Category: Погляди

  • Недоумкуваті палять і радіють

    Недоумкуваті палять і радіють

    У дурдомі свято. Хворі веселяться. Знищили “своє”, як вони вважають, місто, вбили його жителів, поклали на це гекатомби трупів власних синів.

    Навіщо? Самі не знають. Але радіють.

    “Звільнений”, тобто знищений Бахмут – метафора майбутнього Росії. Каменя на камені тут не залишиться.

    Я не зловтішаюся, просто констатую найбільш ймовірні перспективи. Якщо ти намагаєшся спалити будинок сусіда, не чекай, що твій власний вціліє.

    Маніяк хотів віджати у сусіда квартиру. Не вийшло. Тоді він просто підпалив її.

    Стоїть в диму з чорним від кіптяви, але задоволеним обличчям, радіє, що тепер це згарище його, навіть не замислюючись, навіщо воно йому потрібне, і що він з ним буде робити.

    А тим часом пожежа швидкими темпами переходить на його власне житло.

  • Як знищити російський міф про Крим

    Як знищити російський міф про Крим

    Кожна країна має свою ментальну мапу. Іноді вона важливіша, ніж офіційні кордони.

    Ментальні мапи провокують ностальгію, ностальгія створює політичний запит, запит породжує політичну пропозицію. Якщо ментальна мапа більша, ніж політична, – це породжує запит на вторгнення. Якщо ж ментальна мапа менша, ніж політична, – тоді якийсь регіон країни випадає зі спільного тіла. Стає чимось у форматі “+1”. Виводиться за дужки й не спричиняє емоційного відгуку.

    Відповідно до російського міфу Крим – це місце хрещення Русі та дві оборони Севастополя. Літня резиденція російських царів та “чорноморська Ніцца”. Останній прихисток Білої армії напередодні виходу в Бізерту. І пушкінський “Бахчисарайський фонтан”. Асоціативний ряд вибудований та забетонований. Він – плоть від плоті російського самоусвідомлення, а тому здатен резонувати та провокувати ностальгію. Він вмонтований в імперське несвідоме завдяки “Севастопольським оповіданням” Толстого й аджимушкайським каменярням. Завдяки Кримській війні та Чорноморському флоту. Ялтинській конференції та палацам на Південному узбережжі.

    Російський міф про Крим міцний та сталий. Його, як і кожен міф, неможливо здолати за допомогою фактів. Можна досхочу досліджувати етнічний склад полків, що воювали під Севастополем у Кримській війні, доводити їхнє українське коріння та посилатися на походження матроса Кішки. Та все це становища не змінить. Бо якщо Кримська війна не входить до складу парадної історіографії України, якщо Київ не приватизував цю історію, то й міф про ті події залишається в неподільній московській власності.

    Міф можна розібрати на складові. Заперечувати цифри. Спростовувати інтерпретацію подій. Та все це не становить для міфу жодної загрози. Тому що він живе у свідомості людей, які його сповідують. Ірраціональність споріднює його з простором віри. І те й інше сприймається безумовно й доказів не потребує. А тому й логічна деконструкція міфу не загрожує.

    Заради справедливості варто сказати, що російський міф про Крим – радше радянський. Звична для нас редакція була створена після депортації кримських татар. Поміж іншим міф цей був необхідний ще й для того, аби витиснути кримськотатарський концепт півострова – й виправдати виселення корінного народу. Нова міфотворчість насамперед мала відповісти на запитання: що забули на території півострова усі ті люди, які з’явилися там після 1944-го?

    Кримськотатарський концепт півострова – основний суперник російського міфу. Його стрижень – це історія про вкрадену батьківщину. “Розтоптаний мусульманський рай”. Століття власної державності в межах Кримського ханства. Це історія про корінне населення, яке після депортації замінили приїжджими та привезеними. Про довоєнний Крим зі спільними багатонаціональними дворами й кримськотатарською мовою – як мовою базарного, а отже побутового спілкування.

    Анексія Криму змусила Україну згадати про півострів. З’явилася потреба говорити про півострів вголос. Пояснювати собі та світові значущість регіону. Знадобилася мова опису – та, яка вбирає півострів у простір “нашого”. І цієї миті з’ясувалося, що українського міфу про півострів фактично немає.

    Шістдесят українських років Криму – це будівництво Північно-кримського каналу, налагодження постачання, створення інфраструктури. Господарсько-побутова оповідь – будівнича, буденна й приземлена за своєю суттю, і саме тому – напевне менш захоплива порівняно з воєнно-завойовницькою чи історико-релігійною. Українській історії Криму надзвичайно складно конкурувати як із пафосом “російського Єрусалиму”, так і з історичною пам’яттю корінного народу. А всі сучасні намагання розширити український міф про півострів за рахунок батальних епізодів (на кшталт кримського походу Болбочана 1918-го року) навряд чи зможуть прописатися в серцях заднім числом.

    Світоглядний міф про Крим був потрібен Києву. Юридичні норми легалізують владу з позиції закону, та лише міфологія здатна цю владу легітимізувати. Тому що легітимність – це історія не про право, а про згоду людей з владою, про добровільне підпорядкування. І немає нічого дивного в тому, що в підсумку Україна послуговується саме кримськотатарським концептом.

    Коли Київ сьогодні говорить про півострів – він згадує про кримських політв’язнів, більшість яких – саме кримські татари. Він говорить про корінний народ та його права. Про російську заборону меджліса та про дискримінацію. Київ наголошує на спільній долі та спільному майбутньому кримських татар та українців. А кримськотатарський прапор фактично став для України новим стягом півострова – замість колишнього кримського триколора, який російська влада після анексії без змін вписала у власну геральдику.

    За великим рахунком, саме кримські татари стали тією ланкою, що поєднує півострів з материком. Тим чинником, який актуалізує в очах України тему повернення регіону. Тим явищем, яке не дозволяє Москві говорити про простір тотальної одностайності в Криму.

    Прийняття кримськотатарського концепту дарує Україні сильну етичну позицію. Вона набуває ролі захисника слабкого від сильного. Ролі правозахисника, що оберігає корінний народ. Ролі тієї країни, яка мислить не тільки власними інтересами, але й інтересами ближнього.

    Але для закріплення цього всього Україні варто не обмежуватися лише словами. Києву час визначитися зі своєю етнонаціональною політикою. Вписати меджліс та курултай у правове поле. Ухвалити закон про статус кримськотатарського народу. Й навчитися відповідати прямо на запитання про перспективи національно-територіальної автономії кримських татар. Києву час зробити все те, що нарешті перетворить ці “вільні взаємини” на формат “шлюбного контракту”.

    Україна згадала про те, що має Крим, тієї миті, коли вона його втратила. Та саме ця трагедія відкрила для українського материка кримських татар. Тих таки, що привозили блокованим військовим частинам їжу та речі. Тих таки, що приїжджали до Києва на Майдан й виходили на вулиці кримських міст з українськими прапорами. Тих таки кримських татар, які сьогодні воюють у лавах ЗСУ.

    І якщо Україна прагне, щоб півострів таки з’явився на її ментальній мапі, то без кримських татар їй не обійтись.

  • Коли контрнаступ

    Коли контрнаступ

    Багато з вас мабуть вже перевтомились з цим контрнаступом. То він ось-ось почнеться, а він не починається. То погода заважала, то техніки бракувало, то ще щось. Потрібно зрозуміти кілька важливих речей щодо контрнаступу:

    1.Інформаційна ситуація навколо нагнітання є частиною війни. Ворог, який постійно думає куди ми вдаримо – виснажується. Він ганяє туди-сюди резерви. Постійно тримає в напруженні свої війська тощо. Надмірна нервозність призводить до помилкових рішень, що дуже вигідно нам. Звісно, що ці очікування і нас десь виснажують, але погодьтесь є різниця, коли чекаєш, що на тебе нападуть, і що ти це зробиш.

    2.На кону дуже багато. Успіх чи не успіх нашого контрнаступу прямо впливають на нашу підтримку партнерами, і можливо на хід всієї війни. Тому краще “перебдіти” чим не досягнути успіху. Останні тижні пішло нове зрушення по західній допомозі тому, звісно, краще її дочекатись і показати більший результат. Нові ракети дальнього радіусу вже себе показали. Більше ППО – більше збережених життів і техніки. Так, це відкладає повноцінний наступ, але це точно посилює його.

    3.Ворог не сидить без діла. Керовані авіабомби стали реальною проблемою для наших військ. Фактично, просування в Бахмуті стало можливим саме завдяки використанню цих бомб, які просто складують багатоповерхівки. Але з приходом нових систем ППО ця перевага буде нівельована.

    Насправді контрнаступ вже йде кожний день. Виносяться склади і пункти управління ворога, наші хлопці змінюють позиції і наносять контрудари. Тому запасаємося терпіння. Не виключено, що будуть ще неприємні новини. Але міць ЗСУ росте з кожним днем, з кожною новою одиницею зброї. Згадуємо, як минулого року всі готувались до звільнення Херсону на початку осені, але звільнили Харківську. А тоді і Херсон.

  • В Кремлі свято. Путін знову всіх переграв

    В Кремлі свято. Путін знову всіх переграв

    Україною ширяться чутки і таємничі відео, які наче засняті в салонах 90-х, а також тривають розмови на кухнях між журналістами CNN і The Sun про таємничий успіх російського удару минулої ночі, після якого Дмитро Мєдвєдєв пішов у святковий запой.

    І ця інформація підтверджується інсайдерами з Кремля, які повідомляють, а професор Соловей підтверджує, що вчора Баба Глаша, чия племінниця миє посуд у подруги Аліни Кабаєвої, розповідала на базарі наступне. В Кремлі свято. Вручали зірку героя Росії маршалу Шойгу і доповідали про героїчні здобутки на українському фронті. Путіну доповіли про останні перемоги російської зброї, які мають дати зрозуміти генералам НАТО, що російський народ не перемогти і готові поставити на коліна американську воєнщину. Після стратегічного застосування аналоговнєт надзвукових кінджалів, вдалося поставити києвський режим перед фактом неминучої капітуляціі. Масованим ударом всіх видів озброєння вдалося зламати гілку в зоопарку, налякати бєгємота і пробити колесо одній з пускових установок Патріот. Що переконано доводить неспроможність американських систем ппо протистояти розробкам російських вчених. Якщо київський режим не капітулює, наступним ударом із застосуванням стратегічних запасів зброї классу «аналоговнєт» російська армія знищить друге колесо однієі з пускових установок патріота, після якого вона втратить можливість переміщуватись, налякає до смерті пінгвінів і засиплє осколками магноліі в батонічному саду.

    Кремлівські інсайдери переконані, що перед обличчям такої ганьби американці звернуть програму підтримки України і нарешті зіллють київський режим, сфокусувавшись на захисті власної країни від неминучого виверження супервулкану, змусивши його ( київський режим, а не вулкан) погодитись на китайській план. Путін знову всіх переграв…

  • На імперському «Титаніку» скиглять, боячись перевернутися

    На імперському «Титаніку» скиглять, боячись перевернутися

    На імперському «Титаніку» скиглять, боячись перевернутися. Щоправда, музика на дубайській палубі поки що грає: «золоті дітки» безтурботно граються, не помічаючи бурі за бортом. Туди їм вчасно доставляють кеш та кокаїн, шампанське та елітних ескортниць. А в цей час їхні предки, що гребуть «лавандос» і формують згубний курс лайнера, нервово вдивляються в похмурі далечіні, прислухаючись до постукування в машинному відділенні. Там, де крутяться великі колеса і працюють могутні поршні, така політична пара виривається назовні, що душа тремтить і серце б’ється об грудну клітку.

    Далі текст мовою оригіналу.

    Вон как Беларусь расколбасило после известия о хвори бульбо-фюрера. Тому сплохнуло еще 9 мая: морда отекла настолько, что даже правую крагу замотать пришлось, дабы скрыть катетер. В понедельник 15-го замумифицированного клубня предъявили общественности, но та не поверила, что это – он. Ибо выглядел неестественно, как восковая фигура от мадам Тюссо. И сипатого включал неуверенно. Но одышка присутствовала, что как бы намекало на подлинность картошки фри. Глава КГБ Беларуси Иван Тертель заявил, что ожидает в ближайшее время «попытки дестабилизации» ситуации в стране. В связи с этим силовики Беларуси включили режим сверхбдительности, ограничив выезд из страны для высших политических чиновников и силовиков. Колхоз стоит на низком старте, в ожидании пересменки. В Москве, выпучив глаза, следят за процессом, поскольку понимают: скоро нечто подобное ожидает и их «Титаник», только в условиях жесточайшего шторма.

    Для начала ФСБ разработала инструкцию для силовиков, позволяющую проводить обыски домов, квартир и транспортных средств россиян без решения суда. Чтобы без всех этих соплей про конституционные права, неприкосновенность и прочую либеральную дурь. Если, с точки зрения ФСБ, наступают ситуации «которые не терпят отлагательства и могут привести к совершению тяжкого или особо тяжкого преступления» – расчехляй маузер и мочи двуногую сволочь! Согласно новой инструкции ФСБ, силовики могут изымать подозрительные документы, материалы и предметы, на хранение которых нет разрешения. К примеру, висит на стене старинная икона, от предков доставшаяся, – а разрешения-то нет! В общем, благодать с разрывом судебных шаблонов. Времена наступают турбулентные: того и гляди армия от ВСУ по щам огребет, и вернется в родные Мухосрански – злющая, как мамба. Тут уж не до либеральных рассусоливаний – тут героев с полным патронташем встречать надо, пока они тебя самого не героизировали посмертно.

    Но есть еще одна головная боль, пронзившая мозг царь-крысы: лысой фигурой Пригожина явно кто-то ходит, и весьма успешно. Поговаривают, что сам Королев овладел душой повар-упыря и теперь манипулирует ею как ярмарочным Петрушкой. Яйцеголовые демиурги трепещут и стучат морзянкой в стенки бункера: «Русские дети будущего будут играть в Пригожина – злого, но храброго пирата, воевавшего за Россию. В Людмилу Улицкую, Марка Фейгина, Леонида Гозмана и Максима Каца русские дети играть не будут», – предупреждают яйцеголовые, и аж ёжатся от страха. Ведь одно дело, когда в твою каюту премиум-класса стучит каблуком бухая истеричка Собчак, и совсем другое – когда пудовая кувалда вышибает дверь, после чего в проеме появляется что-то огромное и волосатое. Тут есть от чего уронить кирпичи из широких штанин. На Старой площади срочно готовят информационную операцию по публичной дискредитации Пригожина. Официальные причины – публичные выпады в сторону Минобороны, Герасимова и Шойгу, шантаж уйти с Бахмута и недавний слив Washington Post о якобы контактах Пригожина с разведкой Украины и лично с Будановым. Но подлинная причина в том, что кладбищенский зомбак посмел открыть пасть на верховного обнуленца, про которого даже думать плохо нельзя – не то, что вслух изрыгать такое. О сепаратных переговорах лысого с американцами Кремль вообще молчит, потому что признание этого факта равнозначно признанию будущего поражения. Это значит, что ситуация вышла из-под контроля, и сценарий утопления «Титаника», утвержденный сторонними силами, перешел в стадию реализации. А ведь это именно так и есть.

    Система конвульсивно содрогается. Отмечается, что в порыве радикального патриотизма некоторые инициаторы «закручивания гаек» с Охотного ряда перейдут все «красные линии» консенсуса с глубинариями и раскачают-таки корпус корабля. Демиурги спорят: до каких пределов следует допускать консолидацию общества против иноагентов и нежелательных? Держать мохнатый гнев на длинной цепи или пора его отпустить? Не начнут ли дикари грызть друг другу глотки, активировав вирус хаоса, которым невозможно управлять? И не оседлает ли ситуацию тот же Пригожин? А он, скорее всего, именно это и сделает. Значит, мочить Пригожина надо уже сейчас. Не поздно ли спохватились? А тут еще и попрыгунчики активизировались – желающие незаметно покинуть борт на самодельных шлюпках. Как минимум два губернатора пытались уйти со своих постов, но «им не просто запретили, а намекнули на уголовные дела», полушепотом сообщил бывший сотрудник ФСБ. И вообще: желающих соскочить после начала вторжения в Украину оказалось так много, что Кремль ввел негласный, но жесткий запрет. Правда, если у фигуранта много денег – можно сделать исключение за определенную мзду. Например, по состоянию здоровья: грыжа спинная замучила, совсем работать не дает. Вот и приходится сваливать в пучину – прочь с процветающего корыта.

    Предчувствуя неизбежность крушения посудины, загарцевал Бастрыкин, возмечтавший неплохо урвать деньжат на спонтанном переделе. Экономический блок правительства не сдержал эмоций и выразил возмущение неуемной публичной активностью главы Следственного Комитета. По информации источников в Минфине и Минэкономики, в этих ведомствах крайне нервно воспринимают инициативу Бастрыкина о национализации ключевых отраслей экономики страны. Силуанов и Решетников сигнализируют в бункер: «Если этот сапог продавит свои инициативы – мы за штурвал не отвечаем – идите в ж…у с поправкой на ветер!»

    Захлебываясь в гигантских волнах и рискуя опрокинуться, агрессивный «Титаник» еще постреливает «Кинжалами», которые уже на 100% сбиваются украинскими ПВО. И на горизонте уже виден набирающий силу «Девятый вал» от ВСУ – демилитаризованных путлятиной донельзя. И этот удар будет таким сокрушительным, что хоть жабры отращивай. Что метнуть? Как спастись?.. Играет музыка на палубе, веселя детей «Титаника» в последний раз перед катастрофой. А дальше кто выплыл – тот и молодец. Кто там истошно барахтается за бортом? Безногий герой СВО? Ну, прости, волосатик: нет ножек – нет и будущего.

  • Хвороба Лукашенка – спектакль для росіян і Путіна

    Хвороба Лукашенка – спектакль для росіян і Путіна

    Лукашенко опинився у непростій ситуації. Путін програє війну в Україні, і це може статися вже найближчим часом, тому постає питання, як Лукашенку дистанціюватися від злочинів, скоєних разом із російським лідером. От Лукашенко і намагається грати в свою гру, відмежовуючись від агресивних дій Росії. Саме тому він неодноразово пропонував Мінськ як майданчик для переговорних процесів між Байденом та Путіним або між Зеленським та Путіним, а також третім сторонам. Крім того, він намагався заручитися підтримкою Сі Цзіньпіна. Іншими словами, Лукашенко всіляко намагається підстелити собі соломку, щоби, коли Путін програє війну, мати змогу заявляти, що він виступав у ролі миротворця.

    Проте Путін сьогодні вимагає від Лукашенка конкретних дій, причому не тільки в сенсі підтримки стратегії та політики Кремля, проведення спільних військових навчань, передачі певної військової техніки Росії, надання можливості розміщувати на території Білорусі балістичні ракети та російські літаки з “Кинджалами” – весь цей набір і так є, “бацька” тут співучасник. Лукашенко уникає іншого – втягнення білоруських військ у війну. Він сподівається пропетляти, не втягнутися в реальну війну та переконати інших, що він, навпаки, стримував Путіна від чергового вторгнення через територію Білорусі в Україну, а також намагався запобігти розміщенню ядерної зброї на білоруській території. Таким чином, він збирає аргументи на свою користь. Та йому це не вдасться, тому що він допомагав втілювати агресивну політику Путіна щодо України та скоїв величезну кількість злочинів разом із ним.

    Таким чином, відбувається гра між Лукашенком і Путіним. Останній чудово усвідомлює, що між ними більше немає довіри, і вони не можуть виступати єдиним фронтом. Лукашенко став вельми ненадійним союзником, тож Путін намагається контролювати “бацьку” та його оточення: секретаря Ради безпеки і оборони Білорусі, міністра оборони, а особливо голів білоруського КДБ та підрозділів спецпризначення, які орієнтуються на російські спецслужби, а, значить, на Російську Федерацію. Всі ці люди зациклені на своєму російському керівництві, мають потужну фінансову підтримку Росії та власні установки агресивної структури, яка може діяти в будь-яких умовах і проти будь-якого противника. Лукашенко чудово розуміє, що він не повністю контролює процес.

    Особливо по Лукашенку вдарив намір Росії розмістити тактичну ядерну зброю на території Білорусі. Попри заяви Лукашенка про те, що це позитив для його країни, за моєю інформацію, він не зрадів цьому, бо розуміє, що такий крок може означати кінець для нього. Адже в такому разі проти Білорусі може діяти не тільки Україна, але й НАТО, бо ядерна зброя становить небезпеку для країн Альянсу. А це вже не жарти, це серйозно.

    Тож, звісно, Лукашенко міг занедужати, як будь-яка людина, але так само це може бути просто його гра. Він навіть не збирався їхати на 9 травня до Москви, але Путін сказав Лукашенку та всім лідерам країн СНД, що вони мусять прибути на парад, інакше це матиме для них та їхніх країн серйозні наслідки – економічні, енергетичні, фінансові й оперативні. Як ми бачили, майже всі зібралися в Москві, не посмівши не послухатися Путіна. Але це був останній парад, коли всі ці лідери приїздили.

    Лукашенко – це окрема історія: там не важливо, хворий Лукашенко чи ні, живий чи мертвий, він повинен бути присутнім на параді. От Лукашенко і прибув. Припускаю, що він не стільки хворів, скільки демонстрував, що йому зле, що він недієздатний.

    Ця гра потрібна Лукашенку, аби мати змогу не підтримувати конкретними діями агресивну поведінку Росії і певний час зачекати, щоб побачити, що буде на фронті, коли ЗСУ почнуть контрнаступ. Вичікувальна позиція Лукашенка, звісно, не подобається Путіну. Та Лукашенко обрав свій шлях, і хвороба (справжня або вдавана) дає йому змогу взяти паузу та не брати активну участь у військових операціях Росії.

    Зверніть увагу, Лукашенко ніколи не допускав, аби замість нього хтось виступав, зокрема, перед білоруськими військовими і на День прапора, а тут раптом на одному заході виступив міністр оборони, на іншому – прем’єр-міністр. Таким чином, офіційно підкреслили, що Лукашенку зле. Більше того, навіть було повідомлення про те, що він відвідав клініку, де пройшов обстеження. Наголошую, про такі речі ніколи не повідомляється, це робиться таємно. Як правило, лікарі та інші спеціалісти приїжджають до Лукашенка в його резиденцію, де є потужний медичний центр, тому немає сенсу везти його кудись у клініку.

    А зараз підкреслено намагаються показати, що Лукашенку зле. Спочатку на параді показали, що він ледь рухається, потім – що він їздить у клініку. Таким чином, наголошується на слабкості Лукашенка.

    Вся ця вистава – не для білорусів, а для росіян і Путіна. Саме їх намагаються переконати в тому, що Лукашенко зараз нездатний бути активним, зокрема, активно підтримувати агресивні дії Росії. Особливо на випадок якщо Путін готує операцію проти України з використанням тактичного ядерного озброєння або захоче вдруге вдарити з території Білорусі.

    Втім, Лукашенко міг занедужати через певні дії росіян, до яких вони могли вдатися, побачивши його ненадійність, виляння, спроби ухилятися від спільних із Росією дій щодо України та намагання позбутися залежності від Путіна. Та й сам Путін бачить, що покладатися на Лукашенка зараз не можна. Традиційні методи діяльності російських спецслужб відомі всім, і до них вдаються за вказівкою президента Росії. Так Москва позбувається своїх опонентів або й друзів, які насмілилися не виконувати вказівки росіян або зрадити.

    Лукашенко чудово розуміє загрозу для себе. Що би там не було з ним насправді, він використовує цю ситуацію, аби зберегтися фізично та політично, не втягнувшись у війну або ядерне протистояння.

    У найближчі дні й тижні буде видно, які перспективи в Лукашенка. Якщо йому стане гірше, це буде означати, що його проблеми зі здоров’ям, найімовірніше, були результатом дій Росії. Якщо він просто певний час не проявлятиме активність через погане самопочуття, всю цю історію можна буде вважати його грою, аби витримати паузу і не підтримувати активно Росію. А далі він зорієнтується по ситуації, наскільки буде програшною позиція Росії на полі бою, наскільки успішно діятимуть ЗСУ і наші партнери по всіх напрямках.

  • Кінець війни

    Кінець війни

    Зараз багато звучить заяв, вигуків, інтерпретувань, про близьку перемогу та кінець війни.

    Про завершення війни мріють наші іноземні партнери, громадяни України, певен що і якийсь мобік з РФ зараз мріє про кінець війни сидячи в окопі під шквальним вогнем.

    Економісти мріють, міжнародні корпорації, місцевий бізнес… Війна нікому невигідна…

    Проблема в тому, що “кінець війні” та “перемога” не обов’язково є тотожними.

    Можна отримати Перемогу та не завершити Війну або завершити Війну, але не отримати Перемогу.

    Що є Перемогою для росіян? Знищення української нації, відновлення Радянського союзу під виглядом Союзної держави. Вони це досягли? Ні. Отже кінець війни для них буде не Перемогою, а програшом, або паузою перед наступною війною.

    Що є Перемогою для України? Це відновлення теріторіальної цілісності, можно пропустити вступ до НАТО та ЄС, то наступне. Отже кінець війни без відновлення територій теж не є Перемогою, а тільки заморожуванням конфлікту, до наступної війни чи розпаду РФ, коли можна буде взяти реванш.

    Це все на роки. Дай Боже аби ми знайшли прийнятну форму існування “ні війни, ні миру”, аби відновитись та набрати потужностей. Але я її зараз не бачу.

    Тому повторюся зі своїх багаторічних постів:

    Налаштовуйтесь на марафон, а не на спринт.

    P.S. Картинка створена штучним інтелектом на запит: ні війни, ні миру.

  • Влада Путіна, як шагренева шкіра, все сильніше і сильніше стискається

    Влада Путіна, як шагренева шкіра, все сильніше і сильніше стискається

    Минув один рік і вісімдесят днів війни. Судячи з карт ISW, на південь від Бахмута ЗСУ вже практично повністю зрізали російський виступ у бік Часового Яру, а на північ – сильно вклинилися в позиції росіян.

    І хоча в самому Бахмуті ПВК “Вагнер” продовжують повільно просуватися вперед, в цьому (з урахуванням вищесказаного) вже зовсім немає ніякого сенсу. Хіба тільки Пригожин сам хоче залізти в оточення і там згинути навіки. І справді, є в цьому щось вагнерівське… така собі “Загибель богів”…

    Європейське турне Зеленського можна сміливо вважати супер-вдалим. По-перше, він домігся від Шольца мало не письмового підтвердження того, що Німеччина підтримує вступ України до НАТО та ЄС. У Берліні була підписана спільна декларація, в якій, звичайно, прямо про це не йдеться, але її дух дає надію, що на саміті НАТО у Вільнюсі Німеччина проголосує так, як хоче Україна.

    Крім цього Німеччина прийняла рішення передати Україні додатково ще чотири системи ППО IRIS-T. Разом в України буде вісім таких систем. Це робить ППО України (з урахуванням Петріотів та інших систем) однією з найсучасніших і ефективних в Європі, якщо не в світі.

    Крім цього, він домігся того, що крім Великобританії, аналогічні Storm Shadow ракети постачатиме Україні і Франція. Ця зброя набагато ефективніша за ракети MGM-140 ATACMS, про які так мріяли українські військові. Якщо їх поставлять достатню кількість, то це різко посилить можливості ЗСУ по руйнуванню всієї тилової інфраструктури росіян на глибину понад 200 км.

    Все більше надходить інформації про те, що рішення про постачання F-16 ось-ось буде ухвалене. Зокрема, офіційно заявлено, що Великобританія і Франція беруться організувати навчання українських пілотів управлінню F-16.

    Можна ще довго перераховувати ті “подарунки”, які Зеленський привіз з Європи, але і сказаного достатньо, щоб переконатися в тому, що Захід не кидає Україну напризволяще, а намагається допомогти їй здобути перемогу над ворогом….

    …Ще мені здалося важливим те, що сьогодні (вперше за багато днів) не було традиційних спендапів Пригожина. Але зате активно мусувався уривок з неопублікованої частини інтерв’ю Зеленського “Вашингтон Пост”, в якому кореспондент газети розповідає, що він має інформацію, яка свідчить, що Пригожин має тісні контакти з ГУРом в цілому і з паном Будановим – зокрема. І що під час таких контактів він пропонував ЗСУ піти з Бахмута, а натомість обіцяв поділитися інформацією про позиції російських військ.

    Пригожин назвав все це “красивим інформаційним вкиданням”, але ніяких більш серйозних пояснень не дав, обмежившись традиційним для нього юродством. У фірмовому стилі він порадив журналістам, які звернулися до нього за коментарями, “не метушиться під клієнтом” і бути готовими до того, що на нього “спробують налити гівна стільки, скільки у них вистачить сил”.

    Він також прозоро натякав на якихось своїх недоброзичливців, називаючи їх “людьми з Рубльовки”. Я чесно кажучи, вже втомився від його кінських метафор і езопової мови (як він його розуміє) і тому мені вже просто лінь розшифровувати, кого він мав на увазі. Можливо, знову Шойгу з Герасимовим, а може і ні…

    Ось нещодавно він говорив про якогось “дідка-мудачка”. Я особисто не сумнівався в тому, що він мав на увазі Путіна. Але з його пояснень випливало, що це могла бути навіть жінка. Тому я зізнаюся, що цей пригожинський новояз не розумію і вважаю, що він просто не вміє толком висловлювати свої думки. Але при цьому хоче виглядати дотепним і елегантним. Тому все виходить у нього так ходульно і громіздко.

    Взагалі, його конфлікт з Міністерством оборони вже не вміщається ні в які рамки. Всі попередні його матюги і погрози залишити позиції, і нинішня “відповідь” його опонентів через “Вашингтон Пост” в колишні часи не могли навіть статися, оскільки в цей конфлікт неодмінно втрутився б Путін. І те, що він в нього не втручається тепер може означати тільки одне: він вже не в змозі зупинити цей публічний скандал. А, отже, його влада, як шагренева шкіра, все сильніше і сильніше стискається.

    Але цей скандал як іржа розкладає і армію. Солдати в окопах не можуть не бачити, які звичаї панують там, нагорі. У них і так були великі сумніви щодо компетентності і чистоти помислів свого керівництва. А тут все це розповідається максимально зрозумілою їм мовою. Та ще чуваком, який щосили намагається виглядати своїм в дошку окопним правдорубом.

    Не потрібно володіти багатою уявою, щоб припустити, як далі будуть розвиватися події. При такому стані війська, у відсутності довіри до своїх командирів і відкритого конфлікту між різними підрозділами, при більш-менш серйозному ударі ЗСУ російська армія побіжить. Вони і так були не дуже мотивовані, а з урахуванням цирку, влаштованого Пригожиним, і поготів.

    Тому я покладаю на довгоочікуваний наступ ЗСУ великі надії. Адже наша справа праведна. Ворог буде розбитий. Перемога буде за нами.

    Слава Україні!

  • Сьогоднішня ніч стала повною ганьбою російської армії

    Сьогоднішня ніч стала повною ганьбою російської армії

    Сьогоднішня ніч стала не тільки тріумфом українського ППО, але й повною ганьбою російської армії. Після того, як два тижні тому українське ППО з допомогою американських патріотів збила Кинджал, російська армія опинилась на роздоріжжі. У генералів було два шляхи.

    Або більше не стріляти свома кинджалами туди, де можуть бути системи ППО з патріотами. І казати, як вони робили, що то випадковість, ракета несправна і був просто поганий день. І так сяк залишити сумніви у спроможності американської зброї протистояти російський супер пупер надзвуковій ракеті. Тим більше, була тільки одна ракета.

    Або зробити масований обстріл, застосувавши більше своїх кинджалів, щоб вполювати патріот, пробити захист і казати потім усім, що збиття кинджалу то прикра випадковість. Тим більше, який би не був дорогий кинджал, система Патріот все рівно дорожча. І розміняти, умовно, три кинджали на один патріот росіяни були в готові. Але це був ризикований сценарій. Коли ставиш на карту все відразу. Йдеш вабанк. Або ставиш на російський «авось».

    І росіяни поставили все на кон. Знов вирішили довести, що у них найбільший. І знов зганьбилися.

    Вночі було дуже гучно. Як заявили українські військові, з шести літаків МіГ-31К було випущено шість аеробалістичних ракет Х-47М2 «Кинджал», 9 крилатих ракет «Калібр» – з кораблів у Чорному морі та три ракети наземного базування (С-400, «Іскандер-М»). І все це було знищено. Поставивши жирну точку у питанні, які технології сильніші і чи спроможна російська зброя тягатися з американськими системами. Якщо комусь у світі потрібні були докази, вони їх отримали. Якщо хтось на ринку зброї ще сумнівався, тепер сумнівів не буде. Якщо хтось у західному світі ще боявся російської зброї, то тепер вони мають остаточно зрозуміти, що боятися нема чого.

    І якщо хтось в США ще сумнівався, чи треба давати Україні новітню зброю, то вони також отримали відповідь. Кожна поставка в Україну зброї на кілька мільярдів доларів принесе в перспективі замовлень на сотні мільярдів доларів для американських збройних корпорацій. І європейські виробники це також бачать. І тому також мають мотивацію штовхати свій уряд у напрямку надання Україні все більш сучасних озброєнь. Які будуть нищити російську зброю. І нищити міфи, які ще лишились, про силу російської зброї.

    Ось так і відбувається демілітаризація. Ось так просувається демілітаризація Росії. Під акомпанемент заяв голосу Кремля про те, що вони демілітаризують Україну.

  • Вибори в Туреччині дуже важливі для нас. І ось чому

    Вибори в Туреччині дуже важливі для нас. І ось чому

    Другий тур виборів в Туреччині є дуже і дуже символічним. Є дві Туреччини – “ісламська” та “кемалістська”, чинний президент напередодні виборів молився в мечеті Айя-Софія, а лідер опозиції завітав на могилу Ататюрка. Одна не змогла виграти в іншої під час першого туру, а значить незалежно від результатів другого вони і далі зважатимуть одна на одну. Для Путіна Ердоган, звісно, комфортніший, з ним простіше домовлятися і в нього є недовіра до Заходу. Не така, як в Путіна, але є.

    Туреччина 16 разів воювала з Росією, але вигравала тільки двічі: у Кримській війні та у Холодній війні. Обидва рази вона воювала разом із Заходом і виграла. Історичні паралелі невдячні, але щось в них є. Нам потрібна Туреччина як партнер і союзник. Це може бути, коли Туреччина належить до Заходу із всією своєю ідентичністю та самобутністю: ісламською та тюркською. Туреччина, яка зневажає Захід і з підозрою до нього ставиться, буде завжди дивитися на Путіна як на партнера.

    Якщо покласти на шальки терезів Байрактар і шалене збільшення торгівлі Туреччини та Росії, то перше завдало російському режиму шкоди, а друге його врятувало від ізоляції і частково санкцій. Баланс очевидний. Я не знаю, кого вибере Туреччина у другому турі, але головне, щоб вона вибрала менше Росії. Для нас це головна ставка цих виборів.

  • Лукашенкові реально зле. Старий пес нікуди не біжить і нікого не кусає

    Лукашенкові реально зле. Старий пес нікуди не біжить і нікого не кусає

    Лукашенкові реально зле. Разом зі зрозумілими симптомами, місцеві й запрошені медики фіксують у нього і наявність “нез’ясованих клінічних виявів”, які не вписуються в жодну зі “старечих хвороб”.

    На жаль, увесь інсайд цим й обмежений. Розголошувати подробиці джерело відмовилося (клятий європеєць, який дотримується лікарської таємниці).

    Далі – не факти й твердження, а припущення.
    Божевільний агроном зараз заважає лише одній людині у світі. Своєму власному господарю.

    “Ригорич хитрує” і відчайдушно звивається, ніяк не погоджуючись виконати пряму команду “власника”. Старий пес, якому виразно і однозначно сказали: “Фас”, нікуди не біжить і нікого не кусає. Так, він віддано лиже господарські туфельки, але “кидатися й гризти” – відмовляється навідріз. Пес посилається на крихкість зубів, кульгавість, задишку й картопляну посівну кампанію.

    Фінал передбачуваний: песика присипляють і терміново заводять іншого. Такого, який наважиться нарешті “спрямувати полки” через Томашівку або Олтуш.

  • Агресія Росії та роль Китаю. Чого Україні чекати від Лі Хуея?

    Агресія Росії та роль Китаю. Чого Україні чекати від Лі Хуея?

    У Пекіні повідомили, що «спецпредставник КНР у справах Євразії Лі Хуей з 15 травня відвідає Україну, Польщу, Францію, Німеччину та Росію для переговорів з усіма сторонами щодо політичного вирішення кризи в Україні».

    Сам візит китайського дипломата став можливим після нещодавньої телефонної розмови між головою Китаю Сі Цзіньпіном та президентом України Володимиром Зеленським. Саме після цієї розмови було оголошено, що Лі Хуей, колишній посол КНР у Росії, вестиме переговори щодо врегулювання «кризи» – так у КНР називають війну РФ проти України, пише Віталій Портников для Радіо Свобода.

    Виникає, проте, найголовніше питання – що може запропонувати китайський посередник і на що він розраховує?

    Китай і Бразилія

    Привертає увагу той факт, що свою поїздку Лі Хуей має намір здійснити відразу ж після того, як спеціальний радник президента Бразилії Селсо Аморім відвідав Київ і зустрівся із президентом Володимиром Зеленським. А перед цим бразильський дипломат відвідував російську столицю і розмовляв із президентом Володимиром Путіним.

    Подробиці обох цих зустрічей не розголошуються, але сам візит можна пов’язати не лише з бразильськими, а й з китайськими зусиллями. Адже президент Бразилії Лула да Сільва активізував свої посередницькі зусилля якраз на тлі свого візиту до Китаю та переговорів із Сі Цзіньпіном.

    Тоді заяви бразильського президента, зроблені ним під час візиту до КНР, в яких Лула звинуватив у продовженні війни Захід, а не Росію – викликали нерозуміння у Білому домі. «У даному випадку Бразилія повторює російську та китайську пропаганду, взагалі не дивлячись на факти», – заявив представник Ради національної безпеки США Джон Кірбі.

    Чого прагнуть посередники?

    Але, незважаючи на критику за кордоном і вдома, Лула своїх зусиль не залишив. Поїздки Аморіма – непогане тому підтвердження. І виходить, що бразильський дипломат може дізнатися, що ж почує гість із Пекіну. Аморім у Москві та Києві, а потім Лі Хуей у Києві та Москві – класичне «кільце» так званої «човникової дипломатії», до того ж узгодженої. Ця дипломатія навряд чи може зблизити позиції сторін, але здатна продемонструвати новим посередникам, на що їм взагалі можна розраховувати у майбутньому.

    Однак у маршруті Лі Хуея є, окрім Києва та Москви, ще й Варшава, Берлін та Париж – і немає Вашингтону та Лондону. Таким чином виникає ще одне важливе питання, навіть не питання, а підозра – а чи є це «човниковою дипломатією»? Чи не намагається голова КНР Сі Цзіньпін використати свої зусилля щодо врегулювання «української кризи» для того, щоб спробувати роз’єднати Сполучені Штати та Велику Британію з одного боку та Європейський союз з іншого? Подібні спроби китайський лідер уже робив під час спільного візиту до його країни президента Франції Емманюеля Макрона та голови Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн.

    Було очевидно, що китайське керівництво вітає обережну позицію французького президента та демонструє готовність ігнорувати більш відверту позицію голови Єврокомісії. Саме після переговорів із Сі Цзіньпіном Емманюель Макрон заговорив про «стратегічну автономію» Європи і навіть про готовність виробити спільно із головою КНР спільний мирний план щодо України.

    Те, як складено маршрут китайського спецпредставника, демонструє, що від своєї мети Сі Цзіньпін не відмовився. І, можливо, майбутні відносини з Європою та конкуренція із США цікавлять голову КНР значно більшою мірою, ніж припинення війни в Україні.

  • Чи розвернуться російські танки на Москву?

    Чи розвернуться російські танки на Москву?

    Втрата Криму для Путіна означатиме його обнулення. Якщо Путін втрачає Крим, він втрачає все – і владу, і життя. Путін як історичний персонаж доживає свої останні тижні, місяці, його скоро не буде. Як його приберуть – це вже окреме питання, а я не провісник.

    Чи розвернуться російські танки на Москву? Якщо буде ухвалено таке рішення, то можуть. Ці системні деміурги намалювали багато сценарних ходів і сюжетів, тому можуть привести до дії той або інший сюжет, або зробити мікс, тобто змішати, але не збовтувати, задіявши кілька сюжетних ліній. Буде якась складна сюжетна комбінація, головною метою якої буде порятунок системи і підведення її до такого знаменника, щоб Захід сказав: “Та дідько з вами, давайте сідати за стіл переговорів”.

    Збереження системи – це надзавдання. Перезавантажитися і зберегтися в тому чи іншому вигляді, формі. Грубо кажучи, немає Путіна і Лаврова – чудово, зате є Мішустін, який не віддавав накази наступати на Київ. Саме він повинен прийти замість Путіна за конституцією. Хоча конституція обнулена два роки тому, але навіть у рамках цієї конститутки-обнуленки Мішустін буде виконувати обов’язки президента, коли Путіна не стане.

    Загалом, система буде будувати такі сюжетні лінії, щоб змусити і Україну, і Захід сісти за стіл переговорів із цими організмами і сказати: “Все-все-все, більше ніхто нікуди не йде. Ми всі визнаємо і йдемо на межі 1991 року. Більше ніякої військової риторики, тільки мир, дружба, жуйка”. Найголовніше – системі зберегтися.

    Це те, проти чого я виступаю. Збереження системи буде найстрашнішою помилкою людства. Тому що ці совкопітеки спочатку заткнуться, зціплять зуби, будуть довго гарчати всередині себе, посміхаючись у зовнішній світ, будуть усіх ненавидіти та готуватися. І вже через 10-15-20 років у них буде нова “гойда” і новий сплеск реваншизму. І от тоді вони точно зроблять те, на що, можливо, не наважаться цього разу.

  • Удар по Луганську: як застосування крилатих ракет Storm Shadow змінює характер бойових дій

    Удар по Луганську: як застосування крилатих ракет Storm Shadow змінює характер бойових дій

    Ракетний удар по Луганську 12 травня ЗСУ завдали двома авіаційними крилатими ракетами Storm Shadow – так заявило Міноборони РФ, і через це був нанесений російський удар по авіабазі 7-ї бригади тактичної аівіації ЗСУ у Хмельницькому.

    Storm Shadow (французи дали їй марку Scalp) є найсучаснішою та найдорожчою системою авіаційного озброєння Великої Британії та Франції, і це стратегічне рішення відкриває шлях постачання далекобійної високоточної зброї НАТО, що дозволить Україні у відповідь на терористичні атаки російських “Калібрів” вражати російські цілі на велику глибину. Дальність до 560 км, бойова частина 450 кг для ураження особливо захищених об’єктів, польот на надмалих висотах, технології малопомітності, висока точність. Ця зброя більш ефективна ніж американські балістичні ракети ATACMS, які, з часом, ми також безперечно отримаємо. Країни НАТО фактично зняли останні обмеження, і почали поставки Україні найдорожчих та найсучасніших зразків власного озброєння. Це значить, що якість та кількість підтримки України у війні посилюється та буде посилюватись. Росія у цій гонці озброєнь не має ніяких шансів.

    А тепер щодо деталей самого удару, що відомо з відкритих джерел і які висновки можна зробити.

    Росія не показала повний огляд місця ураження крилатими ракетами. Частково кадри показані з машинобудівного заводу, там не помітно наслідків втрат, але ось удар по будівлі колишнього інституту МВС росіяни не показали взагалі, а там був особовий склад, і там вони мали отримати значні втрати.

    За російськими даними удар завдало всього два українських літаки – бомбардувальник Су-24, очевидно, переобладнаний під носія крилатих ракет, та винищувач Міг-29. Росіяни стверджують, що обидва літаки були збиті, але це, очевидно, чергова брехня Конашенкова, оскільки приховати падіння бойових літаків у центральних густонаселених районах України неможливо, да і сам характер застосування ракет і велика дальність пуску робить малоймовірним взагалі щоб літаки були помічені.

    За наявними даними РФ, важливі об’єкти в Луганську були уражені двома ракетами Storm Shadow. Це така ж вага як у бойової частини балістичної ракети Точка-У, але потужність значно більша.

    Також значним новим фактором стало застосування при ударі як мінімум двох авіаційних ракет AMD-160В MALD – це спеціальні сучасні ракети вагою усього у 45 кг, які імітують політ літака та крилатої ракети і таким чином активують та виявляють радари та зенітно-рактені системи ППО.

    Росіяни не повідомляли про застосування інших ракет, але логічно уявити, що при застосуванні AMD-160В, яка змушує вмикати російські радари, українська авіація мала б застосувати свою вже традиційну нову зброю – самонавдні антирадарні ракети HARM. Тобто удар 13 травня по Луганську став прикладом реалізації нової тактики та комплексного застосування високоточних засобів ураження. І Росія вивяилась нездатна протидіяти цьому удару, і прикрити один з своїх ключових логістичних центрів.

    Оскільки характеристики британсько-французьської ракети Storm Shadow відомі, можемо ці нові фактори визначити:

    – нове високоточне озброєння великої дальності – до 290 км, що дозволяє ЗСУ атакувати будь-які об’єкти на усій окупованій території Криму та Донбасу;

    – крилаті ракети мають самонаведення, щоб атакувати та знищити не тільки наземні об’єкти, але й будь-який корабель РФ у Криму та далеко у морі, що ще більше обмежує і без того обмежену операційну зону росіфйського флоту у Чорному морі;

    – застосування ЗСУ сучасної тактики бойової авіації НАТО по прориву системи протиповітряної оборони РФ;

    – значне підвищення ударних спроможностей старих радянських літаків ЗСУ;

    – російська ППО зосереджена на боротьбі з ракетами, які рухаються по балістичній треакторії, ракетами типу HIMARS та Точка, Вільха, Смерч, Ураган, натомість крилаті ракети та низьковисотні цілі, як це показав рейд наших гелікоптерів на Белгород та удари дронами типу “Стриж”, росіяни часто навіть не можуть помітити, не маючи необхідної мережі низьковисотних радарів;

    – необхідність розсередження засобів ППО ЗС РФ для прикриття особливо важливих тилових об’єктів значною кількістю радарів та зенітно-ракетних систем для пошуку та ураження швидкісних низьковисотних цілей, що значно послаблює ППО РФ у цілому;

    – витрата ресурсів на посилення оборони та ускладнення логістики за межами радусу дії ракетних систем HIMARS;

    – витрата додаткових ресурсів на пошук місць базування та ураження української ударної авіації та місць зберігання керованих авіаційних ракет, як найбільш дієвого засобу протидії.

    Україна стрімко нарощує свій арсенал озброєнь, наші ударні можливості суттєво зросли. Постачання таких систем як Storm Shadow показує, що НАТО зроби ть усе, щоб не допустити поразки України. У світі розпочалась нова гонка озброєнь, і у зіткненні з технологіями та промисловістю НАТО Росія не зможе здобути перемогу. За умови збільшення масштабів постачання далекобійної високоточної зброї Росія навіть в умовах позиційної війні буде нести неприйнятні втрати, які вона не зможе відновити.

  • Переговори з божевільними безглузді. Тому Захід добиватиме путінську психбригаду

    Переговори з божевільними безглузді. Тому Захід добиватиме путінську психбригаду

    Про їхні плани.

    Щоб було краще зрозуміло, що в них у головах. Голова Слідчого комітету Бастрикін сьогодні: “Прийняття ідеології патріотизму (…) означає майбутню перемогу Росії в усіх війнах, хай які відбудуться. (…) А перемога Росії в цих війнах означає кінець глобалізму і світового панування золотого мільярда”.

    Тобто вони збираються воювати із цивілізованим світом до переможного кінця (людства). Тому зупинити їх можна, лише фізично розгромивши, перемігши у війні. І що швидше це станеться, то менше буде жертв, то менша ймовірність, що вони встигнуть влаштувати ядерну катастрофу.

    Інакше ніяк, переговори з божевільними безглузді. Вони вам пообіцяють мила не їсти, а потім зап’ють господарче шампунем і не скривляться.

    На щастя, Захід це нарешті зрозумів. Тому добиватиме путінську психбригаду.

  • На Заході вже забули, як Путін поставив їм ультиматум

    На Заході вже забули, як Путін поставив їм ультиматум

    Жозеп Боррель, головний дипломат ЄС, заявив, що без західної допомоги Україна максимум протримається пару днів, але не це головне, а те, що Україну підтримують, бо інакше її захоплять і вона стане схожа на Білорусь. Ця заява є черговим свідченням нашої великої комунікаційної невдачі, а саме донесення Заходу, що путін не воює з Україною, він воює з Заходом.

    Раз на півроку я мабуть маю нагадувати базові основи цієї війни. В грудні 2021 року путін надіслав листа з ультиматумом до НАТО порушити свій статут і відмовити у потенційному приєднанні Україні, Грузії та інших, а також прибрати зброю та війська з країн, які приєднались до блоку після 1997 року. Ще раз путін нічого не писав Україні, і нічого не вимагав від України. І тільки після того як йому офіційно відмовили в кінці січня – він вирішив вдатись до військових дій.

    Ціллю путіна від самого початку війни, і він це постійно наголошує, було не просто захоплення України, а перегляд “монополярного” світу на “мультиполярний”. Захоплення України мало стати доказом того, що Захід слабкий і нові гравці як Росія та Китай йому рівня. Тому, якщо б йому вдалося нас захопити – першим ділом він виставив би новий ультиматум, не виконання якого вже б несло військову загрозу країнам Балтії, Польщі та іншим колишнім членам соціалістичного блоку.

    Велике завдання нашої комунікації на міжнародній арені має бути саме простияння наративу про те, що це війна між Україною і Росією. Цей вбивчий нарратив може мати своїм наслідком підтримку заморозки війни, якщо Захід почне “втомлюватись”. Натомість саме переконання, що це війна з Заходом – має тримати останній в тонусі допомоги нам.

  • 9 травня закінчилося. Чого чекати від Кремля

    9 травня закінчилося. Чого чекати від Кремля

    Ось вже і 9 травня закінчилося, а Пригожин так і не взяв Бахмут… Все йому снарядів не вистачає. А ось з української сторони повідомляють, що вони не помітили зниження інтенсивності роботи російської артилерії в Бахмуті. Кому вірити – розуму не докладу… чи то тому, хто шукає виправдання своєму провалу, чи то тим, хто щогодини отримує собі на голови тонни снарядів?

    До речі, Пригожин у своєму останньому, розлогому відео “про дідка-му**ка” сором’язливо промовчав про тотальний обстріл Бахмута фосфорними снарядами. Цікаво, він випадково про нього забув або навмисне? Адже такий обстріл змащує картину “снарядного голоду” у ПВК “Вагнер”?

    Зовсім розперезався путінський кухар. Ось уже і кадировського навіювання йому вистачило тільки на один день. Є така хвороба – логорея. Хвороблива балакучість. Схоже, що Пригожин страждає нею в особливо гострій формі.

    А ще буває, що люди від страху заткнутися не можуть. Говорять, говорять без угаву. І чим їм страшніше, тим вони довше і емоційніше говорять, майже кричать… що ж, кожна людина знімає стрес як вміє.

    Як не крути, а провалив Пригожин путінське завдання. Не взяв Бахмут до 9 травня. Але ж, напевно, обіцяв. Тому чекає його тепер неминуча опала. З усіма наслідками, що випливають з цього: непомітно зникне путінська броня і тут же утворюються нудні слідчі з ФСБ з масою делікатних питань і про кувалду, і про вербування зеків, і про “дискредитацію армії”…

    – Та ви ж мені все погодили! – заволає підозрюваний. Я ж з вами спеціально на цю тему говорив!

    – Так? – дадуть відповідь йому. Ви щось плутаєте, шановний. Втім, можливо у вас є якісь письмові докази цього?

    – Але ви ж самі сказали, що такі делікатні речі не можна класти на папір! – відповість Пригожин. І вже в момент проголошення цієї фрази зрозуміє, як потужно він влип…

    – Дайте я зателефоную Путіну!

    – Та будь ласка, телефонуйте, ось телефон.

    – Не бере…

    – Як прикро… Тоді дозвольте нам все-таки поставити наші запитання? Так залиште ви телефон у спокої. Що ви як дитина, їй богу. Ви ж, напевно, вже зрозуміли, що це він нас до вас і прислав…

    Є у мене до Пригожина хороша пропозиція. Не чекай феесбешніков. Бери всю свою банду і йди на захід, до українців. Відкриєш фронт для ЗСУ – буде тобі добре. Втім, вирішуй сам: стати тобі новим Власовим або свіжим трупом.

    Я так розумію, що посланець з звісточкою від Кадирова (про який він нещодавно тобі говорив) вже в дорозі. Сподіваюся, тобі вистачить розуму його не чекати? Втім, вирішуй сам. Війни цієї вам все одно не виграти, а за поразку стрілочником будеш ти. Тут вже не сумнівайся.

    Путін провів найбільш блискавичний парад за всю історію цих парадів. Він тривав 45 хвилин. І на цьому параді він говорив все ті ж дурниці, які він давно говорить: “ми ні на кого не нападали”, “Захід розв’язав справжню війну проти Росії”, “ми не воюємо проти українського народу” і т.д. Він дійсно вірить, що його слова змінюють реальність. Він вірить що її можна міняти заклинаннями. Потрібно тільки багато разів повторити одне і те ж і саме так все і станеться.

    Я сьогодні зрозумів, у чому головна особливість Путіна, яка змушує всіх помилятися в аналізі його поведінки і прогнозах його дій. І це не повна відсутність емпатії. Людей без емпатії багато. Особливо в Росії. Такі люди цілком передбачувані. Унікальність Путіна полягає в тому, що у нього абсолютно немає сорому.

    Йому ніколи не соромно за себе. Він начисто позбавлений цього почуття. Що, по суті, зупиняє людину від, наприклад, брехні? Боязнь викриття! Тебе викриють – і тобі стане соромно. А Путіну не буває соромно. Він не знає такого почуття. Тому він може спокійно і безсоромно брехати, дивлячись тобі в очі. Викрили? Подумаєш! Сором очі не їсть. І знову давай брехати.

    З Путіним не можна розмовляти. Навіть про погоду. У цьому немає ніякого сенсу. Людство ще не навчилося передбачати поведінку людини, позбавленої сорому. Він здатний на все. І будувати свою стратегію по відношенню до нього потрібно виходячи з цього факту.

    Потрібно рухатися по своїй програмі без будь-якого зв’язку з його реакціями. Просто взагалі не звертати на нього уваги. Нехай говорить все що хоче. Це просто білий шум. Струс повітря. З таким же успіхом він міг би говорити: “бе-бе-бе” або “ги-ги-ги”.

    Ну от скажіть мені: який сенс в його промовах, якщо він спочатку може сказати про те, що ніякий народ не має переваги над іншими, а через речення повідомити слухачам про очевидну духовну і моральну перевагу росіян? Ну, хіба, це можна аналізувати всерйоз?

    Він щодня несе цю свою абракадабру. І я впевнений: він навіть сам вже не дуже піклується про те, щоб не виглядати дурнем, вимовляючи цю нісенітницю. Йому байдуже, йому не соромно. Людина без сорому абсолютно невразлива. Його може зупинити тільки фізична смерть або повна ізоляція. Тому поки він живий, з ним просто не можна комунікувати. Бо це позбавлене сенсу.

    Я, відверто кажучи, дещо збентежений тим, що на Заході ще є політики, які наполягають на переговорах з ним. Як можна з ним про щось домовитися, якщо він сам, відкритим текстом, говорить, що його розуміння суверенітету полягає в тому, що суверен дотримується домовленостей лише до тих пір, поки вони йому вигідні.

    Причому ніяких об’єктивних критеріїв вигідності / невигідності немає. Тому уклавши з ним угоду, ви стаєте заручником його особистих спонтанних оцінок вигідності/невигідності. І, отже, прокинувшись одного ранку, ви не можете бути впевнені в тому, що ваша угода ще працює.

    У такого роду угоді немає ніякого сенсу. Вона дорівнює її відсутності. Навіщо укладати з людиною договір, якщо він діє лише тоді, коли він йому вигідний? Адже якщо щось вигідно людині, вона це робить і без будь-якого договору, і рівно до тих пір, поки це їй вигідно. Хіба це не збігається з тим, що говорить Путін?

    Ще раз: треба рухатися за своєю програмою без оглядки на Путіна. Ось США виділили черговий транш допомоги Україні в 1,2 млрд доларів. Ось цим і треба займатися: отримувати зброю, комплектувати армію наступу, наступати, розбити ворога і вигнати його зі своєї землі. Зовсім не звертаючи уваги ні на Путіна, ні на його паради, ні на промови на цих парадах.

    Адже наша справа – праведна. Тому ворог буде розбитий і перемога буде за нами.

    Слава Україні!

  • Хитра гра Кремля? Тепер зрозуміло, що робить Путін

    Хитра гра Кремля? Тепер зрозуміло, що робить Путін

    10 травня з’явився указ президента РФ про заклик громадян Російської Федерації, які перебувають у запасі, на військові збори в 2023 році

    Ось вам росіяни і нова хвиля мобілізації, щоправда, поки що у прихованому вигляді – під прикриттям призову на військові збори. Це, мабуть, запізне привітання Путіна росіянам з 9 травня. При цьому два пункти цього указу російського президента мають секретний характер. До чого б це? А може, збори проводитимуться на окупованих територіях України?

    Але який гуманізм російської влади! Одночасно з указом про заклик росіян на військові збори відкривається (точніше, відновлюється після трирічної перерви) пряме авіасполучення з Грузією. Це, напевно, для того, щоб громадяни РФ, які не бажають вирушити на військові збори, вирушили до дружньої Грузії. А грузинам пропонують приїхати на роботу до Росії. Треба ж поповнювати дефіцит робочої сили в Росії, що виник через війну та масові втечі росіян за кордон. Для цього запроваджується безвізовий режим із Грузією. І це за відсутності дипломатичних відносин між Росією та Грузією. Такі ось парадокси російсько-грузинських відносин.

    Але якась хитра гра Кремля! Одним указом двох зайців убивають. З одного боку, припускають різко збільшити частку російського населення Грузії. Цікаво, скільки при цьому буде агентури ФСБ та ГРУ серед «біженців від війни», які вирушили до Грузії. Водночас громадян Грузії хочуть заманити до Росії. Ось вам і покращення демографічного балансу в Росії та політичне коригування демографічного балансу в Грузії. Але це якщо грузини погодяться на такий подарунок Москви.

    До речі, про покращення демографічного балансу у Росії. Стає зрозумілим, навіщо Путін терміново викликав у Москву президентів центральноазіатських держав. Парад парадом, але ж треба комусь і до верстата ставати, і російським бабам від когось треба народжувати. Російських мужиків Путін посилає на війну, а їхній дефіцит мають заповнити заробітчани з країн Центральної Азії.

    Ви смієтеся, а статистика говорить про те, що приплив мігрантів із колишньої Середньої Азії до Росії зростає. А треба ще більше. Ось це, мабуть, і обговорював Путін із колегами з центральноазіатських країн. Між іншим, депутати Держдуми вже пропонують мобілізувати до російської армії тих самих заробітчан, які встигли отримати російські паспорти. А можна й без російських паспортів. Зрештою, чим заробітчани гірші за пригожинські зеки? Якщо можна, попри закон, брати на війну проти України російських зеків, то чого морочитися — можна рекрутувати і приїжджих із Центральної Азії.

    Загалом, Сталін мав масову депортацію народів СРСР, а тепер ми спостерігаємо початок путінського переселення народів. Цікаво, скільки в результаті росіян залишиться у Росії?

  • Утриманці на параді

    Утриманці на параді

    Переглянув нашвидкоруч апофеоз побєдобесія у Москві. Констатую: Путин був справжній, а от єдність очільників пострадянських країн, які були змушені приїхати до Москви — фальшива. Не було на їх обличчях ні захвату, ні піднесення від того, що їх використали у якості живого щита для кремлівського фюрерка від потенційних українських безпілотників.

    А тоді чого приперлися? Справа в тому, що лобістом недоімперії на міжнародному рівні виступає Китай. Зброї Кремлю він поки що не дає, але повністю зганьбити його не дозволяє. Тому висловлює певні побажання до країн, які від Китаю залежні. Керівникам країн, які входять до ОДКБ, їхати до Москви не дуже хотілося – сильно там смердить мертвечиною. Однак відмовити товарищу Сі собі дорожче — в прямому сенсі.

    До речі, ВСУ і не збиралася нічого запускати. Бо ми не воюємо з цивільними, хоч вони і є наскрізь прозомбовані дурнуватою пропагандою. Зверніть увагу, деякі пропагандистські пабліки недоімперії почали називати нас «німцями» — це, начебто, допоможе їм в неспровокованій агресії проти України. Витрачати безпілотник на невоєнні об’єкти — це марнотратство, з точки зору хазяйнуватих українців.

    Найбільш цікаве з усього параду — що ж сталося з Лукашенком? Був на диво стриманим, навіть втомленим, нікого не переконував, як завжди, що без Росії всім гаплик. Кажуть, що в нього була перемотана рука — самострєл чи що? А ще кажуть, що в нього мікроінфаркт, але він героїчно, «як діди воювали», важко поранений доповз до Червоної Площі, щоб пробулькотіти фюреркові: «Шеф, всьо пропало, ми — в дупі».

    Тільки сумно, що від України ніхто не взяв участі. Но це поки що. Може, у наступному візьмуть. І пройдуть Червоною Площею колони суворих ветеранів, переможців у війни. На чолі з полком «Азов».

  • На Путіна почалося конкурентне полювання

    На Путіна почалося конкурентне полювання

    Кремль упустив шикарний шанс підірвати путіна у прямому ефірі 9 травня, чим сильно ускладнив собі все. По суті, це зрив тіньових переговорів через те, що “чекісти” не наважилися розіграти виставу “На мирі та смерть червона”.

    Фізична ліквідація путіну після видачі МКС ордера на його арешт за масове викрадення дітей в Україні стала обов’язковою умовою легальних переговорів для РФ про припинення війни та прийнятні умови капітуляції. Альтернативою їм може бути лише доставка путіна до суду до Гааги, але це неприйнятно для Кремля через безліч причин. З путіним Кремль може вести переговори лише про безумовну капітуляцію. Без путіна Кремль має простір для торгу про її умови, оскільки з’явиться можливість звалити багато чого на мертвого путіна.

    Далі текст мовою оригіналу.

    Ликвидация путина в прямом эфире 9 мая “чекистами” с переводом стрелок на Украину резко усилила бы позиции Кремля на тех тайных переговорах, которые он вёл в Будапеште через Папу Римского, в Нью-Йорке под крышей здания ООН и ещё где-то. Попутно Кремль получил бы и массу медийных дивидендов, особенно в РФ. Но в Кремле от ликвидации 9 мая отказались, чем лишили себя возможности перевести эти переговоры в публичный режим. В силу этого обстоятельства генсек ООН Антониу Гуттериш за несколько часов до парада в Москве заявил, что переговоры, по его мнению, бесполезны, так как Украина и РФ уверены, что могут победить в войне. Заявление Гуттериша – это публичное извещение, что тайные переговоры с Москвой о прекращении войны прекращены.

    Теперь их возобновление с переводом в публичный режим возможно только при двух условиях – вывода войск РФ со всей оккупированной ими территории Украины, включая Крым, и прибытия путина в Гаагу. Именно для этого Украина и Нидерланды договорились 4 мая совместно требовать выдачи в Гаагу всех военных преступников и лиц, виновных в геноциде украинского народа. Но это именно то, чего меньше всего хочется всем в Кремле.

    Если бы “чекисты” ликвидировали путина 9 мая, то избавились бы от второго пункта как уже обязательного условия начала публичных переговоров. При таком сценарии временно исполняющим обязанности президента, согласно регламенту, стал бы премьер Мишустин. Он назначил бы досрочные выборы и через месяц РФ получила бы нового президента. На время до его появления Мишустин заключил бы перемирие и начал бы вывод войск по какому-то графику. Начало полноценных переговоров с Украиной о заключении мира, репарациях, о порядке выдачи военных преступников и по другим вопросам отложили бы до инаугурации нового президента РФ.

    Это был самый удобный сценарий для Москвы и не очень удобный для нас. Его можно сравнить с ситуацией, как если бы в 1943 г. немцы убили бы Гитлера и начали переговоры о прекращении войны, как это им предлагали Великобритания и США. В этом случае был бы возврат к границам 1939 г. в Европе, Германия не подверглась бы оккупации, и по примеру Италии её денацификцию проводили бы сами немцы. Без репараций, разумеется, совсем обойтись было бы нельзя, но скидки сделали бы.

    Но границы 1939 г. не устраивали Сталина, так как это означало, что придётся вернуть независимость странам Балтии и территории, отнятые у Финляндии и Польши. Под давлением Великобритании и США польское правительство в Лондоне было бы вынуждено признать независимость западных частей Украины и Беларуси, что создало бы проблему Сталину. Поэтому он потребовал прекратить готовить покушение на Гитлера, выходившее на финальный этап, и организацией убийства фюрера продолжили заниматься только британцы с американцами. Но заговор и взрыв 20 июля 1944 г. прошёл неудачно. Отзвук тех событий – места в ООН, которые получили Беларусь и Украина, единственные из 16 республик СССР. Так Сталин нашёл способ не возвращать Польше её так сказать “восточные кресы”. РСФСР места в ООН не имела, а Карело-Финскую ССР в 1956 г. аннулировал Хрущёв, когда всем стал очевиден провал этого проекта.

    “Чекисты”, отказавшись от красивой ликвидации путина на параде от имени Украины, не только сами закрыли себе самый короткий и оптимальный путь к переговорам о завершении войны, но и создали себе новые проблемы.

    Теперь, если они захотят начать переговоры по этому сценарию, фактически аналогичному тому, который Великобритания и США в 1940-ые предлагали немцам, им придёт вернуться к вопросу о физической ликвидации путина.

    Наиболее эффектно это можно сделать уже через месяц – 12 июня в так называемый “день расеи”, появившийся в результате объявления РСФСР своего суверенитета от СССР. В этот день можно взорвать лицо, похожее на путина, тоже на публичном мероприятии. Например, на стадионе в Лужниках, и по традиции обвинить в этом Украину. Медийный эффект будет, но не столь сильный, если бы это произошло 9 мая. Эффект будет смазан и изменениями, которые за месяц могут произойти на фронте и в геополитеческой ситуации. Путин к этому времени может начать сильно раздражать даже россиян, из-за чего те медийные дивиденды, на которые рассчитывают в Кремле, могут оказаться несколько иными.

    Но в любом случае, это более продуктивно, чем тихая смерть от болезней, которую с 2019 г. предрекает ему профессор Соловей или сообщение Пескова без картинки, что украинские диверсанты замочили путина в подворотне или в сортире, как тот любил. У этих вариантов есть свои преимущества, но они явно не подпадают под формулу “На миру и смерть красна”.

    Обстановка, в которой прошёл парад, наводит на мысль: между разными группировками в Кремле наметилась конкуренция за то, кто из них ликвидирует путина и сможет подтвердить, что это сделал именно он. Свидетельством этому два факта – парад прошёл в ускоренном режиме, так сказать, в темпе вальса, и срочный вызов 8 мая в Москву всех глав государств из остатков СНГ.

    Москва явно поставила им ультиматум, если они не явятся, то она отключит им всё, что может отключить, назовёт “нацистами” и отправит к ним толпы беженцев. В Кыргызстане наплыв беженцев от мобилизации из РФ привёл к резкому росту цена на аренду жилья и продукты. Из-за нашествия россиян инфляция в Кыргызстане осенью подскочила на 14% на ровном месте. Как любят говорить в РФ, можем повторить.

    Не удивительно, что все главы СНГ решили: дешевле слетать в Москву, чем вступать с ней в конфликт. Однако, все они дружно продемонстрировали Москве, что тоже могут отключить ей кое-что, если она будет наглеть. Ни у кого из них на пиджаке не было колорадской ленты. Лукашенко был с лентой цветов флага БССР, а Мирзиёев с лентой цветов флага Узбекистана. Остальные без лент. Только молодой Бердымухамедов, ставший по наследству президентом Туркменистана в марте 2022 г. и в июне подписавший договор о партнёрстве с путиным, прикрепил к себе колорадку. Такая тихая пощёчина Кремлю.
    Этот срочно созданный за ночь вокруг путина на параде “бронежилет” из глав стран СНГ указывает на высокую вероятность покушения. “Башни” Кремля явно боялись не дрона из Украины, а того, что одна из них взорвёт путина без согласия других. Похоже, начинается конкурентная охота на путина. Лукашенко, на всякий случай, уже тоже заявил, что на него в Минске готовили покушение, пока он был в Москве, но глава КГБ Иван Тертель успел всех быстро арестовать.

  • Україна відкрила другий фронт війни

    Україна відкрила другий фронт війни

    Досі нам доводилося захищати свою землю від російських ракетних атак та дронів на всій території України: від Харкова до Львова. Тепер ЗСУ має можливість перенести свої спеціальні військові операції (українські СВО) на всю Європейську частину Росії: від Санкт-Петербурга та Москви до Ростова-на-Дону.

    Мета цих українських СВО проти путінської Росії – зруйнувати кордон між фронтом та російським тилом.

    Нам чужого не треба. Україні не потрібна територія Росії. Нам потрібно, щоб внаслідок масованих та інтенсивних дій ЗСУ, мешканці міст Європейської частини Росії на собі відчули жахи війни. Підтримка місцевого партизанського руху, стимулювання етнічних, релігійних та соціальних конфліктів у Росії, активна диверсійна діяльність ЗСУ, масовані атаки дронів на військові та політичні об’єкти РФ стають важливими цілями Другого фронту України.

    Зараз більшість населення Росії більше вірить телевізійній пропаганді і нічого не хоче знати про страшну російсько-українську війну, яка для них йде десь там далеко. Навіть агресивна мобілізація, 300 тисяч молодих чоловіків, не змусила росіян змінити своє ставлення до війни. Тепер же, коли відбувається атаки ракет і дронів, навіть на Кремль, росіяни повинні зрозуміти, що на Європейській частині Росії вже не залишилося безпечного місця куди б не дійшла війна.

    Таким чином, будуть зруйновані скріпи, що з’єднують режим особистої влади Путіна з населенням Росії.

    20 років громадський договір Путіна з Росією тримався на трьох підставах-скріпах: влада в обмін на стабільність, зростання добробуту та безпеки громадян. За це росіяни прощали Путіну.

    Але з 2014 року зникла стабільність Росії, потім із 2022 року, із дня віроломного вторгнення в Україну, міжнародних санкцій та ембарго, став стрімко падати економічний добробут росіян.

    А у 2023 році, після того, як Україна провела низку успішних СВО на території путінської Росії зникла остання скріпа путінської влади – безпека, причому для всіх – від Путіна та його оточення до населення Росії.

  • Китаю потрібен “український прецедент”, щоб захопити Тайвань

    Китаю потрібен “український прецедент”, щоб захопити Тайвань

    Китайська дипломатія є настільки “дипломатичною”, що КНР не можна довіряти у будь-якому питанні, щодо якого вони займають нібито якусь позицію. Китай заявив, що його позиція стосовно війни Росії з Україною не змінилася, хоча нещодавно Пекін підтримав резолюцію Організації Об’єднаних Націй, де цей конфлікт визнавався як агресія з боку Російської Федерації. Рішення Китаю дистанціюватися від визнання Росії агресором у резолюції ООН, за яку він неочікувано проголосував раніше, лише підтверджує, що Пекін легко здатен говорити одне, робити друге, а планувати третє.

    Не дивлячись на усі голосні заяви Китаю з приводу України та те, що Сі Цзіньпін хоче, щоб його країну сприймали, як миротворця, насправді Пекін підтримує тільки Російську Федерацію. Насправді китайський лідер хоче, щоб Україна була змушена поступитися своєю територією Росії, оскільки це створить для нього “український прецедент”, коли він нападе на Тайвань.

    Сі Цзіньпін вважає, що якщо Росія зможе утримати тимчасово окуповану нею частину України, то це відкриває йому шлях до захоплення Тайваню. В дійсності виключно у цьому і полягає його імітування миротворчої місії Китаю, саме для забезпечення цієї його геополітичної цілі. Тому мирна ініціатива Пекіну є нічим іншим, як димовою завісою, яка завуальовано покликана підштовхнути Київ до згоди з тим, що Росія має “право” отримати усі частини України, які, за її словами, нібито “належать” їй. Тому будь-які переговори з Москвою у такому форматі – це не переговори, а неприхована капітуляція перед Кремлем, і здача Україною частини своїх земель Росії.

    Сі Цзіньпін своєрідно розуміє російську політику і хоче спробувати домовитися про “мирне врегулювання” на умовах Москви, публічно заперечуючи ці свої наміри. Єдине чого не можуть збагнути у Пекіні, що демократична Україна готова застосовувати всі свої сили та можливості, щоб залишатися й надалі незалежною і вільною державою. Вони зрозуміють це тоді, коли настане час і Тайваню боротися за своє право жити окремо від материкового Китаю. На жаль, провальний досвід Путіна з вторгненням до України нічого не навчив прихильників реалізації ідеї “великого Китаю”.

    Однак подальша поведінка Китайської Народної Республіки багато у чому буде залежати від того, яким чином розвиватиметься ситуація на фронтах російсько-української війни. А також враховуючи той фактор, наскільки Китай буде готовим використовувати залежність Росії від нього. Адже Путін добровільно перевів Росію у політично непристойний статус васала КНР, а ті, хто приймають рішення в Пекіні, ще не досягли між собою остаточної згоди, як краще використати на свою користь ці надзвичайно вигідні для нього обставини.

    Китай підступно грається з Москвою, а там розвісивши вуха, сподіваються на те, що знайшли для себе в особі КНР надійного союзника, який, уразі чого, буде готовим “прикрити спину” Російській Федерації. Путін шукає собі союзника і геополітичного партнера там, де його немає і бути не може. За всю їхню багато тисячолітню історію, у китайців завжди був і є тільки один союзник, – сам Китай. Так було постійно, і за жодних обставин ніколи не зміниться.

    Зараз Сі Цзіньпін терпеливо вичікує, як розвиватиметься ситуація навколо України. Китай може почати інтенсивніше допомагати Росії тільки у тому випадку, якщо буде повністю впевнений в тому, що РФ буде здатна утримувати загарбані московитами землі. Технічно вони можуть зробити більше, ніж Захід, щоб зупинити пряму військову підтримку Росії Іраном і Північною Кореєю. Якщо Китай справді б захотів закінчення російсько-української війни, то, у нього є достатньо важелів, аби спонукати РФ зробити це.

    Голосна мирна ініціатива Сі Цзіньпіна ніколи не запрацює, тому що вона фальшива. Мотивація китайського лідера для ініціювання цього демонстративного кроку полягає в тому, щоб приховати факт його невдалого керівництва КНР. Китайська економіка перебуває у депресії і дуже близька до того, щоб країна виявилася банкрутом. А величезний борг Китаю може дуже легко потягнути його на дно, якщо він і надалі продовжуватиме конфронтацію з Америкою.

    Китайське бажання світового панування і його ініціатива “Один пояс, один шлях” виявилися повністю провальними. Дві третини країн, котрі повелися на цю ініціативу, не в змозі повернути позики на трильйони доларів, які були вилучені з китайської економіки. Його значні інвестиції в російський енергетичний сектор і негласна підтримка російського вторгнення в Україну, коштують Китаю мільярди юанів щодня.

    Кампанія дедоларизації, котра була ініційована Сі Цзіньпіном, і спрямована на те, щоб підірвати монополію долара США та зробити китайський юань головною резервною валютою, з тріском провалилася. Бо хто захоче орієнтуватися на юань, якщо держава близька до дефолту.

    І тільки недалеке керівництво країн, що входять до BRICS, й досі продовжують чіплятися за цю позаекономічну фантазію. Китайська спроба гегемонії в Південнокитайському морі призвела до зворотного ефекту. Країни регіону готуються відбивати агресію. В’єтнам побудував власні мілітаризовані острови, а Філіппіни знову запросили 7-й флот США до своїх портів і баз.

    Але Пекін викладає фейкові дані про ВВП і потенціал зростання Китаю, думаючи, що може обдурити світ, що КНР все ще є “великим ринком” для всього, що можна тільки продати.

    Для Сі Цзіньпіна питання України важливе ще й тому, що він двічі – у 2014 і 2022 роках, після закінчення Олімпіад, давав добро Путіну на вторгнення до України. Очевидно, що після цього Китай був би пригнічений, побачивши, що Україна перемагає у війні.

    Адже це дуже символічно (враховуючи питання Тайваню), що “малий” хлопець перемагає “великого” завдяки допомозі Америки і Європи. КНР не бажає тріумфу США і Заходу над світовим злом, яким стала сьогодні Росія, і там спочатку повірили у можливість швидкої перемоги Російської Федерації. Існує багато доказів, що Путін, на прохання Сі Цзіньпіна, люб’язно відклав дату вторгнення до України до закінчення зимової Олімпіади у Пекіні 20 лютого 2022 року.

    З усього цього можна зробити закономірний висновок: від самого початку Китай зайняв недружню позицію щодо України у її протистоянні з Росією. А те, що він прикривав її красивими словами і розмитими обіцянками можливої підтримки, абсолютно нічого не означає.

    Основною метою Китайської Народної Республіки є просування інтересів Китаю: домінування Комуністичної Партії Китаю всередині країни, так і серед громадян Китаю за кордоном, а також панування Китаю у Південно-Східній та Центральній Азії. Його друга мета полягає в тому, щоб послабити Західний альянс, серед іншого шляхом зміцнення альянсу антизахідних країн – Росії, Ірану, Північної Кореї, Сирії і Венесуели. Підтримання або відновлення відносин з Європою, з економічних міркувань, займає третє місце.

    Європейський союз нині є дуже важливим в планах Китаю вижити економічно, і Пекін прагне зберегти Європу як ринок для своїх товарів. Оскільки населення Китаю почало скорочуватися, а західні країни роздумують над ідеєю деглобалізації своєї логістики постачання, економічне зростання для підтримки політичної стабільності всередині країни для Сі Цзіньпіна стане більш складним. Тому він часто вдається до ірраціонального брязкання Китаєм зброєю, під прикриттям приміряння до себе ролі глобального миротворця.

    Щоб краще зрозуміти позицію КНР, треба усвідомити, що Китай, перш за все, розглядає війну Росії з Україною як проксі-війну Москви із Заходом, зокрема з Америкою. Він також може побачити, які російські системи зброї працюють, а які ні, а також межі компетенції російського командування та управління у порівнянні із західним.

    Китайські комуністи багато чого навчилися на цій війні з точки зору військового мистецтва. Оскільки їх власні війська не брали участі у бойових діях ще з часів військових сутичок з В’єтнамом в кінці 70-их років, використовують ще радянські методи командування й управління та часто застосовують зброю російської конструкції, яка вже застаріла.

    У Пекіні явно чекають на той час, коли США і НАТО безпосередньо втрутяться у російсько-українську війну, сподіваючись на те, що Захід не буде здатним вести глобальну війну на два фронти. І в цей момент Сі Цзіньпін може наважитися на вторгнення до Тайваню.

    Європейці можуть бути наївними та миролюбними, але на сьогодні вони достатньо дізналися про російський імперіалізм. А необдумана підтримка Сі Цзіньпіном Росії чітко вказує на жорстокий і тоталітарний характер Китаю у “сіцзіньпінні часи”.

    Але Росія ніколи не припинить своєї агресії в Україні, якщо її не зупинити силою. Єдині переговори з Путіним – це ті, що базуються на перемозі України в Криму, на Донбасі та на усіх інших окупованих Росією територіях. Усе, що менше, є ілюзією та прелюдією до наступної загарбницької війни Путіна.

    Путін ніколи не був слабшим у військовому вимірі, ніж нині. Тож настав час вискубти пір’я у двоголового імперського монстра і покінчити з ним назавжди.

  • Збиття “Кінджалу” над Києвом: як Путіна опустили двічі за тиждень

    Збиття “Кінджалу” над Києвом: як Путіна опустили двічі за тиждень

    Збиття кінжалу над Києвом стало дуже гучною подією. В прямо і переносному сенсі.

    В прямому зрозуміло, бо мало знайдеться людей у Києві, хто не почув цього о другій ночі. А потім не порадів з того, що українське ППО, посилене американськими патріотами, показало кузькіну мать російській суперзброї.

    А от в переносному цікавіше. Бо це вперше зіткнулосі західні системи ППО і новітня суперзвукова зброя. Зброя Судного Дня від Москви. І західні технології перемогли. Виявилось, що російська суперзброя не така й супер. А нею ж Путін лякав весь світ. Все майже як з російською армією, найстрашніше в якій то пика Прігожина і російських генералів. Як виявилося.

    Тому десь дуже радіють американські генерали. І всі ті країни, у яких на озброєнні вже стоять системи ППО від американських виробників зброї. Останні радіють ще більше, бо всі інші країни, які купували російські засоби ППО зараз зрозуміють, хто папа. І побіжуть робити замовлення. Так що не треба переживати за американську підтримку України. Лобісти провідних компаній виробників зброї, які є у демократах, але більше все ж таки у республіканцях, уміють рахувати гроші.

    А от хто ж тужить? То, зрозуміло, Кремль. Бо його знов опустили. Двічі за тиждень.

    А ще є дуже багато дуже злих китайців. Дуже злих і на Путіна також. Бо китайці останнім часом хизувалися розробками своє супер пупер надзвукової зброї. І бо в Тайвані на озброєнні стоять патріоти. Багато багато патріотів. А тепер буде ще більше. І тепер китайцям і всьому світу стало зрозуміло, що налякати Тайвань і союзників своєю супер пупер надзвуковою ракетою на вийде. І перспектива маленькою побєдонлсної війни проти Тайваня віддаляється ще далі. І дякувати за це треба Путіну.

    А так все добре починалося для товарища Сі. Дозволяєш Путіну напасти на Україну. Маєшь побачити швидку війну і офігівший Захід. Якого принизили. І на тлі цього нападаєшь на Тайвань. Ідеальний план.

    Який навернувся ще в лютому-березні 2022 року завдяки збройним силам України. І простому українському солдату і генералу. Яких ніхто не приймав у розрахунок. І які перевернули дороги дригом плани по захопленю світу купою божевільних диктаторів.

  • Вуаля! Справу Прилєпіна розкрито!

    Вуаля! Справу Прилєпіна розкрито!

    Після публікації офіційної версії замаху на Прилєпіна від МВС РФ, я ні грама не сумніваюся, що його намагалися грохнути свої ж.

    Таке відчуття, що в РФ почалася зачистка найбільш буйних ідеологів війни – Дугін(а), Татарський, зараз ось Прилєпін. Знову говорять про “українські ДРГ”, хоча я впевнений – це ті ж люди, хто зачищав перше (теж саме буйне) покоління “вождів Донбасу” – всіх цих Мозгових, Моторол і Гіві.

    Навіщо це робиться? По-перше, активно розгорається війна різних (близько)кремлівських кланів, а по-друге, в разі військової поразки буйні повинні дружно мовчати і не скаржитися на безпорадного і бездарного царя. Ось вони і замовкають.

    Після публікації офіційної версії замаху на Прилєпіна від МВС РФ, я ні грама не сумніваюся, що його намагалися грохнути свої ж – або ФСБ, або ГРУ.

    По-перше, передбачуваний виконавець – бойовик ДНР, який сидів в Україні, незаконно перебрався в РФ, потрапив “на олівець” до російських органів за спробу ввезти якийсь багнет-ніж. Природно, йому пояснили – або в’язниця, або співпраця. У в’язниці він не опинився.

    По-друге, вразила історія його затримання, яку розповіли три мента з села Козлово (до речі, абсолютні дегенерати, якщо судити по їх особам і манері розмовляти).

    Читаючи заготовлений текст з папірця, вони розповіли, як їхали на виклик з приводу замаху на Прилєпіна, і раптом з лісу вийшов якийсь мужик. Вони відразу його розкусили, так як він був “підозрілий”. Зупинилися і перевірили його документи. Диверсант, звичайно ж взяв з собою на справу в Нижегородській області український паспорт (!), і коли менти його знайшли, він тут же у всьому зізнався.

    Вуаля! Справу розкрито!

  • Нескінченне приниження Путіна

    Нескінченне приниження Путіна

    Історія з дронами, що таранили кремлівську резиденцію Володимира Путіна, хороша в усіх відношеннях, хоч би що насправді там не сталося.

    Якщо припустити, що це справді українські безпілотники, то не можна не помітити, який шлях пройшла Росія за ці 15 місяців, направивши війська для повалення влади у сусідній державі: тепер резиденцію її президента таранить військова техніка тієї держави, яка мала бути окупована 15 місяців тому.

    Звичайно, можна тепер загрожувати, обіцяти всіх убити і навіть скинути ядерну бомбу, але відчуття приниження від цих навмисних істерик Медведєвих та Володіних лише посилюється. І, до речі, те, що з коментарями з приводу дронів у Кремлі виступили саме два ці блакитні злодюжки, новоявлені Альхен і Сашхен російської політики, ще раз демонструє, до якої нікчемності дійшла навколопутинська “еліта”.

    Далі текст мовою оригіналу.

    Но предположим, что это не украинцы. Что это опять какой-нибудь Патрушев – ему не впервой, он дома с людьми взрывал исключительно ради повышения рейтинга чекистского выдвиженца и оправдания зверств на Кавказе. Но тогда эта ситуация выглядит еще более мерзко. Россия так боится украинского наступления и потери оккупированных территорий, что готова бить беспилотниками по Кремлю, только чтобы напугать Запад и Украину и заставить их пойти на попятную, чтобы не спровоцировать разозленного Путина на ядерный удар. Ведь если барин в бешенстве и готов уже нажать на кнопку, то нужно успокоить его всем миром и подарить ему кусок Украины с людишками – может, барин и перестанут серчать. И этот расчет напоминает, что это не барин никакой, а заурядный питерский гопник, в незапамятные времена изображенный Аркадием Райкиным в интермедии об артисте, прикидывавшемся алкоголиком ради спасения любимой учительницы. “Тут брательник мой будет обитать, родная кровь! Как напьется, так сразу в крик: “Всех убью! Всех перережу!” А кого он убьет, кого перережет? Так, одного-двух”.

    Вот Путин – из “брательников”. Если он так взбешен украинскими ударами по Кремлю, то стоит поинтересоваться: а чего же это он не бесился, когда его войска убивали украинских граждан, насиловали, грабили, старались лишить света и тепла? А теперь так испугался маленького беспилотного планера, что удрал из Москвы и грозит Украине бомбой? Если же Путин по привычке кремлевских юродивых устроил самострел, то тоже интересно, какое же новое преступление он задумал, что так лихорадочно ищет повод?

    Но дело не в том, идет ли речь об украинском прямом попадании в Кремль или об очередной диверсии Лубянки. Дело именно в позоре – позоре российского государства, армии и народа. Это ощущение бесконечного унижения и подлости и есть главное политическое наследие Владимира Путина. Именно с этим ощущением он и войдет в историю.

  • Провісник майбутньої катастрофи. Головні версії атаки на Кремль

    Провісник майбутньої катастрофи. Головні версії атаки на Кремль

    Мабуть найбільш резонансна новина поточного тижня – атака невідомих безпілотників на Кремль. В Росії, звісно, звинувачують в цьому Україну. Однак, офіційні представники української влади, включно з Президентом Зеленським, відхрещуються від причетності України до цього інциденту. Тим не менш, багато хто в Україні впевнено вірять в те, що це зробили наші. Висловлюються доволі чисельні і різноманітні альтернативні версії події над Кремлем. Я сьогодні нарахував (разом з власними припущеннями) не менше десятка різних таких версій. Наприклад, дуже популярна версія – що це зробили російські спецслужби (для чого? – теж існує ціла низка різних припущень). Це могли зробити і недержавні українські структури. Нагадаю, що ще минулого року почали збирати гроші для атаки дронами на Москву. Нещодавно пообіцяли багатомільйонну премію для тих, хто посадить наш безпілотник на Червоній площі Москви. А тут ще краще – атака на Кремль. Давид Арахамія, посилаючись на свої інсайди, заявив, що цю атаку замовив «клуб ображених» російських олігархів, які потрапили під західні санкції і дуже незадоволені Путіним. Схожа версія – це «привіт» від ображених російських військових, може від «групи генералів», чи від прихильників Гіркіна-Стрєлкова. Деякі російські експерти вважають, що таким чином російські радикали («партія війни») може підштовхувати Путіна до більш рішучих атак проти України і Заходу. А може це міжвідомчі розборки російських спецслужб, і ФСБ або ГРУ (російська військова розвідка) таким чином підставляють ФСО (Федеральну службу охорони), яка є особистою спецслужбою Президента РФ. Список таких версій, в тому числі конспірологічних, можна продовжувати.

    Чому популярна версія о причетності до цього інциденту російських спецслужб? Тому що виникають серйозні сумніви і підозри. Навколо Москви і тим більше навколо Кремля має існувати потужна система ППО. І чому вона не спрацювала? Відомий російський журналіст Олексій Венедиктов розповів, що система РЕБ (радіо-електронної боротьби) жорстко глушить і навіть руйнує всі літаючі об’єкти (квадрокоптери та інші) навколо Кремля. Чому тоді вона не спрацювала зараз? Український журналіст Олександр Лук’яненко, який раніше працював в Москві, розповів в цьому зв’язку показову історію. Якось (багато років тому) вони хотіли зняти сюжет з балкону будинка на Новому Арбаті (це неподалік від Кремля). Вже за чотири хвилини до них прийшли люди з ФСО і ФСБ. І це було в мирній Москві. А зараз війна, і тут, раптом, дрони над Кремлем і якась дивна безпорадність з боку охоронців Путіна. Олександр Лук’яненко, до речі, припустив, що в Кремлі могли готувати «консерву» (інформаційну заготовку) на 9 травня. Російські пропагандистські ЗМІ вже майже тиждень розганяли інформацію про те, що українці готують провокації і диверсії в Москві на 9 травня. Ось на цю тему, можливо, і робили відеосюжет над Кремлем вночі, але показати мали на 9 травня. Проте це помітили мешканці навколишніх будинків і зробили власні відео, які почали викладати в соціальні мережі. І Кремлю довелося, хай і з певним запізненням, відреагувати на цю ситуацію, сформулювавши версію про «замах на Путіна».

    Якщо це зробили російські спецслужби, то навіщо? Наведу лише декілька логічних припущень. Найбільш популярна версія – це привід для атаки на Київ і урядовий квартал, або для іншої масштабної терористичної дії проти України. Мені більш цікава інша версія – це зроблено для того, щоб звинуватити Україну в намірах до ескалації війни, перенесення її на територію Росії, чого побоюються чимало західних політиків. І цей інцидент має бути потужним аргументом, щоб не надавати Україні далекобійну зброю. Наступна версія – інцидент над Кремлем має відволікати (переключати) увагу від злочинів, які робить Росія в Україні, зокрема від трагедій в Херсоні і Умані, а також від українського наступу, який очікується найближчим часом. На жаль ми це бачимо наочно – в західних ЗМІ більше обговорювали інцидент над Кремлем, ніж трагедію в Херсоні. Атака безпілотників на Кремль може бути використана і політично (наприклад, для обґрунтування введення воєнного стану і початку нової хвилі масової мобілізації) і пропагандистські (для обґрунтування тези про те, що СВО це нова «Вітчизняна війна», що ворог нападає на Москву, тому всім треба об’єднатись навколо Путіна і працювати на війну, або безпосередньо взяти в ній участь). Якщо після інциденту над Кремлем скасують парад і масові заходи в Москві на 9 травня (або особисту участь Путіна в цих заходах, заради його безпеки), то можна припустити, що саме для цього і зробили цю провокацію. У Путіна явно посилюється паранойя. Він напевно боїться і власного оточення і своїх військових. А історичні прецеденти свідчать, що є чого боятися. Президента Єгипту Анвара Садата розстріляли під час воєнного параду 6 жовтня 1981 р. А можливо у Путіна чергове загострення його фізичних і психічних хвороб, і треба якось переконливо пояснити його відсутність на масових заходах 9 травня, щоб знов не давати приводу для іронії щодо його «двійників».

    Хто саме це зробив і для чого, ми точно не знаємо. І будемо знати, мабуть, лише після завершення нинішньої великої війни.
    Важливіше інше – що Путін зробить у відповідь, і якими будуть наслідки цього інциденту і відповіді Росії на нього.

    Якщо Путін прислухається до своїх радикалів і, не дай бог, використає проти України тактичну ядерну зброю, то це призведе до потужної ескалації війни, посилення ізоляції Росії, і перекреслить саму можливість будь яких мирних перемовин між Україною і Росією. Війна стане безпощадною і тоді вже точно перейде на територію Росії.

    У разі потужної ракетної атаки на урядовий квартал в Києві і чисельних людських жертв, політичні наслідки можуть бути схожими, хоча, можливо і в менших масштабах.

    Хто б не організував «інцидент над Кремлем», сама ця подія продемонструвала слабкість російської влади та її системи безпеки. З високою вірогідністю це тільки погіршить ставлення до Кремля, навіть з боку його політичних і економічних партнерів. Зневага до Росії буде тільки зростати. Путінська Росія знов продемонструвала себе або як «колос на глиняних ногах» або як п’яний ведмідь, здатний кусати сам себе. На жаль і в тому і в іншому випадку загрози з боку Росії залишаються актуальними.

    Є привід задуматись і пересічним росіянам. Війна вже не тільки в телевізорі. Вона може прийти навіть в столицю Росії. І якщо небезпечні інциденти виникають над Кремлем, то чи здатна російська влада захистити простих росіян? І чи буде вона їх захищати? Поки що все навпаки. Війна, яку розв’язав Путін проти України, створює все більше проблем і бід для Росії, наближає її до катастрофи. І інцидент над Кремлем виглядає символічним провісником цієї майбутньої катастрофи.

  • Атака українських дронів на Кремль схожа на російську провокацію

    Атака українських дронів на Кремль схожа на російську провокацію

    Провокація?

    Так звана атака українських дронів на Кремль схожа на російську провокацію. Причому, імовірно, це вже другий акт марлезонського балету. А перший був шість днів тому, коли Путін несподівано приїхав чомусь уночі у Кремль. Тоді Пєсков пояснив це тим, що “у президента там квартира”.

    Це шоу могли розіграти для того, щоб підтвердити реальність загрози Путіну в разі атаки дронів на Кремль. Мовляв, він же там справді ночує, отже, атаку спрямовано персонально проти нього, він міг постраждати.

    Атака дронів могла бути другим і головним актом цієї провокації. Мета її в тому, щоб виправдати майбутні російські терористичні атаки, зокрема проти керівництва України й персонально Зеленського. Потім пояснюватимуть всяким Лулу й Моді: око за око, Зеленський намагався вбити Путіна, тож нам нічого не залишалося робити.

    Не дай боже, звичайно…

  • Путіну має бути дуже не затишно у його бункері. Зеленський підібрався до нього зовсім близько

    Путіну має бути дуже не затишно у його бункері. Зеленський підібрався до нього зовсім близько

    Сьогодні Путіну має бути дуже не затишно у його бункері. Він може себе відчути пересічним мешканцем проклятої Брянщини, де навіть потяги сходять с розуму і колії від розуміння близкості українського кордону.

    Зеленський підібрався зовсім близько до Путіна, несподівано завітавши до Фінляндії. І передає привіт з місця майбутніх баз НАТО.

    А звідти рукою подати до дачних будиночків кооперативу Озеро, які можуть палати не гірше, ніж нафтобази навколи Криму. І до Пітера. І до Москви близько.

    Може ось вона відповідь на питання, звідки почнеться контрнаступ. Де Лукашенко з його картою, коли він так потрібен?

  • Кримському мосту прийде кінець. Рашистам пора виїжджати з Криму

    Кримському мосту прийде кінець. Рашистам пора виїжджати з Криму

    Минулого року я одним з перших сказав, що кримському мосту прийде кінець. Ми навіть марку відповідну намалювали. )) Зараз ми наближаємося до ситуації, коли кінець мосту є частиною нашої контрнаступальної операції. Знищити міст настільки ж важливо, як і прорвати оборону противника. І це однозначно буде зроблено.

    Але тут виникає ще один цікавий ефект. Якщо ЗСУ переріжуть сухопутний коридор і знищать міст – як евакуюватись населенню? Справа в тому, що з 2014 року в Крим переселили більше 300 тисяч осіб з рф. Це переважно військові з сім’ями. І, звісно, вони захочуть максимально вивезти звідти близьких. Оскільки це буде не можливо через міст і сухопутний шлях, залишиться водний. Тому є велика ймовірність, що ми станемо свідками масштабної гуманітарної кризи викликаної бажанням сотень тисяч евакуюватись. На цьому тлі ще треба буде тримати оборону, з обмеженими запасами МТЗ та снарядів.

    Як то кажуть, karma is bitch, і ми ще будемо спостерігати куди гірші кадри евакуації, чим це було в перші дні війни в наших містах. На місці рашистів я б почав виїжджати з Криму вже, поки не пізно.

    Ви нам ще за Маріуполь відповісте, покидьки!

  • Не так Путін уявляв собі свій кінець

    Не так Путін уявляв собі свій кінець

    Мені вже самому набридло писати, що на фронті нічого за минулу добу не змінилося. Але це дійсно так. Якісь малопомітні зрушення в Бахмуті, це, мабуть, і все, про що має сенс згадати. Повідомляють ще про бої в Мар’їнці та Авдіївці. Але результатів цих російських атак взагалі не помітно.

    Я реально не бачу ніякого сенсу в цих атаках. Який сенс штабелями класти своїх солдатів, якщо результат такий же, наче росіяни просто стояли в обороні?

    Відповідь на це питання, я думаю, або взагалі відсутня, або криється в якихось хитрих генеральських гешефтах, типу того, що (це вже чисто мій політ фантазії) грошове забезпечення за вбитих можна ще якийсь час отримувати, поки звітність по вбитим не відправлена наверх. І куди відправляється це забезпечення “Мертвих душ” – неважко здогадатися. Ну і, відповідно, пристрасть генералів до великих втрат – вона стає цілком зрозумілою. І вони відправляють все нові і нові батальйони мобіків на забій.

    Це в рівній мірі поширюється і на Пригожина, до речі. Можливо, на нього навіть більшою мірою. Бо він сильніший за всіх і рве д**у в цих атаках. Причому обурюючись відсутністю снарядів, на самоті радісно потирає ручки і радіє, що можна вирішувати бойові завдання “м’ясними атаками”.

    У цих умовах зрозуміла тяга російського командування до заниження масштабів втрат особового складу. Чим більше живих солдатів числитися на папері, тим більше грошей йде на їхнє утримання. А солдатиків давно і слід прохолов! І тому ні в якому разі не треба прибирати їх з поля бою, ховати і взагалі якимось чином фіксувати їхнє зникнення. Всі вони повинні бути за документами живими і вимагати харчів і грошей.

    Ну а далі – справа техніки, як за них отримати забезпечення і куди продати харчі. Тут вже начфіни за “чесну частку” повинні все правильно оформити і про все домовитися з місцевими баригами. А накриють – начфін винен. Він – злодій. Така домовленість. За це він частку і отримує: щоб комар носа не підточив. А завдання командира – відправляти солдатів на забій. Мотивувати їх, розповідати гучним голосом про хоробрість і Батьківщину і гнати в атаку. Бажано без артпідготовки.

    І з артпідготовки, до речі, теж можна заробити. Ось, наприклад, в Чеченську війну російські офіцери продавали чеченцям патрони і гранати. Чому б зараз не поступити також? Навіщо просто так гатити з гармат, коли можна ці снаряди продати? Оформити їх на папері як вистрілені, а в реалі тихенько за кеш відправити пару вантажівок через лінію фронту…

    Як то кажуть, кому війна, а кому мати рідна… а ви кажете, російський генерал тупий і воювати не вміє. Яке невіра в таланти російського генерала. Подивіться на це мужнє обличчя! Ви бачите, якої неймовірної хоробрості ця людина? Скільки мужності потрібно мати, щоб йти на такі ризиковані афери? Скільки треба твердості і справжнього полководницького презирства до чужої смерті, щоб відправляти своїх солдатів на забій. Без жодного сенсу. Тільки лише через гроші. Ну, “це лише бізнес, нічого особистого”…

    Всі вже написали про те, що сьогодні в ООН голосували резолюцію, яка була присвячена питанням взаємодії ООН і Ради Європи. У документі А/77/L.65 “Співпраця між ООН і Радою Європи” йдеться про “безпрецедентні виклики”, які стоять перед Європою “після агресії Російської Федерації проти України, а до цього проти Грузії”. Резолюція також закликає “відшкодувати збитки”, завдані жертвам російської військової агресії, і “притягати до відповідальності всіх тих, хто винен у порушенні норм міжнародного права”.

    “За” проголосував Китай, Бразилія, Індія і Туреччина. Тобто ті країни, які Кремль облизував і намагався представити справу таким чином, що не всі у світі “танцюють під дудку Заходу”, але деякі здатні і на “розумний підхід”. Більше того: за резолюцію проголосували всі (!) пострадянські республіки, крім Узбекистану і Таджикистану. У тому числі Вірменія, і Казахстан (!).

    Тобто лисий чорт отримав по шапці смачно, від щирого серця. Чому я невимовно радий. Це означає, що дрейф Китаю в бік України – це не ілюзія. І дзвінок Сі Цзіньпіна Зеленському був не випадковістю і не даниною ввічливості, а усвідомленим жестом.

    Аналогічно можна коментувати і голосування всіх інших перерахованих вище країн, які досі намагалися не робити таких “недружніх” жестів щодо Кремля.

    І, нарешті, газета “Sunday Times” повідомила, що уряд ПАР порекомендував Путіну не приїжджати на саміт БРІКС, який пройде в цій країні в серпні цього року. Бо у разі його приїзду він буде негайно заарештований за ордером Міжнародного кримінального суду. Бінго!

    Печалька, чи не так, Вован? Не так ти собі уявляв свій кінець, правда? Але ж відомо, що “якщо хочеш насмішити Бога, розкажи йому про свої плани”…

    А наша справа праведна, ворог буде розбитий, перемога буде за нами.

    Слава Україні!

This site is registered on wpml.org as a development site. Switch to a production site key to remove this banner.