентів і т. д. Це – боротьба не за Порошенка, а проти демократичних механізмів в Україні.

    Якщо Порошенко переможе у цій боротьбі, це буде катастрофа – нинішні вибори можуть виявитися останніми демократичними виборами в Україні. А потім Порошенко просто буде придумувати, як залишитися при владі або кого призначити наступником. Це буде реконструкцією того, що сьогодні є в Росії.

    Якщо Зеленського оберуть президентом, від нього необхідні дії, а не пусті балачки, яку ми чули від Порошенка, а також відмова від переговорних форматів, абсолютно безглуздих та шкідливих для України (“мінський формат”, “нормандська четвірка”). Це формати, в яких йде бюрократичне формальне обговорення, але ніякі рішення не приймаються.

    Існує кілька моделей, і одну з них я вже запропонував – необхідно висунути ультиматум Росії з приводу виведення російських військ зі сходу України та Криму. І, якщо Москва не виконує цей ультиматум, то Україна формально виявляється в стані війни, яку розпочала Росія. Але це формальне стан не повинно призвести до “гарячої” формі війни, але у всякому разі вона зафіксує події, які досі Україна Петра Порошенка фактично не визнавала – стан війни. Військове становище, яке вводив Порошенко, без визнання стану війни – це просто імітація діяльності, а не діяльність. Це кардинально змінить ситуацію.

    Можна дочекатися, коли буде добудований Північний потік-2, і коли Росія зупинить прокачування нафти через Україну. А можна зробити це самим, в результаті чого Росія втратить у 20-30-40 разів більше, ніж Україна, від таких дій.

    Можна закликати інші держави припинити економічні відносини з Росією. Загроза справжніх санкцій – це інструмент, яким Зеленський може досягти дуже багато. Але це треба робити дуже швидко.

    Технології, які повинні вплинути на українців і змусити їх проголосувати за Порошенка, а не за Зеленського, Кремлем вже включені. Російська пропаганда дуже дієва в Україні, вона серйозно впливає на позиції і думку людей.

    Наприклад, зараз Адміністрація президента Порошенка і Кремль включили фейк з приводу того, що Зеленський вигідний Кремлю. Ця маніпуляція розрахована на непідготовлених і не думаючих виборців. АП і Кремль намагаються використовувати найбрудніші методи пропагандистської кампанії та дискредитації опонентів Порошенко. Зараз Порошенко і Кремль – це одна команда.

    Тим більше, що зараз мова йде не тільки про використання адміністративного ресурсу, а про серйозні фальсифікації. Цим повинні займатися правоохоронні органи України. Але і тут теж ми стикаємося з ще однією проблемою – правоохоронні органи і спецслужби України сьогодні знаходяться в такому ж стані, як п’ять років тому, тобто під дуже сильним впливом Росії. Це все – агентурні мережі Росії.

    Саакашвілі почав з ліквідації агентурних мереж. І чого не робив взагалі Порошенко за п’ять років президентства. При всьому обережному повазі до нього я змушений сказати, що сьогодні він знаходиться під впливом власних спецслужб і, відповідно, спецслужб Росії, тому що у свій час він пішов у них на поводу і погодився неправові дії по відношенню до Саакашвілі.

  • Зеленський проти Путіна: в Росії зробили важливе зауваження

    Зеленський проти Путіна: в Росії зробили важливе зауваження

    Результати першого туру виборів президента України показали, що демократія є невід’ємним атрибутом держави. Якщо у другому турі українці підтвердять свій вибір, то Володимиру Зеленському потрібно буде діяти надзвичайно обережно. У Кремлі мають намір створити в Україні хаос на довгі роки і будуть використовувати для цього будь-які методи. Про це пише автор на сайті “Апостроф”.

    Перший тур виборів в Україні ще раз за останні п’ять років довів всьому світові, що Україна будує демократію та остаточно спромоглася затвердити найважливіші елементи демократії. Це інститут вільних, чесних, справедливих і демократичних виборів, на які допускаються всі кандидати, котрі мають право балотуватися; а також інститут мирної змінюваності влади.

    Також хочеться відзначити, що, оскільки інститут мирної змінюваності влади остаточно затвердився, український народ має право на помилку. Я не маю на увазі конкретні результати першого туру та ймовірні – другого. Насправді, що б тепер не відбулося, президент України буде обраний. І якщо він виявиться поганим президентом, його змінять шляхом інституту виборів і мирної змінюваності влади. Кого б не обрали 21 квітня, це краще, ніж взагалі відсутність цього інституту.

    Питання, яким суперником Володимир Зеленський, в разі своєї перемоги, буде для Володимира Путіна – дуже важливе. Але на нього вельми складно відповісти. Не знаю, чи може взагалі хто-небудь дати правильну і повну оцінку на цю тему.

    Але хочу застерегти Зеленського, якщо він буде обраний. Річ у тім, що в Україні, як і в інших демократичних країнах, передбачений механізм імпічменту (відповідна процедура виписана в Конституції, – Ред). Політичні супротивники не можуть просто запустити цю процедуру в процесі політичної боротьби – вона запускається лише в разі вчинення чинним президентом тяжких посадових або інших злочинів.

    На мій погляд, тактичне завдання Путіна в Україні у всі ці роки та на найближче майбутнє, полягає в створенні хаосу. Адже результатом справжнього хаосу може стати падіння України в руки путінського ОЗУ. Крім військових методів, створити хаос можна, наприклад, шляхом підведення Зеленського під механізм імпічменту. А як це зробити? Обвести його під час переговорів з Путіним навколо пальця таким чином, щоб Верховна Рада та правоохоронні органи України розцінили це як посадовий державний злочин, за який можна активізувати процес імпічменту.

    Вважаю, що Кремль спробує досягти саме цього. І Зеленському, якщо він стане президентом, потрібно буде діяти надзвичайно обережно, розуміючи реальні ризики таких спроб.

  • Зміна еліт: гірше вже точно не буде

    Зміна еліт: гірше вже точно не буде

    Дивлюся, як нагнітається паніка серед адекватних думаючих людей, на тему “А що буде завтра?” “Як голосувати у другому турі?” “Адже у Зеленського ж нікого і нічого немає.” “Вибір зроблений, але можливо ми помилилися?”….

    Алло, гараж, що за паніка на кораблі? Цю владу ми вже бачили. Знаємо її з усіх сторін, тому наступні п’ять років дуже легко спрогнозувати. А саме. Будуть судити невинних. І не судити винних, своїх друзів. Буде втрачена надія, і дуже паскудний у всіх настрій.

    У 2014 році нашу команду, яка не мала жодного досвіду і уявлення про держуправлінні, запросили очолити Дніпропетровську обладміністрацію. Стати чиновниками. А час був тоді набагато гірше. Країна стояла на порозі розколу і втрати державності. На перших нарадах я розумів усі слова, але погано пов’язував їх в єдине ціле. Однак часу не було ні на що. Довелося швидко вчитися. І у нас вийшло.

    Якщо у нового майбутнього президента є схильність вчитися, він уміє слухати і чути, вміє розуміти людей і швидко приймати рішення, він впорається. Буде новий президент помилятися? Звичайно. Або ви думаєте, що чинний президент, не помиляється? Іноді його помилки не були фатальними.

    І головне. Ми довго говорили про зміну еліт. І коли підійшли до реального шансу, почали панікувати. Друзі, розслабтеся. Небеса не впадуть на землю. Гірше вже точно не буде.

  • Який президент України вигідний Путіну і чому: у Росії дали відповіді

    Який президент України вигідний Путіну і чому: у Росії дали відповіді

    Впевнене перше місце в першому турі президентських виборів здобув Володимир Зеленський. Одним із його слабких місць є повна відсутність політичного досвіду. Чи скористається цим Росія, якщо Зеленський стане президентом, і як у Кремлі сприйняли результати першого туру, пише автор на сайті “Апостроф”.

    По-перше, перший тур українських виборів був приємно конкурентним і чесним, тому що спостерігачі були всюди. Це не означає, що не було спроб фальсифікації. Десь вкрали на користь одного, десь – на користь іншого. Якщо немає систематизованої крадіжки на користь одного кандидата, цими окремими випадками порушень цілком можна знехтувати. Порушення є завжди, тому що вибори – це зона політичного конфлікту.

    По-друге, дуже приємно те, що українські соціологи добре передбачили результат. Це, знову ж таки, знак доброякісності процесу. Соціологія – не бозна-яка складна задача, якщо люди чесно відповідають і якщо у соціологів немає завдання підтасувати. Екзитпол – це річ абсолютно перевірена і майже ідеально точна, тому що людей запитують через п’ять хвилин після голосування.

    Але найголовніша сторона цих виборів, незалежно від того, хто пройшов до другого туру, це те, що зі сторони видно, як формується українська політична нація (саме політична, яка означає загальну ідентичність громадян України різної національності). Це явище, як я розумію, не дуже усвідомлене. Але результати виборів, якщо дивитися зі сторони, дуже чітко його показують: немає колишнього розколу в етнічному просторі, він значною мірою згладився. Я бачу формування спільності правового простору при бездоганному дотриманні індивідуальних прав.

    Думаю, у другому турі набагато більше шансів у пана Зеленського, але вони не стовідсоткові. У Порошенка теж є сильні сторони. У моєму розумінні, співвідношення ймовірності перемоги одного до іншого – приблизно чотири або п’ять до одного.

    Якщо ж говорити про очікування Кремля, то у Росії немає всерйоз обдуманої, довгострокової та раціональної стратегії на українському напрямку. Підхід путінської Росії тактичний, а не стратегічний, і він полягає в тому, щоб максимально боляче прищемити хвіст Порошенку, тому що він досить успішно пручався кремлівським ініціативам. Так само, як у Росії не було стратегічного плану по відношенню до Грузії, а було гостре бажання прищемити хвіст Саакашвілі. Їм це вдалося, але яка користь від того, що Саакашвілі втратив владу, якщо Грузія все одно рухається в європейську систему цінностей та НАТО. І те саме з Україною.

    На жаль, сенс, завдання та мета російської політики на українському фланзі зводяться до суб’єктивно образливого підходу щодо пана Порошенка. Якщо Порошенко програє, це викличе бурю захоплення у однієї конкретної людини в Кремлі, і він, звичайно, ніколи цього не покаже. Але, думаю, реальні можливості Кремля вплинути на події в Україні сильно скоротилися порівняно з тим, що було п’ять років тому.

    У Кремлі Зеленського, звичайно, розглядають як кращий варіант. По-перше, тому що його прізвище не “Порошенко”. Друге міркування, трохи більш раціональне, полягає в тому, що Зеленський – молодий, недосвідчений, і, можливо, його вдасться якимось чином “розвести” або провести Україну шляхом хаотизації, коли не так важливо, які сили діють – важливо, щоб вони дестабілізували ситуацію. Можливо, розраховують розгойдати протест серед українських націоналістів, щоб створити Зеленському труднощі. Завдання в тому, щоб перешкодити Україні рухатися шляхом європеїзації будь-якими способами.

  • Чи має шанси Порошенко?

    Чи має шанси Порошенко?

    Безглуздо бути налаштованим на те, що ми ось зараз вийдемо на дебати, і весь світ побачить комедіанта.

    Є така народна мудрість: розумну людину можна підманути лише раз. Тобто якщо щось пообіцяти і не зробити, то на другий раз людина вже робить висновки. У Порошенка було 5 років на те, щоб почути свого виборця, знайти його і виконати обіцянки. За ці 5 років він щось зробив з обіцяного, але майже все зі своєї програми «Україна-2020» не виконав. І зараз заплатив за це політичну ціну. Про це пише автор на сайті “Новое время”.

    Мені дуже подобається цей наш тренд: коли президент, який ради виборів обіцяв дуже багато, чи розігрував великі очікування, не виправдовуючи їх, не переобирається. Це є нечуваним для посттоталітарних країн, а тому як у демократії в нас велике майбутнє.

    Порошенко отримав вдвічі менші результати за переможця та ледь-ледь потрапив у другий тур. Тому й радів, бо вирок міг би стати більш жорстоким. І це могло би стати більш жорстоко для країни, на яку чекала би ще та колотнеча. Особисто я зараз навіть не розумію цього питання – що треба за два тижні зробити, щоб переконати людей, яких ти ігнорував 5 років, щоб вони проголосували за тебе ще раз? Це наче з фільму «Місія неможлива».

    Мені здається, що команда Порошенка – так само як і Тимошенко, вже зрозуміла, що цей літак, цей старий і загартований часом важковаговий апарат, уже не злетить. На президентство вже перспектив немає, тому вони будуть орієнтуватись на парламентські вибори з кінцевою метою перетворити Україну на парламентсько-президентську державу. Та для них ця модель має один сенс: знайти спосіб зберегти звичну для них форму політики, коли перебування при владі є дуже вигідним бізнесом.

    Тому шанс для Порошенка хоч якось покращити свою карму (про обирання вже не йдеться) – це зробити так, щоб до другого туру його коаліція проголосувала за виборчу реформу. Тобто образно кажучи спочатку відрубати собі руки. Та й потім, суспільство вже відреагувало масою відповідей, як зробити так, щоб Порошенку знову повірили. Та я підкреслюю, що з моєї точки зору це має мало сенсу: помер так помер. Треба думати про майбутнє.

    Дуже важливо, щоб порядок денний, який вже стоїть перед новим президентом, був таким, де за кожною обіцянкою стояла би відповідальність. Щоб новий президент, який ще не має яскраво вираженої власної платформи і команди, чітко розумів: аби тільки перемога не була досягнута популістськими, але нездійсненними обіцянками. А справжні не виходили з реальних домовленостей з бізнес-кланами, які в разі його перемоги отримають якісь шматочки економіки, як це фактично і було при Порошенку. Коли Роттердам+ собі працює, а людям красномовлять, і заради світлого майбутнього міняють Конституцію.

    На арену вийшло нове покоління. І з ними ні Порошенко, ні Тимошенко не вміють говорити. Вони його взагалі не чіпають. Вони просто не розуміють молоді. І це дуже добре: відмирає покоління політичних динозаврів, і народжується те, про що ми мріяли. Майбутнє завжди визначає молодь, і зараз вона показала своє повне несприйняття бігання по колу і спроб загнати себе у вибір між Порошенком і Тимошенко. Бо хто як не він? Хто як не вона? А якщо не він, то вона. Ось у цьому колі нас і намагались втримати. Але воно вибухнуло.

    Дебати обов’язково потрібні. Це вимога суспільства. Та я хотів би команду нинішнього президента попередити: хай вони не думають, що там буде картинка, де є державницький Порошенко і незрозумілий Зеленський. Навряд після дебатів різко збільшиться коло прихильників Порошенка.

    Загалом виборці двох головних кандидатів не пересікаються, і ці дебати будуть нагадувати мені конкурс капітанів у КВН. Тобто коли на гру виходять капітани команд, і однин перед одним розпускають свої хвости, імпровізуючи. Так ось у Зеленського дуже потужна команда, яка може його підготувати. А всі аргументи президента вже вистрелили. Всі оці перекидання про верховного головнокомандуючого і тому подібне дуже легко моделюється, і на ці передбачувані закиди можуть бути дуже передбачувані відповіді. Бо те, що відходить, завжди має значно менше місця для маневрування, ніж те молоде, і навіть недосвідчене. Бо саме таке і має підтримку. Тому супроти політика, який вже 20 років намагається нас чимось вразити, для людини, яка жодного дня не була в політиці й має дуже гострий язик як для шоу дебатів, відкривається значно більше можливостей.

    Дебати потрібні. Та ще важливіше зробити так, аби в наступного президента не було шансів повторювати помилки чи програмовані спроби нас обдурити. Треба також розуміти наступне: кандидати й президенти жодним чином не можуть забезпечити нам якесь економічне процвітання. Якось прочитав у одній статті, що президент – це по суті кадровик. Він не може покращити наше з вами життя, підняти рівень виробництва, збільшити урожайність, зменшити силу вітру, а заразом і тарифи. Та він може поставити правильних людей на правильні місця. І навіть тут у Зеленського значно більша перевага, бо його люди невідомі. Ось він писав, що пропонує у генеральні прокурори Сакварелідзе. Хіба це слабка людина? Або ж казав у такій же манері – ось, пропоную на СБУ досвідченого Смешка, який став несподіванкою цих виборів. Куди та риторика про відсутність досвіду і дінеться.

    Тобто бути налаштованим на те, що ми ось зараз вийдемо, а весь світ побачить комедіанта, безглуздо. Дурень думкою тішиться, як то кажуть.

    Наразі ж маємо гарну традицію: міняти президентів після першого терміну. Один лише Кучма всидів два терміни, Янукович був змушений тікати ще раніше, а Порошенко, який першим виграв вибори у першому турі, фактично вдвічі програв нікому невідомому політику, хоч це останнє слово і на язик не йде. Програв чорному лебедю, який з’явився нізвідки, і з чого півроку тому Банкова лише сміялась.

  • Благовіщення 2019: історія, традиції і важливі заборони

    Благовіщення 2019: історія, традиції і важливі заборони

    7 квітня православні віруючі відзначають велике свято – Благовіщення Пресвятої Богородиці 2019. Благовіщення в православ’ї входить до переліку дванадесятих свят, тобто дванадцяти найважливіших після Пасхи. Про історію, традиції і заборони свято – читайте в нашому матеріалі.

    Коли Благовіщення в 2019 році

    Благовіщення в православ’ї входить до переліку дванадесятих свят, тобто дванадцяти найголовніших. Його відзначають щороку в один і той же день, у православ’ї це 7 квітня. Якщо вважати від цієї дати, виходить, що між Благовіщенням і Різдвом (яке, нагадаємо, 7 січня) рівно дев’ять місяців, тобто, термін, який жінка виношує дитину. У католиків відповідно днем благої вісті вважається 25 березня.

    Збіг Благовіщення і Великдень називається Кіріопасхою, але це буває вкрай рідко. Востаннє таке сталося в 1991 році, а наступна Кириопасха станеться тільки до 2075-му.

    У ряді країн – причому, як на Заході, так і на Сході – з дня Благовіщення вели відлік нового року. Такий календар був, наприклад, прийнятий в Англії аж до середини XVIII століття.

    Благовіщення 2019: історія свята

    Благовіщення Пресвятої Богородиці вважається одним з найголовніших свят у православ’ї. Згідно з легендою, саме в цей день з небес спустився архангел Гавриїл і розповів Діві Марії про те, що вона стане матір’ю сина божого.

    Благовещение 2019

    Благовіщення 2019: традиції

    Відповідно до церковних традицій, на Благовіщення в храмах проходить особлива служба: починається вона з Великого повечерия, священнослужителі читають итургию св. Івана Златоуста.

    Служителі церкви надягають на себе святкове вбрання блакитного кольору. Саме цей колір символізує Богородицю. Під час урочистої літургії розповідає легенда про явище ангела Діві Марії.

    Якщо свято випадає не на Страсний тиждень перед Великоднем, на нього можливі послаблення тим, хто поститься. Так, дозволяється вживати в їжу рибу. Віруючі печуть вдома просфори – прісні невеликі хлібини – і святять їх потім у храмі під час літургії. Просфори робляться для кожного члена сім’ї, і  їсти їх потрібно обов’язково на голодний шлунок.

    Існує ще одна цікава церковна традиція випускати на волю птахів з кліток, що символізують свободу кожного дитя Божого.

    Благовіщення 2019: народні прикмети і традиції

    У народному календарі це свято здавна символізує довгоочікуваний прихід весни.

    Тому й більшість традицій пов’язані з майбутніми посівами.

    Здавна селяни святили зерно, щоб у майбутньому отримати хороший урожай.

    За давнім віруванням, у цей день заборонено працювати або займатися домашнею працею. «Птах гнізда не в’є, дівчина коси не заплітає», – приказка саме про Благовіщення.

    Віруючі часто задаються питанням: чи можна пекти паски до Благовіщення? Так, можна. Головне, щоб побутові клопоти не зайняли місце богослужіння.

    Що не можна робити в Благовіщення

    Як і на більшість православних свят Благовіщення забороняється займатися важкою працею. Наприклад, прибирати, прати, прасувати, шити, рубати дрова тощо.

    Вважається, що на Благовіщення небажано вирушати в поїздку. Краще її відкласти до наступного дня.

    Під забороною – роботи на землі та підрізання дерев: вважається, що саме 7 квітня Господь благословляє все сильніше, і рослини починають зеленіти.

    Крім цього, на свято 7 квітня забороняється давати або брати в позику.
    Таким чином ви можете віддати свою удачу разом з грошима.

  • Боротьба тільки починається

    Боротьба тільки починається

    Перший тур виборів президента України – це тільки початок боротьби за майбутнє нашої країни і конфігурацію влади в ній.

    Це тільки здається, що боротьба завершиться з другим туром, коли його переможцем виявиться телевізійний комік Володимир Зеленський або діючий президент Петро Порошенко. Про це пише автор на сайті “Еспресо”.

    У будь-якого потенційного переможця будуть свої проблеми. У Зеленського їх буде не менше, ніж у Порошенка. У Порошенка – не менш, ніж у Зеленського.

    Питання навіть не в тому, як сам Володимир Зеленський збирається керувати країною. Думаю, сьогодні ніяк не збирається, розраховує на команду. Але і команди ніякої у нього немає, кандидат не може назвати навіть прізвища можливих соратників. Але і це не дуже важливо – тому що в таких випадках зазвичай називають прізвища пройдисвітів, які зникають з горизонту буквально за кілька місяців після перемоги. Тим більше, що до другого туру Зеленському важливо не називати прізвищ «старих» політиків, щоб не розчаровувати свій електорат. Але після другого туру саме ці політики і складуть кістяк команди нового президента країни – просто тому, що ніяких інших управлінців в Україні просто немає. Зрозуміло, що в коктейлі з пройдисвітами – але, повторюся, пройдисвіти зазвичай швидко здають позиції.

    Однак цей кістяк поки що зможе прийти тільки в президентську адміністрацію. Вже наступногодняпісля виборів президента Зеленському потрібно буде думати про перемогу на виборах до парламенту – інакше вся його перемога на виборах президента буде позбавлена ​​будь-якого сенсу. Зрозуміло, що список віртуальної партії “Слуга народу” можна буде укомплектувати тими ж пройдисвітами. Саме так вчинив Путін, цей російський Зеленський-2000, з партією “Єдність”. Але у нас є ще й кандидати-мажоритарники. З цими буде складніше, на їх успіх доведеться витрачатися – і чи будуть ресурси на це якщо не у Зеленського, таку Коломойського. Та й чи втримається довго Коломойський поруч із Зеленським, чи не переборщить чи? Адже Березовський, цей російський Коломойський-2000, не втримався? У будь-якому випадку, без перемоги на парламентських виборах Зеленський перетвориться на декоративну фігуру – і про цю можливу декоративністьпровідні українські політики ще до президентських виборів говорили вголос.

    Але у Порошенка буде проблем не менше, а то й більше. Уявімо собі, що чинний президент зробить чудо і вирве перемогу на виборах у ветерана КВН. Але чи означає це, що Порошенко приведе до перемоги на виборах до парламенту свій блок? Не сумніваюся, що сам Порошенко в цьому переконаний. А я – не впевнений. І не впевнений, що Порошенко навчиться керувати країною, в якій у нього не буде парламентської більшості. При цьому сам політичний образ, який Порошенко створює для перемоги, буде заважати появітакої більшості. Навряд чи Порошенко зможе тепер дозволити собі явний союз з «партіями сходу» і навряд чи захоче союзу з партією Зеленського – а така партія все одно з’явиться в парламенті, щоб не сталося в другому турі. І навряд чи голосів націонал-демократів в новій Раді вистачить для демократичної коаліції – після тієї розправи, яку сам Порошенко вчинив над Народним фронтом і після результату Тимошенко і Гриценкана виборах президента. Тут вже рятівником Вітчизни може в результаті виявитися не Порошенко, а, наприклад, Вакарчук – якщо у співака, звичайно, з’явиться бажання брати участь в політичному житті країни на тлі того, що відбувається.

    Словом, за будь-якого результата другого туру політична криза Україні практично забезпечена. А якщо згадати, що наближається час повернення боргів, так потрібно зрозуміти, що будь-яка політична турбулентність може призвести до серйозних економічних потрясінь, які тільки посилять політичну турбулентність. Ласкаво просимо до нової реальності, дорогі співвітчизники!

  • Чим мені запам’ятався Петро Порошенко

    Чим мені запам’ятався Петро Порошенко

    Верховний головнокомандувач і дипломат Порошенко запам‘ятався мені двома програними битвами – під Іловайськом і Дебальцево, а також зміною військового однострою.

    При чому дипломат Порошенко поспішив закріпити військові поразки в міжнародних домовленостях, які не принесли ні закінчення бойових дій, ні миру.

    А гарант Конституції Порошенко не лише допустив грубі очевидні порушення законодавства при укладенні цих нікчемних міжнародних угод, але й зробив спробу закріпити результати невигідних незаконних домовленостей в Конституції.

    Я не розумію, як знаючи усе це можна прийти до висновку, що Порошенко буде кращим верховним головнокомандувачем, більш здатним захищати Україну, ніж будь-хто з інших кандидатів в президенти?

    І це не говорячи про по плечі запущені в оборонний бюджет рученята….

    Ви би може дійсно, той во – ДУМАЙ!

  • В Росії почалася війна проти Путіна

    В Росії почалася війна проти Путіна

    Відносини російського царя з важливими, багатими і впливовими боярами дали тріщину.

    Раніше я розповідав про те, як російські холопи масово перестають любити свого царя. Він зробив їх життя дуже важким, за це вони йому мстять на виборах, голосуючи чортзна за кого, аби тільки не за його кандидатів.

    В результаті продавщиці і домогосподарки збирають більше голосів, ніж лідери “Єдиної Росії”. Але, як з’ясувалося, це була лише половина історії. Відносини російського царя з важливими, багатими і впливовими боярами теж дали тріщину, пише автор на сайті “Новое время”.

    Це, я думаю, навіть цікавіше. У народну революцію там я не дуже вірю, а от в змову еліти – це дуже навіть може бути. Досить згадати Горбачова, Хрущова, Павла I. Та навіть Миколу II змусили відректися від влади його наближені, а зовсім не революційні матроси. Загалом, тут є до чого прагнути.

    Тут я хочу зробити одне важливе зауваження. Традиційна російська система відносин – це холопи – бояри – цар. Але іноді, коли цар або божеволіє, або чогось дуже боїться, там з’являється і четвертий елемент – опричники.

    Це силовики, не найрозумніші люди з низів, які повністю залежать від царя і на сто відсотків йому віддані. Їх головна і єдина задача – захищати його владу від внутрішніх ворогів. Вони нічого, крім страху, не виробляють. Навіть безпека в суспільстві від них не збільшується. Швидше, навпаки – вони самі дуже небезпечні.

    Але при цьому вони дуже ненажерливі і жадібні, тому бідний народ їх не цікавить. Вони хочуть жити дійсно дуже багато – як бояри. Відповідно, саме бояри і є об’єктом їх інтересу. Ці опричники кожен день викривають боярські змови проти царя.

    У змовників вони відбирають вілли, яхти, нафтові вишки, алмазні копальні, заводи-пароплави і навіть цілі області з мільйонами холопів. І ось зараз в Росії почався саме цей процес. Володимир Путін, бачачи падіння свого рейтингу серед всіх груп населення, оточив себе безликими силовиками, що незрозуміло звідки узялися.

    Для збереження його особистої влади створено ціле нове відомство “Росгвардія”, у якій 300 тисяч багнетів, танки і бойові вертольоти. Крім цього є ФСБ, прокуратура, поліція, армія і казна-що ще.

    Всім їм хочеться їсти, і вони почали їсти. І не аби що, а саме бояр. Тут-то і можливий конфлікт. Колишній міністр Олександр Абизов приїхав з Італії (де він уже давно живе) в Росію на день народження свого знайомого. Його прямо в аеропорту заарештували за звинуваченням у крадіжці 4 млрд рублів (це трохи менше 2 млрд грн).

    Ця людина – особистий друг величезного числа міністрів, олігархів, чиновників і тому подібної публіки – тих самих бояр. Він – один з них. І нічого незвичайного на своєму колишньому посту не робив. Якщо і крав, то як всі. У політику не ліз, займався своїми справами. Розбагатів і поїхав жити на Захід. Абсолютно стандартний шлях російського боярина.

    Але силовики-опричники захотіли його грошей. Абизова звинуватили в зраді Батьківщини, в еміграції на Захід, в створенні змови і Путін дав добро на його знищення.

    За словами обізнаних людей, Москва зараз гуде, мов розтривожений вулик. Люди бояться, що Путін дав зелене світло своїм костоломам, і вони будуть саджати всіх підряд. І забирати у шановних бояр все, що тільки захочуть.

    За Абизова поручився весь цвіт російської верхівки – колишні віце-прем’єри, голови адміністрації президента, міністри, олігархи і навіть сам Анатолій Чубайс. Вони за день зібрали своєму другові мільярд рублів застави.

    Це унікальний випадок, навіть Ходорковського свого часу так не підтримували. Багата і впливова російська еліта показала, що в цьому питанні вона виступає єдиним фронтом. Що силовики перейшли червону лінію, що це вже занадто. Але нічого не допомогло – Абизова відправили під арешт.

    Цар сказав своїм боярам: “Я плювати хотів і на вас, і на ваші прохання, і на ваші минулі заслуги”. Путін розірвав негласний контракт з ними. Тепер його єдина опора – це силовики і опричники. Можливо, це занадто гучна заява, але, по-моєму, через справу Абизова бояри стали ворогами Путіна.

    Вони зрозуміли, що він дав опричникам волю, що почалися репресії, і що наступним може бути будь-хто з них. До речі, наступний вже є – не минуло й дня, як був заарештований Віктор Ішаєв – колишній Хабаровський губернатор і повпред президента на Далекому Сході. Всього рік тому не можна було й подумати про те, що чиновник такого рангу опиниться за гратами.

    По-перше, все це – дуже хороші новини. Початок репресій паралізує керівництво Росії. Через страх вони не зможуть нормально працювати. По-друге, Путін сам собі створює дуже злісну, багату, впливову і розумну опозицію.

    Це не Навальний з його школярами і не комуністи з їх бабусями. Безжальні олігархи, продажні чиновники і підступні придворні міністри – це набагато серйозніша публіка. Вони вижили в 1990-х роках і залізли нагору. У них є хватка.

    Не зрозумійте мене неправильно – це дуже погані люди. Вони брехливі, злі, жадібні і жорстокі. Але зараз всі ці їх якості будуть спрямовані на боротьбу проти путінських опричників і самого божевільного царя.

    Тотальна війна всіх проти всіх в оточенні Путіна – це запорука успіху і процвітання України. В цілому, те, що там зараз відбувається, зовсім непогано. І, звичайно, я повинен сказати кілька слів про варіанти завершення цієї війни.

    Перший – перемога бояр. Припустимо, вони здійснять палацовий переворот і скинуть Путіна. В цьому випадку президентом стане Дмитро Медведєв – неформальний лідер боярської коаліції. Найімовірніше, він спробує налагодити відносини з Заходом, виведе війська з Донбасу і відчепиться від України. Щодо Криму – я поки що не знаю, не хочу спекулювати.

    Але якщо переможуть опричники, то Росію чекає зовсім темна історія. Причому темна в прямому сенсі, як у Венесуелі, де тижнями немає електрики. Там зараз переміг саме цей варіант.

    Президент розбив, пересаджав, повиганяв і повбивав усіх місцевих бояр. Почав з великих князів, а закінчив дяками і прикажчиками. Безумовна перемога за ним! Але, перемігши, він залишився наодинці зі своїми силовиками.

    А вони, як я говорив вище, виробляють тільки страх і нічого більше. У середні століття можна було залякати кріпосного, щоб він працював безкоштовно. Навіть Сталіну вдавалося зробити щось подібне.

    Але в сучасному світі такий фокус не проходить. Щоб добувати і продавати нафту, потрібні фахівці. А в Венесуелі їх немає. Видобуток нафти впав нижче плінтуса. Щоб обслуговувати і ремонтувати електростанцію, теж потрібні фахівці. Але вони теж втекли. Тому тижнями там немає електрики. І так у всіх сферах життя.

    Перемога силовиків-опричників у Росії спричинить за собою такий самий результат – тотальну кризу, колапс і розруху. У цій ситуації до України повернеться не тільки Донбас, а й Крим.

    Причому, дивіться: для цього навіть воювати не доведеться. Володимир Путін і його підручні самі зроблять всю необхідну роботу.

  • Кремль може відкривати шампанське: Україна програла на виборах

    Кремль може відкривати шампанське: Україна програла на виборах

    Кремль і проросійські колабораціоністи можуть відкривати шампанське. Україна, яка 5 років опирається Росії і запекло воює з нею, учора на виборах програла. Більшість жителів території незалежної України (не громадян, їх так неможливо назвати), голосуючи за різних кандидатів, обрали мир з Росією. Точніше, не мир, а капітуляцію перед Путіним на умовах окупанта. Ці люди зрадили свою армію, яка їх захищає. Фактично дезавуювали Майдан, життя героїв Небесної Сотні.

    Ці люди живуть з нами поруч, і їх критично багато. Цілком достатньо для поразки у гібридній війні. І в будь-якій війні. А вона вже йде і неодмінно буде посилюватися. Все сталося саме так, як я прогнозував, а мої погані прогнози завжди збуваються.

    Наступний етап буде ще гірше. Не пройде і року, як ветерани АТО будуть “убивцями українців”, а терористи ОРДЛО — “такими ж українцями”. Так, ми, кримські татари, патріоти, військові будемо боротися до кінця, не здамося, на виборах чи ні. Але факт очевидний: згідно виборів, незалежна Україна є абсолютною цінністю не більше, ніж для 25-30% громадян. Це дуже погано.

    Це гарантія прийдешнього хаосу і російського вторгнення. Їх медіаплан працює, вони зуміли за допомогою тролів, корисних ідіотів і ліваків, сколотити інфантильну дебільну більшість. Можете називати мене панікером, як завгодно, мені все одно.

  • Акція терору. Чому з Кримом нічого не виходить

    Акція терору. Чому з Кримом нічого не виходить

    Україні треба активніше боротися за Крим, бо ворог перейшов у наступ

    Прошу всіх запам’ятати вчорашню дату — день, коли в Криму почалися масові та сплановані кримськотатарські погроми. Їх організували ФСБ.

    Погроми відбулися вранці, одночасно в трьох населених пунктах у трьох різних частинах Криму, де живуть кримські татари. Знаєте, як у фільмах, де в гетто або на якихось окупованих територіях влаштовують облави на людей? Виглядало це саме так: люди в масках, машини, спецодяг, автомати, кийки та все інше — оточується квартал, включаючи той будинок, до якого планують увірватися, або вриваючись до будинків сусідів, якщо когось не було вдома.

    Так постраждали 25 кримськотатарських будинків. І підрахунок триває. У кількох будинках зламали двері, перекинули все догори дригом, було моральне і фізичне насильство. Зрозуміло, що ФСБ нічого не шукали. Шукати там нічого — у кримських татар немає нічого, що можна було б розцінити як заборонене, навіть у такій країні як Росія.

    Це була акція залякування масового терору, свідками якого стали тисячі людей особисто, і сотні тисяч — завдяки стрімам у Facebook. Кримських татар, які вели ці стріми — понад 100! — і підійшли до будинків тих людей, на яких полювали, теж били. Всім хоча б образно відомо, що відбувається під час облав і погромів.

    Кримських татар карають показово. Не треба бути кримським татарином або українцем, щоб розуміти мету. Мені здається, що краще за всіх у двох пунктах її сформулював адвокат кримськотатарських в’язнів і військовополонених українських моряків, Микола Полозов. По-перше, максимально придушити кримських татар, змусити їх мовчати або зникнути. Адже від них дуже багато шуму і на міжнародній арені, і всередині півострова — вони не дають спокою окупаційній владі, змазують усю телевізійну картинку. Від них йде найбільша загроза окупантам і їхній легенді про Крим і «добровільне приєднання».

    І друга мета — посилити ситуацію з репресіями, їхню тотальність і цинічність, до такого рівня, щоб довести кримських татар до опору і радикалізації, як в російських республіках Північного Кавказу. Щоб потім, якщо таке почнеться, остаточно вирішити кримськотатарське питання. Ми вже бачили це в Чечні, коли весь народ був оголошений терористами, а потім був безкарно «відпрасований» бомбами і зачистками. Ми знаємо, чим все закінчилося — і ніхто не заступився. І в Кремлі хочуть, щоб кримські татари теж стали так само чинити опір, щоб їх можна було назвати терористами і придушити повністю.

    А проміжна мета — змусити виїхати якомога більше кримських татар. Глава окупаційної влади Криму Сергій Аксьонов подякував ФСБ за зачистку, і прямим текстом сказав, що кому не подобається — їдьте. Вперше на моїй пам’яті це було сказано прямим текстом.

    ФСБ доповідає про 20 затриманих лише в ході вчорашніх облав. Сигнал дуже чіткий і зрозумілий. І я думаю, що тепер це стане традицією.

    Чому? Тому що з Кримом нічого не виходить. Життя там погане, почали обурюватися навіть місцеві росіяни. В інтернеті з’являється все більше роликів про їхні настрої. І я можу судити за своєю інформацією та колом спілкування. Ніхто вже не відчуває кайфу від приєднання Криму, навіть якщо і ходив за це «голосувати». Тому все погано.

    І головним винуватцем цього повинен бути кримський татарин, як це було завжди — протягом усього анексії, з 1783 року. Результат ми знаємо — зменшення кримськотатарського населення від 93% до 0% у 1944 році. Зараз вони хочуть завершити акт геноциду — максимально замінити населення в Криму, тому що через «катастрофи» ХХ століття кримські татари, не питаючи ні в кого дозволу, повернулися на свою батьківщину і почали вільно жити в Україні.

    Але потім Україна, як і кримські татари, стала поперек горла Росії. І стався напад, захоплення території Криму, який зараз активно заселяють переселенцями. А кримських татар видавлюють їх звідти усіма різними способами — не буду навіть розповідати про вбивства, викрадення, десятки політв’язнів. Навели навколо страх і жах, і роблять все, щоб кримські татари злякалися. Але тим не менш, людей, які роблять стріми, і таким чином протестують, стає все більше.

    Кримські татари — не раби, і ніколи рабами Росії не будуть. Кримські татари завжди були в Україні найбільш проєвропейськими. Понад 95% з них в опитуваннях завжди висловлювалися за європейський вибір України та її інтеграцію в ЄС і НАТО. Для нас ніколи не було сумнівів, хто ворог, і ми ілюзій з приводу «російського братства» не мали.

    Насправді все трагічно. Але ми не плачемо, Не рюмсаємо і будемо чинити опір, як і раніше. Єдино можливим мирним шляхом. Адже, по-перше, кримські татари не озброєні, а в Криму все знаходиться під тотальним контролем. А по-друге, саме мирний опір є головною і найсильнішою зброєю протягом усього кримськотатарського руху, починаючи з Мустафи Джемілєва й інших наших борців. У нас іншого виходу немає — інакше ми дамо їм привід записати нас у терористи.

    У Криму ніколи не було нікого тероризму і екстремізму взагалі. Не відомо жодного терористичного випадку на території українського Криму. Це повний і абсолютний фейк, розрахований на внутрішню пропаганду, і на ту частину світової спільноти, яка «розуміє» Путіна.

    Ми вже до всього морально готові і нічому не здивуємося. Окупант показує, що дуже розлючений, і що вони готові на багато що, щоб заткнути кримських татар — голос України в окупованому Криму, і оголосити півострів назавжди російським.

    Але не вийде. І в силу різних причин. Головна з них — опір кримськотатарського народу і їх неприйняття Росії як сутності протягом усіх цих століть. А після окупації тим більше. Що стосується української влади, то я розумію, що тут вони нічого не можуть зробити, крім як розповідати про це на міжнародній арені і протестувати.

    Але є одна річ, яку зобов’язаний зробити український законодавець і український президент, і я в цьому абсолютно впевнений — необхідно законодавчо підтримувати кримських татар в статусі корінного народу України. Необхідно змінити 10 розділ Конституції — назвати Крим кримськотатарською автономією в складі єдиної України.

    «Єдиної» — це я підкреслюю для всіх тих, хто заявляє, що кримські татари хочуть розвалити Україну. Тому що кримські татари — це ті, завдяки кому може бути повернено Крим. Кримські татари ніколи нікого не зраджують. Це народ, який неодноразово був відданий і обвинувачений сам. І людей, які висловлюються проти кримських татар в Україні, я вважаю посібниками анексії.

    Закликаю всіх чесних людей — політиків і не тільки — з тим, щоб реалізувати право корінного народу України, який ми повинні до останнього захищати і не відвертатися, як це роблять зараз багато хто з кандидатів в президенти. Ми чекаємо політичної підтримки на всіх рівнях. Потрібно створювати уряд кримськотатарської автономії у вигнанні в Україні та представляти його на міжнародній арені.

    Потрібно активніше боротися за Крим, тому що ворог перейшов у наступ.

  • “ДНР” захлинається від наркотиків з Росії: навіть школярів знаходять у наркотичному сп’янінні

    “ДНР” захлинається від наркотиків з Росії: навіть школярів знаходять у наркотичному сп’янінні

    Коли ми уявляємо собі образ типового окупанта, на думку зазвичай приходить п’яний Іван, який ховається за спинами жінок та дітей і цілить їм у голови, щоб звинуватити у загибелі мирних жителів Україну.

    Однак Росія принесла на Донбас не тільки смерть, зброю та холоднокровних вбивць-алкашів, але й наркотики. І про це всі чомусь мовчать. Завдяки пропагандистам існує міф про те, що у “ДНР” та “ЛНР” викоренили наркоманію як таку.

    Мережею досі ширяться відео розстрілів та покарань дилерів чи власників бізнесу з продажу наркотичних речовин бойовиками. Але ж терористи боролися із розповсюджувачами заборонених психоторпів зовсім не для того, щоб дбати про здоров’я людей. Вони вбивали дрібних злочинців, щоб повністю підім’яти під себе цей надприбутковий бізнес.

    Насправді ж, починаючи з літа 2014 року на Донбасі з’явилися суто російські наркотики. Зокрема всілякі спайси та суміші для паління із синтетичними речовинами, які викликають більше звикання, ніж марихуана. Звісно, реалізують й героїн та інші препарати, але важкі наркотики у тому вигляді, який ми всі уявляємо, завозять з Росії під кураторством російського МЗС. А спайси – бізнес ФСБшників.

    Так звану ширку продають здебільшого бойовикам, які колються безпосередньо на передовій та у місцях дислокації підрозділів ЗС РФ або приватних військових компаній. Спайси ж продають закладками через заборонений у Росії Telegram. Звісно, ніякого відбору клієнтів немає – хоч школярі палитимуть, хоч взагалі дітлахи.

    Оскільки так звані МДБшники нерідко набирають агентів з реалізації наркоти під час полювання на порушників комендантської години, дилерами стає молодь – студенти та школярі старшого віку. Якщо людина відмовляється співпрацювати їй погрожують затриманням “за роботу на СБУ”.

    Кожному з торговців ставлять обов’язкові норми з продажу, а якщо продати певну кількість пакетиків із сумішшю не виходить, дилер має докласти власні гроші. І доходи від цього бізнесу у “ДНР” та “ЛНР” колосальні – десятки мільйонів рублів на місяць. То ж наркоманів серед підлітків та дорослих на окупованих територіях стає все більше. І це ніяк не зупинити.

  • Тиск на Данію буде зростати

    Тиск на Данію буде зростати

    Поява у медіа листа керівника проекту “Північний потік-2” Маттіаса Варніга про можливість уповільнення будівництва альтернативного трубопроводу на кілька років – це зовсім не констатація поразки.

    Це – демонстрація публічного тиску на Данію, яка повинна якомога швидше видати дозвіл будівельникам “Північного потоку-2” і позбавити їх від зайвих витрат, пише автор на сайті “Еспресо”.

    Для того, щоб зрозуміти це, потрібно для початку розібратися в тому, хто такий Маттіас Варніг. Він, зрозуміло, ніякий не енергетик. Маттіас Варніг – колишній кадровий співробітник розвідки НДР “Штазі”, який працював на заході Німеччини агентом під прикриттям. І він – близький друг Володимира Путіна ось уже три десятиліття, при цьому достеменно невідомо, коли відбулася перша зустріч розвідників – у період роботи Путіна в Дрездені або пізніше, коли майбутнього президента перемістили до мерії Санкт-Петербурга. Саме Варніг, а ніякий не Шредер – головна довірена особа Путіна у прагненні створити альтернативні енергетичні маршрути і полегшити задачу завоювання України.

    Сенс листа Варніга в тому, що тактика датської влади не дозволяє “Газпрому” і його західним партнерам продовжити будівництво. Данія не відмовляє, але й не дозволяє. Вона може вимагати додаткової інформації екологічного характеру. Будівельники антиукраїнського газопроводу повинні будуть спочатку намагатися відмовити у наданні цієї інформації через суд, потім – якщо програють справу – оформляти доповідь. Потім датська сторона буде працювати з цим документом, виступати зі своїм висновком – і невідомо ще, яким він буде. Все це час. Час, за який російська армія могла б уже спробувати вийти до Ужгороду. Час, якого Путіну може просто фізично не вистачити.

    Тому Путін квапить Варніга, а Варніг квапить західних “доброзичливців” “Газпрому”. Західні союзники Москви жадають грошей. Чекісти жадають крові. Бажання збігаються. Данія має дати дозвіл вже сьогодні. Ну якщо не сьогодні, так вже за кілька місяців, коли у Данії пройдуть парламентські вибори і там цілком може з’явитися новий уряд.

    Уряд, який має зайняти іншу позицію і з розумінням поставитися до потреб “Північного потоку-2”. У необхідності появи в Данії саме такого уряду і складається справжня суть сигналу, спрямованого ветераном “Штазі” до високопоставлених агентів Кремля на Заході.

  • Не до жартів: чи можливий бунт 1 квітня після виборів

    Не до жартів: чи можливий бунт 1 квітня після виборів

    Упродовж останніх тижнів велика частина громадських дебатів в Україні відбувається навколо бажаних або небажаних результатів президентських виборів у березні-квітні та їх подальших наслідків. При цьому, першочергова і принципова проблема майбутніх двох турів загальнонаціонального голосування – їх успішне проведення як таких – отримує менше уваги. І це незважаючи на те, що з’явився малоймовірний, але все ж мислимий сценарій, який може порушити політичну й навіть загальну суспільну стабільність в Україні. Про це пише автор на сайті “Апостроф”.

    Може трапитися так, що чинний президент Петро Порошенко 31 березня вийде до другого туру в результаті для всіх очевидної маніпуляції голосування. Два явно “технічних” кандидати в президенти були зареєстровані і тепер внесені до довгого списку першого туру виборів: Юрій Тимошенко і Юлія Литвиненко. Ці два політичні діячі не мають чітких публічних профілів, передвиборчих кампаній або політичних партій. Очевидна функція їхніх кандидатур полягає в тому, щоб заплутати своїми іменами виборців і забрати якомога більше голосів у головного конкурента Порошенка – Юлії Тимошенко.

    Нещодавні опитування громадської думки свідчать, що Порошенко і Тимошенко мають приблизно рівні шанси на друге місце у першому турі, а відтак, на можливість взяти участь у другому турі 21 квітня. Не дуже ймовірним, але все ж можливим катастрофічним результатом першого туру буде результат, при якому різниця між другим місцем Порошенка і третім місцем Юлії Тимошенко буде приблизно такою ж або навіть меншою, ніж сума голосів, отриманих Юрієм Тимошенком або/та Юлією Литвиненко. Підтримка цих двох кандидатів, виміряна в опитуваннях громадської думки перед виборами настільки незначна, що їх імена часто просто не згадуються. Таким чином буде очевидно, що можливий більш високий відсоток на виборах є результатом цілеспрямованого присвоєння голосів виборців, які сплутали їх імена з ім’ям Юлії Тимошенко.

    Це створить небезпечну ситуацію. Мільйони прихильників Юлії Тимошенко можуть відчути себе ошуканими. За такого, поки що неймовірного, але не повністю виключеного сценарію тисячі, якщо не десятки або навіть сотні тисяч розчарованих виборців Тимошенко можуть вийти на вулиці і вимагати скасування маніпулятивного голосування. Якщо влада не зможе або не захоче адекватно відреагувати на такий виклик, радикалізовані демонстранти можуть спробувати саботувати проведення другого туру виборів або навіть почати застосовувати вогнепальну зброю при зіткненнях із поліцією. Зрозуміло, що будь-яка така внутрішня нестабільність буде відповідним чином і сповна використана Росією та її агентами в Україні.

    Навіть якщо влада приготується до такого сценарію, і ескалація у квітні може бути відвернена, ця історія, швидше за все, не закінчитися після другого туру. Остаточні результати виборів і майбутнє президентство або Петра Порошенка, або ж Володимира Зеленського постраждають від відсутності повної демократичної легітимності. Президент, обраний в результаті процесу, заплямованим брудними й очевидними всім маніпуляціями, буде постійно стикатися з питаннями щодо моральної обґрунтованості, політичної виправданості та юридичної легальності свого правління.

    Українські й іноземні урядові та неурядові організації повинні вже сьогодні обговорити, як вони будуть діяти у разі виникнення такої ситуації 1 квітня 2019 року. Західні посольства повинні заздалегідь розробити стратегії тиску на українську владу для відновлення належного демократичного процесу в Україні у разі результату виборів, отриманого за допомогою демонстративного обману виборців. Наприклад, могла б бути проведена швидка кризова зустріч між представниками уряду, політичних партій, компетентних НПО, Бюро з демократичних інститутів і прав людини ОБСЄ та зацікавлених західних представників, щоб розглянути різні шляхи виходу з такого можливого глухого кута. Ставки і ризики такого сценарію дуже високі, щоб залишитися до нього непідготовленим.

  • Ми повинні судити ворогів України

    Ми повинні судити ворогів України

    Сьогодні Вільнюський окружний суд оголосив вирок у справі про події 13 січня 1991 року – тоді Радянська Армія влаштувала справжню війну у литовській столиці.

    Суд засудив до 10-річного ув’язнення колишнього міністра оборони СРСР, маршала Радянського Союзу Дмитра Язова. Зрозуміло, 94-річний Язов, який зараз проживає в Москві, може не побоюватися в’язниці і мирно помре у своєму ліжку. Однак сама символіка вироку є дуже важливою, вона демонструє, що жоден злочин Кремля не повинен залишатися непоміченим, що навіть за десятиліття суд у цивілізованій країні може оцінити злодіяння – адже у результаті дій Язова та інших мерзотників не просто було поставлено під загрозу суверенітет Литви. Загинули люди, кров яких залишається на руках одіозного радянського міністра, пише автор на сайті “Еспресо”.

    Можуть сказати – так що ж, нам судити Путіна і Шойгу? Звичайно, судити і Путіна, і Шойгу, і інших російських керівників, які брали участь у окупації Криму, війні на Донбасі, допомагали банді Януковича під час подій на Майдані. Можна судити вже сьогодні, можна дочекатися відставок з посад. Найголовніше – ніколи не забувати, нікого не прощати, готуватися до відплати, зробити її одним із важливих завдань державної політики. Ізраїльтяни довгі роки шукали організаторів Голокосту, одного з них, Адольфа Ейхмана, знайшли, викрали, засудили і стратили. Так і повинна поводити себе справжня держава!

    Можуть сказати, що у заочному процесі ніякого особливого сенсу немає, що Путіну і Шойгу наплювати. Так я і не буду сперечатися, що російські військові злочинці можуть мирно померти на підмосковних дачах – як і Язов. Але сам процес правосуддя може дозволити залучити до реальної відповідальності їхніх підручних.

    Адже у Вільнюсі судять не тільки Язова. Інші фігуранти резонансного процесу – громадяни Росії Юрій Мель і Георгій Іванов. Вони брали участь у подіях січня 1991 року. І вони, швидше за все, сядуть надовго.

    Так що ми можемо не просто проводити заочні процеси, але і шукати по світу учасників подій 2013-2014 років. Виманювати їх в Україну – «вигідні» контракти і політичні провокації ніхто не відміняв. Чекати, поки негідники поїдуть до Європи – і домагатися їхньої видачі від урядів західних країн.

    Земля повинна горіти під ногами наших ворогів і ніякого терміну давності за злочини проти українського народу бути не повинно.

    Люди з нашою кров’ю на руках не повинні спати спокійно.

  • У РФ реально не розуміють, навіщо США накачують Україну зброєю

    У РФ реально не розуміють, навіщо США накачують Україну зброєю

    Сьогодні з других рук вдалося послухати дуже примітну бесіду одного з наших, хто змушений спілкуватися через Мережу з колишніми друзями в РФ. Дружба там давно скінчилася, навіть без формалізації цього факту. Причому, спілкувалися колишні військові, старші офіцери, які вибули «з лав» за віком, задовго до початку бойових дій.

    Тепер просто підтримується діалог, і ще тому, що опоненти, при всій своїй імперській упоротости, нюхом чують, що і в країні, і в армії у них настільки все негаразд, що хлопнути може в один момент. Головне, що їх турбує, що цей момент неможливо обчислити логічним, раціональним шляхом. А як відомо, очікування покарання або страти – гірше самого цього заходу. Тому і відбуваються все більш і більш насторожені розмови із серії «чо там у хахлов».

    Наскільки можна зрозуміти, три, а тим більше – п’ять років тому саме такої тональності розмов не було. Пацієнти з Московії акуратно і поблажливо щось там розповідали з приводу невідповідності військової могутності. Хоч і не натякали, але з розмов відчувалося, що вони чекають виснаження ресурсів України та фатальної помилки її влади. Тобто, у них була повна упевненість в тому, що питання вже вирішене в принципі, але залишився фактор часу. У них була впевненість, що смертельний удар вже завдано, і тепер просто треба спокійно дочекатися, поки Україна стече кров’ю.

    Поворот стався в той момент, коли на Заході було прийнято принципове рішення про постачання летального зброї. Якийсь час там не вірили, що це рішення дійсно перейде в практичну площину, але після «Джавелинов» ця надія рухнула. Виходячи з цієї розмови, особливо чітко зрозуміло, що справа була не тільки й не стільки в «Джавелинах», а в самому принципі, можливості поставок сучасної зброї і техніки.

    Що найбільше підкосило російських відставних вояк, так це те, що Джавеліни не просто були поставлені в Україну, але поставлені у вигляді допомоги, тобто безкоштовно. Вони чітко розуміють, що це означає. Ще з часів совка Москва озброювала своїх союзників або у форматі «безповоротного кредиту», або в режимі тієї самої матеріально-технічної допомоги», як і ці Джавеліни, що означає рівень підтримки поставляючої сторони як свого партнера або союзника.

    Адже якщо сьогодні допомога пройшла у вигляді декількох десятків одиниць цього озброєння, то завтра вже нічого не перешкодить допомогти сотнями одиниць цього і вже – якогось іншого озброєння. Принципове рішення вже є і воно реалізовано. Прецедент працює. І вони прекрасно розуміють, що це означає, а саме – у гру з «шахтами» і «військторгом» цілком можна грати вдвох, втрьох і навіть у більш широкому форматі.

    І що найнеприємніше, Москва грається в підкилимні ігри і щось там ганебно вигадує з поставками, а Штати зробили це відкрито, не приховуючи, що це – допомога. Причому суми, закладені на таку допомогу, з кожним роком стають все більше. У них там хтось порахував, що в цьому році Штати, Канада та інші країни Заходу можуть поставити озброєнь у вигляді допомоги майже на мільярд доларів. Адже Україна ще й закуповує. Причому, заходить зброя і техніка, які Москві гарантовано не продадуть, і чим далі, тим твердіше ці гарантії.

    Правда, з цього приводу там ходять легенди про гігантські відкати, які платить Україна американцям за постачання зброї. Цей хід думок цілком зрозумілий, оскільки в пізньому совку, а тим більше в РФ це – поширена практика. Так списуються борги на десятки мільярдів доларів, які виникли у країн за постачання зброї.

    Відсоток відкату там варіюється від 10-20% і може досягати 50%. Для бюджету це стає прямим збитком, але для певної касти чиновників це – золоте дно. Досить підняти суми списаних боргів при Путіні, скласти їх разом і обчислити хоча б мінімальну ставку відкату в 10% і можна зрозуміти, про що йде мова.

    Але це – їхні проблеми. Нехай вони думають, що ми заносимо Трампу валізи кеша. Якщо їм так подобається – на здоров’я. Але паралельно цій темі, виникає й інша. Вони дійсно дивуються, навіщо Штати так накачують Україну зброєю. З їх слів (це вони самі до такого висновку прийшли), ВСУ – сама боєздатна армія в Європі, і з урахуванням її структури і насиченості новими зразками техніки і озброєння, не аналогічних РФ – така кількість поставляється в Україну зброї вже просто турбує Москву.

    Вони дуже здивовані, як в такому важкому становищі Україні вдалося відновити армію і бойову її частину перевести на контракт. Вони спілкуються зі своїми колегами, що діють на Донбасі і ті вже виють. Кажуть, що війна змінюється на очах. Їх перестають засипати мінами, а замість цього, все частіше прилітають керовані ракети. Колеги просто відверто сумують і вже вважають, що через кілька місяців їм просто не дадуть підняти голову і треба буде або йти або починати велику війну.

    Але пенсіонери з великим жалем кажуть, що час для цього вже втрачено. Кордон був пройдений в 17 році і тепер це виглядає поганою ідеєю.

    Причому, там реально розуміють, що Україна вже стиснула броньований кулак і прямо на очах з цього кулака починає виростати ракетну булаву. Вони вважають, що в цих умовах просто не як реалізувати перевагу у флоті, а завтра зникне і перевага в авіації. Залишиться тільки ЯО, яке ніхто не дасть застосувати.

    Найбільше їх турбує те, що будівництво ЗСУ триває, а темпи нарощуються. Вони вважають, що для ефективної відсічі їх військам вже є все необхідне, а нарощування боєздатності вже набуває дещо інші форми, які їх вперше почали лякати.

    І ось – резюме. Тепер вони покладають надію тільки на те, що Пороха змінить хтось, хто підпише капітуляцію, оскільки інші варіанти вже не проглядаються.

    Тому, підходячи до виборчої дільниці, подумайте про ці розмови. Автор при них не був, а лише почув їх переказ, але й цього достатньо, щоб зробити правильні висновки.

  • Росія рятує Мадуро як Януковича

    Росія рятує Мадуро як Януковича

    В аеропорту Каракаса приземлилися два літаки приблизно зі ста російськими військовослужбовцями – пасажирський Іл-62 і військово-транспортний Ан-124.

    Після повідомлення провідних інформаційних агенцій Кремль підтвердив факт цього зловісного десанту, однак зазначив, що російські військові прибули “для участі у двосторонніх консультаціях”. Але мало хто сумнівається, що справжня мета візитерів – участь у порятунку режиму одного з найогидніших диктаторів сучасного світу Ніколаса Мадуро. Мадуро руйнує Венесуелу у буквальному сенсі слова, за відставку цього некомпетентного божевільного виступає 89 відсотків його нещасних співвітчизників. Але саме ця загальна ненависть до Мадуро змушує Путіна підтримувати його так, як колись Януковича або Асада. Той, кого ненавидить власний народ – завжди раб Москви, пише автор на сайті “Еспресо”.

    При цьому цікаво те, що у Каракасі прибуття російських військових літаків не можна приховати від громадськості. А у Києві 2013 року? Чи знаємо ми напевно, скільки російських військових, чекістів і диверсантів прибуло в Україну для того, щоб рятувати режим Януковича? І аеродроми їм були не потрібні. Горе України в тому, що, на відміну від Венесуели вона не відокремлена від Росії океаном. Для знищення нашої країни можна скористатися електричкою. А можна взагалі не посилати десант, а використовувати телебачення, дурість і жадібність політиків і олігархів, недалекоглядність населення.

    Коли Путін посилає своїх солдатів до Каракасу, він демонструє, що для порятунку своїх союзників, для відстоювання своїх інтересів Кремль не зупиняється ні перед чим. І про це повинен пам’ятати кожен, хто ще сумнівається в російській участі в Майдані і в залученості Кремля в актуальний виборчий процес в нашій країні.

  • Вбивця Інтернету: Європарламент схвалив директиву про авторське право в Мережі

    Вбивця Інтернету: Європарламент схвалив директиву про авторське право в Мережі

    Європарламент підтримав директиву, що стосується цифрового авторського права. Мова йде про положення, які, за словами прихильників документа, повинні впорядкувати ситуацію з авторськими правами в Інтернеті і платою за оригінальні матеріали. Однак противники реформи заявляють, що регулювання інтернету цілком може перерости в жорстку цензуру. І ось чому.

    У чому суть конфлікту?

    У минулому році євродепутати прийняли Загальний регламент щодо захисту персональних даних (GDPR), а сьогодні вони проголосували за Директиву про копірайт, згідно з якою регулювання інтернету цілком може перерости в жорстку цензуру.

    Реформа, суть якої полягає в модернізації авторського права в епоху цифрових технологій, обговорюється в Євросоюзі з 2016 року. Навколо законопроекту велися запеклі дискусії. Великі інтернет-компанії, у тому числі Google і Wikipedia, висловлювалися проти деяких статей реформи.

    Ще на стадії проектування документа розгорівся скандал навколо двох норм:

    • Стаття 11 проекту отримала в результаті назву «податок на посилання».
    • Статтю 13 охрестили «фільтром на завантаження».

    Для захисту прав креативних індустрій, журналістів і авторів, депутати вирішили ввести санкції на адресу онлайн-платформ за неправомірне використання їх відвідувачами захищеного копірайтом контенту. При цьому європейські законодавці уточнили, що на незалежні проекти і будь-які онлайн-ресурси з відкритим вихідним кодом не покладається відповідальність за цензурування своїх користувачів.

    Нова директива прийнята на користь авторів, малих компаній і стартапів, але б’є по великим корпораціям. Наприклад, YouTube або Google News зобов’яжуть платити компенсацію не тільки правовласникам і видавцям, але і адресно авторам. Наприклад, безпосередньо журналісту за будь-яке використання його матеріалу або цитування будь-якої його частини – в тому числі з посиланнями на першоджерело.

    Інша спірна стаття зобов’язує всі онлайн-платформи (YouTube, Facebook та інші) стежити, щоб користувачі при завантаженні контенту не порушували нічиїх прав, блокувати репости матеріалів, захищених авторським правом, і, що викликає ще більше сумнівів, співпрацювати з правовласниками та правоохоронними органами для розробки механізму фільтрації постів користувачів.

    Що не так з новим законом?

    У підготовці цієї Директиви зіткнулися кілька точок зору. Одні кажуть, що новий закон покликаний захистити права журналістів, авторів, видавців, творців музики, кіно. Автори мають право на гонорари і на згадування їх імені при публікації їхніх творів, – кажуть прихильники реформи. Більш того, захисники директиви вважають, що кампанія проти прийняття директиви фінансується американськими технічними гігантами, які бажають зберегти контроль над інтернетом.

    Інтернет-корпорації та голови великих сайтів заявляють про загрозу виникнення цензури та обмеження розповсюдження інформації. Невдоволення викликає положення про обов’язкове отримання ліцензій, про відповідальність власників сайтів за авторські матеріали у публікаціях користувачів. Противники директиви кажуть, що навіть короткі цитати в інформаційних матеріалах можуть, за новим положенням, бути сприйняті як об’єкти авторського права, а автори статей стануть уникати навіть посилань на інші роботи, щоб не брати на себе непотрібні ризики.

    У підсумку, електронні системи фільтрації авторських матеріалів будуть дуже складними і дорогими. Так що компаніям простіше буде зовсім відмовитися від публікації будь-яких матеріалів. Під ударом опиняться так звані агрегатори новин та пошукові системи.

    Головні противники реформи – Google і адміністратори європейських сегментів «Вікіпедії». Зокрема, Google говорить, що це зламає інтернет: щоб виводити в пошуку фрагменти матеріалів видань, потрібно буде купувати права на їх використання, так як закон дасть медіа право ліцензувати. Компанія не хоче з цим морочитися і заявляє, що буде виводити просто порожні блоки.

  • Зрадник із СБУ Василь Прозоров: ким він був і чому його не заарештували

    Зрадник із СБУ Василь Прозоров: ким він був і чому його не заарештували

    Вчора з великим шумом в РФ пройшла прес-конференція зрадника – підполковника СБУ Василя Прозорова, який служив експертом Антитерористичного центру СБУ, служив у штабі АТО з травня 2014 року, передавав ворогові в найважчий час інформацію, що становить державну таємницю.

    Це дуже поганий день для СБУ – російські спецслужби намагалися зіпсувати 27-ю річницю і пред’явили зрадника, який займав на війні досить високу посаду. Це дійсно провал СБУ. Провал, з якого необхідно зробити висновки, переглянути кадрову роботу.

    Василь Прозоров 1975 року народження. В СБУ проходив службу на посаді експерта-консультанта в одному з найбільш марних до війни підрозділів – Антитерористичному центрі СБУ. Ніяких навичок в антитерорі у Прозорова немає. АТЦ був для ряду співробітників відстійником, куди переводилися, щоб нічого не робити в оперативних підрозділах і слідстві, і ні за що не відповідати, просто перебуваючи на посаді і відбуваючи вислугу років. Ніякої антитерористичної діяльності та реалістичних маневрів СБУ не проводило, структура значилася на папері і за штатом, готовність до війни ось з такими “експертами”, звичайно, була майже нульовою.

    І ось прийшла війна – а в АТЦ виявилася пара адекватних людей і просто випадковий баласт. Тепер цей баласт почав виконувати ключові державні завдання. Ось так негативний відбір в АТЦ СБУ привів до висунення в штаб АТО підполковника Прозорова. Там, де були потрібні ініціативні, мотивовані, бойові, виявився чоловік, який був професійно неспроможним.

    Безумовно, це прокол №1 – таким випадковим людям кар’єрний ріст протипоказаний.

    На жаль, в штаб АТО Прозоров потрапив в травні 2014-го і служив там тривалий час, зливаючи інформацію російським спецслужбам. Так, він виконував у штабі АТО не найважливіші завдання – наприклад, його посилали конвоювати полонених найманців. Прозоров згадував Володю Парасюка на аеродромі Маріуполя – і справді, Володя його пам’ятає. Прозоров приїжджав забирати захоплених “Дніпром” найманців: “Я пересікався з Прозоровим коли ми з киїськими сбушниками затримали одного чоловіка, який вивозив в Росію людей для проведення навчання у якості терористів. Прозоров приїзжав у складі групи етапувати затриманого”.
    Тобто коли треба було послати когось супроводжуючим та оформляти документи – їхав Прозоров. Але за рахунок спілкування з людьми, які приймали рішення і бачили в Прозоровы “свого”, він міг отримувати шматочки важливою службової інформації.

    Прозорова відрізняло регулярне вживання алкоголю, але на це тривалий час закривали очі. Дійшло до того, що на нього склали рапорт – як це і зазначила СБУ в офіційному повідомленні. Підполковник напився і голим пішов гуляти і бешкетувати по коридорах гуртожитку. Прокол № 2 – за алкоголізм співробітників треба звільняти негайно, а не давати дослужувати.

    А тепер розповім неофіційну інформацію від джерел в СБУ, яка, звичайно, вимагає перевірки. Прозоров кілька років був у розробці внутрішньої безпеки СБУ. Після відбуття ротації в штабі АТО в 2015-му Прозоров поїхав у відпустку… в Російську Федерацію! І повернувся – в РФ його не затримали!

    По поверненню його затримали співробітники СБ за підозрою в шпигунстві і випустили під підписку про не виїзд. Однак ніяких доказів злочинної діяльності не було.

    Прокол №3 – співробітники силових структур, негласні зв’язки яких з РФ виявлені, підлягають негайному затримання на тривалий термін проведення перевірки. На жаль, ми бачимо, що в Україні багато керівників силових структур у разі виявлення зв’язків з РФ продовжують службу. Так, генерал СБУ Сергій Семочко оформив своїй дружині російське громадянство в Криму, його сім’я підтримує контакти з окупованими террриториями, це встановило офіційне розслідування, але він продовжує служити – зараз першим заступником начальника Служби зовнішньої розвідки. Начальник Генштабу Віктор Муженко відкрито заявив, що він у розпал боїв обговорював свої дії з керівництвом ГШ РФ.

    Загалом, після затримання Прозорову вже не довіряли, він був під наглядом СБ. Йому повернули службове посвідчення, він їздив на Донбас, його навіть вислали на навчання в Литву, зрозуміло, на курси, де не було нічого секретного. Його можливості були різко обмежені. Однак виявити канали зв’язку з РФ у Прозорова не вдалося.

    Прокол №4 – контакти з РФ були, треба зробити висновки, чому не вдалося виявити.

    Прозорова звільнили по досягненню ним мінімально можливої вислуги – 19 років.

    У грудні 2017-го СБ вирішив знайти докази злочинної діяльності під час раптового обшуку. Але під час обшуку нічого компрометуючого знайти не вдалося. Прозорова довелося відпустити. На наступний день він виїхав до Білорусі, а звідти – в РФ.

    Прокол № 5 – нам необхідно законодавство, яке дозволить контррозвідці приймати дієві заходи по боротьбі з диверсантами і шпигунами. Не можна підозрюваних у шпигунстві судити звичайними законами – тут потрібні закони війни. Так, все це треба контролювати, але шпигунів треба затримувати на тривалий термін, без найменшого розголосу і допуску адвоката, щоб виявити дії агентури противника. Однак все це зараз неможливо.

    Справа Прозорова показує необхідність оновлення кадрів нашої спецслужби і посилення підрозділів контррозвідки і внутрішньої безпеки.

    Прозоров у своєму виступі говорив під диктовку російських спецслужб, це була просто пропаганда, метою якої було зіпсувати настрій керівництву СБУ в День СБУ.

    Справа говорить про те, що на військовій службі поблажливість до профнепридатним людям коштує дуже дорого, тому що такі невдахи – найкраща вербувальне середовище для спецслужб противника.

    Така інформація може відлякувати хорошу агентуру, створює в суспільстві уявлення, ніби в “конторі” все тече, протидіяти противнику нездатні.

    З цього треба робити висновки:

    1. Противник реально боїться СБУ і проводить спецоперації для дискредитації діяльності СБУ. І насамперед контррозвідки, тому що стурбований проблемами, які створюють для РФ українські спецслужби.

    2. Прозоров озвучив інформацію, яка не є секретною, не засвітив актуальні проблеми і кадри СБУ. Це означає, що він реально погано обізнаний і був відтятий від основного масиву інформації.

    3. Російські спецслужби володіють дуже слабкими знаннями про діяльність нашої контррозвідки, і називають інформацію вустами Прозорова, яка не точна, намагаються засвітити нашу діяльність по знищенню найманців на окупованих територіях, не отримавши точних відомостей.

    4. Керівництво України має, нарешті, звернути увагу на діяльність органів контррозвідки і внутрішньої безпеки СБУ – тут потрібні кращі матеріальні умови, найкращі кадри, самий жорсткий відбір і найшвидше затримання або звільнення в разі протиправної діяльності. В даний час контррозвідники і співробітники департаменту захисту державності отримують зарплату навіть менше ряду інших підрозділів СБУ, наприклад “К”, які не спрямовані на боротьбу з РФ.

    5. У кадровій роботі в СБУ є серйозні проблеми. Такі справи, як справа Прозорова і Семочко, вимагають не поблажливості, а чесного визнання провини. Не можна замовчувати проблеми.

  • Збирач земель “русских”: чому план Путіна не буде успішним

    Збирач земель “русских”: чому план Путіна не буде успішним

    Як вважають багато російських та іноземних ЗМІ, одним із варіантів збереження Путіна при владі після 2024 року, коли закінчується його останній президентський термін, може бути об’єднання Росії з Білоруссю – створення нової країни, в якій нинішній глава РФ знову зможе стати президентом. Пише автор на сайті “Апостроф”.

    Про сценарій об’єднання з Білоруссю з метою залишити Путіна при владі до сьогоднішнього дня не говорив тільки ледачий. Я про цей сценарій писав ще років зо три тому. З точки зору тактики утримання влади Путіним і його ОЗУ – це досить робочий варіант. Тоді повністю, як вони думають, зникає проблема не тільки 2024 року, а й потенційно дострокової ротації в зв’язку з якимись подіями задовго до 2024 року.

    Цілком очевидно, що у Путіна є проблема його легітимності згідно з російською Конституцією, яка виникла у вересні 2011 року, коли він разом з Медведєвим оголосив про де-факто державний переворот – своє повернення в крісло президента. В очах людей, які розбираються в цих питаннях, у Путіна просто немає легітимності. А якщо говорити про широкі народні маси, то легітимність Путіна хитається з моменту Чемпіонату світу з футболу минулого літа, коли він, порушивши всі свої обіцянки, оголосив про підвищення пенсійного віку. Цю пенсійну аферу, як я це називаю, проштовхнули вантузом у горлянку кожному, незважаючи на те, що її всі сприйняли в багнети. Рейтинг довіри до Путіна впав навіть серед тих, хто продовжував вірити, дивлячись телевізор.

    На 2019 рік реальні доходи населення падають шостий рік поспіль. Протягом 11 років у Росії не було ніякого економічного зростання – тобто середній показник становить 0%. Тільки офіційно близько 13% населення Росії живе за межею бідності. Насправді, я думаю, таких людей близько 25%. А взагалі, приблизно 50% населення Росії ми можемо класифікувати як бідних.

    Але Путін відмовляється говорити про економіку і економічне зростання, без якого неможливе поліпшення добробуту людей. Він продовжує вводити нові податки і побори. Ніяких економічних і політичних реформ не передбачається. Вони приймають все більш і більш божевільні закони, що порушують Конституцію.

    На цьому тлі не просто рейтинг Путіна падає, а й питання про його легітимність починає ставати на повний зріст серед широких народних мас. Що зробив Путін минулого разу, коли такі питання почали задавати люди? А вони їх повсюдно почали задавати в 2011-2012 році, коли був оголошений де-факто державний переворот, коли в грудні 2011 року вибори в Держдуму були повністю сфальсифіковані, і люди вийшли на вулиці. Але протести, як ми пам’ятаємо, закінчилися, на жаль, силовим придушенням.

    Рейтинг Путіна впав у 2013 році і продовжував падати разом із динамікою зростання ВВП. Було абсолютно очевидно, що “путіноміка” тріщить по швах. У цих умовах Путін почав агресію проти України: він схопив шахівницю, змів із неї всі фігури і вдарив Україну і весь світ по голові цієї дошкою. І далі почав неймовірну пропаганду, в якій постав як збирач земель “русских”. Пропаганда про “русский мир” зіграла свою роль, і рейтинг Путіна досяг рекордно високих значень.

    Ми можемо з дуже високим ступенем ймовірності припускати, що спосіб підняття рейтингу Путіна, нова спроба заткнути питання про його легітимність – це зробити щось, що вдарить новим сплеском адреналіну в мозок обдуреного населення, щоб знову назвати Путіна збирачем земель “русских”. Як можна продовжити збирати землі “русские”? Шляхом аншлюсу Білорусі. А далі ми тільки згадуємо, як Путін вирвав владу з рук Медведєва. Але Лукашенко – не ведмідь, це той ще фрукт. Тому я далеко не впевнений, що Путіну і його ОЗУ легко буде реалізувати свій план: все-таки до 2019 року білоруський народ і особливо те, що можна назвати білоруської елітою, звикли до того, що у них як-не-як – власна країна.

This site is registered on wpml.org as a development site. Switch to a production site key to remove this banner.