Ставлення до терористичної війни палестинців з Ізраїлем спонукає кожного остаточно визначитися з тим, стаєте ви на бік добра, чи свідомо вибираєте бік зла. Очевидно, що жодного проміжного варіанту тут не прослідковується. У цьому сенсі цікавою є позиція Ірану, який з одного боку, як тільки може відхрещується від своєї причетності до нападів палестинських терористів, а з іншого не криючись підтримує бойовиків з Палестинської автономії.
Так впливова і найконсервативніша іранська газета “Кейхан” – рупор найбільш радикальних сил ісламського режиму, редактор якого призначається особисто аятолою Хаменеї, надрукувала статтю на підтримку палестинських терористів.
Вона має промовисту назву “Буря в Аль-Аксі” зриває маску лицемірства зі справжніх терористів”. Сама тільки назва мусить відразу ж донести до іранського читача, що терористами є не ті, хто напав на Ізраїль, тобто палестинці, а ті на кого напали, самі ізраїльтяни. Для ідеологічної обслуги режиму аятолл початок статті дійсно непоганий. Особливо, якщо враховувати, що доступ до альтернативної інформації в Ірані обмежений.
Як пише газета “Кейхан”: “Тепер, коли жителі Гази в облозі вирішують скористатися своїм правом на самооборону, розпочавши блискавичний напад на частини окупованих у 1948 році територій їхньої узурпованої батьківщини, їх називають “терористами”. І це говорять ті, чий державний тероризм проти своїх співвітчизників не знає обмежень, чи то на основі раси та релігії, чи просто жаги до гегемонії та експансіонізму, у всіх цих випадках у поєднанні з їхньою сильною ненавистю до того, що мусульмани коли-небудь стануть економічно незалежними та політично могутніми”.
Власне не варто дивуватися тезам про окуповану у 1948 році територію батьківщини, оскільки і палестинці, і Іран не визнають права на існування держави Ізраїль. Хоча, в першу чергу, найбільше від цього постраждали самі ж палестинці, які вважають, що їм має належати вся територія історичного Ізраїлю. Саме тому вони неодноразово відмовлялися від проголошення своєї держави, бо їм потрібно все. Але зігравши в подібну гру – “все, або нічого”, вони знову і знову в ній програють. Після чого постійно обвинувачують інших в своїх програшах.
Далі автор статті продовжує: “Чому вони бояться ісламу? Чому вони хочуть, щоб палестинці – або якщо на те пішло ліванці, сирійці, іракці, єгиптяни, єменці, бахрейнці, афганці та благочестивий і патріотичний народ Ісламської Республіки Іран – були позбавлені свого невід’ємного права на опір?
Відповіді очевидні. Терористичні режими, які панують у кількох нібито могутніх країнах, побоюються, що визвольне послання Священного Корану звільнить людей від рабства розпусного життя, яке пропагують ліберальні демократії, і кайданів забобонів, нав’язаних демагогами, які приходять до влади, використовуючи шовіністські тенденції неосвічених натовпів”.
Тут вже явно прослідковуються месіанські мотиви “іранських визволителів”, які націлюються визволяти країни ліберальної демократії, тобто Америку і держави Європи від них самих. Та ніхто не боїться і не збирається боротися з ісламом. Адже в цих демократичних вільних країнах, кожна людина може сповідувати релігію, яка ближче її серцю. І ніхто ніколи не забороняв і не забороняє мусульманам залишатися мусульманами. Кожен має право на свій усвідомлений вибір. У чому й головна цінність західної демократії.
І про яке таке право на опір тут взагалі йдеться. Хто це збирається завойовувати Єгипет, Ліван, Ірак, Ємен, Сирію, Бахрейн, чи той же Іран? Таке перекручування фактів націлене на те, щоб викликати в читачів “Кейхан” почуття справедливого гніву. Мовляв, колонізатори з Заходу прагнуть принести на Близький Схід свої порядки, звичаї і правила. Але ми чинитимемо цьому справедливий опір, і палестинці тут мають стати прикладом такого “героїчного опору” для усіх нас. Напавши на Ізраїль, вони почали священний джихад проти невірних, і тому наш святий обов’язок підтримати їх на цьому шляху.
Так просто, дохідливо та переконливо іранські аятоли, через підконтрольні їм медіа, намагаються вживлювати в душі своїх співвітчизників відразу до всього чужого, західного і не халяльного.
Газета “Кейхан” бідкається, що нібито західники “лякаються думки про рівні права всього людства, і тому у них немає іншого вибору, як злочинно висловлювати підтримку злочинів проти людяності незаконного сіоністського режиму та таврувати терористами інших. Палестинці, як і всі мусульмани, прагнуть пробудити розум, просвітити серця та зміцнити дух загального братерства для побудови ідеального світового порядку, заснованого на мирі, процвітанні та справедливості”.
Ну сильно сказано. Підступне вбивство зненацька великої кількості мирних ізраїльтян палестинськими терористами, це не що інше, як боротьба “за рівні права для всього людства”. Взяття бойовиками в заручники цивільних – це виявляється робиться для того, щоб “зміцнити дух загального братерства”. А цинічний розстріл сотень відвідувачів фестивалю “Nature Party” тоді, звісно, приближення “побудови ідеального світового порядку”. Сила слова, в інтерпретації іранських борзописців, робить таки прямо чудеса.
А в кінці статті робиться такий висновок: “Однак було б наївно глобальним зарозумілим думати, що ізраїльтяни, вбиваючи палестинців, своїми варварськими звірствами зможуть ліванців, сирійців, іракців, єменців, іранців та інших, відвернути від думки про об’єднання лав для звільнення Аль-Акси – це обов’язково станеться і призведе до викорінення ракової пухлини під назвою Ізраїль”.
За цим виходить, що вбивство ізраїльтян, це милосердна і необхідна справа, а їхні удари по терористам у відповідь, це “варварські вбивства”. Подібна “логіка”, як елемент подвійної моралі стосовно інших, тільки вкотре підкреслює, яку деструктивну роль несе ісламістський Іран в близькосхідному регіоні. Як і неприховані заклики до ліквідації держави Ізраїль, що показує справжню сутність тих, хто декларуючи своє прагнення до встановлення миру, пробудження розуму і просвітлення сердець, насправді націлений на знищення древнього народу. Єдиною провиною якого є те, що він хоче жити на своїй землі, і з усіх сил бореться за це своє право.
Проблема в тому, що войовничі ісламісти не цінують людського життя, як це заведено в західних культурах. І зовсім не Ізраїль є раковою пухлиною на Близькому Сході, а Сектор Газа. І якщо палестинці в пориві фанатизму знищуватимуть заручників, то вони провокують ізраїльтян знищити цей анклав поширення тероризму, як древні римляни знищили свого часу Карфаген.
Напад на Ізраїль реалізований палестинцями в партнерстві з ісламістськими екстремістськими диктаторами Ірану. Тому Тегеран несе таку ж відповідальність за нього, як і ті терористи, які його безпосередньо виконують. Він є яскравим доказом того, як фанати-ісламісти використовують релігію як виправдання для своєї кампанії зла.
Сьогодні Ізраїль стоїть перед найбільшим викликом з часу відродження своєї державності. Що потребує від його керівництва політичної мужності, характеру, волі та ставлення інтересів нації на перше місце. Рішення повинні прийматися на основі того, що найкраще для нації. І майбутні покоління ізраїльтян тільки виграють, коли стане ясно, що тероризм і захоплення цивільних заручників караються, а не винагороджуються.
Бажання знищити ХАМАС не є протизаконним, воно логічно випливає з усіх його дій від часу утворення. А палестинці не розуміють чим для них може закінчиться тотальна війна, на яку їх підштовхнули Російська Федерація і Іран.
Компроміс з кимось, чия ціль – знищити вас, не є хорошим довгостроковим планом. Оскільки, як і у війні Росії з Україною, для Ізраїлю означатиме його знищення. Тому він неможливий. Палестинці стали інструментом реалізації гегемоністських планів Ірану і Росії, та пов’язаних з ними інших терористичних держав. Лише у цьому контексті потрібно розглядати нову палестинсько-ізраїльську війну.
Коротко її причину можна визначити таким чином: ця війна – це те, що ви отримуєте, коли застосовуєте психологію та логіку 21 століття до ментальності 10 століття. Коли іслам, в його перекрученому інтерпретуванні палестинців, ІДІЛ, чи іранців завжди гарантує біль, страждання та війну.
Проблема в тому, що навіть західні експерти часто використовують шкалу західних цінностей, намагаючись об’єктивно розглянути довготривалий конфлікт між палестинцями і ізраїльтянами. У той час, коли одна зі сторін ці західні цінності не поділяє
Святість людського життя – уявлення про те, що цивільне населення не є ворогом, є західною цінністю, яка не входить до системи вірувань ХАМАСу, Ісламського джихаду, Хезболли чи інших схожих терористичних організацій. ХАМАС є правлячою силою Гази і вчить усіх, що життя ізраїльтян не є цінними і їх слід знищити. Ось в чому криється головна причина палестинського терору.
Незалежно від того, чи це незалежна країна, чи держава, яка бере на себе контроль над іншими та вступає в союзники з кимось (Росія, Іран), щоб спробувати знищити етноси, які вона вважає “недолюдськими”, чи терористичні організації (ІДІЛ, ХАМАС, Хезболла, Ісламський джихад) – суть питання не змінюється.
У той момент, коли ви прямо скажете, що не граєте за тими ж правилами, що не вважаєте всі життя цінними, тоді ви більше не зможете вести справжню дискусію про мир. Той факт, що Ізраїль підштовхнули до “миру” з територіями, очолюваними терористичними організаціями, які продовжували сповідувати ці людиноненависницькі ідеології, є фарсом, який призвів до такого результату.
Умиротворення не працює. Правила ХАМАСу, Хезболли та Ірану мають бути скасовані заради безпеки не лише Ізраїлю, але й всього людства. І якщо сусідні арабські країни надто засліплені расизмом, щоб зрозуміти, що Ізраїль зазнав нападу через те, що він єврейська держава, то вони не вписуються у сучасну цивілізацію.
Війна розв’язана в Україні і Ізраїлі силами зла примушує нині кожну країну зробити свій цивілізаційний вибір. Необхідно чітко зрозуміти, що ізраїльтяни вже більше не готові далі жити з загрозою терористичного вторгнення ісламістів, з якою десятиліттями змушені були миритися.
ХАМАС не дозволить Ізраїлю співіснувати з палестинцями. Його мантра: “Від річки до моря Палестина буде вільною” – від річки Йордан до Середземного моря. Ця географія не залишає місця для існування Ізраїлю. Ізраїльтяни в боротьбі за існування своє держави мусять прийняти остаточний правильний вибір. І можна не сумніватися, що зараз вони його приймуть.
