Не дивлячись на те, що Путін не хоче закінчувати війну з Україною і виходити з українських територій, динаміка подій показує, що, схоже, наближається кінець гри. Невдачі Москви на фронтах і неможливість отримати ініціативу, котрі можуть різко збільшитися після наступу української армії, здатні у найближчому майбутньому визначити подальшу долю російського диктатора. Однак в Російській Федерації немає харизматичного державного діяча, який після закінчення путінської епохи був би готовий зі своєю командою перехопити владу. Є лише строкатий політичний набір з кровожерливих розпалювачів війни та амбітних псевдолібералів, які тягнутимуть ковдру влади на себе, коли Путіна, у той чи інший спосіб, буде усунуто від керівництва країною. У підсумку це може закінчитися тим, що в цьому непримиренному протистоянні Росія сама себе розірве на шматки.
Російська Федерація ніколи, навіть під час правління Міхаїла Горбачова, не була справжньою демократією. А спроба імітування досягнення цього під час президенства Боріса Єльцина лише породила ще одного тоталітарного правителя – Путіна. Росіянам імпонують сильні особи, котрі обіцяють безпеку, одночасно грабуючи ресурси Росії та знищуючи будь-яке інакомислення. Схоже, що усе це вже закладено в національному генному коді московитів. Росіяни – це нація, якій завжди потрібен тиран.
Тому запевнення деяких нинішніх російських опозиційних політиків, що після Путіна може постати “нова демократична Росія”, звучать як оксюморон. Немає в їхній історії та культурі подібних прикладів, та й ніколи не було. Російське населення має абсолютно інший світогляд, а все суспільство пронизане корупцією та кумівством.
І тут головне для колективного Заходу – не допустити тієї ж фундаментальної помилки, яку він зробив у 1991 році після розвалу Радянського Союзу. Олюднення Російської Федерації неможливе. Адже Росія абсолютно несумісна із західноєвропейськими цінностями, які підтримує Європейський Союз. А чергове намагання побачити в очах наступника Путіна бажання зробити Росію цивілізованою державою дасть їй тільки ще один перепочинок, за час якого вона знову встигне підготуватися до наступної війни.
Це вже було, коли Сполучені Штати і Європейський Союз після розпаду СРСР намагалися всіляко підтримати Росію і залучити її до світової цивілізації. А включення Російської Федерації до G7 восьмим її членом стало взагалі безпрецедентним кроком у світовій геополітиці. Який диктатор потім оцінив як слабкість західної спільноти. Що, по суті, й підштовхнуло його до спроби за будь-яку ціну повернути РФ статус наддержави, який мав колись СРСР, і відродити сам Радянський Союз. Після програшу СРСР у холодній війні Америка і Європа дуже старалися, намагаючись показати Москві, що в неї є шанс стати союзником Заходу, і робили спроби заохотити РФ до демократії, однак з цього нічого не вийшло.
Тепер революція в Росії здатна призвести до громадянської війни та розбірок різних окупованих імперією націй. Адже кордони між автономними республіками РФ створювалися можновладцями на власний розсуд, і тепер можуть оскаржуватися тими, хто з ними не згодні. Тому замість 20 чи 30 нових незалежних держав на розірваній мапі Російської Федерації можуть виникнути стільки ж маленьких Північних Корей, які створять великі проблеми для міжнародної спільноти, якщо вже зараз не почати думати над тим, як уникнути конфронтації між ними. Як і над тим, як не допустити того, аби Китай не приєднав до себе силою величезні території Далекого Сходу і Сибіру включно зі стратегічними портами Владивостоком і Находкою.
Якщо ситуація розвиватиметься таким чином й надалі, то Росія (чи те, що у підсумку від неї залишиться) дуже постраждає від політичної нестабільності протягом наступних декількох років з багатьох причин. І не в останню чергу через силове усунення Путіна від виконання ролі “верховного лідера” та ймовірні економічні потрясіння на початку наступного 2024 року.
Якщо ж новим російським елітам, котрі прийдуть на зміну путінським, вдасться домовитися з США і Європою про збереження цілісності своєї держави, то на це можна буде погодитися тільки в обмін на добровільну відмову Російської Федерації від свого ядерного статусу і зменшення регулярної армії до чисельності не більше 100 тис. військовослужбовців. Проте, щоб не трапилося в Росії далі, її майбутнє буде заплутаним та непередбачуваним. Країни Заходу мусять бути готовими до широкого спектра варіантів і можливих результатів розвитку подій у РФ після перемоги України.
Парадоксом закінчення путінської геополітики може стати, що наступникам Путіна доведеться просити в Америки і Європи допомоги в протистоянні з Китаєм. Адже не дивлячись на те, що в Москві постійно видають Пекін за свого союзника, реальність є діаметрально протилежною. Китай очікує свого часу, та разом з Індією і Філіппінами вже скасував основні угоди про закупівлю зброї в Росії.
У Кремлі воліють закривати очі, що в Китайській Народній Республіці знову починають робити заяви про “анексію Амура” та наміри повернути собі анексований Росією Східний Сибір. Між тим, ці заяви китайців мають під собою серйозне підґрунтя. Оскільки російська анексія повністю позбавила Китай доступу до Японського моря, а отже й до Тихого океану, ці території мають велике економічне та військове значення, а не лише зачіпають вражену національну гордість. Китайські карти вже показують східноросійські міста з китайськими назвами. У той час коли путінська армія знаходиться на відстані 10 тис. км і веде програшну криваву війну в Україні, китайцям залишається лише пройти через кордон і зайняти ці землі.
Хоча можливий і інший варіант. Коли Китай, оцінивши свої шанси тихо заволодіти величезними шматками малонаселеної та багатої на ресурси східної Росії, діятиме не так квапливо. Китайські фірми вже роблять це на практиці, підкуповуючи місцевих чиновників, щоб ті “подивилися в інший бік”, коли вони залучають величезну робочу силу для вирубки лісів і знищення місцевої дикої природи, щоб забезпечити дуже затребувані інгредієнти як для ресторанів, так і для нетрадиційної медицини.
Австралія йшла тим самим шляхом, коли китайці скупили дев’ять мільйонів гектарів австралійської землі в глибинці країни-континенту, перш ніж в Канберрі зрозуміли, що Китай намагається побудувати країну всередині країни. Австралійцям знадобилося багато часу, щоб усвідомити, що насправді відбувається, і припинити це. Та за путінського режиму Росія не зможе зупинити китайську експансію на свої території.
Хоча китайська ілюзія отримання статусу світового гегемона може так само дорого обійтися КНР, як і Росії. Незахідний світ, зокрема Азія, зараз рішуче рухається у західний бік. Японія, Південна Корея, Тайвань, В’єтнам, Філіппіни мають у себе бази США. В’єтнам планує розширити свою американську базу, а Таїланд і Індонезія ведуть переговори із Сполученими Штатами щодо таких баз. Частина цих країн входять в оборонну геополітичну Асоціацію Південно-Cхідної Азії (ASEAN), яка разом з США занепокоєна спробою Китаю домінувати в регіоні, і особливо в Південно-Китайському морі.
Ні Китаю, ні Росії не вдасться витіснити США з Азійсько-Тихоокеанського регіону, ні отримати такий же, як в Америки, статус наддержави. Світ, як це вже є понад тридцять років, і надалі залишатиметься однополярним. А зближення позицій Америки і Європи під час війни Росії в Україні відкриває абсолютно нові перспективи північноатлантичної єдності, про які неможливо було й думати до цього. Росію потрібно посунути на її законне місце у списку країн третього світу і тримати там доти, поки вона не прийме більш демократичний стиль правління і не зможе жити в мирі зі своїми сусідами.
Якщо ж Росію не добити зараз і вона залишиться у всіх своїх попередніх розмірах, то після вигнання російських загарбницьких військ з України, відбудеться “оперативна пауза”, під час якої Росія відновить свою розбиту армію. А потім, укомплектована кремлівською версією гітлер’югенду, Російська Федерація шукатиме слабкі місця в обороні України і Європи та відновить свою війну із Заходом. Щоб цього уникнути, потрібно якнайшвидше прийняти Україну в НАТО, уникнувши протидії Угорщини та Туреччини та проголосувавши за це рішення більшістю голосів держав-членів Північноатлантичного альянсу.
Судячи з ядерної риторики, яку вивергає Кремль, і повної неповаги режиму Путіна до держав без ядерної зброї, про що свідчить ігнорування ним Будапештського меморандуму, Росія продовжує бути кошмаром глобальної безпеки. Розвідувальні західні структури добре знають, де розташована ядерна зброя. Тому дії на випередження, якщо РФ розділиться на мінідержави, і взяття під свій контроль всього ядерного арсеналу колишньої Росії мусить стати абсолютним пріоритетом для США і ЄС.
Невідворотність військової поразки в Україні та постійне збільшення санкцій означає, що Росія не має майбутнього. РФ тепер змушена продавати свою нафту лише з величезною знижкою, ледь вищою за собівартість, що призводить до значного падіння доходів, а війна в Україні вимагає величезних додаткових витрат.
Щоб відновити хоч якісь свої контакти із Заходом і не бути з’їденою Китаєм заживо, Російська держава (або принаймні та її частина, яка не буде негайно окупована КНР) повинна буде погодитися на виплату репарацій для України, що означатиме заставу своєї нафти, газу, алмазів і продаж золота на декілька поколінь вперед. Також мільярди доларів Путіна плюс заморожені російські активи на Заході зробили б значний внесок у загальну кількість репарацій.
Громадянська війна та зміна режиму зазвичай призводять до покращень, але не у випадку з Російською Федерацією. Росія є Росією, якою вона була завжди. Путін – лише останній її “цар”. Росії після Путіна навряд чи вдасться уникнути політичного колапсу. І для нас дуже важливо, щоб цей колапс не перекинувся на Україну чи інші європейські держави.
