InfoResist

Category: Погляди

  • Настав момент перевірки щирості намірів Байдена щодо України

    Настав момент перевірки щирості намірів Байдена щодо України

    Минув рік і триста тридцять дев’ять днів війни. Судячи з нових карт ISW нічого радикального на фронті не сталося. Все йде як йшло останні місяці і немає підстав вважати, що щось може помінятися.

    Дві армії вперлися лобами і не можуть нікуди зрушити. Минають дні, тижні та місяці, гинуть люди, руйнуються міста, витрачаються величезні ресурси – а віз і нині там. І ось уже більше року (точніше – один рік і три місяці) це штовхання вздовж лінії фронту – два кілометри туди, три кілометри сюди – триває. Причому без жодного сенсу і навіть без якоїсь ясної мети…

    Далі текст мовою оригіналу.

    Чего же ждут противоборствующие стороны? Тут все более-менее понятно. Если отбросить детали, которые только затемняют суть дела, то Украина ждет, когда у русских кончится оружие, а Россия ждет, когда у украинцев кончатся солдаты. У обеих сторон есть основания считать, что эта их цель достижима.

    Расчет Путина не нуждается в обосновании, он очевиден: достаточно посмотреть на численность населения России и Украины (140 миллионов против хорошо если 30-ти), чтобы понять на чьей стороне здесь преимущество.

    Расчет же Украины не так очевиден и базируется на обещании военной и финансовой помощи от некоторых стран т.н. Запада (которые в Украине называют “союзниками”, хотя они, конечно, никакие не союзники, в строгом смысле этого слова, а скорее – спонсоры).

    Главный расчет украинское руководство делает, разумеется, на поддержку со стороны Соединенных Штатов Америки. Но с этим вышла промашка: поддерживая Украину все два предыдущих года, что шла война, Америка на третий год впала в традиционную для себя избирательную паранойю и теперь ждать от нее какой-то вменяемой политики стало значительно труднее.

    Как следствие этой паранойи, в Конгрессе застрял довольно очевидный вопрос о выделении Украине 61 млрд. долларов на военную и финансовую помощь. Ситуация выглядит тем более глупо, что большинство и республиканцев и демократов за то, чтобы выделить помощь Украине, но процедура прохождения законопроектов в нижней палате американского Конгресса – Палате Представителей такова, что поставить на голосование любой законопроект может только спикер Палаты (ныне – республиканец-трампист М.Джонсон), а он – против.

    Причем он не против помощи Украине, а против пристегнутого к этому законопроекту раздела про миграционную политику США. И в таком виде этот законопроект гуляет по Конгрессу уже четвертый месяц. И вот на прошедшей неделе стало уже очевидным, что у этого законопроекта нет никаких шансов, поскольку против него высказался главный кандидат на пост президента от республиканцев – Дональд Трамп. И тоже, как я понимаю, он против только в отношении миграционной политики.

    Как оказалось так, что эти два абсолютно разных вопроса оказались засунуты в один законопроект – это длинная история, которую я уже сто раз обсуждал. Здесь скажу лишь коротко: это была идея Байдена. Именно Белый Дом внес этот законопроект в таком виде. Таким образом Украина (и, заодно, Израиль с Тайванем) стали заложниками внутриамериканских межпартийных разборок в рамках разворачивающейся в США президентской кампании.

    Но все же, есть слабые признаки того, что здравый смысл начинает проникать даже в американский Конгресс. Четыре дня назад, довольно авторитетное американское политическое издание The Hill (“Холм” – имеется в виду Капитолийский холм в Вашингтоне, на котором расположено здание Конгресса США – АК) написало, что:

    “Сторонники Республиканской партии, поддерживающие помощь Украине (все демократы априори “за” – АК), начинают искать план Б, поскольку они осознают реальность того, что сенатское законодательство, направленное на усиление безопасности границ и решение множества иностранных кризисов, в Палате представителей мертво.

    Яростная консервативная оппозиция законопроекту привела к тому, что некоторые сенаторы-республиканцы высказали предположения о предоставлении военной помощи Украине без каких-либо сопутствующих пограничных реформ.

    Лидер демократического большинства в Сенате Чак Шумер (демократ от штата Нью-Йорк) и лидер республиканцев в Сенате Митч МакКоннелл (республиканец от штата Кентукки) заявляют, что они полны решимости внести в Сенат пакет, связывающий деньги для Украины с реформами пограничной безопасности, но сенаторы говорят, что они оба осознают: у этого законопроекта практически нет шансов…

    Республиканцы в Сенате считают, что именно поэтому МакКоннелл во время встречи в среду выдвинул идею возможного разделения украинских денег и безопасности границ, заявив коллегам, что принятие пакета мер по обеспечению безопасности границ в середине республиканских президентских праймериз будет непростой задачей…

    …В итоге, МакКоннелл, похоже, ищет “обходной путь”, чтобы отделить финансирование Украины от законодательства по пограничной безопасности.

    Сенатор-республиканец, присутствовавший на специальной конференции по финансированию Украины, заявил, что МакКоннелл “закладывает предпосылки” для включения военной помощи Украине в обычный пакет расходов для финансирования правительства до конца этого года.

    Конгресс должен принять два пакета финансирования к 1 и 8 марта, чтобы избежать частичного шатдауна.”

    Итак, лежащая на поверхности мысль отделить выделение помощи Украине, Израилю и Тайваню от вопросов реформы американской миграционной политики – наконец-то пришла в голову американским конгрессменам. Ура!

    Теперь вопрос лишь за тем, чтобы это, наконец, сделать и как можно быстрее внести новый законопроект в Конгресс. Но, похоже, теперь этот вопрос засунут в тот закон, которых готовят для голосования на 1 и 8 марта. И значит это случится только ближе к этим датам. Ну, что ж, хотя бы теперь яснен дедлайн.

    Впрочем, все это имеет смысл обсуждать, только если Белый Дом согласиться отделить вопросы помощи Украины и пр. от вопросов безопасности американских границ, а точнее – одной единственной границы с Мексикой, поскольку на границе с Канадой таких проблем нет.

    Вот это и будет проверкой искренности намерений Байдена в отношении Украины: разделит, значит хочет реально помочь. Начнет тянуть и умничать – значит не хочет.

    Но все же я надеюсь, что на такое очевидное и откровенное предательство он не пойдет. Во всяком случае надежда на то, что США все-таки выделят помощь Украине, причем не тогда, когда уже поезд уйдет, а в течении ближайшего месяца, опять появилась.

    Слава Украине!

    Все мировые информационные агентства сегодня написали, что Израиль согласовал все условия перемирия с посредниками, с которыми он все последние дни в Париже вел переговоры. Перемирие предусматривает в том числе и обмен всех заложников, которых захватил ХАМАС 7 октября 2023 года на палестинцев, которые нахоятся в израильских тюрьмах.

    Теперь вопрос за ХАМАСом. Будем надеятся, что все случится и заложники окажутся на свободе.

  • Як Кремль намагається заткнути рота росіянам

    Як Кремль намагається заткнути рота росіянам

    Не можна поступатися насильству.

    Держдума схвалила в першому читанні закон про конфіскацію особистої власності за фейки про російську армію і за іншими політичними статтями.

    Думаю, що одна з цілей цього репресивного заходу – налякати емігрантів. Посадити нас вони не можуть, то погрожують відібрати власність на батьківщині. Таким чином вони намагаються заткнути нам рота – розраховують, що хтось злякається і замовкне.

    Боюся, що ми самі дали підставу для таких планів.

    Деякі емігранти, якраз злякавшись втрати російської власності, ліплять плашку іноагентів на будь-яке своє слово в мережі. Дивлячись на це, російська влада, мабуть, вирішила, що намацала больову точку еміграції – її активи в Росії. На неї і вирішили тиснути.

    Це як зі звичайними бандитами-рекетирами. Варто вам показати слабкість, піти на поступки – вони прогинатимуться дедалі нижче, вимагатимуть дедалі більше: злякалися за ваші квартирки в Москві, наліпили плашки іноагентів, то тепер узагалі заткніться про війну, інакше однаково відберемо їх у справі про фейки.

    Наша поступливість дає Кремлю ілюзію, що за допомогою репресій він може змусити грати за своїми правилами, а отже, репресії ефективні, їх треба продовжувати і посилювати.

    PS. Сам я теж “іноагент”, але плашки не ліплю. Тих, хто залишився в Росії і змушений ліпити такі плашки, зрозуміти ще можна, але емігрантів, які роблять це, не розумію.

  • Як бункерний дід знайшов “нацизм” у країнах Балтії

    Як бункерний дід знайшов “нацизм” у країнах Балтії

    Там на днях, до речі, бункерний дід знайшов “нацизм” у країнах Балтії. Можна, звісно, ігнорувати цей факт. Але важко не помітити, що подібні заяви у випадку російської влади завжди тісно пов’язані з агресивними намірами по відношенню до інших держав. Особливо, коли їх виголошує “перша особа” особисто.

    Українці прекрасно знають, як все це відбувається, бо мають власний досвід з цього приводу. Усі ми пам’ятаємо, як у нас усі прагнули довести абсурдність обвинувачень у “нацизмі”, але вся ця активність не мала жодного сенсу. “Нацизм” офіційної російської риторики не стосується нацизму як такого. “Нацизм” – це просто досить страшна назва для певної екзистенційної загрози, якою проголошується держава або група держав, щодо яких у російської влади є офіційні наслідки.

    Навіщо вигадувати щось нове, якщо є величезний масив радянської пропаганди, яка десятиліттями вибудовувалася довкола останньої світової війни? Відповідно, усі там бачили фільми про війну, читали щось у пресі, бачили щось по телевізору. Все це можна взяти і актуалізувати у новому політичному культі, який має призначатися для виправдання агресивних війн щодо сусідів.

    Навіть для народу, глибокого враженого метастазами імперського мислення, треба якесь пояснення загарбницької війни за межами “ми вирішили напасти на сусідів, всіх там повбивати і пограбувати”, бо це звучить якось не дуже. Особливо, якщо ти постійно тішишся власною богообраністю та месіанізмом. А у священних писаннях якось не дуже схвалюють вбивства та грабунок.

    Тому “протидія нацизму” – це зручне з усіх сторін офіційне пояснення будь-якої агресивної війни, яку планує або веде російський загарбник.

    Є ще один момент. Оскільки “нацизм” – це “екзистенційна загроза”, то виголошення наявності цього самого нацизму у когось – це означає, що реагувати на це не просто “можна”, але “потрібно”. Бо як не ігнорувати? Тому важливо, що про “нацизм” у країнах Балтії заговорив особисто російський правитель. Якщо про це говорять пропагандисти на ТБ – це можна викрутити як “особисту думку”, але якщо “перша особа” – це офіційна позиція. Коротше кажучи, ми бачимо перший етап офіційної інформаційної підготовки до агресії російської імперії щодо Литви, Латвії та Естонії. Що характерно, там теж все зрозуміли одразу, започаткувавши програму з укріплення кордону. Тривалий час єдине, що стримувало російського агресора, була “5-та стаття НАТО”, яка мала б означати захист з боку США. Але США стрімко втрачають будь-яку волю і бажання когось захищати і комусь допомагати, входячи в період політичної турбулентності. Коли ця турбулентність досягне певного рівня, спокуса випробувати “Захід” на міцність стане для росіян занадто серйозною.

    Що цікаво, Захід досі має усі можливості зупинити російського агресора, бо досі має потенціал, що значно вищий за російський. Тут і говорити немає про що. Але психологічно вони давно не готові і не хочуть боротися. І росіяни це розуміють.

    Зрозуміло, що ніхто ніяку Європу завойовувати не буде. Думаю, що поки максимальні наміри росіян – це “коридор” у Калінінград та якісь прикордонні міста. Виключно показати силу. Але це поки що. Тут головне – продовжити руйнацію світової безпеки.

    Коротше кажучи, ілюзій бути ні в кого не повинно.

  • США змінюють плани стосовно України, бо не сподіваються на переговори з Росією про закінчення війни

    США змінюють плани стосовно України, бо не сподіваються на переговори з Росією про закінчення війни

    Видання The Washington Post наполягає, що США готують нову стратегію боротьби України з російською агресією, щоб Україна втримала контроль над усіма територіями, які перебувають сьогодні під контролем легітимного українського уряду. Ідеться про те, щоб посилювати ЗСУ, а також українську економіку, зруйновану російським вторгненням.

    The Washington Post вважає, що такий план демонструє різку зміну підходів порівняно з минулим роком, коли США й інші західні країни сподівалися, що зброя, надана ними ЗСУ, допоможе збільшити території, які перейдуть під контроль легітимного українського уряду, щоб Київ мав сильну позицію під час імовірних перемовин з РФ, пише Віталій Портников для espreso.tv.

    Тепер, здається, на Заході зрозуміли, що звільнення територій буде досить непростим завданням для ЗСУ. І до речі, якщо йшлося тоді про звільнення територій, то варто було б подумати й про перевагу в повітрі, а не тільки про техніку, яку отримували наші військові у 2023 році.

    Також стало очевидним, що й переговорний процес з РФ – це дуже абстрактна річ. Ані російський президент, ані представники його найближчого оточення, ані, що є важливим, переважна частина російського суспільства зовсім не тяжіють до закінчення війни з Україною та вважають, що ця війна має тривати аж до остаточної так званої перемоги РФ, тобто до інкорпорації українських земель до складу російської держави.

    І саме здійсненню таких намірів намагається реально перешкодити нова американська стратегія. Маються на увазі зусилля задля того, щоб президент Росії принаймні усвідомив, що його планам щодо приєднання Української держави до РФ і знищення української державності як такої не судиться справдитися, й що Путіну доведеться погодитись із самим фактом існування незалежної Української держави й української нації, хай це повністю суперечить його амбітним шовіністичним та імперіалістичним планам на майбутні роки.

    Планування США, як наголошує The Washington Post, є частиною зусиль майже трьох десятків країн, які підтримують нашу державу, щоб забезпечити їй довгостроково безпекову та економічну підтримку. І, звичайно, є доволі важливим те, що зараз ця підтримка починає бути й соціалізованою, як це випливає з недавньої безпекової угоди між Україною та Великою Британією, підписаною прем’єр-міністром цієї країни Ріші Сунаком і президентом Володимиром Зеленським в українській столиці.

    Як відомо, зараз готується візит до Києва і президента Французької Республіки Емманюеля Макрона, який також має підписати з президентом Володимиром Зеленським відповідну угоду, яка також має бути важливою частиною виживання України в наступні непрості роки протистояння й конфронтації з агресивною РФ.

    Але і американські журналісти, і ми з вами розуміємо, що успіх цієї стратегії залежатиме насамперед від США, як від найбільшого донора України. І коли йдеться про гроші та озброєння, і коли мова про координацію багатосторонніх зусиль, спрямованих на витривалість і підтримку України в її багаторічній майбутній війні з РФ.

    Звичайно, багато залежатиме й від того, як розвиватимуться події й в американському конгресі. Стало очевидним, що спікер палати представників Майк Джонсон не готовий до будь-якого компромісу з демократичною адміністрацією й конгресменами-демократами, що дало б змогу вивільнити 61 млрд доларів на фінансування України в обмін на поступки в удосконаленні міграційного законодавства США.

    Так чи інакше, дуже важливо, щоб американська стратегія втілилася в життя на тлі передвиборчої боротьби, що відбувається у Сполучених Штатах. Колишній президент США Дональд Трамп дуже близький до номінації кандидата на посаду президента США, сподівається знайти інший шлях розв’язання ситуації, яка склалася у зв’язку з агресивним нападом РФ на Україну 24 лютого 2022 року, — а саме діалог із президентом РФ.

    Як я вже говорив, Путіну не потрібен жодний діалог з американцями, тому що відновлення Російської імперії в кордонах СРСР 1991 року залишається як стратегічною метою шовіністично налаштованого російського президента, так і запитом усього хворого на шовіністичний вірус російського суспільства. Воно готове заплатити будь-яку ціну за те, щоби РФ надалі розвивалася в кордонах не тільки колишньої Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки, але й у кордонах колишніх радянських республік, що проголосили свою незалежність і суверенітет у 1991 році.

    Для того, щоб це зрозуміти, потрібно просто дослухатися до тих заяв, з якими виступали керівники РФ впродовж усіх останніх 30 років існування Росії та інших колишніх радянських республік як незалежних держав. Але є очевидним, що, якщо Україна продемонструє свою витривалість і здатність опиратися російським намірам, це примусить Путіна якщо не відмовитися від своїх амбітних планів, то заморозити їх на майбутнє, чекаючи послаблення Західного світу й Української держави, щоб завдати вирішального удару прямо в серце.

    Потрібно, щоб це серце, на яке націлився російський агресор, було надійно захищеним. Саме для цього має спрацювати нова американська стратегія на допомогу Україні. І, за великим рахунком, ця стратегія має вже бути втілена в життя ще до листопадових виборів президента США.

    Як би не закінчилися ці вибори, якою б не була позиція майбутнього президента США, хто б не був ним обраний, у Росії не має бути жодних сумнівів, що їй не вдасться підкорити собі українську державність як таку.

    А шматки української території, сьогодні окуповані РФ, — це явно не те, чого бажає Путін, який насамперед перетворив ці українські регіони на плацдарм для нападу на нашу державу.

    Якщо цей плацдарм виявиться неефективним, у майбутньому можуть виникнути можливості для повернення окупованих українських територій до складу нашої держави не тільки військовим, а й політичним шляхом. Але ми маємо пам’ятати, що мова йде про багаторічний процес відновлення міжнародного права й зменшення можливостей авторитарних режимів узагалі на планеті. І в цьому процесі нам доведеться жити не лише в наступні роки, але й непрості десятиріччя непростого XXI століття – століття війн, конфліктів, криз і пандемій. Можливо, найцікавішого й найскладнішого століття в історії людства.

  • Угорщина чекає на крах світового порядку

    Угорщина чекає на крах світового порядку

    Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан все менше приховує свій союз з Путіним. Так найвпливовіша угорська газета Magyar Nemzet, яка вважається неформальним рупором орбанівського режиму, надрукувала статтю Тамаша Пільхала під промовистою назвою “Довга і кривава боротьба Америки” ( Amerika hosszú és véres vergődése). І якби не знати, що це угорське, а не російське пропагандистське видання, то дуже важко було б відрізнити цей опус від матеріалів, які поширюються Москвою.

    Так Magyar Nemzet пише: “Ми не можемо дозволити Росії перемогти, оскільки безпека Європи та всіх сусідів Росії буде поставлена під сумнів. Якщо Росія переможе, ризик недотримання встановлених правил міжнародного порядку зросте”, – стурбувався днями президент Франції Еммануель Макрон. Незважаючи на крокодилячі сльози, це навряд чи викличе занепокоєння, а не звичайну лайку. Макрон теж вочевидь це усвідомлює, російський ведмідь не хоче воювати з НАТО, він лише очищає власні історичні землі від управління українським маріонетковим урядом, який контролюють американці”.

    Дивує, що преса Угорщини, країни яка сама дуже постраждала від вторгнення росіян, пише в такій тональності, ніби вона є не членом Європейського Союзу і НАТО, а давно вже входить до Євразійського економічного союзу, створеного під гегемоністські потреби Москви.

    І коли подібні одкровення поширюють не кремлівські тролі на форумах провідних західних видань, а друкує колись солідна Magyar Nemzet, то стає зрозуміло, що на інформаційному фронті Угорщина знаходиться на боці Росії. Адже поширюючи російські пропагандистські вкиди, ця газета створює для своїх читачів повністю викривлену реальність.

    А враховуючи саму природу накопичення публічної інформації, подібні брехні можуть стати непорушними міфами, творці яких, користуються маніхейськими методами для пояснення історії. Щоб завоювати серця й уми пересічних угорців, політична обслуга режиму Орбана готова на все. Хто ж там буде перевіряти факти на дійсність, намагаючись відрізнити вигадки від правди.

    Далі Тамаш Пільхал явно знову використовує московські темники: “Тоді, у так званому “світовому порядку, заснованому на правилах”, усі повинні діяти як один проти таких людей – тих, хто стріляє у власних громадян, і тих, хто скидає законний уряд за допомогою державного перевороту, тих, хто обмежують використання рідної мови національними меншинами, забороняють опозиційні партії та телебачення. Але у випадку з Україною ми бачимо, що жахливі злочини 2014-2022 років були скоєні саме за згоди та підтримки тих, хто проповідує правила та світопорядок”.

    Все подається у звичній для кремлівської преси тональності – Україна напала сама на себе, “законний уряд” зрадника Януковича (який правда, вже був за півкроку, щоб здати українців в рабство до Росії), вигадані “жахливі злочини”, про які автор явно дізнався від своїх колег з Москви та подібна інша спотворена інформація, котра витримана у такому ж дусі. Тисячі годин орбанівської дезінформації постійно стукають в голови угорців. Доводячи потенційному електорату Орбана, що вибрана ним антиукраїнська, антиєвропейська і антидемократична риторика – це ні що інше, як і їхній власний вибір.

    Далі у статті змішуються в одне ціле трагічні події в Косово та елементи угорської історії, й при цьому нічого не говориться про те, що американці і НАТО втрутилися тільки після того, як війська сербського диктатора Слободана Мілошевича почали силою виганяти косоварів з їхніх домівок і гнати їх в бік кордону з Албанією.

    Автор безапеляційно наголошує: “Де тоді був суверенітет і територіальна цілісність? Для встановлення нових кордонів навіть не потрібен був референдум. Америка так хотіла – вона так і отримала, і крапка. Так само, як переможці не допустили референдум (за одним винятком) у Тріаноні, інакше їхній злий план провалився б, і Угорщина залишилася б щонайменше на двох третинах нашої історичної країни, якщо не більше. Захід, з іншого боку, потребував штучних буферних держав, відданих йому, користуючись формулою “Розділяй і володарюй!”, посіяв зерно вічної незгоди в Центральній Європі. Це спрацювало”.

    Готуючи свій реваншистський коктейль Тамаш Пільхал далі і не приховує, що сучасна угорська влада й досі вважає всі території, де проживають угорські меншини, своїми. А він, як один з її інформаційних рупорів, бачить, як мінімум вдвічі більшими “історичні землі” Угорщини. Що напряму корелюється з “історичними землями” Росії на території України, про які він пише на початку своєї статті.

    Та й взагалі не існує ніякої “вічної незгоди в Центральній Європі”. Оскільки крім Угорщини, жодна європейська країна не має територіальних претензій до своїх сусідів. Але завдання ось таких інформаційних пропагандистів з Magyar Nemzet – посіяти конфронтацію між угорцями і сусідніми з нею народами. А героїзуючи підступний напад Російської Федерації на територію України, підштовхнути пересічних угорців до думки, що й вони можуть повернути “втрачені землі”, які тепер “незаконно” входять до складу інших держав.

    Тамаш Пільхал переконує своїх читачів: “Світовою політикою керують егоїстичні інтереси, груба сила, насильство та хамство. З іншого боку, мене постійно дивує, що дехто може назвати все це, і навіть геноцид, “світопорядком, заснованим на правилах”… Насправді Володарю Землі не потрібно захищати ні себе, ні свою територію, тому що йому ніхто ніколи не погрожував. Але йому потрібне світове панування. Завдяки своїм авіаносцям він заслужив привілей переміщати товари по світу, як йому заманеться. Але нещодавно цьому прийшов кінець. Його світове панування похитнулося і руйнується. Питання лише в тому, чи спробує він відстрочити свою неминучу загибель локальними війнами чи великою світовою пожежею”.

    Тут орбанівський експерт, жодного слова не сказавши про геноцид, який Путін влаштував українському народу, починає боротися з Америкою, яка є союзником Європи. Закономірно виникає питання, якщо в Угорщині так відверто мріють про закінчення провідної ролі Сполучених Штатів у світовій політиці і їхню “неминучу загибель”, то чи це особиста позиція прем’єра Віктора Орбана? Адже на сьогодні Magyar Nemzet відіграє таку ж роль в підтримці угорського диктатора, як свого часу в Радянському Союзі газета Правда, орган ЦК КПРС.

    Magyar Nemzet, яка фактично перетворилася на орган правлячої в Угорщині партії “Фідес”, постійно підтримує Росію та закликає до міфічного “миру”, тобто до капітуляції нашої держави і залишення усіх окупованих українських земель Російській Федерації. Ніби це не Росія напала на Україну, а навпаки – Україна напала на Російську Федерацію.

    Уся ця упаковка неправдивих наративів настільки гладка, що начитавшись подібних статей, чимало хто в Угорщині почне думати, що перебування в Євросоюзі було помилкою, НАТО угорцям взагалі не потрібне, а союзником їх є не Європа і Америка, а путінська Росія. Технології зомбування настільки потужні, що спонукають багатьох відключати мислення та не задумуватися над тим, що їм подають під виглядом “об’єктивної інформації”.

    У одну статтю автор спромігся втиснути всі постулати орбанівської пропаганди, на які постійно ведеться значна частина угорського суспільства. Це щупальця чиновників з Брюсселя, які “люблять та поважають заснований на правилах світовий порядок так само, як і їхні господарі. Вони встановлюють власні закони з висоти стратосфери. У разі потреби вони приймуть обвинувачення Саргентіні та розпочнуть процедуру з семи статей проти Угорщини таким чином, щоб у порушення їхніх власних процедурних правил утримання не вважалося голосуванням. Управління освітою чи міграцією є внутрішньою справою держав-членів, і жодна угода про асоціацію чи засновницький документ ЄС не надають Брюсселю повноважень втручатися в них. Але вони нас шантажують, погрожують позбавити нас права голосу та права вето, затримують належні нам гроші”.

    Мова йде про те, що ще у вересні 2018 року доповідачка Європарламенту Юдіт Саргентіні висунула проти влади Угорщини звинувачення у відмові слідувати європейській політиці в сфері міграції, в порушенні прав меншин в країні, обмеженні свободи слова. Тоді ж з обвинувальними заявами після Саргентіні виступили представники інших комітетів Європарламенту з бюджетного контролю, з конституційних справ, прав жінок і гендерної рівності. Всі закликали запустити процедуру за статтею 7 Договору про ЄС.

    У цьому переліку обвинувачень Брюсселю Magyar Nemzet виділяє в кінці абзацу “погрожують позбавити нас права голосу та права вето, затримують належні нам гроші”. І на це необхідно звернути увагу. Адже ці “права голосу та права вето” дозволяли Віктору Орбану довгі роки постійно шантажувати Європейський Союз, перекривати будь-які ініціативи щодо допомоги Україні, і гальмувати українське просування до Євросоюзу та НАТО.

    Орбан став віртуозом з шантажу, і досі все у нього, як не дивно, виходило. Тепер, коли в ЄС почали розуміти, що постійно дотаційна Угорщина встановила для себе якісь свої, особливі правила перебування у Євросоюзі, і не хочуть далі з цим миритися, у Будапешті найбільше переживають щодо того, що “вони не дадуть нам наших грошей”. Оскільки стабільність орбанівської влади напряму залежить від фінансування її з Брюсселя.

    У кінці статті Тамаш Пільхал, пройшовшись по всіх “недоліках”, які він вбачає в Брюсселі, резюмує: “Світовий порядок, заснований на правилах, схожий на попередні правлячі порядки в історії: емпіричне правило є правилом. Насправді правило одне: мовчи! Що відрізняється від попереднього, так це камуфляж. Вони очікують, що ви відчуєте гордість за те, що вони забирають вашу свободу, демократію, гуманізм, навіть якщо це буде у формі напалму. Але їх крах неминучий. Їх кульмінація буде тривалою і кривавою”.

    Віктор Орбан, разом з Путіним, чекає на крах світового порядку, який, як виглядає, дасть йому змогу відродити “Велику Угорщину”. Тут в “політичному вінегреті” змішалися ревізіоністські геополітичні бажання, ненависть до Брюсселю, на дотаціях якого Орбан будував своє політичну стабільність, тяжіння до Москви, яка підгодовує прем’єра газонафтовими подачками, і ненависть до України, яка не хоче здаватися російським загарбникам.

    В Європарламенті варто було б організувати постійний моніторинг того, що пише Magyar Nemzet, і видавати англомовний дайджест найбільш одіозних статей, щоб краще зрозуміти, чого в дійсності хоче угорський прем’єр Віктор Орбан. Адже очевидно, що у Орбана в думках, те на шпальтах Magyar Nemzet.

  • Як же США красиво провчили Ердогана, а заодно й Україні допомогли

    Як же США красиво провчили Ердогана, а заодно й Україні допомогли

    Ердоган вирішив, що він султан і має заодно боротися з Соросом і рептілоїдами, а тому не хоче бути лише в таборі із Заходом. И вирішив купити у Росії С400. Засоби ППО, які ми бачимо як проявляють себе зараз. Але ж тоді Ердоган цього не знав і думав, що купує щось із серіі «аналогов нєт».

    США заявили, що так не працює. І заблокували продаж Ердогану новітніх літаків F35. І що або союзники, або «купуй і літаки в Росії».

    Ердоган також образився і заблокував вступ Швеції в НАТО. Просячи, принаймі, продати йому старі F16. Бо він же в НАТО. Він же союзник з базами на своїй території.

    Довго довго торгувалися, але в результаті Туреччина схвалила членство Швеції в НАТО, а США продали їм літаки. F16 звісно, а не модернові F35. А щоб провчити Ердогана взяли і продали сучасні F35 Греції. Потенційному противнику Туреччини. Щоб Ердоган знав своє місце. Відразу на наступний день як Туреччина схвалила членство Швеціі в НАТО.

    А домовленості із Грецією дозволили США попросити Афіни допомогти Україні. І греки готуються передати залишки ще радянського озброєння Україні. Таким чином США хоча б частково компенсували відсутність голосування в Конгресі за допомогу Україні.

    Всі задоволені. Окрім Путіна. Ну і Єрдоган навряд чи щасливий. Та й взагалі вся ця епопея для нього не дуже успішна. От дивиться Ердоган на те, як працює російське ППО і рве на собі залишки волося. З думкою «нащо я в оце все вліз».

  • Чому Туреччина розблокувала вступ Швеції до НАТО?

    Чому Туреччина розблокувала вступ Швеції до НАТО?

    На мій погляд, тут кілька найпростіших причин:

    1. Тому що це було питанням часу. Ердоган від самого початку не збирався блокувати Швецію вічно або просто по приколу. Було зрозуміло від самого початку, що це політичний торг, і врешті-решт НАТО буде розширено. Приклад Фінляндії минулого року вже став такою собі репетицією. Туреччина блокувала Швецію не з ідеологічних причин, і не тому, що намагалася розвалити НАТО, а з суто прагматичних міркувань: урвати хоч щось, користуючись унікальним моментом.

    2. Очевидно, що на Анкару чинився дуже серйозний тиск. Щоб його зняти, Ердоган пішов на поступки. Не тільки через тиск, але зокрема і з цієї причини. Зрештою, розривати відносини із Заходом заради членства Швеції в НАТО він не збирався. Захід потрібен Ердогану, як і Туреччина потрібна Заходу.

    3. Стабілізація турецької зовнішньої політики. Після травневих виборів Ердоган пішов у технократизацію своєї політики і уряду з прицілом на місцеві вибори, плавний транзит влади і де-ідеологізацію відносин із Заходом. Це передбачало компроміс щодо Швеції, щоб прибрати токсичність від цієї історії і згладити кути у відносинах зі США та Європою. До того ж Ердогану і його владі вже нічого не загрожує, тому можлива “зрада” від такого рішення вже не така страшна.

    4. Це частина угоди. Те, що нам відразу не оголосили про параметри угоди, не означає, що домовленостей немає. Це може означати, що Туреччина не змогла домогтися конкретних результатів до голосування в парламенті за ратифікацію заявки. Тобто, найімовірніше, туркам пообіцяли поступки, наприклад продаж літаків F-16 або іншого озброєння, зняття санкцій, що залишилися, тощо. Чи виконають обіцянки – ось це інше питання. Потрібен час.

  • Падіння Іл-76 – провокація чи дезінформація? Чому в будь-якому разі винна Росія

    Падіння Іл-76 – провокація чи дезінформація? Чому в будь-якому разі винна Росія

    Отже, що ми знаємо про літак

    По-перше. Росіяни у будь-якому разі винні. Бо вони почали війну і будь-яка трагедія на їх совісті

    По-друге. Генштаб фактично підтвердив, що це ЗСУ збили літак. Що цілком природньо. Військовий літак біля лінії фронту біля військового аеродрому. Абсолютно логічна і легітимна ціль.

    По-третє. ГУР підтвердив, що обмін планувався.

    Але що ще дуже важливе каже ГУР. Що зазвичай, коли росіяни перевозили полонених літаками, вони узгоджували з українською стороною маршрут. Тобто в рамках підготовки обміну казали нам, що «от у цьому літаку летять полонені, тому не збивайте його якщо що». Але цього разу росіяни нічого не сказали.

    Про що це може говорити? Є кілька варіантів

    Перший: обмін готувався без залучення авіації. І росіяни вигадали цю історію після збиття літака щоб перекрити чергову ганьбу із власною авіацією. Про це, наприклад, говорить зроблений на колінках список полонених від росіян, в якому багато прізвищ людей, що вже були обміняни. І росіяни вирішили перетворити власну ганьбу на свою інформаційну зброю.

    Другий: росіяни готували провокацію і спеціально не вказали про необхідність забезпечити безпеку літака. При цьому, вони або спеціально злили маршрут літака через своїх агентів, щоб бути впевненими що ЗСУ його зіб є, чи завдяки роботі своєї розвідки знали, що ЗСУ готують чергову акцію «зкидок» для російської військової авіації. На цей сценарій вказує швидкість і синхронність, з якою російська сторона почала працювати в інформаційному полі відразу після падіння літака. Зазвичай у них це забирає набагато більше часу.

    Якщо це російська провокація, то навіщо вона їм була потрібна? Скоріш за все комбінований ефект. Вони намагаються розхитати ситуацію всередині Україні і їх пропаганда дуже активно працює. Вони бачать, що тема полонених дуже чутлива для українського суспільства, тому вирішили бити у цю больову точку. Також, враховуючи їх зовнішньо інформаційну активність, можливо, ця акція могла бути спрямована на те, щоб стримати передання Україні нових засобів ППО, поява яких дуже дорого коштує російській армії. Така собі операція помсти за збитий А-50 над Азовським морем.

    Який висновок? Ми напевно ніколи не дізнаємось, що саме сталось. Війна наповнена трагедіями. І щоб це не було ми маємо знати, що винні росіяни. І точно не робити того, до чого російська пропаганда намагається нас підштовхнути. Тобто зберігати єдність. І знати, хто наш ворог. Підступний. Безпринципний. Жорстокий і сильний ворог.

  • Чекістська провокація, криваві сліди ведуть на Луб’янку

    Чекістська провокація, криваві сліди ведуть на Луб’янку

    У мене немає сумнівів, що російський літак з українськими військовополоненими було збито внаслідок чекістської провокації. Скажете – там же були і росіяни теж, екіпаж і супроводжуючі. А коли це чекістів зупиняло? Нещодавно вони підірвали власний літак із цілим виводком героїв Росії, включно з Пригожином і Уткіним.

    Не суть важливо, як вони знищили літак із полоненими – самі підірвали/збили або підставили під українські ракети, зливши інформацію, що в ньому перебувають якісь важливі російські чини або озброєння (про своїх полонених там українці просто не могли знати). Головне, що з цієї трагедії стирчать величезні чекістські вуха.

    Мабуть, основна мета чергового масового вбивства – дестабілізація ситуації в Україні. Російська влада вже намагалася використати для цього полонених – змушувала телефонувати родичам в Україну і скаржитися на те, що Зеленський їх нібито відмовляється міняти на росіян. Тепер провокація виведена на інший рівень. Російська пропаганда вже нестямно волає, що Київ свідомо знищив своїх військовополонених. Таким чином Кремль і Луб’янка намагаються спровокувати вибух масового невдоволення і хаос в Україні.

    Іншими цілями цього злочину може бути елементарна помста за болючі удари проти російських об’єктів і прагнення дискредитувати Україну в очах міжнародної громадськості. Нічого в них не вийде, але вони зараз будуть дуже старатися.

    Очевидні криваві сліди провокації ведуть на Луб’янку і в Кремль.

    Апдейт. Френди пишуть, що є шанс, що полонених у літаку не було, а я даремно повірив першим повідомленням. Дай бог, щоб так. Тоді провокація в іншому. Збито літак зі зброєю, а російська влада бреше, що там були українські військовополонені. При цьому цілі провокації залишаються такими ж, якими вони описані в пості.

    Навіть якщо це інформаційна провокація, а полонених на борту збитого літака не було, вона може стати кривавою. Кремлю на підтвердження своєї версії потрібно буде пред’явити трупи українських полонених. Інакше ніхто не повірить, що вони були в літаку, а спроба змусити Захід відмовитися з цього приводу від поставок ракет Україні провалиться. А де ці трупи взяти? Тільки вбивши полонених і видавши їх за жертв катастрофи літака, нібито спричиненої українським обстрілом.

  • Падіння Іл-76. В усіх бідах війни є тільки одна винна сторона

    Падіння Іл-76. В усіх бідах війни є тільки одна винна сторона

    1. Росія часто сама збиває свої літаки.

    2. Росія не перший раз робить провокаціі і вбиває українських полонених і звинувачує потім українських військових.
    Збиті літаки:

    24 лютого 2022 року, у перший день повномасштабного вторгення, російська ППО збила російський військово-транспортний літак Ан-26 біля села Девіца Воронізьскоі області.

    Усього під час війни зафіксовано понад 10 випадків знищення своїх літаків та гелікоптерів самою російською ППО, деякі з них широко відомі та зафіксовані на відео.

    18 липня 2023 року над окупованим Алчевськом Луганської області на відео потрапив момент знищення російською ППО літака Су-34.

    14 січня 2024 року над Азовським морем приблизно у 150 км від лінії фронту був збитий російський літак А-50 (літаючий радар на базі Іл-76), більшість російських медіа заявили, що літак був збитий російською ППО. Прес-секретар Путіна Дмитро Песков заявив, що Україна до знищення А-50 непричетна.

    Вбивства полонених:

    28 липня 2022 року у будинку утримання українських військовополонених у селі Оленівка Донецької області був підірваний вибуховий пристрій. 53 українських полонених загинули, 130 поранено. У підриві будинку росіяни звинуватили українську армію, хоча ніяких доказів не навели. З розповіді виживших полонених, які вижили, вибух не був результатом обстрілу, а виглядав як закладка потужної бомби, яку могли встановити тільки самі росіяни.

    Випадків вбивства полонених росіянами – десятки, деякими вони хизуються та викладають в інтернет.

    Російська пропаганда постійно розповсюджує тему, що ніби Україна не хоче обмінів полоненими – і так росіяни робили починаючи з 2014 року, щоб спровокувати невдоволення діями української влади в українському суспільстві. Тоді теж обмінів не було роками.

    В усіх бідах війни є тільки одна винна сторона – РФ.

  • Маньчжурський кандидат: реальний сценарій поразки Заходу у світовій війні

    Маньчжурський кандидат: реальний сценарій поразки Заходу у світовій війні

    Трамп 2.0 повернеться (якщо повернеться) до Білого Дому 21 січня 2025 року набагато небезпечнішим для американської держави президентом, ніж у 2017 році. Озлобленим реваншистом, який прагне помсти глибинній державі, яка вкрала у нього перемогу на виборах 2020 року, європейським політикам, котрі третювали і зневажали його всі 4 роки першого президентства. І, крім того, Україні, допомога яку вже понад три місяці блокує сьогодні жменька його найфанатичніших прихильників у Палаті, погрожуючи спікеру відставкою, якщо той наважиться поставити це питання на голосування.

    Далі текст мовою оригіналу.

    США, Европа, Украина — точно такой же список объектов клокочущей ненависти у его давнего партнера Пу. Они уже счастливо перемигиваются через океан. Им не надо никаких тайных посредников и никаких секретных переговоров. Они и так прекрасно понимают, как синхронно они будут действовать в третьей декаде января 2025 года.

    В первые 12 часов, как чуть ли не каждый день клятвенно обещает г-н кандидат, он остановит войну в Украине, что на их птичьем языке означает прекращение поставок оружия Украине.

    А за первые 12 дней он с лихвой выполнит путинский ультиматум НАТО декабря 2021 года (о котором тот и вспоминать-то уже не смел после Гостомельского поражения февраля 2022-го): “Собирайте манатки и убирайтесь вон на линию Батыя-Джугашвили 1245/1945 годов”.

    С утра 22 января 2025 года в ряде стран Центральной Европы начинают происходить сначала, казалось бы, незначительные, а затем все более тревожные события. В Риге агрессивный марш молодцеватых “ветеранов Великой Отечественной войны”, в Нарве неизвестно откуда взявшиеся зеленые человечки оскверняют символы эстонского государства. Серия пограничных инцидентов в районе Сувалкского коридора и на российско-финской границе. В столкновении с полицией погибает пророссийский демонстрант в Таллинне. Москва обрушивается с грозными предостережениями в адрес полдюжины стран-членов НАТО, обвиняя их в русофобии и возрождении нацизма. Заместитель Председателя Совета Безопасности Д.А. Медведев предлагает точечное применение Россией ядерного оружия.

    Естественно, все взоры обращены на Вашингтон и Брюссель. Трамп выдерживает мхатовскую паузу, никак не комментируя происходящее. Штаб-квартира НАТО, уже заваленная обращениями стран-членов об актуализации статей 4 и 5 Устава НАТО, не может выразить никакой позиции, так как США, одна из ведущих стран альянса, не участвует в консультациях.

    К вечеру 25 января Венгрия, Словакия и Болгария заявляют о своем выходе из НАТО. Наконец, 26 января на всех мировых экранах появляется Президент США Дональд Трамп и сообщает, что по приглашению своего друга Владимира он немедленно отправляется в Москву для заключения с ним великолепной сделки (deal) по обеспечению мира и безопасности в Европе на десятилетия вперед. “Вам понравится”, — заверяет он страны, обратившиеся в НАТО с просьбой выполнить данные им гарантии безопасности.

    Пу лично встречает Трампа в аэропорту, и два государственных деятеля, не теряя времени, начинают работать над параметрами своей исторической сделки, отправляясь в одном лимузине в Кремль.

    После ночи, конструктивно проведенной с Пу, Трамп возвращается в Вашингтон. Спускаясь с трапа борта №1, он приветствует встречающих, энергично размахивая несколькими бумажками, которые он держит в высоко поднятой руке.

    Содержанием этих листочков он поделится через несколько часов в своем обращении к нации:

    “Дорогие соотечественники! Мы с моим другом и важнейшим геополитическим партнером Владимиром пришли к выводу, что созданная в середине прошлого столетия организация НАТО органически не справляется сегодня с задачей обеспечения безопасности на европейском континенте. Более того, ее бездумное механическое расширение уже привело к большой войне в Европе. Эта организация в принципе не реформируема. Мы пришли к выводу, что гарантами безопасности в Европе на ближайшие десятилетия должны стать две Великие державы — США и Россия. В качестве своего первого шага мы намерены немедленно остановить войну в Украине. Я уже принял решение о полной приостановке военных поставок в Украину. Я направляю в Конгресс законопроект о признании США территориальной целостности России и Украины в границах, определенных Конституцией РФ. Со своей стороны Владимир готов признать любое правительство Украины, которое:

    a) вернет РФ оккупированные ею на сегодняшний день российские территории,

    б) готово будет подписать с РФ Договор о Дружбе и Добрососедстве, гарантирующий права русскоязычного населения на территории Украины.

    Владимир намерен также предложить заключить подобные обязывающие договоры правительствам Латвии, Литвы и Эстонии. В случае их согласия он готов ограничиться минимальными территориальными требованиями, абсолютно необходимыми для обеспечения безопасности России: возвращение РФ Нарвского региона и предоставление Союзному государству России и Белоруссии Сувалкского коридора, связывающего его с территорией Калининградской области РФ…”

    II

    Итак, существует экзотический, но вполне реальный сценарий поражения Запада в мировой войне, навязанной ему силами абсолютного зла, несмотря на все его огромное стратегическое превосходство. Только дефицит политической воли американской администрации не позволил ВСУ достигнуть этой победы еще осенью 2022 года. Если бы тот все еще весьма ограниченный набор западного оружия, который после долгих проволочек передан Украине сегодня, был в ее распоряжении в ходе харьковско-херсонского наступления, оно закончилось бы полным разгромом российской группировки.

    Есть 2 способа избежать изложенного выше катастрофического сценария. Первый и наиболее радикальный — это одержать безоговорочную победу над путинской Россией задолго до 21 января 2025 года, а еще лучше до республиканской и демократической конвенций (назначенных соответственно на июль и август 2024-го).

    Для этого достаточно немедленно предоставить Украине две сотни истребителей F-16 и столько же ракет ATAMCS дальности 300 миль. И не надо будет никаких позиционных боев и прорывов линии фронта. Украина просто полностью ликвидирует дистанционным воздействием крымскую группировку противника, что станет не только военной, но прежде всего психологической и политической катастрофой для путинского режима.

    III

    2-й способ не противоречит первому, а, наоборот, его логически дополняет. Это дать возможность американскому обществу выбрать на президентских выборах действительно наиболее востребованного им сегодня кандидата. Утверждаю, что из тройки оставшихся в гонке претендентов таковым, безусловно, является Никки Хейли. И ни в коем случае не Дональд Трамп или Джо Байден, оба обладающие огромным антирейтингом. По всем опросам общественного мнения и Трамп, и Хейли побеждают Байдена на президентских выборах, но Хейли с более значительным перевесом.

    Я вас еще не убедил? Так давайте проведем простой контрольный эксперимент, который до сих пор не удосужились поставить догматично зашоренные американские полстеры (специалисты, которые занимаются подготовкой, проведением и анализом результатов опросов общественного мнения).

    Я предлагаю на широкой общеамериканской выборке предложить участникам очень простой вопрос: “Кого вы предпочли бы видеть на посту Президента США — Никки Хейли или Дональда Трампа?”

    Моя рабочая гипотеза заключается в том, что Никки Хейли будет устойчиво выигрывать подобные опросы, и, следовательно, она является наиболее востребованным американским обществом кандидатом в президенты.

    Так почему же она тогда может проиграть Трампу Республиканские праймериз? Очень просто. Потому что участники праймериз — это не общеамериканская и даже не Республиканская выборка, а выборка наиболее ангажированных активистов Республиканской партии. Наиболее достойный и востребованный кандидат может не пройти внутрипартийное сито. В этом существенный недостаток американской традиционной избирательной системы и практики. Но в нашем конкретном случае мы постараемся исправить эту несправедливость.

    Во-первых, само проведение предложенного мной эксперимента может существенно прочистить очень многим американцам мозги и позитивно сказаться на шансах Никки Хейли выиграть республиканские праймериз.

    Если же Республиканская партия на своем съезде в июле все-таки выдвинет кандидатом в президенты Дональда Трампа, ничто не помешает Демократической партии на своем съезде в августе выдвинуть гораздо более востребованного и обреченного на победу кандидата Никки Хейли.

    При этом Никки Хейли не придется ни клясться на какой-нибудь демократической библии, ни тем более вступать в Демократическую партию. Она ни строчки не изменит в своей личной Республиканской программе. Так же как демократы пойдут на выборы в Конгресс со своей демократической платформой. Просто на президентских выборах у подавляющего большинства американцев будет общенациональная задача: ни в коем случае не допустить в Белый дом Маньчжурского кандидата.

  • Бізнес і переслідування: чи можливий новий суспільний договір?

    Бізнес і переслідування: чи можливий новий суспільний договір?

    Топ темою останніх днів стало пресування бізнесмена Ігоря Мазепи, і в його особі багатьох інших. Бізнес рух Маніфест 42 можливо чи не вперше вирішив вдатись до погроз прямих акцій, якщо влада не вживе заходів. Більше того, чергові імітаційні зустрічі влади і бізнесу спрямовані на пошук якогось системного рішення. І в цьому контексті постає питання: чи можливі нормальні відносини бізнесу і влади в принципі?

    Коротка відповідь – ні.

    Влітку я виступав в СЕО клубі і там мені задали цікаве питання: коли влада укладе з бізнесом новий суспільний договір? Я взагалі вважаю, що теорія суспільного договору є абсурдом, але на жаль в нашій країні будь-який абсурд набирає неабиякої популярності. Чому абсурдом? Бо всі системи, в яких є баланс, є балансом сили. Тобто будь-яка форма держави (тиранія чи демократія), будь-які “договори” між владою і суспільством є балансами силами: якщо дві сторони сильні – тоді це демократія, якщо тільки одна – це тиранія.

    Однак, в демократіях стосунки бізнесу і влади побудовані не на договорі, а на дуже конкретних правилах участі бізнесу …. у виборах. Фактично, всі вибори відбуваються з активної участі бізнесу у виборчих кампаніях кандидатів, прозоро чи не прозоро – це інше питання. Але вибори точно дають можливість бізнесу мати представництво своїх інтересів і тих, хто буде їх захищати. І забігаючи наперед, відразу скажу, що це відбувається у всіх демократіях від США до України.

    Як приклад, в Німеччині в землі Нижня Саксонія вибухнув скандал в 2015 році, коли тези свого публічного виступу голова регіону відправив на редагування в компанію Фольксваген. Більше того, оскільки регіону належать 20% компанії, то він за посадою є членом їхнього борда. Водночас, він був локальним лідером німецької соціал-демократичної партії.

    Україна чудово підтверджує це правило, хоча і в поганій формі. Бізнес, який активно бере участь у виборах – має підтримку і захист, і ми ще називаємо їх олігархи. В них незалежно від результатів виборів все гаразд, оскільки велика чи мала фракція – вони мають своє представництво. Їх не саджають, бізнес не відбирають. ( Про Коломойського зараз не говоримо, поки картина не прояснилась, що має місце насправді. Ось у Ігоря Палиці, партнера Коломойського, взагалі ніяких проблем, а навпаки тільки ріст на підрядах).

    Натомість існує бізнес, який не приймає участі у виборах, бо вважає, що справно платить податки і нічого не порушує. У цього бізнесу купа проблем, що, звісно, дико не справедливо. І ось цей бізнес, хоче договір, за яким він платить податки і більше його нічого не гребе. І цьому бізнесу важко зрозуміти, що слідчий і прокурор вважають абсолютно “не справедливими” зп по 20 і 30 тисяч гривень, пенсіонери “не справедливими” пенсії по 5 тисяч, соціально не захищені допомогу по 3 тисячі. Зрештою, конкурент цього бізнесу теж вважає несправедливим, що він не такий успішний в силу різних обставин.

    Політика живе по закону джунглів, і тут розуміють тільки силу. Тому бізнес, який не бере участі у виборах – автоматично зменшує свою силу. Втім, є ще одне рішення – це потужні бізнес-асоціації. Подивіться як польські аграрії дрючать нас в своїх корисливих інтересах. Аналогічно, американські бізнес-асоціації можуть вздрючити цілі країни, де порушуються інтереси бізнесу. Тому для мене супер новина – це те, що питання свавілля бізнесу підняв новостворений рух Маніфест 42.

    Важлива деталь – бізнес-асоціації теж беруть участь у виборах, підтримуючи цілі партії.

    Український бізнес має зрозуміти, що єдиний спосіб не бути дійною коровою силовиків і інших беспредельщиків – це почати впливати організовано на формування влади, і зберігати силу її балансувати.

  • Росія посилає сигнали слабкості. Потрібно тільки їх розшифрувати

    Росія посилає сигнали слабкості. Потрібно тільки їх розшифрувати

    Нинішня російська армія складається переважно з недостатньо підготовлених людей. Залучених до бойових дій після того, як їхні найкращі солдати, здебільшого були вбиті або поранені майже за 2 роки боїв в Україні. Росія втрачає свої економічні, політичні та військові сили, і посилає сигнали слабкості. Потрібно тільки їх розшифрувати. Адже все це – плюс народні протести у Башкортостані, стає початком процесу втрати керованості Путіним регіонами Російської Федерації.

    А це надзвичайно небезпечно для Москви. Адже коли одночасно розпочнуться повстання ще в 7 чи 10 національних автономіях РФ, Кремль не буде спроможний їх всі придушити. Ніяких сил Росгвардії, ОМОНу або поліції просто не вистачить для наведення “путінського порядку” по всій Росії. І тут потрібна синхронізація дій між усіма силами, котрі зацікавлені у тому, щоб режим Путіна нарешті рухнув.

    Що Росія не може виграти війну, зрозуміли вже навіть запрошувані експерти на телешоу Скабєєвої та Соловйова. А один з основних ідеологів “русского мира”, директор Інституту діаспори та інтеграції Костянтин Затулін, взагалі останнім часом якось погас, і почав публічно визнавати, що захопити всю Україну Москві не вдасться.

    Трон під російським диктатором вже почав хитатися. Однак московська еліта буде дуже обережною у підтримці будь-кого, хто виступає проти Путіна. Адже від самого початку свого президентства він уклав з ними дуже вигідні угоди. Вони непохитно виконують всі його вказівки, а за це у відповідь отримують величезні фінансові винагороди, маєтки та інші преференції.

    Російський істеблішмент завдячує Путіну своїм багатством і розкішним способом життя. Ніхто інший на політичній сцені не зможе їм гарантувати збереження усіх цих дивідендів, що дає їм влада на місцях і підтримка узурпатора. А поява нового лідера Російської Федерації призведе до небезпечного протистояння між різними політичними та економічним кланами, що загрожує збереженню їхнього способу життя та добробуту їхніх сімей.

    Початок національної кризи довіри в Росії здатен порушити цю бізнес-угоду, укладену свого часу між російськими олігархами-злочинцями та Путіним. Якщо вони почнуть відкриту війну один з одним, то одномоментно усі переваги цього своєрідного колективного договору між тими, хто разом з Путіним приватизував Російську Федерацію на свою користь, відразу ж зникнуть.

    Корпоративний номенклатурно-бюрократичний спрут, котрий разом з Кремлем продавав російському населенню “стабільність” в обмін на покору, також вже не може виконувати свої зобов’язання перед тими, кого він обікрав, прикриваючись інтересами держави та вигаданими загрозами з боку України, Америки та НАТО.

    Тепер складається ситуація, за якої олігархічний гігант та вся його пропагандистська телевізійна обслуга вже не зможуть так цинічно маніпулювати нагнітанням страху в суспільстві. Адже поступове повернення до рівня життя початку 90-их років минулого століття, стане для більшості росіян тим соціально-економічним водорозділом, за яким їм вже втрачати буде нічого.

    Населення Московщини, якому промили мізки, щоб вони шанували “царя” Путіна і його “бояр-олігархів”, побачивши що система влади, вибудувана в Росії з 2000 року, раптово почала рушитися, навряд чи буде думати про потребу її захисту і збереження. А радше як вижити самим під час настання темних часів смути, яка вже стоїть на порозі невдалої держави, котра поки що називається Росією.

    Диктатор хотів за будь-яку ціну увійти до світової історії, як політик високого рангу, котрому вдалося відродити СРСР. Тепер же він увійде до неї з заднього ходу, як особа котра розвалила, завдяки своїм непомірним геополітичним амбіціям, Російську Федерацію.

    Якби Путін не поліз “визволяти” Україну від українців, то Росія й досі була б у G8, могла успішно торгувати нафтою і газом з Європою, налагоджувати жваву торгівлю з багатьма іншими країнами світу, включаючи Україну, Сполучені Штати, Японію і Велику Британію.

    Очевидно, що після програшу Росії у війні з Україною, слово “путін” увійде до словників народів світу, як термін, що визначає політика, котрий необдумано намагався взяти геополітичний реванш, не маючи для цього відповідних ресурсів, технологій та воєнних засобів. І який зазнав повного краху.

    Йдеться не лише про крах керівництва Путіна та його партії “Единая Россия”, мова йде про крах усієї російської системи влади. Тому що путінський режим, заволодівши всіма інструментами, які Кремль має для підтримки власного уряду, замкнув все на себе. До певного часу це спрацьовувало. Проте вразі зламу декількох ланцюжків в налагодженому механізмі передачі команд влади на місця, система почне різко буксувати, і виправити в авральному режимі в Москві нічого не зможуть.

    Не важко побачити, що розпочавши великомасштабну війну в Україні, Путін доводить російську економіку до банкрутства. Відправляючи усе нові та нові натовпи погано підготовлених рекрутів в “м’ясорубку війни”, в яку вони не вірять, деспоту вдалося розірвати зв’язок Росії з рештою світу. І навряд чи можна це записати до досягнень кремлівців.

    Дефіцит товарів і послуг у РФ зростає з кожним днем, а фінансова безпека будь-кого з росіян, які тримають свої заощадження у рублях, зменшується в міру девальвації російської “валюти”.

    Ситуація складається таким чином, що в майбутньому Путіну не допоможе навіть те, що він оточує себе тисячами співробітників служби безпеки. І не для того, щоб захистити себе від українців, а від власного народу. А недовготривале повстання Пригожина у 2023 році показало, недовіра до адміністрації чинного президента та військових досягає найвищого рівня, і що існують серйозні сумніви щодо його здатності вижити на цій посаді.

    Використовуючи армію своїх штатних пропагандистів, тирану понад два десятиліття вдавалося демонструвати російському населенню альтернативну реальність. Але це не могло тривати нескінченно. Що не врахували ідеологи путінізму, коли створювали систему, котра, як їм здавалося, закладається на тисячоліття.

    Путін допустив помилку, що виявилася такою ж фатальною, як і приєднання Росії до Першої світової війни. Після того, як російські терористичні війська майже 8 років окупували частину українського Донбасу і Крим, він повірив, що здатен здобути швидку перемогу на всією Україною. Вище російське керівництво так захопилося створеним самими росіянами міфом про свою непереможність, що повірило в те, чого насправді ніколи не існувало.

    Формула перемоги виявилася на перевірку формулою провалу, а бачення Путіним становища, в якому вони опинилися, помилковим. Адже дефективна структура управління в Російській Федерації – є недолугою скрізь, і армія не може бути тут винятком. Готовність військових виконувати будь-які злочинні накази політичного керівництва, завела вищий російський генералітет у патову ситуацію. Вони вже зрозуміли, що нездатні перемогти в російсько-українській війні, але ще остаточно не визріли до того, що Путіна потрібно скинути в верхівки піраміди влади. Адже тепер це вже в їхніх стратегічних інтересах.

    Поки в Кремлі не перестануть намагатися продавати росіянам нісенітниці, що це весь Захід об’єднався проти нас, а ми “сили добра”, разом зі своїми найближчими союзниками з Північної Кореї, Ірану, Венесуели та Китаю, боремося за “новий справедливий світовий порядок”, вони будуть приречені повторювати свої невдачі знову і знову. Усі спроби відродити нову російську імперію, окупувавши території, які колись загарбав Радянський Союз, від самого початку були провальними.

    Тому істеблішменту Росії необхідно змінити своє імперське мислення не менше, ніж замінити Путіна. Віру російської еліти в силу Путіна розхитують і невдачі на фронтах війни. Адже вони створюють довгострокові політичні проблеми для країни, яка залежить від волі нібито “крутого хлопця”, що у підсумку виявився геополітичним невдахою. Який вже давно перестав уособлювати собою силу і стабільність.

    Розпад Радянського Союзу був “російською весною”. Це тривало не довше президентства Боріса Єльцина. Єльцин передав президентство Путіну, а той одурівши від безмежності своєї влади над населенням Російської Федерації, і уявивши себе володарем світу, вирішив нагнути цей світ під себе. Початком реалізації цих намірів і стало вторгнення Росії в Україну.

    Путінський план абсолютно зрозумілий: або контролювати всю Україну, або знищити її. Він не зупиниться, доки його не ліквідують, він не помре сам, його силою не усунуть з президентської посади або він не досягне своєї мети. Диктатори не відступають просто так, і це добре відомо з історії. Час покаже, чи зможе ослаблений Путін вижити в Кремлі.

    Зараз баланс сил у кремлівській коаліції Путіна змінюється набагато швидше, ніж за увесь час його перебування у владі. Чим слабшими стають позиції диктатора, тим сильніші позиції тих, хто перебуває найближче до його імперського трону.

    Колективний Путін перетворюється сьогодні на вагомий чинник російської політики. Що, звісно, не зменшує деспотичної складової сучасної кремлівської влади. Тиран ослаб і став залежним від представників вищої номенклатури та генералів. Принижений неможливістю захопити всю Україну та підтримкою українців Заходом, він не має іншого вибору, як ухвалювати головні рішення шляхом консенсусу.

    Проте Путін зробив вже так багато стратегічних і тактичних помилок, що на його фоні навіть колишні малоосвічені правителі Росії виглядають ледве не інтелектуалами.

    Настав час Україні та Заходу скористатися цією слабкістю узурпатора. Адже все очевиднішим стає те, що не всі в його найближчому оточенні бажають нести разом з ним відповідальність за всі ті злочини і страхіття, які він натворив в Україні.

    Один із можливих варіантів – це генералам повторити досвід усунення від влади румунського диктатора Ніколає Чаушеску. І цією можливістю російським військовим варто було б скористатися, поки вона існує…

  • Трамп позбувся Десантіса, але цього мало для перемоги

    Трамп позбувся Десантіса, але цього мало для перемоги

    Трамп переміг молодого кандидата в президенти Десантіса і дотискає люто чинить опір Ніккі Хейлі. Але чи вистачить цього для перемоги над Америкою і демократичною партією, яка змушена підтримувати найстарішого президента США Байдена на виборах. Тепер у Трампа, після відходу Десантіса з’явилася Нова гостра проблема, кого вибрати собі напарником на посаду віце-президента. Хейлі він вже відмовив, а Десантіс (45 років), як кандидат у віце-президенти — це молодий колишній віце-президент Пенс. Трамп не любить вікових порівнянь не на свою користь, які будуть його переслідувати все політичне життя.

    Це тільки на тлі обережного і повільного Байдена (81рік) Трамп, в свої 74 роки, виглядає бадьорим і майже свіжим.

    У будь-якому випадку Америка сильно ризикує, зводячи ці президентські вибори до особистої помсти і публічного конфлікту двох досвідчених політиків, а не конкуренції політичних програм партій. Ось чому несподівано швидко зростає роль іншої пари – політиків, кандидатів у віце-президента, яким доведеться весь період підстраховувати старого Байдена або Трампа.

  • В Башкортостані спалахнули протести і це почало надихати ряд наших блогерів та експертів. На жаль безпідставно

    В Башкортостані спалахнули протести і це почало надихати ряд наших блогерів та експертів. На жаль безпідставно

    Башкіри є лідерами за протестним потенціалом в рф. Декілька років назад вони організували масштабні екологічні протести на захист своїх символів пагорбів Куштау, які хотіли почати розкопувати на видобуток соди. Через екологічний протест сформувались ряд сильних організацій. Але з часом вони пересварилися між собою, хтось приєднався до влади, а хтось як Башкорт пішов в політичну опозицію. Їх розбили і почали репресувати. Тому нові стихійні протести не створюють ніякої загрози путіну.

    Я часто пояснюю базові речі про революції в рф. Вони ніколи там не відбуваються знизу. Вони завжди відбуваються через розкол у владі, коли нові лідери опозиції – вчорашні члени влади. Ще рік назад я прогнозував політичне лідерство Пригожина або Кадирова. Останній здувся, а перший влаштував бунт, який налякав путіна до усрачки. Кейс Пригожина доводить мою тезу про революції згори.

    Ситуація в рф визріває, але вибухне тільки тоді, коли з’явиться суб’єкт. Кремль це добре розуміє, тому зачищає будь-який натяк на лідерство та інакодумство. Нема суб’єкта – нема революції.

    Також потрібно розуміти, що причиною вибуху буде не проблема у війні, а стрімке погіршення соціально-економічного становища. І про це Путін теж знає, тому більшість своїх виступів присвячує внутрішнім питанням. Це означає, що він несе великі витрати не тільки на війну, а й на внутрішню стабілізацію, і таким чином все більше входить в пастку радянського союзу, коли рано чи пізно тягнути все не вийде. Тому я вже писав санкції дуже важливі для цього.

  • Пожежна інспекційна поїздка Залужного на фронт

    Пожежна інспекційна поїздка Залужного на фронт

    Часто-густо тих, хто наважується критично висловлюватися про перебіг подій на війні, звинувачують у неінформованості: «ви що, у Генштабі служите, патякаєте, про що й гадки не маєте». Або навпаки — у надмірній інформованості: «видаєте наші секрети ворогові».

    А що казати, коли подібний критичній матеріал дає Reuters – одне з найпотужніших інформаційних агенцій світу (посилання на переклад статті у виданні NB у першому коменті)? Журналісти якого на власні очі побачили незадовільний стан наших укріплень, які споруджуються.

    Воєнний інженер на псевдо «Ящір» розповів журналістам, що «спочатку ставлять «зуби дракона», потім мотки дроту, а потім міни, якщо вони використовуються. Я вважаю, що більшість цих бар’єрів потрібно було будувати набагато раніше, можливо, навесні. Це займає занадто багато часу».

    Інший військовий на псевдо «Рись» зауважив, що в нас зводять до мінімуму використання мін для укріплень, щоб не засмічувати українську землю. Воно-то так, але ж ми пам’ятаємо, що саме потужні мінні поля стали чи не найбільшим стримуючим фактором для нашого наступу минулого року.

    А командувач об’єднаних сил України Сергій Наєв уточнив для Reuters: «Коли цивільні зроблять свою роботу (побудують позиції), ми щільно замінуємо їх». Тобто, все це — з акцентом на майбутнє. На завтра, навіть, не на сьогодні. А потрібно на вчора. Не надто оптимістично, погодьтеся.

    І в цьому сенсі термінова інспекційна поїздка в ці краї головнокомандувача Валерія Залужного виглядає як спроба якось загасити скандал, якій вже набув міжнародного розголосу.

    Мабуть, хтось з піарників головнокомандувача порадив прибути особисто, на місці розібратися і призначити винних. Цілком можливо, що з кадровими рішеннями.

    Так, покарання винних — необхідно. Але важливіше — вирішити проблему, яка заважає швидко будувати потрібні укріплення, зокрема, налагодити ефективну взаємодію військових і цивільних. А це дозволить перекинути частину військовиків, які змушені перебувати там, щоб стримувати потенційну загрозу нового вторгнення, на інші ділянки фронту. Де вони зараз вкрай потрібні. І це, до речі, дещо пом’якшить хід мобілізації, про яку стільки сперечаються.

    Чи вплине «пожежна» інспекційна поїздка Залужного на проблему, побачимо найближчим часом.

  • Чому Трамп буде підтримувати Україну

    Чому Трамп буде підтримувати Україну

    Оскільки Трамп переміг на праймеріз в Айові з подвійним відривом від своїх конкурентів – вже можемо говорити про нього як ключового кандидата від республіканців на вибори, і я вважаю, як майбутнього президента США.

    В нашому суспільстві є дуже викривлене уявлення про Трампа, через демонізацію яку проводять деякі ЗМІ та експерти. Насправді, Трамп – це не просто ексцентричний неконтрольований “чувак”. В нього є ідеологія і вона дуже чітка. Ідеологія Трампа – це США номер 1, а не США – месія. Він проти месіанський цілей просувати демократію і свободу по всьому світу, він проти того, щоб тягнути на собі демократичних союзників. Він вважає, що під прикриттям демократичних цінностей на американцях паразитують їхні партнери і наживаються. Тому за його заявами про вихід з НАТО і тому подібне стоїть дуже конкретна ідеологія, а не якийсь хайп і популізм, як це в нас часто позиціонують.

    Звісно, що нас в першу чергу хвилює ставлення Трампа до України. Тут є дві історії – перша це особисте – він через нас постраждав зі скандалом з ніби-то тиском на Зеленського розпочати розслідування проти Байдена. За це йому намагались оголосити імпічмент. Тому однозначно Трамп негативно ставиться до нашої країни і всього з нею пов’язаного. Друга історія – найбільшим ворогом Трампа є Китай. Він вважає, що політика демократів призвела до росту Китаю, який безсовісно крав технології і заробляв на ринку США. Фактично, він вважає, що США виростили собі потужного ворога бездумною політикою. І це хороші для нас новини.

    Якби до нас не ставився Трамп – питання Китаю для нього набагато важливіше. Чим глибше путін інтегрується з Китаєм, тим більше наша поразка для Трампа буде означати перемогу Китаю. А він на це ніколи не піде. Тому я вважаю, що при Трампі нас будуть підтримувати значно в більших масштабах чим це відбувається при Байдені. І тут у мене є ще один аргумент. Трамп – ділок, він любить укладати вигідні угоди з позиції сили. Для того, щоб змусити путіна до переговорів Трамп буде намагатись зробити з нас потужну силу і на цьому фоні буде закликати його сісти за стіл переговорів. Він в житті не дозволить собі йти на переговори з позиції слабкості. Ця стратегія сильно відрізняється від логіки Байдена, який намагається підтримувати нас рівно стільки, щоб путін зрозумів, що не переможе і попросився на переговори.

    Хороші новини я сказав, а тепер про погані. Цей рік буде для нас дуже травматичним. Трамп грає на виборах і все, що відбувається в тому числі з блокуванням пакету допомоги нам – виборча кампанія. На жаль, в ній ми будемо дуже серйозно страждати в частині допомоги, і в частині нервозності щодо всього, що він говорить. Байден слабкий, і Трамп буде по максимуму його дестабілізовувати, заробляючи додаткові бали. Тут він не зупиниться ні перед чим, і буде заявляти будь-що. Ці заяви будуть нормально травмувати нашу психіку і змушувати нервувати. Найбільше я боюсь його позиції по нашому рішенню не проводити вибори. Якщо він не підтримає це рішення – то ми будемо в дуже складній ситуації.

    Попри все, ще раз мусимо запастись терпінням і розділяти передвиборчу гонку від реальної політики. Так, в липні 2016 року за кілька місяців до виборів Трамп заявляв, що розгляне питання визнання Криму російським і зняття санкцій з росії. Через рік, в грудні 2017 року Трамп прийняв рішення надати нам летальну зброю, рішення яке Обама не ухвалив навіть під час російської агресії 2014 році.

  • Нарешті розгадана велика російська національна ідея

    Нарешті розгадана велика російська національна ідея

    Західні політики та експерти довго ворожили – на біса Путін почав шалену війну проти України. Російська влада петляла, називала безліч причин, що суперечать одна одній, і плуталися у свідченнях. І ось, нарешті губернатор Беглов видав цю страшну військову таємницю: “Ті, хто з автоматом у руках пройшов українізовану версію Донбасу, добре розуміють, за що ми воюємо. Цим хлопцям, які бачили в школах туалети, де замість двох приміщень — для дівчаток і для хлопчиків, три приміщення — для дівчаток, хлопчиків та гендерно-нейтральних, не треба пояснювати, які цінності ми відстоюємо”.

    Зрозуміли? Вони воюють не просто так, а за свої цінності, тобто, за правильні туалети. Російські солдати, напевно, тепер кричатимуть, йдучи в атаку: “За Батьківщину! За наш сортір!”

    Якщо серйозно, то губернатор правду каже. Російський сортір – особливий, саме він свідчить про культурну унікальність цієї країни. Музика, живопис, література, балет у Росії зійшло на європейських дріжджах. А ось сортір – свій, національний, аналогів не має.

    За даними Росстату, близько 22,6% населення Росії не має доступу до централізованої каналізації. Більшість таких сімей користуються вигрібними ямами. Ось вона остання скріпа, головна національна цінність. Майже чверть населення полегшується у дощатих сортірах, сидячи орлом над вигрібною ямою. Як тобі таке, Ілон Маск? Мабуть, від заздрощів трясешся.

    Путинська Росія не просто культивує свою відсталість і невігластво, а й намагається силою нав’язати все це сусідам: “Самі не ср-м у комфорті та іншим не дамо”. Це і є їхня велика національна ідея.

  • Росію можна перемогти, розбивши тандем “Пекін-Москва”

    Росію можна перемогти, розбивши тандем “Пекін-Москва”

    Сучасна Російська Федерація дуже схожа на Італію під час Другої світової війни – бездарна диктатура з відносно недолугою армією. Китай же нагадує нацистську Німеччину, яка підтримує васального “партнера” в рамках своєї глобальної боротьби за витіснення Сполучених Штатів з міжнародного лідерства. При цьому мріючи зробити юань світовою резервною валютою замість американського долара.

    Китайська Народна Республіка грає у свою гру, в якій Москва виконує роль своєрідної приманки для колективного Заходу, відволікаючи увагу від гегемоністських планів Китаю. Росію можна перемогти, розбивши тандем “Пекін-Москва”, а для цього потрібно вплинути на Китай економічно, чи ще якимсь іншим чином. На сьогодні Китай – єдина сила, яка може переконати Росію залишити територію України.

    Але поки в американському Конгресі республіканці продовжують блокувати можливість надання допомоги США Україні, ніхто з них не бажає задуматися над тим, якщо Америка відвернеться від українців, то цим вони спровокують війну з Китаєм через Тайвань.

    А у тих політиків, що так настирливо пропонують віддати Російській Федерації окуповані нею 20 відсотків української території заради нібито “миру”, хотілося б запитати – чи готові вони віддали Каліфорнію, Орегон або Вашингтон іноземним загарбникам? Відповідь очевидна. То чому це ви рекомендуєте подібне українцям?

    Російські терористичні війська щодня здійснюють воєнні злочини в Україні. І лише ті, хто абсолютно нечутливі до страждань інших або повністю позбавлені моральних орієнтирів, можуть розглядати взагалі таку можливість задобрити Путіна. У той час, коли єдиний вихід – це повний розгром злочинних угрупувань московських варварів-терористів.

    І коли деякі недалекоглядні політики в США намагаються переконати свій електорат в глибинці, що не варто більше витрачати гроші американських платників податків на допомогу Україні, то у підсумку може трапитися так, що за такий підхід американцям незабаром доведеться замість зелених доларів заплатити кров’ю своїх воїнів. Адже зрозуміло, що Москва не має намірів зупинятися на Україні.

    Російська влада, безсумнівно, пам’ятає, що царя Ніколая ІІ було повалено в 1917 році в результаті революції, яка почалася з бунтів через нестачу хліба під час війни. Дефіцит курятини і яєць в Російській Федерації показує, що путінський режим вже дуже близький до тієї ситуації, коли голодні бунти можуть розпочатися по всіх територіях цієї недоімперії.

    Тому Кремль, через своїх агентів впливу по всьому світу, так настирливо прагне до “миру” на своїх умовах, що означало б не що інше, як капітуляцію України перед підступним та жорстоким ворогом.

    Не варто підігравати Путіну, коли він розтягнутий на мотузках санкцій, а Росія знаходиться напередодні ймовірного економічного колапсу. Путінський режим потрібно добивати зараз, коли він найбільш вразливий, а не гратися з Україною в гру “дам – не дам”, у той час, як смерті і руйнування країни стали вже повсякденним життям українців.

    Не можна закривати очі на геноцид українців під час російсько-української війни. Адже трагедія українців буде не меншою від Голодомору 1932-1933 років, якщо США і Захід залишать Українську державу сам на сам з геноцидниками з Московщини.

    Ймовірно, що кращою стратегією у російсько-українській війні було б максимізувати втрати Росії в Україні, одночасно збільшуючи економічний тиск. Щоб пересічні росіяни, відчуваючи катастрофічне погіршення рівня свого життя та стагнацію економіки, масово виступили проти путінського режиму і вимагали усунення Путіна від влади.

    Поки що росіяни не можуть змістити російського диктатора на виборах, однак існують механізми, котрі допоможуть впоратися з такими порушниками міжнародного порядку, як Путін. І, звісно, це не вибори. Бунт Пригожина у 2023 році, який пройшов півдороги до Москви, перш ніж його зупинили, наочно показує наскільки насправді вразливим є путінський режим. Потрібно тільки серйозно натиснути на нього, щоб структура влади Путіна почала нарешті сипатися.

    Коли ми говоримо про вісь зла – Росію, Іран і Північну Корею, то не можна не включати до неї й Китай. Адже саме Пекін неформально очолює цю вісь, ставши політичним патроном не лише КНДР та Ірану, а й Російської Федерації. А купуючи нафту у Росії та Ірану, Китайська Народна Республіка виступає прямим спонсором усіх тих війн, які ведуть ці дві країни.

    У цій надскладній ситуації ворогів Заходу надихає той факт, що Конгрес Сполучених Штатів ніяк не може домовитися щодо продовження американської допомоги Україні. Відважні українські воїни мужньо борються за незалежність своєї держави України, проте, за таких підходів, союзники Америки не можуть бути впевненими, що США не витягнуть килим у них з-під ніг.

    Позаяк Республіканська партія перебуває під великим впливом людини, яка може і буде вирішувати політичну долю будь-кого, хто не бажає грати за його правилами та на його перемогу. Таким чином він може допомогти своєму “геніальному” приятелю Путіну, припинивши допомогу Україні. У той час, коли інший союзник російського диктатора, але вже в Європі – угорський прем’єр Віктор Орбан, намагається за будь-яку ціну перекрити допомогу українцям від Європейського Союзу.

    Ситуація складна, проте не безнадійна. Якщо Євросоюз хоче стати глобальним гравцем, то він мусить тісніше співпрацювати зі Сполученими Штатами щодо допомоги Україні. Одночасно інвестуючи значні кошти у власні оборонні та технічні дослідження. На цьому відповідальному напрямку європейці мали б діяти швидко та оперативно. Оскільки це в їхніх національних інтересах.

    Та проблема не лише в тому, щоб стати глобальним гравцем. Об’єднавши свої зусилля з США, Європа має впоратися зі зростанням впливу Китаю на Європейський континент. Враховуючи, що КНР це не демократія, а тоталітарна держава, де все працює за абсолютно іншими принципами та програмами. Там не підтримують верховенство права і прозорість виконання законів, як у демократичних державах. А це те, що робить Китай небезпечним.

    У минулі декілька десятиліть Європа була гігантським ринком для товарів з Китаю. Але якщо Пекін відверто стає на бік Росії у її війні з Україною, то за це КНР має бути покарана юанем. Вибирати собі союзників потрібно думаючи, а не підштовхувати Росію до війни в Україні, при цьому удаючи, що китайці тут ні при чому.

    Логіка Сі Цзіньпіна є досить простою. Для Китаю він вважає найкращим рішенням допомогти Путіну утриматися при владі та зробити все можливе, щоб він не програв в Україні. Одночасно Пекіну не потрібна економічно і військово сильна Російська Федерація. Потрібний лише стабільний і надійний антизахідний союзник.

    За іронією долі, чим слабшою стає Росія, тим більше вона наближається до статусу повністю васальної держави Китаю. Чим дешевшим стає російський експорт, тим збільшується залежність Росії від китайського життєво важливий імпорту. Тобто повністю реалізується випробувана модель колоніальної епохи, тільки з “китайською специфікою”.

    Водночас Сі Цзіньпін набагато більше дбає про послаблення Заходу та посилення контролю Комуністичної партії над своєю країною, ніж про те, щоб зробити щось, що покращило б економіку Китаю. Більшість проблем для КНР він створив сам. Але підтримуючи свою потенційну жертву – Росію, Пекін вичікує, коли Російська Федерація дійде до такого критичного економічного стану, аби “спірні російські землі” легко можна було приєднати до китайських територій. І чим довше китайський лідер чекатиме на те, щоб зупинити цю війну, тим більш слабким ставатиме режим Путіна.

    Хоча тепер Сі Цзіньпін має заплатити за цей свій московський гамбіт репутацією КНР на міжнародній арені. Йому потрібна допомога з економікою, але вона зависла, і він не отримає її, доки не припинить свою підтримку Путіна. Сподівання китайського керівництва, що чим довше затягнеться війна з Україною, тим краще буде Китаю, хибні. Реальність доводить протилежне – у такому випадку Сполучені Штати будуть ще більше спрямовувати своїх ресурсів на стримування Китаю.

    Хоча “великий Сі” може виявитися розумнішим за Путіна. Оскільки Путін вчинив саме те, чого не повинен був робити жоден “зрілий” диктатор. Увага російського населення повільно починає повертатися до того, що відбувається всередині Росії, замість того, щоб концентруватись на зовнішніх проблемах, як було задумано, коли путіноїди розпочали злочинну війну з Україною. Російський диктатор дуже боявся початку революції в Росії, а тепер на нього чекатимуть бунти. Які можуть розвалити із середини країну, яку він вже встиг приватизувати на свою користь.

    Морози які зовсім “неочікувано” вдарили по Московії, продемонстрували колапс системи управління Російською Федерацією. Лідерство Путіна розвалюється. Йому та його прихильникам настав час відчути реальність і поглянути в очі фактам, а також відмовитися від подальшого ведення війни в Україні та окупації українських територій.

    Путін необдумано став інструментом Сі Цзіньпіна в його намаганнях усунути світове лідерство Сполучених Штатів. Саме для досягнення цієї цілі Пекіну потрібна Росія як маріонетка, хоча ця маріонетка й досі вважає себе світовою наддержавою.

    Пекін зіграв на геополітичних амбіціях Путіна. Китайці терпляче чекатимуть на те, коли Росія буде економічно і військово виснажена в тривалій війні з Україною. І тут російський диктатор допускає таку ж помилку, яку Сталін зробив щодо Гітлера. Думаючи, що в нього з нацистським фюрером хороші партнерські стосунки, і що вони захоплять, а потім разом поділять весь світ між собою.

    Подібним результатом “братання” з Китаєм може завершитися і для Путіна. Поклавши свою голову в пащу “китайського тигра” годі й думати, що на якомусь етапі, той не спокуситься її відкусити. Але в Москві чомусь наївно вважають, що цього трапитися з ними не може.

  • Які завдання України у війні з Росією на зараз

    Які завдання України у війні з Росією на зараз

    Знайомий зі Швеції запитав мене про настрої українського суспільства і уточнив вік – 18-30 років.
    Хіба я соціолог аби знати настрої?

    Я порадив йому почитати Ярослава Гашека “Пригоди бравого солдата Швейка”. На мою думку, чудова аналогія.
    На цьому тлі сьогоднішній приїзд прем’єр-міністра Великої Британії Ріші Сунака та спецпредставниці США Пенні Пріцкер і досягнуті домовленості, бодай примарні, щодо безпеки та економічного відновлення України, дають мені надію на раціоналізацію та упорядження того хаосу, в якому ми беремо безпосередню участь.

    Зараз завдання для України не вийти на кордони 1991, бо для цього немає ресурсів і навіть F16 не допоможуть.

    Завдання України вижити, як Держава і Нація, зупинити ворога там, де ми можемо, нанести йому найбільші втрати, змусити зупинити наступальні дії, зберегти наших найкращих людей ЗСУ та отримати гарантії безпеки від таких країн, як Британія та США, закріпитись на тих рубежах де ми можемо, і починати форсування перемовин про НАТО, де ми НЕ проситимо відновлення окупованих територій силами альянсу, ну і вступ до ЄС.

    Все це примарно, але більш вірогідно, ніж вихід до кордонів 1991 року, враховуючи сили та засоби.
    При цьому санкції з РФ не знімаються, бо є порушення міжнародного права, але якісь поступки РФ отримує.

    Далі ми і весь Захід маємо готуватись до військового стримання РФ, розвиваємо власний ВПК, проводимо реорганізацію законодавства, мобілізаційної системи, підготовку населення та інфраструктури…мрії…

    Інакше будемо персонажами книги Ярослава Гашека, яку він так і не встиг завершити, бо помер.

  • Песимізм у лаптях наростає

    Песимізм у лаптях наростає

    Оскільки доводиться постійно переглядати різні ворожі джерела, то вже давно встоялися критерії їх відбору, і загалом достатньо одного абзацу тексту або однієї хвилини мови для того, щоб визначити доцільність продовження вивчення цього матеріалу. Переважна більшість таких джерел йшла у «відбій» чи розділ «психіатрія», щоб ніколи більше на це не наступати. Те, що залишилося, піддається препаруванню не стільки по суті змістовної частини, скільки за характером і динамікою зміни тональності цих джерел. Саме це, а не зміст, становить академічний інтерес.

    Далі текст мовою оригіналу.

    И вот именно с приходом в страну лаптей аномальных морозов, был замечен существенный крен в сторону общего пессимизма. Не, они не перестали ненавидеть весь окружающий мир и нас – первую очередь, у них не пропало желание грабить, насиловать и убивать всех, до кого они могут дотянуться так, чтобы их за это не наказали. Как раз с этим там – все в порядке. Даже сидя в своей обледеневшей халупе, они сохраняют свой исконный набор скреп и все эти живодерские фантазии они по прежнему считают «стремлением к лучшему».

    Но в этих источниках теперь все большая доля пессимизма затмевает им радость от того, что они опять обстреляли Харьков или Запорожье. Ведь изначально они надеялись на то, что обстрелы приведут к разрушениям гражданской инфраструктуры в Украине, а это приведет к вымерзанию мирного населения. И вот именно морозы, накрывшие лаптей, теперь приводят их к самым неприятным размышлениям.

    Те, кто помоложе, пишут: «Как же так, они (мы) не замерзают, а мы замерзаем? Но у них (у нас) же даже Газпрома нет! Как такое может быть?» Ну а люди со стажем вспоминают слова бывшего главы правительства Черномырдина: «Хотели как лучше (заморозить Украину), а получилось как всегда (заморозили себя». Ну а те, кто оказался свидетелем каких-то действительно масштабных пожаров, которые сейчас катятся по их федерации, апокалиптично отмечают: «Все, что не замерзло – горит».

    Все это дает фон пессимизму и по поводу остальных явлений, в том числе, и по поводу войны. И опять же, у них нет сомнений в том, что войну с Украиной и желательно еще с кем-то, надо вести еще более интенсивно, только с двумя непременными условиями. Первое – чтобы их не зацепили за холку и не притащили в военкомат. Пускай, мол, воюют «чурки, абреки, черномазые» и все остальные, но не они сами. Себе они отвели роль фан-группы прутина и массовки, поддерживающей войну и наблюдающей за нею по телевизору.

    Именно потому пессимизм именно этой прослойки стада выглядит более практично, в том плане, что мол, мы за эффективную и победоносную войну, а не за это вот все. Так что их пессимизм выглядит вот так:

    И действительно, уж сколько гимнов и кантат было спето командующему ВДВ генералу Теплинскому, которого ставили в противовес дубовому Герасимову. Они-то представляли себе, что дуэт Шойгу-Герасимов специально саботируют, чтобы вот такие самородки как Теплинский не победили и не сместили их с теплых мест. И вот оказалось, что генерал Теплинский не только не смог «проявить» свой полководческий талант и выкинуть что-то эдакое, со своими десантниками, но у него не получилось даже ликвидировать плацдарм ВСУ под Крынками. Причем, в драке за этот клочек земли, он положил уже столько кадровых и мобиков, что очень скоро Пригожин с его зэками покажется игроком в шашки.

    Причем, тут важно то, что сами лапти наделили генерала какими-то фантастическими способностями и сами назвали его самым одаренным генералом всей их армии. Но вот оказалось, что Теплинский – такой же убогий и кровавый ублюдок, как и Герасмов. Он не смог показать ровно ничего такого, что его отличало бы от других генералов. Более того, уже встречаются комментарии в его адрес более ядовитого свойства, мол, единственным действительным военным достижением Теплинского является фактическая сдача Херсона и правобережного плацдарма на Днепре.

    И в самом деле, более позорной ситуации для этого генерала сложно даже придумать.Он имел не просто плацдарм на правом берегу, но и такую же эшелонированную оборону вокруг Херсона и Снигуривки, как и та, что выстроена в районе Токмака. Причем, пригороды Херсона заливались бетоном намного раньше, чем на левом берегу. И вот все это было отдано практически без боя именно на этих рубежах. А случилось это потому, что именно Теплинский отдал своим десантникам приказ на отход, в след за которыми бежали и остальные силы противника. Так что пока робкие обвинения в том, что это и был его «подвиг», имеют под собой все основания.

    В то же время наши морпехи ничего этого не имели и форсировав Днепр, высадились на занятый противником берег. Они отбили плацдарм и закрепились на нем средствами, переправленными с правого берега, а значит – мизером. Тем не менее, небольшая горстка наших военных держит плацдарм уже более трех месяцев, а Теплинский, с его десантниками, густо испортили воздух и смылись с правого берега, хотя они еще имели коммуникации даже по плотине Каховской ГЭС. Сравнивая то, что сделал Теплинский, и что делают наши морпехи, генерал имеет жалкий вид и это – гордость лаптей, лучший из лучших.

    Ну а кроме того, их паблики подпитывают пессимизмом жители приграничных с Украиной населенных пунктов, особенно – Белгорода. Там идет сплошное уныние и отчаяние. Ведь они мирно и счастливо любовались тем, как летят самолеты бомбить Харьков и ракеты – с той же целью. Они всегда были «за» проведение таких мероприятий и даже компотом не давились, когда слышали, как что-то очередное полетело на юг, теперь их раздирает вопрос «А нас-то за что?», а чуть восточнее, из Шебекино, слышна перекличка: «А тем более – нас за что?»

    И что самое неприятное, до них начинает доходить, что вот это все не какая-то чудовищная ошибка или совершенно невероятная случайность, а что война пришла на их землю и уже не уйдет до ее окончания. И потому там возникает пессимизм вот такого свойства:

    Тихая, ленивая жизнь, в которой хватало и хлеба, и зрелищ, превратилась во что-то, на что они никак не соглашались. И тут следует напомнить, что Белгород является одной из нескольких локаций, где Газпром осуществлял расселение своих пенсионеров. На Крайнем севере пенсионерам делать нечего, а потому – после достижения пенсионного возраста сотрудники переселялись в эти локации, где они получали жилье по очень льготной ипотечной программе. И вот они теперь все это наблюдают с мыслью о том, что их сытая и спокойная старость вот прямо сейчас превращается в хлам. Как же тут не возникнуть пессимизму?

    Но это – частные проявления одной главной проблемы, которая прямо сейчас является источником пессимизма для большинства лаптей, а именно – почему они замерзают и почему их дома превращаются в ледники как снаружи, так и изнутри? В разных городах на этот вопрос даются разные ответы. Например – лопнула труба магистрали теплоснабжения, идущей от местной ТЭЦ. Когда начинают выяснять, почему она лопнула, местные власти разводят руками и отвечают вопросом на вопрос: «А что же вы хотели? Трубе больше полувека!» В другом месте поясняют, что надо менять оборудование на котлах или что-то подобное. В общем, детальные ответы имеют самую различную форму, но их объединяет одно. Когда ставится второй вопрос в стиле: «Ну и почему же вы это все не меняли, если знали, что оно старое?», то общий ответ является аналогом дорожного знака «дорога ведет в тупик».

    Конечно, чиновники могли бы пояснить, что купить новое оборудование или просто – датчики и автоматику к нему, можно в странах, которые уже являются врагами. Вернее, правительство их назвало вражескими и даже составило соответствующие списки врагов. Но в таком случае, этот ответ чреват боком, поскольку он прямо выходит на то, почему же эти враги образовались в таком количестве и в таком нужном месте, а потому ответ куда более обтекаемых: «Денег нет, но вы – держитесь!», в том плане, что именно на эти нужды деньги не выделялись. И ответ этот очень правильный, поскольку по своей форме он не предполагает дальнейшей дискуссии, мол, нет денег и все тут. И если лапоть начнет развивать этот дискурс, то это уже его личные проблемы.

    А тот – холкой чует, что если начнет задавать вопросы вслух, то собственный язык может завести остальные части тела в места не столь отдаленные, которые тоже перестали топить, чтобы та треть зэков, которых не отправили на фронт, самостоятельно вылезла из ледяных нор и наконец – изъявила желание. Потому лапоть хоть и имеет вопросы, но озвучивать их не станет. А вопросы очень нехорошие, например, если вы трубите, что санкции вам ни по чем и что вы все повышаете, расширяете и углубляете, то деньги все же должны быть или где они делись? И вот такое спросить уже очень рискованно, поскольку половина бюджетных расходов уже закрыта грифом «секретно», а раз так, то ты пытаешься получит секретные данные и потому «пятерка» у тебя на лбу загорится мгновенно, если не десятка.

    Да сам вопрос – риторический. Все же понятно, куда идет бабло – на карманы братве и на войну. Оно ведь как получается, у лаптей наверняка имеется присказка, подобная нашей «що мале, що старе» в том плане, что дети и выжившие из ума старики могут вытворять вещи, которые не имеют ничего рационального. И если у детей все это идет через игры, которые помогают ребенку плавно адаптироваться к внешнему миру, то у выживающих из ума стариков эти самые игры помогают им адаптироваться к земле. Наверное, у каждого имеется собственный пример того, как тело человека сильно пережило его психику. Так это когда кто-то простой, а если он оказался у руля страны?

    И вот прутина попердолило на игры в солдатиков. Это дети игрались в оловянных солдатиков, а такой дед не станет играться именно оловянными. Тем более, что простые солдатики не требуют отливки, раскраски или чего-то подобного. Да и не жалко их. Только такая игра требует все больше денег и они уходят туда как в прорву. Понятно, что их не будет хватать на то, во что дед не играется. А вот это отопление или боже упаси – канализация, оно ему надо?

    Все это лапти прокручивают у себя в голове и знают все ответы на свои вопросы, а они – не радуют. Более того, они понимают, что пока дед не протянет ноги, другие игры его интересовать не будут и потому все то, что у них сейчас замерзает, горит, рушится под ракетами и бомбами, приезжает в гробах или просто пропадает в неизвестности, будет продолжаться. Потому и пессимизм нарастает. Не зря же их Высоцкий пел: «Те, кто выжил в катаклизме, пребывают в пессимизме…» Вот они пока выжили и потому – в нем и пребывают.

  • ЗСУ досягли важливого успіху у Криму

    ЗСУ досягли важливого успіху у Криму

    Важливий успіх ЗСУ: російські джерела повідомили про ліквідацію 4 січня полковника Вадима Ісмагілова – командира 3-го радіотехнічного полку Повітряно-космічних сил РФ.

    Командування Повітряних сил ЗС України повідомляло 4 січня про успішне знищення командного пункту ЗС РФ на аеродромі біля міста Сакі у тимчасово окупованому Криму. Удар був завданий українською авіацією крилатими ракетами «Шторм шедоу».

    3-й радіотехнічний полк у складі 31-і дивізіі ППО РФ озброєний радарами далекоі діі для раннього виявлення та спостереження за повітряними цілями, у тому числі за пусками крилатих ракет. Тобто це ключова частина в структурі ППО Криму.

    Командний пункт на базі в Сакі був заглибленою у землю та захищеною спорудою.

    Ліквідація Ісмагілова означає знищення командного пункту ППО РФ, та показує, що попри концентрацію усіх найновітніших засобів, радарів, зенітно-ракетних систем, російська ППО не здатна захистити навіть себе від ударів української авіаціі крилатими ракетами.

    Одночасно з ударом по аеродрому Сакі українська авіація також знищила позиції 222-го вузла зв’язку радіотехнічних військ ПКС РФ у Євпаторії – він озброєний радарами «Оборона-14». Таким чином став зрозумілий задум українського командування вивести з ладу систему управління та спостереження ППО на західному узбережжі Криму, звідки ворог короолює західну частину Чорногго моря та окуповану частину Херсонщини. Операція 4 січня стала успішною.

    Разом з тим, повідомлення ГУР МО, що 4 січня також були знищені склади ЗС РФ біля населеного пункту Гришине даними супутників не підтверджуються. Кілька ракет точно вразили вказані ангари, але слідів детонації там нема. Що ж, варто уточнити адекватність джерел надання даної інформації. Чекаємо на нові результативні удари по Криму.

    Значна кількість пусків крилатих ракет типу «Шторм шедоу» здатна знищити будь-які стратегічні обєкти на окупованих територіях, будемо сподіватись на збільшення поставок цієї високоточної зброї від країн НАТО.

  • У 2024 році Україна складатиме іспит

    У 2024 році Україна складатиме іспит

    У поточному році Україна складатиме іспит, імʼя якому – мобілізація. І це буде історія не лише про армію. Мобілізація стане тестом на солідарність, справедливість та відповідальність. А ще вона буде лакмусом того, чи українці готові захищати Україну.

    Формула «воювати повинні добровольці» гарна для мирного часу. Але вона перестає працювати, коли йдеться про повномасштабне вторгнення. Для того, щоб вести війну, країні потрібно три ресурси. Гроші – які дають змогу підтримувати економіку на плаву. Зброя – без якої неможливо говорити про опір. А ще потрібні солдати. І якщо перші два ресурси нам можуть поставити наші союзники, то єдині люди, які здатні захищати країну, живуть в Україні.

    Мотивація – важливий чинник, але не обовʼязковий. Люди вигорають – і навіть для найвмотивованішого добровольця настає момент, коли триматися доводиться вже не на мотивації, але на дисципліні. Різниця між ним і тим, хто опинився в армії через обставини, не така вже й велика. Якщо ви переконали себе, що війну здатні виграти виключно добровольці, то даремно.

    Бога з машини немає. Одні пропонують відправити на фронт замість себе депутатів/суддів/поліцейських. Інші твердять про те, що потрібно в рази збільшити зарплати військовослужбовців, щоби під військкоматами знову вишикувалися черги. Треті пропонують відправити в окопи тих, хто зараз несе армійську службу на тилових посадах. Усі ці ідеї поєднує вперта надія, що воюватиме хтось інший.

    Ймовірно, причина в тому, що два роки відносної тилової стабільності привчили людей до думки, що війну можна пережити, не стикаючись із нею. Що повітряні тривоги – це єдиний податок, з існуванням якого тил приречений миритися. Але в тому й річ, якщо якесь рішення здається вам несправедливим, можливо, що вам просто здається. Ймовірно, ви просто жили два роки в борг, і тепер настав час цей борг повернути.

    Переговори – це не альтернатива мобілізації. У тих, хто боїться мобілізації, виникає спокуса закликати владу до переговорів. Люди пишуть у соцмережах про те, що переговори врятують життя, зупинять активну фазу війни та дозволять стабілізувати фронт.

    Проблема цього підходу – у його наївності від самого початку. Уся нинішня війна розпочалася тому, що російський президент оформлює свою політичну спадщину. У його системі координат захоплення чужих територій важливіше за будь-яку цифру в графі «втрати». Йому немає сенсу йти на переговори, якщо він вважає, що може захопити всю Україну. А тому наша країна не має вибору між «продовженням війни» і «третіми Мінськими». У нас є вибір між продовженням оборони та втратою нових територій.

    Ті, хто бояться мобілізації, мають зрозуміти, що альтернатива опору – не принизливий мир. Альтернатива опору – це ситуація, коли доля Маріуполя спіткає Харків та Київ. Альтернатива мобілізації – це коли рахунок нових «Буч» піде на десятки. Зрештою доля вже окупованих територій досить недвозначно дає зрозуміти, що єдиний вибір, перед яким стоять українці, – це в якій саме армії їм доведеться служити. Можна у своїй. А можна в окупаційній.

    Мобілізація – це історія справедливості. Ті, хто пішов до армії 2022-го, весь цей час віддавали своїй країні непропорційно багато. Відносна безпека та комфорт тилового життя були можливі завдяки тим, хто весь цей час жив у максимально небезпечних та некомфортних умовах.

    Якщо у вас виникає спокуса відчувати себе жертвою мобілізації, то ви помиляєтеся. Жертвою мобілізації можуть вважати себе лише ті, хто за підсумком процесу не зможе зняти з себе піксель. А це трапиться тільки в тому випадку, якщо ви вирішите піксель на себе не надягати.

    До речі, саме з цієї причини будь-які розмови про «майновий ценз» у рамках мобілізації позбавлені сенсу. Якщо величина зарплати та сплачених із неї податків стануть підставою для «бронювання», це порушить той самий принцип справедливості.

    Під час Громадянської війни в США армія північних штатів у якийсь момент почала відчувати дефіцит людей. Тоді Конгрес ухвалив перший в історії країни закон про призов. У ньому прописали можливість відстрочки – за $300 чоловік міг відкупитись на рік. Незабаром представники низів почали говорити, що йде війна багатих, де бʼються бідні. У липні 1863 року ця політика призвела до бунтів. Якщо ви дивилися фільм «Банди Нью-Йорка», можете згадати, про що йдеться. Було б помилкою брати на озброєння принцип, який загрожує соціальним вибухом.

    Економічний тил утримають без вас. У багатьох є спокуса оголосити себе основою економіки. Вони говорять про те, що призов цивільних завдасть удару по стабільності країни. Вони забувають лише про те, що у разі успішної мобілізації в економіку країни через рік знову увіллються всі ті руки, що останні кілька років тримали зброю.

    Немає підстав думати, що ці руки не втримають економічний тил. Тим більше, що багато хто з тих, хто служить в армії сьогодні, були до війни цілком успішними бізнесменами, фахівцями та айтішниками. Вони просто два роки тримали фронт, лишивши тил на вас. А тепер ваша черга.

  • Сказ криски

    Сказ криски

    Ось він, справжній тріумф: «Путін взяв на контроль ситуацію з опаленням у Підмосков’ї. Поговорив із Воробйовим, доручив МНС та “Россетям” вживати всіх можливих заходів для забезпечення енергопостачання». Тобто Західну Європу заморозити не вдалося, а ось свою частину Європи – цілком. Адже можуть, коли захочуть! Тепер головне – не відпускати кермо влади, не знімати ситуацію з контролю, доморозити все – аж до Кремля. Час нині вогневий-тривожний, і прориви потрібні як ніколи – хоча б у каналізації! А для початку вирішили заарештувати заступника голови адміністрації Подольська. Разом із ним взяли за хобот гендиректора та начальника котельні Климівського спеціалізованого патронного заводу.

    Далі текст мовою оригіналу.

    Их подозревают в оказании услуг, не отвечающих требованиям безопасности. Потому что воплощать в реальность поговорку «мерзни, мерзни, волчий хвост» дозволено только царю. А он как раз сейчас заинтересован в стабильных температурах: у него мартовская случка с лохторатом намечается, и любой облом чреват выкидышем из окна. Правда, в некоторых недружественных странах пеньки выставлять не будут, и особо ретивые правозащитнички уже завыли о нарушениях Конституции, но когда это мешало решению государственных задач? Сказано «пень родит крысу?» – значит, воды отойдут, и роды состоятся. А уж опосля!..

    Если весь 2023 год Кремль затягивал войну с Украиной во имя истощения, то наступивший 24-й резко изменит ее ход. Во-первых, денег у Путина больше не становится, во-вторых, на одном ВПК далеко не уедешь: жрать тоже что-то надо. Тот же Холодомор в Подмосковье указал не на стрелочников, а на корень проблемы: изношенность инфраструктуры. А ее за пару дней не обновишь. Хуже того: при Путле все разрушено и распилено настолько, что на восстановление даже пятилетки мало. В-третьих, помимо мифического генерала Мороза, на горизонте замаячил еще и маршал Голод, скачущий на полудохлой курице и как бы намекающий: время собирать яйца. Но где их взять по прежней божеской цене? Они же – не доллар, их мордой на пол не уронишь. Ох уж это население: вечно хочет жрать. Нет, чтобы на парах бормотухи пахать круглосуточно!.. Вот Силуанов – молодец, не унывает. Сказал, что нарыл 40 трлн рублей, так что войну сможет оплатить без проблем. На вопрос «откуда дровишки» – кивнул на депозитные вклады и накопления мохнатиков. Действительно: все равно рублю капец, не пропадать же добру! И прежде чем все обрушится окончательно – надо успеть урвать этот последний клок шерсти с подыхающей овцы. Доллар мстительный, и после крысиных родов так рванет вверх, что курс 150 вштырит путиномике как наркоману – передозняк. В общем, подыхать – так с музыкой! Готовьтесь, волосатики: будет голодно, холодно и страшно. А вы как хотели? Весело было бульдозерами жратву давить? – вот теперь никакой и не будет. Путло и его банда разденут всех – до трусиков, после чего начнется настоящая жара. Воевать так воевать! Всем сбросить настройки до заводских, марксистско-ленинских: «Пролетариям нечего терять, и по этой причине мы на горе всем буржуям мировой пожар раздуем. Вовастый, поджигай!..»

    Бешенство крыски будет усилено помощью Украине, которую союзники возобновят уже в феврале-марте. Помимо этого, американские оружейные компании поделятся с Киевом новейшими технологиями. Вкупе с финансовой помощью и новыми видами вооружений характер войны может измениться уже к лету, а у Путина против технологий – только мясо и ядерка. Конечно, есть ракеты от Ирана и КНДР, но для взятия Киева этого явно мало. А ставить на дальнейшее затягивание войны уже нельзя: путиномика посыпалась. Запад всеми своими действиями выводит пацанов за ноздри из подворотни: хотите махач? – начинайте. Министр гражданской обороны Швеции Карл-Оскар Болин предупреждает открытым текстом: «В Швеции может быть война. Правительственным учреждениям необходимо ускорить темпы. Все, что можно сделать быстро, должно быть сделано быстро – не должно быть ненужных долгих дискуссий, а там, где есть короткие пути, мы должны ими воспользоваться». Даже обычно сдержанный Шольц зашнуровал свои носки: «Поставки оружия для Украины, запланированные на данный момент большинством государств-членов ЕС, в любом случае слишком малы. Поэтому я призываю союзников в Европейском Союзе также активизировать свои усилия в интересах Украины». Германия удвоила бюджет помощи Украине, и в 2024 году готова ассигновать 8 млрд евро на поставку ей оружия и военного оборудования, не считая гуманитарной и финансовой помощи. Путин Украину не получит. В попытке раздуть очаг еще одной войны, плешивый воспользовался «услугой друзей», и вот ХАМАС уже беспощадно добивают еврейские товарищи, а Насралла рыдает, оплакивая уход своих сподвижников к небесным гуриям. Что там еще в рукаве у плешивого? Гибридная война через мигрантов? – эту фишку в Европе уже знают, и ужесточают реакцию. А маятник толерантности готов качнуться в противоположную сторону.

    Весь 2024 год будет годом подготовки Запада к столкновению с красной зоной. О неизбежности войны перестали шептаться и начали говорить в полный голос с официальных трибун. Чудовище выросло и отъелось на харчах цивильного сотрудничества, а теперь вознамерилось сожрать вчерашних партнеров. Да, оно изрядно потрепано Украиной, но все еще способно нанести несколько впечатляющих ударов. Вряд ли они станут глобально катастрофическими, но несколько «ядерных заповедников» в центре Европы и даже в США вполне могут создать. Последний туз, появление которого Путин ждет на игровом столе – это Дональд Трамп. И Верховный суд США вынесет решение до мартовских праймериз: имеет ли право этот склочный парень с длинным шлейфом из уголовных дел принимать участие в выборах в качестве кандидата в Президенты? И если ответ будет отрицательным – это усилит бешенство крыски, ускорив события в геометрической прогрессии. Игры кончатся, и начнется последний акт разборок с Западом. А уж насколько он будет горячим – сегодня не скажет никто. Зоновская система сигнализирует, что сделала свой выбор и готова пойти за Путиным до конца. Если, конечно, не врет и не готовится придушить животинку в последний момент. Хотя – вряд ли. Бешеный плешивец – единственное намоленное существо. Вонючее, токсичное, но такое родное. Другого такого нет. А значит, за ним – хоть в ядерный рай. Драка неизбежна? – бей первым, Вова!

  • Владу в Росії захопили латентні гомосексуали

    Владу в Росії захопили латентні гомосексуали

    Кого лякає голе тіло.

    Таке відчуття, що владу в Росії захопили латентні гомосексуали, які витіснили свою природну орієнтацію і стали гомофобами. Тільки вони можуть сприймати демонстрацію голого чоловічого тіла, член в шкарпетці як пропаганду ЛГБТ. Побачили голого мужика, збудилися, злякалися власних бажань, вирішили, що їх спокушають, пропагують вступити в гомосексуальні стосунки, розлютилися – прикро ж, дуже хочеться, а не можна – звинуватили голого в гейпропаганді.

    У натурала чоловіча нагота ніякої асоціації з ЛГБТ викликати не може. Але вони “витисненці” – невротики.

    Крім жартів, загострений, патологічний інтерес Путіна до гейтематики, що раніше виражався в нав’язливих жартах, а зараз формує державну політику, видає в ньому людину, яка витіснила свою природну гомосексуальність і стала гомофобом.

    Нижче мій старий текст, в якому я про це пишу докладніше.

    Визнання пацієнта №1

    Фрейд вважав, що в застереженнях і спонтанних жартах проявляються “невирішені підсвідомі конфлікти і витіснені бажання”. Звичайний гетеросексуальний людина не стане постійно жартувати на “блакитну” тему. Путін же повторює гомофобні жарти із завидною регулярністю. Очевидно, що ця тема для нього дуже гостра, що з нею пов’язані якісь проблеми, страхи, витіснені бажання. Можливо звідси і така патологічна скритність в особистому житті.

    В останніх жартах Путін підозрює геїв в тому, що вони погрожують йому і оточуючим сексуальними домаганнями. Нещодавно російський президент продемонстрував упевненість в тому, що будь-який гей опинившись з ним в одному душі буде до нього приставати і про всяк випадок нагадав про свою борцівської кваліфікації: “Я б вважав за краще не ходити в душ з геєм. Навіщо його провокувати? Ви ж знаєте, я майстер з дзюдо”.

    І ось черговий перл: “Блакитних мундирів” туди, куди він (Порошенко) збирається, більше, ніж у нас. І нехай він не розслабляється особливо. А то, як би чого не сталося. Нехай він уважно поглядає на всі боки”. Тут відбувається типове перенесення власного страху на іншого, в даному випадку на Порошенка. Мовляв, я знаю про небезпеку зґвалтування гейєвропейцями, а цей наївний простачок ще немає.

    Таким чином Путін демонструє свій підсвідомий страх перед геями, а, якщо копнути глибше, перед своїми власними гомосексуальними фантазіями, які він одночасно витісняє і видає гомофобними жартами.

    Особисті психологічні проблеми – приватна справа кожної людини. І путінських тарганів в голові не варто було б обговорювати. Але, на жаль, проблеми диктатора стають проблемами його країни. Путін – невротик, все життя витісняє і приховує від оточуючих свої справжні бажання, страхи і нахили. Люди такого типу схили до брехні і невмотивованої агресії, які стали основою політики путінського керівництва Росії.

    Саме підсвідомі страхи, що мають сексуальний підтекст, формують ставлення Путіна до заходу. Він ніби боїться бути їм згвалтованим, тобто поставленим в пасивну, підлеглу, принижену позицію сильнішими у військовому і економічному плані західними країнами. Взагалі всю світову політику він сприймає як садо-мазохістські відносини, де партнери (вони ж потенційні садисти і насильники): “будуть завжди прагнути до того, щоб посадити … на ланцюг. А як тільки вдасться посадити на ланцюг, вирвуть і зуби, і кігті”. Путін назавжди залишився слабким підлітком з бідної сім’ї, який пішов в дзюдо, щоб захистити себе від постійних принижень (а на підсвідомому рівні, можливо, і від фобії гомосексуального згвалтування, яке в радянському суспільстві було цілком реально наприклад в армії або в’язниці).

    Я не буду обговорювати тут багаторічні чутки про педофілію Путіна. Для такого серйозного звинувачення необхідні залізобетонні докази, яких поки немає. Але про великі проблеми в сексуально-психологічній сфері він періодично несвідомо проговорюється сам.

  • Три важливих питання, без яких і годі починати мобілізацію

    Три важливих питання, без яких і годі починати мобілізацію

    Можемо віддзеркалити ситуацію з ворогом і поділити на цінності та помножити на фінансові та інші ресурси.

    Почнімо з цінностей. Ворог, як суспільство, менше цінує людське життя і має більший мобілізаційний ресурс. При цьому українські пасіонарії та герої давно вже або в армії, або загинули, поранені чи в полоні.

    Фінансові можливості РФ значно більші особливо при тому, що Україна залежить від допомоги Заходу, яка все не йде.

    Тепер згадаємо, як аналізували наші та Західні аналітики мобілізаційні можливості РФ і віддзеркалимо на себе.

    Мобілізувати людей можливо. Питання стоїть в їх навчанні, наявності командирів середньої та нижчої ланки, які здатні ними керувати, а найголовніше питання, як їх озброїти.

    Не просто забезпечити формою, броніками, трусами, цивільним транспортом, а озброїти.

    Коли моя “погана” бригада відправлялась на різні ділянки фронту окремими батальйоннами, то ми частково забезпечували себе озброєнням самі, через різні механізми, державні підприємства, мерів міст. Потім з’явилось МТД з Заходу у виглядів старих кулеметів. Потім ми надбали трофейне озброєння, ми самі шукали командирів, розрахунки, вчили їх. Весь транспорт був цивільним.

    Перша САУ Богдана була розібрана в перші дні війни, її відновили і перший розрахунок ми шукали по всьому ЗСУ, з тих хто брав участь у заводських випробуваннях, а провідного інженера Краматорського заводу, який брав участь в її створюванні знайшли на блок посту в Західній Україні, бо його мобілізували. Відбили та долучили до Гармати.

    Після того цією єдиною САУ валили під Кривим Рогом, на Харківщині, Херсонщині, по острову Зміїний і довели її ефективність. Паралельно почали готувати запасні розрахунки, а коли Держава зрозуміла, що нам потрібна Українська САУ, то ми створили перший дивізіон, навчили людей, і у нас найліпший коефіцієнт бойового застосування САУ 155мм. Бо ми їх обслуговували, ми цим займались і завод виробник в Україні, який створив мобільні групи для ремонту на передовій.

    Не менш цікава історія з нашим танковим батальйоном, він створився повністю з трофейних танків, потім прийшло три недопалка з Польщі, ми знайшли екіпажі, комбата, цей танковий батальйон був постійно приданий до інших підрозділів, але ми його не кидали, а допомагали, ремонтували.

    Жодного ПТРК в моїй бригаді не дало МО. Але наші підрозділи захищали Київ, Кривий Ріг, зупиняли наступ на Антонівський плацдарм тощо.

    Я на прикладі своєї та інших бригад розумію, що мотивовані щось робити закінчуються, їх закінчили. А хто буде озброювати нових мобілізованих, чим, в умовах, коли не вистачає снарядів та техніки на тих, що вже є у війську..? ХЗ.

    Далі грошове забезпечення. Ми не можемо закупити, відремонтувати чи модернізувати достатньо навіть старої бронетехніки, я вже не кажу про нову. У нас легкового транспорту не вистачає. У нас одна міна на заборону дії в деяких підрозділах. Ну мобілізуємо ми ще 500000. А чим озброювати? Де навчати, де брати командирів, коли у нас командирів бригад відсторонюють пачками. А грошове забезпечення плати, лікування плати , відпустки плати, оздоровчі плати тощо. Тобто, не факт, що ми зможемо ефективно застосувати мобілізованих, окрім тих, що поновлять втрати в бригадах, а грошове забезпечення іншим плати. Це неефективне застосування витрат, що лягає на бюджет, який обмежено.

    Перед тим, як проводити мобілізацію, а вона потрібна, ми маємо поставити собі жорсткі запитання і дати відповідь:

    А) Грошове забезпечення.

    Б) Озброєння та боєприпаси. Техніка та БПЛА.

    В) Командири, які будуть ними командувати та навчання.

    Я міг би ще поставити ряд питань, але поки не дати відповідь бодай на ці три, то годі і починати.

    Якщо ми хочемо не програти, не виграти, а саме не програти, то маємо почати мислити реальним поняттєвим апаратом: фінанси, ресурси та їх грамотне застосування.

    Ми маємо ставити першочергові цілі і досягати їх. Сучасна війна виграється озброєнням. Нам потрібні Артилерія, постріли для неї, дрони і НАВЧЕНІ люди.

    Інакше нас чекає катастрофа, вийти з якої ми зможемо тільки людськими життями та непотрібним Героїзмом.

    А це зменшує можливість досягнення нашої стратегічної мети – збереження Нації та Держави.

  • Наші пріоритети 2024 року

    Наші пріоритети 2024 року

    Наші пріоритети 2024 року, моє суб’єктивне бачення.

    1.Копати. Копати в небачених масштабах на всіх можливих напрямах просування окупантів. Розбудова бетонних фортифікацій та укріплень. Укріпрайони Авдіївки і Вугледара півтора року стримують окупантів, і стали кладовищем десятків тисяч їхніх солдат та одиниць техніки. Звідси висновок тільки один – всі прифронтові області мають перетворитись на суцільні укріпрайони.

    Ми вже сьогодні маємо максимально мобілізувати зусилля на будівництво оборонних укріплень. Необхідно залучити максимум комунальної та приватної техніки та компаній. Міста з регіонів, де немає війни, мають максимально допомагати містам, яким загрожує навала окупантів. В цьому питанні навіть не треба чекати рішень зверху – переглядайте свої місцеві бюджети і копайте.

    2.Далекобійна зброя. Відсутність далекобійної зброї – одна з причин поразки контрнаступу минулого року, і без неї жодного смисла в майбутніх наступальних діях не буде. Мова зараз не йде про те, щоб бомбити Москву (що теж треба), скоріше про 200-300 км, які дозволять виносити резерви та склади ворога поруч з фронтом. Це буде підривати його оборонний та наступальний потенціал.

    3.Дрони і РЕБи. Це зброя, яка визначає перебіг бойових дій. Той, хто отримає тут беззаперечну перевагу – може вирішити кінець війни на полі бою. Якщо ми не можемо отримати превагу – то мусимо хоча б тримати паритет.

    4.Мобілізація. Я про це писав і буду писати. Силова мобілізація – не пройде. Потрібно шукати інших рішень. Війна стає затяжною, а тому треба готуватись до тотальної. Інформаційна і навчальна складова відіграють більше ролі, чим спроби пакувати людей. На жаль, поки цього розуміння нема.

    5.Коаліція санкцій. За санкції треба взятись серйозно. Справа не в нових санкціях, а в дотриманні вже накладених. Має працювати потужна аналітична група, яка відслідковує порушення санкцій третіми країнами, як Грузія, Киргизстан тощо. Дипломати на всіх рівнях мають ініціювати покарання для країн, які порушують накладені санкції.

    6.Інформаційна оборона. Це буде рік глобального російського ІПСО проти українців. На майже всіх виборах (а це 64 країни та ЄС) вони будуть робити війну топ-темою і дискредитувати нас. Потрібно об’єднати сили креативних агенств, айті компаній та наших інформаційних підрозділів у відбиванні цієї масштабної атаки. Одних Орбана і Фіцо вистачає, щоб блокувати нам допомогу ЄС. Уявіть, що їх стануть десятки.

    Нездатність розставляти пріоритети веде до краху.

  • Китай зазнав поразки в Україні

    Китай зазнав поразки в Україні

    Путінській Росії, яка програла війну в Україні, доведеться не демократизуватися чи розвалюватися, а терміново шукати собі нового ворога. Але вже не на Заході чи Україні, а на Сході. Щоб відвернути увагу російське суспільство від гіркоти принизливої поразки від України, пошуку ворогів та винних, а також від небезпеки політичного посилення ролі армії, постпутінському режиму владі Росії доведеться вступати у прикордонні конфлікти з Китаєм.

    Російська пропаганда легко перейде з України на Китай, змінить хвилю ненависті від Заходу на Схід. Так уже було за часів конфлікту СРСР та Китаю. Практично вже зараз російська пропаганда і населення Росії готові до переходу від фашистської ненависті до України до сильного сприйняття антикитайської ненависті, яка лише стримується Кремлем.

    Пекін це чудово розуміє, тому не поспішає відкрито стати на бік Москви. А перемогти будь-кого, без допомоги Китаю, путінська Росія вже не може. Тому Пекін, швидше за все, експлуатує Росію, використовує її важке економічне та геополітичне становище «світового ізгоя», але не збирається з нею розділяти свою долю.

    Ось чому Захід переконавшись, що Росія вже не зможе перемогти Україну, яка прикрила Європу, не хочуть ні перемоги України, ні розпаду Росії. Ослабла післявоєнна Україна легко піддаватиметься на будь-яке зовнішнє управління. Росія, що ослабла, але озлоблена поразкою в Україні, потрібна Заходу для викачування ресурсів і нейтралізації Китаю.

    Хоча страждає від цієї геополітичної стратегії та обливається кров’ю лише одна країна – Україна.

  • Про війну. Прогноз на 2024 рік

    Про війну. Прогноз на 2024 рік

    Оскільки наш осінній наступ чітко пішов по проміжному сценарію с переходом у негативний, то прогнозувати доволі легко. Хоча нічого приємного на зразок звільнення Криму, на жаль, спрогнозувати не можу.

    Головною справою ЗСУ буде активна оборона, де вони чи не найкращі у світі. Відсутність масштабних наступальних дій пов’язана з декількома факторами. В першу чергу, в нас проблеми з кількістю сучасного наступального озброєння, а також з мобілізацією.

    Натомість, ворогу вдалося налаштуватися на довготривалу війну на виснаження. Його ВПК працює достатньо ефективно, крім того, є постачання з боку союзників недоімперії — Ірану і Північної Кореї. В росії створили такі фінансові умови, що там є можливість залучати до війська по 400 тисяч осіб двічі на рік. І цього достатньо для наступальних дій у вигляді «м’ясних штурмів».

    Ворог став помітно сильніший, ніж на початку вторгнення. Ми теж стали сильнішими, але не настільки.
    Є великий ризик того, що цього року ми повністю втратимо контроль за Луганською і Донецькою областями. Основні зусилля ворога будуть спрямовані на спробу захоплення Харкова — для цього є відомі логістичні передумови. І це найбажаніша ціль для ворога, звісно, після захоплення Києву, бо Кремль зможе видати це за видатну перемогу.
    Вважаю, що битва за Харків стане точкою найбільшого напруження поточного року війни. Це якщо якісь надзвичайні події не призведуть до заморожування бойових дій десь ближче до літа.

    Найбільш важливої зброєю цього року будуть ракети і безпілотники всіх типів, ну, звісно засоби ППО-ПРО. Західна авіація, яку ми очікуємо, принципово на хід бойових дій не вплине в силу її невеликої чисельності.
    Буду безмежно радий, якщо ЗСУ та наші союзники перекреслять цей мій доволі песимістичний воєнний прогноз.
    Про політику.

    В цьому році вона почне повертатися в Україну, бо занадто багато всілякого накопичилося, що прибирається лише політичними процесами. І продовжує накопичуватися.

    Мова про те, що чим далі, тим більше дії та бездіяльність нашої влади стають неадекватними складній ситуації, що складається. Відповідно, в центрі політичної уваги буде хід війни і все, з ним пов’язане: невдачі початку війни, неуспішність наступу ЗСУ в 2023 році, незадовільна робота українського ВПК, несправедливість підходу до мобілізації, незаконне збагачення можновладців під час війни і так далі.

    Відповідати на всі ці питання офісу президента буде вкрай складно. Особливо, якщо до тих, хто запитує, долучаться поважні військові.

    Суспільно-політичне поле України зазнає суттєвих змін. Легко передбачити, що має з’явитися нова політична сила, щось на зразок «дуже розлючених патріотів». І також об’єднання, які спробують представляти інтереси наших вимушених емігрантів.

    А от чи відбудуться вибори цього року, прогнозувати неможливо — надто багато факторів, в першу чергу, зовнішніх, на це впливає.

    2024 рік — третій рік повномасштабного вторгнення. Скажена недоімперія продовжує міряти життя п’ятирічками, як за радянських часів. Третій рік тоді називався вирішальним. Таки комуняки щось знали.

  • Стали відомі деталі розрекламованого “вставання з колін” путінського ВПК

    Стали відомі деталі розрекламованого “вставання з колін” путінського ВПК

    Минув один рік і триста тринадцять днів війни. За минулу добу на фронті нічого суттєвого не сталося. Сьогоднішні картки ISW не відрізняються від вчорашніх. І, як я вже багато разів писав, це гарна новина.

    Сьогодні координатор із стратегічних комунікацій Ради нацбезпеки Білого дому Джона Кірбі заявив, що Америка не має грошей для нової військової підтримки України до ухвалення нового пакету Конгресом США. Останній пакет у 250 мільйонів, як ви пам’ятаєте, було відправлено до України кілька днів тому.

    Далі текст мовою оригіналу.

    Чтобы хоть как-то подсластить эту горькую пилюлю, он завил, что “мы не увидели никаких признаков того, что в Украине имела место широкомасштабная коррупция или злоупотребления со стороны украинской армии”.

    Кирби подчеркнул, что с американской стороны происходит прямое взаимодействие с украинской стороной по подотчетности в этом вопросе. С этой целью в Киеве работают специалисты из США. “Украинцы понимают нашу необходимость в подотчетности. Они разделяют это, и они дали понять, что готовы работать с нами над мерами подотчетности для всех систем, которые предоставляются”.

    Кирби не уклонился и от ответа на вопрос о “готовности” Путина к миру (о чем пишут вся левая пресса). Он сказал: “Что касается шумихи в прессе на протяжении последних нескольких дней, что господин Путин внезапно захотел вести переговоры… Совершенно ясно, что он ведет себя не как человек, который хочет вести переговоры. Он делает все возможное, чтобы сломить украинцев, и именно поэтому так важно, чтобы запрос на дополнительное финансирование, который выдвинул президент Байден был одобрен”.

    Он, тем не менее, сказал, что стратегически у Белого Дома нет никакого изменения курса и заверил, что Вашингтон “собирается делать все, что в его силах, чтобы продолжать поддерживать Украину”. Какое конкретно содержание от вкладывать в эти слова – он не пояснил.

    Сегодня Германия предоставила новый пакет помощи Украине. И хотя там не было вожделенных крылатых ракет Taurus, тем не менее пакет выглядит внушительно: ракеты для ЗРК IRIS-T, несколько БМП Marder, оснащенная радаром, скорострельная зенитная пушка Skynex и почти 10 тыс. артиллерийских снарядов 155 мм. Плюс еще всякие разные ништяки типа грузовиков, бронежилетов и пр.

    Сегодня же стали известны детали широко разрекламированного “вставания с колен” путинского ВПК. Оказывается уже второй раз Украина обстреливается в том числе и северокорейскими аналогами баллистической ракеты “Искандер”. Вот и весь подъем: тупо за еду и нефть купил у Пухляша ракеты. Кстати, смешно, что они оказались лучше оригинала: бьют дальше и сильнее.

    То есть захочет Ким Чен Ын выменять у американцев или южнокорейцев какие-то уступки за отказ от поставок оружия Путину – и кончится его “подъем с колен” как его и не бывало…

    Ведь мы помним, что Северная Корея поставляет Путину еще и артиллерийские снаряды. А без этого ему вообще хана… Вот такая понимаешь, “великая держава” получается: зависит от прихоти какого-то полусумасшедшего любителя Диснейлендов

    Так что США могут помочь Украине и без поставок оружия. Например, договорятся с Ким Чен Ыном и все… Если еще и иранских аятолл как-нибудь заинтересовать – то и того лучше.

    Слава Украине!

    Кстати об аятоллах. Я вчера писал, что скорее всего траурный митинг на могиле генерала Сулеймани взорвали не израильтяне (в чем их обвинил аятолла Хаменеи), а сунниты. Так оно и оказалось: сегодня ИГИЛ взяло на себя ответственность за это взрыв.

    Так что вы дорогие мусульмане сами между собой разберитесь, кто у вас там кого убивает. И надо ли при таких обстоятельствах Ирану помогать боевикам ХАМАС, которые тоже сунниты. Я бы крепко подумал. Не лучше ли наладить отношения с Израилем и получить за это снятие санкций? Как-то так.

This site is registered on wpml.org as a development site. Switch to a production site key to remove this banner.