Category: Погляди

  • Путін вже не боїться замахів, або просто не шкодує двійників

    Путін вже не боїться замахів, або просто не шкодує двійників

    Путін замість того, щоб приїхати в Ростов-на-Дону і знищити захват жителів міста “сильною особистістю”, бунтівним ватажком ПВК Вагнер Пригожиним, поїхав в спокійний і сонний Дербент, де осміліла російська машина офіційної пропаганди, у зв’язку з раптовим відвідуванням Путіна, організувала справжнє “свято щастя” для місцевих жителів.

    Кремль, обираючи між “зрадницьким ” Ростовом-на-Дону, який не захистив Шойгу в скрутну хвилину і встав на бік Пригожина, і столицею кадировської Чечні – Грозним вибрав, не Рязань або Нижній Новгород, а тихий Дербент.

    Саме далека від Росії столиця Дагестану, за задумом путінських політтехнологів, повинна була стати символом і масовим прикладом єдності президента Путіна зі своїм народом після невдалого заколоту колишнього друга Путіна – зрадника Пригожина.

    Та щільність контактів президента Путіна з обрадуваним дагестанським народом свідчить про те, що або Путін вже не боїться замахів після пригніченого заколоту, або він не шкодує своїх двійників.

  • Все, що треба знати про радiацiийну катастрофу

    Все, що треба знати про радiацiийну катастрофу

    Вважав і вважаю застосування ЯЗ або підрив Запорізької АЕС малоймовірними. Така оцінка базується на тому, що Кремль плекає надію підкорити Україну і примусити США розпочати переговори про новий світовий порядок. Після ядерної катастрофи це буде неможливо в принципі.

    Ситуація, яка складається, не передбачає чогось надзвичайного до кінця літа. Ближче до осені побачимо зміни і проаналізуємо.

    Але у зв’язку з висловлюваннями українських і закордонних діячів до мене звертається багато людей з прохання дати рекомендації, що робити, якщо катастрофа все ж станеться.

    Перш за все, треба знати, що радіус дії факторів ураження типової тактичної ЯЗ обмежується 10-15 км від точки вибуху. А зона небезпечного радіаційного зараження від руйнування ЗАЕС буде мати радіус до 50 км, це пов’язане з тим, що реактори станції практично зупинені.

    Тобто, про якійсь апокаліпсис, коли загинуть усі, мова не йде у принципі. Відповідно, мої рекомендації:

    1. Не панікуйте — ні при надзвичайній події, ні, тим більше, завчасно: від радіації можна вберегтися, а от стрес руйнує здоров’я невідворотно. Якщо фінанси дозволяють, придбайте собі дозиметр-радіометр (ціна нормального починається зі 100$), контролюйте радіаційний стан і спить спокійно.

    2. Пам’ятайте: радіаційне зараження — це не проникаюча радіація, воно не розповсюджується миттєво. У вас гарантовано буде певний час, щоб почати рятуватися.

    3. Довіряйте Службі надзвичайних ситуацій (СНС) — вона постійно моніторить параметри навколишнього середовища, радіацію зокрема. В разі небезпеки повинно бути інформування населення всіма засобами, за аналогією з повітряними тривогами.

    4. Сплануйте заздалегідь, що будете робити ви і ваші рідні у випадку надзвичайної події. Кожна зайва хвилина — це ваше втрачене здоров’я. Підготуйте «тривожний чемодан» з усім необхідним. Найкращим варіантом є евакуація якнайменше на 100 км від точки надзвичайної події.

    5. У випадку підриву ЗАЕС відбудеться радіаційне забруднення Дніпра. Під загрозою опиняться мешканці населених пунктів вдовж Дніпра нижче Енергодара за течією. Там евакуація, швидше за все, є безальтернативною. Тому треба буде слідкувати за повідомленнями місцевої влади і СНС.

    6. Усвідомте, що найбільша частина радіації потрапляє в організм через органи дихання. Не певен, що в багатьох з нас є протигази у робочому стані. А от марлеві маски після ковіду збереглися. Вони здатні затримувати радіоактивний пил і зменшувати небезпеку променевої хвороби. Тільки міняти їх треба буде не раз на тиждень, а кожних 2 години, краще навіть частіше.

    7. В разі евакуації власним автотранспортом вікна повинні бути закрити. Після прибуття у безпечну зону повітряні фільтри авто потрібно поміняти, бо вони стануть концентраторами радіації. Теж саме щодо одягу. Особисті речі треба буде перевірити на радіоактивний фон.

    8. Залишайтеся вдома і не виходьте на вулицю максимально довго, якщо можливості евакуюватися нема, бо рівень забруднення падає кожну добу. Необхідно щільно зачинити всі вікна, загерметизувати всі шпаринки, через які у приміщення може потрапити радіоактивний пил. Це не стосується вентиляційних отворів, їх треба завісити вологими рушниками: повітря у приміщення повинно проходити, пил — ні. Воду з крану пити не можна — треба мати запас питної води.

    9. Категорично не треба «профілактично» вживати препарати, які вміщують йод та його похідні. Такі препарати трохи допомагають, якщо радіоактивне забруднення вже є, але якщо його нема, то вони тільки шкодять організму. Так, вважається корисним сухе червоне вино, але високоякісне (тобто, ціною від 50$), і до 100 гр на добу, не більше. Загалом, єдина профілактика від променевої хвороби — це здоровий спосіб життя.

  • Чіп і Дейл в одному флаконі: Як Лукашенко у потрібний момент обслужив Кремль

    Чіп і Дейл в одному флаконі: Як Лукашенко у потрібний момент обслужив Кремль

    Лукашенко – то Чіп і Дейл в одному флаконі. Безумство і відвага. Справжній міцний горішок.

    То він рятує матінку росії зі смути, один стоючи проти заколоту стрільців, зупиняючи армію зеків і найманців під москвою однією згадкою про білоруських дідів, які воювали.

    А наступного дня поспішає на допомогу Дмітру Фірташу, просто хлопцю, якого хоче захопити в свої пута американська воєнщина і робить цього просто хлопця білоруським дипломатом, намагаючись таким не хитрим способом завадити його екстрадиції з такого милого серцю Відня до непривітних штатів.

    А ще ж один він стоїть на західному кордоні Росії, стримуючи навалу польських інтервентів.

    А хто як не він має допомогти Путіну робити ядерну ескалацію просто мелячи язиком без кісток, не роблячи нічого…
    Здається ж, справжній народний герой.

    А насправді просто хлопець на побігеньках у кремлівської мафії. Яким спочатку треба було зберегти обличчя, домовившись з Прігожиним. А потім врятувати свого газового посіпаку Фірташа, який так багато знає про газові оборутки Путіна і компанії, що просто не можна допустити, щоб він живим потрапив до рук американській слідчих. Але робити Фірташа російськии дипломатом якось невдобно.

    І Лукашенко завжди до їхніх послуг. Будь-який каприз за російські брудні гроші. Без яких влада узурпатора Луки нічого не варта.

    І замість народного героя бачимо просто дуже дорогу вусату проститутку, яка здатна заради влади на все.

  • Чому кремлівського різника прорвало “виступати, нагороджувати і відзначати”

    Чому кремлівського різника прорвало “виступати, нагороджувати і відзначати”

    Путін не може зупинитися. Його прорвало “виступати, нагороджувати і відзначати”. З цегли ганебної поразки він будує свою “Тріумфальну арку”.

    Це стара російська традиція, вічна скрепа. Влада завжди перефарбовувала приниження і провали в кольори “Вікторії”. Все дуже просто: яка б біда не трапилася, – треба назвати її грандіозною перемогою.

    А для того, щоб маси увірували в те, що крах – це “грандіозний успіх” – просто треба нагородити безпорадних і боягузливих, з вини яких і відбулося фіаско.

    Зараз Путін кинув всі сили на те, щоб переконати всіх, що “переміг” у сутичці з Пригожиним. Треба сказати, що створення цієї ілюзії у нього відмінно виходить. Він обсипав орденами переляканих солдафонів, обласкав міністрів-зрадників.

    А потім нагородив і ЗМІ, які гиготіли та словтішалися, за “інформаційне протистояння заколоту”. Для того, щоб надати важливість і сакральність заходу, зустріч зі ЗМІ зробили “закритою”.

    Нічого реально секретного там не було. Кремлівський різник стандартно “їздив по вухах” своєю конспірологією, брехав і нудно кривлявся.

    Шкода, що катастрофа на Чорнобильській АЕС відбулася не за правління Путіна. Всі б дізналися, що здійснений “унікальний прорив”, який дозволив ядерним реакціям вийти з “в’язниці реакторів”, “знайти свободу” і “по-новому служити людям, ще більш стабільно і ефективно”.

  • Для чого Пригожину бацька?

    Для чого Пригожину бацька?

    Що ж, давайте поскладаємо пазли

    1.Путін виступив і обісрався. Чому власне він виступав? Бо ситуація породила страх в суспільстві. І цілий блок питань. Перше, рівень захищеності. Виявилось, що можна промарширувати країну, займати без бою міста, збивати літаки, і ніхто не міг цього зупинити. Друге – відповідальність. Виявляться за це все – не буде ніякої відповідальності. Ні фізичної – “мочити в сортирі”, ні юридичної. Вбиваєш 13 пілотів і йдеш собі геть. Третє, виявилось, що “всемогутній цар”, не зміг нічого протиставити своєму колишньому кухару. Виявилось, що впродовж довгого часу дебоширства Пригожина – путін нічого не робив. А коли кухар попер на Москву – зробив заяву і втік.

    Ні, на що з цього путін не відповів. Хоча смисл виступу міг бути тільки в цьому. Цей виступ насправді буде мати ще гірші наслідки чим його відсутність.

    2.Пригожин і Вагнер в Білорусі. Відстань між Мінськом і Москвою – 718 км. За день в рф Пригожин пройшов 400 км. Ситуація в Білорусі набагато гірша чим в РФ. По тій простій причині, що в них існує чимало суб’єктів спроможних замінити бацьку. Опозиція слабка, але організована. Протестний потенціал великий.

    Тепер дивимося на таку історію. ЗСУ проривають фронт і наносять удари як і передбачав Пригожин. Шойгу і Герасімов не звільнені. Багато загиблих, або попадають в котел. путін і “друзі” є фактично винними в цьому. Які дії Пригожина? Інший сценарій. Білоруси знову розкачуються. Для чого Пригожину бацька? Він може його скинути ще легше чим налякав путіна. А тоді розпочати похід на рф маючи всі ресурси Білорусі. Фантастика? А те що сталось в суботу для вас таким не було?

    Зрештою, опитування ІКАР показує, що 50% росіян вважають, що своєю критикою Пригожин хотів виправити помилки у війні.

    3.І ще одна ситуація, є дуже складною для путіна. Залишити Шойгу – повісити на себе відповідальність, за будь-яку кризу на фронті. Бо провал на фронті стає провалом путіна, який залишив Шойгу. Не залишити – доповнити і так чашу несправедливості непокараного бунту Пригожина і виконати його вимогу. Фактично, проявити ще одну слабкість.

    Як я казав, в рф тільки все починається.

  • Переїзд на Закарпаття військових і переселенців змінить етнічний склад регіону. А Угорщина свої претензії нехай спрямовує Путіну

    Переїзд на Закарпаття військових і переселенців змінить етнічний склад регіону. А Угорщина свої претензії нехай спрямовує Путіну

    Влада Угорщини в черговий раз заявила, що блокуватиме євроінтеграцію України, поки не буде вирішено проблему закарпатських угорців.

    Що ж, якщо вони так наполягають на цьому, пропоную нарешті дійсно взятися за вирішення цієї проблеми. Зараз для цього як раз гарна можливість.

    Рішення насправді очевидне – на Закарпатті необхідно розгорнути будівництво житла для військових та для переселенців, які втратили будинки у зв’язку з війною та окупацією. А також допомогти переїхати туди бізнесу. Особливо – у міста і громади, де є значний відсоток угорського населення. Таким чином, етнічний склад регіону зміниться, але при цьому нічиї права не будуть порушені. Адже жодного порушення у тому, щоб будувати житло для своїх громадян, які постраждали від війни, немає.

    Не всі захочуть переїжджати на Закарпаття, але всім і не треба. Ось у Берегові зараз мешкає 25 тисяч людей, Лише 10-15 тисяч переселенців змінять місто. Для держави збудувати житло на таку кількість людей – не проблема навіть зараз, коли з грошима не дуже.

    Думаю, 10-15 тисяч людей, які б погодилися отримати житло на Закарпатті та переїхати туди, знайти не складно. Лише з мешканців колишнього Бахмута напевно набереться кілька тисяч. Проблему робочих місць теж можна вирішити. Нині зі сходу багато виробництв переїжджають у західні області. І безпечне місто біля кордону з ЄС – оптимальне місце для релокації бізнесу. До речі, нещодавно саме на Закарпаття переїхав великий завод «Фурлендер» із Краматорська, який виготовляє обладнання для вітроелектростанцій.

    Закарпаття – взагалі дуже недооцінений край. Регіон під боком у ЄС. Гарний клімат, природа, пам’ятки. Нині – ще й найбезпечніше місце в Україні. І при цьому в Ужгороді досі живе лише 112 тисяч людей. Найменший обласний центр. Впевнений, що за належного рівня підтримки з боку держави він міг би легко зрости до 300 тисяч. А населення усієї області – відповідно тисяч на 700-800.

    Якщо ж в угорського уряду виникнуть якісь претензії чи питання – направити їх вони зможуть своєму партнеру Путіну, який зробив мільйони українців біженцями і позбавив житла.

  • Що за пропозицію Пригожину зробив Путін через Лукашенка, що від неї не можна було відмовитися?

    Що за пропозицію Пригожину зробив Путін через Лукашенка, що від неї не можна було відмовитися?

    Минув один рік і сто двадцять один день війни. Все одно сьогодні цілий день всі тільки й роблять, що міркують про те, що ж таке це було? За крок від перемоги взяти і розгорнути колону, яка йде на Москву! Яка муха вкусила Пригожина? Що за пропозицію йому зробив Путін через Лукашенка, що від неї не можна було відмовитися?

    Але раз розгорнув – так, напевно, зробили таку пропозицію. А інакше як? А, можливо, і не було ніякої пропозиції. Можливо, просто він сам не очікував, що все так піде. Чувак прийшов зіграти по маленькій, а йому привалив такий куш, який він не знає, куди подіти… ось і втік з казино…

    Найбільше це нагадує знаменитий “стоп-наказ” Гітлера під Дюнкерком. Коли німецькі війська в кінці травня 1940 затиснули вже розбитий на полі бою британський експедиційний корпус (практично всю сухопутну армію Великобританії на той момент) у французькому порту Дюнкерк. Залишався один танковий кидок і з корпусом було б покінчено. Його б частково знищили, а частково – полонили. (У той момент у Черчилля не було можливості його швидко евакуювати).

    Але Гітлер дав наказ зупинитися. Ця пауза тривала кілька днів. Їх виявилося достатньо для того, щоб мобілізувати всі посудини, які в той момент мала Англія, й евакуювати свою армію з Континенту на острів.

    Історики досі ламають голову над питанням: що ж змусило Гітлера віддати цей дивний “стоп-наказ”? Чому він не розгромив англійську армію, а дав їй піти? Є тисячі версій і жодної, з якою б погодилися усі більш-менш серйозні дослідники.

    Так і тут: немає жодного якогось прийнятного пояснення стоп-наказу Пригожина. Навіть його власні бійці дивуються: все йшло прекрасно, ми йшли на Москву, ніхто її захищати не збирався, Путін з усією своєю кодлою – втік… і тут наш отаман кіксанув… або як вони кажуть: фуфло прогнав.

    У мене немає жодного іншого пояснення, крім єдиного: Пригожин не хотів захоплювати владу. Це не входило в його плани.

    Він просто злякався свого успіху. Так само як і ми всі, Він сам, швидше за все, був вкрай здивований ступенем гнилості всієї тієї владної (перш за все – силової) вертикалі, якою нас так майстерно лякали двадцять з гаком років, та так, що ми вже майже повірили в її непереборну міць.

    Корніловський заколот, який не зустрів ніякого опору. Змова Штауфенберга, при якому Гітлер фактично сам віддає йому ключі від рейхсканцелярії. Тимчасовий уряд, який зустрічає Троцького хлібом-сіллю…

    Я тут це… Ви мене неправильно зрозуміли… Що ви мені тут суєте якісь ключі? Не треба мені цього … Я тут тільки про ось ці контракти для Вагнера хотів добазаритися… Ну і там по бабках, щоб мене не віджимали… А чого ці козли, Володимире Володимировичу! Скажіть їм! Нехай не дуріють! Кого я козлом назвав? Як кого? Шойгу з Герасимовим звичайно…. Кого ж ще? Ой! А ви про кого подумали, га?

    Це мені нагадує старий анекдот про мужика з козою на безлюдному острові, який весь час намагався її прилаштувати і все у нього ніяк не виходило, оскільки коза крутила дупою. І тут через пару років він під час корабельної аварії біля берегів острова дивом врятував красуню. Вона йому: проси – що хочеш! А він їй: потримай козу!

    Це і є масштаб путінського оточення. Всі вони – заручники якихось старих, чужих думок і схем. Примітивних і убогих. Як Патрушев, немов справжній брежнєвський політоглядач, все талдичить про підступи американського імперіалізму, так і Пригожин сидить ментально в 90-х, в своєму ресторані “Стара митниця” і мріє отримати підряд на годівлю військової частини в Сертолово, Ленінградської області.

    Коротше: крила орла дісталися чижику. Полетіти – він полетів. Але не за кривавою здобиччю, а щоб крихти з путінського столу поклювати… Чижик він і є чижик. Тільки й може, що чірікати. А ми це його цвірінькання мало за орлиний клекіт не прийняли. Чорт його знає, можливо, це і добре, що не полетів він за здобиччю… що орлам залишив те, що тільки вони і можуть зробити…

    До речі, про чижиків. Як тут не згадати класику: “Ведмідь на воєводстві” Салтикова-Щедріна.

    “Від нього кровопролиття чекали, а він чижика з’їв”. Краще і не скажеш…

    А, можливо, це все я напридумував… коротше, Немає У мене ніяких версій. Можливо, це взагалі не кінець історії і ми скоро побачимо ще більш несподівану розв’язку? Піди знай… одне ясно: Путін беззахисний і нікому не потрібен. Той, хто перший, володіючи силою, аналогічною ПВК “Вагнер”, це зрозуміє, той і буде правити Росією.

    А ось і свіжі карти ISW приспіли. Я, чесно кажучи, ніяких істотних змін за минулу добу не побачив. Але може я не розумію чого. Я і не претендую.

    Зеленський розмовляв з Байденом. Крім загального обговорення ситуації, я так зрозумів, що домовилися про постачання далекобійної зброї. Це дуже хороша новина з урахуванням того, як успішно ЗСУ обробляють російські тили. Зараз далекобійні ракети дуже б допомогли. Чим більше – тим краще.

    Ще Зеленський розмовляв з прем’єрами Польщі та Канади. Каже, що це все в рамках підготовки до саміту НАТО у Вільнюсі. Сподіваюся, що там буде прорив. Дуже хочеться, щоб НАТО дало, нарешті, зелене світло на вступ України. Нехай Путіна покрутить.

    І ще хочеться перемоги над цими виродками. Адже наша справа праведна. Отже, ворог буде розбитий і перемога буде за нами.

    Слава Україні!

  • Заколот Пригожина показав світу темний підвал російської державності

    Заколот Пригожина показав світу темний підвал російської державності

    З цирком, який стався, ще розбиратися та розбиратися, надто багато неясного.

    Але першим висновком особисто в мене став рівень презирства до РФ, що неймовірно зріс, в цілому, не тільки – до всіх сторін конфлікту, але і в цілому – як соціосистемі.

    Вся ця історія як прожектором висвітлила темний підвал російської державності.

    Всі думали, там могутнє Царство Темряви, а там затхле, гниле, смердюче містилеще г…, палиць і зграї щурів.

    Нуль пасіонарності, нескінченна деморалізація – всього суспільства, апологія невтручання, банальність зла та повна сірість фігур, жестів та цілей.

    Гіршого царства, мабуть, не було в людській історії.

    Тепер я скажу, у що я не вірю:

    1.У страшний «договірняк».
    2.У спровоковану перевірку лояльності до режиму Путіна.
    3.У розраховану на багато ходів війну веж Кремля.
    4.У «…нову загрозу з Білорусі» та інші спроби виправдати своє незнання та фрустрацію, в які кинулися багато, навіть дуже розумні люди.

    А вірю в загальну істерику на Росії всіх учасників забігу та їхнє вміння рідко об… в будь-якому їхньому починанні, яке вони так старанно демонструють уже 17-й місяць.

  • Що це було в Росії?

    Що це було в Росії?

    Розчарування. Головна емоція після перегляду демо версії російської громадянської війни, на яку ми так давно чекали і на яку покладаємо такі великі сподівання. Коли здавалося, що Прігожин перейшов всі червоні лінії і ми побачимо справжню війну, всі відіграли назад. Так наче ви прийшли в кіно і перші півгодини здавалося, що перед вами шедевр, рівний роботам Феліні чи Бертолуччі, але на другу частину забракло коштів як на сценарій, так і на спецефекти, і все перетворилось на дешевий водевіль. Де танки застряють у воротах цирку.

    «А що так можна було?».

    Вони домовились. В той момент, коли здавалося, що можливість для досягнення компромісу втрачена. Що отримав Прігожин за свій розворот? Чи він просто злився? А це не так і важливо. Чи він тепер довго проживе в Білорусі, чи «слово президента Росії» все ж таки нічого не варте. І це не важливо. Доля цього маніяка нам не цікава. І певні очікування були лише того, що це маніяк спроможен посіяти в яросіі хаос надовго. Не спроможен. Надовго не спроможен.

    Чи все погано? Насправді ні. У нас дійсно протягом суботи сформувались завищенні очікування. Разом із дуже добрим настроєм і чудовим набором мемів. Але в результаті цих двох днів ситуація набагато краща для України, ніж була до цього. Скоріш ситуація для Росії стала набагато гірша.

    Раніше російські еліти обговорювали, що цар голий. А зараз цього голого царя привселюдно поставили раком. І не важливо, що той, хто поставив, не знав, що із цим робити далі.

    Путін слабкий. От що довела ця ситуація. І на домовленності він пішов від слабкості, бо не мав впевненості що може вирішити питання силою. Якщо б міг, точно б вирішив. Але ввечорі довелося домовлятися з тими, кого же зранку називав зрадниками Батьківщини. У царя всієї Росії немає можливості впоратись з бунтівником, який очолює найманців. І не важливо, чи то він сам на це наважився, чи за ним стоїть якась башта Кремля. Це слабкість. Яку в Росії не пробачають.

    Зараз всі в Росії побачили цю слабкість. Що так можна було. Що можна здійснити бунт. Можна захоплювати міста. Можна збивати гвинтокрили. Можна публічно опускати Путіна. І тобі за це нічого не буде.

    Можна відстоювати свій приватний інтерес силою, зневажаючи сакральну основу влади – Путіна. Бо це вув суто приватний інтерес одного чвк, який не захотів лягати під Шойгу і напередодні дати Х, першого липня, коли треба було йти здаватися, здійснив цей імпотентний заколот. Почавши готуватися до нього, як бачили американські спецслужби, відразу після того, як стало зрозуміти, що часу Х не минути.

    Російську систему тримав страх. Страх перед Путіним. Всі ці олігархи, яким не потрібна війна, мовчать в тряпочку, вирачаючи мільярди, бо бояться. Зараз цього страху буде набагато меньше. А гойдання системи будуть набагато більші. І це звісно плюс для нас. Це не перемога вже завтра, але це середньострокова і довгострокова позитивна зміна.

    А ще слабкість Путіна побачили не тільки в Росії. Ії побачили і в Пекіні і в Вашингтоні. І цю слабкість будуть враховувати при прийнятті рішень.

  • Жоден російський генерал не натисне кнопку

    Жоден російський генерал не натисне кнопку

    Фактична відсутність реакції Заходу на підрив Каховської дамби переконала Путіна в тому, що і більш масштабний злочин може зійти йому з рук.

    Диктатори здатні на все, коли вони в розпачі. Диктатор готовий залишити після себе хоч випалену землю.

    Запорізька АЕС, як відомо, сьогодні замінована і контролюється Росією. Зупинити масштабну ядерну катастрофу може Захід.

    І зробити це дуже просто: США заявляють, що підрив атомної електростанції викличе негайну відповідь. Що американські “Томагавки” знищать все російське угруповання від Чорного моря до Луганська. Хочете – спробуйте.

    І я впевнений, що жоден російський генерал не натисне кнопку, якщо буде чітко усвідомлювати, що в лічені хвилини його знищать американські ракети.

    Всі розуміють, що якщо Україна, воюючи зброєю 80-х років, завдає путінським окупантам такої шкоди, то сучасна американська зброя за хвилини може стерти в порошок все, що нашкребла російська армія.

    Однак Захід як і раніше боїться ескалації, хоча весь досвід спілкування з Путіним, як і з диктаторами на більш ранніх історичних етапах, показує: ескалація — це завжди результат слабкості вільного світу.

    Ніколи не буває ескалації, якщо вільний світ демонструє силу. Рівно тому, що ніякої іншої мови, крім мови сили, диктатори не розуміють.

  • Путін викрадає Угорщину з Європи. Що далі?

    Путін викрадає Угорщину з Європи. Що далі?

    У найбільш впливовій угорській газеті “Magyar Nemzet”, яку заведено вважати неформальним рупором влади Віктора Орбана, з’явилася стаття Отто Гайдіча “Európa elrablása” (“Викрадення Європи”). Написана угорським пропагандистом, який явно вчиться у своїх російських колег, вона відбиває усі аспекти антиукраїнських настроїв нинішнього орбанівського політичного істеблішменту та викликає багато запитань.

    Так Отто Гайдіч пише: “П’ятдесят мільярдів євро. За повідомленням газети, стільки Брюссель виділив би на підтримку української контратаки. Це майже половина загального річного бюджету нашої країни. Угорщина є членом Європейського Союзу, а Україна – ні. Варто сказати про це тут, перш ніж виявиться, що все навпаки. Як уже виплеснув це пан Верхофштадт щодо нас у своєму гарячковому сні, тобто коли марив про те, що угорців треба негайно викинути, а українців прийняти до громади. Але, на щастя, ця версія існує лише в його маленькому мозку”.

    Тут Гайдіч явно перекручує факти, коли заявляє про що ця сума може бути виділена Євросоюзом на “підтримку української контратаки”. Адже в реальності мова йде про можливе виділення коштів для визволення міжнародно визнаних українських територій від московських загарбників і відбудови України. І орбанівський експерт про це не знати не може. Відчувається, що для офіційного Будапешта, який всіма своїми діями на міжнародній арені постійно демонструє, що він давно вже є не тільки членом НАТО і ЄС, а й союзником Москви, важливо, щоб Україна опинилася сам на сам з Російською Федерацією.

    При цьому цього експерта анітрішки не хвилює, що за час довготривалого правління Орбана, фактично відбулося викрадення Путіним Угорщини з Європи. І що після цього буде далі? Оскільки не може Угорщина довго всидіти на двох стільцях. Рано чи пізно їй доведеться зробити свій остаточний вибір – з ким вона з Брюсселем, чи Москвою. Хоча це важливе питання, поки що, піднімалося в ЄС декім на неофіційному рівні, незабаром в Євросоюзі його можуть поставити руба, і явно Угорщина від цього не виграє.

    Але Гайдіч жаліється, що “На відміну від попередніх фінансових пакетів, призначених для України, поточний Єврокомісія фінансуватиме за рахунок внесків держав-членів, тобто вони не будуть позичати на ринках, а зобов’яжуть усіх робити додаткові виплати. Для цього необхідно внести зміни до семирічного бюджету, створивши гарну можливість для агітації перед парламентськими виборами”.

    Дотаційна держава, яка весь час отримувала великі мільярдні вливання від Європейського Союзу, тепер чекає на нові надходження від ЄС, а їх може й не бути. Саме тому режим Орбана запускає своїх пропагандистів, які для орбанівського потенційного електорату здатні, не моргнувши й оком, обґрунтувати будь-що.

    І цей пропагандист бідкається, що в Євросоюзі можуть зобов’язати Будапешт “робити додаткові виплати” для України, а це може бути розцінено Путіним, як недружній крок Орбана, не говорячи на які дії після цього готова буде піти Москва. Можливо, й на оприлюднення певних таємних документів, які так довго і надійно тримають угорського прем’єра на гачку його московських “друзів”.

    Отто Гайдіч далі зазначає: “Для тих платників податків, які після тривалих зволікань, умов множення на поділ, виконання віх, супервіх, принизливих процесів вертикальних і горизонтальних процедур не отримали жодної копійки з належних їм ресурсів. Ті угорці, які змушені миритися з подібним цинізмом, також можуть поплатитися. Ніби з ними немає нічого поганого, коли вони розглядають особливості стану верховенства права, демократії та корупції окремо, але, на думку глобалістських угорофобських лівих еліт, загальна картина все ще гнітюча і спонукає до роздумів. Неминуче постає питання: чи не просто вони витрачали наші гроші на свої ігри в Україні?”

    Орбаніст цинічно визначає криваву війну Росії в Україні, як якісь такі абстрактні “ігри в Україні”. Але стоп, щось до болю нагадує його фраза про “глобалістських угорофобських лівих”. Так це ж не що інше, як калька з пропагандистських штампів, котрі масово поширюються на російському телебаченні та ЗМІ. А саме про “зоологічну русофобію”, якою там пояснюють буквально все, що не подобається диктатору Путіну, котрий засів у Кремлі.

    Ну ще трохи, і в угорській пресі може з’явитися новий політичний штамп – про “зоологічну угорофобію”, коли мова піде про щось таке, що дуже не подобається їхньому вічному прем’єру Віктору Орбану. Ну наприклад таке: “Підтримуючи Україну Америка і Європа виявляють “зоологічну угорофобію”, адже гроші надані українцям можна було б куди краще використати, передавши їх Угорщині”. Ну і далі в такому ж дусі. Якщо вже переймати пропагандистський досвід Москви, то потрібно не розмінюватися на дріб’язки, а наслідувати буквально усе.

    Ну а далі твердження автора статті можна було б легко переплутати з опусом у якомусь державному російському виданні, якщо б не знати, що цей матеріал з’явився саме в Угорщині. Він підкреслює: “Розуміємо, нові ліві, неомарксисти, прогресисти, тобто духовні спадкоємці більшовиків, хочуть для України зіграти надзвичайно солідарного і безмежно людяного доброго чоловіка та профінансувати це, накидаючи ще один значний тягар на шию європейських громадян. По суті, вони без вагань визнають, що хочуть змусити країни-члени союзу заплатити за проксі-війну Америки проти росіян на українській землі. Хтозна чим вони живлять свою гординю, думаючи, що поки вони позбавлять нас належних нам ресурсів, ми будемо добровільно і співаючи підмітати горище, щоб їм було за що продовжувати війну до останнього українського солдата, що впаде”.

    Вам ці визначення угорського експерта нічого не нагадують? Та все це ми могли прочитати в російській пресі, чи почути на московському телебаченні. І про “проксі-війну Америки проти росіян на українській землі”, і про “війну до останнього українського солдата”. Невже Отто Гайдіч отримує російські “темники” напряму з Кремля, минаючи ідеологічні орбанівські установи? Якщо це дійсно так, то цілком можна зробити припущення, що російська агентура в Угорщині почала ігнорувати діючий режим. А це вже несе безпосередню загрозу владі Віктора Орбана. Оскільки, в такому разі, в Угорщині Москва починає розгортати свої паралельні структури, ігноруючи при цьому структури офіційні. І на це б у Будапешті мали б звернути увагу.

    На думку Отто Гайдіча: “Згідно з нашим уявленням, той, хто служить іноземним інтересам за гроші іноземця, є зрадником. Той, хто не отримує грошей, та ще й платить за те, щоб знищити своє, той вироджений дурень і темний лиходій водночас. Але це зараз роблять господарі Європи, вони зраджують усіх мешканців старого континенту, вони втягують народи, що живуть тут, у борг, роблять їх слабкими, щоб служити антиросійським інтересам приватної грошової імперії, при цьому вони не усвідомлюють, що поспішають на власну загибель.

    Вони засліплені обіцянками величезних прибутків від майбутньої реконструкції, але потрібно добре знати, що на іншому кінці будуть набагато сильніші пси, ніж ослаблена Європа.

    Тож підкреслимо, що той, хто хоче віддати п’ятдесят мільярдів євро на продовження кривавого вбивства, здатний на набагато більшу мерзенність. Наприклад, витягнути їх з чужих кишень”.

    Автор не приховує свого бажання припинити російсько-українську війну на умовах Путіна, а для цього потрібно, не більше, ні менше, щоб Захід перестав допомагати Україні. Він так переживає, щоб не було “антиросійських інтересів” в європейській політиці, що вже й не приховує угорських промосковських цілей. А говорячи про “продовження кривавого вбивства”, має на увазі не припинення війни в Україні, а українську капітуляцію і втрату нашою державою своєї територіальної цілісності та незалежності.

    Зрозуміло, що свою статтю Отто Гайдіч писав для внутрішнього угорського користування, проте, коли її прочитають в інших країнах, то має стати ще більше зрозумілою пропутінська політика, яку тепер продукують еліти в Угорщині. Давайте ще раз пригадаємо основні політичні меседжі цього орбанівського писаки. Отже: це “глобалістські угорофобські ліві”, “продовжувати війну до останнього українського солдата”, “служити антиросійським інтересам”, “продовження кривавого вбивства”.

    Збіги з московською пропагандою просто таки вражають. Яким таким інтересам служить сам пан Гайдіч, коли він так методично і послідовно повторює ці московські кліше?

    З усього цього можна зробити висновок, що поступово, але незворотно колись найкраща угорська газета “Magyar Nemzet” перетворюються на відповідник газети “Правда” часів комуністичного генсека Брежнєва. Прем’єр Віктор Орбан готує Угорщину до вступу до путінської моделі Радянського Союзу? Тільки в такому разі можна зрозуміти перетворення керованої ним країни на маріонетку Росії.

    Якщо ж ні, то чого в дійсності добивається Орбан? Ще трохи і угорці легко можуть позбутися членства в ЄС і НАТО. Чим він, в такому разі, збирається замінити ці структури незрозуміло. Чи він хоче таким чином привести Угорщину в Євразійський економічний союз, керований Російською Федерацією?

    Якби там не було, але феномен Віктора Орбана згодом будуть аналізувати в європейських підручниках з політології. Бо це тільки він спромігся перетворити економічно стабільну державу Європи, на країну, яка вже не здатна нормально функціонувати без постійних фінансових вливань з Євросоюзу і енергетичних подачок Росії. Звідси й заклики його інформаційних посіпак не надавати Україні допомогу, а зберегти ці гроші для Угорщини. І хоча це у них навряд чи спрацює, але кремлятники так стараються.

  • Обстріляний Чонгарський міст вже передає окупантам поганий привіт

    Обстріляний Чонгарський міст вже передає окупантам поганий привіт

    Хроніки літньої кампанії

    У боксі є таке поняття “корявий суперник”. Ним позначають нетехнічного боксера, який б’ється не по стратегії і тактиці бою. Єдине чим небезпечний цей суперник – це тим, що практично не можливо спрогнозувати його відповідь, оскільки він може прийняти абсолютно неадекватні ситуації рішення. Десь приблизно в такій ситуації зараз ми перебуваємо.

    1.Формуючі операції, а саме це зараз проводить ЗСУ, просуваються успішно, хоч довше чим очікувалось. Що таке формуючі операції? Це операції покликані створити сприятливі умови для нанесення головного удару. Це зайняття вигідних позицій, підрив логістики ворога, розчищення мінних полів тощо. Ці операції ведуться обмеженими силами, поки основні чекають на головний удар.

    2.Так-от, наш “корявий суперник” з метою протидії нашим формуючим операціям викинув сили і резерви співмірні із зупинкою потужного повноцінного наступу, якого насправді ще не було. При чому зробив це на етапі проходження лінії забезпечення, яка призначена для знищення мінами і артилерією. Хоча резерви слід викидати в бій вже безпосередньо на лінії оборони. Цей тупий крок виявився неочікуваним, але він неминуче програшний. Тепер потрібний час, коли резерви ворога на менш підготовлених рубежах для оборони – будуть знищені. І саме це активно відбувається.

    3.Фактично, зараз наші війська ведуть бої, які очікувались десь за місяць на лінії оборони окупантів. В якісь мірі можна сказати, що окупант розпочав генеральну битву, на яку ми очікували, раніше. Хоча насправді мав робити все, щоб її уникнути.

    4.Тому на цьому етапі ключовим стає знищення військових сил ворога, а не просування. І як ви бачите масштаб його втрат значно виріс, порівняно з іншими місяцями. Це означає, що найближчим часом бої будуть інтенсивні без особливої зміни лінії, поки у ворога не почнуться проблеми з резервами і боєприпасами. А обстріляний Чонгарський міст вже передає їм поганий привіт.

    5.Запасайтесь терпінням. Все йде не зовсім так як хотілось, але в правильному напрямі.

    Слава ЗСУ!

  • У Кремля все погано, але Путіну бояться про це доповідати

    У Кремля все погано, але Путіну бояться про це доповідати

    Насправді у Кремля взагалі все погано, а Путіну бояться про це доповідати. На пітерському сходняку, який чомусь через непорозуміння називають економічним форумом, він виоглошував дикі речі. Зокрема, Путін заявив про знищення п’яти систем Patriot, яких Україна, схоже, отримала всього дві. Путін не володіє жодними фактами і не знає, що відбувається в Україні та на війні. Йому бояться доповідати, тому що він одразу впадає в істерику.

    Людина хотіла швидкої прогулянки Україною і планувала взяти всю країну так само, як і Крим в 2014 році, нібито без єдиного пострілу (хоча насправді у Криму тоді були загиблі). Однак у неї нічого не вийшло. Путін влаштував схематози щодо Херсонської, Запорізької областей, “донбящемуся бомбассу”, але все пішло не так. Нічого у Росії не виходить: зі зброєю – біда, з м’ясом на прожарювання і боєздатністю – теж. Моральний образ – взагалі катастрофа.

    Але це не означає, що Україні потрібно розслабитися. Я кажу лише про те, що у Росії велика печаль, але розповісти про неї вождю там не можуть.

    Нову заяву зробив Шойгу, в якій пригрозив ударами по центрах ухвалення рішень у Києві. Ця риторика з’явилася через великий страх втрати Криму. Кримський півострів, як я завжди казав, це місце, де зариті ключі перемоги України і те саме кощієве яйце смерті Путіна. Україна при поверненні Криму обнулить Путіна і перетворить його на ніщо. Тому Росія буде до останнього чіплятися за Крим і гарчати на зовнішній світ, погрожуючи всім, що в неї є.

    Крім того, президент США Джо Байден заявив, що він вірить у реальність застосування Путіним тактичної ядерної зброї. Це дуже важлива заява, яка дещо змінює акценти. Донедавна вважалося, що всі (в тому числі і я), хто говорить про небезпеку і реальність застосування Путіним ядерної зброї – тактичної або, не дай Бог, стратегічної – алармісти і “всепропальники” (я з цією роллю зжився давно і був одним з тих, хто казав, що Путін обов’язково нападе на Україну).

    Однак ця позиція, швидше за все, дає здатність бачити реальну картину. Путін розуміє – у нього немає виходу, його може врятувати тільки перебування при владі. Зараз побудована ним вертикальна конструкція дуже сильно хитається, а удар по Криму може її перекинути. Тому, образно кажучи, всі рушниці на стінах, можуть почати стріляти. От у чому найбільша небезпека.

    Однак, я думаю, що Україну, яка вже другий рік живе в умовах повномасштабної війни з Росією, жодними ударами не залякати. Шантаж на Київ не діє. Києву потрібно лише прийняти як даність наявність небезпеки і зафіксувати це. Слід бути готовими до того, що така загроза дійсно може бути.

    Україна вже звела до мінімуму зусилля шантажистів. Навчилася збивати навіть “Кинджали”, про які в Росії казали: “Подачка-неберучка, збити ракету неможливо”. Тому не треба лякатися.

  • І Шойгу боїться втрати Криму

    І Шойгу боїться втрати Криму

    Міністр оборони Російської Федерації Сергій Шойгу заявив, що в разі удару по Криму буде удар по “центрам прийняття рішень”. Глава російського військового відомства вважає, що Крим знаходиться поза зоною бойових дій і удари по військових об’єктах на його території зроблять США і Великобританію учасниками конфлікту, і в цьому випадку – тільки не намагайтеся шукати логіку – Росія негайно “завдасть удару по центрах прийняття рішень” на українській території.

    У цій заяві, по-моєму, прекрасно все. Росія і без всяких ультиматумів і ударів по території Криму завдає ударів по “центрам прийняття рішень” і, схоже, пишається цим. Історія з ударом по штаб-квартирі Головного управління розвідки Міністерства оборони України протягом декількох тижнів була мало не головною темою російських пропагандистів, пише Віталій Портников для Крим.Реалії.

    Незрозуміло, чому саме удари по Криму повинні призвести до таких рішень, а удари по інших окупованих російських територіях – ні, адже з точки зору російського конституційного права Крим нічим не відрізняється від Луганської області. Незрозуміло, чому Сергій Шойгу говорить про небезпеку ударів ракет поза зоною проведення “спеціальної військової операції” (так в Росії називають війну проти України – ред.). Що таке взагалі ця зона? Якщо “операцію” почали для “допомоги” придуманим в Кремлі “народним республікам”, то чому намагалися захопити Київ і Чернігів, чому прийняли рішення про анексію Херсонської та Запорізької областей? Чому Херсонська область раптом стала “зоною спецоперації”, а Крим – ні?

    І неясно, чому рішення Кремля про “залученість” США має призвести до ударів по українській території. Якщо Шойгу вважає, що з Росією воюють Сполучені Штати – то, за логікою, і удар потрібно завдавати не по українських, а по американських “центрах прийняття рішень”. А якщо заради перемоги над США і Великобританією потрібно бити по Україні, то, думаю, це навряд чи свідчить про розуміння російським міністром причинно-наслідкових зв’язків.

    Але я не поспішав би дорікати Міністра оборони Росії в алогічності. Сергій Шойгу, думаю, перш за все виходить зі страху. Він боїться, що в результаті дій української армії Росія може втратити контроль над Кримом і позбутися його як плацдарму для нападу на Україну і дестабілізації ситуації в Чорному морі. Навіть удари по Криму ракетами HIMARS і Storm Shadow можуть значно зменшити шанси Росії на оборону своїх позицій на півдні України і змусити відмовитися від надій на окупацію нових українських регіонів.

    Володимиру Путіну і Сергію Шойгу, впевнений, не хочеться втрачати Крим як територію політичного міфу і як плацдарм для подальших дій Росії, які в світі вже називають злочинними. Звідси, очевидно, і такі алогічні погрози російського міністра.

  • Навіщо Путін махав Стамбульським “меморандумом”

    Навіщо Путін махав Стамбульським “меморандумом”

    У той час, коли в Москві викликали через штучний інтелект дух Жириновського, щоб дізнатися, як їм жити, до Києва приїхала делегація від семи африканських країн з планом “треба просто перестати стріляти”. Африканців не стали звинувачувати в плагіаті, а відправили в бомбосховище через черговий ракетний обстріл Києва. На наступний день вони виїхали в Свято-Ленінград, де їх чекав Путін зі стамбульським “меморандумом” в руках.

    Лавров два місяці до червня 2022 р. стримано нив про те, що в березні на переговорах у Стамбулі делегацію від його відомства розвели, але з часом це ниття припинив. Тепер на зміну йому за цю тему несподівано взявся Путін і 17 червня став скаржитися президенту Федерації Союз Коморських островів на українців, які нібито розвели його рік тому як останнього лоха – пообіцяли віддати 18-20% своєї території, роззброїтися і в НАТО не вступати, але нічого з цього не зробили.

    Вельми комічно, що расейская федерація, найбільша держава світу, що володіє ядерною зброєю і місцем в Радбезі ООН, скаржиться маленькій Коморській Федерації на те, що трошки отримала по руках від України і просить собі гарантій безпеки. Кремль, усвідомлюючи, що такі скарги – погана реклама його імперіалізму, рік не дозволяв лаврову виступити з ними повномасштабно, але зараз чомусь різко передумав. Причому настільки рішуче передумав, що відправив ганьбитися з цим не лаврова, а путіна. Тобто, підняв планку собі до максимуму.

    Є й інший аспект. Після того, як РФ в 2014 р. порушила Будапештський договір або меморандум, як його з тих пір стали називати, щоб довести: є договори, які можна порушувати, подібні скарги Москви на Україну не можна брати до уваги. Обговорювати їх всерйоз можуть тільки пропагандисти рашизму з “Раші тудей” або юристи, які нудьгують без клієнтів. Але справжнім юристам це не дозволяє їхня професійна гордість, оскільки ні Москва, ні Київ поки не опублікували текст цього Стамбульського Меморандуму, договору, комюніке, угоди, трактату або як його ще можна назвати. При відсутності тексту для юристів, і не тільки їх, немає і об’єкта для обговорення.

    Тому, з практичної та юридичної сторони цей демарш Путіна з маханням текстом перед африканською делегацією з її мирним планом був безглуздим і принизливим для Кремля. Цей демарш може дати Кремлю лише якийсь короткочасний пропагандистський і новинний ефект. Значення пропагандистського ефекту буде вкрай слабким через те, що у 2014 р. РФ порушила не тільки Будапештський меморандум, але також договорів про дружбу та інше з Україною, першу Мінську угоду, договір про оренду військово-морської бази в Криму, договір про користування Азовським морем і ще кілька сотень різних договорів. Верховна Рада та її юридичні служби навіть після вторгнення 24 лютого продовжували анулювати десятки таких договорів про співпрацю з РФ у найрізноманітніших сферах.

    Тому пропагандистський ефект від скарги Путіна, що з Україною не можна укладати ніякі договори, оскільки вона нібито всі їх не виконує, буде близький до нуля. У тій же Африці всі добре знають ціну договорів з примусу, а расейському народові все одно, виконує Україна договори або не виконує. Расейському народові, як Кремль вкаже, то так і є, аби не було війни, а з українців що взяти, вони ж нацисти, сатаністи і ще хтось нехороший.

    У Кремлі теж повинні розуміти, що пропагандистський ефект від демаршу Путіна буде рівний нулю. В ефект від появи Путіна в амплуа викривача зради в Україні могли в Кремлі вірити тільки найтупіші. Дивно, що Путін не поскаржився делегації з Африки, що Банкова хоче відсторонити Залужного від командування військами і відправити в глибини Міноборони для організації закупівель.

    Тому єдиною причиною, по якій Кремль влаштував настільки безглуздий демарш був візит делегації з Африки. Можна сказати, після 2014 р. Москва остаточно догралася в “світ втомився від України”. Настільки втомився, що російсько-українську війну вже обговорюють на Коморських островах і в інших державах Африки. Причому так активно обговорюють, що пропонують свої варіанти припинення агресії РФ. Демарш Путіна з папірцями – це жест розгубленості Кремля, де вже не знають, як реагувати на потік заяв і планів про припинення імперської агресії РФ проти України.

    За фактом – це початок розвалу проєкту з Ялтою-2, який Кремль просував з кінця 2014 р. РФ хотіла, як в 1945 р., організувати в окупованій нею Ялті зустріч “великих держав” і розділити на ній мінімум Україну, а максимум Сирію, Лівію, Південний Кавказ, і ще когось, якщо вийде. Серед “великих” Москва спочатку бачила себе і США, потім чотирьох постійних членів Радбезу ООН, і, можливо, Туреччину. Тепер на авансцену, на подив Москви, вийшли Коморські острови, Замбія, Єгипет, Конго, Сенегал, Уганда і ПАР. Список можна доповнити не тільки державами Африки, але також Азії, Латинської Америки та Океанії. Австралія і Федеративні Штати Мікронезії, Нова Зеландія, Папуа – Нова Гвінея І Фіджі ще не виступали зі своїми планами припинення агресії Москви. Не виступила з ним і Індія, на відміну від Бразилії та Мексики. Гватемала і Гондурас теж не сказали ще своє вагоме слово. Бангладеш і Японія, число жителів яких не менше, ніж в РФ, поки теж не виступають зі своїми мирними планами. Притому, що у Японії давно є план мирного договору з РФ. За давньою традицією Москві слід дізнатися також думку Монголії.

    В результаті проєкт з міжсобойчиком типу Ялта-2 несподівано для Москви починає все більше перетворюватися на засідання Генасамблеї ООН, чого кремлівцям зовсім не хочеться. Такої еволюції свого власного проєкту в Кремлі явно не планували і тепер самі не знають, як на це реагувати. Тому випустили Путіна помахати папірцями. Але не збираються їх публікувати, бо це буде дискредитацією всіх наративів Кремля про Україну. З цієї ж причини Кремль не став публікувати і “дорожню карту”, яку делегація від Африки доклала в якості конкретних і послідовних дій до свого плану з десяти пунктів. Занадто вона незручна для Москви, на відміну від чисто декларативних пунктів плану, проти яких важко щось заперечити. Схоже, в Москві настає криза переговорного жанру в добавок до інших криз.

  • П’ять ключових факторів для перевірки на фронті

    П’ять ключових факторів для перевірки на фронті

    На фронті безліч комісій, але скільки б командирів було знято, якби на усіх рівнях перевіряли виключно п’ять ключових фактори, які визначають справжню боєздатність ОУВ, ОТУ, корпусів, бригад, батальйонів?

    1. Зникнення без вісті наших військовослужбовців;

    2. Потрапляння наших військовослужбовців у полон;

    3. Загибель військовослужбовців на етапах евакуації поранених;

    4. Якість захисних споруд на передових позиціях піхоти;

    5. Наявність відео знищення та взяття у полон солдат та офіцерів противника, знищення бойової техніки противника.

    Все інше не має значення, все інше – це звичайна звітність та службова документація, відволікати командирів від виконання бойових завдань не варто, звітність треба перевіряти під час виведення на ротацію.

    А ці п’ять питання на фронті вимагають постійного контролю, відповіді на ці питання дозволяють зрозуміти усе інше, і залучати за необхідності правоохоронні органи. І якщо втрачають людей, якщо людей беруть у полон, якщо поранені не доїжджають до шпиталю, якщо нема відео ураження при наявності великоі кількості стволів та боєприпасів – відповідальність має бути найвищою, зняття з посад швидкі, і просування на посади має бути у тих, хто працює по цих питаннях найкраще.

    Відповідати за проблеми мають ті хто керує та організовує, а не виключно виконавці.

    Сподіваюсь, що колись будуть зміни і командирів почнуть оцінювати по справжніх командирських якостях.

  • Візит африканських лідерів до України: яке значення він має

    Візит африканських лідерів до України: яке значення він має

    Візит африканських лідерів до України викликав дуже неоднозначну реакцію, яка почала ставати все більш негативною з того моменту, коли окремі представники делегацій захотіли “не помітити” ракетних обстрілів, що відбулися якраз у день візиту.

    Самі пропозиції “мирного плану” теж, очевидно, не задовольнили нікого. Офіційно було оприлюднено лише положення у дусі “за все добре та проти всього поганого”. Неофіційно щось “зливали” сумнівні російські джерела, але і там не було нічого, що реально мало б бодай мінімальні шанси на реалізацію.

    Очевидно, сама концепція “африканської місії” була не дуже життєздатною: “У нас тут проблеми з продовольством та добривом, тому яксоь там один одному поступайтеся”. Мабуть, у рамках логіки політики тих держав, представники яких відвідали Україну (а згодом і росію) це все видавалося адекватним та зрозумілим, але зовсім не для українців.

    Загальний наплив посередників з географічно-віддалених держав, які хочуть запропонувати свої “послуги”, демонструє нерозуміння самої природи нинішньої війни.

    Проблема ж того, що війна триває, не у тому, що не знайшлося поки що достойного посередника. Проблема у тому, що війна носить екзистенційний характер. Імперія не бажає відпускати державу, яку вважає “своєю”, і готова докаладати усіх зусиль для спроб захопити “колишню провінцію”.

    Усі ті, хто продовжують намагатися пропихнути якість маложиттєздатні “припинення вогню” просто не хочуть визнавати, що для росії таке припинення – це просто технологія. Технологія продовження війни.

    Сподіваючись на швидку перемогу, бункерний дід необачно у лютому “розкрив карти”, і тепер більше не може ховатися за усіма “обмеженнями”, домовленостями та “місіями ОБСЄ”. Це йому явно не подобається. Значно “цікавіше”, коли ти можеш воювати повною мірою, а у опонента зв’язані руки. Доя цього потрібні “домовленості”, аби одержати можливість відновити потенціал і уже самому визначати, коли завдати удар.

    Для завершення війни потрібна відмова росії від імперіалізму, а отже – відмова від базових основ сучасного російського суспільства. Ну і від основ режиму, який там панує, на що режим, зі зрозумілих причин, піти не може.

    Зрозуміло, що “африканська місія” була спробою “африканізувати” російсько-українську війну. Тобто, звести додрібного локального конфлікту за спірні території, який можна порівняно просто вирішити, просто віддавши ці території, або поділивши їх. Але у реалньості все зовсім не так, і мова не про якісь території. Мова про загибель імперії, яка вперто не хоче залишати імперське минуле, і готова йти досить далеко, відстоюючи цінності позаминулого сторіччя.

    Варто відзначити, що нинішня війна хімічно-чисто викрила природний російський імперіалізм. Раніше його прояви списували на комунізм, тоталітаризм та “світову революцію”, ще раніше – на архаїчне самодержавство. Але зараз росія – це “ринкова” держава, яка у багатьох моментах не відрізняється від інших. А імперськість така сама, як і за часів далекого минулого. І з цією імперськістю домовитися не вийде, це просто факт. Хтось його визнає, хтось ні – і шле “місії”, але факт від того фактом бути не перестане.

  • Якщо мета “СВО” досягнута, отже, ви заберетеся з України?

    Якщо мета “СВО” досягнута, отже, ви заберетеся з України?

    Минув один рік і сто чотирнадцять днів війни. Карти ISW все не оновлюються, а без них міркувати про становище на фронті – це цитувати путінських воєнкорів. Справа, звичайно, “цікава”, але в такій же мірі і досить небезпечна: можна замість правди отримати фантазії якогось “сладкова”, який потім зізнається, що в момент, коли писав про поточну ситуацію, був не на фронті, а сидів уже тиждень в карантині перед зустріччю зі своїм говнокомандувачем.

    Якщо ж відволіктися від ситуації на фронті, то мене зацікавила інформація про візит держсекретаря США Ентоні Блінкена до Пекіна. За останні п’ять років – це перший візит держсекретаря США до Китаю.

    Байден зустрівся з Сі Цзіньпіном восени минулого року на Балі. Тоді здавалося, що вони знайшли спільну мову і обидва говорили, що в цілому задоволені зустріччю.

    Але потім відносини між Вашингтоном і Пекіном пережили щонайменше дві кризи: одну через абсолютно безглуздий і провокаційний візит старенької Ненсі Пелосі (де вона зараз?) на Тайвань, а другу через цілком реальний китайський конфуз зі збитою в небі Америки китайською розвідувальною повітряною кулею.

    І ось, нарешті, обидві сторони змогли подолати взаємне роздратування і почати діалог на такому високому рівні. Зрозуміло, одна з пріоритетних тем – війна в Україні….

    Мені здається, що головне завдання Блінкена при обговоренні війни в Україні – переконати Пекін припинити цю безглузду клоунаду з “мирними ініціативами” і допомогти дійсно закінчити цю війну. Для цього у китайців є всі можливості. І перш за все потужний важіль економічного тиску на Кремль. Якщо Китай хоча б частково приєднається до санкцій проти Росії, то зговірливість і конструктивність Путіна здивує нас усіх. Ну і, зрозуміло, потрібно зробити все для того, щоб у китайців не було спокуси допомогти Путіну зброєю.

    Ще порадувала інформація про постачання 200 ізраїльських танків до Європи. Є надія, що навіть якщо не вони самі, то ті танки, замість яких прибудуть ізраїльські машини, будуть поставлені в Україну. Ходить інформація, що частина ізраїльських танків буде поставлена Кіпру в обмін на Т-80, які будуть передані для ЗСУ.

    Дуже насмішив Пєсков, який заявив, що завдання “демілітаризації” України в цілому вирішене, оскільки Україна воює не своєю, а імпортною зброєю. Це п’ять! Це шедевр словоблуддя. Мої оплески!

    Але у мене питання: ок, нехай так, але що це означає практично? Якщо це було метою “СВО” і вона досягнута, отже, ви заберетеся з України? Ні? А тоді яке має значення, якою зброєю воює Україна?

    І потім, як ця ваша “демілітаризація” України наближає вас до перемоги? Ось, наприклад, афганські моджахеди теж воювали не виробленою в Афганістані зброєю (за відсутністю такої). Але це не завадило їм вигнати радянську армію зі своєї країни. Так само як і В’єтнам воював з Америкою зброєю, виробленою в СРСР і Китаї. І нічого – переміг.

    Я вже не кажу про те, що в цій логіці “демілітаризація” Росії вже давно проведена. Причому тотально і безповоротно. Нещодавно на ПМЕФ Герман Греф не зміг завести нову модель “Жигулів”, яку привезли туди як доказ успіхів російського машинобудування. Якщо російська промисловість не в змозі зробити працюючий автомобіль, чи означає це, що та зброя, яку вона виробляє, не варта того заліза, яке вона на нього витрачає?

    Або ми повинні всерйоз повірити в те, що хоч росіяни і не можуть зробити нормальний автомобіль, проте вони в змозі зробити високоефективну сучасну зброю? І якщо відповідь “Ні” (а іншого і бути не може), то хіба це не “демілітаризація”? Причому вироблена не під ворожим тиском, а виключно власними силами, шляхом розкрадання всього підряд…

    Дуже хочеться хороших новин. І вони обов’язково будуть. Бо наша справа – праведна. Ворог буде розбитий і перемога буде за нами.

    Слава Україні!

  • Візит до Києва під час ракетного удару РФ. У чому небезпека пропозиції країн Африки?

    Візит до Києва під час ракетного удару РФ. У чому небезпека пропозиції країн Африки?

    Президент Південно-Африканської Республіки (ПАР) Сиріл Рамафоса та керівники ще чотирьох інших країн Африки перебували в Україні 16 червня під час ракетного обстрілу, було оголошено повітряну тривогу. За повідомленням Повітряних сил ЗСУ, в небі біля Києва збили шість аеробалістичних ракет «Кинджал», шість крилатих ракет «Калібр» і два розвідувальних безпілотники.

    Найкращої політичної метафори для характеристики мирної ініціативи африканських лідерів, мабуть, і не знайти. І це при тому, що президент ПАР Сиріл Рамафоса та інші керівники африканських країн мають намір відвідати не тільки Київ, а й Санкт-Петербург, щоб обговорити свої пропозиції із президентом Росії Володимиром Путіним і надати солідності Петербурзькому економічному форуму, що втратив багато іменитих гостей. Проте Путін не вважав за можливе відмовитися від бомбардування, пише Віталій Портников для Радіо Свобода.

    Кремль дестабілізував ситуацію у різних регіонах світу

    Однак політична метафора – це ще не привід не помічати змісту ініціативи африканських президентів. Здавалося б, важливим є будь-який заклик до миру. Але подібні ілюзії у мене зникли вже тоді, коли «миротворчий рух» у різних країнах світу субсидувався керівництвом СРСР, радянські громадяни мало не примусово мали робити внески до Радянського фонду миру, щороку присуджувалась престижна державна Ленінська премія «За зміцнення миру між народами» – і водночас Кремль активно готувався не до миру, а до війни, нарощував військовий потенціал, дестабілізував ситуацію у різних регіонах світу, окупував Чехословаччину та Афганістан…

    Що цікаво – на прорадянських учасників руху за мир та на лауреатів Ленінської премії «За зміцнення миру між народами» ці дії Москви жодного враження не справляли, вони воліли їх схвалювати чи не помічати та замовчувати. Однак я зміг зробити висновок на все життя – не кожному миротворцю варто довіряти. За мир бореться лише той, хто називає речі своїми іменами, хто каже правду. Будь-яка інша «миротворчість» – це допомога агресорові.

    Перетворення на комедію будь-якого переговірного процесу

    Не дорікатиму цим президенту ПАР і його колегам, тим більше, що в африканській делегації дуже різні люди. Але з оприлюднених подробиць «плану зміцнення довіри» стає зрозуміло найголовніше: африканські президенти хотіли б, щоб і Україна, і Захід сприйняли б серйозно «побоювання Росії» у зв’язку з її власною безпекою. І щоб ці побоювання обговорювалися на переговорах на рівні із проблемами безпеки та територіальної цілісності України.

    Згода з цією логікою перетворює на комедію будь-який переговірний процес. Ми точно знаємо, що Україна Росії нічим не загрожує та й не може загрожувати. Росія – ядерна держава, її потенціал у цьому сенсі можна порівняти хіба що з ядерним потенціалом США. І НАТО як оборонний союз нічим Росії не загрожує. Більше того, приєднання до НАТО Фінляндії – а кордон цієї країни з Росією цілком порівнянний із кордоном Росії та України – не призвело до жодної «військової операції».

    Коли Путін розповідав, що вступ України до НАТО небезпечний тим, що Україна «претендує на Крим» і може спробувати «захопити» півострів силою – що, у свою чергу, може призвести до конфлікту Росії та НАТО, він забував нагадати, що Крим – це не російська, а українська територія. І що проблеми у російсько-українських відносинах створені не Києвом, а Москвою. Що це Росія окупувала Крим і розпочала війну.

    Без правди не може бути жодних заходів довіри. Коли у Пекіні, Йоганнесбурзі, Бразилії чи Джакарті закликають «почути Росію», лідери цих країн таким чином хочуть легітимізації права силою захищати право на окупацію та анексію чужих територій та порушення міжнародного права. Але готовність почути агресора призводить лише до нової агресії.

    Путін бажав війни

    Напередодні російського масштабного нападу на Україну західні лідери зробили все можливе, щоб зберегти мирний діалог із Кремлем та запобігти можливості широкомасштабної війни.

    Президенти США і Франції, федеральний канцлер Німеччини, прем’єр-міністр Великої Британії – кожен був готовий до діалогу, кожен був готовий вислухати Путіна і запропонувати йому ті самі «заходи щодо зміцнення довіри».

    Тоді ще не було ані приголомшливих санкцій проти Росії, ані ордеру Міжнародного трибуналу на арешт Путіна. Якби Путін прагнув до діалогу, він мав усі можливості його продовжувати.

    Але він бажав війни.

  • А чи був «договір»? Що показав Путін

    А чи був «договір»? Що показав Путін

    Президент Росії Володимир Путін на переговорах із лідерами африканських країн 17 червня продемонстрував документ, який назвав «Договором про нейтралітет України»

    За його твердженням, угоду було підготовлено і парафовано на переговорах Москви та Києва в Стамбулі на початку війни 2022 року. Путін стверджував, що в документі, який він показав, 18 статей і що він парафований представником Києва. Також президент Росії додав, що до договору є додатки. «Вони стосуються і збройних сил, стосуються й інших речей. Все прописано — до одиниць бойової техніки і до особового складу», — цитує слова російського лідера РБК.ru.

    А чи був сам договір? На відео, на якому Путін демонстрував цей документ, у самому тексті можна розглянути деякі деталі. І журналісти вже визначили, що дата на документі — 13 або 15 квітня 2022 р. (чіткість зображення не дає встановити точніше). Також можна прочитати, що йдеться про проєкт, який представлено президенту РФ. При цьому Путін не показав підпису на нібито парафованому документі.

    Тож є багато запитань до того тексту, який показав Путін.

    Важливо згадати і хронологію подій переговорного процесу в той період.

    29 березня 2022 р. на переговорах у Стамбулі Україна представила свої пропозиції щодо мирного договору з Росією. Зміст цих пропозицій був представлений публічно і добре відомий. За жодним із пунктів українських пропозицій не було згоди РФ — російська делегація лише прийняла проєкт до розгляду. Ба більше, на той момент і проєкту договору не було: українська делегація передала росіянам тільки концепцію, тобто ідеї, які ще потрібно було узгодити, доповнити зустрічними ідеями від РФ, і на їх основі створити взаємоприйнятний юридичний документ.

    А потім стали відомі злочини росіян у Бучі. І ставлення Зеленського до переговорів із Росією стало різко негативним, хоча українська сторона і не вийшла з переговорного процесу.

    7 квітня 2022 р. глава МЗС Росії Сергій Лавров заявив, що Україна напередодні представила новий проєкт угоди з Росією, який відрізняється від проєкту, оприлюдненого наприкінці березня після переговорів у Стамбулі. До нових пропозицій української сторони в Кремлі та МЗС РФ висловили претензії.

    12 квітня президент Росії Володимир Путін заявив, що переговори з Україною знову зайшли в глухий кут. Водночас Путін додав, що нібито 11 квітня йому «сказали, що українська сторона щось змінила в позиції щодо переговорів», але подробиць він поки що не знає.

    До речі, 12 квітня стало відомо і про затримання в Києві Віктора Медведчука. 14 квітня стало також відомо, що внаслідок українського удару було потоплено крейсер Москва.

    20 квітня в Кремлі заявили, що передали Україні «документ» у рамках мирних переговорів. Президент Володимир Зеленський не підтвердив, що Україна отримала від Росії проєкт документа в рамках переговорів про завершення війни. Про це він заявив журналістам у Києві після зустрічі з президентом Європейської ради Шарлем Мішелем.

    На той момент мирні переговори між Росією та Україною відбувалися тільки в онлайн-режимі. І в підсумку вони зайшли в глухий кут і припинилися. Подальші переговори йшли тільки з конкретних питань — зернова угода, обмін полоненими.

    Отже, відома і публічно зафіксована хронологія мирних переговорів між Росією та Україною минулого року також спростовує заяви Путіна. Ніхто з офіційних осіб ні в Росії, ні в Україні не заявляв про парафування будь-яких мирних договорів між двома країнами. Ба більше, тоді заявляли (зокрема Путін і Лавров) прямо протилежне.

    Отже, можна зробити висновок, що Путін вкотре нахабно бреше і займається шулерськими маніпуляціями. Він показав російський проєкт мирного договору, який, судячи з хронології переговорного процесу, готувався Росією в середині квітня, і видав його за нібито парафований договір.

    І ось тепер суто риторичне запитання: а чи може бути договороздатним державний лідер, який займається такими нахабними і брехливими маніпуляціями?

  • Басков та інші Лепси вирішили особисто проспонсорувати окупацію і геноцид

    Басков та інші Лепси вирішили особисто проспонсорувати окупацію і геноцид

    Антонов, барановська, кисельов, басков та інші лепси вирішили особисто проспонсорувати окупацію і геноцид. Про що і повідомили публіці на ПМЕФ.

    Дуже приємно, коли замовники вбивств, терактів і згвалтувань – самі “заводять на себе справу” і акуратно її “ведуть”, документуючи виплати виконавцям.

    Естрадників, які на ПМЕФ заявили себе спонсорами тероризму – зрозуміти можна. Їх життя тужливе, все обридло, “дупла” розношені, завивати “про чарку” давно набридло. Звичайно, лепси занудьгували.

    Лепсам хочеться взяти участь в чому-небудь глобальному. Наприклад, у геноциді, у спонсорстві масових вбивств та окупації. Старі алкоголіки, зневірені знайти який-небудь сенс своїх життів, сподіваються, на те, що хоч співучасть у геноциді їх “підбадьорить”.

    Звичайно, підбадьорить. Та ще й як. Милі посиденьки на ПМЕФ обов’язково продовжаться в Міжнародному кримінальному суді. Там на столах будуть не “чарки”, а кодекси. Там лепсам нудьгувати не доведеться. Довічне – відмінний атракціон.

    Сиділи б всі ці дурні в своєму нафталіні тихо. Дивись і могилки б заслужили собі, з віночками і чарочками, а не типові стовпчики тюремного кладовища ООН під Гаагою. Втім, це їх вибір. Вони його зробили.

  • В чому різниця між попередніми і цим контрнаступом

    В чому різниця між попередніми і цим контрнаступом

    Коротко

    1. Зараз всі щодня чекають звільнених територій. Але важливіше чекати знищених танків, артилерії і авіації ворога. Всі мають зрозуміти, якщо ворог не втрачає силу, він відповість пізніше. Тому новина про 100 м просування цінна не дистанцією, а кількістю знищених ворогів.

    2. Найважливішою новиною останніх днів є задіяння ворогом резервів. Зараз ЗСУ утилізують ці резерви. Без знищення резервів не можливий прорив.

    3. Різниця між попередніми і цим контрнаступом в тому, що ворог перейшов до оборони. Я про це давно писав, що Бахмут остання велика їх наступальна операція. Тому зараз відбувається пробивання цієї оборони. А це не тільки мінні поля, це ще війська, які треба знищувати. І тут динаміка ок.

    4. Станом на зараз я залишаюся оптимістом. Особливо радують показники знищеної артилерії. Через якийсь час ворог почне видихатись. І це ще ЗСУ не задіяли свої “родзинки”.

    5. Терпіння найкраща зброя проти ворожих ІПСО. Якщо вчора ви не почали радіти новині про вбивство Делімханова, то потім не розчаровувалися, коли його показали. Запам’ятайте ворог ніколи не може бути джерелом хороших новин. Якщо він пише щось радісне для вас – значить готує провокацію. Ворог може хіба підтвердити хороші новини, які повідомлять вам ЗСУ ).

    Перемога буде за нами. Слава Україні

  • Україну очікує катастрофічна проблема, масштаб якої ми не усвідомлюємо

    Україну очікує катастрофічна проблема, масштаб якої ми не усвідомлюємо

    У нас купа людей повернулася з тих місць Війни, з яких рідко повертаються….

    Всі вони в птср, в агресії, бойовому стресі…

    Це глобальна проблема для Держави у майбутньному.

    Сидром Афгану, В’єтнаму чи навіть Другої Світової здасться нам полубертатним періодом.

    Я сьогодні з цим зіткнувся.

    Або ми системно будемо це вирішувати, або матимемо глобальну проблему.

    Московити вже почали це робити посвоєму. Вони вводять закон, що амністує людей, що беруть участь у війні від легких та середніх тяжкостей злочинів.

    Ми не можемо ідти цим шляхом.

    Але садити за хуліганку тих хто пройшов Бахмут треба бодай після двох попереджень.

    Бо це вже катастрофічна проблема, вирішення якої потребує задіяння усіх світових практик роботи з “ветеранським синдромом”.

    Ми ще просто не усвідомлюєм маштаб.

    Тут потрібно задіяння Держави, громадянського суспільства, місцевих громад та міжнародних організацій…

  • У голові не вкладається – як ми взагалі могли жити разом із росіянами?

    У голові не вкладається – як ми взагалі могли жити разом із росіянами?

    Я хотів би бачити Росію, як доброго сусіда – сильною, багатою, дружелюбною, миролюбною країною, яка дотримується домовленостей, міжнародного правила та законів.

    Або мертвою. Ізольованою. Що пожирає саму себе.
    Нажаль, на перший варіант шансів немає.
    Доводиться зіставляти мрії з реальністю.

    Вони вбиватимуть цивільних, щоб ми щоночі жили в страху, що до нашого будинку прилетить “Калібр”.
    Вони будуть перетворювати свою хвалену армію на банду карних злочинців, приводячи утримання у відповідність до стратегічних завдань.
    Вони будуть брехати світові, своєму народу і навіть самим собі, у жалюгідних спробах виправдати свої злочини та агресію.
    Але вони ніколи не стануть нормальними.

    Спостерігаючи за ними все частіше не можу знайти відповіді на тривіальне запитання: як ми взагалі могли разом жити? Ну як?!!
    Як могла бути спільна історія проживання, спільні сім’ї, спільні перемоги та поразки, спільні могили, коли із загального лише дві руки, дві ноги, тулуб та голова? Як можна так дбайливо зберігати суспільство від прогресу, еволюційних змін, морального зростання? Як можна залишатися середньовічними у світі, де давно настало 21 століття?

    І немає відповіді.

    У нас теж повно середньовіччя, про це окремо, але ми незрівнянно далі від скріп, кріпацтва та темряви. У нас є шанс або провалитися в їхній світ і згинути там назавжди, або вибратися з виру.
    Шанс, який важливо не проґавити. Не віддати їм, як було в історії.
    І я сподіваюся, що більше не буде.

  • Російський диктатор цього навіть не помітив. Про що мовчить Путін

    Російський диктатор цього навіть не помітив. Про що мовчить Путін

    На зустрічі з так званими воєнкорами Володимир Путін з ентузіазмом і натхненням говорив про свою «спецоперацію» проти України

    Про підрив електромереж, про створення «санітарної зони» та інші мілітаристські речі. Про що Володимир Путін не говорив — так це про людей.

    Здавалося б, після звинувачень на адресу України, що це її дії призвели до обвалення греблі Каховського водосховища, Путін мав би розповісти своїм співрозмовникам, як Росія збирається розв’язувати проблеми жителів Херсонської області — тієї самої області, яку він анексував. Але жодного інтересу до цього, схоже, у російського президента немає. Ми, втім, уже знаємо, як насправді розв’язують проблеми людей, які опинилися в зоні затоплення, російські окупаційні війська — вони стріляють їм у спину, пише Віталій Портников для Крим.Реалії.

    Жодного слова Путін не сказав і про Крим. Здавалося б, саме він, а не керівники «нацистської України», мав би бути стурбований розвитком ситуації на півострові після того, як фактично припинив своє існування Північно-Кримський канал. І як тепер здійснюватиметься водопостачання Криму? Як функціонуватиме економіка півострова? Що робити людям? Але Крим, схоже, завжди цікавив Путіна виключно як військовий плацдарм. Буде там вода чи не буде — здається, це його абсолютно не хвилює. Щоб із Криму можна було обстрілювати Україну, щоб Крим вдалося зберегти під російським контролем як свідчення «перемоги над нацистами». А люди?

    А люди, думаю, не цікавили Путіна ніколи. Його правління починалося з трагедії підводного човна Курськ. Новий президент навіть не перервав відпустку, а потім відверто грубо спілкувався з дружинами загиблих підводників. Зараз уже мало хто пам’ятає, що конфлікт Володимира Путіна і Бориса Березовського почався зовсім не з боротьби за владу, а після того, як контрольований олігархом Перший канал дозволив собі перейнятися питанням про байдужість Путіна. Російський президент зробив із цієї історії простий, я б сказав, путінський висновок — потрібно не проявляти або хоча б імітувати співчуття, а просто контролювати інформаційний простір.

    Саме після загибелі Курська почалася тотальна «зачистка» телевізійних каналів. Про те, з якою байдужістю Путін відгукувався про долі заручників, які опинилися в пастці московського театрального центру на Дубровці, ми дізналися тільки тому, що журналіст Леонід Парфьонов розшифрував репліки учасників наради в російського президента за допомогою сурдоперекладача. Гласність не завадила проведенню страшної «спецоперації», а Парфьонов більше політичних програм на російських телеканалах уже не вів.

    Тому дивуватися байдужості президента Путіна до майбутнього мешканців українського півдня чи Криму не варто. Це байдужість, яка вигодувана всевладдям двох десятиліть його правління. Саме завдяки їй Володимир Путін може ставитися до людей як до пішаків у своїх політичних іграх. Саме вона зумовила війну в Україні і може призвести до нових війн і нових страждань мільйонів людей, які Путін, цілком можливо, навіть не помітить.

  • Путін в Кремлі випив шампанського і ніс свою лицемірну маячню

    Путін в Кремлі випив шампанського і ніс свою лицемірну маячню

    Минув один рік і сто вісім днів війни. На фронті все поки йде добре. Перш за все, звичайно, на стику Донецької та Запорізької областей. Там ЗСУ наступає і вже цілком очевидно, що щонайменше першу лінію путінської оборони вони прорвали. Глибина і ширина наступу вражають: глибина на сьогодні ніяк не менша за 10 км, а ширина до 20 км.

    Площа вже звільненої ЗСУ території тільки на цій ділянці (від Великої Новосілки на південь) вже перевершує все, що ПВК “Вагнер” за пів року захопила на Бахмутському напрямку, включаючи Соледар. Якщо при цьому російські воєнкори наполягають, що фронт не прорваний і “все йде за планом”, то прапор їм в руки, вони можуть і далі жити в своєму дивовижному світі мрій про велику російську армію, “яка ніколи не програла жодної війни”…

    Але ж є ще деяке просування в районі Оріхова і Бахмута. Є ще вдалі попадання в глибокому тилу росіян, в Бердянську, Мелітополі, на Арабатській стрілці і в інших місцях. Схоже, що мають рацію західні експерти, які в один голос говорять про те, що тепер ініціатива вже міцно знаходиться в руках в української армії.

    Є, щоправда, точка зору, що успіхи останніх двох днів пов’язані були насамперед з щільною хмарністю, яка не дозволяла росіянам застосовувати проти наступаючих українських військ авіацію. І що завтра це все припиниться тому, що очікується ясна погода. Може так, а може і не так… поживемо – побачимо.

    Сподіваюся, що українське командування не поганіше за інших і встигне підтягнути до наступаючих військ засоби ППО, які зможуть їх захистити. Адже навряд чи так може бути, що ми це розуміємо, а Залужний – ні. Я не настільки наївний і самовпевнений, щоб вважати себе розумнішим за Залужного.

    У Росії був вихідний: там відзначали “День Росії”. З такої нагоди Путін дав у Кремлі прийом і навіть, випивши шампанського, під камери роблено журився з приводу “безглуздих обстрілів українськими військовими мирних міст і сіл”. Мовляв, “в цьому немає ніякої військової необхідності”, “вони показують своє справжнє обличчя” і т.д. Тобто як завжди, ніс своє лицемірне марення, зображуючи безпосередність і щире здивування.

    І ні слова про український наступ! Ще позавчора він, розмахуючи руками, красиво розповідав про те, що українські атаки захлинулися, і що російська армія жодною позицією не поступилася. А тепер про це все – мовчок. Тепер на порядку денному “звірства укрів”. Ну, я розумію … Білий шум. Звичайний прийом пропаганди, коли треба забалакати власні провали.

    Але ж раніше це свято називалося “Днем незалежності Росії” тому, що саме в цей день, 12 травня 1990 року З’їздом народних депутатів РРФСР була прийнята “Декларація незалежності”, тобто документ, який послужив тригером розпаду СРСР.

    І якщо на думку Путіна “розпад СРСР був найбільшою геополітичною катастрофою 20 століття”, то що ж ти святкуєш, дорогий Володимире Володимировичу? Чому “День Росії” ти призначив саме на 12 червня? Чому за своїм звичаєм на заліз в глибину століть і не знайшов там якусь притягнуту за вуха дату “виникнення Росії”, як, наприклад, ти це зробив з “Днем народної єдності”?

    Адже тоді, 12 червня 1990 року, Росія урочисто оголосила свій суверенітет в тих кордонах, які ти вважаєш неправильними і історично помилковими! Адже твій уявний “Русский мир” значно більший, ніж та Росія, яку ще не так давно всі у світі любили і поважали. І яка навіть в цих, тісних тобі кордонах, була все одно найбільшою країною в світі…

    А я знаю чому день своєї, путінської Росії, ти призначив саме на 12 червня, а не на якусь іншу дату. Ти це зробив для того, щоб зайняти цей день. Адже якби ти призначив “День Росії” в якийсь інший день, то 12 червня ми б все, так чи інакше, згадували і кожен по-своєму святкували “День незалежності Росії”.

    Ми б згадували цей день не як початок “найбільшої геополітичної катастрофи 20 століття”, а як день, який давав нам надію на те, що з СРСР покінчено назавжди. Ми б згадували, які плани ми будували для себе і для своєї країни, яка здобула, нарешті, незалежність від цього імперського морока, який стільки століть знищував всі її надії на прогрес і благополуччя.

    І така фронда 12 червня могла стати “точкою збірки” всіх антипутінських сил. І це свято стало б днем консолідації і приводом для масових протестів і демонстрацій. І хіба мало ще чим воно могло б стати…

    І ти вирішив накрити всі наші мрії мідним тазом, тобто безглуздим святом, яке не має ніякого змісту, крім поклоніння божку-державі, яка може від своїх підданих брати все, що завгодно, включаючи їхнє життя, а сама вона їм не винна нічого.

    Але всьому приходить кінець. І я всім серцем зараз з Україною. Тобто з країною, яка не зрадила свою мрію, яка вибравши тоді, в 1991 році, свій шлях, йде ним, не звертаючи. І платить страшну ціну за свою незалежність. І вона, і всі ми, громадяни країн, які її підтримують у цій боротьбі, віримо в те, що Україна переможе. І її перемога буде перемогою всіх нас.

    Бо наша справа – праведна. Тому ворог буде розбитий, а перемога буде за нами.

    Слава Україні!

  • Заколот і “Брестський мир”

    Заколот і “Брестський мир”

    Шойгу наказав російським “добровольчим загонам” до 1 липня укласти контракти з Міністерством оборони. Пригожин відразу ж послав його подалі, сказавши, що співробітники ПВК Вагнера контракти з Шойгу укладати не будуть.

    Стрєлков-Гіркін вже встиг назвати дії Пригожина військовим заколотом.

    Це ще один крок до прямого зіткнення Збройних сил під командуванням МО і банди Вагнера на чолі з Пригожиним. Після 1 липня вагнерівці опиняться поза законом, якимись незрозумілими гопниками зі зброєю, носити яку без контракту з МО вони просто не мають права. А далі міністерство оборони повинно буде їх роззброїти і інтернувати, принаймні, до того моменту, поки вони не підпишуть контракт.

    Можна припустити, що за Пригожиним пошлють групу захоплення з ГРУ. А його головорізів прямо на базах візьмуть в облогу, з вимогою виходити без зброї.

    Цілком ймовірно, що почнеться реальне мочилово, переможцем з якого на першому етапі вийде більш підготовлена і мотивована ПВК Вагнера.

    Пригожину необхідно, поки “снаряди не закінчаться”, розкачати армію проти командування, а плебс проти влади. Чим він останнім часом фактично і займається. Тільки це його може врятувати.

    Таке завдання понад сто років тому вирішив інший лисий в кепці на броньовику. У нього теж була своя ПВК, що називалася “червоною гвардією”, яку також влада у нього намагалися відняти.

    Пригожина може підтримати солдатська маса, молодший і середній офіцерський склад, а також частина правлячої верхівки. Їй він буде вигідний в якості людини, яка здатна підготувати народ до неминучої поразки Росії. Пригожин зможе безболісно продати охлосу поразку, супроводивши її антиелітною популістською демогогією і розправою з козлами відпущення в особі керівництва армії, окремих олігархів і бюрократів. Путін на це не здатний.

    А для спрощення міжнародних контактів кривавий кухар може поставити маріонетковим президентом якогось менш забрудненого у воєнних злочинах поплічника.

    Пригожин ніякий не урапатріот, а абсолютно прагматичний кримінальник. Всі ці маячні імперські ідеї йому даром не потрібні. Цікавлять його тільки гроші і влада. Якщо він переможе – укладе новий “Брестський мир” (капітуляцію по суті) з Україною і Заходом. Іншого раціонального виходу у нього просто не буде.

  • Український контрнаступ ставить під питання існування Путіна і Росії

    Український контрнаступ ставить під питання існування Путіна і Росії

    Перші успіхи українських військових, про які надходить з фронтів російсько-української війни поки що досить неповна інформація, показують, що контрнаступ повільно набирає обертів. І потрібен лише певний час, коли він набере сили та необхідної потужності.

    Російська Федерація, після поразки Москви в Україні, вже ніколи не зможе претендувати на статус світової супердержави, а в найкращому випадку залишиться ненадовго географічно великою державою, якою править божевільний диктатор. Цей час може виявитися дуже нетривалим, оскільки, коли росіяни підірвали Каховську ГЕС, Путін перейшов ту червону лінію, після якої він зможе проводити свою міжнародну діяльність хіба що тільки в Гаазі.

    У цій страшній війні українці борються за власну незалежність і свободу, а російська терористична армія за гіперболізовані амбіції Путіна. ЗСУ продемонстрували чимало хороших ходів, які для багатьох спостерігачів виявились несподіваними. Під Бахмутом українські військові серйозно просуваються. Українські війська нині фактично діють за стандартами НАТО, їхні методи полягають в тому, щоб одночасно розпочати пробні міні-наступи у значній кількості місць, у той час, як Путін і його подільники чекали на один чи два великих наступи. Це блискуча стратегія.

    Можливо, ЗСУ на сьогодні мають менше бійців, але краща зброя – це не єдина їхня перевага. До цього можна ще й додати кращу стратегію і тактику. Як і впевненість у перемозі, високий моральний дух та велику мотивацію української армії. Путін та його злочинна камарилья повинні були знати від самого початку, що неможливо перемогти народ, який бореться за своє право жити на своїй землі і у своїй державі.

    Путінські війська чекали від українців лобових атак, однак українська військове керівництво діє виважено і продумано. Його тактика зараз більше нагадує розвідку боєм, коли по справжньому українці ще не атакували. ЗСУ досліджують російську оборону, щоб змусити противника виділити резерви та відвести тилові війська в радіус ураження. Страх і розчарування стануть найбільшим ворогом російських військ, а далі для них буде ще гірше.

    Про великий наступ можна буде говорити, коли з’являться відео успіхів нових українських бригад, котрі пройшли військовий вишкіл за кордоном, і змогли пройти 50 чи 100 кілометрів за лінію російського фронту. Тоді їм буде достатньо прорватися в одному-двох місцях, а решта 90 відсотків російських укріплень стануть зайвими.

    Український контрнаступ ставить питання майбутнього Росії, як ніколи гостро. Путін ніколи добровільно не піде у відставку, а затягування Кремлем війни в Україні несе велику небезпеку російським елітам. Після усіх тих злочинів проти людяності, які Російська Федерація вчинила на українських землях, російський істеблішмент не зможе, як би він не старався це зробити, відокремити себе від них.

    А після поразки Росії для еліт неодмінно постане питання не лише про неможливість зберегти всі нажиті “чесним шляхом” свої величезні статки, а й про неможливість знайти своє місце у новій структурі влади. Структура російської влади почне сипатися після втрати РФ контролю над окупованим українським Кримом. Що одночасно може стати і початком кінця правління Путіна.

    При чому диктатор нічого не може зробити з корупцією у виробництві, яка поширюється навіть на військовий ланцюжок постачання. Одним із прикладів є те, що критично важливі для росіян вантажівки, котрі їхали на війну, мали неякісні шини. Тому конвої застрягали, а самі поставки вчасно не доставлялися.

    У разі, якщо російсько-українська війна затягнеться, виникатимуть й інші збої, як-от у обслуговуванні літаків, оскільки попит на запчастини різко зросте через збільшення використання, а взяти їх ніде. Росіяни не змогли забезпечити в достатній кількості нові війська автоматичною зброєю або стандартними боєприпасами. Також їм не вистачало належних засобів зв’язку для підтримки координації дій військ.

    Той факт, що Росія була змушена закуповувати артилерійські снаряди в Північної Кореї та Ірану, безпілотники та відповідне обладнання в Тегерану, ракети в різних країнах, вказує на масштаби виробничих недоліків. Крім того, в Росії не вистачає потенціалу для тривалої війни в Україні. Теперішня Росія – це лише один великий стратегічний прорахунок за іншим. А росіяни цією війною довели собі, світові та історії, що вони жорстокі злочинці, боягузи і невігласи.

    У Москві бояться, щоб на їхніх кордонах продовжувала існувати плюралістична, демократична держава. Яка прагне верховенства права, встановлення незалежної судової системи та проводить здебільшого справжні вибори. Тому в Кремлі вважають це викликом, і реагують на нього, як на щось, що становить небезпеку існуванню для їх верхівки – загрожуючи падінням системи державного управління.

    Хоча справжньою небезпекою для існування режиму стало те, що майже від самого початку 23-річного президенства Путіна, він виношував ідею, що Україна не є справжньою державою і її потрібно приєднати до території Росії. І найгірше, що могло статися для нього, це те, що він почав реалізовувати цю свою ідею-фікс в життя.

    Диктатор під час такої непродуманої реалізації своїх бажань допустив багато помилок. І одна із них, що він почав засиляти росіянами з північних районів Російської Федерації тимчасово окуповані частини України.

    За “путінським набором” найбільше таких незаконних переселенців потрапили на територію українського Криму. Що створює тепер для нас велику проблему. Оскільки за різними експертними оцінками з весни 2014 року Москва завезла на Кримський півострів до 1 мільйона “переселенців”. Тепер виникає велика проблема, як швидко одночасно така кількість переміщених осіб зможе повернутися назад в російські глибинки.

    Серед російської еліти існує нервозність через вогневу потужність української західної зброї, і це у них породжує побоювання, що сухопутний міст, який Москва проклала через південний схід України до Криму, може бути розірвано. А після того, як ЗСУ переріжуть сухопутний міст до Криму, як довго ще має стояти Керченський міст, щоб дати можливість цим росіянам виїхати з української території?

    Розумніші і більш метиковані вже нині почали виїжджати з чужої землі. Але цей рух у зворотному напрямку ще явно недостатній. Тому, можливо, зараз потрібно було б попередити цих “кримських туристів”, що часу у них залишається дуже небагато. Маршрут через Керченський міст, поки він ще стоїть, найоптимальніший для того, щоб забрати свої речі та виїхати. І цим нехтувати не варто.

    Цивілізований світ ніколи не погодиться з незаконним вторгненням путінської Росії в Україну. Проте ще досить велика кількість населення РФ й досі не усвідомлює, якої величезної шкоди завдала ця війна їхній власній країні і її місцю у світі. Це невігластво зрозуміти неможливо.

    Так чи інакше, але російсько-українська війна зробила свою справу. Сьогодні режим Путіна вражений внутрішньою боротьбою, і повернути назад цю ситуацію вже нікому не вдасться. Миру неможливо досягти, поки російські війська будуть знаходиться в Україні.

    Московіти можуть скільки завгодно намагатися перекроювати кордони, але якщо вони хочуть хоч ненадовго зберегти те, що вже вкрали в українців, їм доведеться щодня жертвувати багатьма сотнями солдатів, а провести швидку загальну мобілізацію вони вже просто не встигнуть.

    Путін і його опоненти в російській владі потрапили в патову політичну ситуацію, вони не можуть вийти з України, бо тобі режим остаточно втратить свою стійкість і почне швидко розвалюватися. Але якщо тиран продовжуватиме війну й далі, то тільки питання часу, як ще довго він зможе взагалі проіснувати.

    За різною інформацією команда секретаря Ради Безпеки Російської Федерації Ніколая Патрушева вже досить давно веде з Заходом перемовини про можливість усунення, у той чи інший спосіб, Путіна від влади. Однак поки що домовитися не вдається. “Патрушевці”, схоже, хочуть отримати гарантовані індульгенції для російських силовиків і обіцянки, що, у будь-якому випадку, Російська Федерації залишиться в нинішньому територіальному статусі.

    Але хто ж може дати подібні гарантії, коли в Росії вже почалися запущені війною центробіжні процеси, і, як в часи СРСР, їх зупинити буде просто неможливо. Колонізовані Росією народи уже шукають свою сучасну національну ідентичність.

    Путін пропустив той час, коли міг відмовитися від геополітичної авантюри в Україні без суттєвих для себе наслідків. Тому розпад Російської Федерації неминучий. Питання тільки у тому, в якій формі і як швидко він буде відбуватися.

  • У розумінні росіян година “Х” настала

    У розумінні росіян година “Х” настала

    Російська Федерація вже усвідомила, що не має в Україні жодних перспектив. Усі її наступальні операції захлинулися. Більше того, на низці напрямків українські війська контратакують і просуваються вперед, наприклад, під Бахмутом. По інших стратегічних напрямках (Авдіївка, Вугледар, Сватове, Кремінна) нам вдається або системно відтісняти противника, або тримати оборону. І зараз шанси на успіх українського наступу на цій ділянці фронту дуже великі. Тому росіянам доводиться лишати свої сили там, вони не мають змоги відтягнути їх звідти на південь.

    А південь України для Росії важливіший за схід, тому що це вхід до Криму. Якщо зараз ми повністю звільнимо південь, росіяни не лише втратять коридор до Криму, але й вхід на півострів опиниться під загрозою. А це стратегічні небезпеки для ворога.

    Росія очікує, що основна наступальна операція українських військ буде саме на півдні, і тому намагається максимально укріпити свої позиції на цьому напрямку, вживаючи для цього всі можливі заходи. Одним із таких заходів і став підрив греблі Каховської ГЕС.

    Можливість підриву греблі росіяни розглядали давно і збиралися вдатися до таких дій у разі нашого наступу. Тож коли почали лунати заяви, зокрема, іноземних експертів, про те, що Україна пішла в наступ, російська розвідка доповіла Путіну про це. Навіть попри те, що українське керівництво не робило відповідних заяв. Відтак, у розумінні росіян настала година “Х”, аби підірвати греблю Каховської ГЕС, щоби затопити місцевість, де ЗСУ мали б наступати. Крім того, це дозволило їм поставити під загрозу Запорізьку атомну електростанцію, аби далі шантажувати Україну та світ. Варто зазначити, що зараз великої загрози для ЗАЕС немає, але за певних умов небезпека з’явиться.

    При цьому Росія традиційно намагається в усьому звинуватити Україну – мовляв, це українські диверсійні групи підірвали греблю напередодні наступу на Херсонщині, аби ускладнити становище російських військ на цій ділянці фронту. Насправді ж підрив Каховської ГЕС нам створює набагато більше проблем, аніж росіянам, оскільки вони будуть і у військовому сенсі, і в екологічному, і для цивільного населення, і для ЗАЕС.

    Основною метою підриву росіянами Каховської ГЕС була передусім спроба зупинити наступ ЗСУ, створивши для них перепону. Крім того, Росія намагалася таким чином створити для нас колосальні екологічні проблеми та атомну загрозу. І, слід визнати, своєї мети вона досягла, здійснивши цю антилюдську диверсію проти всього українського народу.

  • На фронті йдуть активні дії: сили оборони повністю зупинили наступ “другої армії в Україні”

    На фронті йдуть активні дії: сили оборони повністю зупинили наступ “другої армії в Україні”

    На фронті йдуть активні дії, я би назвав це боротьбою за тактичну ініціативу. Завдяки цим активним діям наші сили оборони повністю зупинили наступ “другої армії в Україні”. Десь більш активно діє ворог, десь ми, на багатьох ділянках російські війська втратили наступальні можливості.

    Дуже активно працює наша артилерія за точним корегуванням з дронів, завдаються удари ракетами на усю глибину бойових порядків противника, реалізовується багато точної розвідувальної інформації.

    Йдуть важкі бої, втрати, на жаль, є і з нашої сторони, але для росіян ситуація також дуже напружена.

    Російські інформаційні війська проводять активну медіа-кампанію, для підняття бойового духу своєї мобілізованої армії та для піару Шойгу з Герасімовим. Збільшення кількості дронів у противника дозволяє їм виставляти відео з нашими втратами. Звичайно, ворог має перевагу у бронетехніці, в авіації, гелікоптерах, і якщо російська розвідка встигає завчасно помітити рух наших підрозділів, бої йдуть важкі.

    З усіх таких випадків треба робити висновки. Війна – це явище двостороннє, треба навчатись та самовдосконалюватись, такого досвіду як у нас немає в жодної іншої країни світу. Але досвід працює тільки якщо він перетворюється у відеоуроки, у документи планування, у просування компетентних лідерів та усування тих, хто не справляється.

    Головне, на мій погляд, усвідомлювати доктрину, що у сучасній війні будь-які дії виправдані тільки в тому разі, якщо темп втрат та співвідношення втрат в результаті цих дій складається на нашу користь.

This site is registered on wpml.org as a development site. Switch to a production site key to remove this banner.