Операція Збройних Сил України в Курській області Росії, яка минулого літа шокувала Кремль, підійшла до свого завершення. Українські війська майже повністю відійшли з території, яку контролювали протягом кількох місяців, залишивши лише вузьку смугу землі вздовж кордону. The New York Times детально розповіла про причини, які змусили Київ ухвалити рішення про зміну стратегії та перехід до оборонних дій.
1. Втрата військової ініціативи через безперервні атаки Росії
На початку наступу українські сили контролювали приблизно 500 квадратних миль території Росії. Це була смілива операція, що створювала додатковий фронт для армії РФ і мала політичне значення, адже демонструвала вразливість російських рубежів.
Однак із грудня російські війська почали систематичний контрнаступ. Москва зосередила значні сили, розпочавши постійні атаки та авіаційні удари, які поступово витісняли українські підрозділи. Бомбардування та удари дронів по українських позиціях і лініях постачання суттєво ускладнили оборону.
2. Проблеми з логістикою та знищення шляхів відступу
Українські військові, які брали участь в операції, повідомили, що підрив мостів російськими військами став однією з головних причин вимушеного відходу.

Російські сили застосовували авіаційні бомби вагою до 6 000 фунтів, щоб знищити основні транспортні вузли, зокрема головну дорогу з Сум до Суджі – ключового населеного пункту, який Україна контролювала із серпня.
Окрім цього, російські дрони атакували мости та вузлові дороги, що ускладнило постачання та можливість організованого відступу.
3. Участь Північної Кореї у бойових діях
Важливу роль у контрнаступі Росії відіграли північнокорейські війська, яких Москва залучила для підтримки своїх операцій.
У січні ці підрозділи були виведені з фронту для реорганізації, але вже в лютому повернулися значно підготовленішими. Українські командири зазначали, що їхні тактичні навички покращилися, що дозволило їм ефективніше атакувати українські позиції.
Північнокорейські військові брали участь у ключових атаках, зокрема під час прориву в районі села Курилівка, що стало поворотним моментом у втраті контролю над Суджею.
4. Зупинка розвідданих від США
Одним із ключових факторів, які вплинули на ситуацію, стало призупинення передачі розвідувальних даних від США 3 березня.
Це рішення було частиною загального скорочення військової допомоги Україні, ухваленого адміністрацією Дональда Трампа. Як наслідок, українські війська втратили доступ до точних координат цілей, необхідних для ефективного використання ракетних систем HIMARS.
Офіцери ЗСУ повідомили, що через це їм довелося припинити застосування HIMARS, оскільки без точної розвідки ризик марнування ракет на хибні цілі був занадто великим.
5. Раптовий прорив російських військ
8 березня Росія здійснила прорив у тил українських позицій, використовуючи старий газопровід для прихованого проникнення.
Українські військові заявили, що цей маневр спричинив хаос у лініях оборони та став одним із головних факторів рішення про відхід із Суджі.
6. Організований, але складний відступ

Наказ про відступ із Суджі був відданий 10 березня. За словами військових, відхід частин відбувався як організовано, так і хаотично, залежно від ситуації на конкретних ділянках.
Через брак транспорту та знищені дороги, значна частина українських військових відходила пішки на дистанцію понад 12 миль до кордону. Деякі підрозділи знищували власну техніку, щоб вона не дісталася росіянам.
Попри заяви Кремля та Дональда Трампа про «оточення» українських військ у Курщині, аналітики та військові на місцях підтверджують, що великомасштабного захоплення українських сил не сталося.
Що далі?
Україна змінила свою стратегію і тепер зосереджується на створенні нових оборонних рубежів уздовж кордону, аби унеможливити прорив Росії на територію Сумської області.
Таким чином, хоча операція в Курщині офіційно завершена, Київ продовжує активні заходи з оборони, щоб не допустити відкриття нового фронту війни.