Нинішній контрнаступ України не витіснить Росію – хоча ніхто на це і не очікував, малоймовірно також скорочення окупованих територій удвічі до настання зими. Про це заявив колишній генерал британської армії Річард Берронс, повідомляє Financial Times.
Берронс вважає, що перемогти в Росію 2023 року не вийде, а 2024 чи 2025 року – можливо. Таким чином, західні союзники утримуються від підтримки Києва “стільки, скільки потрібно”.
Скромний прогрес, досягнутий цього літа, показує, що, хоча подолання добре підготовленої традиційної оборони на полі бою може бути однією з найскладніших операцій на війні, це цілком можливо.
Українські військові прорвали лише першу лінію траншів, щоб захопити Роботіно на півдні, і вже кілька тижнів прориваються через мінні поля. Прогрес складає близько восьми миль і до виходу до моря залишилося пройти ще 55 миль. Мета – перерізати сухопутний міст до Криму. На північ і південь від Бахмута наступ становить близько п’яти миль, з них 10 миль до головної лінії оборони Росії та 60 миль до кордону.
Передбачуване вбивство ватажка ПВК “Вагнер” Євгена Пригожина та вищого керівництва його угруповання найманців не вплинуло на бойові дії, за винятком, можливо, зміцнення лояльності військ президенту РФ Володимиру Путіну. Російські сили розтягнуті, виснажені і не вистачає резервів, але якщо вони просто не здадуться, це все одно буде довгий шлях.
Україна має достатньо ППО, щоб прикрити близько третини території країни. Нестачу артилерійських боєприпасів було вирішено лише тимчасово за рахунок постачання касетних снарядів США. Україні знадобиться більше до середини 2024 року, щоб відновити досить потужні ВПС, і їй не вистачає ключового обладнання, необхідного для розмінування. Виправлення перенесе війну щонайменше наступного року.
Було б катастрофою дозволити тому, що залишилося від 10-го корпусу, незалученого резерву України, бути розбитим на шматки на російській обороні через поспіх. Великі війни – а це війна за національне виживання протягом майже 1000 км лінії фронту – ведуться в тих масштабах і темпах, в які вони розвиваються. Перемога над російським вторгненням залежить від п’яти найважливіших кроків.
По-перше, Київ не повинен наполягати на істотному успіху на полі бою до тих пір, поки не з’являться кошти для його досягнення. Війну ніколи не краще вести з близької відстані: Україну необхідно зробити сильнішою, а Росію – слабшою, інакше виникне тупикова ситуація.
По-друге, протягом всієї зими необхідно чинити постійний тиск на російську окупацію. Це означає підтримку успішних операцій “кусай і тримай” – наступ короткими стрибками, щоб зменшити втрати і залишатися в межах прикриття артилерії і ППО – в межах стійкого постачання живою силою і боєприпасами. Прив’язування російських військ до фронту буде поступово послаблювати сили, волю і резерви. Якщо моральний дух російської армії вже поганий, треба зробити ще гірше.
По-третє, Україна повинна систематично послаблювати військовий контроль Росії на своїх територіях до 2024 року і в наступний період. Розгром артилерійських знарядь важливий, як і удари по об’єктах в більш глибокому тилу на окупованій частині України.
Мета полягає в тому, щоб знищити російський військовий потенціал швидше, ніж він може бути замінений, що зробить його нездатним протистояти більш сильному майбутньому українському наступу. Київ обмежений західною забороною на використання свого обладнання та боєприпасів на території Росії, але він все одно повинен застосувати свою винахідливість і сміливість, щоб завдати рішучого удару за межами своїх кордонів.
По-четверте, Чорноморський флот РФ повинен бути нейтралізований як двигун руйнівних ударів Москви крилатими ракетами і як ключова перешкода на шляху експорту зерна. Власні ракетні удари України і швидко розширюється потенціал морських безпілотників можуть пошкодити російські кораблі швидше, ніж вони будуть замінені. До весни 2024 року Чорноморський флот не повинен відігравати суттєвої ролі у цій війні.
П’ятий і найважливіший аспект – визнати, що ця війна спирається на оборонно-промисловий потенціал Заходу і України як визначальний фактор військового успіху. Більше можна було б забезпечити завдяки запасам, але зараз українська кампанія спирається на те, що союзники нарощують свою оборонну промисловість.
Боєприпаси з нещодавно розширених виробничих ліній надійдуть у потрібну кількість щонайменше до середини 2024 року; це має стати важливим поворотним моментом у наступальних можливостях Києва.
Україна повинна перемагати на полі бою, щоб вижити як держава. Ця перемога не тільки життєво важлива для безпеки НАТО і її поточних відносин з Росією, але і вплине на апетит Китаю до військових авантюр. Нинішній контрнаступ показує, що окупацію Путіна можна перемогти.
Це займе більше часу і коштуватиме дорожче, ніж ми сподівалися, але однієї надії недостатньо. Захід тепер повинен взяти на себе зобов’язання провести майбутню більш жорстку кампанію або приректи Україну на боротьбу без перспективи перемоги.
