Category: Погляди

  • Pentagon leaks: справжні документи чи ні?

    Pentagon leaks: справжні документи чи ні?

    Питання злитих документів з Пентагону не вщухає кілька днів. І головне питання, на яке досі немає відповіді: справжні документи чи ні. На це питання і не буде короткої відповіді, бо все значно складніше.

    Із того, що я бачу на даний момент ситуація розгорталась таким чином. Спочатку документи справді були злиті, але не розкручувались. Тоді ці ж документи вже були розкручені, але з російськими правками.

    Чи є в документах правдива інформація? Є. Чи є брехлива? Є. Більшість правдивої інформації з цих документів, насправді, доступна у відкритих джерелах. А більшість брехливої важко перевірити, але можна зрозуміти по тому, яке завдання вона виконувала. Так, наприклад, інформація про можливості американської розвідки має налякати росіян масштабом їхнього проникнення в їх структури. Тоді як інформація про втрати має налякати наше суспільство, що йому брешуть.

    Тому мій висновок такий. Злиті документи були спробою ввести в оману російський штаб. Натомість росіяни перекрутили документи і запустили їх вже проти нас, з тим, що там ніби-то дуже чутлива інформація.

    За будь-яких обставин особливої шкоди ці документи завдати нам не можуть. Тим більше, якщо їх злили. Якщо б росіяни довіряли цим документам – вони б точно не зливали і не розкручували їх, а чекали б, чи ми підтвердимо їх справжність своїми діями.

  • Україна вже є членом НАТО

    Україна вже є членом НАТО

    Всі розуміють: Україна вже є членом НАТО, причому єдиним, який веде війну за те, заради чого НАТО і створювали. НАТО взагалі створювалося в 1949-му році, щоб врятувати Європу від російського (ну, тоді – радянського) вторгнення, просто в той час потенційна лінія розмежування проходила в районі річки Рейн, а зараз вона проходить по Дніпру. Але, в принципі, йде та сама війна, заради якої НАТО було створено, до якої НАТО готувалося десятиліттями. Цю війну сьогодні веде одна країна – Україна і платить страшну ціну за те, що НАТО виявилося не здатним цій війні запобігти.

    Деякі стверджують, що країни НАТО не готові задіяти п’яту статтю Статуту для захисту України. Як не дивно, може, і готові. Польща, Велика Британія – чому ні? Однак проблема не в них – вирішальна роль в НАТО, очевидно, відведена Америці.

    Вступ НАТО у війну неможливий без того, щоб Америка це підтримала, тому що потрібна американська військова міць, в тому числі ядерна, яка стримає будь-якого потенційного агресора. Я не думаю, що вдасться бюрократично проломити членів НАТО, якщо виходу на кордони 91-року не буде.

    Якщо припустити, що більша частина окупованих територій звільнена, але питання Криму зависає, то це була б вкрай несприятлива ситуація. Всі ж розуміють, що Україна не відмовиться ні від якої своєї території і зараз потрібно не морочитися тим, буде Україна офіційно в НАТО після перемоги або до, а вирішувати головне завдання: війна повинна бути виграна, український прапор повинен бути піднятий в Севастополі.

  • Найбільший українізатор України – це Путін

    Найбільший українізатор України – це Путін

    Ну як я можу лишитися осторонь “мовної дискусії”, яку розпочав новий міністр освіти Лісовий? Це він замість презентації суспільству власної концепції освіти, яка піднесе Україну до країн-лідерів у соціальній і технологічній сферах. До речі, аргумент пана міністра на користь української недолугий і непереконливий, і це свідчить, що у публічних дискусіях він не фахівець.

    Так от, у дитинстві я 11 років прожив в Новосибірську. Але школу закінчував у Полтаві. І маю в атестаті п’ятірку і з мові, і з літератури.

    Це що, мене вчителі на догоду міністерству вивчати мову примусили? Зовсім ні. Просто я хотів читати фантастику. А в книгарнях і бібліотеках знайти фантастику українською було значно легше, ніж російською. Та ще й видавництво “Всесвіт” примудрялося видавати українські переклади сучасної західної літератури швидше, ніж це з’являлося російською! От я і читав, опановуючи мову.

    Приклад із сьогодення. Мої читачі, мабуть, помітили, що в більшості дописів я перейшов на українську. Тому що цього час від часу вимагали від мене нахабні коментатори? Знов ні. Справа в тому, що зовсім не інтелектуальний штучний інтелект ФБ мене регулярно банить за “риторику ворожнечі”. І я вирішив перевірити, чи змініться щось, якщо буду писати українською.
    Експеримент триває.

    В обох наведених мною прикладах українська приходить не примусом, який гарантує зворотний результат, а природним чином — як зручний інструмент для задоволення нагальної потреби. Це і є рецепт для всіх наших можновладців, стурбованих “мовним питанням”: створюйте умови, робить все від вас залежне, щоб українська була потрібною, корисною, ефективною, модною. Тоді само попре, і ніхто не зупинить.

    Між іншим, а хтось чув, щоб до вивчення англійської когось примушували? Та й китайську чомусь почали в світі посилено вивчати… Цікаво, чому?

    Врешті решт, найбільше для поширення української мови в України останнім часом зробив бункерний фюрерок Путін та його оскаженіле оточення. Але ж вони заслуговують не відзнаки від Міносвіти, а вироку від суду в Гаазі. Тому що методи мають значення.

  • Небезпека “фінляндизації” України

    Небезпека “фінляндизації” України

    Я фінам дещо заздрю. Звісно, по-доброму. Вони на членство в НАТО заслужили, їхня війна 1939 року стала частиною ДНК нації, як і наша стає і буде у майбутньому. Значення вступу Фінляндії, а згодом і Швеції неймовірно ширше цієї символічної історії.

    Росія отримує новий кордон з НАТО, а скандинавські країни вже домовилися керувати всіма бойовими літакми, а їх більше 250, як єдиним угрупуванням. Балтійське море фактично стає НАТівським. Більше того, баланс безпеки в Артиці вже для Росії майже неможливий – я впевнений, що Путін намагається переконати Сі допомогти його знову відбудувати – сама Росія на це вже нездатна, навіть за умов додаткових людських та воєнних ресурсів.

    Але разом із “білою” заздрістю до фінів мене дуже турбує дискусія набираюча силу дискусія на Заході, що начебто Україна має зайняти місце Фінляндії. Звісно, не букально, а в сенсі “фінляндизації” – тобто на кшталт “рух до ЄС – так, а рух до НАТО – хай почекає “кращих” часів”. Адже рішення про рух до НАТО означатиме “прямий воєнний конфлікт з Кремлем, а це червона лінія”.

    Виставляти червоні лінії стосовно Кремля – це завжди слабкість, яку він майже на тваринному рівні відчуває. Але значна частина Заходу хоче перемогти РФ через стратегію “тисячі порізів” і така логіка для декого на Заході до цієї стратегії пасує. Як і, на жаль, аргумент про силу наших збройних сил, оскільки з”являється стратегічна та тактична спокуса використосвувати їх та Україну в цілому для стримування російського режиму.

    Тому незалежно від часових рамок членства в НАТО нам на період до вступу потрібні гарантії, які Фінляндія та Швеція отримали від ядерних держав НАТО на час вступу. Тільки така безпекова конструкція буде безпеково стабільною, ніяка інша. Шлях Фінляндії потрібно повторити, але без “фінляндизації”.

  • Найменше хочеться, щоб Україна перемогла себе самотужки

    Найменше хочеться, щоб Україна перемогла себе самотужки

    Я пам’ятаю, як у перші тижні війни був ризик потрапити під friendly fire.

    Соцмережі були захаращені історіями про те, як ворог пограбував десь автосалон (чи волонтерів, чи рятувальників) і тепер пересувається трофейними машинами конкретної марки та кольору. Якісь шибайголови могли сприйняти це як поштовх до дії – і в результаті ставалося лихо.

    Рік по тому дещо схоже відбувається вже в тилу.

    Наша країна обпалена війною. Війна накопичує в людях стрес. Стрес шукає вихід. Причому чим далі від фронту, тим сильніша подеколи фрустрація. Велика кількість людей у тилу вже другий рік живе всередині відчуття, що роблять недостатньо. У ситуації, коли до реального ворога не виходить дотягтися, виникає спокуса боротися з тими, до кого можна. З цього чорнозему здатні проростати найрізноманітніші метастази.

    Україна завжди вирізнялася вмінням затято сперечатися з різних приводів. Просто тепер чужу позицію можна оголосити ворожою ІПСО, а її носія – агентом впливу.Виникає спокуса призначити себе черговим по країні – щоб відтак у соцмережах боротися з поганню та єрессю.Роль жупела може бути перехідною. Але якщо хтось вирішить приміряти на себе мантію інквізитора, то під свої знамена він гарантовано збере людей зі смолоскипами.

    Можна звинуватити українців зі східних регіонів у тому, що війна почалася через них. Можна оголосити хрестовий похід проти бізнесу й вимагати, щоб він віддавав свої товари армії безкоштовно. Можна грати в соціалізм і ставити знак рівності між корупціонерами та багатіями.

    На роль внутрішнього вододілу можна призначити будь-що. Адресу реєстрації. Мову повсякденного спілкування. Використання великих літер у назві країни-агресора. Будь-якому висловлюванню можна закинути нікчемність. Будь-якій емоції – легковажність. “Все, що ви скажете, буде використано проти вас”.

    Часом скидається на те, що чимало людей почали сприймати ідентичність як право ображатись від імені більшості. І цієї миті суспільство стає дуже вразливим. Тому що в атмосфері полювання на відьом суспільні інтереси можуть легко підмінюватись особистими. Ви можете вважати, що берете участь у війні за спільну справу, а насправді воюєте за чийсь інтерес.

    Солідарність – величезна сила, але, як і кожна сила, її результат залежить від вектора застосування.Заряджена емоціями країна може зібрати гроші на лікування бійця та на дрони для передка. А може розігнати фейковий скрін, зруйнувати життя чи зупинити реформу.

    Правило футбольного стадіону доводить, як легко перетворити людей на натовп. Щойно замість дискусії починаються дебати, кожен, хто виходить на них, бореться не за істину, а за те, щоб не програти. Більше того: коли суспільство перетворюється на стихію – сперечатися з якою собі дорожче – багато хто вирішує промовчати. Зрештою перемагає не той, хто говорить правду, а той, хто говорить голосніше.

    “O sancta simplicitas” – свята простота. Вважається, що засуджений до спалення Ян Гус промовив ці слова, коли побачив, як релігійна бабуленція кинула в його багаття оберемок хмизу, що вона його принесла з собою. Сперечатись із соцмережами – все одно що сікти море різками. Суспільство це стихія і закликати його до стриманості – справа марна. Але тим більше вимог до тих, кому випала роль гейткіпера в нових інформаційних реаліях. Мова про засоби масової інформації та лідерів громадської думки.

    Завжди є спокуса вирішити, що лайки не пахнуть. Що клікбейт важливіший за стриманість. Що Vox Populi це і є той самий Vox Dei, а тому резонанс виправдовує засоби. Але гойдатися на громадській думці – все одно, що їздити верхи на тигрі. Якоїсь миті він тебе стряхне й доведеться познайомитися з його зубами.

    По ідеї ЛОМи та стейкхолдери повинні це враховувати, коли виступають публічно. Але хтось полює на популярність; когось затьмарює переконаність у власній правоті; комусь здається, що проміжна особиста перемога важливіша, ніж спільна фінальна. От лишень популярність точки зору зовсім не гарантує її правильності.

    Деколи країна впадає в кому – і тоді емоції потрібні їй як удар дефібрилятора. Але в нашому разі все навпаки. Чотири роки тому ажіотаж президентських перегонів змінювався на ажіотаж парламентських. Затим прийшла пандемія. Відтак за пандемією відбулося вторгнення. Ми живемо в урагані пристрастей приголомшливо довго – і нам би не зашкодили стриманість і раціональність. Ті, хто сьогодні й надалі торгують емоціями, прикриваючи це “суспільним інтересом”, схожі на мародерів.

    Ми можемо перемогти лише в тому разі, якщо наші внутрішні суперечності будуть меншими, ніж наші відмінності від ворога. Ми зможемо не програти лише за умови, що наші внутрішні паркани не стануть вищими, ніж фортечний мур по периметру країни. Ми можемо не співпадати одне з одним у тисячі нюансів – й однаково бути по один бік барикад. Перш ніж відкривати вогонь, потрібно бути впевненим у тому, куди ти цілиш.

    Найменше хочеться, щоб Україна перемогла себе самотужки.

  • Що важливо розуміти при спробах аналізу дій РФ?

    Що важливо розуміти при спробах аналізу дій РФ?

    Росією зараз керують професійні розвідники й контррозвідники.

    Путіну 70 років. Він вчився в Червонопрапорному інституті КДБ СРСР (зараз Академія зовнішньої розвідки). Тоді, у 1970-ті, був розквіт радянської розвідувальної та спецопераційної діяльності у всьому світі. Його вчили корифеї радянської розвідки — легендарні Кім Філбі, Конон Молодий та інші.

    Всі його ровесники, які разом з ним керують росією, це теж вихідці з радянської розвідки того часу.

    Чому це важливо?

    Там, де економісти та геополітики мислять стратегіями, ці персонажі мислять спецопераціями. Це професійна деформація. Тобто, якщо якась країна поводить себе не так, як їм хочеться, значить, треба змінювати її політику не шляхом дипломатії, економіки та іншого, а шляхом спецоперацій. Так вони звикли.

    Що стосується внутрішньої ситуації, їх не вчили іншому, ніж підтримувати «несокрушимое единство партии и народа» інформаційними та репресивними засобами.

    Тобто вони йдуть за тим досвідом, який надбали у тих розвідувальних навчальних закладах. Він зашитий, як зараз кажуть, в їхніх мікросхемах. Іншого у них просто немає.

  • Фінляндія офіційно стала 31-м членом НАТО. Три головні ефекти цієї події

    Фінляндія офіційно стала 31-м членом НАТО. Три головні ефекти цієї події

    По-перше, Росія виявилася нездатною заблокувати подальше розширення НАТО. Окрім того, війна, яку Путін розв’язав проти України, дала прямо протилежний ефект, ніж розраховували у Кремлі. Російське керівництво хотіло через переможну війну проти нашої країни не лише відновити контроль над Україною, а й зупинити розширення НАТО на схід, ба більше, Путін вимагав від НАТО відійти на кордони 1997 року. Нагадаю, що саме такі вимоги Кремль висунув перед США та НАТО у грудні 2021 року. У підсумку всі ці плани провалилися, а НАТО продовжив своє розширення, цього разу на північному сході, просто на північних кордонах РФ.

    По-друге, це означає завершення ери “фінляндизації” для самої Фінляндії та списання в архів сценарію “фінляндизації” (нейтрального статусу й особливих дружніх відносин із Росією, а раніше із СРСР), який багато років нам пропонували деякі західні політики й експерти.

    По-третє, “особливий фінський шлях” означає для нас особливу прискорену процедуру вступу в НАТО, без перехідного періоду у вигляді плану дій щодо членства в НАТО. І це є сприятливим прецедентом для нас. Але скористатися цим прецедентом ми зможемо після війни й у разі перемоги над Росією.

    Вступ України в НАТО не відбудеться автоматично. Для цього будуть потрібні цілеспрямовані зусилля і з нашого боку, і з боку наших найактивніших партнерів у НАТО. До того ж можливий опір і шантаж із боку Угорщини (як це відбувається зараз із боку Туреччини й Угорщини щодо Швеції). Що переможнішим для нас буде завершення нинішньої війни, то більше шансів буде на вступ України в НАТО. Лише членство України в НАТО буде найнадійнішою гарантією від нового нападу Росії на Україну. В Україні це розуміють. Потрібно, щоб це зрозуміли й у всіх країнах НАТО.

  • Вибух у Пітерському кафе – це розминка. Коли копита відкине Лавров чи Пєсков застрелиться – справа піде до розв’язки

    Вибух у Пітерському кафе – це розминка. Коли копита відкине Лавров чи Пєсков застрелиться – справа піде до розв’язки

    Якщо рік тому після початку вторгнення в Україну алкопупс Медведєв накидався синькою до стану підсвинка, що підхрюкує, то після того, як від нього втекла дружина, його рівень – статевозрілий Ібліс. За текстовою активністю ядерного Дімона можна виміряти ступінь турбулентності під парканами Кремля. Чим масштабніший запій – тим складніша ситуація. На ранок 4 квітня п’яний клоун мовчав уже дві доби. Його, як і решту пацанву, трохи накрило вибуховою хвилею від статуетки Фоміна. Військорське спекотне вийшло смердючим, а коли розвіявся дим – з’ясувалося, що гаряча страва була подана не стільки самому Фоміну-Татарському, скільки всій Z-громадськості, що загралася у сердитий патріотизм.

    Далі текст мовою оригіналу.

    Тот же Фомин еще недавно произносил на камеру яростные обличительные речи, бесстрашно задевая интересы крупных фигур с большими звездочками на погонах. Болтун вполне мог наговорить на своеобразный «Оскар» от ГРУ или ФСБ. Уж они-то умеют и статуэтки ваять, и профессионально их минировать. Так что после взрыва взгрустнулось многим: не только Z-блогерам и официальным пропагандистам, но и всем этим Стрелковым да Калашниковым, включая упыря Пригожина, который уже названивает в Кремль с просьбой о встрече с Путиным. Теперь многие будут сидеть, прикусив языки в ожидании наступления ВСУ, которое обещает быть внушительным. Береговую линию в Крыму уже так изрыли, что живого места не оставили. Оно и понятно: Крым – сакральный полуостров, его терять никак нельзя, царь голову снимет. Приказано сдохнуть, но не отступать. Значит, сдохнут все. Учитесь у музыкантов Вагнера: те под Бахмутом так весело пакетируются, что весь кобзонарий постанывает.

    А сама Царь-крыса в это время прошмыгнула на вертолете в Тулу – оружейную столицу пещеры. Посетила железнодорожное предприятие и провела заседание Госсовета. Губернатор Дюмин, которому Путин пока еще доверяет, дышал ровно и никаких назначений не ждал. Сами по себе внутрипещерные метания плешивца говорят о его желании расширить круг доверенных лиц, на которые можно будет положиться в критической ситуации. Её очертания уже видны на горизонте. Это и грядущее наступление ВСУ, и обострение межвидовой борьбы в самом подзаборье. Система, которую Путин не жалует и планомерно подгрызает, попытается сбросить с себя развоевавшегося авантюриста. Если бы он предъявил хоть какие-то успехи – у него был бы шанс, но их нет. На кого сегодня опирается Путин? На пенек Патрушева, корягу Бортникова, бубен Шойгу. Скольким двуногим он доверяет – так, чтобы в стол от страха не вцепляться? Это только кажется, что где-то кого-то взорвали, а эхо от взрыва разрывает крысе ушные перепонки. Уж ей-то доподлинно известно, что это никакой не Роман Попков «Оскар» зарядил, и не авантюрист Пономарев, собирающий легион «хороших депутатов». Она точно знает, что волнения вокруг строительства мечети в Москве запросто могут вылиться в межэтнические столкновения, и эта искра полыхнет на пол-пещеры. Да, в принципе, одной Москвы достаточно. Как заявили кадыровцы, «нам безразлично, с кем воевать». И когда начнется мультикультурный замес – ни по Москве, ни по Питеру никаким кортежем не проедешь. Атмосфера хаоса разливается под сводами коллектора, заполняя собой все пространство, как газ. «Русский мир» соткан из ненависти и страха, подлости и вероломства, так что эта гремучая смесь в итоге и рванет там, где была создана. Путин выпустил кобру, чтобы она ужалила соседа? – но она вот-вот огребет по башке лопатой и метнется назад – кусать хозяина. А зачем системе этот ужаленный насмерть придурок? – фтопку его! У нее Мишустин есть, вполне конституционный преемник. Он может остановить войну, вывести войска, зафиксировать «жест доброй воли», обуздать ястребов и начать переговоры с Западом, а по ходу дела – выпустить Навального и провести парламентские выборы, на которых Мандела триумфально въедет на Охотный ряд, а там – и в Дом правительства. А через год, в 24-м будет избран президентом, чем подтвердит возвращение России в русло демократии. Один только вопрос: примет ли такой сценарий коллективный Запад? Поверит ли в спец-сказку, что нацистское говно, внедренное в протест, мутировало в шоколадку «Мандела» на молекулярном уровне?

    И, наконец, нельзя сбрасывать со счетов самого Путина. В его планы пышные похороны не входят. Совсем наоборот. Его план – это план возмездия, поэтому он будет обнулять все сценарии системы, играя на опережение. Уже в ближайшее время стоит ожидать обострение внутрипещерной борьбы между кланами силовиков. Условный Бортников будет пытаться нейтрализовать условного Королева, который с некоторых пор нагулял такой аппаратный вес, что его воспринимают чуть ли не реальным хозяином России. И чем острее будут противоречия – тем выше по вертикали будет подниматься и работать секира ужаса. Взрыв в Питерском кафе – это разминка перед качественным повышением планки. Пропагандист Соловьев уже отменил свои творческие вечера со словами «береженого бог бережет». Потому что никто из знаковых засранцев не знает: в какой именно момент и каким образом эта секира снесет им башку? Это будет заминированный автомобиль или ноутбук? Или вообще – микрофон-петличка, который эффектно оторвет голову в прямом эфире? Но пропагандистская дохлятина – это только первый акт кровавого зрелища. Второй – это выкидыши и самострелы на верхних этажах фашистской вертикали. Когда копыта откинет Лавров или Песков застрелится по неосторожности – знайте: дело движется к развязке. Это означает, что правил больше нет, и никто – ни на верхних этажах, ни в бункерных глубинах – не может чувствовать себя в безопасности. Все это будет происходить на фоне наступления ВСУ и новостей об очередных ударах трезубцем по шерстяной морде, которая будет разбита уже в мясо. И именно в этот момент выброшенная крысой ядерная карта может стать последним аргументом в споре с внешним миром и внутренней пацанвой. Потому что после него не будет уже ничего: ни пещеры, ни людоедов, ни банды криминальных пост-совков. Этим Путин обнулит всех игроков: и пригожинских, и королевских, и мишустинских. И себя, разумеется, тоже. И только синий Иблис будет поглаживать в коляске дохлую тушку запойного подсвинка…

  • Щодо “юридичного захоплення” Бахмуту

    Щодо “юридичного захоплення” Бахмуту

    “Юридичне взяття” — от вигадав… Пригожин це про фотку з аквафрешем поблизу адміністративного центру Бахмуту. Він ще б “взяття по понятіях” анонсував… Рішенням сходняку.

    Кожен зек, а Пригожин — зек бувалий, твердо знає, що будь-які юридичні наслідки відбуваються лише після всієї процедури, з апеляціями і касаціями включно. Без них його заява юридично нікчемна.

    Так що вагнерівці — з речами на вихід: обмоталися прапорами, сфоткалися і в землю.

    З іншого боку, російські пропагандисти порівнюють Бахмут зі Сталінградом. Під час Другої Світової німці захопили адміністративний центр міста. Навіть до Волги вийшли на трьох ділянках. Але на цій підставі жоден російський пропагандист не визнає, що Сталінград був захоплений. Хоч юридично, хоч геометрично, хоч фотографічно.

    А Бахмут що — зовсім інше? Ну-ну…

    І в черговий раз зауважу: якщо наше військове командування бачить резони і ресурси утримувати Бахмут — хай так і буде. Якщо буде рішення щодо організованого відходу задля підготовки стратегічного наступу — і цей варіант цілком влаштовує.

  • Свідчення серйозної хвороби Путіна

    Свідчення серйозної хвороби Путіна

    Про Концепцію зовнішньої політики Путіна. Ключові тези.

    Документ можна сміливо назвати маніфестом маніяка. Подібно до Брейвіка і Теда Качинського (американського підривника), путін фактично оформив теж свій маніфест, увагу до якого привертає масовими вбивствами. Якщо коротко, то документ побудований на шизофренії, неонацизмі, манії величі.

    В реальності путіна давно існує багатополярний світ. Але підлі США не визнають цього і хочуть зруйнувати цей ідеальний світ. В цьому світі існує два типи держав: “суверенні центри світового розвитку” і інші. Світових центрів 4: росія, Китай, Індія і США. Ці центри мають жити в мирі і злагоді, визнавати права один одного і безпеку, дотримуватись статутут ООН. США западлісти використовують свої “деструктивні неоліберальні установки”, щоб зруйнувати центри традиційних цінностей.

    Щодо всіх інших держав купа води про рівність і повагу до їх прав та суверенітетів. Але “Соединенные Штаты Америки (США) и их сателлиты использовали принятые Российской Федерацией меры по защите своих жизненно важных интересов на украинском направлении как предлог для обострения многолетней антироссийской политики и развязали гибридную войну нового типа.” Тут прямим текстом виписується ідея Гітлера про Lebensraum життєвий простір нації.

    Росія веде боротьбу з колоніалізмом. Хоча Україна не згадується в документі, під терміном колоніалізм Заходу мається на увазі саме наша держава і схожі на нас. В основі нового колоніалізму лежить загроза “Западной гегемонии”. Тут прямо відчувається рука радянських ідеологів, особливо якщо замінити колоніалізм на імперіалізм.

    В документі багато і іншого бреду. Зацініть особливо цей момент “Россия признает и гарантирует права и свободы человека и гражданина согласно общепризнанным принципам и нормам международного права, считает отказ от лицемерия и добросовестное выполнение государствами своих обязательств в этой сфере одним из условий прогрессивного и гармоничного развития человечества.”

    Документ фактично є свідченням серйозної хвороби путіна і російського суспільства.

  • Російські війська мають два виходи

    Російські війська мають два виходи

    Уже ніхто не сумнівається, що армія Російської Федерації зазнає воєнної поразки в Україні.

    Навіть Гіркін визнав, що варіантів для перемоги в них немає і не буде.

    Окремі представники Кремля, може, і вважають, що вони, якщо не виграють війни, то домовляться. Але це спроба не дивитися в обличчя безодні, яка вже давно наглядає за ними.

    Російська армія у стратегічній обороні із серпня місяця минулого року.

    “Страшний наступ”, яким відчайдушно лякали, – не що інше, як інформаційна операція.

    Наступи на Бахмут і Авдіївку є спробами покращити позиції й показати, що “не все ще втрачено”. Але це не так.

    Для військ РФ є два виходи:

    покинути територію України;

    бути знищеними.

  • Краху Росії не буде. Потрібно готуватися до нескінченного протистояння

    Краху Росії не буде. Потрібно готуватися до нескінченного протистояння

    Вкотре читаю передбачення про те, що незабаром – якісь п’ять-сім років! – і Росія розвалиться!
    І не хтось там озвучує такий прогноз, серйозні люди кажуть!
    Сгінуть наши вороженьки, як роса на сонці…
    Чесно кажучи, дивуюся безвідповідальності провісників та наївності віруючих у швидкий неминучий розпад.
    Насправді, зараз не існує жодних ознак майбутнього розвалу РФ, ну, якщо не брати до уваги наших палких бажань.

    Далі текст мовою оригіналу.

    После подавления отпадения Чечни, Россия достаточно стабильна и монолитна, во всяком случае, убедительно выглядящих освободительных движений не наблюдается, активное антипутинское подполье незаметно совершенно ( полагаю, его и нет), официальная оппозиция слаба и запугана… да и оппозиция ли это?

    Внутренние ресурсы позволят РФ худо-бедно удовлетворять собственные нужды. Да, жить придется без западной “роскоши”, но большая часть населения РФ никогда с ней и не жила. Газ, нефть, поесть, выпить, работа на ВПК – это все будет. СССР 2.0. Брюква невкусная, но ее много.
    Но и до брюквы дело не дойдет.

    Будет, конечно, не так, как до войны, но вполне терпимо. И механизмы подавления внутренних волнений останутся незатронутыми – попробуй, вякни! В порошок сотрут!

    Для революционной ситуации, как вы помните, нужно, чтобы верхи не могли, а низы не хотели. Верхи могут, низы хотят. Наблюдаю трогательное единение законченных подонков у власти и т.н. патриотической общественности в широких слоях населения. И никакого национального окраса у этого единения нет – исключительно идеологическое.

    Что, собственно говоря, будет распадаться? На каком основании? Под действием каких сил?

    Распад СССР, если убрать шелуху, произошел по национальным границам. Что привело его к распаду?

    Политическая неопределенная составляющая, национальные интересы политических элит республик, жаждавших отделения, ослабление внутренней военной силы, способной подавить центробежную, несостоятельность и слабость правящей верхушки, деградация пропаганды, кризис идеи, экономический распад.

    Что из вышеперечисленного есть или ожидается в РФ? Где признаки изменений в обществе, которые хотя бы потенциально могут привести к распаду?
    Надеемся на “сбычу мечт“?

    Я бы не стал полагаться на такой ход событий. Мы имеем дело с сильным, огромным по площади, по ресурсам и количеству населения врагом. И надо понимать, что враг этот никуда не денется. Давайте исходить не из сладких сердцу и уму предположений, а из реалий.
    Они смогут делать плохое оружие. Но его будет много. И оно может убивать.

    Их 140 миллионов, а это значит, что они могут поставить под ружье больше, чем мы. Вооружить рекрутов плохим оружием, подготовить, и снова отправить нас убивать. Это сложно сделать быстро, но впереди у них годы.

    Они богаты. Со всеми санкциями, ограничениями, запретами – они все равно богаты. Для того, чтобы выжить у них есть все. Они еще и жирок поднакопят. Ненависть к нам будет культивироваться, именно мы будем обьявлены причиной ухудшения уровня жизни в РФ. Мы и коварный запад.

    Противостоянию, лично я, не вижу конца.

    И вместо того того, чтобы мечтать, что они все вместе умрут и распадутся, я бы к этому противостоянию готовился, и делал бы все возможное, чтобы стать сильнее, вооружиться лучше, суметь отразить неизбежный новый удар.

    Никто на солнце не сгинет, не испарится. Геополитика – это такая штука, в которой чудес не бывает. Они не переедут в Арктику, не поумнеют и не поменяются. Они всегда будут рядом, готовые ударить в спину. Именно к этому, а не к “неизбежному” краху надо готовиться.

  • Путіну потрібен привід для нового 37-го року?

    Путіну потрібен привід для нового 37-го року?

    Нове вбивство Кірова?

    Ох, огірочки та помідорчики, Сталін Кірова вбив в коридорчику!

    Майже 90 років пройшло і знову в Пітері – резонансне вбивство, дуже схоже на широкомасштабну провокацію, покликану виправдати масовий терор проти незгодних.

    Національний антитерористичний комітет вже заявив, що “вибух в кафе Санкт-Петербурга був спланований українськими спецслужбами із залученням агентури з визнаного в РФ екстремістським і забороненого Фонду боротьби з корупцією (ФБК)”. Не встигли добу пройти, а вони вже все “розслідували” і звинуватили у вбивстві прихильників Навального, зв’язавши їх з українськими спецслужбами.

    За свідченням Єжова, Сталін відразу наказав йому: “шукайте вбивць (Кірова) серед зінов’євців”.

    Доблесні чекісти тоді постаралися і повісили вбивство на колишніх прихильників Зінов’єва, зв’язавши їх з латвійською розвідкою через консула Латвії в Ленінграді.

    Здається, історія повторюється. Тільки тепер замість Кірова (Костікова) – Татарський (Фомін), Сталіна – Путін, Зінов’єва – Навальний, а замість Латвії – Україна.

    Путіну потрібен привід для нового 37-го року?

  • Смерть зовсім близько ходить, ось уже і до Пригожина в кафе зайшла кістлява

    Смерть зовсім близько ходить, ось уже і до Пригожина в кафе зайшла кістлява

    Минув один рік і тридцять сім днів війни. На фронті мало що змінилося за минулу добу. Хіба ось тільки Пригожин стверджує, що він вийшов до центру Бахмута. І тепер, як він каже, “юридично” Бахмут перейшов до рук росіян.

    Я не знаю, що таке “юридично взяти місто”, але, судячи з карт ISW, до фактичного взяття Бахмута Пригожину ще ой як далеко. І не факт, що це трапиться за його життя.

    Адже он як близько смерть ходить… Ось уже і до нього в кафе “Стріт Фуд” зайшла кістлява… На самий Василівський острів. У святая святих. За два кроки від пригожинського ж ресторану “Стара Митниця”, в якому понад тридцять років тому доля так щасливо звела його з першим заступником мера Пітера Собчака, Володею Путіним….

    Усе закільцювалося в цій історії і вона закінчується там, де почалася… І прологом її фіналу став вибух в серці Пітера – на Василівському острові, в тому місці, де в нього впирається міст Лейтенанта Шмідта…

    Я знаю це місце. Там колись жила моя теща. Звідти у 1996 році ми з моїм другом Михайлом Маневичем пішли неподалік, в “Стару митницю”, пообідати. Там він мене і познайомив з ресторатором Євгеном Пригожиним.

    Ресторатор був милий і корисний. Залишив мені свою візитку. Видно було, що він був задоволений візитом. На мене йому було плювати, але Маневич був заступником губернатора Санкт-Петербурга, і Пригожин був радий йому догодити.

    А через рік Маневича вбили на розі Рубінштейна і Невського. Вбили з даху будинку навпроти. З автомата з оптичним прицілом. Йому було 36 років.

    Ось такі спогади навіяв мені вибух в кафе, розташованому в будинку, де колись жила моя покійна теща…

    Ну а якщо відкинути лірику? А якщо її відкинути, то сказати можна тільки те, що собаці – собача смерть. Чоловік торгував меблями, набрав кредитів, прогорів, пограбував банк. Його спіймали і посадили до в’язниці. З в’язниці він втік і пішов на війну за “ДНР” проти України. Потім його спіймали і знову посадили. Потім Захарченко його помилував. Він знову пішов воювати.

    А потім він став військовим журналістом-блогером. Приїхав до Москви і почав писати всяку націоналістичну хрень. За що його полюбили добрі росіяни і він набрав понад пів мільйона передплатників на свій телеграм-канал.

    Тепер Максима Фоміна на прізвисько Владлен Татарський (?) підірвали в центрі Пітера. Пройде трохи часу і його забудуть. І в пам’яті народній нічого про нього не залишиться. Ні того, як він грабував банки, ні того, як сидів у в’язниці, ні того, скільки він народу вбив на війні.

    Залишиться тільки його бадьорий клич, сказаний під камери в Кремлі, на прийомі, на честь приєднання Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей до Росії: “Всіх переможемо. Всіх вб’ємо. Всіх, кого треба, пограбуємо. І все буде, як ми любимо. З богом!”

    У цьому короткому гаслі – квінтесенція всієї путінської війни. І навіть ширше – всієї путінської філософії. Це їхній принцип життя. Вони вважають, що це правильно – так жити.

    Саме тому “творчість” Владлена Татарського виявилося співзвучною думкам і сподіванням такої великої кількості росіян. Вони приходили на його “творчі вечори”. Ставили йому питання, раділи його сміливим промовам і рішучим заявам. Підписувалися на нього, запоєм читали, цілі сім’ї були його фанатами…

    Що можна сказати про покійного і його шанувальників? Та нічого, крім того, що вже багато разів сказано. Єдине, що мене завжди спантеличує в цих людях, так це їхній бог. Вони стверджують, що це Ісус Христос. І я не знаю, як їм пояснити, що вони помиляються. Що вони не християни зовсім. І в цьому немає ніякої моєї зарозумілості. Це просто факт.

    І навіть якщо тисяча одягнених в ряси феесбешніків будуть їм говорити: це все і є християнство, і Христу так треба, щоб ви вбивали і грабували сусідів, то від цього їхні язичницькі вірування не стануть християнством. Скільки не називай пісок – хлібом, а жорстокість – милосердям, все одно нічого не зміниться…

    У цей день весь світ (крім православних) святкував Вербну (пальмову) неділю. Вхід Господа в Єрусалим. День його слави.

    І якщо росіяни (як всякі язичники) люблять знамення, то ось вам і знамення: в день слави Христа глашатай найвідвертішого грабежу і вбивства – підірваний в центрі Петербурга, міста, звідки родом Путін. І якщо вам мало символізму, то ось вам на добавку: в кафе, яке належить Євгену Пригожину.

    Нехай та дівчинка, яка зробила це – врятується. Ось таку молитву я сьогодні підношу до Господа.

    А справа наша праведна. Ворог буде розбитий. Перемога буде за нами.

    Слава Україні!

  • Ідентичність юрисдикції

    Ідентичність юрисдикції

    У 2018 році президент Чорногорії Міло Джуканович приймає рішення ініціювати закон, згідно з яким все майно релігійних організацій, у тому числі будови та землі, що були збудовані або перебували у державній власності до 1 грудня 1918 року, мають державі і повернутися. Логіка Джукановича є простою – до 1 грудня 1918 року у Чорногорії не було ні Сербської держави, ні Сербської церкви. Нове законодавство позбавляє Сербську церкву левової частки чужого майна – і це цілком природно, якщо вважати Чорногорію правонаступницею держави, яку ліквідували серби в 1918 році (а там уже й Церкву ліквідували).

    Джукановичу, який керує країною ще з 90-х років минулого століття, вдалося домогтися проголошення незалежності та відновлення чорногорської національної ідентичності як самостійного народу, а не як «найкращих сербів». Здавалося б, і бій із Церквою він виграє, тим більше, що власне інтересам та впливу Сербської церкви ніщо не загрожувало. Але колишній «комсомольський» функціонер недооцінив силу Сербської церкви, яка оголосила йому справжню війну. Боротьбу очолив особисто старий митрополит Амфілохій, чорт у рясі, який керував передвиборчою кампанією просербських та проросійських сил, з Белграда йому допомагав патріарх Іриней. Обидва ієрархи помирають у 2020 році, але перед їхньою смертю партія Джукановича вперше за десятиліття програє парламентські вибори блоку просербських та проросійських сил і втрачає контроль над урядом. А на президентських виборах цього року Джуканович виходить у другий тур із «новим обличчям», колишнім міністром економіки у першому уряді колишньої опозиції Яковом Мілатовичем. Мілатович немовби прихильник євроінтеграції, у нього західні дипломи та популістські підходи до економіки. Але найголовніше – він висуванець Сербської церкви. І, найімовірніше, вже сьогодні він переможе Джукановича та стане новим президентом балканської країни.

    Де ж прорахувався Джуканович, цей геній політичної інтриги, який керував країною три десятиліття? Він недооцінив, що таке ідентичність церковної юрисдикції. Він не зміг зрозуміти, що ця ідентичність для багатьох важливіша за національну, мовну та державну ідентичність. І програв.

    Сказане про Чорногорію повною мірою стосується й Української православної церкви Московського патріархату. Звісно, серед її ієрархів та вірян чимало прихильників «русского міра». Однак під час подій у Києво-Печерській лаврі ми могли бачити, як багато людей захищають «свою Церкву» чистою українською мовою та називають себе щирими патріотами України, а владу – гонителями православних християн. Саме тому виявилися нереалізованими сподівання тих, хто розраховував, що коли в Україні з’явиться своя канонічна та пов’язана зі світовим православ’ям Церква, у парафіян УПЦ МП – якщо тільки вони вважають себе українцями та українськими патріотами – не буде жодної потреби затримуватись у московській Церкві. Але справа виявилася зовсім не у благодаті, не в обрядах – яка вже тут благодать, коли митрополит Павло публічно називає Варфоломія «так званим патріархом» і тим самим порушує все, що можна порушити. Справа виявилася саме у пріоритеті ідентичності юрисдикції. Це саме та ідентичність, яку намагалася збудувати російська Церква на українській землі. Це саме та ідентичність, яку намагалася збудувати російська держава на українській землі. Потрібно визнати, що робота Російської імперії виявилася значно міцнішою, ніж комуністичний проєкт. Нікому з парафіян УПЦ МП і на думку не спаде вважати себе радянською людиною. Але приналежність до Церкви як до власного світу залишається для такого прихожанина головною характеристикою його особистості.

    УПЦ МП знає про цей свій вплив і відчуває себе частиною значно потужнішої та страшнішої машини впливу – російського православ’я, що спирається на всю силу традиції, імперського мислення й агресивної держави. Саме тому Церква, яка у самій Росії ніколи не хотіла йти проти держави, в Україні робить це впевнено – просто тому, що ідентичність юрисдикції жодного авторитету Української держави не передбачає. УПЦ МП оголосила хрестовий похід проти Петра Порошенка не заради Зеленського, звісно, а заради краху політичної кар’єри того, хто сприяв отриманню томосу та появі справжньої канонічної Церкви. І зараз її ієрархи – незважаючи на війну – не бояться кинути публічний виклик президентові та загрожувати йому та його родині. А чому? А тому, що після 2019 року, після зосередження всієї влади в країні в одних руках, деградації парламенту та уряду й особливо після 2022 року, коли ця концентрація влади пояснюється викликами воєнного часу, єдиним альтернативним центром влади в країні залишився синод УПЦ МП. Держава, яка стала для переважної більшості громадян опорою їхньої ідентичності та боротьби з ворогом, до ідентичності церковної юрисдикції дотягнутися просто не може і жодною соціологією тут не володіє – тому що більшість вірян УПЦ МП, звичайно ж, скажуть будь-якому соціологу, що вони патріоти і довіряють президентові. Але коли те саме питання їм поставлять у мирний час, коли запропонують обрати між Зеленським та митрополитом Онуфрієм – що вони скажуть? Або, наприклад, між Зеленським та кандидатом у президенти, який отримає благословення митрополита, – фронтовиком і патріотом. Зрештою, можливий новий президент Чорногорії взагалі закінчив Оксфорд, а не семінарію СПЦ.

    Люди, які ніяк не пов’язані із впливом УПЦ МП – тим більше з її провінційним впливом – можуть вважати, що варто лише вигнати кількох одіозних ієрархів з синоду, припинити поминати Кирила – і все налагодиться само собою. Але це неправда просто тому, що ідентичність сама собою не вивітрюється. Проблеми – у тому числі й проблеми з майбутнім українським національним будівництвом – зникнуть лише після того, як ця ідентичність буде вбудована у світ єдиної Української церкви, після того, як вона перестане бути московською.

    Чорногорії це, до речі, також стосується повною мірою. Поки чорногорці ходять до сербських храмів, для них нічого не є закінченим.

  • Дівчина, яка подарувала Татарському золоте погруддя, змушена була сидіти поруч із бомбою. Дівчата Бонда нервово курять осторонь

    Дівчина, яка подарувала Татарському золоте погруддя, змушена була сидіти поруч із бомбою. Дівчата Бонда нервово курять осторонь

    Дівчата Бонда нервово курять осторонь такого залізного самовладання і драматичного сюжету! Дівчину, яка подарувала Максиму Фоміну бомбу у вигляді золотого Владлена, зупинила охорона на вході на конференцію, її не пустили з коробкою! І тоді вона відверто при всіх поскаржилася, що охорона вважає її подарунок бомбою! І попросила самого Татарського дозволу занести коробку в зал і передати йому особисто цінний подарунок – його власний золоте погруддя, який вона виготовила сама!

    То справді був точний психологічний хід, пихатий Фомін не міг не клюнути. І сам Фомін погодився прийняти від дівчини подарунок, і охорона пропустила коробку, і задоволений увагою Фомін поставив золоте погруддя поруч із собою!

    Але й це не все – дівчині не можна було одразу піти, оскільки втішений шанувальницею Фомін запросив її сісти неподалік від нього!
    І щоб не викликати підозр, дівчина сіла близько, дуже небезпечно близько від бомби! Оце нерви й мотивація на результат! Це сюжет для блокбастера.

  • Про що Зеленському варто було б поговорити з Сі

    Про що Зеленському варто було б поговорити з Сі

    Деякі мої колеги вважають, що Китай вже є союзником Росії. Насправді будь-які союзницькі відносини Китаю з РФ чи будь-якою іншою країною – це нісенітниця. Китай не бере на себе жодних союзницьких зобовʼязань і не є членом військово-політичних чи геополітичних альянсів – він, навпаки, уникає будь-яких союзницьких зобовʼязань, у тому числі з Росією. Жодних договорів про спільну оборону, надання військової підтримки, великих постачань зброї і участі китайських інструкторів у війні в Україні на даний момент бути не може. Я не кажу, що цього взагалі бути не може, але враховуючи весь контекст відносин Китаю з Заходом, реакцією Пекіна на санкційні механізми, що діють, усе вказує на те, що Китай цього максимально уникатиме.

    Тому якщо відбудеться зустріч між Зеленським та Сі Цзіньпіном, це може бути кроком до досягнення певного розуміння. Принаймні до розстановки акцентів і визначення ролі Китаю – може він бути посередником, чи це неможливо в принципі. Виходячи з того тексту, що був озвучений Китаєм та заяв китайських дипломатів щодо плану врегулювання в Україні, цей документ жодною мірою не може лягати в основу великого переговорного процесу. Але це не виключає того, що Китай з Туреччиною не можуть створити концепт інтересів, які підштовхнуть Росію до якихось поступок і реального діалогу. Поки що ми цього не спостерігаємо – Китай на міжнародних майданчиках солідаризується з Росією, оскільки розглядає її як інструмент тиску на Захід. З цього випливає, що Китай зацікавлений в тому, щоб війна в Україні продовжилася. Принаймні не в гарячій фазі, а з малою інтенсивністю, але щоб ці протистояння між Росією та Заходом в Україні (як вони це бачать) знекровлювало і Захід, і Росію. Росія стає більш договороздатною стосовно Китаю, перетворюється на звичайного клієнта китайської допомоги, інвестицій та технологій, а в кінці – на політично залежного субʼєкта, яким Китай може маніпулювати. А Захід, витрачаючи гроші, техніку і потенціал, стає більш поступливим в частині економічного протистояння з Китаєм і не педалює безпекових питань, щодо яких Китай нервує, зокрема Тайваня. Для України це не дуже добре, і саме про це Зеленський має говорити з Сі Цзіньпінем, бо саме так це виглядає з Києва.

  • Росія занурюється в середньовіччя і стає опудалом для всього світу

    Росія занурюється в середньовіччя і стає опудалом для всього світу

    На фронті начебто жодних серйозних змін протягом доби не відбулося. Пишуть, що ЗСУ навіть щось там відбили в Бахмуті. Якусь польову дорогу, якою відбувається постачання.

    Сьогодні мене просто вбила інформація про директора Інституту загальної генетики імені Вавілова РАН Олександра Кудрявцева. Виступаючи на богословській (!) конференції, цей учений муж (агроном за освітою) висловив думку про те, що, оскільки раніше, до всесвітнього потопу, люди жили 900 років, а зараз – менше, це пов’язано з біблійним первородним гріхом, що спричиняє мутації генів, які скорочують життя людини. І, крім того, діти відповідальні за гріхи батьків до сьомого коліна, оскільки успадковують ці мутовані гени.

    Цей новий Трохим Лисенко відкрив нарешті причину мутацій гена – первородний гріх! Але, наскільки я розумію, без цього гріха продовження роду у видів, які розмножуються у статевий спосіб, узагалі неможливе. І, отже, хай якими добрими чи поганими будуть мутації гена, без первородного гріха вони однаково марні.

    Крім того, є маса форм життя, які розмножується в безстатевий (тобто безгрішний) спосіб. Однак і ці види життя мають мутації генів. Тобто мутації генів бувають і без первородного гріха. І це спростовує твердження пана Кудрявцева.

    Я реально шокований. Я знаю, що йде війна, що гинуть люди, що нема чого звертати увагу на цю дурість, але я нічого не можу із собою вдіяти. Директори академічних інститутів змушені брати участь у богословських конференціях і верзти нісенітницю, аби догодити всім цим ідіотам у рясах, тому що тепер так треба.

    Чи варто було закінчувати університети, ставати вченим і все життя витратити на вивчення генетики, щоб, прийшовши на богословську конференцію, вульгарно викласти в пам’яті перші кілька сторінок книги “Буття” Старого Завіту?

    Як таке взагалі можливо? Навіщо? Звідки взялася ця атмосфера надсадної релігійності? Навіщо це навмисне мракобісся? Як ця атмосфера могла проникнути в академію наук?

    Ніколи в історії РАН такого не було! З часів Михайла Ломоносова і Леонарда Ейлера Російська академія наук була джерелом раціонального пізнання, а не містичного одкровення.

    Сьогодні “Проект” опублікував матеріал про те, як вчені виїжджають із Росії. Великі вчені, з іменами, обрубуючи зв’язки, закриваючи цілі школи, залишаючи кафедри й лабораторії. Математики, астрофізики, біологи, історики, філологи.

    Західні університети та наукові спілки чекають на них із розкритими обіймами. Створено цілі фонди й організації з їх працевлаштування. Їх приймає Європа, Америка, Японія, Австралія… Увесь науковий потенціал Росії решта людства висмоктує як пилососом.

    І замість того щоб зупинити цей відтік найкращих умів із Росії, їм, навпаки, влада влаштовує таке пекло, що вони просто змушені емігрувати. Постійний пресинг спецслужб, шпигунство, обмеження поїздок і наукового обміну, різке скорочення фінансування, заборона на вільний науковий пошук, фактична смерть цілих напрямів наукових досліджень. Це далеко не повний перелік причин, через які російські вчені змушені їхати з країни.

    І ось замість справжніх учених з’являється агроном Кудрявцев зі своєю проповіддю відповідальності за первородний гріх. Ущипніть мене! Мені здається, що я марю… Це ж буквальне втілення Трохима Лисенка! (Вибачте, я вже повторююсь). У мене просто немає слів…

    Путіну не потрібні мізки. Бо вони думають. А якщо вони думають, то рано чи пізно вони зрозуміють, що Путіну взагалі не потрібні люди! Адже люди постійно щось хочуть: їсти, пити, одягатися, десь жити. А дехто навіть хоче свободи й поваги… Навіщо йому люди?

    Для того щоб добувати нафту і газ потрібні міжнародні сервісні компанії, які можуть привезти бригади фахівців із Китаю або Мексики, і ті, не ставлячи зайвих запитань, вахтовим методом буритимуть і качатимуть нафту, скільки треба, і скеровуватимуть її куди треба. І якби росіян не було, то з ними не треба було б ділитися прибутком від цієї діяльності.

    Тому – жодної охорони здоров’я: нехай дохнуть. Жодної освіти: нехай не вчаться думати. І ще дуже потрібна війна: вона багатьох уб’є. Що менше буде росіян у Росії, то краще. Менше запитань, менше вимог, менше грошей на них потрібно витрачати. Не треба будувати дороги, не треба будувати дитячі садки і школи, поліклініки й метро.

    І що інші будуть тупішими, то легше ними буде керувати. Тому жодної науки. Лише попи. Навколо самі військові й попи. Попи і спецслужби. Утім, це вже давно одне й те саме.

    Усі телеканали забиті ясновидцями, ворожками, провісниками майбутнього. Серйозно обговорюють тему плоскої Землі. Гороскопи та спіритичні сеанси. Замість ліків – змови, повір’я і зілля з кори дуба або товченого висушеного щура. Замість лікарів – знахарі й шамани. Замість радості життя – проповідь швидкої смерті в бою. З усіх боків несеться: не бійтеся померти, померти не страшно, рано чи пізно ми всі помремо, настав час тобі померти.

    А якщо ти проти, то тебе садять у в’язницю, а дітей забирають у дитбудинки, у яких із них роблять дебілів. Найсвіжіший приклад – доля нещасного Олексія Москальова і його 12-річної доньки. Показова прочуханка – і острашка всім. Особливо вражає, що в основі цієї трагедії лежать доноси вчителів на дитину. Немає слів…

    Конвеєр “слідчий – прокурор – суддя – тюремник” працює на повну потужність. Людей садять за найабсурднішими обвинуваченнями. Учора прокурор у суді над Володимиром Кара-Мурзою цілком серйозно заявляв, що Нємцов нацист, оскільки на якійсь фотографії він простягнув руку вперед, а це – “зига”. В іншій ситуації я розсміявся б, а зараз мені хочеться кричати від безсилля…

    Росія втрачає своїх найкращих синів і доньок, занурюється в середньовіччя і стає опудалом для всього світу. І що із цим робити, абсолютно незрозуміло…

    І тут ще українці дивуються: а чого це росіяни не піднімуть повстання проти Путіна і його банди? Ви серйозно? Ну зізнайтеся, що ви жартуєте, ну правда… Яке повстання, справді… Там до повстання, як до сонця…

    Бабця Ванга сказала, що Путін – посланник Божий! І взагалі: у стародавніх книгах написано, що Росія має місію врятувати людство. Такою є її лінія долі в поєднанні з лінією серця. Та й Меркурій уже зайшов до четвертого квадранта… Зрозуміло? А ви – повстання… Скажете теж… Слухати гидко…

    І все це темне, смердюче болото щедро полито горілкою і дешевими наркотиками. Злиднями й безпросвітністю. Повним безправ’ям, заздрістю одне до одного і тупою агресією. Ось така виходить мутація гена, розумієш (згідно з товаришем Кудрявцевим).

    Ми не можемо це залишити в такому вигляді. Ми маємо це перемогти. І ми це обов’язково переможемо. Тому що наше діло праве. Тому ворога буде розбито, і перемога буде за нами.

    Слава Україні!

  • Московська церква відкрито вступила у конфлікт з українською державою

    Московська церква відкрито вступила у конфлікт з українською державою

    Путін розв’язав війну та вбив десятки тисяч православних українців, але церква Московського патріархату не проклинала Путіна та керівництво РФ за масові вбивства православних.

    Але коли президент України та міністр культури ухвалили законне рішення щодо передачі державного історичного пам’ятника Лаври іншій конфесії, церковне керівництво почало сипати відкритими погрозами та прокляттями.

    Підтримую позицію президента України та міністра культури щодо передачі Киіво-Печерської лаври від Московського патріархату. Прокльони Павла доводять, що московська церква відкрито вступила у конфлікт з українською державою.

    А церква, яка ненавидить, далека від духовності. Вона є інструментом впливу іноземного агресора, не має ніякого права здійснювати антидержавну діяльність під час війни.

  • З Китаєм магія Зеленського не працює. Чому Сі не їде в Україну?

    З Китаєм магія Зеленського не працює. Чому Сі не їде в Україну?

    Зеленський кличе Сі. Чи кликав. А Сі не їде. І навіть не дзвонить.

    Чому?

    По-перше, тому що Китай нам не друг. Китай у протистоянні із США, цінує Росію як свого політичного союзника і цінний сировинний придаток. А тому не буде демонструвати підтримку Україні. Росія каже, що в Україні влює з колективним заходом. А Китай протистоїть йому в реальності. Принаймі США. А саме США найбільше допомогають нам у протистоянні з Росією.
    По-друге, тому що з Китаєм магія Зеленського не працює. Зеленський говорить не з політиками. Зеленський добре заходить суспільству. Він дуже популярний на Заході. І завдяки тому, що він є відображенням героїчного образу українського народу. Він є уособленням українства для середньостатистичного німця чи канадійця. Але також тому, що він відповідає запиту на контрелітність, який зараз дуже поширений на Заході через зростання нерівності, економічної нерівності, яку фіксують останні десятиліття.

    І саме через підтримку суспільства у політиків вже немає вибору. Бо політики роблять те, що хоче суспільство. А в Китаї у суспільства немає вибору. Що скаже товарищ Сі, то й буде. Суспільство робить те, що хоче диктатор.

    Тому навіть якщо б Сі приїхав, подзворив, вийшов на зв язок по зуму чи прислав смс – це б нічого не змінило. Та сама проблема і з Індією, до речі. Де останні роки активно йде автократизація країни і Моді перетворюється на авторитарного керівника, який закриває незалежну пресу, садить у в язницю свого найближчого противника, а найбільшим олігархом стає його
    дружбан. Наближаючи країну до індійського варіанту фашизму, про що зараз б є на сполох західна преса.

    Тому Китай і Індія нам не друзі. Як держави. Бо наша війна з Росією – це війна за цінності. І ми не отримаємо підтримку від тих урядів, які сповідують зовсім інші цінності. Або не сповідують жодних.

    Вони не можуть стати прямо на бік Росії. Бо їм потрібні ринки Європи і США. І вони знають, що цього їм не подарують західні уряди по такого не пробачать західні суспільства. Але вони будуть намагатися співпрацювати з Росією, щоб максимізувати свій прибуток. Бо для диктаторів, як і для депутатів ОПЗЖ, всіх цих міцних госпідарників, ніколи не буває цінностей, а є інтереси. Власні інтереси. Тому всі ці Шуфрічі і Суркіси завжди так легко знаходили спільну мову між собою в українському парламенті. Бо ніякі ідеологічні “дурниці” їм не ставали на заваді.

    А візит чи підтримка України в інший спосіб цим інтересам заважає. Бо важче буде отримати вигоду від слабкої Росії. Важко буде отримувати сировину із знижками звідти. Не кажучи вже про те, що “інша” позиція дозволяє як Індії, так і Китаю, претендувати на роль лідерів іншого світу. Глобального Півдня. Світу ображених країн, де рівень життя нижчий, ніж на колективному Заході. Але де цей рівень життя і економічна міць значно зросли за остані 40-50 років і вони хочуть зайняти більшу роль у світу. Парадокс у тому, що рівень життя Глобального Півдня різко зріз завдяки глобалізації, яку впроваджували і забезпечували США. Що не заважає більшості на цьому Глобальному Півдні то США не любити. А значить і не підтримувати тих, кого підтримує США. Тобто нас.

    Тому не слід переживати, що Сі не дзвонить. Від того дзвінка користі б не було ніякої. Тіки час витрачати. Від візита Орландо Блума і то більше користі.

  • Два Пригожина як символ катастрофи Росії

    Два Пригожина як символ катастрофи Росії

    Один Пригожин, рецидивіст, власник ПВК Вагнер, імітує бурхливу військову діяльність на фронті та вірність Путіну, але намагається більше «мочити» міністра оборони Шойгу, кращого друга президента Росії, ніж перемогти.

    Інший Пригожин, суто мирна людина, не зек, відомий музичний продюсер, у глибокому теплому тилу, по телефону бурхливо та смачно обговорює з російським мільярдером Ахмедовим жахливу політику Путіна та його катастрофічну війну з Україною.

    Обох Пригожиних поєднує розгубленість, глибокий песимізм, прихована безжалість до сьогоднішньої Росії, ненависть до Путіна і сильний російський мат.

    Обидва Пригожина чудово розуміють перспективи режиму особистої влади Путіна і близькість катастрофи, але не знають, що робити. Таким чином обидва Пригожина, як можуть, наближають кінець влади Путіна, який впевнений у своєму оточенні та особистій силі.

  • З ракетами дальністю від 150 км ефективно наступати зможуть і піхотинці без бойового досвіду. Без ракет – проливатимуть кров навіть досвідчені військові

    З ракетами дальністю від 150 км ефективно наступати зможуть і піхотинці без бойового досвіду. Без ракет – проливатимуть кров навіть досвідчені військові

    Рішення про постачання нашим Збройним силам авіації західного зразка – очікувана та важлива подія. Але це комплексне завдання, яке швидко не вдасться вирішити.

    Наші льотчики – герої, яких мало у світовій військовій історії. Маючи величезний бойовий досвід вони досить швидко зможуть опанувати західні машини. Але не про одних льотчиків ідеться.

    Побудова комплексної системи для ефективного застосування літаків західного зразка триватиме місяці. Її треба будувати, бо військова загроза у майбутньому нікуди не подінеться.

    Але зараз нам потрібні засоби, якими ми діставатимемо до супротивника на всій окупованій частині України. Нам потрібні далекобійні ракети з дальністю ураження від 150 км.

    До ефективного застосування таких ракет ми готові: бойові машини, персонал, досвід.

    Маючи можливість завдавати ударів по військовій інфраструктурі супротивника на 150 км, піхотинці без бойового досвіду зможуть ефективно наступати.

    Інакше навіть досвідчені військові проливатимуть кров за кожен метр звільненої української землі.

    Страх “ескалації” і нерішучість тих, хто ухвалює рішення про постачання ракет, означає кров нашої піхоти, яка піде вперед на противника, котрий не настільки ослаблений, як міг би бути.

    Яка ескалація можлива через збільшення дальності польоту ракет на 70 км? Дайте нам ці ракети, щоб звільнити нашу територію.

    “Дайте нам далекобійні ракети – це врятовані життя наших солдатів”, – ось меседж, який я усіма силами намагаюся донести до партнерів.

  • Путіна здадуть свої

    Путіна здадуть свої

    Найважливіше у розмові продюсера Йосипа Пригожина та колишнього члена Ради Федерації, мільярдера Фархада Ахмедова – те, що російська верхівка розколота на панівну меншість (Путін та її найближче оточення) та незадоволена більшість (всі інші). Це було зрозуміло і раніше, але тепер є документ, яким можна реконструювати хід думок багатьох представників російського істеблішменту. Вони ненавидять Путіна та його камариллю, вважають, що російський диктатор їх підставив і прирік на фатальні проблеми.

    Далі текст мовою оригіналу.

    Вторжение 24 февраля воспринимается ими как заведомо провальная авантюра, которая уничтожит Россию и лишит их детей будущего. В победу они не верят.

    Они понимают, что у России нет боеспособной армии, что Путин и его приближенные – никчёмные, не способные ни на что люди, что ситуация в экономике идёт к краху, в связи с резким сокращением в результате санкций доходов от продажи энергоносителей; они ждут катастрофу и хаос.

    Именно сейчас политика диктатора вошла в непримиримое противоречие с интересами правящего класса, “элиты”. В таких ситуациях верхний слой общества обычно пытается убрать опасного для него автократа. Спасти тирана может только террор против “элиты” в стиле Ивана Грозного или Сталина. Однако Путин во всех конфликтах поддерживает старых номенклатурщиков против тех, кто мог бы стать его опричниками (например, Шойгу, Герасимова, Беглова против Евгения Пригожина). Путин уже показал, что неспособен на массовые репрессии против “своих”. А значит они его неизбежно съедят.

    Вероятность того, что российская верхушка попытается устранить Путина и продать его в Гаагу в обмен на амнистию и снятие санкций, очень велика. Но для этого мало недовольства большинства “элиты”. Кто-то из ближайшего окружения, из главных силовиков должен сдать Путина. Кто это будет, покажет будущее, думаю, уже недалекое.

  • Що стоїть за погрозами Путіна розмістити ядерну зброю у Білорусі

    Що стоїть за погрозами Путіна розмістити ядерну зброю у Білорусі

    Рішення Путіна розмістити на території Білорусі тактичну ядерну зброю готувалося давно. Я майже впевнений, що путін обговорював його з китайським лідером. По-перше, це сигнал Заходу, що Білорусь це територія автократії і “підпорядкована” Росії. Будь-які спроби демократичних рухів у Білорусі можуть призвести до ядерної дестабілізації – “не чипайте Білорусь, ми будемо захищати нашу територію на будь-який кшталт” – такий зміст цього кроку.

    По-друге, тактична ядерна зброя завжди розглядалася Кремлем як “відповідь” на конвенційний потенціал НАТО і тепер очевидно, що він в рази більший за російський. РФ фактично визнає це і каже, що покладається на ядерну відповідь.

    І нарешті по-третє, Росія хоче тримати нас під постійним ядерним тиском і зробити для нас її стримування більш складним викликом. Додаткові санкції будуть правильною, але принципово недостатньою відповіддю. НАТО потрібна нова концепція стримування РФ, потрібна сміливість на Вільнюському саміті НАТО заявити це. І зробити нас – Україну – частиною цієї стратегії.

  • Простий спосіб усунути Путіна: це реально

    Простий спосіб усунути Путіна: це реально

    Все більше стає очевидно, що усі спроби досягти компромісу з Москвою і добитися виведення російських військ з українських територій, приречені на провал. Оскільки від початку Путін не визнає українців окремим від росіян народом, а Україну незалежною державою. І все, що зараз хочуть в Кремлі – це отримати перепочинок у війні з Україною, щоб через декілька років напасти на нас знову.

    На даний час серед російських еліт існує опозиція Путіну, очевидно, що з питання усунення диктатора від влади ведуться непублічні переговори із Заходом, проте, схоже, що не вироблена формула того, у який спосіб це можна зробити.

    Тут потрібно пригадати, яким чином в СРСР політичному конкуренту Михайла Горбачова – Борису Єльцину вдалося позбавити його влади. Тільки за допомогою цілковито нестадартного і несподіваного підходу – ліквідувавши існування самого Радянського Союзу.

    Та хоча, у випадку з Путіним, ситуація зовсім інша, однак застосування нестандартних підходів і тут могло б допомогти досягнути бажаного результату. Усунути Путіна від влади легітимно, швидко і без значних силових та кривавих протистоянь в самій РФ можна тільки в один спосіб, ключем до котрого є введення посади віце-президента Російської Федерації.

    Адже питання, що далі робити з Росією стає сьогодні як ніколи актуальним для всього демократичного світу. Путін, хоча й обіцяв передати владу, але весь час замотує це питання. Він патологічно боїться понести відповідальність за свої злочини, і тому склалася патова ситуація для російського істеблішменту: усунути Путіна вони поки що не спроможні, хоча й добре розуміють, що він веде Росію до повного краху, а якщо тирана не прибрати з влади найближчим часом, неконтрольована самоліквідація Російської Федерації стає все більше очевидною.

    Тому оскільки палацовий переворот, чи усунення Путіна шляхом його фізичної ліквідації досі не розглядалися, єдиний легітимний правомірний шлях передачі влади від узурпатора до його правонаступника – це продублювати його владні повноваження через введення посади віце-президента Росії. І якщо вище керівництво ФСБ хоче залишитися живим, то вони це зроблять.

    Так само, як і настав час попередити та підготувати відповідні дії щодо можливого оприлюднення інформації про те, що десь в 2005 чи 2006 році справжнього Путіна було замінено, і фактично з того часу Росією править самозванець – “лжеПутін”. І якщо Путін не хоче, щоб його публічно було викрито ще за його життя, то він вже зараз мусить погодитися на запропонований варіант полишення президентської посади.

    Швидко реалізувати цю політичну формулу можна наступним шляхом: Державна Дума Російської Федерації в терміновому порядку на своєму позачерговому засіданні приймає рішення – у зв’язку з складною економічною і соціальною ситуацією в Росії та погіршенням стану здоров’я президента Путіна, в РФ вводиться посада віце-президента.

    Очевидно, що у цьому випадку найскладнішим буде питання, щоб за це історичне рішення проголосували більшість депутатів Державної Думи. Та для політичних фракцій, котрі розуміють, що далі станеться з Росією, якщо Путін ще пів року залишатиметься у владі, шанс відвернення катастрофи мусить стати чисто технічним питанням.

    Все процедурно могло б виглядати наступним чином: до Держдуми вноситься пропозиція затвердити на посаді віце-президента Російської Федерації таку політичну фігуру яка, влаштовує всіх опонентів Путіна у владних елітах. Перед цим з депутатами проводиться відповідна роз’яснювальна робота і таким чином досягається переважаюча більшість голосів за подану пропозицію.

    А другим пунктом, після офіційного затвердження посади віце-президента, на голосування ставиться внесення цієї зміни до конституції Росії. Це вони вміють швидко робити.

    Далі, після короткого проміжку часу (максимум тижня, чи двох – краще менше) з часу утворення в РФ посади віце-президента, Путіна стимулюють зробити заяву, що в зв’язку з різким погіршенням стану здоров’я і неможливістю в повному обсязі виконувати свої обов’язки президента Російської Федерації, він приймає рішення відмовитися далі виконувати свої президентські обов’язки і виходить на пенсію.

    Таким чином віце-президент автоматично тимчасово стає легітимним президентом Росії, і зможе залишатися на цій посаді аж до президентських виборів, які мають відбутися в РФ у 2024 році. Щоб операція легітимного усунення Путіна від влади була проведена успішно, потрібні узгоджені дії керівництва ФСБ і вищого армійського генералітету. І більшість військових генералів мають його підтримати. Якщо вони не хочуть, щоб російська армія була остаточно розгромлена, а сама Росія уверглася в низку процесів хаотичної деградації, адже еліти просто будуть винищені цими процесами. В тому числі фізично.

    Формула реальності для наступної влади може бути такою: якщо ця тимчасова влада визнає злочини Путіна і готова запустити механізми подолання злочинного спадку путінського режиму, та ініціює процес відшкодування Україні усіх завданих війною збитків (оскільки це дуже складна проблема і потребує часу для її відпрацювання повністю), то така влада протримається декілька років, навіть більше.

    Новий президент РФ має вивести усі російські війська зі всіх окупованих Росією територій України, включно з Кримом і Донбасом, і після цього можливі переговори про укладення договору про мир, виконання умов безпеки для міжнародної спільноти (в першу чергу – демілітаризація, денуклеаризація та деімперіалізація РФ) та виплату репарацій Україні.

    Представники силових кіл вже давно ведуть непублічні переговори з Заходом про припинення війни Росії з Україною та місце Російської Федерації в світовій спільності у повоєнний мирний період. Тому зараз настає час різко пришвидшити цей процес, надавши Російській Федерації можливість завершити путінську війну.

    І введення в Росії посади віце-президента надає їй ключ до реальних змін та шанс використати, чи не останню можливість фізичного виживання еліт та часткового збереження їх статків. Головне, щоб там змогли правильно і вчасно ним скористатися.

  • Ядерна зброя РФ в Білорусі. Навіщо Путін повернувся до ядерної палиці

    Ядерна зброя РФ в Білорусі. Навіщо Путін повернувся до ядерної палиці

    Минув рік і 29 днів війни. Фронт стабільний. Нічого нового ні в Бахмуті, ні навколо Авдіївки не сталося. Утім, так само, як і на решті ділянок фронту.

    Сьогодні відзначився Путін. Він заявив, що у відповідь на те, що Великобританія вирішила надати Україні артилерійські снаряди із сердечником зі збідненого урану, він ухвалив рішення доправити до Білорусі тактичну ядерну зброю.

    Будь-яка людина, котра більш-менш знається на питанні, це його пояснення інакше як анекдот сприймати не може. Це рівносильно тому, як сказати: “Якщо ти взяв на дуель шпагу, то я візьму танк: адже він теж із заліза”.

    Нагадаю, до речі, що нещодавно закінчився візит Сі Цзіньпіна до Москви. І у спільній заяві за підсумками зустрічі були, зокрема, й такі слова: “Усі ядерні держави не мають розміщувати ядерну зброю за межами національних територій і мають вивести всю розміщену за кордоном ядерну зброю”.

    Воля ваша, але я путінський пасаж про розміщення ядерної зброї в Білорусі інакше як плювком в обличчя Сі Цзіньпіна назвати не можу. Нє, ну справді: він щойно підписав спільну заяву. Але ще не встигло на ній висохнути чорнило, як він її порушив. Відкрито, демонстративно й буквально.

    Як хочете, а я все ж таки дотримуюся своєї версії, що Сі Цзіньпін звалив із Москви, завчасно перервавши переговори. Він просто в якийсь момент зрозумів, що його співрозмовник – патологічний брехун. І домовлятися з ним про щось абсолютно безглуздо.

    У Путіна порушені фундаментальні когнітивні здібності. Він не розуміє, що взяті на себе зобов’язання треба виконувати. Або їх зовсім не брати. Він упевнений, що зобов’язання беруть лише тому, що в ту хвилину, коли ти їх береш, тобі вони здаються вигідними. І виконувати їх треба лише до того моменту, поки ти так вважаєш. Щойно взяте ще вчора зобов’язання перестало здаватися тобі вигідним – ти можеш сміливо від нього відмовлятися. До того ж явочним порядком, без будь-якого попередження.

    Путін упевнений, що в цьому, власне, і є суверенітет країни. Він багато разів відкритим текстом казав, що будь-яке міжнародне зобов’язання Росії мають виконувати, лише допоки воно їй вигідне.

    Його інтелекту бракує, щоб усвідомити просту істину: за такого підходу до виконання зобов’язань вони взагалі не потрібні. Дійсно: якщо тобі щось вигідно, то ти це робитимеш і без будь-яких договорів. І допоки це тобі вигідно.

    Договори й укладають, щоб їх виконувати, і коли вони тобі вигідні, і тоді, коли вони стають невигідними. Тому що лише за наявності договорів ти стаєш передбачуваним. І це процес взаємний.

    Саме договори роблять із людей суспільство, а їхня відсутність перетворює людей на стадо. Зрештою, що таке мораль, як не різновид договору? Атеїсти вважають, що мораль – це договір між людьми, а віряни – що це договір із Богом. Але так чи інакше – це договір. А без нього – це гра без правил.

    Але Путін – людина абсолютно аморальна. Мабуть, саме тому, що він і цього морального договору не визнає. У нього в усьому видно примат особистої вигоди над будь-якими взятими на себе зобов’язаннями.

    Для нього будь-який договір – форма розведення. У його розумінні будь-який договір хороший лише тим, що його можна раптово перестати виконувати й у такий спосіб дістати перевагу над іншою стороною договору, яка в цей момент перебуває в наївній омані, що договір і далі діє. Жодних інших переваг у договору немає.

    Ця його дитяча переконаність у тому, що для нього договори не мають жодного значення, чудово вживається у ньому з непохитною вимогливістю до виконання договорів із боку його візаві. Тут він невблаганний і буквальний.

    Його щирий гнів у хвилини, коли йому здається, що його партнер порушив домовленості, не можна списати лише на його вроджене лицемірство. Він цілком серйозно вважає, що виконання зобов’язань іншими – їхній святий обов’язок.

    Так чи інакше, але його рішення розмістити ядерну зброю в Білорусі, на мою думку, є офіційним визнанням того, що його так званий зимовий наступ захлинувся. І що він не досяг своїх цілей. Тому тепер потрібно знову використовувати ядерний шантаж, щоб посадити своїх противників за стіл і почати, нарешті, омріяні переговори про “перемир’я з урахуванням реалій”.

    Те, що він повернувся до ядерної палиці (тобто до того, із чого почав), свідчить, окрім іншого, про те, що Сі Цзіньпін відмовив йому в якійсь серйозній військовій допомозі і, отже, сподіватися на позитивний для нього перелом у війні вже немає жодних підстав.

    Як маємо реагувати ми? Дуже просто: цілковитий ігнор. Собака гавкає – караван іде. Адже нічого не змінилося. Усе, як і раніше: триває підготовка до контрнаступу, а діло наше праве. Отже, ворога буде розбито й перемога буде за нами.

    Слава Україні!

  • Кремлівське самонавіювання

    Кремлівське самонавіювання

    У смертельно хворих нерідко спостерігається характерний синдром: вони починають судомно вірити у будь-яку рятівну нісенітницю. У чудодійні відвари з лісових ягід, зібраних у повний місяць. У цілющі паломництва по святих місцях. У реанімуючу гімнастику невідомих древніх майстрів. І іншу фантастичну нісенітницю.

    Далі текст мовою оригіналу.

    Самовнушение — серьезный фактор. И редким счастливцам оно таки помогает, особенно, если при закосе в мистику они еще и скрупулезно выполняют рекомендации традиционной медицины. Но еще ни разу самовнушение не помогло людям в смертельной ситуации, возникшей не внутри организма, а снаружи. Например, не спасло никого из пассажиров падающего самолета.
    Кремлевская верхушка во главе с чемоданным фюрерком само подняло свой ржавый аэроплан в воздух и само с фатальной неотвратимостью направило его вертикально вниз. «Земля в иллюминаторе, земля в иллюминаторе всё бли…»

    А теперь кремлевские самоубийцы занимаются самовнушением: мы вытолкнем с заводов полторы тысячи танков — в пять раз больше, чем НАТО. Мы наклепаем в три раза больше снарядов, чем НАТО. Короче, все идет по плану, Киев взят за три дня, а Бахмут недоимперия брать и не собиралась. Потому что это был такой мясной обманный маневр с фаршем из вагнеровцев и могилизованных россиянцев…

    А если что — ударим тактическим ядерным оружием, которое мы хитропопо пристроим в Беларуси, о чем бацька Лука звенит напропалую уже несколько месяцев. И к Кремлю, типа, формальных претензий не будет — «их же там нет», хотя ЯО может быть только перемещено в Беларусь, а все управление все равно останется за Москвой.

    Вот мне интересно: гордящиеся своим миролюбием граждане Беларуси спокойно согласятся с тем, что Путиным и Лукашенко их стране отведена незавидная роль инициатора потенциального ядерного конфликта? Это уже не свою территорию для агрессии против Украины предоставить, это стать целью для ответного ядерного удара.

    Единственное, на что стоит уповать беларусам — это то, что намылиться — не значит вымыться: воду могут внезапно отключить. В нашем случае, не факт, что хранилище тактического ЯО в Беларуси дадут достроить. А если дадут, то не факт, что позволят туда ЯО перевезти.

    В любом случае, все это снарядное, танковое и ядерное самовнушение, которым страдает Кремль, не запугает Украину и ее союзников и не переломит ход войны в пользу агрессора.

    Тем более, что производить танки и рекрутировать добровольцев в армию недоимперию поручено суперэффективному Димону, известному в Кремле под прозвищем У*бок. Он уже начал вслух цитировать Сталина. А если Димона понюхать, то вообще от кровавого диктатора не отличить. Правда, тот Хванчкару любил, а не виски.

    Кстати, подлое самовнушение, что якобы НАТО напала на недоимперию, не отменит ордер МУС, выданный Путину как агрессору и военному преступнику.

  • Китай хоче облаштувати РФ сам, без участі США

    Китай хоче облаштувати РФ сам, без участі США

    Ключовим словом у візиті Сі Цзіньпіна до Москви було його запевнення в перший день переговорів, що росіяни в березні 2024 р. обов’язково проголосують за путіна. Якщо не знати контексту, можна подумати, що з Китаю приїхала команда політтехнологів для роботи на виборах до РФ. Але контекст відомий і набагато ширший, ніж хочеться сторонам переговорів, які старанно приховували їх зміст від світу.

    Далі текст мовою оригіналу

    Си Цзиньпин сказал это через три дня после выдачи МУС ордера на арест путина. Вряд ли ордер было совсем неожиданностью для Пекина. Нечто такое в Пекине ждали, но не могли уже знать всех деталей и сроков. Не могли, так как глава Госдепа США Энтони Блинкен не приехал в Пекин 5 февраля из-за шаров-разведчиков, сбитых над США и Канадой. Блинкен отменил визит, несмотря на то, что Пекин вяло пытался замять инцидент, и оправдывался, что это метеорологические шары и китайцам просто интересно знать, какой будет погода в Северной Америке.

    Встреча была важна и для США, и для КНР, но в итоге они решили, что могут обойтись без неё. Блинкен должен был лететь не для того, чтобы обсудить торговлю чаем и джинсами. Предметом встречи должно было стать завершение обсуждения темы – как США и КНР совместно угомонить и обустроить РФ. Так как встреча не состоялась то это означает одно – стороны намерены решать проблему обустройства РФ по отдельности, а не совместно.
    История со сбитыми шарами была зондажом США, насколько можно доверять Китаю, и показала, что доверять нельзя. Поэтому Вашингтон последовал пословице “Лучше с умным потерять, чем с дураком найти” и отменил визит, а в Пекине стали активно готовить поездку Си Цзиньпина в Москву, для чего отправили Ван И в Европу и РФ.

    Американцы могли бы снисходительно отнестись к тому, что китайцы шпионят за ними таким древним способом, но не могут согласиться с тем, что те хотят присоединить к КНР половину РФ. США хотят изменить социум РФ методами деколонизации и деимперализации, а не помогать расширению площади китайского авторитаризма, в котором снова проснулся империализм. Из-за этого США и КНР разошлись, так и не начав сотрудничество в святом деле обустройства “россии” и каждый пошёл своим путём

    Одним из шагов в этом направлении стала выдача МУС 17 марта ордера на арест путина. Это инициатива европейцев. США из протокола МУС вышли и настаивают на создании спецтрибунала по аналогии с Нюрнбергским для спецво и рашистов. Лавров вовремя провёл 17 марта в Москве собрание 90 персон, которое назвал международным съездом русофилов, любителей буквы зет и кувалды. Это как откровения Львовой-Беловой и путина о детях из Украины. В Чехии девять её граждан уже осуждены за поддержку и оправдание нападения РФ на Украину, и один из них сел на девять месяцев. Лавров подогнал новых клиентов для судов в странах ЕС.

    После ордера МУС поддержка рашизма это уже не только оправдание факта нападения РФ на Украину, но и оправдание похищения россиянами детей, бомбардировок и далее по списку вплоть до отрубания в 2014 г. кистей рук украинским военнопленным за татуировку “Слава Украине!”.
    В этом аспекте значение решения МУС только начало раскрываться – Бразилия и ЮАР заявили, что арестуют путина, если увидят на своей территории. Решение МУС приводит в чувства индифферентные политикумы тех стран мира, где рассуждают как Орбан, который говорит: российско-украинская война – это война двух славянских наций и поэтому венграм она безразлична. Орбан не прав минимум дважды – это война демократии с автократией, к тому же русские не нация, а интернациональная банда.

    Не менее важен и другой аспект. Решение МУС означает: переговоры с режимом путина для Европы и других подписантов протокола МУС стали невозможными. Такую же позицию займут США и те члены Рамштайнской коалиции, которые не участники протокола МУС. Слова Медведева о ракетном ударе по Гааге и возбуждение в РФ уголовных дел против судий МУС сделали их окончательно невозможными.
    Медведев может позволить себе говорить такое, ему терять нечего. На нём и так “висят” вторжение в Грузию в 2008 г. и гибель самолёта с правительством Польши в 2010 г. Теперь он попал ещё и под статьи о терроризме. С такой биографией входной билет в “прекрасную россию будущего” ему не выпросят ни навалисты, ни главный эховец Венедиктов.

    Это решение МУС также означает, в Европе поставили крест на затянувшихся разговорах о транзите власти профессора Соловья, генерала СВР и прочих “хороших русских”, и на их уверениях, что РФ надо сохранить и нельзя расформировывать. На “прекрасной россии” тоже поставили крест, когда выяснили, что Фонд борьбы с коррупцией Навального брал деньги с олигархов за то, чтобы он не вносил их в санкционные списки или удалил оттуда.
    “Хорошие русские” почти политические трупы для Запада и для реабилитации у них есть узкий лаг времени до начала наступления ВСУ. Если они смогут до этого удалить путина из кремля хоть шарфиком, хоть табакеркой и запустить транзит, то с ними будут разговаривать уважительно. Если не успеют, то их ценность приблизится к нулю. Но они этого не сделают, поскольку им и так хорошо, и они понимают, что визит Си Цзиньпина открывает перед ними новое окно возможностей, и что с грозящим наступлением ВСУ не всё однозначно.

    Как полушутя говорит израильский политтехнолог Шейтельман, если хотите завести в Кнессет пророссийскую партию, её лидер должен сфотографировался с путиным. Проверено многократно. В 2019 г. Медведчук это сделал и проголосовали за его новенькое ОПЗЖ, а не за Оппоблок Новинского. Додон сфотографировался с путиным, и в Молдове проголосовали за социалистов, а не коммунистов. Янукович, угощающий в 2004 г. путина в Киеве леденцом из кармана, – это вообще хрестоматия.

    Теперь, когда Пекин показал, что он намерен зайти надолго и всерьёз в РФ, то для россиян таким волшебным свойством будет обладать Си Цзиньпин. Причём с подачи самого путина, которому обещал победу на выборах. Если перед выборами Си Цзиньпин сфотографируется с Зюгановым, Медведевым, Патрушевым или Навальным, то можно не сомневаться, кого в РФ выберут президентом. Фото с Си будет просто необходимо россиянам, если путин в начале 2024 г. умрёт, вопреки прогнозу профессора Соловья и его источников, обещавшим в конце февраля: путин ляжет в середине марта на серьёзную операцию и после неё будет какое-то время не дееспособен. Источники упорно продолжают обманывать профессора.
    Так как “хорошие русские” слушают Шейтельман, а в марте 2024 г. украинские танки вряд ли будут стоять у стен кремля, то они тоже подумывают о развороте на восток вслед за путиным. “Хорошим русским” не принципиально с кем “обустраивать россию”, с Китаем или с Западом. Как не обустраивают, всё равно получается КПСС.

    После решения МУС переговоры с путиным возможны только о “зелёном коридоре” для самолёта с ним из Москвы в Гаагу. Но не только “хорошим русским” очевидно, что не всё однозначно с наступлением ВСУ, о чём в разных аспектах уже сказали три человека.
    Президент Чехии Пётр Павел сказал 19 марта газете “Речь Посполита”: “Если Украина решит начать большое контрнаступление, и оно потерпит неудачу, получить средства на следующее будет крайне сложно”. В этот же день посол Польши во Франции Ян Эмерик Росцишевский сказал телеканалу LCI: “Итак, или Украина защитит себя, или, если нет, то мы будем вынуждены вступить в этот конфликт, потому что наши главные ценности, которые были основой нашей цивилизации, нашей культуры будут в опасности. Поэтому у нас не останется другого выбора, кроме как вступить в конфликт”. Сказано всё это было за день до визита Си и адресовано ему тоже.

    Из Кремля сразу раздался вой – Польша хочет напасть на РФ, а путин 21 марта грустно произнёс, стоя возле Си Цзиньпина, – НАТО хочет воевать до последнего украинца. Он явно забыл, что по данным разведки украинцы уже закончились, так как Шойгу докладывал: на фронте в радиоперехватах слышна только английская, польская и изредка итальянская речь. Черту подвёл 22 марта Джон Кирби, сообщив, Московия может начать новое наступление в ближайшее время на нескольких направлениях.

    В Пекине, следуя правилу всех империй “Помогай слабому против сильного”, из всего этого могли сделать только один вывод: пока украинские, польские и эстонские танки не въехали в РФ давать оружие ей нецелесообразно. Иначе московиты забуреют, перестанут замечать Китай и опять начнут говорить о двухполярном мире, где есть только они и США. В Пекине также поняли, что всё это надолго, и именно надолго их устраивает.
    Китай не готов к резкому обострению ситуации. РФ так глубоко заглотила его крючок, что не соскочит, а её обустройство лишь часть его большого плана обустройства всего мира, для чего ему самому надо много оружия и нового. РФ пока поживёт и так, послушней будет, тем более, что у неё вторая в мире армия.

    Планы Китая несложно понять, если обратить внимание на две вещи. Первая, на карте исторических земель Китая, недавно вновь там опубликованной, в их числе не только Сибирь и Дальний Восток, но также Сахалин, Курилы, север Вьетнама и Филиппин. При этом Китай строит военно-морскую базу в Камбодже, давит на Лаос и Мьянму партизанскими отрядами, ведёт гибридную войну на Шри Ланке и содержит военно-морскую базу в Джибути в Африке у входа в Красное море. Его аппетиты больше, чем нарисовано на карте.

    Не удивительно, что Филиппины в 2021 г. решили: им срочно нужны военные корабли и заказали их в Корее. Сейчас подписали договор об обороне с США и выделяют им четыре военно-морские базы. Премьер Японии Фумио Кисида приехал 21 марта в Киев именно из-за визита Си Цзиньпина в Москву – вынуть Курилы из КНР будет сложнее, чем из РФ. Так что, визит Си в Москву имел действительно всемирно-историческое значение.

    В Пекине давно и логично ожидали такой реакции, поэтому ещё с марта 2022 г. постоянно говорят о недопустимости создания военных союзов. Этот пункт есть и в “мирном плане” для Украины. Китай выглядит как бандит-верзила, возмущённый, что другие объединяют усилия для отпора ему. Москва в ультиматумах 17 декабря 2021 г. тоже требовала, чтобы страны экс-варшавского договора и Балтии немедленно вышли из НАТО, и она будет с каждой из них по отдельности проводить “воспитательную беседу” танками и ракетами. Это тот второй момент в риторике Пекина, который раскрывает его политику.
    Пекин понимает, нравится или не нравится, но обломать рога китайскому империализму готовы многие. Причём с применением ядерного оружия из-за наличия его у КНР и слуха о многочисленности империалистов, который Пекин сам создал. Рельеф и география КНР тоже благоприятны для его применения.

    Поэтому он и запретил Москве махать ядерной дубиной.

    Изучая опыт девяти лет российско-украинской войны, в Пекине пришли к выводу, что и в его случае сначала будут экономические санкции. Китай для них более уязвим, чем РФ, так как его экономика не только больше ориентирована на экспорт, но ещё и сильно зависит от импорта сырья. Особенно нефти. Если ввоз нефти прекратится, то следующий съезд КПК пройдёт в глубоком подполье.

    Поэтому ЦК КПК два года пытается переориентировать производство на внутренний рынок, а не на экспорт, но получается так себе. Попытку заменить австралийских уголь российским Москва в 2022 г. провалила настолько, что Пекин снял все запреты на ввоз угля из Австралии. Поэтому Си Цзиньпин подписал так мало экономических соглашений, когда был в Москве. Не верят китайцы, что московиты их выполнят и тем более в срок.
    За нефтью в декабре 2022 г. к Саудитам пришлось ехать лично Си Цзиньпину и просить увеличить поставки. Саудиты ответили: хотим, чтобы иранские дроны не бомбили наши нефтехранилища от имени йеменских хуситов. Попробую, сказал Си и вызвал на 14 февраля в Пекин президента Ирана, где сообщил ему: проси, что хочешь, в разумных пределах, но прекрати кошмарить Саудитов, мне нужна их нефть, много, и твоя тоже, кстати. Мы даже у Малайзии на 37% увеличили закупку. А что московиты, спросил перс. Они в качестве жеста доброй воли снизили добычу на 25% и возят медленно, ответил Си. Надо расширить транзит её в Китай по Каспию через Иран, поможешь? Можно, ответил тот и назвал сумму китайских инвестиций в Иран. После этого Саудиты и Иран заявили 10 марта, что восстановят через два месяца дипотношения, если ничего не помешает и Китай выплатит сколько обещал.
    Китайские коммунисты, готовясь к санкциям и войне, логично делают запасы нефти, угля и других ресурсов. Проблема в том, что подводные лодки, корабли, самолёт и ракеты с баз в Корее, Тайване и на Филиппинах могут затруднить или перекрыть подвоз нефти и других ресурсов в Китай. Заодно и вывоз его продукции. Останется лишь один условно надёжный источник – РФ. Условно, так как там надо построить много инфраструктуры и те города миллионники, о которых в августе 2021 г. говорил Шойгу, как приложение к экономике Китая. Если доверить это самой РФ, то будет как со строительством коммунизма.

    Поэтому братское участие в строительстве китайцев и северных корейцев неизбежно.

    Но Пу на встрече с Си пока согласия на такие объёмы китайской помощи не дал. Не дал, несмотря на то, что Си обещал оставить его президентом. Пока Китай не обустроит восток РФ для него рискованно входить в резкую конфронтацию с Тайванем, США и другими. Но ВСУ, если наступление или серия наступлений летом пройдут успешно, сделают Пу более сговорчивым. Поэтому помогать сейчас оружием РФ не в интересах Пекина.

    Если это не поможет, то Си может обратиться к совсем “плохим русским”, но не таким публичным как Гиркин, с просьбой запустить транзит. “Хорошие русские” тоже подойдут. Они даже удобней, так как усыпят бдительность США и Европы. Си Цзиньпин гарантирует фото рядом с собой лидеру той группировки, которая запустит транзит власти и примет его условия. Торг, разумеется, уместен, но не приветствуется. Украина правильно не назначает посла в Китае, чтобы не отзывать вскоре, как из Ирана.

  • США не мають повторювати із Сі помилки, які вони зробили з Путіним

    США не мають повторювати із Сі помилки, які вони зробили з Путіним

    Імператор Сі Цзіньпін здійснив королівський візит до Пу Тіна, губернатора провінції Роксія на півночі Китаю.

    Це саме такий мало вигляд, бо це те, що відбувається. Сі сяяв, а Путін був схожий на слугу, яким він і є. Це було найбільше приниження, яке колись бачила Росія.

    Це не союз, це бос і лакей. Сі не говорить про боротьбу з НАТО чи США. Спершу він візьме Росію. Путін намагається купити додаткові години при владі, продавши Росію Китаю.

    Божевільна війна Путіна з Україною посилює російську демографічну кризу, спустошуючи країну. У Китаю справи йдуть погано, йому потрібні простір, ресурси та перемоги. Націоналістичні прибічники Путіна бачать, що відбувається.

    Китай випустив карти, на яких перераховано ділянки прикордонної території Росії з китайськими назвами та конфігураціями. Путін відмовився б від цього, щоб тимчасово взяти Бахмут? Чому ні? Йому взагалі начхати на Росію та росіян.

    Це буде вибір, із яким Росія зіткнеться, коли зазнає поразки і її виженуть з України. Поповзти назад у Європу з поступками, відповідальністю та репараціями або стати провінцією-заправкою китайської диктатури.

    США не мають повторювати із Сі помилки, які вони зробили з Путіним. Сі та його банда егоїстичні, і їм начхати на Путіна чи на цю ймовірну дружбу. Вони поважають силу і наступатимуть, якщо зіштовхнуться зі слабкістю в Україні та в інших місцях.

  • “Стратегічний союз” РФ і Китаю, якого немає

    “Стратегічний союз” РФ і Китаю, якого немає

    Мої враження по візиту Сі Цзіньпіна в Москву. На мою думку, ця поїздка мала дві цілі (з точки зору китайців).

    1. Закріпити своє домінуюче становище над РФ. Продовжити процес поступового посилення своїх позицій в російській економіці і збільшення критичної залежності РФ від КНР в довгостроковій перспективі.

    Це завдання Сі виконав. Принаймні, про це говорять підписані угоди, згідно з якими Росія погодилася з входженням Китаю в проекти розвитку Арктики, погодилася переорієнтувати левову частку свого експорту газу в КНР до 2030 року, і зобов’язалася збільшувати частку юаня у двосторонній торгівлі.

    2. Зміцнити свій образ “конструктивної миротворчої держави” на противагу “войовничим і неконструктивним” США.

    Це те, що Пекін почав робити 24 лютого, коли опублікував свою декларацію по Україні. Займаючи дуже загальну позицію типу моральної переваги над державами, вони намагаються говорити від імені країн глобального півдня, представляючи себе як країну, яка хоче миру, гармонії, стабільності і передбачуваності.

    Це яскраво описувалося як в статті Сі в “Російській газеті”, так і в редакційній статті китайської Global Times, так і в заявах лідера КНР в ході візиту.

    У цих двох завданнях Росія займає місце інструменту і лише одного з компонентів зовнішньої політики КНР, орієнтованої на глобальне суперництво з США. Це все, що треба знати про “стратегічний союз” РФ і Китаю, якого немає.

    За великим рахунком, КНР використали цей візит для своєї ідеологічної мети. Росія використала цей візит для своєї пропагандистської мети, попутно зробивши серйозні поступки КНР в декількох важливих секторах економіки і логістики.

This site is registered on wpml.org as a development site. Switch to a production site key to remove this banner.