InfoResist

Category: Погляди

  • Чому росіянам так полюбився ядерний тероризм

    Чому росіянам так полюбився ядерний тероризм

    Минулого тижня ми усі згадували про річницю катастрофи на ЧЕАС. Лише пізніше ми зрозуміли, що проблема була не в атомній енергетиці як такій, а у режимі, що тоді панував на території України. Режимі брехні, приписок, пропаганди та неспроможності вирішувати реальні проблеми, що можуть поставати перед сучасним суспільством.

    Але зараз ми збагнули, що справа навіть не у комунізмі як такому (який, звісно, є утопічною фантастичною вигадкою, яку використовують для прикриття власної влади людожерські режими по всьому світові), але у його російській версії.
    Наочний приклад являє нам зараз сучасні фізичні та ідейні спадкоємці СРСР, що прагнуть знову силою зброї та терору втягнути нас у цей самий совок.

    Вони захопили Запорізьку АЕС, але за рік окупації не вигадали нічого кращого за хаотичні обстріли, облаштування там артилерійських позицій, та постійних натяків на підрив атомної електростанції у безпосередній близькості як до території ЄС, так і до власної території.

    Знову тупість, брехня, безвідповідальність. Мабуть, справа все ж у конкретній державі та її народі, яким простіше займатися ядерним тероризмом, аніж просто спробувати жити нормальним життям, розвивати власну економіку та суспільство.

    Ця деструктивна сила сидить у них занадто глибоко. Таке враження, що їм некомфортно жити у власному лайні, якщо у лайні лише вони. Тому вони гордо беруть відро, підходять до вигрібної ями, набирають достатню кількість лайна, і з виразом Прометя гордо несуть це “багатство” іншим.

    Перетворити усе на руїну, максимально все засмітити, забруднити, перетворити на пустелю – ось те, що приносить їм радість і щастя, наповнює сенсом їхнє порожнє існування.

    От у чому “велика культура”. От у чому “ідеологія”. Ідеологія брудної плями, що хоче забруднити усе довкола. Звісно, брудну пляму не цікавить, яка кому користь буде від тотального забруднення. Головне – більше інших брудних плям довкола.
    Звісно, будуть знаходитися і далі різномантіні діячі, які будуть відкидати цю очевидну логіку. Той же римський папа буде і надалі закликати порозумітися з брудом, помирится з брудом. Не розуміючи, що від цього його білий одяг виглядає уже не таким білим.

    Але реальність все одно очевидна. І вона наступна:
    1. Московська орда просто хоче знищувати все довкола, що не може захопити.
    2. Ядерні технології у руках безвідповідальних варварів несуть лише загрозу для всіх.
    3. Єдина адекватна ціль для людства, якщо людство хоче і надалі існувати, позбавити дикунів інструментів, за допомогою яких ці дикуни можуть знищити всіх інших.

    Це найголовніше. Підтверджене практикою і реальністю.

  • Мир з Росією можливий. Але лише за двох умов

    Мир з Росією можливий. Але лише за двох умов

    Поки Путін залишатиметься при владі, він не відмовиться від агресивної зовнішньої політики Росії. Метою якої є нова колонізація пострадянського простору і повернення гегемонії Кремля над усіма колишніми сателітами СРСР у Східній Європі. Тому Україні неможливо дипломатичним шляхом досягнути миру з Москвою. Мир з Російською Федерацією можливий тільки після її остаточного розгрому в Україні і усунення Путіна від влади. Усі інші варіанти є утопією, яка лише відволікає від можливості нової російської агресії в Україні, в разі якби Київ раптом погодився на пропозицію Кремля про “перемир’я” на умовах Росії.

    Без повного виведення російських військ і повернення під контроль України усіх окупованих агресором земель шансів досягнення миру шляхом переговорів з РФ немає. Таким чином, російсько-українська війна може тривати доти, поки українська армія не вижене московські терористичні війська за кордон Росії. Путіна влаштовує інший варіант, за яким територія України перетворюється на чергову Корею, а Російська Федерація постійно погрожуватиме з окупованих територій реалізацією своїх претензій на всю Україну.

    Доки російські еліти дозволяють Путіну проводити його злочинну політику спроб захоплення чужих земель, яка повільно знищує і саму Росію, жодний компроміс з Москвою не є реальним. Пожиттєвий диктатор Росії хоче повного підкорення України і передачі всіх її територій під контроль Російської Федерації. Мир для Путіна – це повне знищення України як країни та поглинення її Росією. Ці цілі були в нього на початку широкомасштабної війни 24 лютого 2022 року, і він не відмовився від них й досі.

    Хоча погрози Путіна Україні та іншим державам ядерною зброєю не є ознакою сили і величі, як це здається з Кремля. Навпаки, це ознака слабкості. Оскільки постійне погрожування сусідам ядерною зброєю означає, що путінський режим боїться відповідальності за усі скоєні ним злочини в Україні, і не впевнений в собі.

    Якщо пригадати історію, то після поразок Німеччини чи Японії жодних мирних переговорів з ними взагалі не було проведено, просто відбулася їхня капітуляція. Те ж саме має бути і з Росією. Наївно думати, що Москва буде дотримуватись будь-якої мирної угоди. Вони підписали договір, який визнавав кордони України 1991 року, але все одно двічі вторглися – в 2014 і 2022 році.

    Тому єдине питання для переговорів з російськими елітами за ситуації, що склалася, це – як скоро Російська Федерація виведе свої війська з території України і передасть Путіна до Міжнародного кримінального суду в Гаазі. Москва може легко закінчити війну, потрібно тільки, щоб Росія повністю вивела свої війська з України (включно з Кримом і Донбасом), та виплатила $700 млрд, необхідних для відновлення зруйнованої ними української інфраструктури, і $300 млрд репарацій всім сім’ям, які постраждали від війни.

    Якщо російський істеблішмент хоче вижити і частково зберегти свої статки, то їм не залишиться нічого іншого, як повторити те, що зробила свого часу Сербія, видавши до кримінального суду в Гаазі Слободана Мілошевича. Зрозуміло, що це для них стане дуже важким рішенням, однак наразі це єдиний реальний шлях для тих, хто хоче, щоб в нової Росії з’явився шанс на оновлення. Якщо ж вони цього не зроблять або будуть і далі затягувати це назріле та очевидне рішення, то багато кому також доведеться здійснити разом з Путіним подорож до Гааги. Російські владні еліти мають розпочати конкуренцію між собою за право отримати політичні індульгенції і цим хоч якось відокремити себе від воєнних злочинів путінського режиму.

    Після видачу ордеру на арешт Путіна Міжнародним кримінальним судом в Гаазі відлік часу розпочався. І потім жодні виправдання на кшталт того, що я міг в цій ситуації зробити, ні від кого не прийматимуться. Питання стоїть дуже конкретно: хочете отримати індульгенцію – дійте, а не чекайте на те, що тиран може сам відмовитися від влади. Адже добровільно він цього ніколи не зробить. Зараз дуже важливо, щоб ордер на арешт Путіна – терориста номер один в світі – виявився тією відправною точкою, від якої мусить розпочатися повернення світової спільноти до правил цивілізованості, забезпечення яких сьогодні не в силах гарантувати навіть Організація Об’єднаних Націй.

    Деспот діяв так необдумано нахабно, що не залишив для себе тепер жодних шляхів для відступу. Якби, скажімо, війна закінчилася в найближчі тижні, то йому всерівно не вдалося б уникнути тих внутрішньополітичних проблем в Росії, які він створив своїми руками. Тепер для нього вибору немає. Або він триматиметься за свою владу до останнього, або оточення його ліквідує у той чи інший спосіб. Проміжного рішення тут не проглядається.

    Вся безумна міжнародна політика Путіна і його війна в Україні призвели до зворотного результату від того, на який він так сподівався. Тепер Росія – країна-ізгой, а Путін – військовий злочинець. І якщо путінський терористичний режим не відступиться від України, то Російська Федерація мусить бути знищена. Росія має стати прикладом того, як світове правосуддя реагує на скоєні злочини проти людяності. Проте, якби навіть Путіна вдалося заарештувати і судити в міжнародному суді, то це могло б стати тільки тимчасовим врегулюванням для досягнення короткострокового миру зі злочинною нацією, яка, оговтавшись, знову продовжуватиме свої злодіяння, як це вже багато разів було раніше. Як нас вчить історія, не варто повторювати помилок, яких було допущено колись. Росія не здатна трансформуватися в цивілізовану державу. Всі подальші події після розпаду СРСР це наочно доводять.

    Диктатор веде Росію до повної поразки. Ця поразка може бути менш трагічною, якщо в Кремлі раптом знайдеться свій Брут, а це може бути особа, котра входить у внутрішнє коло диктатора і має безпосередній доступ до його “тіла”.

    Хоча не зовсім коректно порівнювати миршавого, облізлого і самозакоханого Путіна з Юлієм Цезарем. Цезар був одним з найкращих в історії полководців та надзвичайно популярним серед простих людей, середнього класу та заможних громадян. Його вразливість полягала в тому, що він намагався знищити тодішніх “олігархів” і перерозподілити їхні багатства. Одночасно забираючи їхню владу й утримуючи суспільство в покорі. Він перебував в ейфорії від перемоги у громадянській війні, і це був чудовий спосіб усунути всіх суперників, гарантуючи, що ніхто інший не матиме реальної влади. Юлія Цезаря вбили тодішні сенатори (що мали величезні статки), які боялись, що в будь-який момент він може усунути їх від влади і забрати їхні активи. Тоді Рим щойно пережив громадянську війну, і коли вони програли, то знищили його.

    У Путіна відбувається все навпаки: він наближує олігархів, щоб послабити осіб у владі, які могли спробувати його скинути з президентського крісла. І для того, щоб він зіткнувся зі своїм Брутом, будь-то Дмітрій Медвєдєв, Сєргєй Собянін чи хтось інший, для цього мусять визріти об’єктивні передумови. Далі може бути масштабна громадянська війна, яка, як тоді у Римі, може бути досить тривалою.

    Недавній теракт у Санкт-Петербурзі показує, що Російська Федерація впритул підходить до того, що її територіями найближчим часом може прокотитися хвиля подібних терористичних актів. Що підштовхне до внутрішніх розборок між російськими елітами та стане прологом до громадянської війни. Парадоксальність ситуації полягає в тому, що на відміну від подій в Росії сторічної давності, громадянська війна може стартувати ще до того, як путінські війська будуть виведені з території України. А коли вони повертатимуться додому, то частина з них в громадянському протистоянні в Російській Федерації ставатиме на бік противників режиму Путіна.

    Зараз в Росії почалося розкачування ситуації. В останні роки путінський режим так наглухо заблокував усі суспільні клапани виявлення народного невдоволення, що тепер у будь-який час може відбутися потужний вибух. Фактично вже зараз ми можемо говорити про наближення громадянської війни в РФ. Адже зіткнення між “вагнерівцями” і військовими вже відбуваються, а далі почнеться протистояння між силовиками з спецслужб та армійською верхівкою, які не захочуть взяти на себе відповідальність за програш у війні. Головна інтрига в тому, що стійкість влади Путіна може тріснути в перший-ліпший момент, і головне – там, де на це ніхто не чекає.

    Він добре знає, що вже скоїв стільки воєнних злочинів і вбивств, що дні його полічені. Але його самолюбство, мачізм і кагебістська підготовка постійно підштовхують його до програшних рішень, які йому весь час здаються єдино правильними. Небезпека в тому, що деспот створив ситуацію, за якої припинення війни не на його умовах означало б для нього не тільки втрату влади, а й його ліквідацію. Щоб закінчити російсько-українську війну, Путіна потрібно усунути від влади.

    Мине вже зовсім небагато часу, і путінська війна в Україні повернеться до Росії бумерангом громадянської війни. І можна припустити, що якщо Путіна не буде ліквідовано зараз, то, у кінцевому підсумку громадянське протистояння в Російській Федерації спричинить дуже багато руйнувань. З єдиною тільки різницею, що після нашої перемоги цивілізований світ допоможе відбудувати Україну. А хто буде допомагати Росії, яка добровільно стала світовим ізгоєм?

    Варварська війна на знищення українського народу буде десятиліттями відбиватися на історичній долі Росії або тих територіальних утворень, які від неї залишаться. Десятки мільйонів росіян залишать свою країну, деградовані збройні сили ще довго залишатимуться небоєздатними, а два чи три наступні покоління будуть травмовані війною і її наслідками.

    Насправді Путін заслуговує набагато гіршої участі, ніж швидкої смерті від рук російського Брута, але на даний момент найважливіше – це збити його з ніг, перш ніж його палець на ядерному курку по-справжньому сіпнеться.

  • Передчуття громадянської війни

    Передчуття громадянської війни

    Хоча яке передчуття. Перші ознаки очевидні. А драйвером її став Євген Пригожин. Він уже відкрито збунтувався проти військового керівництва. Пригожин заявив, що якщо не буде вирішено проблему з постачанням боєприпасів для «Вагнера», ЧВК залишить позиції в Бахмуті та оголить фронт. Так і написав Шойгу, а потім повідомив про це місто та світ.

    В умовах воєнного часу така загроза називається заколотом. Якби це сталося в будь-якій армії під час Першої чи Другої світової війни, це була б екстраординарна надзвичайна ситуація. Подібний бунтівник з числа військового керівництва був би негайно заарештований і, найімовірніше, розстріляний.
    А ось під час громадянської війни така поведінка польових командирів цілком буденно: оголив фронт, пішов у тил, підняв заколот, вдарив по своїх конкурентах.

    Пригожин, Кадиров та різні ПВК, що конфліктують з керівництвом армії та один з одним, відкривають у Росії час отаманщини, тобто “домінування неконтрольованих збройних формувань в умовах відсутності чи недостатності державної влади”. А це і є найнебезпечніша форма Громадянської війни.

    Пам’ятайте гасло Леніна: “Перетворимо імперіалістичну війну у війну громадянську”. Ще один лисий у кепочці на броньовичку “може повторити”.

    Наступний крок – військові сутички між армійськими частинами та ПВК Вагнера. Вони можуть початися після нових поразок російської армії, коли лампаси і найманці намагатимуться звалювати один на одного відповідальність і ділити ресурси, що тануть.

    PS. На відомій картині Сальвадора Далі “Перечуття громадянської війни”, виявляється, зображена епохальна сутичка між головою Пригожина і дупою Шойгу або навпаки, але це нічого не змінює, зрозуміти, де в них що, все одно неможливо.

  • Шабаш відьом

    Шабаш відьом

    У лютому 1990 року я був присутній на установчих зборах депутатської групи «Союз», створеної партійним та чекістським начальством для протистояння Міжрегіональній депутатській групі на з’їзді народних депутатів СРСР. Якщо міжрегіонали були прихильниками реформ і серед них можна було побачити активістів національних рухів у радянських республіках, то члени групи «Союз» були не просто консерваторами, а й відвертими шовіністами і реваншистами. Невипадково заклик до державного перевороту в серпні 1991 року вперше з’явився саме у газеті цієї депутатської групи. Ну і, звісно, серед її учасників можна було помітити чимало чекістів та їхніх агентів. Це мене не здивувало. Здивувало, що серед народних депутатів Радянського Союзу знаходився депутат Київської ради Дмитро Табачник. Що робить депутат міськради – навіть не Верховної Ради Української РСР – на засіданні реакційної групи, зрозуміти було важко. На пряме запитання Табачник не відповів – сказав, що йому просто цікаво. Я не повірив і згадав про його присутність на цьому шабаші відьом у своєму репортажі про засідання групи. Можливо, тоді я вперше зіпсував йому кар’єру – Київрада була демократичною, і колеги подивилися на популярного тоді автора інтерв’ю із партійними ветеранами іншими очима.

    Втім, стверджувати, що інформація про співпрацю зі сталіністами могла комусь у пострадянській Україні зіпсувати кар’єру, також було б великим перебільшенням. Тому я не здивувався, коли побачив Табачника поряд із новим українським прем’єром Леонідом Кучмою – спочатку як прессекретаря, а потім і фаворита та друга сім’ї. Не здивувався, а злякався. Тому що з дня нашої зустрічі у кулуарах зборів групи «Союз» я добре розумів, по якому відомству, власне, служить Табачник.

    Ще більше я злякався, коли у пам’ятний день перемоги Леоніда Кучми на виборах Президента України 1994 року я зустрів Табачника, який лебезив перед головою адміністрації президента Криму росіянином Віктором Мініним. Тут треба зробити відступ і пояснити, хто такий Мінін. З Мініним я познайомився ще раніше, ніж із Табачником, – він якраз і був народним депутатом СРСР. Від комсомолу. Цей веселий хлопець офіційно вважався майстром цеху, але коли я придивився до нього, то зрозумів, що ця посада – скоріше прикриття реальної діяльності, як інтерв’ю у Табачника. У новій Росії Мінін цілком вписався у владу Єльцина й 1994 року був відряджений до Криму як куратор президента Юрія Мєшкова й один з організаторів першої спецоперації з анексії півострова.

    Операція не вдалася ще й тому, що такі, як Табачник, могли обіцяти таким, як Мінін, всю Україну. А чому, власне, ні, коли у вас і голова адміністрації президента України, і голова адміністрації президента Криму працюють на одну «контору»?

    Сучасний читач, звісно ж, пам’ятає Табачника як антиукраїнського міністра освіти. Те, що у 1990-х протягом кількох років він був українським «віцекоролем» і мав безпрецедентний вплив на главу держави саме тоді, коли вибудовувалася структура російсько-українських відносин, майже позабулося. І ось що цікаво – коли Кучма почав відчувати себе повноцінним президентом і в його оточенні посилилися позиції державників, Табачника вдалося позбутися. Його наступники могли бути проросійськими політиками – але не російськими агентами. До часу, коли у 2002 році завдяки цілій серії російських спецоперацій у колишньому кабінеті Дмитра Табачника з’явився Віктор Медведчук.

    Тож не треба запитувати: а коли ж це Табачник почав працювати на Луб’янку? Він ніколи не переставав. Він прийшов у владу агентом чекістського впливу та зберіг зв’язок із «конторою». І його поява поряд із Євгеном Балицьким – просто поява куратора біля маріонеткового керівника окупованого регіону. Ну і, звісно, шанс заробити – адже війна могла позбавити Дмитра Табачника всього того, що він накрав у масштабах України. Залишилося обікрасти Мелітополь.

    Що цікаво – про небезпеку того, що Українською державою керують люди, головною метою яких є знищення цієї держави, я говорив та писав практично з перших днів української незалежності. Писав із прізвищами та доказами – бо на засідання депутатської групи «Союз» випадкових людей із місцевих рад не запрошують. І зрозуміло, що Дмитро Табачник – це просто надто яскравий приклад антиукраїнської кар’єри, надто серйозні посади. Та й те: коли у Москві вирішили зробити ставку на бандитів і повірили у можливості Януковича, такі як Табачник перетворилися просто на персонал, що обслуговував мафію.

    Але я хотів би, щоб ми задумалися про те, яка кількість людей була розставлена в державному апараті та спецслужбах за всі ці десятиліття, як нові та нові агенти вписувалися в улюблений українцями розводняк із «новими обличчями». (Якщо хто не пам’ятає, Леонід Данилович у 1994 році пояснював, що його команда – «молоді хлопці»). І кожне «нове обличчя» залишало за собою шлейф агентури. А коли українцям було вже досить і вони виходили на вулиці, Кремль знову і знову брав реванш – і ми знову чули знайоме бубоніння з парламентської трибуни: націоналісти, бандерівці, російську мову не віддамо, наша пам’ять і культура… Загалом усе те, що зараз каже Путін, ми чули з нашої парламентської трибуни. Що в цей час відбувалося у кабінетах,можемо лише здогадуватись. Хоча зрозуміло, що.

    Табачник – це псевдонім продовження русифікації й експансії «русского міра» після проголошення незалежності України. А русифікація – це псевдонім влади чекістів, яку вони хочуть поширити і на нашу країну. І хоча сам Табачник не має більше можливості вдавати українського політика, колективний Табачник нікуди не подівся. Він просто чекає на закінчення війни.

  • Ядерний удар по Україні: ризик є, але це малоймовірно

    Ядерний удар по Україні: ризик є, але це малоймовірно

    Ризик застосування Росією ядерної зброї існує. Треба наголосити, що мова йде про тактичну ядерну зброю – невеликий боєприпас з обмеженим радіусом дії, який може бути використаний на полі бою проти наших військ.

    Насправді росіяни вже проводили моделювання, щоб зрозуміти наслідки потенційного застосування ядерної зброї. Всі сценарії, які вони опрацювали, продемонстрували, що її використання погіршить для них ситуацію. Ми бачимо, що розмови про можливе застосування ядерної зброї, які в них бувають час від часу, наразі припинилися.

    У Росії зрозуміли, що застосування ядерної зброї призведе до надання Україні далекобійного озброєння, яким ми зможемо наносити удари по її території, а Штати попередили Москву – у разі використання ядерної зброї будь-якого типу, вони відреагують своїм втручанням. Ні, до України не приїдуть американські війська, але у США вже моделювали сценарій, який передбачає знищення американцями неядерною зброєю Чорноморського флоту РФ в Криму у відповідь на застосування ядерної зброї Росії проти України.

    Штати мають можливість відповісти Росії на подібні дії. Наскільки я знаю, Китай теж попередив Росію про те, що у випадку застосування ядерної зброї Пекін не матиме підстав стояти на боці РФ. Тому використання ядерної зброї є дуже малоймовірним варіантом розвитку подій.

  • Росіяни погодилися з олігархами – РФ опинилася на межі різанини та розвалу

    Росіяни погодилися з олігархами – РФ опинилася на межі різанини та розвалу

    В історії з публікацією чергової розмови двох олігархів, які матюкають Путіна, є один цікавий момент: ніхто, навіть найзатятіші патріоти, не сперечається з їх оцінками ситуації.

    Ватани, звичайно, вимагають покарати співрозмовників – за відсутність патріотизму, за втечу, за презирство до народу і ворожість до влади… Але ніхто всерйоз не сперечається з їхніми заявами про те, що РФ “потрапила в лапи якихось муділ”, що вона на межі різанини та розвалу, а Путін та його банда – дегенерати, яким не можна навіть пивну керувати довірити, не кажучи вже про країну…

    Правота цього мільярдера та його кореша – це настільки очевидна річ, що сперечатися з нею ніхто не наважується.

  • Зеленський нарешті поспілкувався з Сі: що ховається за дипломатичним бла-бла-бла

    Зеленський нарешті поспілкувався з Сі: що ховається за дипломатичним бла-бла-бла

    Преса шаленіє: Володимир Зеленський і Сі Дзіньпін поспілкувалися телефоном. І що?

    Вони не могли не поспілкуватися після того, як Китай оприлюднив свій підхід до миру в Україні. Бо якщо контактувати лише з однією стороною війни, агресором, а з жертвою нападу — ні, то такого миротворця просто пошлють за відомим кораблем. Предсєдатель Сі як лідер супердержави собі такого дозволити не може.

    Після візиту товарища Сі до Москви я прогнозував, що його розмова з Зеленським відбудеться не одразу після розмови з Путіним а після того, як Сі Дзіньпін спробує промацати настрої європейських лідерів. Такою піддослідною мишею виявився Емануєль Макрон. І після його візиту до Пекіну все склалося.

    Зміст бесіди на 52 хвилини, з яких половина часу пішло на переклад, невідомий нікому, окрім учасників і присутніх. Але здогадатися про зміст нескладно.

    Якщо відкинути дипломатичне бла-бла-бла щодо того, як України поважає намагання Китаю сприяти миру, то залишається згода президента Зеленського на потенційні переговори з недоімперією. Отримання такої згоди підтверджується тим, що Китай формує спеціальну групу для контактів між Україною і Росією для пошуку можливостей для таких переговорів, а також термінове призначення посла України в Китаї.

    Хочу зауважити, що “зради” тут нема. Тому що будь-які переговори з агресором можуть відбутися лише після воєнної кампанії влітку і осені. На підставі досягнутих сторонами результатів. І навіть якщо товарищ Сі хотів би на слізне прохання Путіна ініціювати переговори невідкладно, то в нього просто немає важелів скасувати український наступ, якій давно запланований.

    Нагадаю, що Володимир Зеленський публічно заперечував можливість власних переговорів особисто з Путіним. А від переговорів не з Путіним ніхто не відмовлявся. При цьому повне звільнення всіх окупованих територій як умова початку будь-яких переговорів, що неодноразово озвучував офіс нашого президента, реальної сьогодні не виглядає. І це як раз і підтверджує факт телефонної розмови очільників України і Китаю.

  • В Росії з надією чекають на український наступ

    В Росії з надією чекають на український наступ

    На український наступ з надією чекають в Росії не тільки опозиціонери. Зацікавлений в його успіху, наприклад, Євген Пригожин. Для нього це єдина можливість порахуватися з ворогами з керівництва Міністерства оборони і забезпечити собі нові кар’єрні перспективи.

    Пригожин вже підготував собі алібі на випадок українського прориву, заявивши, що якби йому дали хоча б 200 000 бійців, він переміг би у війні. Після успішного українського наступу, він зможе сказати, що так сталося тільки тому, що йому не дали розвернутися, Росія програє війну через бездарних генералів, але він здатний переламати ситуацію.

    Після поразки “лампасів” у Пригожина з’явиться шанс на те, що Путін схопиться за нього, як потопаючий за соломинку, зробить на нього ставку у війні. У цьому випадку Пригожин може стати міністром оборони і фактично другою особою в державі. А в разі російського успіху, який реабілітує генералів в очах Путіна, вони спокійно доїдять кривавого кухаря і його ПВК. Таким чином Пригожин буде, ймовірно, тільки імітувати допомогу армії у відбитті українського наступу, фактично працюючи проти неї.

    Також не зацікавлені в успіху Міністерства оборони так звані “розсерджені патріоти” на чолі зі Стрєлковим-Гіркіним. Вони вже стільки разів повторювали, мантри про неминучу поразку російської армії при такому керівництві, що будь-який її можливий успіх виставить їх повними ідіотами. Прихильники Гіркіна у військах теж не зацікавлені рятувати Шойгу від катастрофи.

    Більшість силовиків і чиновників в тилу і на фронті мріють про швидке припинення війни, яка заважає їм вести звичний спосіб життя, сибаритствувати і спокійно збагачуватися, вивозити гроші на Захід, володіти власністю, лікуватися і вчити там дітей. Вдале відбиття українського наступу не призвело б до миру і скасування санкцій, а ось швидка поразка російських військ створила б умови для припинення війни, краху Путіна, відновлення нормальних відносин із Заходом і звичного стилю життя “елітаріїв”. Велика частина російської верхівки також не мотивована “кістьми лягти” на шляху українських військ.

    Таким чином, Росія зустрічає майбутній український контрнаступ розколотою, а багато хто з тих, хто мав би йому протистояти, абсолютно не мотивовані і навряд чи будуть серйозно вкладатися в це. Результат протистояння в такій ситуації передбачуваний.

  • “Абстрактний пацифізм” і людожерська ідеологія: хто кого?

    “Абстрактний пацифізм” і людожерська ідеологія: хто кого?

    Візит українського міністра Д. Кулеби до Іраку не викликав особливих згадок у ЗМІ, хоча очевидно, що ця держава дуже важлива для України. Хоча б завдяки власним запасам радянської пост-радянської зброї. А також навіть і зброї українського виробництва, яку традиційно купував Ірак. Водночас, саме щодо зброї заяв не було. У публічний інформаційний простір вийшла лише заява про готовність Іраку до “посередництва” у переговорах україни і росії.

    Я розумію логіку іракців, адже з обома державами вони здавна підтримують стосунки (та купляють зброю), але це вже навіть не порахую який “посередник”. В такій якості хто тільки себе не “пропонував”. Мабуть, цей “посередницький зуд” вказує на очевидний напрямок для українських зовнішніх комунікацій, адже він відображає фундаментальне нерозуміння багатьма світовими гравцями того, що саме відбувається у російсько-українській війні.

    Для багатьох віддалених географічно (та ментально) країн усе це – лише “територіальна суперечка”. Дві держави не можуть поділити якісь території. Рано чи пізно вони втомляться, і якось між собою усе поділять, а якщо ти встигнеш побути там “посередником”, то одержиш низку преференцій для себе. Там, очевидно, міркують вони.

    Так, частина світу досі не бажає визнавати екзистенційний для України характер війни, адже вони просто не можуть зрозуміти, що у 21 ст. може існувати держава, яка просто хоче знищити іншу державу. Чому? Бо вважає, що має на це “історичне право” і ще 100 тисяч інших вигаданих “аргументів”.

    Відповідно, і завершитись все простим “перерозподілом” не може. Якщо згадати 2014 рік, то там подібна фундаментальна помилка оцінки подій вразила весь світ. Тоді провідні світові гравці вирішили закрити очі на агресію проти України, обмежившись символічними санкціями. Вони, фактично, віддали Крим путіну “у довічне користування”, сподіваючись на те, що той “пограється”, і завершить на цьому свій експансіонізм. У реальності цей експансіонізм лише розпалився і вилився у найбільшу війну у Європі за останні 70 років.

    Зараз у світі багато різноманітних пропозицій “переговорів”, і н всі їхні ініціатори – це “старі агенти КДБ”. Частина – просто реально нічого не розуміють. Не розуміють, що для переговорів (будь-яких) важливо, аби одна сторона визнавала існування іншої, а для старих кремлівських шовіністів визнати Україну неможливо, бо це буде означати кінець їхніх імперіалістичних сподівань, а, значить, і їхній кінець.

    За останні десятиліття “абстраткний пацифізм” перетворився на щось самоцінне у світовій політичній свідомості. Будь-яке “примирення” – це “добре”. Навіть якщо ти взагалі не розумієш, що відбувалося до нього, які це мало причини, які матиме наслідки. Але подібний “абстрактний пацифізм” часто стикається із конкретними проявами людожерської ідеології, з якими він нічого зробити не може. Бо людожер не хоче миритися з іншими. Він нападає на інших не тому, що когось неправильно зрозумів, не тому, що на когось ображений, не тому, що хоче щось одержати. Він просто хоче жерти людей. І це очевидний факт, який просто треба прийняти.

    Тому найкраще “посередництво” зараз – це посередництво між україною та військовою допомогою.

  • Сі Цзіньпіна серйозно поставили на розтяжку

    Сі Цзіньпіна серйозно поставили на розтяжку

    Минулого тижня китайський посол у Франції бовкнув серйозну дурницю про те, що суверенітет колишніх радянських республік викликає сумнів. Я відразу розумів, що це зальот, але мені цікаво було, яка буде реакція саме ЄС.

    І от вчора Жозеп Боррель висловив “стурбованість” з цих заяв. Та важливіше інше. ЄС вперше заговорив про зміну стратегії щодо Китаю. Це дуже серйозна історія. В підготовленому проекті внутрішнього меморандуму європейські чиновники розглядають стратегію розвинути тісні стосунки з Бразилією, Чилі, Нігерією та Казахстаном, щоб замістити китайський вплив і залежність. Для останнього це погані новини тому, що китайці якраз планували розбудувати тісніші стосунки з ЄС на противагу США. Про це і була розмова з Макроном, який повернувся і почав щось говорити про стратегічну незалежність ЄС від США. По великому рахунку посол Китаю у Франції жорстко підставив Макрона.

    ЄС довго запрягає, але коли вже їде то їде. Я ще рік назад писав, якщо Захід не почне тиснути на Китай та Індію, то санкції працюватимуть саме проти нього. Тому, що китайці та індуси отримуючи дешеві російські енергоресурси здешевлюють свої товари і підвищують їх конкурентність на західних ринках. Розмови про нових партнерів на заміщення Китаю можуть стати на багато років новими геополітичними трендами.

    Вся ця ситуація ставить серйозно на розтяжку Сі Цзіньпіна. З одного боку, можна почати “бикувати” і нарощувати рівень конфронтації та ізоляції, але це підірве головну ціль Китаю стати економікою номер 1 в світі, обігнати США. З іншого боку, можна дати задню, почати підігрувати в питанні війни в Україні Заходу, але це підриває другу важливу ціль – повернення Тайваню. Що ж подивимося, як на ці нові розмови в ЄС відреагують китайці. Я роблю ставку на другий варіант.

  • Потрібно просто забрати російські 300 млрд та накупити на них зброї

    Потрібно просто забрати російські 300 млрд та накупити на них зброї

    Пройшов один рік та два місяці війни. Навколо висадки українського десанту на лівому березі Дніпра в районі на північ від Херсона вже нагнали стільки туману, що я взагалі цього не коментуватиму. Нехай кожен сам вирішує, як трактувати цю інформацію.

    Судячи з реакції українського командування, вони не хочуть обговорювати це і всіляко ухиляються від розмов на цю тему. Втім, не думаю, що ті, хто повідомляють про цей поступ ЗСУ – видають військову таємницю. Справа в тому, що в телеграм-каналах російських воєнкорів я читав багато повідомлень про це вже як мінімум тиждень тому. А це означає, що російські генерали чудово про все знають.

    У Бахмуті так само важко, як і вчора. Росіяни тиснуть, ЗСУ повільно відступають. За добу нічого радикального (ні поганого, ні хорошого) не сталося. Пожвавилися росіяни також у Мар’їнці та Авдіївці. Ось, власне, і все, що відбувається на фронті на сьогоднішній день.

    Далі текст мовою оригіналу.

    Также я не буду комментировать весь этот дешевый спектакль с мифическим пребыванием сына Пескова Николая на фронте в составе ЧВК “Вагнер”. Этот сюжет не стоит внимания во-первых потому, что это вранье, а во-вторых потому, что оно уже разоблачено.

    Убогие попытки кремлевского начальства спрятать своих отпрысков от отправки на фронт, отчетливо демонстрируют их истинное отношение к этой войне и к тому, кто, по их мнению, должен на ней рисковать своей башкой, а кто – нет. Жду с нетерпением такого же позорного спектакля с сыном Медведева Ильей. Интересно, что этот чудик придумает?

    Аналогично, нет смысла писать про несостоявшуюся 24 февраля атаку Москвы украинскими беспилотниками, от которой, якобы, Буданова отговорили американцы. Что писать о том, чего не случилось? Вот кабы она была – тогда бы мы и поговорили. А на нет и суда нет. По сети ходят слухи, что она не отменена, а лишь отложена на 9 мая. Что ж, поживем – увидим…

    Действительно важным мне представляется то, что сегодня Совет ЕС принял решение установить договорные отношения с Украиной с в рамках Гаагской конвенции о признании и исполнении иностранных судебных решений по гражданским или коммерческим делам.

    “Конвенция об исполнении судебных решений”, заключенная в 2019 году, является международным договором, обязывающим договаривающиеся государства признавать и исполнять судебные решения, вынесенные по гражданским или коммерческим делам в других государствах-участниках.

    В 2022 году Украина ратифицировала Конвенцию. Согласно документу, договорные отношения между Украиной и ЕС будут установлены с 1 сентября 2023 года, если ни одна из сторон не будет возражать против этого.

    Я не юрист и тут нужен детальный анализ, но на первый взгляд это открывает широкие перспективы для Украины по получению, наконец, тех российских активов, которые были арестованы в Европе в рамках санкций против России за ее агрессию против Украины.

    Я предполагаю (лишь предполагаю!), что возможно это шаг, который будет решением этой проблемы после того, как Европа уперлась в тупик и не смогла найти юридически корректного способа конфискации суверенных активов России в пользу Украины.

    Теперь европейцы могут сказать: дорогие украинцы – ищите решение сами. Выносите приговор – мы его исполним. Но всю ответственность за его юридическую состоятельность будете нести вы. И все минусы, которые будут с этим связаны тоже скажутся прежде всего – на вас.

    А то, что такое решение резко ухудшит инвестиционный климат в той стране, юридическая система которой позволит конфисковать суверенные активы других государств, в этом нет никаких сомнений.

    Если это так, то решение элегантное. Как говорится: спасение утопающих – дело рук самих утопающих. Я думаю, что Украине (в отличие от других стран ЕС) не стоит сейчас особенно сильно беспокоится за свой инвестиционный климат. Нужно просто забрать российские 300 млрд. и накупить на них оружия. А уж потом, после разгрома российской армии, переживать по поводу собственной инвестиционной привлекательности.

    В любом случае это сильный шаг навстречу Украине и навстречу ее победе. И признание того, что Украина – вполне себе европейская страна, с юридической системой, которая настолько уже соответствует западным нормам, что ее судебные решения вполне могут исполняться во всех странах европейского Союза.

    Думаю, что получив 300 млрд., Украина сможет открыть самые закрытые склады военной техники и на Ближнем Востоке, и в Латинской Америке, и в Юго-Восточной Азии. Будут решены и проблемы боеприпасов и бронетехники и всего остального. А сколько добровольцев можно будет нанять в Иностранный Легион (в том числе и профессиональных летчиков) – это даже и вообразить невозможно!

    Поэтому враг будет разбит. Тем более, что дело наше правое и победа будет за нами.

    Слава Украине!

  • В Україні точно прокидається політика

    В Україні точно прокидається політика

    Бо деякі читачі почали запитувати, що сталося, чому я відвернувся від Юлії Тимошенко, яку свого часу активно підтримував, і не згадую її в своїх дописах?

    По-перше, не відвернувся. По-друге, під час війни про політиків, окрім влади, взагалі майже не писав. Але оскільки весна і надія на перемогу, то чом ні?

    Так от, президентські вибори 2010 року спостерігав зсередини. Можу констатувати, що саме тоді Україна обрала сценарій, який призвів до цієї війни. Якби не зрада так званого “патріотичного” табору на чолі з Віктором Ющенко, то Віктор Янукович не став би президентом. Відповідно, не склалася б ситуація, яка вимагала Майдану, а потім не було б перехідного періоду безвладдя, яким скористався Кремль, анексувавши Крим. Що фактично та юридично і було початком війни.

    Потім ми обрали Петра Порошенка, якого Кремль назвав “найкращим вибором України”. Хтось сумнівається, що, на відміну від Порошенка, ЮВТ ніколи не стала би парнерствувати з Віктором Медведчуком, який є її особистим ворогом?

    Після того, що виробляв на посаді “системний політик” Порошенко, поява і перемога нового обличчя у вигляді Володимира Зеленського була гарантована. А “Новий курс” Юлії Тимошенко, який пропонував політичну, соціальну і економічну реформу країни і до створення якого я мав безпосереднє відношення, пройшов для українського суспільства практично непоміченим.
    Будь-які вибори в Україні можливі лише після перемоги. Зрозуміло, що найкращі шанси на них буде мати чинний президент Зеленський. Але я не переконаний, що він піде на другий термін. Бо це буде означати поміняти світове визнання людини, яка мобілізувала цивілізовані країни на підтримку України, на рутинну непоказну роботу над відновленням економіки і зруйнованого війною.

    Та й взагалі, Україна така, що тут жорстко критикують навіть переможців. Особливо, коли є, за що.

    Як двічі прем’єр і політик з досвідом, Тимошенко за такого розкладу має шанси. І її “Новий курс” — теж. Побачимо, повз нас це точно не пройде.

  • Росія дуже побоюється контрнаступу ЗСУ: перспектив немає

    Росія дуже побоюється контрнаступу ЗСУ: перспектив немає

    Ми вже фіксуємо, що Росія дуже побоюється контрнаступу ЗСУ. На деяких напрямках і в містах, наприклад, у Мелітополі та Луганській області ми відчуваємо паніку – там колаборанти та сімʼї військових офіцерів агресора тікають, бо розуміють, що контрнаступ ЗСУ буде успішним. Якщо ми говоримо про конкретні речі, то ворог намагається розгадати, де саме буде цей наступ. Чомусь росіяни орієнтуються на запорізький та луганський напрямки, посилюють там позиції, готують нові дивізії, підганяють туди нову техніку та озброєння. Але у них її недостатньо, щоб по лінії фронту у 1250 кілометрів створити передумови для оборони чи ефективної протидії. Це – величезна лінія фронту, для якої потрібно не 200-250 тисяч, а мільйони людей, тому вони намагаються отримати і розвідувальну інформацію, і конкретику щодо підготовки українського контрнаступу та майбутніх наступальних операцій.

    Зрозуміло, що у них вже немає тих сил і тієї потуги, особливо у професійній частині за рахунок знищення професійних військ, у першу чергу повітряно-десантних, десантно-штурмових, морської піхоти, великої частини “вагнерівців”, які були “елітою” російської армії. Більшу частину з них Україна вже знищила, адже принаймні протягом трьох місяців щодня від 500 до 1100 осіб ЗСУ знищили тільки вбитими. Приблизно така сама кількість і поранених, які вибувають з поля бою. А це – ті втрати, які не можна швидко відновити за рахунок резервів, тому що представники цих спецвійськ готуються від року (рядовий склад) до трьох (офіцерський склад). Швидко їх поповнити неможливо, бо просто не встигнуть ані підготувати, ані провести бойові злагодження, ані тим більше обкатати у польових умовах. Тому у даній ситуації ця професійна складова армії РФ послаблена, а це дає нам перспективи для проведення успішних операцій, бо вони не зможуть закрити усі напрямки підготовленими військами. Не кажучи вже про те, що новостворені підрозділи з мобілізованих теж не будуть ефективними, бо вони не мають достатнього рівня підготовки, бойового досвіду та мотивації. Тому, дійсно, тут у ЗСУ є переваги. Тим паче, що і велика кількість техніки та озброєння РФ також була знищена – більше 300 літаків та стільки ж гелікоптерів, 3600 танків. Це, фактично, цілі повітряні, танкові, загальновійськові армії, адже це те, що росіяни кидали у бій з самого початку. Поповнити таку техніку, наприклад, танки Т-90, яких залишилися десятки, важко, бо сотні з них були повністю знищені. БТР у РФ теж, як правило, багато залишилося старого зразка. Серед ракет також немає багатьох боєприпасів, а створити нові ракетні можливості за рахунок ВПК – це не така швидка справа через нестачу комплектуючих. Бо старе озброєння хоч і є та може стріляти, але воно неефективне проти новітнього озброєння, тому що є можливість масового знищення. Тому тут особливих перспектив у Росії немає.

    Чим вони можуть взяти? Масою військових, яких росіяни залучатимуть у вигляді мобілізованих, великою кількістю озброєння та техніки 60-80-х років, яку підняли зі зберігання та після реабілітації кидатимуть на фронт. За масового їх застосування це також буде проблемою, тому що такої техніки теж багато і її теж треба перемелювати. З іншого боку, якщо ми будемо наступати, то не будемо йти у лобові атаки на вогневі засоби (навіть старого зразка), а маневруватимемо, проводитимемо удари по слабких місцях, протифлангові, тилові за допомогою спецпідрозділів. Це те, що дає перспективу не наражатись на вогневі засоби або на ті оборонні позиції, де росіяни будували бліндажі, різні укріпрайони по 70, 120 кілометрів (як, наприклад, біля Мелітополя). Ми можемо їх обходити – під час різних воєн будувалися укріплення на кшталт лінії Мажино, які противник обходив і вони не відігравали жодної ролі. Тому грамотне планування дозволить нам, з одного боку, обійти ці укріплення, а з іншого – подавити вогневі засоби РФ новітніми і більш далекобійними ракетними, авіаційними, танковими системами, гаубицями, БТРами, які можуть мобільно та ефективно діяти.

  • Нерішучість щодо надання Україні повної підтримки для якнайшвидшої перемоги – це сприяння виникненню нової фашистської імперії

    Нерішучість щодо надання Україні повної підтримки для якнайшвидшої перемоги – це сприяння виникненню нової фашистської імперії

    Вітаючи увагу до вироку моєму другу та колезі Кара-Мурзі, сам вирок багато чого розкриває про справжню природу путінського режиму. Поєднання державної зради і виступів проти держави раніше було лише у сталінському СРСР і нацистській Німеччині.

    Навіть під час відверто політичного переслідування Навального режим доклав деяких зусиль, щоб сфабрикувати обвинувачення – від розтрати до вбивства. Але останню маску скинули, і Кара-Мурзу засудили за критику держави. Це меседж.

    Коли я почав попереджати світ про бажання Путіна повернути Росію до тоталітаризму, Кондоліза Райс була серед багатьох “експертів”, які відповідали: “Ну, це не так погано, як СРСР”. Тепер це переслідування, небачені з часів Сталіна.

    Путінський режим також хоче позбавити інакодумців громадянства і скасувати конституційну заборону на ідеологію. Меседж для росіян й усього світу: фашизм де-факто розчищає шлях офіційному тоталітарному фашизму.

    Нерішучість щодо надання Україні повної підтримки для якнайшвидшої перемоги і прискорення падіння путінського режиму тепер можна чітко розглядати як відкрите сприяння виникненню нової фашистської імперії. Ставки зростають. Потрібна терміновість.

  • У “Рамштайні” вирішуватиметься, як довго ще триватиме війна Росії з Україною

    У “Рамштайні” вирішуватиметься, як довго ще триватиме війна Росії з Україною

    21 квітня відбудеться чергове засідання Контактної групи з питань оборони України в рамках формату “Рамштайн”. І одним з найважливіших питань для нас сьогодні стає, що Україна може очікувати від наших західних партнерів. Адже від того, чи Україна отримає швидко та у необхідній кількості боєприпаси, ракети, артилерійські установки, танки і літаки дуже багато залежить.

    Не хотілося б помилитися, але приїзд 20 квітня до Києва Генерального секретаря НАТО Єнса Столтенберга напередодні “Рамштайну” і Вільнюського саміту НАТО, який відбудеться 11 і 12 липня 2023 року, може бути дуже серйозним посилом для України і світу. Підтвердженням того, що двері до Північноатлантичного альянсу Україні нарешті відкриють.

    По-суті, тепер у “Рамштайні” вирішуватиметься, як ще довго триватиме війна Росії з Україною. Необхідно звернути увагу на те, що за кілька тижнів до початку засідання Контактної групи у форматі “Рамштайн” почала з’являтися публічна інформація, що в українців різко вичерпуються боєприпаси, а це може призвести до відкладення довгоочікуваного контрнаступу. Що було більше схоже на введення російського військового командування в оману перед нашим запланованим контрнаступом. Адже подібна інформація мусить бути засекреченою і не передаватися для широкої громадськості.

    Росія виснажується, однак у неї ще залишається значна кількість танків 60-тих років, ракети, літаки, артилерія і досить великий мобілізаційний ресурс. Й це потрібно враховувати. Але в цілому ситуація погана для Російської Федерації, і вона дрейфує в бік того, що українцям вдасться накопичити достатньо сил, щоб порушити наявний статус-кво. Іншими словами, окопна війна не може тривати нескінченно. І Україні необхідний рішучий перелом для завершення російсько-української війни та пришвидшення нашої перемоги.

    Вже давно говориться, що Україні потрібна безполітна зона, введена державами-членами НАТО. А якщо це на даний час неможливо зробити, то необхідно передати українцям у достатній кількості сучасні засоби ППО, щоб ми самі мали змогу закрити небо над Україною.

    Зараз між Росією та Україною розпочинається змагання – хто швидше буде здатен поповнити свої ресурси. Тут ми дуже розраховуємо, що військова промисловість Америки і Європи стане спроможною допомогти Україні на цьому вразливому напрямку. Адже ніколи ще так багато не залежало від кількості українських ракет. Хоча не обов’язково, що після закінчення “Рамштайну” будуть публічно афішувати цю критично важливу для нас інформацію.

    Хоча якщо говорити про недавній “витік” інформації з Пентагону, то навряд чи вона є надзвичайно надсекретною, що розуміють навіть і в Москві. Країни західної демократії постійно відкрито обговорюють важливі питання та вимагають від своїх урядів відповідальності за їхні дії. Очевидно, що це не завжди відповідає баченню засекречування військовими інформації. Але у них все так працює, і з цим нічого не зробиш. Бо це вже стало їхньою традицією.

    Тому багато чого з тієї інформації з Пентагону, що була нещодавно оприлюднена, російські військові аналітики могли легко почерпнути з відкритих джерел. Адже розвідка Росії також вміє аналізувати і систематизувати поширені публічно дані.

    Після закінчення роботи Контактної групи “Рамштайн” на фронтах боїв буде наочно видно, чи отримала Україна вчасно ракети для зенітних ракетних комплексів та інші боєприпаси. Адже досі Росія має перевагу в літаках, і не можна допустити, щоб вони змогли її використати у повітряній війні. Протиповітряна оборона у цьому випадку означає зенітні системи для збивання винищувачів, бомбардувальників, безпілотників і ракет. Пріоритет протиповітряної оборони допоможе захистити українську бронетехніку та артилерію під час майбутнього контрнаступу.

    Одним із варіантів розрулювання ситуації, котра склалася на цьому напрямку, крім можливого надходження американських винищувачів F-15, є налагодження постачання до України шведських багатоцільових винищувачів четвертого покоління Gripen.

    Створення виробничої мережі та запуску роботи конвеєра для виробництва винищувачів Gripen та озброєння до них, за фінансування Європейським союзом, цілком могло б стати своєчасним економічно та політично ефективним рішенням для поточної повітряної, сухопутної та морської оборони України. Враховуючи при цьому й той факт, що розгортання і реалізація цієї програми має бути економічно привабливим рішенням й для самої Швеції.

    Ситуація розвивається таким чином: або Сполучені Штати і Європа багаторазово нарощують продукцію своєї оборонної промисловості, або Українська держава не матиме достатньо засобів для того, щоб перемогти російських загарбників. Що затягуватиме війну з Росією ще на багато років. А це зовсім не в стратегічних інтересах колективного Заходу, оскільки повільна стагнація світової економіки буде продовжуватися.

    Війну неможливо виграти гучними заявами, чи ігноруванням викликів. Україна не матиме засобів повернути назад окуповані Російською Федерацією території без значного збільшення західного військового виробництва. І це є політичною аксіомою.

    Громадяни західних держав сплачують свої податки, частина з яких йде на фінансування їхніх армій. Виділення невеликої частини з цих фінансів на підтримку суверенної демократичної держави України, яка зазнала підступного нападу з боку репресивного тоталітарного режиму Путіна, є, крім всього іншого, і актом самооборони Заходу.

  • Нам потрібна підготовка до другої російсько-української війни

    Нам потрібна підготовка до другої російсько-української війни

    Я особисто вважаю, що основою нашого стратегічного планування до 2030 року має стати підготовка до другої російсько-української війни.

    Анонсовані плани розбудови збройних сил РФ не залишають жодного іншого прочитання – там тільки дивізій нових понад десяток – РФ уже готується до другого раунду.

    Була друга чеченська, вони хочуть другу українську: зробити висновки з помилок, підготуватися й закрити “українське питання”.

    Найкращий спосіб цьому запобігти – бути настільки сильними, щоб вони не наважилися.

    Такими сильними ми маємо стати, але поки, схоже, ми всі разом узяті збираємося провести замість підготовки черговий цикл срача й розкрадань (у чому вони нам щосили допомагатимуть).

    Так, допомога Заходу, так, “повоєнний план Маршалла”, але ретельне вивчення історії Ізраїлю давно переконало мене – розраховувати можна лише на самих себе.

    Чи готові ми до економічних і державних рішень мобілізаційного типу?.. Не впевнений.

    З огляду на настрої в суспільстві, я поки навіть не бачу натяку на відповідне розуміння.

  • Доля світу вирішилася у Битві за Гостомель

    Доля світу вирішилася у Битві за Гостомель

    1) РФ є органічним продовженням держави СРСР. Назвемо цей безперервний історичний суб’єкт “СРСРФ”. Усі перетворення, які у СРСР за останні десятиліття, були результатом антикомуністичної революції чи масового демократичного руху. Навпаки, було реалізовано всі золоті мрії правлячої партійно-гебістської номенклатури, що й задумала перебудову у середині 80-х. Щоб посадити в новорічну ніч 2000-го на престол приблатненого Спасителя, владі довелося вчинити такий жахливий злочин, що приголомшені опоненти просто не наважилися назвати його вголос і підкорилися.

    Після “вчень” у Рязані всім окрім тих, хто бажав себе обдурити, стало очевидно, що серія вибухів будинків у Росії була організована владою, щоб звинуватити чеченців, розв’язати війну і переможно замочити в патріотичних сортирах і Чечню, і Росію.

    Далі текст мовою оригіналу.

    Через 20 лет возмужавшие Путин и Патрушев замахнулись на гораздо более масштабный перформанс — эпохальную Победу над Западом в Четвертой мировой войне в качестве реванша за поражение СССР в Третьей (холодной). Десятилетиями культивируемое историческое победобесие плавно переросло в победобесие live. Счета “хорошего Гитлера” к Западу намного масштабней и мучительней, чем просто потеря каких-то зон доминирования. Запад веками воспринимался правителями Кремля как экзистенциальный вызов самим фактом своего существования как возможной исторической альтернативы. Очарованные технологическими плодами Запада и жадно желавшие ими овладеть (внедрить) наши ордынские ханы — “модернизаторы” всегда с животным страхом отвергали корни западной цивилизации и ее воздух — ненавистный им воздух Великой Хартии Вольностей (1215), а не почитаемой ими Великой Ясы (1206).

    2) Путин и Патрушев были абсолютно убеждены сами и убедили всю правящую верхушку, что у них появилась уникальная возможность одним броском костей переиграть мировую историю и взять реванш за поражение СССР. “Пиндосы отступят перед ядерным шантажом и сдадут Прибалтику”, — полагали кремлевские мудрецы. “Как Чемберлен сдал Чехословакию, как Обама сдал Сирию, отказавшись от собственных красных линий, когда ему даже никто ничем не угрожал”. “Собирайте манатки и убирайтесь вон”, — потребовал у 30 стран НАТО толстомордый замминистра. “Если откажетесь, вас постигнут катастрофы, невиданные в вашей тысячелетней истории”, — уточнил будущий Властелин Мира.

    Шанс унизить и растоптать Запад одним столкновением воль, показав его растерянность, нерешительность и беспомощность, несмотря на всё его колоссальное экономическое и военное превосходство, был настолько притягателен и сулил такие головокружительные геополитические дивиденды, что недофюрер недоимперии не мог избежать искушения и упрямо шел навстречу своему ядерному Аустерлицу. Который обернулся конвенциональным Ватерлоо.

    Судьба мира решалась в Битве за Гостомель в феврале 2022 года. Если бы Киев пал и в ореоле своей “победы” угрожающе размахивающий ядерной елдой Путин появился на границах Балтии и Польши, то Запад образца февраля 2022-го мог бы дрогнуть и безумный план двух П — восторжествовать.

    За прошедший год многое изменилось. Украина своим героическим сопротивлением агрессору совершила подвиг Геракла, втащив буквально за шиворот гедонистский Запад обратно в мировую Историю. США, наконец, достойно ответили на ядерный шантаж, очень внятно объяснив Пу, что с ним лично произойдет, если он только потянется к ядерному оружию. В конвенциональном превосходстве Запада Пу и сам никогда не сомневался. Он вчистую проиграл объявленную им Западу Четвертую мировую войну и мечтает сейчас о прекращении огня, которое он мог бы продать глубинному пиплу как фейковую “почетную ничью”. Но сама мировая война не закончилась. Из-за спины неудачливого гопника из питерской подворотни появился другой актор.

    3) На протяжении почти всей своей истории и, безусловно, сегодня СССРФ являлся и является фашистским государством. Те, для кого сама история СССРФ не является самодостаточным определением фашизма, могут обратиться, например, к эссе Умберто Эко “Вечный фашизм”. Или прочесть в “Третий путь… к рабству” хронику преступлений, совершаемых в наши дни рашистами в России, Украине, Сирии.

    Ближайшими к СССРФ образцами фашистского государства в новейшей истории являются Третий Рейх и КНР. Самой большой опасностью для человечества в ХХ веке была возможность военно-политического союза Третьего рейха и СССРФ. Достаточно вспомнить, сколько стран эта сладкая парочка дружно снесла с политической карты мира в 1939–1941 годах. Вероятность восстановления в той или иной форме такого союза оставалась реальной как минимум до осени 1943 года. В XXI веке угрозой для Запада и для всего мира становится складывающийся на наших глазах на базе полного подчинения СССРФ Китаю союз двух фашистских диктатур. Он кажется более устойчивым, чем альянс СССРФ и Третьего рейха. Потенциалы Сталина и Гитлера были сопоставимы, каждый хотел быть единственным Паханом. Двум медведям было тесно в одной фашистской берлоге. В случае уже просравшего войну Пу и ее еще не просравшего Си нет никаких двух медведей. Есть кролик с представляющими для “союзника” определенный интерес ресурсами (нефть, газ, лес, вода, ядерный арсенал, самки детородного возраста) и есть удав.

    4) Совершив, по существу, государственный переворот и провозгласив себя китайским Императором, товарищ Си без всякой паузы приступил к формированию мировой Империи Зла, призванной реализовать ту же историческую миссию, на которой сломались два варварских дилетанта Пу и Па, — унижение и уничтожение ненавистного Запада. Карта явно идет ему в руки, и он азартно призывает своих генералов не бояться войны с США. Еще бы — за неполный прошлый месяц три выдающихся внешнеполитических успеха! Объединение под эгидой Китая ведущих спонсоров шиитского и суннитского терроризма — Ирана и СА — на антиамериканской и антиизраильской платформе. Публичное вручение в Кремле присягнувшему ему Пу ярлыка на правление до 2030 года на условиях полного подчинения того интересам империи. И, наконец, last but not the least — виртуозная вербовка Макрона, гарантировавшего Си экономический и технологический тыл в случае американской тотальной блокады.

    5) Си, однако, пал жертвой череды собственных впечатляющих триумфов. Их синергетический эффект взорвал американский политикум. Прекратились бесплодные дискуссии на тему, кто наиболее опасный враг Америки — Си или Пу? Конечно, Си! Но именно поэтому его вассал Пу должен быть немедленно нейтрализован. И соответственно — должны ли поставки западного оружия обеспечить “мягенькую” победу Украины или беспощадную? Конечно, беспощадную. Потому что “мягенькая” победа в представлении известных идеологов “Не-поражения Украины” означала бы замораживание конфликта на какой-то линии соприкосновения сторон. А в ходе полномасштабной войны США и Китая, которая будет, прежде всего, огромным морским сражением, КНР станет искать более емкий способ использовать свой неограниченный ресурс человеческого мяса. 5–6 миллионов китайских добровольцев могут разморозить вяло текущий конфликт и создать серьезное напряжение на европейском фланге обороны Запада. Не говоря уже о судьбе российского ядерного арсенала.

    В целом в Вашингтоне складывается широкий двухпартийный консенсус: как можно скорее рубить русскую голову китайского дракона. Тем более что ЗСУ с огромным энтузиазмом выполнят эту еще одну возложенную на них Провидением историческую миссию.

    Похожая судьба ожидает и иранскую голову китайского чудища. Но ею займется уже другая доблестная армия. Есть некоторые основания полагать, что показательная двойная декапитация заставит оставшуюся голову дракона схватиться за себя саму и одуматься.

    6) Что касается постпутинской России, то в отношении неё цели США, вовлеченных в войну (гибридную или горячую) с Китаем, формулируются предельно просто: After Ukraine wins its war with Russia we must aim to split the Russia — China axis. Что вовсе не означает заинтересованности Вашингтона в полномасштабном распаде России. Скорее наоборот. Потому что такой процесс почти наверняка приведет к доминированию КНР над всей богатой ресурсами территорией Сибири, включая район Берингова пролива. В любом случае Китай вернет себе земли, отошедшие к России по Айгунскому и Пекинскому договорам. А в случае появления в Сибири самостоятельных образований, те окажутся под экономическим и политическим контролем Пекина. Напротив, если на значительной части бывшей СССРФ сохранится центральная власть, то какими бы антизападными ни были ее исходные инстинкты и установки, она будет, прежде всего, стремиться избавиться от вассальных отношений с Китаем. Собственно идея освобождения от больше чем союза — единственное, что может скреплять это государство. Пока продолжается война США и Китая, Вашингтон будет заинтересован в некоем прагматическом взаимодействии с новой российской властью. Против чего, разумеется, будет категорически возражать основная держава-победительница первой фазы войны УКРАИНА, настаивая, прежде всего, на выплате наследниками СССРФ репараций и суровом наказании российских военных преступников.

  • Є тільки дві людини в РФ, з якими західні лідери готові вести переговори після неминучого військового краху

    Є тільки дві людини в РФ, з якими західні лідери готові вести переговори після неминучого військового краху

    Володимир Кара-Мурза не сидітиме ні 25 років, ні навіть 25 місяців. Ба більше, влада, що посадила його після близької військово-політичної катастрофи, якщо у неї залишилися хоч крихти розуму, повинна буде приповзти на колінах до нього прямо в камеру і просити, щоб він якось домовлявся із західними керівниками про прийнятні умови її капітуляції, наприклад, про амністію тих чиновників і силовиків, які здадуть Путіна в Гаагу.

    З путінськими холуями Захід домовлятися не буде. Можна послати якогось Мішустіна з повинною на переговори, але його сприйматимуть як злочинця і рахуватися з ним не стануть.

    Є тільки дві людини, з якими західні лідери готові вести переговори про якесь майбутнє Росії після неминучого військового краху – це Навальний і Кара-Мурза.

    Емігранти не беруться до уваги, їх вже не сприймають як чинних акторів російської політики. А інші наші політзеки маловідомі на Заході. Тільки ці двоє зараз можуть на найвищому рівні домовлятися про збереження РФ (в якомусь вигляді) і повернення її до світової спільноти.

    Те, що зараз російська влада намагається вбити у в’язниці свій останній шанс на порятунок, доводить, що вона втратила не тільки розум, а й інстинкт самозбереження і котиться прямим ходом у прірву, збираючись забрати з собою і всю країну.

  • У них бог інший. Росіяни не знають основ християнства

    У них бог інший. Росіяни не знають основ християнства

    Росіяни у Великодню ніч не відмовили собі в задоволенні обстріляти ракетами українські міста і вбити кілька мирних жителів. Такими є їхні звичаї. Вони тепер відзначають свій Великдень людськими жертвоприношеннями.

    Напевно, їм їхні попи пояснили, що їхній бог вимагає таких дарів. Що ж, такий їхній бог… Не рівня нашому: доброму і милосердному. У них бог інший. Страшний і кривавий. Вони йому побудували в Підмосков’ї храм – моторошне видовище! Якесь капище язичницьке, а не храм! А в якості священної реліквії в ньому не мощі святих, а кашкет Гітлера. Відчуйте різницю…

    Як Гітлер своїх есесівців поволі повертав до дохристиянських язичницьких богів древніх германців, так і Путін з Гундяєвим збудували з колись Московської Православної церкви якусь суміш Золотого тільця з Геєною Вогняною.

    Мабуть, всі диктатори у світі однакові: їм важко дотримуватися заповідей, тому вони хочуть повернутися в ті часи, коли їх не було. А Путіну ще й пощастило: йому попався народ, який не знає основ християнства і не читав Святого Євангелія. Як писав Микола Лєсков: “Християнство на Русі ще не проповідане!” Такому народу що розкажуть попи – то і є християнство. Мелм Ємеля – твій тиждень…

    Ось і Кирилка Гундяєв, надівши на себе свій розшитий золотом шаманський наряд, заявив: “Сьогодні в глобальному масштабі розвивається нове язичництво, засноване на поклонінні різним похідним від людини – поклоніння прогресу, науці, техніці… Якою повинна бути відповідь Російської Православної церкви і відповідь Росії? Та такою, яку ми вже даємо: ми не згодні з таким напрямком розвитку людської цивілізації!”

    Відчуваєте, куди хилить? Так, так! Саме! Туди, до Перуна, до лісовика і домового… До віри стоячу голоблю і розірви-траву. У те, що можна сиднем сидіти тридцять років, а потім раз – і всіх перемогти! Що можна лежати на грубці, а вона сама пироги пече! І сама їде, куди треба! А якщо рибку попросити – то вона три бажання виконає.

    Що ви говорите? Наука це заперечує? Ось! Абсолютно вірно! Тому потрібно всі книги спалити. У них спокуса. Багато знань – багато скорботи. Не треба ніякої науки і ніякого прогресу.

    Треба тільки все більше церков налаштувати і при них – церковні лавки з картинками і хрестиками. І ми цьому народу так голову задуримо, що вони не те, що мирних жителів вбивати будуть, вони їх жерти почнуть! Сирими! Якщо на це буде спеціальне розпорядження. Наша церква – це опора влади. Так було – і так буде навіки віків! Амінь!

    Я навіть боюся припустити, що буде, коли російська людина прочитає таки Євангеліє і зрозуміє, нарешті, в яку віру вона хрещена! Хоча, втім, чого боятися? Не буде цього ніколи. Як казав Пушкін:”Ми ліниві і недопитливі”. Та й Кирилка подбає про те, щоб цього не сталося. Він як ніхто в цьому зацікавлений…

    А може я і спокушаюся. І не змінить нічого читання Євангелія. “Бо багато званих, та мало обраних” (Матф. 22:14). Ще Мартін Лютер говорив, що “християнин – птах рідкісний”… Так чи інакше, але проповідь прогресу і науки нині в Росії в опалі. І це сьогодні прямо заявлено. Що з цього випливає – неважко здогадатися: більше “Основ православної культури” в школі і менше – англійської та математики з фізикою.

    І ось що я вам скажу, дорогі росіяни. Якщо вас електронна повістка до військкомату не злякала, то вже це точно має налякати. Уявіть на хвилину, що буде з вашими дітьми після того, як вони підуть в таку школу, а тим більше – закінчать її. Ви такого майбутнього для них хочете? Біжіть звідти світ за очі! Рятуйтеся! Бо потім будете лікті кусати, та пізно буде!

    Якщо все це реалізується хоча б на половину, то Росія приречена. Це буде православна подоба нинішнього Афганістану, що знаходиться під владою Талібану. Втім, Кирилка вже не раз говорив, що його версія православ’я набагато ближча до радикального ісламу, ніж до європейського християнства.

    Так чи інакше, але перспектива появи нового ІДІЛ на місці Росії навряд чи залишить Захід байдужим. І те, що він зараз почав активно допомагати Україні – це свідчення того, що він це розуміє. Питання тепер стоїть так, що Росія взагалі заперечує нашу цивілізацію. Цивілізацію, основою якої є прогрес і наука. Це тепер заявлено відкритим текстом. І цю битву ми не можемо програти. Тому, що це питання життя і смерті.

    Наша справа праведна. Ворог буде розбитий. Перемога буде за нами.

    Слава Україні!

  • Якби витоку документів Пентагону не було, то в якомусь сенсі його потрібно було б вигадати

    Якби витоку документів Пентагону не було, то в якомусь сенсі його потрібно було б вигадати

    Ми не знаємо, хто стоїть за витоком документів Пентагону, і хто з нього зискуватиме. І не очевидно, що колись знатимемо.

    Сама історія звісно є прикрою, але не катастрофічною, нічого критично нового ми поки що не отримали, при цьому частина документів маніпульована. Однак якщо б цього витоку не було, то в якомусь сенсі його потрібно було б вигадати.

    Наприклад, в одному зі “злитих” документів йдеться про начебто обіцянку Китаю таємно постачати Росії летальну зброю. Китайці вимушені реагувати і сказати, що не постачатимуть її ані нам, ані Росії. Вони просто так нічого не роблять і ця заява китайського міністра закордонних справ теж не випадкова. Китайці гратимуть на нічию і на свою участь у визначенні нової європейської системи безпеки. Вони знайдуть багато прихильників у незахідному світі, але чимало і в західному. Можна як завгодно ставитися до Марін ле Пен, але її слова, що виграш Росії означає катастрофу, а наш – Третю світову, поділяють на жаль більше, ніж готові сказати публічно.

    Так само, як і її слова, що нам потрібно надати оборонну, а не наступальну зброю. Ці слова також збігаються з одним зі злитих документів, що для Китая червоною лінією будуть системні атаки на територію Росії. Гра частин західного і незахідного світів на нічию – дуже серйозний виклик. Його не можна відбити за допомогою емоцій, тут потрібні аргументи, що світ за перемоги України буде більш безпечним і прогнозованим. Причому не ті, що зрозумілі нам, а ті, що будуть зрозумілі іншим – тим, хто ставить свої інтереси на перше місце. І це буде однією з головних завдань цього року і на перспективу. Цей рік буде роком геополітики.

  • Байден – ірландець. Це багато що пояснює

    Байден – ірландець. Це багато що пояснює

    Листопад 2020 року. Кореспондент британської корпорації Бі-Бі-Сі звертається до обраного президента Сполучених Штатів Джозефа Байдена із проханням сказати лише два слова глядачам та слухачам його медіа. Відповідь Байдена була блискавичною: «Бі-Бі-Сі? Я ірландець!»

    Здивуватися цій реакції може лише той, хто не стежив за політичною біографією американського президента. Байден, другий після Джона Кеннеді католик ірландського походження на посаді президента Сполучених Штатів, завжди наполягав на своїй ідентичності. У липні 2022 року під час виступу в Єрусалимі він знову нагадує про своє коріння і говорить – його колишні колеги по Сенату завжди жартували, що Байден цитує ірландських поетів саме через своє походження. Ні, я цитую їх, бо це найкращі поети у світі, – каже Байден і далі справді цитує нобелівського лауреата Шеймаса Гіні, уродженця Деррі, північноірландського графства, де ви досі можете побачити шрами конфліктів і роз’єднаності. Про те, що надія й історія римуються один раз у житті. Це суто ірландська ідея. І суто українська.

    Байден, який зараз виконує обіцянку відвідати Ірландію під час свого перебування на посаді президента США, здається, насолоджується цією подорожжю. Він виступає з промовою в пабі у графстві Лауд і каже, що поїздка до місць, звідки його прапрадід поїхав до Америки, «схожа на повернення додому». Він відвідує не лише Белфаст та Дублін, а й далекі села, і зустрічається з родичами. Все це тому, що він не тільки американець, а й ірландець. Він це відчуває. Його вміння любити Америку – це ще й вміння любити Ірландію. Людина, яка зрікається свого коріння, не може любити нікого. Коли у Сполучених Штатах я зустрічався з американськими українцями, моїми дорогими друзями й однодумцями, які прагнули допомагати Україні та зберегти свою ідентичність, або з американськими євреями, моїми шановними друзями й однодумцями, які прагнули допомагати Ізраїлю й оберігати свою спадщину, – я знав, що ці люди і є стовідсоткові американці, які знайшли й побудували новий будинок, але не забули про старий. Це, до речі, й України стосується. Я нерідко стикався зі щирим здивуванням людей, які не розуміли, чому я не зрікаюся своєї єврейської ідентичності і стежу за долею Ізраїлю з болем і співпереживанням, адже я міг би легко прикинутися «справжнім українцем» – і ніхто б слова не сказав. Але справжній патріот – той, хто не зрікається своєї спадщини. А от той, хто зрікається, найімовірніше, і до України байдужий так само, як до свого походження і свого національного вогнища. Я впевнений, що любов до Батьківщини неможлива, якщо ти зневажаєш Вітчизну. Отже, «я ірландець». Але це не є таким важливим. Важливим є те, що ірландець – Джозеф Байден.

    Чому це є важливим для нас? Та з простої причини. Ми часто порівнюємо поведінку Байдена щодо України у 2022 році та поведінку Чемберлена і Даладьє щодо Чехословаччини у 1938 році. Так, звичайно, і Чемберлену, і Даладьє був огидний Гітлер. Але вони, хоч як це парадоксально прозвучить, його розуміли. Вони були лідерами імперій, за ними стояли тіні королів, президентів і голів урядів, які будували імперії, завойовували чужі землі, забезпечували процвітання розширенням. А які тіні стоять за Байденом? Тіні страчених ірландських патріотів, які мріяли про свободу своєї країни. Тіні ірландських селян, які загинули під час Великого Голоду. Тіні емігрантів, які перепливали океан у пошуках навіть не кращого життя, а просто життя, виживання, шматка хліба.

    Просто це інші тіні. Не треба думати, що політиком керує винятково холодний розрахунок. Нерідко ідентичність визначає рішення. І це, до речі, відповідь на запитання «яка різниця?», яке так часто звучало в українському громадському просторі до лютого 2022 року. Якби Байден не відчував різниці, багато хто з тих, хто ставив це питання, давно вже лежав би в урвищах на околицях своїх міст і селищ, а більша частина України була б окупована Росією та знищена. Але нинішній президент Сполучених Штатів точно розуміє, що таке сморід імперії. Тому він ненавидів Мілошевича. Тому він ненавидить Путіна. Тому він хоче стримати Сі Цзіньпіна.

    Зрештою, він ірландець. Це багато що пояснює.

  • Чи завдадуть росіяни новий масований ракетний удар

    Чи завдадуть росіяни новий масований ракетний удар

    До росіян нарешті дійшло, що погасити нашу енергетику вони не можуть. Згідно з недавнім звітом, у результаті ракетних атак Росії було пошкоджено 43% об’єктів енергетики України, особливо багато високовольтних ліній, але на сьогоднішній день 80% відновлено. Більше того, Україна вже збирається відновлювати постачання електроенергії до Європи. Тобто для нас ракетні атаки Росії по енергетичних об’єктах виявилися не такою вже критичною проблемою. Росія за весь цей час випустила близько 1200 ракет, було близько 250 влучень, але це не принесло очікуваного результату.

    Є такий показник як “залишки ракет”. Якщо вірити журналу Forbes, то у Росії залишилося 450 ракет. Всього, всіх типів. Але сюди не входять ракети С-300 з дальністю польоту до 100 км. Тому навесні та влітку під удар частіше може потрапляти прифронтова зона.

    А ракет дальнього радіуса дії залишилося дуже і дуже мало – 450 штук. Тому Росія вже не може особливо розвернутися.

    Другий за цей рік масований ракетний удар у березні Росії не вдався. Я це пов’язую з тим, що ми накрили ешелон із “Калібрами” в Джанкої, і ракети просто не доїхали. А російська промисловість може випускати до 50 ракет на місяць. Відповідно, у квітні росіяни можуть видати на гора 40-50 ракет і організувати масований ракетний удар. Але це за умови, що вони обійдуть санкції, знайдуть комплектуючі і зберуть ці 50 ракет.

    З мостами і всім іншим буде те саме, що й з енергетикою. Для нас це буде болюче лише в тому сенсі, що відновлення транспортної інфраструктури буде дорого коштувати і займатиме певний час. Якщо, наприклад, буде зруйнований якийсь міст, доведеться їхати в об’їзд. Однак це не стане великою проблемою, тому що у нас дуже розвинена транспортна інфраструктура. За щільністю залізних і автомобільних доріг ми переважаємо навіть європейську частину Росії.

    Росії потрібно було це робити, коли у неї були тисячі ракет, а зараз у цьому немає особливого сенсу.

  • Ми маємо справу зі злом у чистому вигляді

    Жах, який ми вкотре пережили, зіткнувшись зі звірством, – кошмар закономірний. Я навіть не стверджуватиму, що це Путін створив кримінальну державу, яка не гребує вербувати відвертих бандитів заради окупації іншої країни. Чекісти ніколи не відмовлялися від союзу з бандитами, та й самі, власне, всю історію свого відомства були бандитами в цивільному, не дуже відрізняючись від бандитів у погонах. Просто Путін зрозумів, що союз із криміналом можна зробити частиною держави. Так з’явився “Вагнер”.

    Думаю, якби найманці пригожинської мафії надсилали нам відео про свої звірства з тих африканських країн, де вони окопалися, ми б ще й не те побачили. Але там відео про звірства знімати – і, що найважливіше, публікувати – необов’язково. А тут гордість злочинця за те, що йому дозволено все, прорвалась назовні. І багато хто вже намагається знайти цьому логічне пояснення: хочуть залякати українців перед наступом, хочуть спровокувати ворога на аналогічні злочини, хочуть показати російським солдатам, що в полон здаватися не можна… Але для бандитів та їхньої пропагандистської обслуги все це надто складні матерії. Просто страта – це круто. Це те, чим можна пишатися. Усіх вб’ємо, пограбуємо, зґвалтуємо, обезголовимо. Як ми любимо.

    Тож не треба ускладнювати. Ми маємо справу зі злом у чистому вигляді, яке не розуміє, як насправді реагуватимуть на його “подвиги” осудні люди. Невипадково навіть Пєскову довелося видавити із себе слова про жахливе відео. Не тому, що йому не подобається. А тому, що радянська та російська пропаганда десятиліттями запевняла світ, що подібні звірства творять то афганські таліби, то чеченські моджахеди, то бойовики ІДІЛ. І тут ми побачили таліба, моджахеда та ігілівця в одному – російському – обличчі. Як незручно вийшло.

    А тому, що не треба звільняти з в’язниць убивць, маніяків та ґвалтівників і посилати їх на фронт. А тому що не потрібно перетворювати на вбивць, маніяків і ґвалтівників звичайних людей, відправляючи їх на війну як “гарматне м’ясо” для Путіна. А тому що ще до початку цієї війни можна було зрозуміти – з кожним її днем російський народ втрачатиме людський образ, позбавлятиметься залишків совісті та здорового глузду.

    Так, звісно, для українського народу це не братовбивча війна, а війна з агресором. Але фокус у тому, що для російського народу це – братовбивча війна. Щодня пропаганда товкмачить йому, що Україна – братня країна, при кожній нагоді Путін нагадує йому, що українці – ті ж росіяни. І кожен день російський народ в особі своїх солдатів і бандитів вбиває, калічить, ґвалтує і катує тих, кого вважає братами. Ну і де твій брат Авель, Каїне? Чому ти відрізав йому голову?

  • Метаморфоза завершена: Путін перетворився на монстра. Момент істини настав і для нас

    Метаморфоза завершена: Путін перетворився на монстра. Момент істини настав і для нас

    На фронті все як і раніше. За добу нічого нового не сталося. І я думаю, що тепер до українського контрнаступу вже нічого й не станеться.

    Пригожин ще чогось там тріпається в Бахмуті, та й то, швидше за інерцією, поки що є снаряди. А потім і він вгамується. Вийде таке, як би, затишшя перед грозою.

    Я сьогодні весь день думав про цей відеозапис про відрізання голови українському полоненому. Не те, щоб я жахався або ридав від безсилля… Ні, ви знаєте, спочатку, звичайно, був шок, а потім якось заспокоївся. Адже це не вперше ми бачимо, правда? Була пригожинська кувалда (і не раз), було кастрування військовополоненого, були аналогічні кадри з Сирії, знаючі люди кажуть, що подібні подвиги росіяни робили і під час війни в Грузії.

    Далі текст мовою оригіналу.

    А воюющие ныне в составе российской армии чеченцы, делали это во время чеченских войн. Вспомните чеченского боевика по кличке “Тракторист”. Можно даже видеоролик на эту тему в сети найти. Там тоже самое: отрезание голов…

    А в промежутках между двумя войнами, в 1998 году, в Чечне отрезали головы вовсе даже не военнопленным, а четырем британским инженерам, которые приехали к ним устанавливать сотовую связь. Бандиты хотели за них выкуп, а британское посольство, по их мнению, затягивало переговоры. Вот они и отрезали им головы. И выложили рядком на обочине дороги, у станицы Ассиновская…
    И я прекрасно помню, как российские официальные лица (и военные и штатские) называли это варварством, как они призывали мировое сообщество в свидетели и говорили: какие еще нужны доказательства того, что мы воюем с варварами? Это же дикие звери! Поэтому дорогие наши западные партнеры! Прекратите размазывать свои гуманитарные сопли, мы ведем войну против дикарей. Будьте любезны потерпеть.

    И вот те на! Дорогие россияне, оказывается, тоже так умеют! И их ничуть не смущает репутация варваров и дикарей. Более того: они даже хотят иметь эту репутацию. Они сами выкладывают в интернет эти видеоролики. И я уверен: сидят сейчас и наслаждаются той реакцией, которую мы им демонстрируем.

    Я вам больше скажу: тогда, в Чечне, в 1998 году, правительство Аслана Масхадова решительно осудило убийство инженеров и даже принимало меры к поиску преступников.

    Но не таковский Путин с его шоблой! Никаких попыток осудить очевидное военное преступление или как-то от него хотя бы отмежеваться. И уж тем более попытаться найти преступников. Удивительно, но факт: мы настолько уже привыкли подобным выходкам российских вояк, что даже и не ждем, что они будут искать виновных. Более того: мы даже уверены, что не будут.

    Песков вяло отбрехивался, в основном напирая на то, что ничего непонятно, еще не факт что это россияне и т.д. Похоже, что им как минимум все равно, что о них подумают в мире. А как максимум – им хочется чтобы именно так про них и думали: что они дикари и людоеды.

    Ведь как бы реагировали люди, не хотящие иметь такую репутацию? Они бы из кожи лезли, чтобы доказать, что это не они. Или уж точно предприняли бы усилия для того, чтобы найти и наказать виновных. А тут реакция, типа: вам надо – вы и доказывайте, вам надо – вы и ищите.

    Понимаете в чем дело? Их обвиняют в совершении чудовищного преступления. Приводят доказательства. А они вместо того, чтобы публично доказать несостоятельность обвинения, посадили себя на место судьи и оттуда, с судейского кресла, сообщают нам, что доказательства им не нравятся и мы должны принести другие. А эти – какие-то нечеткие, размытые, ерунда какая-то, а не доказательства. А коль у вас других нет, то и говорить не о чем. “Гиви неуиноуен”. Вот когда у вас будет что-то более убедительное – тогда и приходите. Мы рассмотрим и вынесем свой вердикт.

    Итак, для меня совершенно очевидно, что российское военное и политическое руководство ищет именно такой славы. Славы конченных ублюдков и беспредельщиков. Садистов и извергов. Именно для этого они и “утекли” эту видеозапись. И это абсолютно сознательная акция. Согласованная на самом верху.

    В книге “Крестный отец” (в фильме этого эпизода нет) есть очень важная для понимания мафии история. Однажды Аль Капоне прислал в Нью-Йорк своих людей, чтобы они убили Вито Корлеоне. Тогда Дон Корлеоне послал своего верного Луку Брази с помощниками, те выследили этих посланцев, взяли их, завели в какой-то подвал и медленно порубили топорами на мелкие куски. Сложили их в ящик и отослали обратно в Чикаго.

    Смысл акции был прост: она должны была дать понять Аль Капоне, что он имеет дело с людьми, у которых нет пределов жестокости. И что даже такой конченный бандит как он, должен ужаснуться от самой мысли конфликтовать с Доном Корлеоне.
    Именно в этом и смысл нынешней путинской акции. Поэтому он именно сейчас открыл еще прошлым летом заготовленные информационные консервы. Война достигла такой точки, что Путину уже нечего предъявить на поле боя. К тому же его бомбардировки украинских городов не достигли своей цели.

    Ему осталось последнее средство: ему осталось лишь показать, что у него нет пределов жестокости. По его замыслу, Зеленский и его команда должны ужаснуться от самой мысли продолжать конфликт с ним. И поняв, что он, Путин, ни перед чем не остановится, все-таки смирить гордыню и сесть с ним за стол переговоров.

    Это логика мафии. Логика бандита. Путина уже не надо просчитывать как государственного деятеля или политика. С этим теперь покончено. В условиях экзистенциального выбора с каждого человека слетает все наносное, не свойственное его природе, то, что он мог себе позволить в более благополучное время. В такой момент человек становится самим собой.

    И Путин стал самим собой: бандитом-беспредельщиком из спортсменов. Я помню как в конце 80-х – начале 90-х появились бригады спортсменов (как правило – борцов), которые зубами вырывали у старых воров куски территории, с которой они собирали дань. Они не признавали “воровской закон” и жили не “по понятиям”. Они с чудовищной жестокостью расправлялись с конкурентами, с ними ни о чем нельзя было договориться, они были ненасытны в своей экспансии и убивали даже детей.

    Это та среда в которой вырос питерский мальчик Володя Путин. Потом с ним случалось много всего. Но теперь, когда смерть подошла так близко, он стал тем, кем он всегда и был на самом деле – бандитом. Безжалостным, аморальным, плохо образованным и недалеким бандитом из бывших борцов. Бандитом, который усвоил только одну истину: подчинить можно кого угодно, если ты превзойдешь его в жестокости.

    Метаморфоза завершена. Человек превратился в монстра. Чистый Кафка. А можно сказать и так, что персонаж прошел полный цикл и ментально вернулся туда, откуда он и начал свое восхождение.

    В сущности, теперь момент истины настал и для нас. Мы сами должны выбрать: готовы мы к его эскалации жестокости или предпочтем договариваться? А с другой стороны, если здраво подумать: есть ли у нас этот выбор с учетом того, что он не способен соблюдать договоренности? Он – “кадавр неудовлетворенный желудочно”, его экспансия не знает границ. Он хочет владеть всем. И хочет подчинить все.

    Таким образом у нас есть совсем другой выбор: либо стать его собственностью, его рабами, либо его уничтожить. Третьего не дано. И я глубоко убежден, что у нас есть будущее только если мы выберем его уничтожение. Человечество не имеет шансов на совместное существование с Путиным. Оно просто погибнет, если он останется.
    Наше дело правое. Враг будет разбит. Победа будет за нами.

    Слава Украине!

  • Щодо відео страти полоненого. У мене не емоції, а питання

    Щодо відео страти полоненого. У мене не емоції, а питання

    В мене нема вже ніяких емоцій щодо ворога, який відкрито щоденно говорить та показує, що мета Росії – знищення усіх українців, етнічна та політична зачистка усього живого як у Чечні, шляхом терору та масових вбивств, як Путін вже робив у 2000-х.

    Я хотів би почути від нашого військово-політичного керівництва не тільки про те, що ми помстимося – помстимося, звичайно, це зрозуміло.

    Але я хотів би почути що робиться для зменшення втрат наших військовослужбовців?

    Що робиться, щоб зменшити кількість відео, потрапляють у полон по 1-2-3 особи на якихось забутих спшках, в умовах погано організованої оборони чи на у якихось поспіхом організованих атаках, без належної розвідки та управління?

    Що робиться, щоб переглянути порядок організації та застосувіання військ та щоб дронів в армії стало більше ніж солдат, щоб сенсори різних типів стали стандартним спорядженням піхотної роти?

    Що робиться для покращення якості індивідуальної підготовки солдатів, які навчики і який час отримують люди на полігонах, чи затверджена оптимальна програма?

    Що робиться, щоб проводити розбір втрат та потрапляння у полон, чи робляться висновки?

    Що робиться, щоб знміати з посад командирів, які не здатні розумно застосовувати особовий склад, і щоб просувати ефективних бойових лідерів на командні посади?

    Чим менше ми даємо вбивати себе на фронті – тим більше ми вбиваємо ворогів на фронті. І це не питання емоції, це питання організації, якому постійно потрібно приділяти увагу.

  • Свята Кувалда загрожує стати новим головним символом РФ

    Свята Кувалда загрожує стати новим головним символом РФ

    Великдень православний скоро. По новому її тепер в Росії відсвяткують. Путін з компанією будуть зі свічками стояти не перед розп’яттям, а перед кувалдою.

    Взагалі, Свята Кувалда загрожує стати новим головним символом російської державної релігії.

    У храмах РПЦ замість розп’ятого Христа на Голгофі будуть зображення бойовика з кувалдою на горі черепів.

    У Росії не можна поклонятися розіп’ятій жертві насильства. Це ж пряма дискредитація спеціальної військової операції. Телеглядачі твердо знають – в насильстві завжди винна жертва – не треба було чинити опір.

    У нинішній російській системі цінностей – бути жертвою соромно, а насильником – круто. Пророком тут може бути тільки гвалтівник. А об’єктом поклоніння – не те на чому розіп’яли жертву, а те, чим вбивав гвалтівник, тобто не хрест Христа, а кувалда Пригожина.

    Скоро попи РПЦ нам розкажуть нову історію про Христа, який дізнавшись, що Юда хотів здати його ж…бандерівцям, розтрощив йому голову кувалдою, а потім разом з розбійниками, яких хотіли розіп’яти разом з ним, створив ПВК. Христос проводив спеціальну військову операцію з деіудізаціі Іудеї, а чотири воєнкора-євангеліста описували його подвиги. Ось це буде наш героїко-патріотичний Христос.

    А крім жартів, ШІЗО-Патріарх побєдобєсія Дугін вже, по суті, канонізував Отця Святої Кувалди: “всередині Росії народ приймає Пригожина беззастережно. Йому в цій війні без всяких сумнівів належить першість. Щоб він не сказав або не зробив, це відгукується тут же в серці народу, в суспільстві, в широких російських, євразійських масах. Це один з численних парадоксів нашої історії – етнічний єврей, олігарх і людина з досить бурхливим минулим – на очах перетворюється в архетип суто російського героя, в символ справедливості і честі для всього народу”.

    Яка держава, такі і пророки.

  • РФ втратила можливість заздалегідь нагнати стадо мобіків на окуповані території, а тепер хоче компенсувати це “воєнною цифровізацією”

    РФ втратила можливість заздалегідь нагнати стадо мобіків на окуповані території, а тепер хоче компенсувати це “воєнною цифровізацією”

    У РФ розпочали підготовку до другої хвилі мобілізації.

    У законодавство Росії вносять зміни про створення реєстру військовозобов’язаних, а додатково до паперових з’являються “електронні” повістки. Ці повістки розміщуватимуть у реєстрі й розсилатимуть через портал “Держпослуги”. Вручили тобі повістку чи ні – байдуже, держава щонайбільше за сім днів вважатиме, що вручили. Почне із заборони виїзду за кордон, потім обмежить можливість ведення бізнесу, реєстрації авто й нерухомості, а також отримання кредитів. Слідом, мабуть, підтягнуться і якісь кримінальні покарання.

    Коли це запрацює – незрозуміло.

    Якщо вони спочатку тишком-нишком створили все програмне забезпечення і підготували відповідну інфраструктуру, а зараз під це підганяють законодавчу базу, може запрацювати скоро.

    Якщо ж тільки після ухвалення законопроєкту почнуть ліпити реєстр і налаштовувати його зв’язок із військкоматами та “Госуслугами”, запрацює все це хрін знає коли.

    У будь-якому випадку не схоже, що запустять “електронну мобілізацію” найближчого місяця. У РФ із 1 квітня до 15 липня відбувається плановий весняний призов, і абортувати його на старті навряд чи стануть. А два потоки водночас не потягнуть.

    Мобілізація – болюча для Кремля процедура, чи то паперова, чи електронна. За ідеєю, її треба було починати ще взимку, але ні. Тягнуть, тому що на першу хвилю народ зреагував вкрай хріново, а зараз реакція стане тільки гіршою. Тому відтягують це задоволення як можуть.

    Можливо, Путін і Ко хочуть подивитися на початок давно анонсованого весняного наступу ЗСУ, а потім уже щось вирішувати. У стилі “поки грім не вдарить, мужик не перехреститься”.

    Для нас це тільки плюс. Адже РФ втратила можливість заздалегідь нагнати стадо мобіків на окуповані території. А тепер вони хочуть трохи компенсувати це відставання за допомогою “воєнної цифровізації”. Щоб від натискання кнопки “старт” до приймання необхідної клієнтури у військкоматах минуло якнайменше часу.

    Про можливість успіху цього заходу фантазувати не буду, дочекаймося реалізації хоча б першого етапу.

    І сподіватимемося, наступ ЗСУ відбудеться настільки ефективно, що потік “мобілізаційної еміграції” із РФ тільки зросте.

  • “Пентагонлікс” триває. Одне з головних завдань у війні – обдурити противника

    “Пентагонлікс” триває. Одне з головних завдань у війні – обдурити противника

    “Пентагонлікс” триває і з’являється все більше документів і подробиць, які активно аналізуються американськими ЗМІ і коментуються представниками різних країн, яких вони стосуються.

    Але я все-таки схиляюся до думки, що “витік” був невипадковим і контрольованим.

    По-перше, за часом він збігся з підготовкою ЗСУ до контрнаступу і основна частина документів стосується саме його в різних аспектах.

    Мета – заплутати противника, “розбавляючи” реальні документи “дезою” і переконати в тому, що Україна або не готова до нього, або результати очікуються досить скромними.

    По-друге, “дати по шапці” тим, хто хоче або просто думає допомогти Росії з озброєнням, як це було у випадку з Єгиптом.

    Продемонструвати, що розвідка США не дрімає і відстежує все, включаючи розмови/переговори навіть Зеленського і найближчих союзників США.

    Подібні скандали вже були і раніше, коли ще при Обамі стало відомо, що розвідка США прослуховує навіть Меркель.

    До речі, і правильно робили.

    Пошуміли і заспокоїлися. Всі один одного намагаються “слухати” і дізнаватися секрети. В цьому і є функція розвідки.

    Так що ніяких серйозних наслідків не прогнозую. У випадку України навіть корисно. Як показали події перших тижнів і навіть місяців, агентурна мережа ра**истів була досить широка і стосувалася найвищих постів в СБУ, які активно допомагали окупантам.

    Спецслужби рф зараз, напевно ламають, ламають голову над тим, як поставитися до інформації, що з’являється і чому вірити, а чому ні.

    І це добре.

    Одне з головних завдань у війні – обдурити противника. Здатися слабкішим, ніж ти є насправді, коли ти реально сильний. І навпаки, переконати ворога в тому, що ти сильний, коли насправді слабкий.

    Все це прекрасно описав сотні років тому китайський філософ Сунь Цзи.

    Рекомендую до прочитання.

  • Російські пропагандисти – це дзеркало майбутньої поразки Москви

    Російські пропагандисти – це дзеркало майбутньої поразки Москви

    Російські пропагандисти – це інформаційна зброя Москви. Тотальне зомбування і оглуплення росіян Путіним та його злочинним режимом стало можливим завдяки їхній злочинній діяльності. До пулу цих вибраних кремлівцями персон входить “чортова дюжина” бійців ідеологічного фронту, і до головних з них можна віднести Симоньян, Соловйова, Скабєєву, Попова, Шейніна, Кісельова і Кеосаяна. Всі вони публічно закликали до геноциду українського народу, і тому вони так само винні у розв’язаній Росією війни з Україною, як і Путін. І для них теж має бути виписаний ордер на арешт від Міжнародного кримінального суду в Гаазі.

    Ці пропагандисти виконали для Путіна колосальну роботу по моральному розтліванні російського суспільства, і на їхній брехні та дезінформації тримається ідеологічна стійкість нинішньої шовіністичної російської влади. Той хто уважно подивиться фрагменти з передач центральних каналів Росії, не може не помітити того факту, що в останні тижні обрані на інформаційний Олімп Російської Федерації всі якось раптово “потухли”.

    Соловйов, який постійно невдало косить своїми скандальними заявами під Жириновського, виглядає дуже розлюченим і знервованим. Не може стримати своїх негативних емоцій, хоча вже не так часто віщає про “швидку поразку” української армії. Тепер він, знову і знову, лякає Україну і Захід ядерним Армагеддоном. Однак у нього це виходить так само непереконливо, як і тоді, коли він видає Росію за силу добра, у що він здається і сам не вірить.

    Симоньян, котра з усіх сил намагається видавати себе за “рафіновану інтелектуалку”, з розумним виглядом обличчя часто городить таке, що абсолютно купи не тримається, але при цьому удає, що зрозуміти її помпезні телемонологи – можуть тільки “обрані”.

    Але найбільше проколів у телеефірі допускає Скабєєва. Вона вже не підсміюється, як це вона робила, коли переконувала довірливих московітів, що завтра вони вже будуть вечеряти у Києві в ресторанах на Хрещатику. Її обличчя видає усі 50 відтінків суму за перемогою путінської терористичної армії, якої вже ніколи не буде. Ольга Скабєєва, як і всі її колеги, хотіла б виїхати з Росії і не відповідати за всі свої інформаційні злочини. Але тікати нікуди, та й хто тепер її відпустить?

    Складається враження, що путінські інформаційні кілери знають про справжній стан справ в Російській Федерації набагато більше, ніж їм дозволено просторікувати з телеекранів, але не розуміють, що їм тепер робити далі. Образно кажучи, російські пропагандисти – це дзеркало майбутньої поразки Москви. Їхні обличчя на телеекранах відбивають страх перед тим, що далі може бути з ними, і небажання змиритися, що дуже скоро їхньому розкішному та забезпеченому життю може прийти кінець.

    Вони не всі встигли пройти стажування у найвідомішого “політичного кілера” на телебаченні Радянського Союзу Валентин Зоріна, якого у віці під 90 років режим знову повернув на російське телебачення. Однак все одно спромоглися колишню комуністичну ідеологію вправно перелицювати на імперську зверхність, вдосконаливши цим тиранію часів культу особистості Путіна.

    Безальтернативний телевізор став центральним елементом боротьби Кремля в інформаційно-психологічній війні проти Заходу. Деформуючи історичну правду, пропагандисти подають Росію, як абсолютно іншу цивілізацію, що нібито безкомпромісно бореться з усіма тими “негативними проявами”, які Сполучені Штати і Європа видають за цивілізаційний розвиток. Тому духовна і скрепна Росія не має права програти “силам світового зла”.

    Путінська ідеологія вправно маскується під пропагандистську “об’єктивність” телеведучих. Які, як років 50 тому Валентин Зорін, захлинаючись, розповідають про те, в яких безпросвітних злиднях живуть американці і європейці. Додаючи при цьому, що це відбувається саме тому, що Америка і Європа допомагає Україні.

    Не дивлячись на те, що російські підходи до пропаганди ґрунтуються на методах і інформаційних прийомах часів холодної війни, з наголосом на заплутування та приховування її справжніх цілей, ХХІ століття внесло великі корективи в її модифікацію і осучаснення.

    Так граючи зі споживачем пропаганди в “інформаційні наперстки”, “чортова дюжина” бійців ідеологічного фронту творчо використовує абсолютно нові можливості сучасного нам інформаційного середовища, які неможливі були у часи колишнього СРСР. Путінський режим використовує інструменти і комунікаційні канали, які включають тепер інтернет, супутникове телебачення та традиційне радіо- та телевізійне мовлення, а також широкий спектр соціальних медіа, блогерів і представників аматорської журналістики. Не говорячи вже про тисячі фейкових акаунтів у Facebook, Twitter, LiveJournal і ВКонтакте, які ведуть російські пропагандисти. А це набагато збільшує аудиторію тих осіб, яких Москві необхідно зазомбувати дезінформацією.

    Тільки після падіння путінського кривавого режиму будуть відомі справжні обсяги розповсюдження по світу мегатонн пропагандистської дезінформації. Однак уже зараз можна з впевненістю сказати, що пропагандистська машина Москви виробляє свою “продукцію” в неймовірно великих обсягах, і розповсюджує її через велику кількість комунікативних каналів. Цілодобово працює армія інтернет-тролів, завданням яких є влаштовувати словесні баталії на дискусійних форумах та в розділах коментарів на веб-сайтах провідних західних видань.

    Російська пропаганда діє агресивно, напористо і безперервно. А через те, що їм не потрібно подавати точно і достовірно об’єктивну реальність, московським пропагандистам не треба чекати, щоб перевірити факти. Вони просто поширюють інтерпретацію подій у своєму трактуванні, яке найкраще підходить для реалізації заданих для них Кремлем тем і цілей. А це дозволяє їм бути надзвичайно оперативними, транслюючи першими “новини” про події або чиїсь рішення, які не відбулися або яких насправді не було.

    Саме багаторічна інформаційна війна Росії з Україною і колективним Заходом підштовхнула Путіна до рішення вторгнутися в Україну. Диктатор і його подільники почали самі вірити в ті пропагандистські видумки та нісенітниці, які вони з таким завзяттям продукували в інформаційному полі останні 20 років. Безперечно, що всі ті пропагандисти рашизму, котрі забезпечують тирану інформаційне зомбування населення необхідністю ведення війни, є воєнними злочинцями та мусять за це понести повну відповідальність.

    Після недавнього вбивства в Санкт-Петербурзі інформаційного кілера Владлена Татарського, головні російські пропагандисти тепер мають задуматися, хто ж з них може стати наступним. Адже на якомусь етапі сповзання Росії до поразки у війні з Україною, Путіну і його режиму буде вигідніше позбутися їх до того часу, як вони можуть потрапити до Міжнародного кримінального суду в Гаазі. Усі вони дуже багато знають того, що кремлівці воліли б зберегти назавжди в таємниці.

    І тут відкривається вікно можливостей, щоб допомогти, наприклад Скабєєвій, Соловйову чи Симоньян виїхати на Захід. Стало б великим інформаційним ударом по путінській інформаційній фортеці, якби вони на BBC чи CNN виступили з викриттям інформаційної кухні Кремля, в роботі якої вони брали участь багато років, і тому можуть розповісти світовій громадськості про всі її нюанси.

    Потрібно повідомити головним пропагандистам Путіна, що вони по-суті опинилися в розстріляному списку. І якщо вони не хочуть потрапити під зачистку, то їм варто було б задуматися над тим, що ж робити далі.

    Адже диктатор, щоб вижити самому і продовжити своє панування над Росією не зупиниться ні перед чим. Будуть знищуватися армійські генерали, що програють війну, і пропагандисти, які програють війну інформаційну.

    Тому ті, хто фактично в останній момент зможуть зіскочити з поїзда путінської пропаганди, матимуть значний шанс отримати індульгенцію. І давати покази на суді Гаазі вже не в якості підсудних, а в якості свідків пропагандистських інформаційних злочинів режиму Путіна.

  • Що не так із грошима для доплати військовим

    Що не так із грошима для доплати військовим

    Депутати повернули виплати військовим у 30 тисяч гривень.

    І це добре, якщо це зможуть реалізувати.

    І як часто буває, доброю справою прикривають негідну.

    Кошти для цих виплат нардепи хочуть залучити зі скорочення зарплат членів наглядових рад держпідприємств, зарплат в Нацбанку і не тільки. Ну тобто знову шукаємо тих, хто буде за 5 копійок заробляти для держави мільярди. Кажуть, в казках таке буває.

    По-перше, схоже Великодні свята змусили депутатів повірити в дива. Як наприклад взяти 5 хлібин і нагодувати тисячі людей. Бо в країні не буде стільки членів наглядових рад щоб профінансувати навіть незначну частину цих виплат.

    Але віра творить дива, як я чув. Хоч як атеїсту київського патріархату мені важко в це повірити. Але легко повірити в чергову спробу зруйнувати реформу корпоративного управління. Правда, в результаті цього грошей в державі буде менше, бо на державних компаніях красти будуть більше. І тоді дефіцит бюджету і можливості платити військовим зменьшаться. Ми ж пам ятаємо, що на армію ми можемо витрачати тільки ті кошти, які заробляємо самі? Ах да, ще ж є друкарсткий верстат НБУ…..

    Але ж головне вірити, правда.

    І головне то традиції. У нас же є традиція, руйнувати реформи відразу як отримаємо на ці реформи гроші від МВФ. От ми і продовжуємо. С-стабільність.

This site is registered on wpml.org as a development site. Switch to a production site key to remove this banner.