Зустріч лідерів БРІКС у Казані. Президенти і принци, прем’єри та генсек ООН тиснуть руку Путіну, сяючому від свідомості власної значущості в очах світової спільноти. Високі гості, що приймають хліб-сіль з рук татарських красунь, які у відповідь розквітають усмішками, — і все це наприкінці третього року агресії проти України, коли кількість загиблих за забаганкою Путіна людей з обох боків фронту обчислюється сотнями тисяч, а, дуже можливо, перейшла за мільйон.
Прем’єри і президенти тиснуть руку, яка підписала всього кілька місяців тому таємний наказ про ліквідацію Олексія Навального, цілуються з тим, за згодою кого сотні чесних громадян тримають у в’язницях Росії, хто не присікає розстрілів військовополонених на фронті.
Половина світу відвернулася з огидою від Путіна і надає підтримку жертві агресії — Україні, а друга половина вдає, що все гаразд, бізнес, як завжди. І серед країн цієї другої половини є і країни демократичні – Південна Африка, Бразилія, Індія, частково — Туреччина. Як це можливо? Що це? — Моральний ідіотизм цілих народів? — Імморалізм еліт?
Шведи досі соромляться, що під час Другої Світової дружили з нацистською Німеччиною як ні в чому не бувало. Для багатьох із них цю печатку ганьби не змито й донині.
Що буде з індійцями, бразильцями, турками в майбутньому, коли усвідомлення морального злочину, вчиненого їхніми лідерами, відкриється народам? А в сучасному світі, грамотному і пронизаному Інтернетом, нічого не забувається.
Їсти від одного хліба з кривавим тираном — незмивна ганьба і для правителів, і для народів, від імені яких ці правителі діють.