InfoResist

Category: Погляди

  • Навіщо мусувати тему Залужного в політиці? Людина воює війну

    Навіщо мусувати тему Залужного в політиці? Людина воює війну

    Єдиний загальновідомий факт, з приводу планів та мрій на майбутнє, особисто від Залужного –

    “На пенсії Залужний хотів би працювати з дітьми. В інтерв’ю Залужний розповідав, що мріє закінчити військову кар’єру викладачем – «тихеньким та спокійним».

    Все. більше від нього ніхто ніяких планів, мрій, роздумів про майбутнє не чув. Ну, не таких типу – «забебало все, хочу на море», а саме обдуманих.

    Бо війна. Бо все ще в цій війні дуже і дуже туманно.

    Так, ми встояли величезною ціною в 22 році і стоїмо досі. І ціна нині така ж висока. І так же складно.

    Так, нема того страху, невпевненості та необізнаності як в перші дні. Але війна йде. Важка, на виснаження. Ресурсів меншає.

    Тому мені реально не зрозуміло, навіщо журналісти або якісь публічні особи мусують тему Залужного в політиці?

    Щоби що? Щоб нервувати Зеленського? Щоб нервувати союзників? Залужного заставити нервувати складно. Це фундаментальна в своїх холоднокровності особистість. Військовий готовий до буть якого перебігу подій.

    То навіщо постійно запускати інформаційні вкиди про Залужного і політику? Людина воює війну. При обмежених ресурсах проти сильнішого ворога, ефективно робить все можливе. То чим він заважає на цій посаді?

    Ні один кадровий військовий не думає і не мріє про політику під час війни. Всі хто хотіли – вже звільнилися, на пенсії чи за сімейних чи за станом здоров’я. Всі інші тягнуть військову лямку і на меті мають тільки перемогу.

    Більше скажу. Навіть на призначення у владу, військові йдуть з великим скрипом. З дуже великим скрипом. Як правило ті, в кого щось з військовою кар’єрою не заладилось. Всі ж пам’ятали анонси заміни голів обласних та районних ВЦА на військових? Нема бажаючих. Бо війна. І місце кадрових військових які вчилися вже життя та є носіями таких важливих нині знань та досвіду – у війську.

    Так, ніхто не знає як поведе себе Залужний після виходу на пенсію чи у відставку. Думаю він і сам не знає. Бо йому зараз не до прожектів та фантазій. Але я впевнений, що то буде дуже хєрова для нас всіх ситуація.

    І якщо мета цих балачок, спрововокувати звільнення Залужного щоб підштовхнути його на похід у політику», то це реально хєрова історія може бути для всіх нас.

    У військових є одне з основних правил – не чіпай і не ламай те що хоч якось працює.

    Залужний не якось працює. Він працює ефективно в тих умовах які ми маємо.

    На жаль, політика і війна для кадрових військових не сумісні. І коли хтось каже про політику, значить в головах війна вже закінчилася.

    Facebook/Роман Донік

  • Орбан перетворив Євросоюз на політичного заручника Будапешта

    Орбан перетворив Євросоюз на політичного заручника Будапешта

    Якщо сукупно порахувати антиукраїнські заяви угорського прем’єр-міністра Віктора Орбана, то він точно виявиться абсолютним переможцем серед усіх світових політиків у номінації – зроби найбільшу “подлянку” сусідній державі. Намагання Віктора Орбана, де тільки можна нашкодити Україні, вже перейшли у фазу стійкої маніакальної антиукраїнської фобії. Зараз у нього головне завдання перекрити Україні шлях до Європейського Союзу. Чого лише варта заява Орбана про те, що “Переговори про членство не повинні розпочинатися, це чітка позиція Угорщини. Україна в жодному разі не готова вести переговори з амбіціями членства в ЄС. Україна так само далека від членства в ЄС, як Мако до Єрусалима”. Наводячи це невдале порівняння, прем’єр мав на увазі місто Мако на південному сході Угорщини.

    Викручуючи руки об’єднаній Європі і постійно шантажуючи її, Віктор Орбан – ідейний прихильник російського диктатора Путіна, цим самим підштовхує ЄС до перезавантаження. Адже право вето в Європейському Союзі він використовує виключно для дискредитації та бойкоту рішень переважної більшості його членів. Тому виникає нагальна потреба для ЄС відмовитися від діючого правила консенсусу, замінивши його таким чином, що загальною згодою для прийняття рішення в Європейському Союзі вважатиметься, коли за те чи інше рішення проголосують не менше 75 відсотків членів цієї поважної європейської організації.

    Оскільки цілком зрозуміло, що архаїчне правило абсолютної одностайності всіх країн-членів ЄС, котре досі необхідне для прийняття будь-яких ухвал, дає можливість Угорщині безкінечно шантажувати Євросоюз, намагаючись тиском вибивати потрібні Орбану рішення.

    “Орбанізація ЄС” небезпечна не лише для майбутнього вступу України в цю європейську організацію. Вона перетворила Брюссель на політичного заручника Будапешта. Оскільки, використовуючи неповороткі механізми узгоджень прийняття необхідних рішень, Угорщина вже тривалий час блокує фінансову допомогу Україні, а тепер до цього ще й долучиться перешкоджання просуванню Української держави до членства в Європейському Союзі.

    Тактика зволікання прийняття рішень в ЄС щодо України і спроба гальмування початку переговорів про її вступ до Євросоюзу, використовуючи надумані утиски угорської меншини на Закарпатті, мусить гарантувати васалу Москви Віктору Орбану дешевий газпромівський газ, який він потім з успіхом конвертує у голоси політично нерозбірливих виборців.

    Але настає час скасувати право вето для Будапешта на розширення Європейського Союзу. Найкращий друг диктатора Путіна в ЄС не мусить більше постійно вставляти палиці в колеса Євросоюзу. Перебудову в ЄС варто було б розпочати з визнання того, що на сьогодні ця організація є занадто великою, щоб і далі використовувати застарілий принцип одностайності. Крім цього, чому Євросоюз з такою поблажливістю так довго спостерігає за антиєвропейською діяльністю диктатора Орбана? Його промосковська поведінка завдає величезної шкоди репутації Європи, і ніхто нічого з цим не робить.

    Чи хтось взагалі знає партію, асоціацію чи клуб, з яких вас не можуть виключити, якщо ви порушуєте їх статут, правила чи звичаї? То чому під час заснування Європейського Союзу не було заздалегідь передбачено виключення або принаймні призупинення членства в ньому, якщо хтось з його членів проводить політику, яка йде в розріз з його принципами і самим Договором про функціонування Європейського Союзу.

    І де взагалі в Договорі про Європейський Союз сказано, що вирішальний голос в ЄС мусить мати держава, яка є союзником Російської Федерації? Адже це є цілковитим нонсенсом. Що ще раз показує, що нинішня конструкція ЄС насправді абсолютно непридатна для сучасних геополітичних реалій, і тому потребує термінового реформування.

    Орбан, мріючи про реалізацію реваншистської ідеї відновлення Великої Угорщини, явно вже давно уклав з Путіним договір про поділ території України та приєднання українського Закарпаття до Угорщини.

    Але якщо на мить припустити собі, що всі вимоги Віктора Орбана до України будуть виконані, угорці Закарпаття зможуть взагалі не вчити і не знати української мови, і будуть вчитися в угорських школах, де з 1 по 11 клас функціонуватиме лише угорська мова, то що потім буде вигадувати цей невгомонний антиукраїнський прем’єр.

    Напевно, він вимагатиме, щоб всі етнічні угорці мали право на подвійне громадянство, а райони компактного проживання угорців у Закарпатті отримали національну автономію.

    Якщо й ці політичні домагання будуть задовільнені, то відразу ж з’являться наступні, на кшталт того, що крім української, державними мовами в Україні мусять стати мови національних меншин – угорська, польська, словацька, румунська, болгарська і російська.

    Адже політичні фантазії Орбана – невичерпні, коли йдеться про те, чим ще можна найкраще перешкодити українцям у нашому прагненні приєднатися до Євросоюзу, НАТО і західного світу.

    Угорський прем’єр сьогодні став класичним саботажником домовленостей ЄС, поки він не отримає від них хоч якоїсь вигоди. Не дивлячись на те, що сама Угорщина критично залежить від інших країн, наприклад, від доступу до моря. Але бачить себе в конкурентом, коли справа доходить до субсидій Євросоюзу, і постійно намагається включити в повістку дня російські інтереси.

    Проте тому, хто живе у скляному будинку, не варто кидати каміння. Зараз Угорщина дуже вразлива у питанні відсутності в ній свободи преси та через “своєрідне” трактування режимом Орбана питання права. Адже орбанівські “стандарти демократії” абсолютно не стикуються з основоположними цінностями Європейського Союзу.

    Ймовірно, що з угорським прем’єром потрібно працювати більш конкретно, ніж раніше. Поки він блокує геостратегічно важливі проекти ЄС, він мусить відмовитися від усіх багатомільярдних вливань з боку Євросоюзу.

    Віктор Орбан чудово знає, що досі не існує механізму вилучення таких проблемних держав, як Угорщина з ЄС. Але як про альтернативу такому рішенню, можна подумати над тим, щоб інші члени Європейського Союзу об’єднали свої зусилля та політично ізолювали Угорщину – тобто більше не було торговельних угод, заморозити надання Будапешту коштів ЄС (а для цього вже є достатньо причин) і запровадити обмеження на подорожі по території об’єднаної Європи.

    Без фінансових вливань з Євросоюзу такі диктатори, як Орбан, швидко втратять владу, оскільки вони потребують їх для оплати послуг своїх корумпованих бюрократичних мереж та соціального підкупу зомбованого пропагандою угорського електорату.

    Існує ще одне делікатне питання. А саме: Віктор Орбан постійно себе поводить так, ніби він вже давно перетворився на вповноваженого представника Путіна в Європейському Союзі. І це зовсім не перебільшення. А в брюссельських коридорах влади беззахисні проти цього, і змушені роками спостерігати за тим, як він постійно торпедує проекти ЄС.

    Проте найгіршим тут є те, що не існує жодної гарантії, що вся та конференційна інформація, котра обговорюється в ЄС чи НАТО, через тридцять хвилин не буде лежати на столах зацікавлених в ній осіб у Москві. Таким чином угорські дипломати та офіцери перетворюються на потенційних інформаторів Кремля. Надмірна толерантність відкритих суспільств призводить до розслабленості, а вона є неприпустимою, коли йдеться про захист безпеки держав Європи.

    Зрозуміло, що просування України до ЄС не буде простим, але угорський прем’єр вже зараз готовий формувати для цього все нові і нові штучні перешкоди. Орбану байдужі знаки солідарності до будь-кого. Він вважає за краще грати на клавіатурі антиукраїнських емоцій, і націлений на демонстрацію короткострокових умовних успіхів перед тими представниками електорату, які не можуть відрізнити довгострокову політику від політичних жестів і популістської кон’юнктури.

    Євросоюзу вже пора почати називати речі своїми іменами: Віктор Орбан систематично руйнує демократичні інституції у своїй країні, почувається комфортніше з світовими диктаторами – Путіним та Сі Цзіньпіном, постійно блокує рішення ЄС і НАТО. Угорщиною керує один із найбільш корумпованих кланів у Європі, але ЄС сумлінно оплачує сумнівні проекти Орбана, причому замовлення, зазвичай, отримують члени сім’ї та його друзі, а пенсії умовно збільшуються, щоб підкупити його виборців. А якщо до цього ще й додати дешевший для Угорщини російський газ, то можна повністю зрозуміти на чому реально ґрунтується фундамент орбанівської влади.

    Феномен Орбана-політика полягає в тому, що не дивлячись на те, що він постійно виступає проти ЄС, Угорщина отримує фінансові дотації від Євросоюзу, без чого його режим не міг би існувати. Орбан корумпований, але перед своїми співвітчизниками хоче здаватися людиною честі, яка нібито представляє християнсько-консервативні цінності, бореться за традиційні сім’ї і блокує потрапляння до Угорщини іммігрантів з країн третього світу.

    Взагалі-то Віктор Орбан мав би бути останньою людиною, яка критикувала приєднання України до ЄС. І якщо Орбан є таким переконаним прихильником Росії і хоче присягнути Путіну, то чи не простіше йому взагалі вивести Угорщину з Євросоюзу, і проголосити її одним із нових об’єктів Російської Федерації? Можливо, що так би було легше для всіх.

    Бо як можна надавати одному нечесному політику можливість так довго каламутити воду в ЄС? Євросоюз не може дозволити собі, щоб цей проросійський вічний прем’єр-міністр, який не поділяє жодної з його загальноєвропейських цінностей, весь час шантажував, залякував і блокував його роботу.

    І тут напрошується закономірний логічний висновок, якщо угорці постійно своїм голосуванням приводять до влади промосковського прем’єра, то це відбувається виключно завдяки їхнім проросійським настроям. Значить і сам угорський народ, у своїй переважаючій більшості, не поділяє цінності Європейського Союзу.

    Чи потрібна така країна об’єднаній Європі? І кого має вибрати Євросоюз, якщо мова піде про вибір між проєвропейською Україною і проросійською Угорщиною?

  • Якщо Дубінського росіяни прозвали Буратіно, то хто тоді Коломойський – Папа Карло чи Карабас-Барабас?

    Якщо Дубінського росіяни прозвали Буратіно, то хто тоді Коломойський – Папа Карло чи Карабас-Барабас?

    СБУ прийшло до Дубінського по справі Деркача. Це та справа, де росіяни намагалися підставити Україну і знов втягнути нас в американські вибори, та й ще й дискредитувати Байдена.

    І тоді росіянам багато чого вдалося. Дуже багато. Що не дивно, коли в тебе голова СБУ того часу замість того, щоб боротися з російськими агентами ходить до московського патріархату і до російської секти, яка бореться з рептилоїдами.

    Нарешті. Можуть коли хочуть.

    Але те, що Дубінський працює на Росію – то не новина. Новина, що росіяни дали йому позивний «Буратіно».

    Що ж, влучно. Нічого не скажеш.

    Цікаво, то Коломойський тоді у них проходить як «Папа Карло» чи “Карабас-Барабас”?

  • Цирк ім. Орбана триває

    Цирк ім. Орбана триває

    Держсекретар МЗС Угорщини Томаш Менцер оголосив, що в країні проведуть референдум, під час якого громадяни мають відповісти на питання “чи місце Україні в ЄС”.

    Це новий етап спроб блокування початку переговорів про вступ України до ЄС, про що, зокрема, нещодавно ухвалила рішення Єврокомісія.

    Спершу угорський уряд “обурювався” питаннями захисту угорської мови в Україні. Далі Орбан казав щось непевне про “світові роки” між Україною та ЄС. Ну а тепер це опитування.

    Навіщо воно потрібно – зрозуміло. Орбан хоче підкріпити свої позиції результатами “народного волевиявлення”, аби потім опиратися тиску, апелюючи до цього.

    Мабуть, поїздка угорського прем’єра до Китаю та зустріч там з бункерним дідом була досить “продуктивною”. Перед Орбаном поставили задачу будь-якою ціною блокувати початок переговорів про вступ України, що він і робить. Навіщо це йому? Мабуть, справа у грошах, які російський режим все ще може щедро роздавати “друзям”. У будь-якому випадку, план поки що виглядає так.
    Орбан проводить референдум, перед яким посилено залякує громадян. Власне, тези для залякування уже озвучені. По-перше, це ідея про “загрозу війни з росією”, по-друге, що “Україна забере гроші в Угорщини”. Чи спрацює є? Мабуть, цілком навіть спрацює. А от що буде далі?

    Загалом, Орбан останнім часом дещо переграє. Одна річ – це коли він просто блокував на деякий час допомогу для України, домагаючись фінансових вигод. На це так або інакше йшли, адже так було простіше. Але схоже цього разу мова буде йти про фундаментальні геополітичні речі, і країна, яка живе суто за рахунок інших держав з ЄС, буде диктувати “великим державам” свою волю? Якось це все дуже сумнівно. Тому доведеться шукати все ж якісь механізми впливу. Серед них найбільш очевидний – гроші ЄС. Бажання одержувати щось одночасно із Брюселю та москви, звичайно, є зрозумілим, але виглядає, що все це дуже занадто навіть за мірками звичної європейської лояльності.

    Побачимо, як вони будуть вирішувати проблему, і це стосується не лише України, адже мати у тилу подібного гравця, що явно працює на стратегічного ворога, це дуже сумнівна позиція з точки зору загальноєвропейської безпеки.

  • Четвертий вершник Аду: США визначилися з головним ворогом

    Четвертий вершник Аду: США визначилися з головним ворогом

    Після фултонської промови Блінкена 13 вересня і різко антипутінського виступу Байдена на Генеральній сесії ООН складалося враження, що у Вашингтоні закінчується безплідна дискусія на тему, хто є найнебезпечнішим ворогом Америки — Сі чи Пу. Звісно Сі! Але саме тому його васал Пу має бути показово нейтралізованим. Тим більше, що ЗСУ з величезним ентузіазмом виконають цю, покладену на них Провидінням, історичну місію.

    Після трагедії 7 жовтня подібна доля чекає на іранську голову китайського дракона. Але нею, разом із США, займеться вже інша доблесна армія. Є підстави вважати, що показова подвійна декапітація змусить голову китайського дракона, що залишилася, схопитися за себе саму і одуматися.

    Далі текст мовою оригіналу.

    За последний месяц события складывались соответственно. Две авианосных ударных группы и ядерная подводная лодка “Огайо” появились вблизи берегов Израиля, ВСУ получили ракеты ATACMS максимальной дальности, а на аэродромах в Румынии заканчивают свое обучение украинские пилоты истребителей F-16.

    Более того, глава КНР отправляется если не в Каноссу, то во всяком случае в Сан-Франциско. Очень разумное решение после того, как он услышал о своих двух соголовах, например, такое:

    “In both Israel and Ukraine, democracies are fighting ruthless foes who are out to annihilate them. Only firm American leadership can ensure that tyrants, thugs and terrorists are not emboldened to commit more aggression and more atrocities”. (“И в Израиле, и в Украине демократические страны борются с безжалостными врагами, стремящимися их уничтожить. Только твердое американское руководство может гарантировать, что тираны, бандиты и террористы не осмелятся совершить еще большую агрессию и еще больше злодеяний”.)

    Эти замечательные слова принадлежат министру обороны США Ллойду Остину.

    A эти — “We cannot and will not let terrorists like Hamas and tyrants like Putin win. I refuse to let that happen” — президенту США Joseph Biden Jr. (“Мы не можем и не позволим победить террористам, таким как ХАМАС, и тиранам, таким как Путин. Я отказываюсь позволить этому случиться”.)

    Тем не менее, свою предыдущую статью я озаглавил довольно осторожно и даже с некоторой долей тревоги “Как Запад может и обязан победить в IV мировой войне”. Я понимал неизбежность нарастающих совместных стенаний исламских фашистов и западных либералов о “страданиях мирных жителей Газы”.

    Но неожиданностью для меня стала степень фанатичной идеологической ангажированности леволиберального крыла Демпартии (“progressives”) в развязанной тиранами и головорезами четвертой мировой войне. Они целиком оказались на стороне тиранов и бандитов и жаждут поражения ненавистного им с университетской молодости капиталистического Запада, виновного, по их убеждению, в многовековых преступлениях против угнетенных народов мира.

    Эти “прогрессисты” пока еще не слишком широко представлены в Конгрессе, но их сила в другом — они почти полностью доминируют в американских “качественных медиа”.

    Злейшие враги открытого общества высоко ценят этот их ресурс. Журналисты NY Times, CNN, Associated Press по любезному приглашению террористов ХАМАСа принимали деятельное участие во вторжении в Израиль. Снимали резню, похищения, пытки, глумление над телами погибших. Надеюсь, что эти столь продвинутые прогрессисты будут ликвидированы специальной командой Шабака на общих с остальными бандитами основаниях без срока давности.

    В целом левые “качественные медиа” работают сегодня как пропагандистские листки ХАМАСа на израильском фронте IV мировой войны и Путина на украинском. По-ленински — печать как коллективный агитатор и организатор демонстраций, на которых человека могут убить только за то, что он держал в руках израильский флаг.

    Украинцам “качественные медиа” вопреки всем очевидным словам и делам американской администрации агрессивно внушают, что Запад потерял к Украине интерес, не верит в ее Победу и собирается за ее спиной заключить сделку с Путиным. Апофеозом этой кампании стала гнусная скандальная статья журнала Time.

    В последние дни левое крыло Демпартии перешло к прямой атаке на администрацию. В ход пошла тяжелая артиллерия. Экс-президент Обама дал громкое интервью, осуждающее Байдена за “чрезмерную поддержку Израиля”.

    Прогрессисты настоятельно требуют прекращения огня в Израиле и Украине, т.е. капитуляции героически сражающихся сегодня за всех за нас Израиля и Украины и позорного ухода США из мировой истории.

    У Байдена ухудшились электоральные перспективы. Опросы показывают заметное снижение его популярности за последний месяц. Что неудивительно. Байден выиграл выборы 2020 года, опираясь на два крупных консолидированных блока избирателей — левое крыло демпартии и афроамериканцев. Оба эти блока настроены сегодня категорически антиизраильски и де-факто прохамасовски.

    На 81-летнего джентльмена судьба возложила две несовместимые, противоречащие друг другу и несоизмеримые по своей значимости миссии — Главнокомандующего вооруженными силами США в решающей битве Свободного мира с бросившими ему экзистенциальный вызов силами Абсолютного Zла и кандидата на пост Президента США от Демократической партии.

    Победить в 4-й мировой войне невозможно, заискивая перед группами потенциальных избирателей, враждебных союзникам США — Украине и Израилю. Наоборот, каждый день надо принимать решения наперекор интересам именно этих групп. Не президентское это дело в звездный час человечества заниматься президентскими выборами.

    У Байдена, Блинкена, Остина есть 14 месяцев полной свободы действий, и я уверен — растущей поддержки большинства американского народа хватит для завершения дела великого американского президента, Победителя в III мировой (холодной) войне — Рональда Рейгана.

    А как же все-таки закончатся президентские выборы США 2024 года? Гораздо важнее, что убедительной Победой союзников (США, Украина, Израиль) закончится IV мировая война. Но, что касается выборов, мне представляется реалистичным, например, следующий результат: кандидат республиканской партии Никки Xейли с большим преимуществом побеждает кандидата демократической партии Мишель Обаму.

    * * *

    Три Всадника Ада бросили вызов Свободному миру. Они были взвешены и все трое найдены очень легкими.

    Я слышал голос, говоривший: “Иди и смотри”. И я взглянул, и вот конь изжелта-зелёный и на нем Четвертый всадник, имя которому Смерть, Предательство, Самоубийство Запада.

  • Чого очікувати від ворога взимку

    Чого очікувати від ворога взимку

    Наближаються холоди. А разом з ними і чергова спроба агресора відкинути Україну у середньовіччя — без світла, тепла, зв’язку та інших атрибутів цивілізації. Час познайомити читачів з моїм прогнозом на цю зиму.

    За оцінками ГУР, з якими співпадають мої власні розрахунки, недоімперія накопичила майже тисячу далекобійних ракет — крилатих та балістичних. До цього можна потенційно додати приблизно три сотні зенітних ракет С-200 і С-300, які ворог може використовувати у режимі «поверхня-поверхня». Але їх реальна прицільна дальність не більше 100 км, відповідно, вони загрожують в першу чергу прифронтовим містам і серйозно вплинути на всю нашу критичну інфраструктур не можуть.

    За минулу зиму по нашим енергостанціям була випущено майже тисяча ракет різних типів. Тобто, цифри по ракетах практично тотожні.

    А от «шахедів» у ворога принаймні вдвічі більше, ніж торік. І значна частина з них мають покращені характеристики — їх складніше засікти за допомогою радіолокаторів та інших засобів.

    Крім того, ворог вчиться. Протягом літа він намагався максимально точно встановити координати наших об’єктів інфраструктури, зокрема, і за допомогою агентури — про це свідчить оперативна інформація СБУ. Також росіянці тестують нашу ППО, вчорашня атака України ракетами і безпілотниками — з цієї серії. Маршрути польотів ворожих ракет та безпілотників стають складнішими для перехоплення.

    Не буду здивований у разі зміни тактики застосування: цілком можливо, що агресор спробує атакувати комбінованими хвилями декілька діб поспіль — це ускладнить наші можливості по ремонту зруйнованих об’єктів.
    Тепер що ми можемо протиставити.

    Наша ППО і ПРО помітно посилилися за рік, що минає, Україна зараз — одна з найкраще захищених з повітря країн. У ЗСУ створено мобільний підрозділ «мисливців за шахедами», бійці якого можуть швидко висувати на перехоплення ворожих повітряних атак.

    Але ми не маленький Ізраїль, всю нашу територію надійно прикрити просто неможливо. До 10%, а по деяких регіонах до 30% росіянських ракет і безпілотників прориватися будуть.

    Наші енергетики зараз значно краще підготовлені до протидії атакам. Є схеми оперативного перемикання, є схеми «енергетичних островів», за допомоги союзників накопичено певний запас запчастин. При цьому слід пам’ятати, що далеко не всю енергетику за літо-осінь вдалося відбудувати (керівництво ДТЕК каже, що лише 70%).

    Проведені поточні роботи на атомних енергоблоках, тепер не буде необхідності зупиняти їх під час холодів для регламентних заходів.

    Енергетики разом з місцевою владою намагаються максимально захистити найбільш вразливу частину енергомереж — трансформаторні підстанції, які від влучання спалахують, як бенгальські свічки. Звісно, якість цих робіт напряму залежить від того, наскільки компетентних та відповідальних керівників обрали громади на місцях (от для чого голосувати треба не серцем, а розумом!).

    Ну, і українська хазяйнуватість нам на користь: в країну ввезено генераторів сукупною потужністю більшою за цілий енергоблок АЕС. Це наша резервне джерело енергії, але великим об’єктам, наприклад міським водоканалам, воно, на жаль, не допоможе.
    Дуже сподіваюся, що винищувачі Ф-16 опиняться в Україні якомога раніше. Декілька ескадрилій, які нам обіцяють для початку, не суттєво посилять наші наступальні можливості, а от ППО-ПРО — так. Тому що ці винищувачі здатні надійно перехоплювати всі види крилатих ракет, зокрема, сумнозвісну Х-22, з якою у наземних зенітників досі проблеми. І прикривати ті райони країни, де наземного захисту не вистачає.

    А далі йде фактор погоди, прогнозувати якій важко. Якщо зима буде холодною, то енергосистема доведеться працювати з перенавантаженням, і це підвищить ризики блекауту.

    Замість висновків. Не слід сподіватися на дива на зразок, що ворог чомусь відмовиться від спроб затероризувати українське населення. Зима буде дуже важка, але наявні всі передумови пройти її не гірше, ніж попередню. Зрозуміло, що повний багатоденний блекаут вплине на воєнну логістику, залізничну, в першу чергу, але цей вплив не буде критичним.

    Вистоїмо і переможемо!

  • Удар по Скадовську: до кого прийшла “бавовна”

    Удар по Скадовську: до кого прийшла “бавовна”

    Слідчий комітет РФ (!) порушив кримінальну справу за фактом удару Хаймарсами по готелю в Скадовську. Руїни будівлі оточені співробітниками поліції, на місці працюють співробітники ФСБ (!) і прокуратури.

    Ризикну припустити, що ЗСУ дістали там когось дійсно важливого і високопоставленого – генерала або навіть кількох. А оскільки це вже другий такий удар за останній час (1 листопада ЗСУ підірвали штаб угруповання “Дніпро”), то, ймовірно, підозрюють зраду.

    Тому – справа від СК РФ і тому слідчі ФСБ і прокуратури.

    Російські тг-канали поки, в основному, мовчать з приводу цієї історії. Їм явно дали команду закрити роти, так як зазвичай після таких прильотів вони хором вимагають “закликати до відповіді”, “підвищити пильність” і т. п.

    Один лише Z-канал оголосив, що в шикарному (за місцевими мірками) готелі містилися “українські військовополонені”, але навіть його власна аудиторія порадила йому не брехати настільки вже незграбно.

    Цілком ймовірно, що в “Лотос” міг переїхати розбомблений 1 листопада штаб “Дніпра” – Скадовськ знаходиться якраз в зоні його відповідальності.

    Далі вже чиста спекуляція: якщо (!) я правий щодо штабу угруповання, то в готелі в момент удару теоретично міг перебувати її командувач – генерал ВДВ Михайло Теплинський, якого називають “кращим генералом Путіна”. Якщо загинув він, то це дуже серйозно.

    Але поки треба набратися терпіння. Думаю, через пару днів ситуація стане ясніше.

  • Переідіотити Брежнєва і перекровавити Сталіна

    Переідіотити Брежнєва і перекровавити Сталіна

    Путінський режим, здається, хоче не тільки перекровавити сталінський, а й переідіотити брежнєвський. Пам’ятаєте, як всі сміялися над Брежнєвим, який обвішав себе орденами як новорічну ялинку?

    Тепер це здається невинною старечої витівкою: ну захопився колекціонуванням орденів, накопичив на старості років. Молодший Кадиров загрожує переплюнути сімдесятип’ятирічного Брежнєва, ще не досягнувши повноліття.

    Якщо так далі справа піде, російські начальники будуть нагороджувати своїх дітей вже в пелюшках. Не плакав у лікаря – орден За мужність, цицьку жваво смоктав – орден героя Праці, добре покакать – орден За заслуги перед Вітчизною.

  • Удар по Донецьку: ЗСУ “накрили” не тільки операторів дронів, але й щось “жирніше”

    Удар по Донецьку: ЗСУ “накрили” не тільки операторів дронів, але й щось “жирніше”

    Як це зазвичай буває, ЗСУ з гарним лагом за часом таки дали деякі орієнтири по ракетному удару, скоєному тиждень тому по розташуванню штабу угруповання військ противника «Дніпро» в районі тимчасово окупованого Генічеська. Власне, наші військові офіційно підтвердили сам факт удару, що буває не завжди. Крім того, встановлено прізвища трьох полковників, які перебували на нараді в момент удару і тепер уже слухають пісні Кобзона про те, як тліє вугілля. Це аж ніяк не свідчить про те, що закобзонити вдалося лише трьох полковників. Просто достовірно вдалося ідентифікувати зміст трьох чорних пакетів, а щодо інших ще є відкриті питання.

    Далі текст мовою оригіналу.

    Насколько можно понять, именно такая работа ведется на основании данных, полученных из их закрытых сводок, циркулирующих в министерстве Шойгу, и тут есть нюансы, которые следует учитывать. Дело в том, что конкретные имена покойников указываются относительно тех, у кого звание было от полковника и выше. Остальное шифруется самыми замысловатыми способами. Одно время отчитывались о количестве тушек – подполковников и ниже, но это было не слишком секьюрно и тогда стали пользоваться термином «окорочка», а в последнее время они все же нашли способ закрывать данные о потерях более тщательно.

    Так, наверх сообщают вес окончательно пришвартованных военных. Мало того, они постоянно меняют единицы измерения. От килограммов и центнеров они ушли давно и теперь оперируют фунтами или пудами, а в отдельных донесениях уже фигурируют сажени и аршины. Ну что же, как говорил классик: «аршином общим не измерить». Именно поэтому, мелкие детали налета уже пускай разбирают специалисты, а главное то, что наши военные, в очередной раз, приняли самое активное участие в совещании командования их группировки войск. Скажем так, не важно, что именно там обсуждалось, но наши военные там вышли с что называется – встречным предложением, продолжить совещание с огоньком. Вот это было самое важное во всем совещании.

    Нечто подобное в комментариях ВСУ ожидается и по поводу удара по Донецку, где прилетело в здание, где располагался «Республиканский центр беспилотных систем». Проще говоря, в здании находились курсы подготовки операторов дронов. Судя по тому, что прилетело среди белого дня, занятия как раз были в разгаре и курсанты конспектировали очередную лекцию инструктора. Но в этот момент они услышали хлопок и как только все стихло – шелестение билетов на концерт Кобзона, которые выдавали вместо корочек пилотов дронов.

    Но по разным данным, именно дроноводы могли оказаться бонусом, а основной целью было нечто другое. По разным данным, в этом же здании находился специальный центр ФСБ, где планировались мероприятия по информационным диверсиям против ВСУ. Не исключено, что они имели отношение и к тому видео, которое они запилили в виде речи генерала Залужного. Наверное, все этот фейк видели и мы его повторять не станем, а в ответ на него просто предлагаем ответ, который уже запилили наши. Так что не мы это начали:

    Ну а то, что накрыли не только дроноводов, но и что-то более жирное, подтверждается той паникой, которая прокатилась по тылам противника настолько, что там даже хотят собрать Совбез ООН по этому поводу. Очевидно, что несколько десятков усопших оболтусов, которые решили стать «операторами дронов», не вызвали бы такой реакции. Потому – ждем комментариев от Генштаба о том, что же там такое удалось подстрелить. Будет интересно.

  • Вибори під час війни – це удар по Україні ядерного рівня

    Вибори під час війни – це удар по Україні ядерного рівня

    Я не коментував тему виборів, бо впевнений на 100%, що їх не буде. По-перше, тому, що це удар по нам, який не зрівняється з жодною російською ракетою, окрім ядерної. По-друге, будь-які результати виборів під час війни буде важко легітимізувати в очах суспільства і партнерів. Ну і нарешті, проти виборів українці, громадські організації і навіть партнери, хоч і не гласно.

    Серед аргументів, які лунали на користь виборів я не побачив дуже важливий: вибори в рф. 17 березня в рф пройде ритуал перепризначення царя, який вони називають виборами. І зрозуміло, що це буде активно використано проти нас.

    Ми ж ніби боремося за демократію і свободу вибору, а вибори не проводимо. Очевидно, що це активно буде використовуватись проти нас саме на території наших партнерів, з метою нас дискредитувати.

    Тому ідея виборів в цьому контексті виглядає зовсім інакше. І це не слід прив’язувати до питання другого строку чи чогось такого, бо це просто не логічно.

    Але, на мою думку, краще вже починати працювати з громадською думкою партнерів, на тему чому ми не проводимо вибори, чим реально думати їх провести

  • Кібервійна. Хто перемагає?

    Кібервійна. Хто перемагає?

    Росія атакує Україну не тільки на фронті. «Російська навала» – це не лише про «м’ясні штурми» підлеглих Шойгу. Це і про рекордну кількість кібератак на нашу державу з початку повномасштабного вторгнення. Під прицілом енергетика, критична інфраструктура, державні системи. Причому, росіяни готуються до опалювального сезону не тільки накопичуючи ракети – за останній час кількість кібератак збільшилась максимально.

    Чи є більшість цих атак успішними? Ні. На даний момент кіберфахівці СБУ виграють війну в російських хакерів. І це при тому, що спецслужби рф зняли своїх хакерів з більшості напрямків і зосередили на роботі проти України. Тому, коли ви читаєте визначення про Україну, як про світовий кіберщит – це не перебільшення. Тільки за 10 місяців цього року СБУ нейтралізувала вже майже 4 тис. кібератак з боку рф. Важлива річ: кібератаки йдуть щодня, але прості громадяни цього не помічають. Це, як на мене, найголовніший показник ефективності роботи наших спеціалістів.

    Ще одна зброя росіян – боти і ботоферми. Думаю з ними стикався кожен з нас. З початку повномасштабного вторгнення рф СБУ заблокувала уже 76 ботоферм загальною потужністю понад 3 млн акаунтів! Причому росіяни очевидно збираються нарощувати свої потужності. За словами керівника кібердепартаменту СБУ Іллі Вітюка, в низці освітніх закладів рф вже викладають предмет «кібератаки на цивільну інфраструктуру» і хочуть наростити масштаби атак і кількість людей, які можуть це професійно робити.

    За таких умов важливо, що СБУ готується до цього виклику.

    Від російських хакерів світ страждає давно. Список жертв чималий – від італійського прем’єра до банківської системи деяких країн ЄС. І те, що українці цих кібератак на собі не відчувають, незважаючи на всі зусилля росіян, значне наше досягнення у цій кібервійні.

  • Час сталевих яєць. Путіну потрібно дати 5 днів

    Час сталевих яєць. Путіну потрібно дати 5 днів

    Експрезидент Чехії Мілош Земан назвав свою дружбу з Путіним найбільшою помилкою у своєму житті. А ось гер Шредер не назвав. І фрау Меркель промовчала. Та й що гріха таїти? – Обама про своє перезавантаження з Медведєвим теж мовчить. Провідні країни Заходу мають визнати, що саме вони несуть колективну відповідальність за те, що колективний Путін у печері розправив плечі та, натягнувши нацистську пов’язку, почав ядерно зигувати. Аргумент, що “ми просто вели з ними бізнес, і хто міг би подумати, що вони конвертують прибуток у фашистський реваншизм” – не приймається. Ви – політики, з вас зовсім інший попит. Що дозволено укуреному Маску – неприпустимо для Обами.

    Далі текст мовою оригіналу

    Или для Байдена. Трампа не берем: он не политик, а деляга. Его Зеленский пригласил в Украину, чтобы «за 24 минуты доказать» невозможность остановки войны «просто так», а тот ожидаемо отказался, сославшись на то, что этот визит породит «конфликт интересов». Чьих? Кремлевских? В общем, Трамп – предприниматель, бизнесмен, барыга, называйте, как хотите. И если он – политик, тогда и Соловей – святая правда, а Путин уже неделю промерзает в холодильнике. Потому и неровно дышат в Кремле на рыжего, ибо точно знают: при нем удастся выскользнуть из петли, в которой крепко застряло горло системы. Хорошо иметь политическую секту: в КНДР мастурбируют на Кима, в пещере – на Путина, адепты MAGA стонут от своего вождя с коричневой мордой. Даже Симоньян принялась мазаться чем-то сортирным, дабы обрести такой же оттенок.

    Но один вопрос не дает покоя чотким пацанчикам: а если власть Трампа реанимировать не удастся? Конечно, по опросам он сейчас лидирует даже в колеблющихся штатах, но опросы – вещь ненадежная. Жизнь показывает, что в реальности все разворачивается в сторону разума. Хотя и не всегда. И потому бригада готовится к неблагоприятному развитию событий. Вылазка ХАМАС, срежессированная в Кремле, неплохо отвлекла от Украины, хотя Байден не поддался, и объединил обе истории в одну, четко определив, чьи именно уши торчат в разжигании обеих войн, и кто так мастерски шатает мироздание. Просто как по нотам: делай раз, делай два. У большевистской системы громадный опыт. При коммуняках цвели и пахли Арафаты да Фидели, баскские террорюги и Ирландская армия. А потом, с обрушением СССР все они как-то сдулись и самораспустились. И даже Арафат заворковал голубем мира. Путин – реваншистская моль, разжиревшая на шерсти андроповского свитера, и вылезшая именно оттуда. И важно понимать не только образ его мыслей, но и степень решимости в действиях. Мир уже недооценил его способность к вторжению в Украину, будучи убаюканным колыбельной АПэшной пропаганды: «Путин не рискнет, он труслив, народ поднимется, и скинет эту клику». А он рискнул, и вооруженное стадо фашизоидных «ярусских» потащилось в Украину убивать. А просто Путин как никто другой знает истинную природу совкопитека: за долю малую эта болотная особь убьет даже мать родную. Впрочем, мать тоже за определенную плату с удовольствием похоронит сына. Так что все честно. Ублюжьи отношения? – конечно. Но другого населения у Путла для вас нет. Оно сплошь – такое, с младенческого возраста. Потому он и отправил их воевать, предварительно раздев: с голой жопой по окопам за мифическими тремястами тысячами рублей носиться очень увлекательно. Если не нарвешься на дрон ВСУ. А нарвешься – знать, судьба такая. Сектор «Приз» на барабане: лови, мамаша, кило пельменей, а ты, Ванек, ложись в пакет.

    Уже сегодня понятно, что переучреждение плешивого неизбежно. Он выбрал вариант голосоёвища. Взвесил все «за» и «против», и решил, что проще сымитировать всенародную любовь и натянуть ее на пенёк, как основу железобетонной легитимности. И плевать на то, что там квакнет Запад, потому что с ним-то как раз и начнется главная разборка. Все, что не летает сегодня, будет допилено в ближайшие год-полтора. Путину много не надо: если до мест назначения долетит хотя бы дюжина ракет, несущих на себе по 6 боеголовок – случится такой фейерверк, что любой «ярусский» примет смерть с чувством глубокого удовлетворения. Уже сейчас в пещере идет поистине дьявольская накачка ядерного сценария. Из каждого утюга орет Шаман, истерит Соловьев, бубнит Гурулёв и подвывает Караганов. И это не считая жабьих плясок Медведева. Сейчас система начнет консолидироваться вокруг вождя, облизывать его и обмазывать бронзовой краской, чтобы выглядел монументально, как беременная слониха. И эта беременность должна будет разрешиться ядерной войной, как последним актом возмездия. Потому что Израиль сотрет ХАМАС с лица земли, а Запад Украину все равно не отдаст. Более того: к коллективному Западу присоединятся товарищи евреи, которые будут заинтересованы в том, чтобы вырвать уши Кремля, торчащие из жопы каждого Абу Бакарчика. И ведь к товарищу Си не метнешься: пандочка уже разворачивает свою морду в сторону Сан-Франциско, где будет мило ворковать с ненавистным дядей Сэмом. Кто там еще остался? Жировик, пригрозивший расчехлить ядерную рогатку в сторону Израиля? Но это понты, он уж точно не суицидник, и своим зомбо-заводиком рисковать не станет. А вот пацанам отступать некуда. Позади – система, выстроенная отцами-застрельщиками и дедами-пытальщиками. На ней, родимой, держится полюс красного гегемона с веерной распальцовкой, от которой до сих пор впадают в ступор малохольные Гутерриши. Так что пацаны ударят обязательно. Вот только подготовятся хорошенько.

    Для того, чтобы избежать планетарной катастрофы, Запад должен объявить шах бандитам прямо сейчас, не дожидаясь их готовности к прямому столкновению. К примеру, дать Путину 5 дней на отвод всех своих подразделений с оккупированных территорий Украины. Если в ООН начнется вой – США могут приостановить свое членство в этой одиозной организации или даже выйти из нее, после чего – попросить штаб-квартиру ООН на выход. Пусть перебазируются в сектор Газы. Или в Москву – неважно. Пусть займутся делом, а не создают «белый шум» с зигованием Небензи. И в случае, если плешивец не уберет в означенный срок орды своих ублюдков – США и Британия совместно с ВСУ могут нанести такой всесокрушающий удар по позициям рашистов, после чего войну на территории Украины можно будет завершать вводом миротворческого контингента НАТО. Да, это – провокационный сценарий. И его можно реализовать именно сейчас, потому что сегодня пацаны вряд ли готовы реально нажать на ядерную кнопку. Они-то знают, что у них летает, а что – нет. Уже через полгода-год этот сценарий с высокой долей вероятности приведет к ядерному удару со стороны РФ. Но не сейчас. Сегодня и Путло не переучреждено, и сама система колеблется. Это – то самое окно возможностей, когда можно отвоевать Украину с меньшим риском получить ядерную истерику и полномасштабный махач – просто потому, что система пацанам дороже. А потеряв Украину, ей придется убирать плешивого и менять риторику, вновь прикидываясь миролюбивыми овечками. Этой отаре чертей, конечно, больше никто не поверит, и в поствоенный период можно будет сделать все для постепенной фрагментации империи. Но это лишь в том случае, если сегодня будет проявлена политическая воля и найдутся стальные яйца.

  • Фейкова інформація згодовується іранцям, як ексклюзив “з перших рук”

    Фейкова інформація згодовується іранцям, як ексклюзив “з перших рук”

    Найконсервативніша іранська газета “Kayhan” – рупор найбільш радикальних сил ісламістського режиму, редактор якої призначається самим аятолою Хаменеї, надрукувала статтю Джафара Блурі “Стати українцем”! Після її прочитання зрозуміло, що автор явно користувався московськими темниками та видумав неіснуючого українського політика, на “авторитетну” думку якого він спитається у своїх “висновках” про російсько-українську війну.

    Джафар Блурі починає свою статтю в газеті “Kayhan” з того, що “За останніми опублікованими звітами про цю війну, за цей період було вбито від 350 000 до 400 000 українських військових, і 120 000 з них загинули лише під час недавньої контратаки України проти Росії. Згідно з повідомленням одного з колишніх радників Пентагону Дугласа Макгрегора, наразі населення України скоротилося з 43 мільйонів людей до 19 чи 20 мільйонів! Стан інфраструктури країни також називають “критичним” і, за словами того ж експерта, “Україна повністю зруйнована”.

    Видаючи бажане для Москви і Тегерану за дійсне, та посилаючись на “авторитетного експерта” колишнього радника міністра оборони США Дугласа Макгрегора, який постійно озвучує і поширює наративи Кремля, розповідаючи про неминучу поразку України, автор статті навіть не намагався перевірити цю “достовірну інформацію” в авторитетних джерелах, адже йому потрібно було донести до іранського читача політичні фантазії, що в українців немає ніяких шансів, і вони вже програли Російській Федерації.

    Далі Джафар Блурі посилається на неіснуючу людину, пишучи, що “Український політик Дмитро Медведчук так пояснив причину жахливого зменшення населення: “Люди виїхали з України. Цієї осені кількість українців, які покинуть свою країну, зрівняється з кількістю тих, хто залишиться”. Це означає, що половина населення цієї країни втекла! І Макгрегор, і Медведчук, а також така важлива фігура, як Джон Міршаймер, казали, що Україна зазнає поразки від Росії”.

    Тут варто відразу додати, що цей професор Джон Міршаймер давно вже занесений до чорного списку Центру протидії дезінформації. Крім того, він є одним із головних проросійських рупорів в американському інтелектуальному середовищі. Московці і їхні симпатики постійно повторюють та тиражують його антиукраїнські тези. Суть яких зводиться до того – якась там Україна просто не має права на існування, і єдине з ким Сполученим Штатам потрібно рахуватися – це Російська Федерація.

    Можливо цей іранський писака просто чув колись про колишнього президента Російської Федерації Дмітрія Медвєдєва, і тому вирішив дані цього кремлівського персонажа об’єднати зі схожим українським прізвищем відомої колись в Україні особи. Хто ж там в Ірані зможе це перевірити на достовірність? А звучить це дуже солідно, мовляв, ось так думає сам “український політик Дмитро Медведчук”. Тобто ексклюзивна інформація отримана з України просто таки “з перших рук”.

    Блурі наголошує, що “Багато політиків та професорів політології та міжнародних відносин вважають, що ініціатором цієї війни є Америка, а коріння початку цієї війни сягає 2008 року та зустрічі в Бухаресті. У цій статті ми хочемо розглянути два моменти. По-перше, знайти відповідь на це важливе запитання, а інше – урок, який ми, іранці, можемо винести з цієї війни. Окрім цих двох відповідей, ми також маємо звернути увагу на те, що Росія є одним із традиційних і потужних конкурентів Америки, і що краще для Америки, ніж залучити цього потужного конкурента до війни та послабити його?! Психологи кажуть, іноді великі цілі породжують великі ризики!”

    З останнім твердженням важко не погодитися. Адже Іран дуже ризикує, ставши на бік Москви та постачаючи режиму Путіна зброю, яка необхідна йому для знищення Української держави. А також запустивши разом з Росією нову війну палестинських терористів з Ізраїлем. У терористичної Російської Федерації немає жодних шансів виграти це глобальне протистояння з країнами колективного Заходу. Це означає, що після прогнозованого програшу Кремля, Тегеран також опиниться у стані тих, хто програв. З відповідними негативними для себе наслідками, котрі з цього витікають.

    І це буде той найважливіший урок, який Іран або те, що від його територій залишиться, після необачного приєднання режиму аятолл до кремлівської кривавої вакханалії в Україні, обов’язково винесе з війни Росії в Україні.

    Далі газета “Kayhan” зазначає: “Усунути Росію з дороги, безперечно, є великою метою для Америки, тоді як ціна цього ризику вдарила по кишенях пригнобленого народу України та європейців, а не Америки! Американці не рахуються ні з друзями, ні ворогами для досягнення своїх цілей. Незважаючи на знання про те, що країна – навіть європейська – може бути знищена, 400 000 європейців були убиті, а 63 000 європейців загинуть у сувору зиму через енергетичну кризу, викликану війною, що привела Україну в це скрутне становище”.

    Препарування фейкової інформації під потреби і бачення Тегерану, і поширення серед іранців думки, що ініціатором війни Росії в Україні є Америка, вкотре доводять, що адекватно мислити іранські мулли вже не здатні. Вони свідомо вибрали для своєї держави паленого геополітичного партнера, а відповідати за цей вибір доведеться іранському народу.

    А закінчує стою статтю-обманку “Стати українцем”! Джафар Блурі наступним пасажем: “Війна в Україні затягнулася, тиск на уряди та народи Європи посилився. У цій ситуації НАТО, головне керівництво якого знаходиться у США, запропонувало українцям вихід. Рішення, яке викликало гнів українців. У НАТО сказали, Україні краще віддати росіянам частину своєї території, щоб закінчилася війна! Зверніть більше уваги на наступні речення: Україна, де половина її людей або втекли, або були вбиті, поранені та переміщені, країна, інфраструктура якої була повністю знищена, і Бог знає, коли вона знову зможе вистояти, тепер повинна віддати частину своєї землі, щоб закінчити війну. Що може бути більшим цього приниження?! Сьогодні Україна є дзеркалом уроку не лише для жителів Заходу, а й для всіх нас. Погортайте дати. Жодна країна не може існувати, залежачи від іншої країни. Жодна країна не зростала і не розвивалася, перебуваючи в фарватері рішень іншої країни. Кінець закоханості в Америку – це не що інше, як “українство”!

    Видаючи фальшивки московської пропаганди за рішення НАТО і Сполучених Штатів, Джафар Блурі справляє інформаційну панахиду за існуванням Української держави. Наводячи якісь божевільні шахрайські твердження про те, що в Україні “половина її людей або втекли, або були вбиті, поранені та переміщені, країна, інфраструктура якої була повністю знищена”, фейковий експерт з політики України намагається донести до іранського суспільства неминучість “страшної долі” для тих держав, які зробили свій вибір на користь приєднання до західної цивілізації.

    Проте і терористична Росія, і терористичний Іран, і терористичний палестинський ХАМАС – це явище одного порядку. Раніше Тегеран широко поширював публічно інформацію про те, що Ізраїль не має права на існування та має бути знищений. Тепер до цього списку іранські мулли долучили ще й Україну.

    До слова, варто нагадати, що в Києві продовжує функціонувати посольство Ірану в Україні, яке допомагає таким “експертам” з подібного штибу інформацією, та постачає пропагандистів необхідними матеріалами. І взагалі дуже дивно, що Іран, який разом з Північною Кореєю, нині є головним союзником Росії у війні з Україною, та активно допомагає Москві зброєю та інструкторами з використання іранських дронів “Шахедів”, що знищують українські об’єкти критичної інфраструктури, й досі має своє посольство в Україні. Це приблизно те ж саме, якби в Лондоні, під час Другої світової війни, весь час продовжувало працювати посольство Німеччини.

    Сьогодні Україна має повне право вважати Ісламську Республіку Іран співучасником російсько-української війни. І перефразовуючи цього іранського автора можна сказати “Кінець закоханості в Росію – це не що інше, як “іранство”!, з усіма наслідками, які з цього логічно виникнуть після неминучої поразки Російської Федерації.

  • Пекельне “свято”: що насправді трапилось зі 128 бригадою?

    Пекельне “свято”: що насправді трапилось зі 128 бригадою?

    Побачив новину, що міністр оборони Р.Умеров доручив провести розслідування щодо факту загибелі військовослужбовців 128 гірсько-штурмової бригади під час відзначення Дня ракетних військ і артилерії. Президент В.Зеленський підтримав намір міністра.

    А я не бачу, чого тут розслідувати?

    По-перше, урочисте шикування військовослужбовців на умовному плацу, як і будь-яке скупчення військовослужбовців, за умови наявності у агресора далекобійних засобів ураження — це очевидне кримінальне глупство, яке межує з посібництвом ворогу.
    По-друге, це армія, де все відбувається за наказом. Хто віддав цей злочинний наказ задля стовідсоткової показухи, встановити нескладно. І ця людина, а також ті, хто могли, але не вплинули на це згубне рішення, повинні бути терміново покарані згідно закону і уставу. Якщо вони вціліли після ворожої ракети.

    А от що насправді цікавить, то це статистика покарань винуватців подібних небойових втрат. Бо у Запорізькій области трапилася, на жаль, далеко не перша трагедія, де причиною є «людський фактор». Не певен, що покарані взагалі є, бо за старою радянською традицією могли зробити вигляд, що нічого особливого не трапилося.

  • Причини та відповідальність за трагедію у 128-й гірсько-штурмовій бригаді

    Причини та відповідальність за трагедію у 128-й гірсько-штурмовій бригаді

    1. Захід з нагородження групи військовослужбовців командування бригади призначило у селі Зарічне, яке знаходиться приблизно у 30 км від фронту. Зарічне є важливою трасою сполучення, тому перебуває у зоні уваги аеророзвідки ворога. Дрон противника тривалий час спостерігав як зосереджуються автомобілі у середині села і ворог завдав удар керованою ракетою. Судячи з руйнувань, це йомовірно була авіаційна ракета Х-59. Загинуло 28 військовослужбовців, понад 50 поранено.

    2. Відповідальність за обрання місця та часу нагородження в селі, яке добре проглядалось дронами – командира бригади та інших посадових осіб, хто ухвалював рішення разом з ним.

    3. Питання, хто несе відповідальність за відсутність попереджень про проліт російського дрону. Дрон на значній висоті залетів глибоко в тил, і про його маршрут мало пройти попередження або від радарів або від радіоелектронноі розвідки. Або не було засобів, або не було попередження від військ ППО та РЕБ, або попередження було, але командування бригади цього не врахувало. Це треба встановити. Можливо, коло відповідальних розшириться.

    4. Халатність з обранням місця проведення урочистостей є наслідком відсутності покарання посадових осіб за інші численні випадки скупчення особового складу, які призвели до кількох сотен жертв – удари по казармах 137-го батальйону у Миколаіві, 66-і бригади на полігоні у Чернігівській області, учбового центру в Яворові. Поки не буде визначений порядок зосередження особового складу та поки не будуть робити аналіз та карати за демаскуваня власних позицій. скупчення будуть продовжуватись.

    Відповідальність за життя підлеглих у нас не є справою честі. Війна все спише, так думають наверху.

  • Націю свідомо розколюють. Народ закипає. І це може завершитися тим, що Україні геть не треба

    Націю свідомо розколюють. Народ закипає. І це може завершитися тим, що Україні геть не треба

    Не добре для Держави, коли йде роздрай у військово-політичному керівництві.

    Не добре, коли політики, під час Війни за Незалежність, пхаються у військові справи.

    Не добре, коли закамуфльовані під патріотів корупціонери, верзякають про те, що «не можна критикувати владу під час війни».

    Не добре, коли Волонтерам «перекривають дихання».

    Не добре, коли єдність Нації свідомо розколюють та підіграють відвічному ворогу.

    Народ закипає… і це все може завершитися тим, що Україні, геть не треба…

    Знаю, що пан Бог милостивий і у нас, Українців, зберігається шанс приборкати свої мізерні амбіції, поставити інтереси

    Української Нації вище своїх особистих та перемогти одвічного московського ворога… і здобути омріяну Українську Самостійну Соборну Державу.

    Ми – хочемо перемогти, ми – можемо перемогти, ми – переможемо!

  • Путін повертає Росію в останні часи імперії

    Путін повертає Росію в останні часи імперії

    «Протоколи сіонських мудреців», ця «біблія» світового антисемітизму, як відомо, були замовлені російською охранкою, написані й вперше опубліковані російською мовою, але потім використані як справжній, а не сфальшований документ антисемітами всього «цивілізованого» світу. Їхнє видання спонсорував сам Генріх Форд, на них посилалися у респектабельній The Times та у нацистській Völkischer Beobachter. Цікаво, що у самій Російській імперії «протоколи» з їхньою складною теорією захоплення світу кагалом заколотників виявилися не дуже потрібними: царському урядові було достатньо організовувати процеси над учасниками «ритуальних убивств», а не розповідати неписьменному населенню про загадкові змови. «Протоколи» були розраховані насамперед на Європу, й тут їхні автори не прорахувалися – ця робота охоронного відділення переживе саму імперію і стане однією з важливих передумов для оформлення ідеології націонал-соціалізму.

    Антисемітські вибухи у Дагестані й інших республіках Північного Кавказу також розраховані насамперед на інший світ – тільки тепер не на християнський, а на мусульманський. Хай сам Путін і звинувачує в організації штурму аеропорту в Махачкалі Україну та США, але насправді «глобальний Південь» може переконатися, що Росія, як завжди, в авангарді подій і саме на її території, як колись у Рейху, зʼявляються оголошення із написом «Євреям вхід заборонено». Реакція російської влади на ціле захоплення аеропорту – подумати тільки! – та ще й на Північному Кавказі є додатковим доказом того, що «погром» був ретельно підготовленою спецоперацією. Журналісти The New York Times провели спеціальне розслідування, яке продемонструвало, що російські силовики заздалегідь знали про майбутні акції, а дагестанські (нібито) телеграм-канали повідомляли про їхню підготовку задовго до початку протестів. І навіть чутки про вигаданих «ізраїльських біженців» почали розповсюджуватися за два тижні до безладу. Але, як бачимо, ніхто навіть не спробував попередити пошук євреїв у готелях або штурм аеропорту. Хоча якщо ви спробуєте вийти на антивоєнний пікет у Махачкалі чи Нальчику, то зустрінетесь із ФСБ ще до того, як залишите домівку.

    Те, що Росія Путіна зараз провокує на Північному Кавказі, Росія царів і Сталіна намагалася спровокувати на всій території імперії. Це і є переспрямування народного гніву і відчаю, приниження й безперспективності, відчуття марно прожитого життя в антисемітизм. І це дійсно дається взнаки – погромами, побутовою ненавистю, дискримінацією і, зрештою, знищенням репутації «неблагонадійних» народів. Росії минулого було бажано, щоб «народами-антисемітами» вважали поляків або українців, бо вона готувалася до цивілізаційного зіткнення з ними й бажала, щоб ця боротьба виглядала як зіткнення порядку з анархією й цивілізації з варварством – ну а те, що головною рушійною силою погромів у «неросійських губерніях» виступав Союз російського народу, якось залишалося за дужками такої боротьби. Тепер Росія Путіна розуміє, що нової боротьби з народами Північного Кавказу їй також не уникнути, й окрім того, що створює свій позитивний образ для світу, який у Москві все одно вважають «світом варварів» й «чурок», готується ще й до нового зіткнення цивілізації з варварством, – а те, що організатори погромів родом із ФСБ, нікого не має бентежити.

    Коли після штурму аеропорту в Дагестані я сказав батькові, що Путін повертає Росію навіть не у Радянський Союз, а в останні часи імперії – бо я не міг собі уявити написів «Євреям вхід заборонено» у СРСР, батько відповів, що ми з ним жили у різних Радянських Союзах. У «його» Радянському Союзі часів підстаркуватого Сталіна він боявся йти зі школи додому, коли радіостанції волали про «лікарів-убивць» з єврейськими прізвищами.

    І я подумав, що у народженні євреєм є своє сумне щастя. Ти не докладаєш жодних зусиль, щоб відразу народитися термометром і по ставленню до себе усвідомити стан, у якому перебуває суспільство. І коли ти усвідомлюєш, що за погромницькими настроями стоїть не купка маргіналів, а ціла держава, яка водночас розповідає про свою «боротьбу з нацистами», ти можеш відразу усвідомити, якими метастазами суцільної ненависті вражені всі тканини такої країни. І хай я не можу виміряти температуру Путіна, про вічні хвороби якого роками пишуть спеціально створені для цього медіа, але температуру Росії, температуру її моральної агонії я можу виміряти з бездоганною точністю. І так, з цією білою гарячкою можна жити, жити довго, жити у запльованому підворітті з ненавистю до всього навкруги. Саме тому від цього хворого сусіда так важливо забарикадуватися, ізолюватися, відгородитися парканом до неба – якщо вже немає можливості ізолювати його самого.

  • Інтерв’ю і стаття Залужного в The Economist: три головні сигнали

    Інтерв’ю і стаття Залужного в The Economist: три головні сигнали

    – Війна з Росією перейшла в позиційну фазу. Це суворий, непопулярний, проте чесний діагноз. І це означає, що у обох сторін війни не має переваги для повної і остаточної перемоги, лінія фронту не буде суттєво змінюватись. Власне, вона мало змінюється вже майже рік, після звільнення Херсону. І ця ситуація може затягнутися на невизначений час. Це сигнал, в першу чергу, нашим західним партнерам. Але він важливий і для нас, щоб не було ілюзій і надмірних очікувань щодо швидкої перемоги у війні проти Росії.

    – Захід має визначитись зі своєю стратегією в цій війні. Стаття Залужного в Economist стала своєрідною і неформальною відповіддю групі американських конгресменів-республіканців, які звернулися з відкритим листом до Президента США з питанням як раз про цілі і стратегію США щодо війни між Росією і Україною. Стаття Залужного, звичайно, не писалася з такою ціллю (вона готувалася раніше), але з’явилася дуже своєчасно. Головнокомандувач Збройними Силами України чітко сформулював потреби ЗСУ, що саме можна і треба зробити для того, щоб змінити нинішню рівновагу сил у війні з Росією на користь України. Ми маємо вирватись з пастки позиційної війни. Однак, виходячи з тексту Залужного, ми не зможемо це зробити лише власними силами. Нашим західним партнерам замало зараз просто допомагати нам на мінімальному рівні, щоб ми просто не програли цю війну.

    – Що ми можемо і маємо зробити власними силами – «нарощування резервів». Якщо перекласти «п’ятий пріоритет» в пропозиціях Залужного на більш просту і пряму мову, то йдеться про більш ефективну і масштабну мобілізацію. Ми не можемо виграти війну силами тільки тих хлопців і дівчат, які вже воюють в Силах Оборони України. І це вже сигнал для українського суспільства. Від себе додам, що це сигнал і для деяких підлеглих Залужного, яким можна і просто віддавати накази. Справа в тому, що система воєнкоматів підпорядкована командуванню Сухопутних сил. Але ця система, судячи з усього, і досі залишається радянською за своєю сутністю, морально і фізично застаріла. Міняти треба не воєнкомів, а саму систему призову і мобілізації в армію. А це вже має бути рішення РНБО. Як це зробити – треба думати військовим експертам.

  • Битва за Авдіївку. Виникла реальна загроза втратити місто

    Битва за Авдіївку. Виникла реальна загроза втратити місто

    Битва за Авдіївку 2 листопада: склалась критична обстановка та виникла реальна загроза втратити місто

    Обстановка:

    Сьогодні російські війська перетнули лінію залізної дороги біля села Степове та почали штурмові дії біля самого села н півночі від Авдіївки. Російська піхота закріпились за залізницею, накопичується для розширення плацдарму та для атаки на Авдіївський коксохимічний завод – ключовий комплекс споруд, який контролює підступи до Авдіївки. Захоплення заводу буде означати поступове, але невідворотнє складання оборони та захоплення міста. Раптом виявилось, що за час війни у Авдіївці жоден керівник не побудував тилової лінії оборони, і окапуватись треба зараз, готових позицій нема.
    Продовжуються штурмові дії росіян південніше Авдіївки, де вони розширюють прорив в районі пісчаного кар’єра біля села Опитне, що є другим напрямком охоплення Авдіївки. Тут загроза також посилюється.

    У бойових діях безпосередньо у місті Авдіївка українські війська мають успіх. 110-та механізована бригада майстерно відбила усі атаки росіян, повністю відновила кілька позицій, які ворог захопив під масованих штурмів 10-19 жовтня, і навіть покращила свої позиції на деяких напрямках. Загрози заходу противника у місто на даний момент нема.

    Чому Авдіївка – тактична пастка для росіян?

    Зараз багато хто згадає сценарій втрати Северодонецьку, Лисичанську, Соледара та Бахмута. Але ситуація в Авдіївці в тактичному плані відрізняється.
    По-перше, 110-та механізована бригада демонструє виняткову боєздатність та надійно втримує місто, не дозволяючи противнику зачепитись за міську забудову. Противник просувається північніше та південніше від позицій бригади.

    По-друге, наші війська мають набагато більш вигідні в плані тактики позиції, і добре тримають фланги прориву. Російські війська наступають північніше Авдіївки по вузькому коридору у низині шириною до 4 км. З цього коридора вони намагаються перерізати наші шляхи постачання до авдіївки шириною у 8 км. Більшість ротацій та резервів противника зазнає ураження ще під час висування, оскільки українські війська надійно утримують фланги, та контролюють панівні висоти зі зручними секторами обстрілу. Російська піхота несе значні втрати, і ворогу вести наступ та утримувати позиції набагато важче ніж нам оборонятись.

    По-третє, якщо стабілізувати оборону північніше Авдіївки, то навіть у позиційній обороні російські війська будуть нести втрати, у рази вищі за наші. Обстановка під Авдіївкою для російських військ несе набагато більше ризиків, ніж для нас.

    По-четверте, російські війська не мають великої чисельної переваги, українці мають значну кількість людей та техніки.

    По-п‘яте, росіяни наступають виключно піхотою без бронетехніки, оскільки техніку наші війська ефективно знищують. Ворог вразливий.
    Але щоб використати усі переваги нашого становища потрібно стабілізувати оборону.

    Що робити?

    У нашого командування є кілька сценаріїв дій.

    Перше. Бахмутсько-соледарський сценарій – шукати якісь підрозділи та направляти їх одне за одним у “контратаки”, тобто лобові зіткнення з наступаючим противником, які зводяться до швидкого розміну живої сили та на тимчасово обладнані рубежі, де піхота якось має сама зариватись, що призводить до швидкої втрати боєздатності. Рахувати наші сили за кількістю людей за звітом БЧС та по кількості прапорців на карті. Усі просування противника виправдовувати його великою перевагою в силах, а не недоліками управління. Головне тут постійно доповідати, що робиться усе можливе, а зусилля по відновленню становища докладені.

    Друге. Нормальний сценарій. Повернути управління військами південніше та південніше міста до рук командування 110-ї бригади, яке володіє обстановкою та має відповідальність за результат, як це і було раніше під час основних штурмів. Потрібна єдина система застосування засобів розвідки, єдина система застосування засобів ураження. Передати для закріплення на заводі як мінімум два батальйони, з відповідальними командирами з адекватним бойовим досвідом та авторитетом. Командування частин, які не здатні побудувати оборону у напрямку Степове треба негайно міняти на більш перевірених та більш досвідчених. Такі комбриги та комбати у резерві ГШ є. Щодо якості резервів: якщо хтось думає, що батальйон – це будь-який натовп з шестисот мобілізованих з випадковими командирами на чолі, то це так не працює, резерви потрібні не випадкові, а керовані. Перевагу у війні створюють саме командири тактичної ланки.

    Стабілізація оборони дозволить з усіх боків обжати російський плацдарм в районі Степове та заводу, та налагодити планомірне знищення російської піхоти. Хай сидять там як у тирі. У тій низині вони не зможуть накопичити сили, і це буде великий тір для наших гармат.
    Верховний Головнокомандувач Зеленський провів багато засідань ставки по Авдіївці. Але передусім треба відверто сказати – криза навколо Авдіівки не є наслідком виключно великої переваги росіян – це також і криза наших деяких управлінських рішень ті підходів, які не дають нам можливість реалізувати свої переваги.

    Для громадянського суспільства:

    Якщо ми хочимо зберегти Авдіївку – значення якої набагато вище навіть за Бахмут, нам потрібно допомогти воїнам 110-ї механізованої бригади максимальною кількістю дронів та потрібен монтаж відеокамер спостереження на різних об’єктах. В наших силах перетворити кризу у перемогу, потрібна максимальна концентрація зусиль.

  • Туманне майбутнє Арестовича

    Туманне майбутнє Арестовича

    Скоро президенту України Зеленському стане нудно без Арестовича. Колись Арестович, одночасно, заміняв йому всю політику і 95 квартал. Але Єрмак вчасно розпізнав, “розчавив” і викинув Арестовича з офісу. Зараз же Зеленський інстинктивно відчуває, як не вистачає чесних компетентних людей навколо себе, як стискається коло надійних друзів, що далі правити Україною стає все складніше і важче.

    Ймовірно, Зеленський упросить Єрмака повернути Арестовича в офіс і дати йому трибуну в підконтрольних ЗМІ. Зеленський його пробачить і ще раз покличе на допомогу, адже країні потрібен не тільки Арестович і Єрмак, а й Зеленський – надовго.

    Арестович ліниво погодиться і розповідатиме своїй аудиторії, що він, як психолог, повірив у світле, повоєнне майбутнє Зеленського. І під час президентської кампанії, в своїх багатогодинних телепроповідях, Арестович м’яким вкрадливим голосом буде натякати телеглядачам, що “іншого не дано”, що “у нас немає вибору”, що “коней на переправі не міняють”, а рейтинг двічі кандидата в президенти обов’язково злетить вгору.

    Він сміливо переконуватиме, що після виборів ми, як диво, побачимо нового свіжого президента Зеленського без негативного минулого оточення і без нових помилок.

    А потім після невдалих виборів, Арестович розповідатиме, що він спеціально під час виборчої кампанії вів Зеленського в політичний глухий кут.

    Зате, який це буде політичний спектакль двох колишніх акторів, які стали політиками в смутний і небезпечний час.

  • Ракетний терор РФ. Підсумки жовтня та прогноз на листопад

    Ракетний терор РФ. Підсумки жовтня та прогноз на листопад

    Підрахунок ракет. Підсумки жовтня.

    Атаки з кількістю ракет більше 10.

    Масованих атак у жовтні не було.

    За місяцями:

    жовтень – 191 ракета
    листопад – 183
    грудень – 236
    січень – 94 (72)
    лютий – 111 (95)
    березень – 78 (48)
    квітень – 27 (23)
    травень – 205 (154)
    червень – 213 (160)
    липень – 159 (89)
    серпень – 131 (110)
    вересень – 117 (92)
    жовтень – 53 (0)

    У дужках вказано кількість ракет «Калібр», Х-101/555, які зазвичай є основою масових залпів. С-300 до цієї статистики не входять.

    Мої міркування

    1) Незважаючи на те, що в жовтні не було великих атак, майже щодня були дрібні, по 1-3 ракети.

    Канал Повітряних сил справно повідомляв про тривоги, але далеко не завжди давав зведення із зазначенням кількості та виду ракет. Тому доводилося брати дані у місцевих адміністрацій і моніторингових каналів.

    Майже всі «жовтневі» ракети в статистиці – Х-59, балістичні та крилаті «Іскандери».

    2) У жовтні не було жодного пуску ракет Х-101/555 і «Калібр».

    Якщо за підсумками попередніх місяців я писав, що не бачу накопичення цих ракет, тому що РФ запускала приблизно таку саму кількість, яку здатна виробляти (90-100 на місяць), то в жовтні накопичення, вочевидь, проводилося.

    Тобто теоретично в листопаді РФ може атакувати не сотнею ракет, а двома сотнями, а потім все одно скотитися до режиму «до ста на місяць». Ну або розмазати накопичену сотню по декількох місяцях.

    3) Нагадаю, що у 2022 російські атаки інфраструктури почалися 10 жовтня, а пік припав на грудень.
    У ті місяці запускалося близько 200 ракет. Трохи менші кількості були в травні-червні 2023 року. Тож чогось надприродного ми не побачимо.

    Щоправда, зараз у РФ більше Шахедів, але і ми з ними справляємося краще, ніж рік тому.

  • Остання ставка Путіна. Чи зіграє вона?

    Остання ставка Путіна. Чи зіграє вона?

    Захід потрапив у пастку. Там побоюються, що Росія виграє війну, але ще більше бояться надати Україні підтримку, необхідну для того, щоб Російська Федерація програла війну. Західні політики нагадують людей, які сидять верхи на парканах з колючого дроту: в який бік ти б не сунувся, це закінчиться болісною ситуацією. Стратегічна нерішучість створює потенційно програшну позицію для Заходу, і Путін це знає.

    Виникли парадоксальні обставини, коли багато з тих, хто приймають рішення у Сполучених Штатах і об’єднаній Європі, вважають, що якщо Україна переможе, то почнеться ядерна війна. Зробивши такий помилковий висновок, вони продовжують проводити політику щодо України саме в цьому руслі.

    Насправді ситуація є діаметрально протилежною. Якщо б перемогла Російська Федерація, то гарантованим є те, що Путін далі нападе на одну або відразу на декілька країн–членів НАТО. І саме це буде початком Третьої світової війни, яка дійсно стане ядерною. А Китай координуватиме атаку на Тайвань з новим російським вторгненням у Європу.

    Від початку головною метою НАТО було не дати марксистсько-ленінській комуністичній Росії та її союзникам з Варшавського договору захопити Західну Європу. Ця місія припинила своє існування після розпаду Радянського Союзу та усунення комуністичної партії від влади. Але в Америці та Європі необачно повірили в те, що Російська Федерація дійсно може стати демократичною, і тепер наслідки цієї трагічної помилки ми бачимо в Україні.

    Північноатлантичний альянс явно не був повністю готовим до російського вторгнення на територію суверенної держави Україна. Хоча Москва давно вже не приховувала свої претензії на світову гегемонію та цілеспрямовано шукала собі у світі союзників серед терористичних режимів.

    Теперішню стратегію Путіна можна визначити таким чином: не програти війну Україні до президентських виборів 2024 року у Сполучених Штатах. Російський диктатор чекає на зміну влади у Вашингтоні та на тріщину в коаліції Заходу, яка підтримує визвольну війну України з імперською Росією. Сподіваючись на те, що в разі свого приходу на президентську посаду Дональд Трамп швидко визнає українську державу зоною стратегічних інтересів Москви.

    “Україна не програє, доки Америка залишається відданою своїй обороні”, – сказав Джон Нагл, підполковник армії США у відставці, який нині викладає бойові дії у Військовому коледжі армії США. “Україна зараз стикається з найбільшою загрозою не з боку Росії, а через політичну дисфункцію у Вашингтоні”.

    США зробили дуже багато для підтримки України. Але потрібно більше

    Можна впевнено сказати, що сьогодні Америка опинилася перед визначальним вибором. Адже процес руйнування глобального впливу США підірве міжнародний порядок і нівелює усі попередні американські геополітичні досягнення, яких було здобуто після закінчення Другої світової війни. У разі програшу України Російській Федерації весь світ впаде в темряву тоталітарного деспотизму, тому українській програш стане й американським програшем.

    Америка зробила дуже багато для підтримки України, але їй потрібно зробити ще більше, щоб переконатися, що Україна швидше виграє свою боротьбу з підступним московським загарбником.

    Ті персони в американському політикумі, які зараз блокують адміністрації президента Джо Байдена можливість продовжувати надавати багатосторонню допомогу Україні, мали б пам’ятати наступне. Росією править вождь в стилі мафії, що розпочав злочинну агресивну війну проти цивілізованої країни Східної Європи, яка нічого не зробила, щоб спровокувати її, має бажання об’єднатися з демократичними країнами Європейського Союзу і не хоче ставати частиною нової Російської імперії, як того прагне диктатор, що збожеволів від вседозволеності.

    Путін дав зрозуміти, що він не поважає ні попередні договори, підписані Російською Федерацією з Україною, ні принципи Статуту ООН щодо поваги суверенітету націй. Для нього важлива можливість розширити територію Російської Федерації шляхом незаконного захоплення українських земель. Він і на дух не переносить демократію, оскільки її запровадження в Росії означало б втрату влади ним і його подільниками, які всі міцно пов’язані між собою спільними злочинами.

    І якщо йому б вдалося якимсь чином досягнути успіху у війні, яку він зараз називає війною проти Заходу, він міг значно розширити свою владу та вплив у Європі, заохотити однодумців-диктаторів у всьому світі та поставити під загрозу вільні економіки та демократичні уряди на Європейському континенті. Іншими словами, він становить найбільшу загрозу світовій безпеці з часів свого попередника Адольфа Гітлера.

    Зараз успішне продовження української оборони у кривавій війні з Московією визначається тим, чи вдасться президенту Джо Байдену і його команді продавити Конгрес на продовження фінансування допомоги українській державі.

    І все, що станеться після цього, залежатиме від того, чи Україна досягне додаткового успіху на полі бою, і, зрештою, від результатів наступних президентських виборів в Америці. На жаль, ці два фактори знову працюватимуть один на одного. Білий дім має усвідомити це та бути готовим бути менш консервативним щодо зброї, яку він готовий надавати Україні. Наступні 6-12 місяців стануть повністю вирішальними не тільки для подальшої історичної долі України, але й для Америки – це визначить, чи залишиться вона світовим лідером і чи західна цивілізація визначатиме пріоритети подальшого розвитку людства й надалі.

    Радикали в Республіканській партії голосують за геноцид українців

    Насторожує те, що Путін і деякі радикально налаштовані представники Республіканської партії вже певний час використовують у своїх промовах ті ж самі політичні обґрунтування. Ніби запис одних і тих самих промов копіюється знову і знову. Як взагалі могло статися, що вони у боротьбі за те, щоб припинити фінансову і військову допомогу Україні, використовують однакову інтерпретацію цієї теми? А їхня аргументація щодо необхідності швидкого закінчення російсько-української війни має такий вигляд, ніби це саме Україна напала на Росію.

    Радикально налаштовані проти допомоги Україні члени Республіканської партії мали б добре подумати над тим, що може статися, якщо раптом Сполучені Штати перестануть надавати допомогу Україні.

    А саме:

    1. Україна зрештою програє війну, в якій її громадяни віддали все, що мали, щоб уникнути поглинення тоталітарною Росією.

    2. Причиною стануть США не лише через те, що вони не змогли надати підтримку, але й тому, що вони відповідальні за угоду 1994 року. Саме вони спонукали Україну відмовитися від власної ядерної зброї, відсутність якої зараз загрожує існуванню української держави.

    3. Жодна країна, ніколи і ні за яких обставин, більше не буде довіряти жодним гарантіям безпеки, яку їм надають США.

    4. Ті політики-республіканці, які хочуть назавжди перекрити будь-яку допомогу українцям у такий трагічний для нас час, мусять розуміти, що саме на їх совісті буде розпад державності України, зачистка спецслужбами Росії патріотично налаштованих громадян, звірства росіян проти мирного населення, контраційні табори та заміщення українського населення в окупованій країні на етнічних росіян.

    5. Радикали в Республіканській партії голосують за геноцид українців в ХХІ столітті, з усіх сил допомагаючи Путіну завершити його реалізацію в Україні.

    Виявляється, що ті ж самі республіканці, котрі завжди виступають за міцну обороноздатність своєї країни, показують, що їхньою єдиною метою є фінансування великого американського військово-промислового комплексу. Водночас вони відмовляють у допомозі тим, хто воює за збереження існування своєї нації.

    Коли Путін говорить, що хоче відродити СРСР, то тут він, як завжди, бреше. Диктатор намагається відродити царську Росію з собою в якості царя. Він може озвучувати будь-які виправдання свого вторгнення в Україну, але в основному це крок до реалізації його бачення ролі “історичної” імперської Росії. Для нього взірцем стала не більшовицька революція, а у пошуках свого ідеалу він озирається на спадщину російських царів.

    Цей геополітичний маніяк просто таки одержимий ідеєю знищення України. Як сказав нещодавно Путін щодо розв’язаної ним війни в Україні, цьому “ми першочергову увагу приділяємо. Із цього починається день, і цим закінчується”. Російсько-українською війною, крім всього іншого, він намагається прикрити майже двадцятип’ятирічне пограбування його режимом Росії. Після чого Російська Федерація стала ще більше регресивною та економічно невдалою державою. І щоб утриматися при владі, узурпатор сьогодні готовий на все. Тому зупинити його потрібно в Україні, а не чекати, коли він піде війною на інші європейські держави.

    Сталося так, що пропутінськи налаштована частина республіканців своїм голосуванням тимчасово передала у Конгресі тактичну перемогу Росії, відмовивши Україні в очікуваній допомозі. І за дивним збігом обставин, трапилося це у 85-ту річницю підписання Мюнхенської угоди 1938 року, найбільш ганебної змови за всі часи. Яка в результаті призвела до Другої світової війни та мільйонів людських життів, втрачених на ній.

    Дуже дивує те, що Республіканська партія, котра в часи холодної війни послідовно та цілеспрямовано боролася з комунізмом і тоталітарним СРСР, безумовно, найбільше зробила для розпаду тоталітарної імперії, завжди підтримувала українців у їхньому прагненні назавжди позбутися російського імперського ярма і відновити свою державність, тепер виступає ледве не корисним інструментом для відтворення нової Російської імперії.

    Імперії, спрямованої на поразку Сполучених Штатів, як провідної політичної та економічної сили у світі та припинення процвітання американського народу, що автоматично йде за цим.

    Можна сказати, що радикально налаштована частина Республіканської партії добилася в Конгресі не тільки припинення допомоги Україні, вона створила ситуацію, котра здатна вилитися довгостроковими несприятливими наслідками для Америки та спричинити політичну девальвацію всього, за що вона завжди виступала.

  • З пекла вирвався новий Гітлер

    З пекла вирвався новий Гітлер

    Терористична атака ХАМАС на Ізраїль та спроба Ізраїлю захистити себе запустили глобальні процеси у світі. Тектонічні плити зрушили з пекла вирвався новий Гітлер, на цей раз колективний.

    Далі текст мовою оригінала.

    Историческая рифма: в этот день, 30 октября 1961 СССР произвёл взрыв самой мощной бомбы в мировой истории: 58-мегатонная водородная бомба («Царь-бомба») была взорвана на полигоне на острове Новая Земля посредством сброса с самолёта Ту-95В на ядерном полигоне «Сухой Нос». Воспоминания об этом событии, притягательный образ «Царь-бомбы» греют души вурдалаков во власти, порождают грёзы Симоньян, Ковальчука и им подобных о том, как бы повторить, а может и превзойти тот взрыв и напугать Запад. Ни повторить, ни напугать не получается, империя сдулась и порядком обветшала…

    Ко дню сегодняшнему.

    В мире прямо сейчас происходит попытка устроить всепланетный еврейский погром. Он начался 7 октября нападением ХАМАС на Израиль. Затем погром переместился в здание ООН, где ГА не смогла принять резолюцию Канады об осуждении террористической атаки ХАМАС на Израиль – документ не получил 2/3 голосов. Вот страны, которые проголосовали против резолюции об осуждении массовой резни, которую устроил ХАМАС 7 октября 2023 года:

     

    Алжир, Бахрейн, Бангладеш, Беларусь, Центрально-Африканская Республика, Боливия, Чад, Конго, Коморы, Китай, Египет, Гамбия, Гвинея, Гайана, Индонезия, Иран, Ирак, Кувейт, Киргизия, Ливия, Ливан, Малайзия, Мальдивы, Мали, Мавритания, Казахстан, Иордания, Марокко, Намибия, Никарагуа, Нигер, Оман, Пакистан, Катар, Российская Федерация, Саудовская Аравия, Сенегал, Сомали, ЮАР, Шри-Ланка, Судан, Таджикистан, Сирия, Тунис, Турция, Уганда, ОАЭ, Танзания, Йемен, Зимбабве.

    Это страны-погромщики, среди которых – все мусульманские страны и несколько немусульманских, в том числе Россия, Беларусь, Китай и ЮАР. Вот такой интернационал стран погромщиков, власти которых считают, что можно просто так прийти в страну и убить полторы тысячи людей просто потому что они евреи. И за это организация убийц не заслуживает простого осуждения. Еще раз. Не наказания, а простого осуждения.

    А до того, как ГА не поддержала резолюцию Канады об осуждении ХАМАС эта же ГА поддержала резолюцию Иордании, в которой от Израиля требовалось прекратить сопротивляться. Резолюция, в которой ничего не говорится о нападении ХАМАС, а только о том, что вот прямо сейчас, когда Израиль пытается защищаться и ликвидировать ХАМАС, угрожающий его существованию, надо прекратить это делать. Если прочитать текст этой резолюции, то получается, что злобные израильтяне ни с того ни с сего напали на мирных палестинцев, которые никого не трогали и тихо возделывали свои виноградники…

    За это проголосовали 120 стран, в том числе помимо стран-погромщиков, то есть тех, кто отказался осуждать ХАМАС за террористическую атаку на Израиль, добавились крупнейшие страны Латинской Америки: Бразилия, Аргентина и Мексика, а также такие Европейские страны как Франция (!), Испания (!) и Армения (!).

    Все остальные страны ЕС – среди 45 застенчиво воздержавшихся. То есть, власти ФРГ, Италии, Польши, всех Скандинавских стран, Украины (!) не сказали «нет» лицемерной резолюции, в которой Израилю отказывалось в праве на сопротивление погрому.

    Против погромной резолюции выступили всего 14 (четырнадцать) стран. Вот они: Фиджи, Микронезия, Науру, Папуа Новая Гвинея, Тонго, Маршалловы острова, Израиль, США, Австрия, Венгрия, Хорватия, Чехия, Гватемала, Парагвай. То есть если не считать те 6 стран Океании, которые, несмотря на деколонизацию, находятся в сильной зависимости от США, остаются сами США, Израиль, четыре европейские страны и две латиноамериканские. И это все. На всю планету 14 стран против погрома.

    А погром тем временем разгорается на улицах многих городов планеты. В Турции по словам Эрдогана прошел полуторамиллионный митинг.

    Эрдоган выступая на этом митинге обещал Израилю: «однажды мы ночью внезапно придем к вам». Напомню, это произносит руководитель страны, которая в 1915 году устроила геноцид армян, а слова эти обращены к народу, пережившему Холокост. Речь Эрдогана в целом заслуживает внимания. Вот небольшой фрагмент:

    “Эй, Запад! Я обращаюсь к вам! Вы хотите войну между крестом и полумесяцем? Тогда знайте, этот народ жив, этот народ стойко стоит. Кем мы были в Ливии, кем мы были в Карабахе, мы будем такими же на Ближнем Востоке…

    Еще сто лет назад Палестина для нас была то же самое, что и Адана, Газа была частью наших территорий, которую мы даже не предполагали потерять…А теперь резня в Газе – это целиком и полностью детище Запада…

    Израиль, как ты оказался здесь? Как ты сюда попал? Ты оккупант. Ты группировка, а не государство. Запад тебе чем-то обязан. А мы тебе ничем не обязаны. Поэтому мы так спокойно говорим эти вещи. К сожалению, каждая страна на Западе тебе чем-то обязана».

    После этих и ряда других заявлений Эрдогана министр иностранных дел Израиля Эли Коэн распорядился отозвать израильских дипломатических представителей из Турции с целью переоценки израильско-турецких отношений.

    В России же погром разгорелся в республиках Северного Кавказа. Вот неполный перечень погромных мероприятий.

    В Нальчике неизвестные подожгли строящийся еврейский культурный центр.

    Перед домом правительства в Черкесске собрались несколько сотен местных жителей, которые обратились к властям Карачаево-Черкесской республики с требованием “выселить всех евреев с их земли” и “не пускать на территорию региона приезжих из Израиля. Сотни жителей дагестанского Хасавюрта вышли на улицу, откликнувшись на призыв поджечь отель, в котором якобы остановились израильские беженцы”. Граждане собрались у отеля “Фламинго” с наступлением темноты. Пытаясь успокоить собравшихся, полицейские согласились запустить нескольких человек внутрь – чтобы те убедились в том, что в гостинице нет евреев. Один из крупнейших дагестанских тг-каналов тем временем призвал проверять каждую гостиницу в регионе на предмет евреев-постояльцев.

    Испуганные владельцы гостиницы для успокоения погромщиков вывесили вот такое объявление:

    Это не Третий рейх 1940 года. Это 2023-й год в России.

    Хасавюрт. Некоторые СМИ пишут, что нашлись люди, которые спрятали евреев, живших в местных отелях. Если так пойдет дальше, в РФ могут появиться Праведники мира…

    Самый крупный погром случился в Дагестане, в Махачкале и Каспийске.

    Вчера в программе «МЕДИАФРЕНИЯ-21» я показывал некоторые видео этого погрома,…..

    Вот еще одно, как погромщики в поисках евреев громят аэропорт:

    ВИДЕО

    Обитатели российского ТВ с угрожающей интонацией вопрошали, а кто же все это устроил?

    И тут Ксения Собчак все объяснила:

    «А кто подливает тут масла в огонь? Все уже знают, что связанный с Ильёй Пономарёвым (иноагент) телеграм-канал призывал участников к насилию в аэропорту, они же обещают устроить массовые антиеврейские протесты. Пономарёв живёт в Киеве, очевидно на чьи деньги он развивает эти проекты, с какими спецслужбами сотрудничает. И в это самое время президент Зеленский говорит о том , что «российский антисемитизм носит системный характер». Заявление делается ровно в тот момент как подконтрольные Украине тг-каналы подливают масла в огонь, который разгорелся в Махачкале. Президент страны, в которой есть проспект Шухевича и который никак не осуждал выступление нациста в парламенте Канады, говорит про системный антисемитизм. Мда».

    Когда я это прочитал, чуть не лопнул от гордости. Я ведь с этим самым Ильей Пономаревым знаком, пусть не близко, врать не стану, но общались, даже, кажется на «ты» перешли. А ведь если верить Собчак (а как же ей можно не верить!) Илья Пономарев – самый могущественный человек в мире. Кто еще способен, сидя в Киеве, устроить погром в Дагестане?

    Если серьезно, слова Собчак – пустяк на фоне происходящего. Я их привел для памяти, чтобы не затерялось. Когда в следующий раз кто-то типа Максима Каца станет доказывать, что Собчак это оппозиция Путину и с ней можно взаимодействовать. Так вот, процитированные мною слова Собчак – 100%-е доказательство того, что она точно такой же боец путинских медийных войск как Соловьев, Симоньян или Скабеева, только служит в другом подразделении, но всегда готова выполнить любой приказ, в том числе и такой нелепый и позорный как этот…

    Технология организации погрома в Дагестане и других республиках Северного Кавказа – дело нехитрое. Достаточно дать команду муллам чтобы они в своих мечетях устроили вой по братьям по вере, которых убивают проклятые евреи. А поскольку с времен СССР все священники (или почти все) были на крючке КГБ (сейчас крючок перешел к ФСБ), то там, в этой российской части мусульманского мира с исполнительской дисциплиной все в порядке и команды выполняются без обсуждения…

    И только не надо про религиозную солидарность, которую погромщики внезапно испытали к палестинцам. Где была эта солидарность, когда Путин в Сирии бомбил Алеппо и бросал бомбы на головы мирных граждан Сирии, устроив там настоящий геноцид вместе со своим подельником Асадом? Почему эти толпы погромщиков не обыскивали гостиницы в поисках китайцев, когда Китай много лет уничтожает уйгуров – таких же мусульман?

    Война, развязанная Путиным против Украины, террористическая атака ХАМАС на Израиль и попытка Израиля защитить себя запустили глобальные процессы в мире. Тектонические плиты сдвинулись из ада вырвался новый Гитлер, на сей раз коллективный. Но коллективный характер этого нового Гитлера, его многоликость не должны скрыть тот факт, что в структуре этого коллективного зла есть ядро, внутренний источник активности, приводящий в движение всю махину. И это путинский фашистский рейх, с уничтожением которого зло в мире, конечно, не исчезнет, но оно сильно сократится в размерах и в активности…

  • Про Арестовича та поразку у війні

    Про Арестовича та поразку у війні

    Підступний Ютуб останнім часом регулярно підсовує мені фрагменти виступів О.Арестовича. Дещо послухав.

    Так, розумію реакцію багатьох: та шо розумного може сказати та «Люся»?! Ви знаєте, а я у принципі згоден з загальним діагнозом Арестовича: зараз ми діємо таким чином, що наближуємо не славетну перемогу, а ганебну поразку України. Ганебну, бо на початку вторгнення українці продемонстрували здатність бити більш потужного агресора за рахунок ініціативи, винахідливості і згуртованості. Але, як виявилось, ми адаптуємося до нових умов війні повільніше і незграбніше, ніж наш велетенський ворог.

    Також згоден, що в нас проявилося безліч абсолютно неприйнятних речей, починаючи від ігнорування демократичних прав і свобод і закінчуючи цинічною корупцією, яка тотожна мародерству. А влада не просто не хоче з цим боротися, владу, схоже, все влаштовує.

    Поразка у цій екзистенційній війні призведе до зникнення сучасної Україні з політичної карти світу на невідомий, але вельми довгий проміжок часу. І оскільки всі важелі влади під час війни зосереджені в офісі президента Володимира Зеленського, то він і несе всю відповідальність за результат війни.

    А от з рецептом лікування від Арестовича я не згоден повністю. Він поки що прямо не каже, але прозоро натякає: оберіть замість втомленого Зеленського мене — розумного та енергійного — і я вам все зроблю: і перемогу, і мир, і відбудову, і процвітання. А от як саме зробить — мовчить.

    В мене виникає відчуття, що ми в черговий раз ризикуємо станцювати національний гопак на граблях і обрати ще одного фахівця розмовного жанру. У якого є суто емоційне відторгнення того, що відбувається у країні, а от методи виправлення вкладаються у якійсь примітивний гег.

    Ми ж пам’ятаємо: щоб досягти миру, треба припинити стріляти. Так-так… А щоб подолати корупцію, треба припинити красти. А щоб жити вічно, треба припинити вмирати…

    Насправді, для термінового корекції ситуації нам потрібні рішучі, але продумані виважені кроки. А також серйозні інституційні зміни у всій конструкції української влади. І перше без другого не дасть стійкого ефекту.

    Тобто, потрібно розробити і впровадити ряд важливих документів, включно с новою Конституцією України. Інакше все так і залишиться на рівні емоційного розуміння, але владної імпотенції.

    Допоки Арестович чи хтось інший не буде чітко, з розумінням справи (як зараз критикує владу), розповідати про практичні кроки побудови демократичної України, відродження її економіки та ВПК, це буде чергова профанація. Чергове розчарування (це не тільки про ВОЗа!). Чергова втрати часу, якого вже не залишилося.

    P.S. Розумію, чому росія випереджає нас у літаках, ракетах і танках. Но не здатен осягнути, як вона може переважати нас у безпілотниках, яких в неї на початку війни майже не було.

  • Обкладинка Time – сигнал, який не можна ігнорувати

    Обкладинка Time – сигнал, який не можна ігнорувати

    Виявляється, обложки журналу Time бувають різні. І якщо одні нагадують бурю аплодисментів, у яких приємно купатися, то інші – холодний душ, який має протверезіти.

    Несправедливо? Перекручування дивним журналістом? Нерозуміння? До кожної дивної деталі в цій статті можна ставитись саме так. Але не до всього разом. Все разом, у поєднанні з обкладинкою, це вже щось більше. І це такий сигнал, який не можна ігнорувати.

    Стаття і обложка Time – це і про причинно-наслідкові зв язки.

    Якщо дуже довго ігнорувати побажання партнерів, від яких ти залежиш, наприклад у царині боротьби з корупцією, то потім якось дивно на них ображатися, коли вони не вистрибують із штанців щоб тобі допомогти. Якщо партнери постійно повторюють про корупцію і бачать, що їх не чують, вони втомлюються. І втомлюються набагато швидше, ніж могли б.

    Це ж логічно.

    І так, від нас чекають перемог. І не всі перемоги від нас залежать. Перемоги на фронті залежать як від західної допомоги, так і від дій ворога. Який не є слабким. І гарантувати перемоги там неможливо. І може здаватись не справедливим, що Захід чекає від нас перемог і робить для цього всього, що потрібно.

    Але перемоги на теренах боротьби з корупцією цілком і повністю в наших руках. Жоден Путін тут не завадить. Для цього не потрібні F16. Вистачило б політичної волі.

    І якось дивно ображатися, коли запити союзників у цій царині ігнорувалися, що змінило їх ставлення. І як можна тепер ображатися на зміну такого ставлення? Хіба мало було моментів, коли здавалось, що в Києві приймаються рішення, які виглядають як плювок у наших партнерів? Війна все спише? Як виявляється, ні. І пора це прийняти. І діяти відповідно.
    І тоді перемоги у боротьбі з корупцією можуть призвести до перемог на полі бою. Бо усвідомлюючи, що їх чують, люди у Білому Домі будуть більш схильні приймати рішення і переходити червоні лініі Путіна. Це також про причинно-наслідкові зв язки.

    Чи може це не спрацювати? Чи можемо ми впливати на Трампа? Та точно ні. Чи можуть побоювання у Білому Домі переважити навіть у такому випадку? Звісно так. Але тоді ми будемо впевнені, що зробили все від нас залежне. А зараз, нажаль, цього сказати не можна.

    Певний момент часу можна було продавати емоцію. Але емоція ніколи не діє довго. І навіть дуже успішна тактика з часом перестає працювати.

    І стаття в Time кричить про те, що вже перестала.

    Чи є це катастрофа? Ні. Навіть сама стаття може допомогти. Як в Києві (а для нас там, у цій статті, нема ж нічого нового) щоб усвідомити помилки. Так і в Вашингтоні, де знов може подіяти емоція, може останнього разу. Коли американське суспільство знов відчує, що загроза справжня. Згадає про біль українського народу, уособленням якого для багатьох американців досі є образ президента Зеленського. І відчує самотність України і її лідерів. Емпатія в західному світі – все ще вагомий чинник. Особливо до популярного лідера.

    Але воно може спрацювати тільки разом. Розраховувати що ще багато разів вдастся продавати емоцію вже досить.
    Нам потрібна допомога партнерів. А значить цей холодний душ має бути корисним. Які ще повідомлення має передати Вашингтон, щоб його почули?

  • Поведінка РФ, Китаю, Ірану і Туреччини щодо Ізраїлю ставить питання про межі Заходу

    Поведінка РФ, Китаю, Ірану і Туреччини щодо Ізраїлю ставить питання про межі Заходу

    Кілька тез щодо арабо-ізраїльської війни

    1.Більшість з того, що я говорив на ефірі кілька тижнів назад – справдилась. Ізраїль взяв паузу щодо наземної операції, проте так і не виграв в інформаційній війні. Гуманітарна криза в Газі – найбільший інформаційний удар по Ізраїлю. Події в Туреччині, Дагестані, Німеччині і по всьому світу показують, що Хамас, попри свої злочини і акт агресії проти ізраїльтян – досяг не баченої підтримки. Зрештою голосування в ООН показало, наскільки США та Ізраїль мають слабку глобальну підтримку.

    2.Активізація мусульман по всьому світу – ставить під питання перспективи наземної операції і шанси Ізраїлю у війні. Очевидно, що знищивши Хамас – нічого не припиниться. Мусульманська мобілізація актуалізує колосальний ресурс, який буде залучений старими або навіть новими терористичними угрупуваннями в подальшому протистоянні.

    3.Поведінка Росії, Китаю, Ірану, а тепер і Туреччини щодо Ізраїлю ставить питання про перегляд відносин на глобальному рівні між Заходом та іншими. Та й взагалі ставить питання про межі Заходу. Ці відносини, в першу чергу, мають бути переглянуті на економічному рівні.

    Мої думки, що варто зробити Ізраїлю в ситуації, яка склалась. Отже, я був правий в тому, що вся ця ситуація буде затягуватись на довго, і ніяких блискавичних операцій не вийде. Найважливіше – це відіграти ситуацію в інформаційному плані. І тут необхідно розділити гуманітарну кризу та знищення терористів. Так, зрозуміло, що терористи прикриваються мирними людьми. Однак, спровокована криза масовими бомбардуваннями, відключенням світла і води, налаштовує проти Ізраїлю весь світ. Тому політика підтримки гуманітарної допомоги невинним палестинцям має вгамувати світову мусульманську істерію і прихильників прав людини.

    Разом з тим, на мою думку, необхідно проводити точкові операції по знищенню терористів. Без поспіху. Варто відмовитись від повної окупації сектору Гази, натомість проводити локальні окупації, знищувати терористів і виходити. Так, це займе багато часу. Але вся ця війна вже й так займе його багато, а якщо діяти грубо – то ще й можна програти.

    А взагалі я вважаю, що однією з найбільших проблем ізраїльтян зараз є Нетаньяху. Він мав би передати керівництво військовим кабінетом – військовим, посипати голову попелом і звалити. Кількість помилок допущених ним до і після атаки терористів – просто вражаюча. І відповісти йому доведеться рано чи пізно, не зважаючи на його політичний геній.

  • Європа проти Орбана і Фіцо. Що означають дії та заяви прем’єрів Угорщини і Словаччини?

    Європа проти Орбана і Фіцо. Що означають дії та заяви прем’єрів Угорщини і Словаччини?

    Останній самміт Європейського cоюзу продемонстрував, наскільки серйозними є розбіжності між, з одного боку, переважною більшістю країн ЄС, і з іншого – Угорщиною та Словаччиною.

    Оглядачі й раніше казали, що після перемоги партії Роберта Фіцо на парламентських виборах у Словаччині новий очільник словацького уряду стане ревним союзником Віктора Орбана. Але Фіцо, як це й було під час його попередньої каденції, виступає навіть з більш жорсткими заявами, ніж його угорський колега, пише Віталій Портников для Радіо Свобода.

    Тільки перший саміт ЄС – і словацький премʼєр вже встиг повідомити, що його країна проти військової допомоги Україні й що Україна це найкорумпованіша країна світу. Дивно чути це від політика, який позбувся влади саме внаслідок корупційного звинувачення й не був заарештований тільки тому, що для відповідного рішення не вистачило голосів у парламенті. Але цинізм Роберта Фіцо – це його, можна сказати, фірмовий політичний стиль.

    Орбан, який напередодні саміту Європейського союзу зустрічався у Пекіні із російськім президентом Володимиром Путіним, також не збирався виправдовуватися за цей вчинок, який викликав справжнє несприйняття на Заході. Навпаки, угорський премʼєр атакував колег, підкреслював, що Угорщина виступає за мир на відміну від інших країн Європейського союзу, й саме така політика обумовлює його контакти із Путіним.

    Якраз цими днями уряд Орбана продемонстрував, що буде продовжуватиме політику контакту з диктатурами – коли очільник угорського зовнішньополітичного відомства Петер Сіярто злітав до Мінська й зустрівся із Олександром Лукашенком. Але цього разу не мовчали самі європейські лідери. Були й публічні заяви щодо неприпустимості контактів із російським президентом, і кулуарна критика, про яку розповіла естонська премʼєрка Кая Каллас.

    Власні інтереси, а не інтереси Путіна

    І тут треба зрозуміти, що і для Орбана, і для Фіцо така критика вже сама по собі є певною загрозою. Угорський премʼєр може скільки завгодно порівнювати членство Угорщини в ЄС із радянською окупацією, але в реальності він прекрасно розуміє, наскільки важливим є для його країни членство в ЄС. І Фіцо це розуміє.

    Тому, звичайно, обидва премʼєри будуть виступати з жорсткими заявами й навіть намагатися блокувати певні рішення, але в результаті все одно погоджуватимуться із поглядом більшості. Непоганим прикладом стало рішення про можливу передачу Україні доходів від російських активів, заморожених у Європі.

    Це серйозний удар по російських економічних інтересах, можливо навіть перший крок до конфіскації російських активів, які перебувають на Заході. І ніякої інформації про те, що Орбан і Фіцо були проти цих домовленостей, немає. Тому що, як і всі класичні популісти, угорський і словацький премʼєри захищають насамперед власні інтереси, а не інтереси Путіна.

    Свої звʼязки з Росією вони насамперед використовують. І їхнім європейським колегам треба докласти зусиль, щоб це ставлення до політики не далося взнаки на європейській єдності.

  • Чи чекати Третьої світової

    Чи чекати Третьої світової

    Розмови про Третю світову війну – це популярно, але це не відповідає поточній ситуації. А поточна ситуація – це ланцюжок регіональних конфліктів, що вже неодноразово траплялося у світовій історії.

    Давайте визначимося з тим, що вважати Третьою світовою війною – це пряме воєнне зіткнення коаліції держав. Причому зараз є чіткі критерії справжньої Третьої світової війни, після якої, вибачте, всім буде хана – це конфлікт ядерних держав. Тобто коли ядерні держави, а разом з ними коаліції різних держав воюють один проти одного.

    Якщо це буде ядерна світова війна, це стане кінцем світової історії, і саме це зупинятиме, бо є занадто великий ризик. Були історії, коли нібито не хотіли війни, але і не хотіли відступати та зупинятися. Як наслідок, почалася Перша світова війна. З Другою світовою війною, на жаль, була інша історія, яка чимось близька нам, бо там були люди, обурені після війни, Гітлер та інші близькі йому політичні лідери, які хотіли продовжувати воювати. Зараз є Путін, який теж хоче воювати, але на відміну від Гітлера і деяких інших у нього сил на тривалу потужну війну з Заходом немає.

    Чи піде на війну із Заходом Китай – питання відкрите. Єдиний варіант, коли Китай може піти на війну, але не з усім Заходом, а зі США – це Тайвань. Але глобальне протистояння, близьке саме до світової війни з Заходом – це майже економічна смерть Китаю. Так, у випадку з Китаєм є конфлікт особистих, геополітичних, психологічних інтересів Сі Цзіньпіна, який, можливо, як і Путін, теж хоче залишитись в історії, але для Китаю як держави це дуже погано.

    З раціональної точки зору Китаю така війна не вигідна, як і для путінської Росії та більшості представників російських еліт, бо це авантюра з можливими дуже поганими наслідками. А от щодо самого Путіна тут ми, гарантії, на жаль, давати не можемо. Третя світова війна потенційно можлива, однак більш актуальним є ризик, коли Путін піде на гібридну війну проти Заходу.

  • Мужність українських воїнів стала бар’єром між оскаженілою Росією та об’єднаною Європою

    Мужність українських воїнів стала бар’єром між оскаженілою Росією та об’єднаною Європою

    Якщо подивитися російську пресу або послухати їхніх телевізійних пропагандистів, то в Москві вже не приховують, що ведуть війну на знищення українців і України.

    Не дивлячись на те, що зараз Російська Федерація є країною-ізгоєм, втратила свої ринки на Заході і показала наскільки нефункціональний і гнилий режим Путіна, недобитий тоталітарний монстр – Росія й далі нестиме смертельну небезпеку для Української держави, Європейського континенту і всього світу.

    Не знищений імперський шовіністичний дракон зможе оклигатися через декілька років, а потім з новою силою обрушитися на Україну. Тоді вже під ударами московитів можуть опинитися не тільки українці, а й їхні сусіди з держав Східної Європи.

    Зганьблена та ізольована, як Північна Корея, Російська Федерація знову може почати мститися за свій програш подібно до того, як диктатор Путін став мстити Україні за розпад Радянського Союзу.

    Напади терористичної організації ХАМАС та його звірства в Ізраїлі, якого підтримували і підтримують Росія та її партнер по злочинній діяльності в Україні, Іран, мають остаточно переконати тих, хто приймає рішення в Сполучених Штатах і Євросоюзі, що в дійсності поставлено на карту в Україні.

    Це змагання між країною, яка прагне побудувати своє демократичне майбутнє як частина цивілізованого Заходу, і жорстоким та варварським режимом Путіна, який хоче знищити державність України та знову зробити її своєю безправною колонією. При цьому Москва не вірить ні в демократичні цінності, ні в цивілізовані норми поведінки. І світ стане набагато безпечнішим, якщо вісь зла, яку зараз представляють Путін та Іран, більше ніколи не зможе нападати ні на кого і продовжувати бути вогнищем агресії для сусідніх країн.

    Українці сьогодні вибрали правильну тактику, ЗСУ повільно, але впевнено просувається у південному напрямку в бік Азовського моря. Що рано, чи пізно призведе до можливості для наших військових перекрити росіянам сухопутне сполучення з тимчасово окупованим Кримом.

    Не дивлячись на те, що бойові дії на ньому маршруті важчі, ніж на будь-якому другому напрямку, досягнутий прогрес є ціннішим, ніж деінде. Тому Росія намагається відволікти ЗСУ своїми “наступальними” операціями на інших аренах протистояння.

    Факти свідчать про те, що Україна бореться героїчно, і найгіршою поразкою Російської Федерації в сухопутній битві за дев’ять місяців, стало те, що сили Кремля врізалися в непрохідну для них стіну під Авдіївкою. Не говорячи вже про Бахмут.

    Питання визволення Криму можна різко прискорити, якби українці оперативно отримали всю необхідну для завершення війни зброю. Гальмування західними політиками під різними приводами прийняття цього стратегічного рішення, лише затягує в часі довгождану українську перемогу.

    Поточна ситуація є нині такою, що після свого нещодавнього візиту до Китаю, Путін може отримати від Пекіну частину, або й всю зброю, яку він проситиме у своїх південних партнерів. Він фанатично прагне отримати перевагу і, схоже, готовий передати китайцям останні секретні військові технології, які ще залишилися у Москви з часів СРСР.

    І це, ймовірно, один з найбільш критичних моментів російсько-української війни. Оскільки у Кремлі розраховують, що поки наші західні союзники довго будуть розмірковувати над тим, чи давати Україні нову зброю, а якщо давати, то яку, і як швидко, Росії вдасться отримати перелом у війні.

    Цілком очевидно, що втрати російської військової техніки настільки великі, й вони збільшуються з такою швидкістю, що Москва вже сама не здатна їх компенсувати, і тому Путін вже готовий на все. В Росії так хочуть за будь-яку ціну уникнути повного розвалу російських формувань на фронтах війни, що диктатор згодний прийняти усі вимоги Сі Цзіньпіна, якими б вони не були.

    На жаль, дозоване і стримуване надання зброї Україні продовжує в часі путінську війну. Її затягування входить в плани Путіна, який за будь-яку ціну хоче дотягнути її до президентських виборів в Америці 2024 року.

    Ставки результатів закінчення війни є надзвичайно високими, і незважаючи на надсилання великих обсягів військової допомоги, Захід не надав українським військам своєчасно сучасні винищувачі, ракети дальнього радіуса дії та танки, про які давно просили українські військові.

    І якби Україні без зволікань дали зброю, включно з тією, про яку вона говорила, як про першочергову проблему для неї, то наша позиція на російсько-українській війні була б значно кращою. Невідкладне передання необхідної зброї стає передумовою швидких і позитивних змін.

    Лідери США і держав-членів НАТО повинні пояснити своїм громадянам, що поставлено на карту. Російський диктатор не виявляє жодних ознак того, що він відмовляється від своїх амбіцій або щонайменше заслуговує довіри. Якщо країну Північноатлантичного альянсу атакують, це означатиме, що Москва влізла своїми чоботами та на їхню землю. Краще зупинити Росію зараз і тим самим стримати інших тиранів, які планують завойовувати сусідні держави.

    Путін буде нагнітати обстановку доти, поки його не зупинять. Грузія, Крим і вся Україна – це складові кривавого ланцюга російської агресії, яка до певного часу сходила йому з рук. Однак поведінкова психологія західного обивателя є такою, що коли його це безпосередньо не стосується, то в декого починає виникати заперечення доцільності допомоги тому, хто зазнав агресії з боку Росії. Потрібно йому пояснити, що коли прийдуть і до нього, то тоді й вони змушені будуть воювати. Тому кращим роз’ясненням для тих, хто не хоче розуміти, що ж відбувається насправді, має стати, – краще витрачати свої гроші, ніж втрачати свою кров.

    Путін планує тривалу війну, і однією з головних проблем є те, якою буде ціна боротьби за Україну. І це велика проблема для тирана. Щоб там не розповідали московські пропагандисти, але у Путіна закінчуються гроші для війни.

    Рубль знаходиться на рекордно низькому рівні, і друк нових рублів лише сприяє розкручуванню чергової хвилі інфляції у Російській Федерації. З російською ключовою ставкою центрального банку в 12 відсотків річних, позичальників на місцях небагато. Інвестиції припинилися.

    Щомісячний національний дефіцит становить понад 50 мільярдів доларів. Грошові резерви становлять 250 мільярдів доларів США або менше, багато інших активів заморожені в доступу до них немає. Водночас фінансові надходження від продажу газу різко зменшилися до мінімуму. А доходи від нафти, хоча ще залишаються на низькому рівні, однак цього недостатньо для фінансування путінської війни.

    Рейди на приватні фірми з метою вибиття “добровільних пожертвувань”, можуть тривати лише протягом короткого періоду часу, і повернути величезні багатства, що зберігаються на офшорних банківських рахунках, важко, якщо не неможливо.

    У Путіна закінчуються гроші для фінансування урядових послуг і цієї війни. Незабаром росіяни будуть змушені платити за це зі своєї кишені. Це буде момент, коли приватний бізнес почне згортати свою діяльність, безробіття різко зросте, а маятник громадської думки колихнеться в бік несприйняття продовження авантюр правлячого режиму. У довгостроковому плані Росія не зможе вижити як сучасна економіка за подібного правління Путіна.

    Крім того, дуже близький той час, коли росіяни будуть змушенні запитати себе, за що вони борються в Україні. Очевидно, що українці борються за свою незалежність, свою ідентичність, своє європейське майбутнє. І більшість світу в цьому випадку їх підтримує.

    Але для гарантованого забезпечення суверенітету України потрібно зараз зробити два кроки: прийняти Україну до ЄС і НАТО. Лише швидкий початок цих дій, які займають за стабільної ситуації значний час, сам по собі завершує шараду єдиного фронту допомоги українцям. Продемонструвавши Путіну, що його махінації блокування Україні шляху в Європу з тріском провалилися.

    Очевидно, що президенту США Джо Байдену Україна завдячує багато чим. Він і його адміністрація на шляху швидкого збільшення поставок зброї мусила подолати багато перешкод, і цього не можна ігнорувати. Саме Байден спромігся організувати колективний Захід на підтримку України. Він переконав Конгрес влити багатомільярдні фінансування на захист України. Без його керівництва Росія мала б шанси захопити Київ.

    Попутно президенту Джо Байдену потрібно було врахувати: можливість небезпечної російської ескалації, внутрішні страхи та заперечення проти допомоги українцям у цій війні радикалів в Конгресі від Республіканської партії, складні невійськові внутрішні проблеми та безліч інших бюджетних проблем. За цих обставин, якби Байден наполягав на більш агресивній тактиці та збільшенні фінансової допомоги Україні раніше, він міг би зустріти серйозний опір і меншу підтримку.

    Проте Україна, відстоюючи своє існування та борючись з російським фашизмом, й далі змушена платити за ці постійні затримки в наданні зброї величезну ціну, – життями своїх найкращих людей. Безсумнівно, Україна могла б сильніше вдарити по російській армії за допомогою більш досконалої зброї. І цього не потрібно боятися, адже занадто велика обережність у її наданні може пригальмувати час української перемоги.

    Очевидно, Байден і НАТО дуже допомогли. Але Україну врятувала хоробрість українців та їхня жертовність. Мужність українців – це те, що рятує Україну й далі за допомогою західної зброї. Але саме мужність українських хоробрих воїнів стала бар’єром між оскаженілою Росією та об’єднаною Європою.

  • Ситуація під Авдіївкою повністю потрапляє в “пастку Пригожина”

    Ситуація під Авдіївкою повністю потрапляє в “пастку Пригожина”

    Авдіївка і “пастка Пригожина”

    Доля Авдіїівки сьогодні багато в чому залежить від уроків Бахмуту. Оскільки сценарії надзвичайно схожі по своїй суті. Окупанти не планували влаштовувати таку грандіозну битву за Бахмут. Хоча вони і не представляють світил стратегічної думки, повними ідіотами їх теж не назвеш. Як і з Авдіївкою, вони спочатку намагались охопити Бахмут з флангів і перерізати постачання, але понесли колосальні втрати. Це призвело до того, що я називаю “пастка Пригожина”.

    Суть цієї пастки в тому, що при першочергових шалених втратах єдиний спосіб їх виправдати – це дати результат. І в цій ситуації втрати вже немають ціни. У росіян не існує поняття ціни, існує поняття результату. Тому Пригожин спокійно заявив, що втрати склали майже під 50 тисяч вбитими і пораненими, і ні в кого, крім Гіркіна, це не викликало шок. Чому? – Бо взяв Бахмут.

    Ситуація під Авдіївкою повністю потрапляє в пастку Пригожина. Понісши колосальні втрати в техніці і людях, орківські генерали тепер не мають вибору, як брати місто будь-якою ціною. І саме це вони будуть робити.

    Що це означає для нас? Знову ж таки уроки Бахмуту. Сам по собі Бахмут ніколи не становив стратегічної цінності, але він виконував стратегічну функцію. По-перше, ми вигравали час для підготовки нових бригад та отримання озброєння для свого контрнаступу. По-друге, знищення російських військ не давало їм можливості готувати їхні наступи і операції, оскільки більшість ресурсів йшли під Бахмут. На жаль, в певний момент, зосередження на Бахмуті як на цілі самій по собі, а не на функціях, які він виконував – завдало нам серйозної шкоди. І саме цей урок я сподіваюсь ми не повторимо.

    Суть не в тому, чи зберегти Авдіївку будь-якою ціною, чи відступити. Суть в тому, як ми використаємо “пастку Пригожина” проти окупантів, щоб отримати перевагу на фронті вцілому, а не в одній битві.

This site is registered on wpml.org as a development site. Switch to a production site key to remove this banner.