Category: Погляди

  • Москві потрібно готуватися до вибухів і відключення світла

    Москві потрібно готуватися до вибухів і відключення світла

    У РФ незабаром відбуватимуться потужні вибухи та пожежі, але не варто поспішати відносити всіх їх на рахунок українських безпілотників, навіть якщо про це будуть офіційні заяви Кремля. Причиною більшої частини з них буде сам Кремль і боротьба двох угруповань у ньому. При тому, що деякі офіційні та напівофіційні особи у Києві натякатимуть – це робота ЗСУ. Не слід також записувати до їх числа звичайні техногенні події, розбирання суб’єктів господарювання, пожежі як спосіб приховати розкрадання тощо.

    Далі текст мовою оригіналу

    Узнать их можно будет по масштабам и информационному шлейфу об иностранном следе, не обязательно украинском. Примером могут служить взрывы обоих “Северных потоков”, в которых в РФ обвиняли спецслужбы Украины, Польши, США, Норвегии, Великобритании и ещё кого-то, но только не свои собственные. Была даже версия, что это сделал “Газпром”.

    Целью таких спецопераций со взрывами будет срыв тех переговоров, которые Кремль по разным каналам ведёт сейчас с США, Украиной, Турцией, ООН и странами ЕС. Как далеко продвинулись эти переговоры по некоторым из направлений показывает появление в официальных СМИ Беларуси сообщения о том, что режим лукашенко обратился к генсеку ООН с заявлением о своей готовности пропустить украинское зерно в порты Литвы для его последующей транспортировки в Африку. За это он просит генсека ООН уговорить страны ЕС снять санкции с белорусских удобрений. Лукашенко знает об идущих переговорах, в том числе и в Абу-Даби между РФ и Украиной, и хочет вскочить на подножку проходящего мимо него поезда.

    Причиной спецопераций со взрывами является борьба в Кремле между теми, кто хочет “откатить” ситуацию к состоянию до 24 февраля, насколько это возможно, и ввести войну в “замороженное” состояние, и сторонниками стратегии “Большого броска на запад”. В рамках этой стратегии предполагается масштабное наступление на фронте, новое вторжение войск РФ из Беларуси в Украину, вторжение в одну или во все страны Балтии, демонстративное применение тактического ядерного оружия и официальное включение Беларуси в состав РФ. Сторонники этой стратегии полагают, что смогут её успешно реализовать и лишь после этого следует садиться за стол переговоров с ЕС и США и диктовать им свои условия, указывая на “реалии на земле”, как теперь любят выражаться в Кремле.

    Но у сторонников “Большого броска на запад” есть большая проблема – на данный момент они не являются доминирующей группой в Кремле. Это, если опустить технические и другие сложности, связанные с реализацией такой стратегии. Поэтому сейчас задача № 1 для них – стать такой.

    Решение её предполагает не столько дворцовый переворот, почему Дугин и камлает о “царях дождя”, а Гиркин заговорил, что хочет в политику, как создание такой атмосферы в РФ, когда большинство её населения будет искренне, а не из-под палки кричать, что оно хочет настоящей войны с НАТО и готово в ней лично участвовать, а не сбегать от неё в Грузию или в Монголию. “Большой бросок на запад” должен стать личным делом каждого россиянина и в такой атмосфере никто в Кремле не сможет открыто против него возражать.
    Создать такую атмосферу можно, устраивая взрывы в РФ не на военных объектах, как это сделали со списанными вертолётами в Псковской области, такое россиян уже не впечатляет, а на гражданских объектах. Причём не где-то в Белгородской или Брянской области, этим тоже никого не впечатлишь в условиях войны, а в Москве и в Свято-Петрограде. “След” от таких взрывов тоже должен быть уже не украинский, а что ни наесть самый настоящий натовский. Очень заманчиво сделать такой взрыв или кибератаку, которая оставит пол-Москвы на сутки без света. Кибератака явно предпочтительней, но надо слишком со многими договариваться, что разрушает всю конспирацию. Поэтому удобнее большой взрыв и умело подготовленные факты причастности к нему Запада, разведсообщество которого сразу станет всё опровергать, разоблачать халтуру и слать ноты протеста.

    Сложности с выбором такого объекта для спецоперации, с технической организацией её и созданием натовского следа – это те объективные трудности, которые пока никак не удаётся преодолеть наследникам “чекистов”. Но, как говорил Ленин, нет таких трудностей, которые не могли бы преодолеть большевики. По всей видимости, они их таки преодолеют, и сорвут для начала все идущие переговоры. Однако, одного взрыва мало, и для создания нужной им атмосферы потребуется серия взрывов, как для объявления “красного террора” потребовалось несколько покушений на лидеров большевиков, а не только на одного Ленина. Помешать им нельзя, поэтому ждём большого взрыва в Москве или чего-то такого. Время для него пришло.

    Один израильский военный журналист на днях в шутку посоветовал “чекистам” взорвать мавзолей с Лениным. Возможно, с него и следует начать, так сказать, для пробы пера. Как бы не сложилась дальше история спецоперации, но есть удобный случай навсегда избавиться от одного “проклятого” русского вопроса – вынести и закопать тело Ленина или пусть лежит и дальше.

  • Є одна серйозна проблема, яка обов’язково “вилізе” згодом

    Є одна серйозна проблема, яка обов’язково “вилізе” згодом

    У контексті “хороших рускіх” і “війни путіна”.

    На заході люблять називати агресію проти України “війною путіна”. Мовялв, це сам вождь держави-агресора несе за неї відповідальність. Зрозуміло, що більішсть українців таку концепцію відкидає. Але окрім колективної відповідальності росіян, про яку треба говорити, залишається ще одна проблема, про яку майже ніхто не говорить. Мова про імперську ідеологію росії, яка, власне, і стала головною причиною війни.

    Я дивився багато західних аналітиків та росіян, які говорять про “війну путіна”. У їх інтерпретації виходить так, що путін “раптово втратив розум”, і вирішив воювати. Але усі ми розуміємо, що і путін, і війна, і звірства російських військ, і мобілізація… Все це має одну причину: імперська ідеологія, яка глибоко сидить у російському суспільстві.

    Саме тому у свідомості того ж путіна “велич” – це суто завоювання нових територій, підкорення та розширення. Саме тому основна маса росіян сприймає позитивно це “розширення” і необхідність за нього воювати.

    Цією імперськістю у росії проникнене усе: мистецтво, література, кіно. Усе кричить: завоювання – сенс життя! Розширення росії – набільше благо! Вони так з дитинства вивчають, що росія має право все захоплювати, що більішсть сусідніх до росії народи – “неповноцінні”, мають бути підкорені, що України “не існує” і т.д.

    Саме тому ідея вторгненя у сусідню суверенну державу не видається більшості росіян витвором хворобливої уяви, саме тому мобілізація заради цієї мети викликає не загальне відторгнення, а поодиноку втечу. Саме тому геноцид українців сприймається як норма.
    Той, хто зараз очолює росію, у свій час помре, помруть і злочинці, які допомагали йому в організації агресії. Такою є смертна природа людини. А от імперська ідеологія сама не помре, а буде знаходити нових апологетів, і колись знову спровокує війну, смерті та геноцид. От про що треба казати.

    Ну не вигадав путін нічого нового. Він просто актуалізував імперську ідеологію, яку можна називати по-різному. Наприклад, рашизм, як неоднразово казав у своїх виступах український президент Зеленський (і що уже згадується у тій же Вікіпедії), русизм, як її називав Дж. Дудаєв, але головне те, що вона існує, і що вона – реальна.

    І найстрашніше, що вона навіть не потребує серйозної системи викладу, класиків або “катехизису”. Це дуже проста, а тому дуже дієва ідеологія, яка виходить з того, що росія має все захоплювати, розширення росії – головний сенс її існування і життя її людей, це розширення вартує геноциду інших народів і вбивства представників власного.

    Якщо про це не говорити, ця ідеологія нікуди не зникне і після завршенння війни, коли, на деякий час, знову на поверхню російської політики можуть “виплити” ліберали, які, у масі, теж не позбавлені впливу імперської ідеології.

    Це не “війна путіна”, це війна заражених імперством росіян, до числа яких належить і сам путін. Не він був першим, не він, мабуть, і останнім російським імперцем.

  • Нам показали абсолютно божевільного Путіна

    Нам показали абсолютно божевільного Путіна

    Пройшов ще один, двісті вісімдесят сьомий день війни. На фронті начебто ніяких серйозних змін немає. Тільки довкола Кремінної відбувається щось незрозуміле. Сьогоднішня карта ISW показує, що всупереч наступу ЗСУ, що очікував на цьому напрямку, навпаки – росіяни перейшли в наступ і відкинули українців і від траси Р-66, що з’єднує Кремінну зі Сватово, і від самої Кремінної. Причому так пристойно відкинули.

    Але карти інших спостерігачів цього наступу не показують. Я заліз у телеграм-канали російських воєнкорів – там теж про це жодного звуку. І навіть навпаки, кажуть, що ЗСУ продовжує поступ уперед. Тому я не можу сказати нічого певного. Сподіваюся, що завтра буде більше ясності у цьому питанні.

    Путін зустрівся зі своєю ручною Радою з прав людини. Опустимо виступ його голови Фадєєва. Ця дресирована мавпа Путіна вже багато років тільки й робить, що лиже йому зад. Набагато цікавіший виступ самого Путіна.

    З цього виступу ми дізналися, що, по-перше, війна Росії з Україною йде вже давно, з початку 2014 року. І почала її не Росія, а Україна. По-друге, ми дізналися, що це все-таки війна, а ніяка не “спецоперація”. І по-третє, Путін вважає, що ця війна йтиме довго.

    Крім цього, він, змовницьки підморгуючи, повідомив публіці, що Азовське море стало внутрішнім морем Росії, і дав зрозуміти, що, на його думку, нові території, які захопила Росія за ці дев’ять місяців, роблять недоречним питання про доцільність його затії зі “спецоперацією”.

    І ще він повідомив, що ризик ядерної війни зріс за останній час, і знову довго і двозначно говорив про умови, за яких Росія може першою застосувати ядерну зброю.

    Коротше, Путін виступив у своєму фірмовому стилі: укотре закреслив всі попередні свої слова і видав нові тези, яких тепер триматиметься офіційна російська пропаганда до тих пір, поки Путіну не прийде в голову дезавуювати і їх, видавши наступні.

    Путін вже не хоче бути ні послідовним, ні логічним, ні переконливим. Він просто говорить те, що потрібно саме зараз для обґрунтування того, що він робить в даний момент. Потім, коли це стане непотрібним, він легко змінить свою позицію і буде з тим же виразом обличчя говорити діаметрально протилежне, якщо в той момент це буде вигідніше.

    І щоразу це робиться з таким виглядом, що він саме цієї точки зору завжди і дотримувався. І що немає потреби коментувати зміну позиції, оскільки ніякої зміни зовсім немає. І він чесний і здоровий хлопець, який дотримується простих і чітких принципів.

    Він довгий час стверджував, що Росія не сторона конфлікту на Донбасі і що це внутрішня справа України. Саме тому він наполягав на тому, щоб Мінські домовленості Київ підписав із самопроголошеними “ЛНР-ДНР”, а не з Росією. Всі ці “іхтамнети” та інші “покупки у військторзі” були риторикою в руслі саме цього підходу.

    І тут, раптом, просто повний розворот на 180 градусів: виявляється, рішення Києва силовим чином вирішити проблему сепаратизму на Донбасі (навіть якщо допустити, що воно було спочатку, а рейд Гіркіна – потім) – це і було оголошенням війни Росії. Що таке?

    І найсмішніше (або обурливе – як кому зручніше), що, за задумом Путіна, слухачі повинні схвально кивати і при цьому примовляти: “так і є, вірно, так воно все і було… ось тоді-то укропи на нас і напали. Ось жеж сволочі! Агресори! Бий їх!” І слухачі, прекрасно знаючи, чого чекає від них начальство, саме так і зробили: схвально закивали і почали схвально гудіти.

    Але оскільки я не сиджу разом з його слухачами і мені немає потреби йому піддакувати, я все-таки запитаю (зрозуміло – повітря): а коли ти вводив війська в Чечню в 1999 році, ти кому війну оголошував? Туреччині? Саудівській Аравії? НАТО? Кому? Там, серед чеченських бойовиків, була деяка кількість підданих саудівського і йорданського королів. А на багатьох з них були натовські черевики і куртки. І вони користувалися виробленими на Заході радіостанціями. Отже, ти воював з Саудівською Аравією, Йорданією і НАТО?

    Ну а як інакше? З чого Україна повинна була зробити висновок про те, що своїм рішенням про введення військ на Донбас (який ти багато разів і тоді і потім визнавав суверенною територією України!) вона виявляється, оголошує війну Росії! І раз так, то чому ти про це стільки років мовчав? Чому не повідомив, що вважаєш Росію з 2014 року такою, що перебуває у стані війни з Україною?

    Або ось твоя теза про те, що в 2014 році в Україні стався державний переворот і починаючи з цього моменту влада в Україні нелегітимна. Але дозвольте! Я ще не вижив з розуму і я прекрасно пам’ятаю, що Росія у 2014 році визнала Порошенка президентом України.

    Я навіть можу сказати коли це сталося: 12 червня 2014 року. У цей день на сайті Кремля з’явилася інформація про те, що між Путіним і Порошенком відбулася телефонна розмова. І в цьому повідомленні Порошенко названий президентом України. І трохи пізніше виступив Лавров і сказав, що так, ми офіційно визнаємо Порошенка президентом.

    А 30 квітня 2019 року Росія офіційно визнала вибори Зеленського президентом України і Пєсков заявив, що “Росія поважає вибір українського народу”. Більше того, вже після початку “спецоперації”, 25 лютого 2022 року, на офіційній прес-конференції, Пєсков на пряме запитання відповів: “Так, ми визнаємо Зеленського президентом України”.

    Але яке все це має значення? Вам кажуть – переворот і влада нелегітимна, отже, так тому і бути. А всі питання на кшталт: “А з ким ви тоді всі ці вісім років підтримували дипломатичні відносини і кому вручали вірчі грамоти” – повисають у повітрі. Їх задати нікому і було б наївним чекати на них відповідь.

    Всі путінські голови твердять, що весь світ йде не в ногу, а тільки одна Росія крокує правильно. Ок. Припустимо. Але проблема в тому, що Росія може і йде правильно, але проти всіх мислимих законів логіки і причинно-наслідкових зв’язків. Що з цим робити?

    Ось уявіть: ви розмовляєте з людиною, яка говорить: це чорний колір. І ви бачите: дійсно – чорний. Але потім ця людина каже: це білий. Ви дивитеся: ні, як і раніше чорний. Ви йому говорите: нічого не змінилося – цей колір як був, так і залишився чорним. А він вам відповідь: це білий.

    На цьому, здавалося б, можна було і закінчити. Ну, поміняла свою позицію людина. Тепер це у нього білий. Що поробиш? Але тут він вас добиває і ставить в глухий кут! Він повідомляє, що він завжди говорив, що це білий. Німа сцена! Що з цим робити? Не помітити? Неможливо. Сказати йому про це? Безглуздо. Отримаєш у відповідь лише відро помиїв і звинувачення у змові проти нього…

    Ось що я вам скажу: так поводиться божевільний. У самому прямому, медичному сенсі цього слова. Сьогодні по телевізору нам показали абсолютно божевільного Путіна. Главу держави, що володіє найбільшим арсеналом ядерної зброї у світі. І що з цим робити – розуму не докладу.

    Ну, дійсно: стандартна рекомендація психіатрів в такій ситуації (не сперечатися з хворим і в усьому з ним погоджуватися) – в даних умовах призведе до катастрофи. Втім, все його оточення рівно так себе і веде. Строго дотримуючись підручника з психіатрії. І саме до катастрофи це і призвело. І що нам тепер зробити?

    Робити вигляд, що ми маємо справу з підступним агресором, як це роблять зараз західні політики? Нерозумно. Він вже відірвався від реального світу і з ним неможливий діалог з позиції сили. Він звільнився від необхідності визнавати очевидні істини. Його світ пластичний і він в ньому ліпить сутності, яких немає в реальності. У цьому світі він найголовніший, в ньому він найсильніший, в ньому у нього все йде за планом, і в ньому він завжди і в усьому абсолютно правий.

    Ви колись пробували розмовляти з людиною, яка страждає, припустимо, манією переслідування? Якщо так, то ви повинні знати, що його абсолютно неможливо переконати в тому, що його ніхто не переслідує. Єдино, на що ви можете нарватися, якщо будете наполягати на своїй правоті – так це на агресію з його боку.

    А тепер уявіть, що перед вами персонаж, який одночасно страждає і манією переслідування і манією величі. Що таке? Має сенс з ним полемізувати? Тим більше – з позиції сили? Які шанси на те, що ви отримаєте у відповідь агресію? Я вам скажу: 100%. Ну так ми її і отримали.

    Я не знаю, що там в голові у Байдена з Шольцем, але сьогоднішній Путін мене остаточно переконав в тому, що вже якщо справа дійшла до збройного протистояння з ним, то цю війну потрібно вигравати і вигравати швидко і радикально. У всіх інших варіантах ризик ядерного апокаліпсиса стає позамежним. Ми не можемо так ризикувати.

    Тим більше, що справа наша правильна. Тому ворог буде розбитий, а перемога, безумовно, буде за нами.

  • Як російські ліберали допомагають імперії минулого вбивати українців

    Як російські ліберали допомагають імперії минулого вбивати українців

    Російські ліберали кажуть, що закриття Дождя – це трагедія.

    Зрозуміло, що це особиста трагедія людей, які втратили фінансування. Вони не можуть повернутися до Росії, бо там їх посадять. А в Європі їм треба тепер шукати інше джерело фінансування, інший будинок. Це дуже неприємно і дискомфортно. І з людської точки зору для цих людей це особиста трагедія. Без питань.

    Але їхня позиція в тому, що це трагедія для антипутінського фронту і для боротьби з Росією. А ось це вже смішно. Тому що немає причин думати, що “Дождь” або інші російські ліберали хоч якось допомагають стримувати Путіна. Або хоч якось допомагають зупинити війну. Так, вони про це завжди говорять. Але питання – як?

    Невже російські ліберальні медіа можуть вплинути на ситуацію в самій Росії? Можуть організувати протести? Можуть хоча б організувати саботаж війни або мобілізації? Ні. І навіть не дуже намагаються. А якби намагалися, то все одно б не змогли. Тим більше, вони самі щиро вірять, що Путін великий і він завжди перемагає. А якщо вони не можуть завадити Путіну, якщо не можуть нічим допомогти у протидії російській агресії – то навіщо вони взагалі потрібні? Навіщо вони потрібні в протистоянні з Росією? Чим вони можуть допомогти Україні в боротьбі з Путіним, в боротьбі з Росією? Адже вони за цю Росію щиро вболівають.

    Показувати обличчя іншої Росії? Ну, по-перше, як ми бачимо, обличчя це не таке й інше. Обличчя це все одно продовжує асоціювати себе з “великою країною”, з “Батьківщиною” і “нашими ваньками”, які страждають. Ось так і бачу, як сидить Ремарк і пише статті про страждання простого німецького солдата під Сталінградом і що дуже треба організувати повітряний гуманітарний міст, щоб вони там, в Сталінграді, краще харчувалися і не мерзли. Російські ліберали продовжують асоціювати себе з Росією, намагаючись довести, що це вони і Пушкін є Росія, а не Путін і Кадиров, і варто тільки прибрати Путіна, і всі знову стануть добрими мімімішними росіянами. Але це не так.

    Російські ліберали, виходячи зі своїх шкурних фінансових інтересів, маніпулюють темою, що прибираючи їх з ефіру, Захід грає на руку Путіну. Але це не так. Так, вони в Росії були б ворогами Путіна. Хоча, швидше за все, просто крихтами в його ліжку, які не видно, але трохи заважають. Але ця “Інша Росія” абсолютно не заважає Путіну всередині Росії зараз. І їх діяльність на Заході абсолютно не доставляє йому дискомфорту. Чим, скажіть, вони йому заважають?

    І тут виникає інша проблема. Тому що говорячи про обличчя іншої Росії, вони вічно намагалися вказати на несправедливість санкцій, на шкідливість русофобії. Переводячи при цьому відповідальність на війну з Росії і російського населення на колективний Захід. Чи допомагають тут ліберальні російські ЗМІ боротися з Росією і Путіним, з військовою агресією? Ні. Навіть навпаки. Вони заважають. Вони намагаються посіяти сумніви серед союзників. Їхні зусилля можуть послабити підтримку України, зменшити санкційний тиск і обмежити постачання зброї в Україну.

    Таким чином, у війні з Росією російські ліберальні медіа швидше допомагають Путіну, ніж допомагають у боротьбі з Путіним. Як ми бачимо, вони нічим не можуть допомогти в боротьбі з Путіним. І при цьому можуть допомогти йому, просуваючи свою повістку. І так, при цьому ідеологічно вони є його опонентами. Щоправда, залишаючись такими ж російськими шовіністами. Малюють Крим як частину Росії і вимагають, щоб в Латвії з ними говорили російською мовою.

    Таким чином, російські ліберали плутають свій інтерес з інтересом боротьби з Путіним. А це не одне й те саме. Мріючи про прекрасну Росію майбутнього, якої, швидше за все, ніколи і не буде, вони допомагають жахливій Росії сьогодення, імперії минулого, вбивати українців.

    Війна не залишає можливості для півтонів. Немає тепер ніякого сірого. Є тільки чорне і біле. І будь-які компроміси з темною стороною автоматично ставить вас на цю саму темну сторону.

  • Історичний успіх: удар безпілотниками по стратегічним ракетоносцям РФ врятував Україну від ракетного залпу трьох літаків

    Історичний успіх: удар безпілотниками по стратегічним ракетоносцям РФ врятував Україну від ракетного залпу трьох літаків

    З повідомлень у соцмережах та медіа можна зробити висновки щодо ударів по аівіабазам стратегічних ракетоносців ЗС РФ на авіабазах “Енгельс-1” та “Дягілево”, і наскільки ефективною та продуманою була операція Збройних сил України.

    1. Значення: Вперше у війні однією атакою безпілотників частково зірвана стратегічна операція ЗС РФ;

    Вперше в історії літаки стратегічної авіації ядерної держави уражені прямо на базі;

    Вперше після Другої світової війни бойові літальні апарати непоміченими проникли у центральну Росію та завдали точний удар по російській армії.

    2. Результати: Судячи з фотографії ракетоносця Ту-22М3 в “Дягілево”, саме цей літак мав виконувати удар по Україні – на фото чітко видно підвішену крилату ракету Х-22. Очевидно, не одна така ракета мала запускатись з цього літака, але ЗСУ вдарили на випередження. Міноборони РФ підтвердило ураження ще двох ракетоносців, очевидно, типу Ту-95МС на аівабазі “Енгельс-1”. Даних про ушкодження та втрати нема, але усі ці літаки не змогли взяти участь у ракетній атаці на Україну, таким чином, у критичний момент залп росіян було зменшено як мінімум на 6-12 крилатих ракет. Через програмування політного завдання швидко перевішати ракети з одного літака на інший неможливо. Тобто удар безпілотників став успішним- менша кількість ракет у залпі суттєво підвищила ефективність роботи нашої ППО. В розвиток цього удару невідомий безпілотник вранці 6 грудня завдав удар по складу пального на авіабазі “Курск”, російська ППО знову не спрацювала, і пожежу не можуть загасити багато годин.

    3. Втрати ЗС РФ: Ту-22М3 зазнав серйозного ушкодження, став непридатним для вильотів та потребує капітального ремонту і заміни хвостової частини. Знищена машина – це аеродромний пусковий агрегат АПА-80, мобільна станція живлення.

    У результаті удару у “Дягілево” Міноборони РФ було змушено визнати втрати авіаційного персоналу, який готував ракетоносець до вильоту – визнано як мінімум 3 загиблих та 4 поранених, їх імена та прізвища оприлюднені та підтверджуються повідомленнями у соцмережах.

    4. Технологічний успіх: База “Дягілево” знаходиться у 500 км від України, база “Енгельс-1” – приблизно в 700 км. Це не перший випадок атаки безпілотниками: 7 жовтня невідомий безпілотник атакував стратегічні ракетоносці Ту-22М3 на авіабазі “Шайковка” у 200 км від кордонів з Україною. Була інформація про пошкодження двох Ту-22М3, але космічні знімки це не підтвердили. Проте росіяни перемістили свої Ту-22М3 подалі від кордонів з Україною – в “Дягілево”. За повідомленням росян, для удару застосовані переобладнані реактивні безпілотні розвідники Ту-141 або Ту-143 виробництва СРСР, які розроблені у 70-х роках та випускались до 1989-го. Свідчень цьому росіяни поки що не оприлюднили. Очевидно, що невідомі безпілотники стали саморобною зброєю, виготовленою в Україні, що є серйзоним технологічним успіхом.

    5. Провал російської ППО: Невідомі безпілотники не були помічені та перехоплені російською системою протиповітряної оборони. Судячи з ураження авіаційного персоналу біля літака, на базі “Дягілево” не було попредження про атаку, військові не змогли врятуватись. Це говорить про те, що переважна кількість російських зенітно-ракетних комплексів та радарів ППО зосереджені на фронті та несуть там значні втрати, тому у росіян не вистачає сил і вони не спроможні побудувати щильну оборону навіть своїх стратегічних об’єктів. Особливо вражає, що на базі стратегічної авіації РФ навіть не побудовано забору, а для захисту ракетоносця не побудовано ні ангарів ні капонірів, і літаки захищає барикада з шин як у нас на Майдані (це диво добре помітно на фотографії під крилом).

    6. Розвідка та застосування: Очевидно, що розвідка України та НАТО заздалегідь отримала інформацію про підготовку до атаки ракетоносців, про час та місце старту, точні координати розташування літаків, на які були підвішені крилаті ракети. ЗСУ вдарили зранку на випередження масованої ракетної атаки, яка відбулась увечері. Планування маршруту заходу на ціль та обрання часу в цій операції виявилось абсолютно вірним, і дозволило досягнути раптовості і виконати завдання. Цей позитивний досвід планувальників треба відзначити.

    7. Чи призначать у РФ когось винним? Очевидно, ні. Після того, як 18-річний пілот Матіас Руст непоміченим пролетів скрізь усю ППО СРСР у 1987-му році та приземлився на Червоній площі, було звільнено та засуджено близько 200 генералів та офіцерів ЗС СРСР. Подав у відставку міністр оборони Соколов, командувач військ ППО, командувач армії, корпусу, дивізї та бригади ППО. Але Росія – це не СРСР. Кланово-мафіозні стосунки тут набагато глибші, міністр оборони Шойгу – особистий друг господаря РФ Путіна, а командувач Повітряно-космічними силами, у склад яких включені війська ППО генерал Суровікін одночасно командує війною проти України, і користується підтримкою путінських мафіозних ватажків Кадирова та Пригожина. Тому ніяких покарань не буде, хоча цей удар безпілотника був не першим.

    8. Політичний та інформаційний вплив: Україна показала усьому світу, що незважаючи на перевагу Росії у кілька порядків у кількості людей та бойової техніки, ЗСУ здатні знаходити імпровізовані та неочікувані методи знищення російських окупантів. Удар по стратегічним ракетоносцям показує наскільки вразливі російські ядерні сили, і наскільки послабшала оборона РФ, яка змушена кинути усі сили для захоплення України. Це велика моральна перемога та урок для подальших дій.

  • “Русский мир” на цих територіях вже не проросте ніколи

    “Русский мир” на цих територіях вже не проросте ніколи

    Північ Донеччини, південь Харківщини. Температура мінус 8. В’їжджаємо в село – не димить жодна труба. Оглядаємося – жодного цілого будинку. На відео село Богородичне, біля Святогірська. До війни – суперпрестижне, супербагате. Вимерло!

    Далі дорога на Харківську область. Такі ж зруйновані села, але, в окремих будинках, ще жевріє (в прямому сенсі) життя. Ні електрики, ні Інтернету. Правда, місцеві хвалять владу – привозять і гуманітарку і навіть хліб додому безкоштовно. Загалом, люди не кинуті…

    Одна бабуся розповідає, нібито, бувальщина. У селі стояли “вузькоокі” (чи то якути, чи то буряти). Один тягне пральну машинку.

    – Синку, навіщо ти її тягнеш, у вас же там водопроводу немає?

    – Вона у мене як тумбочка стояти буде…

    Кажуть, багато хто навіть по-російськи не розуміли. Не знали, куди їх привезли. Коли наші наступали, росіяни втекли першими, а цих кинули. Вони плакали від страху.

    – Я не розумію, – каже мужик біля місцевого магазину. – Вони навіть за горілкою крім як на танку або БТР не приїжджали, техніки було – жах! І тут з’являються ЗСУ на пошарпаних пікапах і всю цю броньовану нечисть ніби водою змиває. Як це? – дивується він.

    Багато розповідей про місцевих колаборантів. В принципі, вони і до війни не приховували своїх поглядів, але на це ніхто не звертав уваги. А під час окупації наробили багато зла: здавали на тортури АТОшників, переконували людей, які не мають ніякої інформації (росіяни, коли дали світло, спеціально розстрілювали супутникові тарілки на будинках), що Росія перемогла і потрібно тільки підкоритися. Багато розповідей про молодих “дівчаток”, які гуляли з “росіянами”…

    Повертаємося. По дорозі – стада кинутих людьми корів, яких, якщо не переловлять на м’ясо “цигани”, взимку вб’ють мороз і голод… Війна прокотилася по цих місцях так, що, повертаючись, ми сперечаємося: чи буде це все відновлено? І чи потрібно це відновлювати? Чи повернуться люди на руїни свого життя, або почнуть нове в інших місцях? А що, тоді з цим краєм?…

    Звичайно, життя візьме своє. Може в інших формах. Єдине, що можна сказати точно – “русский мир” на цих територіях вже не проросте ніколи. Занадто багато болю він приніс цим людям похилого віку, землі, коровам, пораненим лісам…

  • Важливо не забувати, де ворог

    Важливо не забувати, де ворог

    На півночі Харківської області у прикордонні мовить російське радіо «Життя».

    Майже кожні п’ятнадцять хвилин попса замовкає і хрипкий голос починає переконувати слухачів «не допомагати українській армії». Ув’язує тяготи та поневіряння – із самим фактом збройного опору. Запевняє, що Україна втратила вбитими 170 тисяч солдатів та закликає українців «вирватися з лап Зеленського». Щоразу це нас дуже радує.

    Росія пішла з цього регіону так само швидко, як і зайшла. Про її присутність нагадують лише підірвані мости, обстріли, радіо, що веде мовлення з Білгорода, та кинуті під час відступу шкільні підручники. Навіть за російськими законами вони вже незаконні: друкувалися влітку, а тому друкарня не встигла перефарбувати український південь у кольори російського прапора.

    Далі текст мовою оригіналу

    С первого дня войны Россия надеялась, что сможет расколоть Украину. Она пыталась вбивать клин между востоком и западом. Между армией и политическим руководством. Путин призывал украинских генералов «брать власть в свои руки», а его пропагандисты – горевали над судьбой киевлян, «стонущих под пятой галичан». Москва так долго уверяла себя в искусственности украинского государства, что и теперь продолжает надеяться, что украинские внутренние заборы окажутся выше крепостной стены по периметру.

    Когда оказалось, что российскую армию никто не считает «освободительницей», она превратилась в «армию-вымогательницу». Ракетные удары по инфраструктуре – это попытка взять в заложники тыл, чтобы обменять его благополучие на переговоры. Попутно – это все та же попытка вбить клин между гражданским населением и армией. Москва мечтает о том, чтобы украинские обыватели воспринимали отсутствие света и воды как результат действий именно украинской армии. Мол, это вам «за крымский мост», «за Черноморский флот» и «за Херсон».

    Впрочем, глобальное российское непонимание природы украинского государства проявилось и тут. Ракетные удары призваны были сломить Украину, но рискуют лишь сплотить. Подмены не происходит – и ответственность за холод и темноту украинские граждане не спешат возлагать на успехи собственной армии. Вместо внутренних окопов появляется общий этический контур. А повсеместность ракетных ударов дарит единство судьбы прифронтовым регионам и тем, что находятся в глубоком тылу.

    Ракетный террор задумывался как инструмент разобщения, но превратился в свою противоположность. Я помню, как в начале войны во многих городах вошла в практику светомаскировка. Тогда смысл ее был не до конца понятен: на дворе не сороковые годы прошлого века, самолеты не скидывают бомбы на световые пятна, а ракеты летят по координатам и траекториям. Мы еще шутили, что единственный смысл подобного – это дисциплина. Светомаскировка и комендантский час как ежевечернее напоминание о войне.

    С того момента, как Россия начала бить по украинским ТЭЦ, бытовая светодисциплина – в самом своем широком смысле – обрела практический смысл. Рынок коммунальных услуг окончательно лишился рыночных законов. Привычку транжирить уже не получится оправдать готовностью оплачивать коммунальные счета. Киловатт стал стоить много дороже, чем прописано в платежке. Готовность экономить теперь превратилась в тест на солидарность. Готовность помогать соседям – тоже.

    Десятилетиями Украина по инерции воспринимала Вторую мировую в качестве «главной войны» собственной истории. Ее масштабы и повсеместность стирали грань между тылом и фронтом. Ее тотальность рождала многообразие «семейных историй» – которые при всех отличиях имели между собой что-то общее. А теперь Россия делает все, чтобы нынешняя война стала новой главной войной для Украины и украинцев.

    Каким бы аполитичным ты не был – сложно спрятаться в лакуну бытового комфорта, когда этой лакуны нет. Каким бы человеком мира ты себя не считал – трудно игнорировать тот факт, что тебя готовы убить за твое гражданство. Уже не требуется шести рукопожатий, чтобы познакомиться с семьей погибшего солдата. Волонтерство перестало быть исключением, превратившись вместо этого в правило.
    Сотни тысяч солдат в окопах. Миллионы их родных в тылу без света. В такой ситуации уже теряет значение язык твоих колыбельных и авторство книг в домашней библиотеке. Различия становятся второстепенными, а прошлое уходит на периферию, когда настает время субъектного настоящего. Россия сумела поставить перед Украиной самые важные вопросы – и теперь изумленно наблюдает за тем, как жители соседней страны дают на него солидарные ответы.

    Впрочем, ничего удивительного. Москва так долго убеждала себя в искусственности украинского государства, что не считала нужным его изучать. Даже опыт 2014 года не привел к появлению в России экспертизы по украинскому вопросу. Кремль так и не научился трезво и без идеологической мишуры оценивать нашу страну. Украина в России считалась чем-то изначально понятным и несложным, а потому родственники под Житомиром, прогулки по Крещатику или отдых в Одессе считались пропуском в эксперты и входным билетом на телеканалы. В результате лозунги заменили анализ, а шапкозакидательство – экспертизу.

    Вероятно, Москва может полагать, что время продолжает работать на нее. Что усталость украинского тыла станет накапливаться. Что нынешняя солидарность граждан подпитывается победами на фронте, а зимнее время может превратить войну в позиционную. Что рано или поздно противостояние врагу и его агентам может смениться вполне себе внутренней «охотой на ведьм». Вероятно, Россия полагает нынешнее агрегатное состояние Украины исключением – и надеется на то, что сосредоточенность уступит место раздражению, а воодушевление – апатии.

    Будет ошибкой дать ей убедиться в правильности такого прогноза. Да, зима рискует заморозить интенсивность продвижения армии. Да, морозы могут замедлить сроки восстановления инфраструктуры. «Этот дождь надолго», что бы нам ни говорили торговцы чудесами. Нас ждет самая сложная зима в нашей истории – но она же обещает стать самой главной зимой в нашей истории. Важно просто не забывать, где враг.

    Как бы этого ни добивались дикторы радио «Жизнь».

  • Путін ризикує

    Путін ризикує

    Активне використання двійників замість живого Путіна, звичайно, полегшує життя хворому і заляканому силовиками президенту Росії, але може викликати у його оточення, втомленого від підозрілості, дурниці та політичних провалів справжнього, живого Путіна, сильну спокуса позбутися його, замінивши вдалою копією. Адже населення Росії вже звикло, що вже кілька років бравий Путін виходиться у бункері і виповзає з нього у крайніх випадках.

    Імітація зустрічей із людьми, у шкільному класі, на виробництві чи на Кримському мосту, та нарад із чиновниками – це вже робота пропаганди та піар-служби Путіна. Фальсифікувати існування та правління Путіна можна доти, доки його оточення не вибере собі нового Путіна чи його аватара.

    Оскільки доля живого Путіна тісно пов’язана з долею господаря Білорусі Лукашенка, то з ним церемонитися не будуть. З Лукашенком все простіше, він із самого початку не вірив у рятівну роль двійників і чудово розумів небезпеку заміни його фігури схожою людиною. Тому в Білорусі, незважаючи на вбивство Макея, зміна влади буде приблизною як у Казахстані -вічного диктатора замінять на будь-якого іншого політика чи чиновника середнього рівня, який виступить на боці народу. Якщо, звісно, змовники не вирішать, що краще повторити «румунський варіант» білоруської революції – це буде жорстоко і справедливо, що дозволить білоруській бюрократії та силовикам розділити владу з новою елітою, як це сталося в Румунії.

  • Не можна жаліти ваньку, кинутого на забій в холодний окоп

    Не можна жаліти ваньку, кинутого на забій в холодний окоп

    Емпатія до вбивць.

    Віктор Шендерович написав, що суть претензій до звільненого кореспондента “Дождя” Коростельова його “емпатія до мобілізованих російських бійців”.

    Та й сам Коростельов пише: “чи шкода мені кинутого всіма голодного мобілізованого (про них йшла мова)? Так”.

    Шендерович готовий з ним погодитися. “Тому що цей ванька, кинутий на забій в холодний окоп, ванька, який не мав можливості відкупитися від воєнкома і, можливо, навіть не знає слова “еміграція”… ванька, нехай навіть на смерть задурений колективом скабєєвих і вірить в Путіна і боротьбу з укронацизмом… – він все одно людина! І жалість до нього (не побажання перемоги, а саме жалість) з боку як мінімум співвітчизника – ніяка не підтримка війни, а нормальна людська реакція”.

    А мені солдата цього не шкода. Я хочу, щоб у всіх, хто бере участь у злочинній агресії Росії проти України, було якомога гірше і з “оснащенням”, і навіть з “елементарними зручностями на фронті”, щоб вони були “голодні” і “кинуті”. У цьому випадку вони не зможуть ефективно вбивати українців і швидше будуть драпати з війни.

    Вони не невинні овечки, а співучасники злочину – терористичної атаки путінського режиму на Україну. Нехай вони в самому низу ієрархії цієї банди, але вони її учасники. Вони служать злочинцям, які не просто вбивають мирних громадян, але є джерелом загрози ядерної війни, тобто загрожують самому існуванню людства.

    Ця банда повинна бути знешкоджена будь-якими засобами. Дбати про інтереси її учасників, жаліти їх – моральний ідіотизм.

    Ось потім, після війни, нові Беллі і Грасси напишуть про страждання одурманених пропагандою солдатів путінського Рейху. Тоді їх навіть пожаліти можна буде. Але поки йде сутичка, абсурдно жаліти нападника злочинця, тому що йому холодно, голодно, а вбивати пахан наказав.

  • Недоімперія вичерпала ресурси для перелому у війні

    Недоімперія вичерпала ресурси для перелому у війні

    Намагаюся навіть не аналізувати, а хоча б придумати, що може недоімперія зробити, щоб забезпечити перелом у війні, яку вона програє.

    Перше, що на поверхні — це застосування ЯЗ. Але стратегічна ЯЗ – безглузде рішення, так як це удар по самим собі. Тактична – не має адекватних цілей, тому перелому не забезпечує. При цьому удар у відповідь НАТО практично гарантований — не ядерний, але все одно нищівний.

    Важливо також розуміти, що в недоімперії явно втрачають віру в свою перемогу, зате про перемогу України відкрито говорять світові лідери. І навіть кінчені російські пропагандисти надягають памперси перед тим, як міркувати в ефірах, як вони ну ні крапельки не бояться Гааги. У цій обстановці кремлівський фюрерок наказ на застосування ЯЗ віддати може, але ось виконання його під великим сумнівом, м’яко кажучи.

    Наступний підхід – повне руйнування нашої енергетичної інфраструктури, чим недоімперія посилено займається. Потенційно це, на жаль, можливо, особливо, якщо РФ отримає іранські балістичні ракети. Але на боєздатність ЗСУ блекаут вплине мінімально.

    Теж саме стосується і випуску в недоімперії іранських “шахідів 136” під маркою “Герань 2” і подібних безпілотників. Коли (якщо) вони масово з’являться на фронтах, наше ППО теж буде адекватно посилено. Але ж є шанси, що у нас з’являться засоби знищення стартових позицій ворожих безпілотників. Коротше, переломом на користь РФ не пахне.

    Могилізація? Вони вже провели перший етап і ніякого помітного ефекту на фронтах це не дало. Теж саме вийде з втягуванням у війну Мінська – не стільки посилення, скільки нові проблеми з утриманням політичної ситуації в Білорусі. А також зрозуміла реакція світу, включаючи Китай, який має на Білорусь свої види.

    Найбільш ефективним виявилося саме залучення зеків під егідою “Вагнера”. Зеки по своїй психології дуже сподіваються на фарт, тому готові лізти на наші позиції в надії, що може підфартити — тобто, вдасться вижити і отримати амністію. Але коли ті ж зеки зрозуміють, що навіть тих, хто вижив, зовсім не прагнуть відпускати на свободу, то завзяття у них відразу зменшиться. Загалом, і цей ресурс теж закінчується.

    Що ще? Якась суперзброя, яку на швидку руку склепають у пригожинських шарашках? Але навіть якщо його винайти і спроектувати, що є ненаукова фантастика, то на виробництво потрібен час, мінімум півроку, а доля війни буде вирішуватися вже навесні, через три-чотири місяці.

    Як не крути, а у недоімперії назріває крах агресивної безглуздої війни, нею розв’язаної.

    По суті, в ментально-суспільному сенсі цей крах вже стався. Але інституалізувати його у вигляді справедливого мирного договору на українських умовах не представляється можливим раніше осені майбутнього року. А значить, ще чекають жертви, руйнування та інші неминучі жахи війни. Які нам належить перемогти. Такий шлях.

  • РФ визнала, що ЗСУ на полі бою дають російській армії люлей

    РФ визнала, що ЗСУ на полі бою дають російській армії люлей

    Кажуть, що не виключено, що росіяни будуть продовжувати закидувати ракетами і цього тижня. «Не виключено» – ідеальне формулювання. Не треба ніяких розвідувальних даних, інсайдів, чи навіть тайного знання, яким володіє кума вашого двоюрідного брата, сестра якої працює поваром в СБУ. Стріляли – ну ми ж говорили. Не стріляли – ну ми також не говорили, що точно будуть стріляти.

    Питання в тому, чи буде Росія послідовною у своїй стратегії і буде ганьбитися до кінця. Чи визнає, що стратегія не працює і треба все ж таки зберегти деякі ракети на майбутнє. Бо стріляють вони не просто так, не тому що істерика. А тому що такий метод. Так прописали.

    Росія продовжує воювати по підручнику. Проблема в тому, що це російський підручник, який писали росіяни і перевіряли росіяни і що там написано може не працювати. Але ж якись люди старалися. Писали. То треба виконувати.

    Що вони роблять зараз? Британська розвідка розкопала і розклала по поличкам. Ну як розкопала. Знайшла підручник для молодших і середніх генералів. Джеймс Бонд добре попрацював.

    У підручнику написано, що якщо щось пішло не так, треба застосувати SODCIT. Це концепція стратегічної операції зі знищення критично важливих цілей. Метою концепції є “створення умов для протидії загрозам і недопущення агресії, а у разі початку воєнних дій – нанесення супротивнику (коаліції) шкоди, під час якої вони відмовилися б від продовження (ескалація) на вигідних для Росії умовах”.
    Тобто. Росія визнала, що ЗСУ на полі боя прямо скажемо ескалюють. Тобто дають російській армії люлей. І протидіяти цьому росіяни не можуть. А тому намагаються бити по інфраструктурі. Щоб створити психологічний тиск. І змусити український народ вимагати від української влади перестати ескалювати і зупинитися у визволенні української території.
    Все як по підручнику.

    Тіки от біда в тому, що цей супер коварний план такий коварний, що всім зрозумілий. І що ця стратегія ніколи не працювала. Ні в росіян, ні в американців, ні навіть у Гітлера. І вона така відверта і зухвала, що хоч і створює проблеми і бісить, призводить до нервових зривів, але не є ефективною, бо викликає у суспільства інше бажання. Українське суспільство ще більше вимагає від українською влади прискорення ескалації і надання ще більше люлей і звільнення української території.

    То будуть чи не будуть? А ніхто не знає. Просто треба бути готовим, що вони можуть це зробити. А якщо не зроблять, то можна радіти. А якщо зроблять, то тримати психологічний стрій і показувати кукіш Путіну і його стратегії терору. Бо він стріляє навіть не по трансформаторам. Він стріляє по нашим мізкам. Там головна ціль. Яку прописали у геніальній стратегії геніальних стратегів другої армії світу.

  • Визнання Німеченною Голодомору геноцидом: чому це рішення знакове

    Визнання Німеченною Голодомору геноцидом: чому це рішення знакове

    Рішення Бундестагу щодо визнання Голодомору геноцидом українського народу справді знакове. Воно означає прорив блокади щодо історичної правди про Україну та українців. На це тривалий час європейці воліли закривати очі, аби «не злити» московських імперіалістів, з якими дуже довго було вигідно «просто мати бізнес».

    А поки зі вбивцею та маніяком зручно мати справу, завжди можна вигадати причину, чому із жертвами цього злочинця «все не однозначно». Але цього року остаточно стало зрозуміло, чим і ким є та сила, що з кремля управляє величезною євразійською територією. І я зараз не про бункерного діда, чий час, очевидно, минає, і скоро мине остаточно, а про той зловісний імперський дух, що примушував їх століттям чинити масові вбивства, геноцид, руйнації та неймовірні злочини во славу сатанинської цілі «постійного розширення». І всі ці імперські правителі дуже схожі. Вони належали до різних епох, мали різні здібності і різний рівень інтелекту (бункерний дід зі своїми «гумовими попами» та анекдотами про «бабушку і дєдушку» явно тупіший за «грозного царя» та «кремлівського горця»), але робили одне і те саме – постійне жертвопринесення неймовірної кількості людських життів (як «своїх» та «чужих») заради химерної цілі «панування». Нехай це панування і буде владарюванням над кістками та руїнами.

    Добре, що зараз у Європі почали згадувати і про Голодомор, і це, насправді, дуже і дуже вчасно. Визнання Голодомору геноцидом – це пряма антитеза до популярної зараз у ЄС ідеї, що, мовляв, нинішня російська агресія проти України – це «війна путіна», до якої звичайні росіяни «не мають стосунки». А чим тоді був Голодомор? «Геноцидом сталіна»? Ні, усі диктатори, що сиділи у кремлі, проводили одну і ту саму лінію, яка, очевидно, знаходила повний відгук серед власного імперського народонаселення. І це народонаселення повинно відповідати за свої злочини, не перекладаючи провину на власних диктаторів. Бо якби це народонаселення не підтримувало, а заперечувало спадщину своїх диктаторів, вони би уже затаврували цих людожерів, а не прославляли їх, і не шукали нових і нових спадкоємців «слави» кремлівських канібалів. Нехай повалять путіна, викинуть із мавзолею опудало леніна, спалять труп сталіна… Тоді і поговоримо про ступінь їхньої вини.

    Цікаво, що росія намагалася зупинити процес визнання Голодомору у Німеччині шляхом актуалізації старих, загальновідомих тез. Показова тут стаття російського посла у Німеччині, опублікована у тамтешній пресі. Власне, там нічого нового. Ті самі тези, що «голод в СРСР був скрізь», що він не мав «національних причин» і т.п. Після початку широкомасштабної війни на все це дивишся, враховуючи новий досвід. Розумієш, що вся та брехня, яку вивергають для «зовнішнього вжитку» зараз, має дуже давню історичну традицію. Вони і зараз брешуть за тими самим шаблонами. Що «не обстрілюють цивільні об’єкти», що «не здійснюють розстріли цивільних громадян України», що не займаються терором і тортурами на окупованих територіях… Знаючи, яка це брехня, розумієш, який масштаб брехні у тих казках, які вони багато десятиліть розказують про Голодомор. А вони просто не вигадують нічого нового. Навіщо? Просто треба виконувати декілька простих умов: 1) повторювати одну і ту саму брехню; 2) робити це впевнено; 3) у відповідь на критику обвинувачувати усіх довкола у «русофобії». Мовляв, їх чомусь усі «не люблять». «Чомусь». Так само як «чомусь» сусіди не люблять алкоголіка, що живе у їхньому під’їзді, котрий постійно влаштовує гармидер, кидається на сусідів з ножем, топить водою та ледь не підірвав усіх через випущений на кухні газ.

    Добре, що останнім часом у Німеччині все більше публікацій німецькою мовою, де проблема визнання Голодомору геноцидом подається такою, як вона є. Я останнім часом продивився чимало таких публікацій. Сподобалася зокрема стаття М. Владимирової, де проводяться виразні аналогії між тим, як московський агресор знищував українців минулого століття, і продовжує робити це зараз, паралельно намагаючись викорінити навіть пам’ять про Голодомор. Не дивно, що одне з перших, що зробив окупант у Маріуполі, це знищення пам’ятного знаку про Голодомор. Від себе додам, що це теж дуже показово. Вони, з одного боку, намагаються скрізь заперечувати факт Голодомору, і, одночасно, намгаються викорінювати будь-яку пам’ять про нього. Якщо ви себе вважаєте правими, то невже ви не повинні були б першими займатися дослідженнями, публікацією матеріалів, аби «виправдати» себе? А не тупо замовчувати та затикати репресіями рота усім? Але така вона брехлива та паскудна природа московства: все відкидати, клеїти дурня та затикати рота тим, хто не згідний.
    Німцям це треба доносити, пояснювати, для них це теж шанс дізнатися більше про Україну, про її боротьбу за незалежність, яка незмінно ставала боротьбою за виживання. Більше розуміння – менше помилок. Як тої, яку зробив минулий німецький уряд, пішовши на «Північний потік – 2» після вторгнення росії до України 2014 року. Тепер німецький міністр каже, що це був «внесок Німеччини» у розв’язування війни росії проти України. Краще пізно ніж ніколи. І вивчення історії це теж стосується, як і того, аби називати в історії речі своїми іменами.

  • Логіка хижака. Чому Росія намагається знищити Україну?

    Логіка хижака. Чому Росія намагається знищити Україну?

    Президент України Володимир Зеленський наголосив, що без повернення Криму війну, яку Росія розпочала проти України, не можна буде вважати такою, що закінчилася.

    «Якщо хтось готовий запропонувати нам шлях щодо деокупації Криму невійськовим шляхом, я буду тільки за… Якщо рішення не передбачає деокупацію і Крим є частиною Російської Федерації, ніхто не повинен марнувати на це свій час. Це марна трата часу», наголосив президент України.

    Володимир Зеленський тут має рацію. Адже у цій війні вирішується, що буде з міжнародним правом, як таким, чи повернеться Україна до своїх міжнародно визнаних кордонів – або ж торжествуватиме право сили, пише Віталій Портников для Радіо.Свобода.

    Прессекретар Путіна Дмитро Пєсков швидко відреагував на слова українського президента: «Зроблені заяви говорять про неготовність та небажання Києва вирішувати проблеми невоєнними методами, Зеленський говорить про відчуження російської території, про це не може бути й мови».

    Тобто ми бачимо, що у Кремлі й не думають відмовлятися від своєї старої риторики, під акомпанемент якої й готувалася війна проти України. Що насправді це Україна погрожує Росії тому… що зазіхає на Крим. Що проведення саміту «Кримської платформи» у серпні 2021 року – свідоцтво агресивних намірів України. Що бажання України вступити до НАТО, яке супроводжується її територіальними претензіями до Росії, може призвести до ядерної війни.

    Я намагаюсь пояснити цю логіку практично з перших днів після окупації Криму. Багато хто й тоді розраховував, що рано чи пізно росіяни усвідомлять свою помилку, захочуть повернутися до міжнародного права, стати країною з загальновизнаними кордонами. Й тоді, звичайно, просто змушені будуть відмовитися від Криму, визнати незаконність включення півострова до складу Російської Федерації.

    Справжня українська перемога

    Однак є й інша логіка – логіка хижака. Для того, щоб світ не виступав із претензіями до Росії щодо незаконності відторгнення Криму, потрібно, щоб доцільність такого відторгнення визнала сама Україна. А ще краще – щоб України взагалі не було. Й тоді не буде кому висувати територіальні претензії до Росії.

    Останні дев’ять місяців свідчать, що перемогла саме така логіка. Не логіка повернення до міжнародного права, а логіка знищення України. Тепер, коли Росія розпочала планомірне знищення інфраструктури України, коли у Москві намагаються примусити якомога більше українців залишати свою рідну країну після жорстоких бомбардувань, ця логіка, як на мене, стає очевидною.

    Прикро констатувати такі очевидні речі у чергову річницю Голодомору-геноциду 1932–1933 років.

    Однак варто нагадати, що навіть тоді, у найчорніші дні в історії українського народу, коли власної держави не було, а створена більшовиками Українська РСР використовувалася як інструмент покарання й репресій, люди все одно чинили спротив переможному злу.

    Тим більше шансів в українського народу вижити на своїй землі сьогодні – коли є власна держава, є армія, є воля до перемоги й чітке розуміння того, що без торжества міжнародного права й законності не буде й справжньої української перемоги.

  • Адміністрація Байдена не дає Україні зброю перемоги: що стримує американців?

    Адміністрація Байдена не дає Україні зброю перемоги: що стримує американців?

    Адміністрація Байдена явно не бажає забезпечити Україну зброєю перемоги. Війна, напевно, вже наближалася б до завершення, якби американці припинили всі ці стогони з приводу ескалації і закулісні розмови з Патрушевими – Наришкіними, а поставляли б Україні ту зброю, яка б їм дозволила перейти в вирішальний наступ — в першу чергу танки, літаки F-16, дрони, ракети більшої дальності, які з легкістю зможуть дістати всі російські бази. Існує досить велика номенклатура озброєнь, яка дозволяє змінити ситуацію на фронті кардинально. Знищити можна всі основні опорні пункти російської армії на території України.

    Більш того, Америка повинна припинити стримувати Україну у відповіді на ракетні обстріли. Ми маємо справу з тероризмом. Навіть на відміну від терористів з ХАМАС або Хезболли, кремлівські терористи навіть не приховують того, що вони цілять по цивільній інфраструктурі. Не припиняється спроба зіштовхнути Україну в кам’яний вік, в тотальну гуманітарну катастрофу. Російські ракети націлені виключно на цивільну інфраструктуру. І в цих умовах всі розмови про можливу ескалацію в разі відповіді України мені представляються і аморальними, і абсолютно нерозумними, короткозорими, оскільки вони лише відсувають терміни закінчення війни.

    Бази, з яких ведуться обстріли, знаходяться не тільки на окупованих територіях України, а й на території Росії і лукашенківської Білорусі. З моєї точки зору, Захід повинен надати Україні зброю і дати карт-бланш на її використання для ліквідації цих баз. Щоб врятувати життя мирних жителів, щоб врятувати інфраструктуру. Технічно все це можливо, і протягом тижня-двох хід війни зміниться кардинально.

    І тут ми підходимо до головного питання – що стримує американців? І зрозуміло, що це ніякий не ризик застосування ядерної зброї. Жоден російський генерал або адмірал до ядерної кнопки не наблизиться, так як знає, що приліт американського “Томагавка” протягом 10 хвилин закінчить його нікчемне життя. Все, що насправді турбує США — це військовий розгром Росії, крах путінського режиму і Росія, занурена в хаос. Цілком очевидно, що саме ця ідея, яка прийшла до нас і далекого 91 року, є сьогодні каменем спотикання. Тільки вона гальмує надання Україні тієї зброї, яка дозволила б їй завершити війну в найкоротші терміни.

  • Газпром перейшов до нового етапу шантажу

    Газпром перейшов до нового етапу шантажу

    Ви забули, що Газпром під час холодів розпочинає газову війну з Україною? Тоді згадуйте. Бо Газпром знов взявся до своєї улюбленої справи. І знов це не про економіку. А про що?

    Новий етап коварного шантажу Путіна. Зараз він лякає, що зупинить транзит газа територією України. І для цього розпочав ниття, що Україна краде газ.

    Що далі? Далі Путін думає, що Україна нарешті злякається замерзнути, що в Європі у всіх станеться серцевий напад, і всі погодяться на його план замороження війни до кращих часів. Бо це ниття – логічний початок для зупинки транзита під приводом крадіжки. І Путін думає, що тепер точно налякає українців. Та й доб’є європейців, які ось ось замерзнуть, але ще тримаються, за рахунок кволого транзиту через Україну.

    Чому він так думає? Бо для України транзит газу є плюс для функціонування газотранспортної системи і це дозволяє більш ефективно доправляти газ до споживача. Путін дочекався морозів і вирішив витягнути цю нову карту. На додачу до обстрілів енергетичної інфраструктури. Що вимагає більшого використання газу. Також це ускладнить імпорт газу, бо буде вимагати фізичного перетоку блакитного палива.

    Плюс, зупинка транзиту має вплинути на ціни на газ в Європі. Які останнім часом не слухаються Путіна і відмовляються рости. А тут нова порція проблем – новий потенціал зростання ціни. І Путін сподівається, що зростання відбудеться, навіть попри теплу погоду в Європі і заповненні сховища. Що зробить імпорт газу для України дорожчим. А проблеми в європейців більші. І тоді вони точно вже вийдуть на тарифні майдани. І приведуть до влади друзів Путіна. Які бігають по світу і пропонують мирні угоди «для Путіна», але поки що їх ніхто не приймає і всі посилають.

    На додаток, Україна і Молдова разом виступили проти шантажу Газпрому. Нещодавно запрацював віртуальний реверс на кордоні Молдова-Україна, коли фізичні обсяги можуть відрізнятися від комерційних через взаємозалік зустрічних потоків. Як давно вже зроблено на кордоні ЄС і України. І чим далі, тим тиск на Молдову буде менш ефективний. А тиснути Путіну треба, бо там неподобство, реформи і проєвропейський уряд.

    Коротше кажучи, все зійшлося. І, звичайно, головний удар буде по Україні. Як завжди.

    Таким чином, Путін без ракет хоче погіршити ситуацію в український енергетиці. Цілком очікувано, до речі. Бо в Україні давно дивувалися, що хоч якись транзит зараз йде. Логічно, що Путін зберігав його щоб зупинити в критичний момент. І восени розпочав удари по український енергетиці. І зараз загрожує зупинити транзит. Бо стало холодно.

    Чи може він погіршити ситуацію? Може. Чи допоможе це йому схилити Україну до капітуляції. Ні, не допоможе. Чи зруйнує це нашу газотранспортну систему? Ні, не зруйнує. Просто зробить життя газовиків менш комфортним. Але поки що не до рівня електриків.

    Зима буде довга, темна і не комфортна. Але весна прийде.

  • Чи готовий Захід до перемоги України, яка майже напевно призведе до краху путінського режиму?

    Чи готовий Захід до перемоги України, яка майже напевно призведе до краху путінського режиму?

    На жаль, такої готовності поки що немає. Адміністрація Байдена, як і раніше, не може вимовити ключові слова про перемогу України, розгром Росії та звільнення всієї української території. Ці слова необхідні, щоб унеможливити будь-яку двозначність. І ситуація з ракетою, що впала в Польщі, саме тому викликає питання і відчуття, що тут щось не так.

    Байден гордо заявляв, що Америка захищатиме кожен дюйм натовської території. Тут уже не дюйм – ракета потрапила у глибину натовської території на 6 кілометрів. І цілком очевидно, що якщо раптом ця ракета була випущена російськими установками, то розгорнути американські війська на прикордонних територіях Польщі і зробити серйозні кроки, які відбили б усяке полювання у Путіна запускати ракети в тому напрямку – це американський обов’язок. Готовності до цього немає, тому виникають питання. Я поки не готовий робити якісь далекосяжні заяви. Все ж таки варто дочекатися результатів розслідування. Але в будь-якому разі, якщо прийняти версію про те, що це була українська ракета і вона потрапила до Польщі помилково, це означає необхідність унеможливити таку можливість у майбутньому.

    Чому досі не оголошено рішення про те, що небо принаймні на заході України буде закрите? Це перше, що мало бути зроблено в такій ситуації, але натомість ми чуємо жалюгідне мекання про недопущення ескалації.

    Вирішити проблему можна просто: ліквідувати військові бази, з яких запускаються російські ракети. Україна має отримати ракети, які літають на великі дистанції і має бути зроблена заява, що після першого ж запуску з російських баз ці бази будуть знищені. У Білорусі чи Росії вони знаходяться – не важливо. Американцям треба припинити цю істерику з приводу того, що не можна стріляти по території Росії.

    Йде війна, і щодня з території Росії та Білорусі підіймаються ракети, що несуть смерть та руйнування в Україні. Примушувати Україну воювати зі зв’язаними руками – це щонайменше аморально. Та й безглуздо теж, оскільки це лише погіршує ситуацію, підвищуючи шанси Путіна на те, що його п’ята колона на Заході зможе досягти якихось результатів.

    Мені здається дуже важливим, щоб і російська, і білоруська опозиція говорили про свою позицію: Ми маємо закликати до того, щоб Україна отримала і зброю, і політичне рішення на відповідь щодо військових цілей на території країни-агресора.

  • Америка сумнівається чи вірить у перемогу України?

    Америка сумнівається чи вірить у перемогу України?

    Після виборів до Конгресу в США виникають дискусії щодо перспектив та обсягів економічної, військово-технічної та політичної допомоги Україні у війні з Росією. Потрібно прямо сказати, що якщо США, переслідуючи свої геополітичні цілі, вже влізли «по вуха» в цю російсько-українську війну, то вийти з неї до закінчення війни буде дуже важко.

    У разі різкого виходу Америки з війни різні, але тяжкі геополітичні наслідки будуть для всієї Європи, США та Росії. Виграє лише Китай, бо він відкрито зробив ставку на агресивну Росію та не програв. Китай найбільше виграє від поразки США в Україні. Так, що той у Вашингтоні, хто хоче легко “відповзти” ​​з України як з Афганістану, має подумати про важкі історичні та геополітичні наслідки для міжнародної ролі лідерства США у світі в 21 столітті.

    І коли якась могутня група американських політиків вимагатиме критичного скорочення допомоги Україні під час війни, то інша могутня політична група відразу нагадає про зобов’язання ленд-лізу Україні та сумну історію 20-річних американських відступів та поразок в Іраку, Сирії, Ірані, Північній. Кореї, Туреччини, Афганістані та, ймовірно, в Україні.

    Інша річ, що американські політики у Вашингтоні можуть бути справедливо незадоволені прикладами фаворитизму, некомпетентності, корупції політико-економічного керівництва України, але у них не може бути претензій до мужньої української армії, яка самовіддано бореться проти російського агресора чи терпіння українського народу, який у центрі Європи, в 21 столітті зазнає таких жахливих поневірянь і труднощів.

  • Маршал Огарков

    Маршал Огарков

    Поява на радянських телевізійних екранах тодішнього начальника Генштабу Збройних сил Радянського Союзу маршала Огаркова стала одним із найбільших вражень моєї юності. Маршала можна було бачити протягом кількох вечорів ранньої осені 1983 року, коли весь світ був у жасі від чергового злочину Москви – знищення південнокорейського «Боїнга». Огарков стояв біля великої географічної карти з незмінною указкою і доводив, що Радянський Союз до знищення літака ніякого стосунку не має, що літак був шпигунський, що це була провокація Заходу… Всі ці виправдання – вже їх і не згадаю, я запам’ятав тільки маршала з указкою – були настільки незграбними, що було зрозуміло з першого погляду: маршал бреше. Але навіть не це мене зацікавило. Мене цікавило, чому я, людина, яка не віддавала злочинного наказу і не відповідає за загибель ні в чому не винних людей, за смерть жінок і дітей, відчуваю пекучий сором від того, що бачу, а той, хто цей наказ віддав, ніякого сорому не відчуває і, здається, обтяжується тільки тим, що змушений давати якісь безглузді пояснення. Вбили – і точка!

    Через шість чи сім років після цієї трансляції я несподівано опинився поряд з маршалом Огарковим на одному з кремлівських з’їздів. Маршал уже не був начальником Генштабу, давно вийшов у відставку й очолював безглузду ветеранську організацію. Але він усе ще мав безперечний авторитет серед військових. Він стояв серед обвішаних орденами товстих генералів – впевнена людина з обличчям старої риби – і переконував їх, що треба виступити проти Горбачова. «Хай навіть Борька, тільки не цей. Цей нерішучий, він тільки все зруйнує», – казав Огарков, а генерали слухняно кивали собачими головами.

    – Пробачте, будь ласка, товаришу маршале Радянського Союзу, – звернувся я до героя телевізійних виправдань, – чи може рішучість уберегти від помилок?

    Огарков розвернувся в мій бік на пів корпусу, губи його зневажливо стиснулися.

    – Рішучість – запорука перемог, юначе, – вицідив він. – Запорука будь-яких перемог.

    І він знову відвернувся. Але я запам’ятав його очі. Обличчя було риб’ячим, а очі були не риб’ячі. Це були залізні очі з жовтим хижим вогником. Очі вбивці.

    Саме тому спогад про Огаркова дозволив мені без особливого здивування сприйняти новину про чергове знищення росіянами пасажирського літака у 2014 році. Для російських військових, для російського суспільства загалом загибель ні в чому не винних людей – це просто частина військової тактики, можливість показати, що ми й так уміємо, а тому ви повинні боятися. Це демонстрація можливостей, яку вигадали зовсім не за Путіна, яка була частиною російської політики завжди. Ми можемо вважати, що це була помилка, що насправді росіяни хотіли збити український військовий літак. Хоча насправді це може бути зовсім не так – я думаю, що хотіли збити свій власний цивільний літак, щоб виправдати продовження вторгнення в Україну і необхідність знищити «нацистський режим». Але це не є таким важливим. А важливим є те, що після того, як злочин було скоєно, у Москві зовсім не стали думати, як виправдатися, вибачитися, вийти з ситуації без втрати репутації. Ні, думати стали про те ж, про що думали у 1983 році – як використати власний злочин для власної ж користі. 1983 року Огарков намагався довести, що американці навмисно заслали до радянського повітряного простору пасажирський літак із розвідувальною метою. 2014 року російські пропагандисти вигадували одну за одною версію про те, як Україна збила російський літак, – і робили це так часто, що навіть у найінформованіших людей почали закрадатися сумніви. Особливість російських чиновників і пропагандистів не тільки в тому, що вони постійно брешуть, – а в тому, що вони вірять у власну брехню, і тому виглядають переконливо для тих, хто не може зрозуміти, яке це феєричне задоволення – брехати без сорому! А тим часом у цій брехні без сорому і полягає банальність російського зла.

    Тому я не дуже турбуюся про долю Ігоря Стрєлкова після судового вироку. У камеру Гаазького трибуналу Стрєлков явно не потрапить – швидше його ліквідують свої ж через непотрібність. Та й потім, хіба Стрєлков приймав рішення про знищення пасажирського літака? Всі ми чудово знаємо, що це рішення приймала та сама людина, яка взагалі не підозрює, що існують докори сумління та каяття. Натомість впевнений, що рішучість – запорука будь-яких перемог.

    Як і маршал Огарков.

    Маршал, який показав, що можна знищити пасажирський літак і продовжити військову кар’єру як ні в чому не бувало. Маршал, якого продовжували, між іншим, поважати не лише у Радянському Союзі, а й у «новій Росії». Після приходу до влади Бориса Єльцина Огаркова повернули з ветеранів у радники вже російського міністерства оборони і поховали з належними почестями. Нікому в день смерті Огаркова навіть не спало на думку запитати – а чи гідна їх людина, яка ухвалювала рішення про знищення пасажирського літака, а потім ще й публічно захищала свій злочин у телевізійному ефірі.

    До царювання Путіна залишалося всього шість років.

  • Путін грає на наших слабкостях. І головне не підігрувати йому

    Путін грає на наших слабкостях. І головне не підігрувати йому

    Страшний і коварний Путін, який завжди всіх переграє, задумав складний план, який призведе до того, що Захід кине Україну… Такого бояться багато українців. І ці думки активно підтримує російська пропаганда. Постійно роздмухуючи тези, що от цього тижня Захід точно кине Україну.

    Той самий страшний і коварний Путін стріляє ракетами по український енергетичній інфраструктурі і тут же намагається через свою пропаганду організувати протести в Україні проти влади через відключення електроенергії, сподіваючись, що це призведе до відставки Зеленського. Сподіваючись, що Зеленський побіжить на перемовини під тиском енергетичного шантажу.

    Дуже страшний і коварний план. Який важко побачити здалеку. Так, дійсно, в Україні нажаль є певний відсоток людей який не бачить зв’язку між відключеннями світла і попередніми обстрілами. Тим більше, що російська пропаганда звикла працювати з людьми с конспірологічним мисленням. Проте таких ідіотів все ж не так і багато. І ні до якого політичного протесту це не призведе. Як не призвели до цього всі ці тарифні майдани, які ще до початку війни намагалися організовувати друзі Путіна в Україні і зараз же вони намагаються організувати їх в Європі часів глобального потепління, яка ніяк не хоче замерзати. Тим більше, що до війни була величезна сіра зона. А зараз в Україні все більш ніж прозоре і чорне-біле.

    Всі ці теорії змови базуються на тому, що люди очікують від інших людей якихось страшних і заморочених планів. Але таких планів не існує. Бо вони б не працювали, бо при величезній кількості ланцюжків завжди б йшло щось не так, а величезна кількість учасників призвела б до того, що про всі ці плани давно б знали всі навколо. Все завжди набагато простіше.

    Та що там Путін. Вихованець пітерської шпани. От є Ілон Маск, видатний геній сучасності. Спочатку купує твіттер, який для нього чемодан без ручки і всі кажуть, що він його купує тільки для того, щоб повернути Трампа і допомогти тому виграти вибори. А потім повертає Трампа через маніпулятивне опитування, фактично референдум, бо будь-яке опитування в соціальних мережах є маніпулятивним, особливо якщо в тебе є мільйони ботів. Як і будь-який референдум. Спитайте про це у британців, де суспільна думка вже вважає, що Brexit то було дуже тупо. От і Маск провів нашвидкоруч свій референудм і розбанив Трампа. Оце геніальна комбінація. Ніхто нічого не зрозумів. Складний план. Дуже складний. Ніхто не здогадався. Рекламодавцям у твіттері це дуже сподобається.

    А все насправді просто. Путін сподівається на корисних ідіотів. І вони прямо говорять, що якись бариги цуплять електрику. А російські ракети тут ні до чого. Бо кума мого двоюрідного племінника має знайому, колишній якої зустрічається тепер з сестрою прибиральниці з Хмельницької АЕС і вони бачили, як вагонами електрику відправляють до Польші і трішки до Льова. І російська пропаганда знову топорно намагається розділяти українців. Все те, що вони робили давно. Прямо. Відверто. Як прямо і відверто вони крадуть унітази. І це не частина більш коварного плана.

    Путін грає на наших слабкостях. Які нам відомі. І головне не підігрувати йому. В тому числі не шукати чорну кішку в темній кімнаті коли відключають світло, особливо якщо її там немає…

  • Байден бетонує кут для кремлівського “щура”

    Байден бетонує кут для кремлівського “щура”

    Путін любить порівнювати себе і РФ з щуром, загнаним в кут, який опинившись там, перетворюється на тигра. Після цього робить страшні очі, погрожує всім ядерною зброєю і випускає за один раз сто ракет по Україні. Але він не враховує, що китайці, які створили цей образ, вирішують проблему з щуром в кутку одним ударом лопати. Інші люди чинять так само, і навіть не задаються питанням, ким себе вважає щур в кутку – тигром або не тигром. Хоч динозавром. Один удар лопатою, нею ж зібрали залишки і прикопали, щоб не смерділи. Стандартний фінал для знахабнілого щура в кутку. Зрозуміло, якщо немає ідеї піймати щура живим і навіщось посадити в клітку.

    Після масованого ракетного удару 15 листопада по Україні, коли дві ракети впали і на Польщу, адміністрація Байдена опинилася в ситуації людини з лопатою, що стоїть перед злісним і всім обридлим щуром, загнаним в куток, і розмірковує, вбити або зловити для юридичних дослідів. Багато, особливо українці, поляки, литовці, естонці і латиші очікували, що Байден скористається лопатою. Але він прийняв рішення не поспішати з прийняттям рішення, в чому його на Балі відразу підтримав Ердоган. Колись Ердоган був лихим ковбоєм, який збивав літаки РФ, але давно вже віддає перевагу методам Байдена.

    Так як Білий дім з початку в 2014 р російсько-української війни уникає публічно пояснювати свої рішення, пов’язані з нею, через що став схожий на “чорний ящик”, як кажуть в таких випадках програмісти, то залишається тільки метод моделювання, щоб зрозуміти, що відбувається. Завдання ускладнюється і тим, що Кремль в цьому аспекті теж “чорний ящик”, незважаючи на те, що з нього безперервно і в достатку звучить якась “пурга”.

    Причин такої поведінки Білого дому, і не тільки його, кілька. Основна – з росіянами небезпечно розмовляти. Вони миттєво вкрадуть і перекрутять всі ваші ідеї і слова, і будуть з них ліпити якусь гидоту, щоб метнути в вас. У цьому багато хто переконувався неодноразово.

    Генерал Конашенков 16 листопада від імені Міністерства Шойгу був уповноважений заявити, що “в ході масованого удару 15 листопада високоточними засобами ураження по об’єктах на території України жодного ракетного удару по об’єктах в місті Київ не наносилося”. Конашенков запевнив, що всі руйнування в Києві 15 листопада – це результат падіння українських зенітних ракет, випущених із зарубіжних комплексів ППО. До цього, ввечері 15 листопада, коли стало відомо про ракети, що впали в Польщі, Міністерство шойгу настільки ж безапеляційно заявило: “ніяких ударів по цілях поблизу українсько-польського державного кордону російськими засобами ураження не наносилося”.

    Обидві дані заяви – це переляканий писк щура з кута, в який він сам себе загнав. Після ракетного інциденту в Польщі кремлівські “щури” жваво уявили собі лопату НАТО, яка опуститься на РФ завтра, і їм стало холодно і спекотно одночасно. Шойгу спітнів, так як зрозумів: це повне МНС. У РФ впевнені, що вони героїчно воюють з НАТО з весни 2014 р.і особливо активно з 24 лютого 2022 р. Але коли 15 листопада відкрилося вікно можливостей повоювати, різко передумали і весь щурячий колектив швидко написав заяву в ЗМІ, що вони в цей день по польсько-українському кордону не стріляли, взагалі нікуди не стріляли, і ракета не їхня.

    Коли Байден і Столтенберг сказали, що на мирний польський трактор впала українська ракета, що летіла на перехоплення російської, “щурів” різко попустило. “Виявляється, так теж можна було”, – радісно подумали вони, розуміючи, що завтра лопата НАТО по них не вдарить і близьке знайомство з нею переноситься на невизначений термін. Тому з’явилася друга їхня заява: всі ракети, що впали на Київ 15 листопада, це результат недосконалих систем ППО НАТО і поганої підготовки українських зенітників.

    На Банковій не погодилися з такою думкою Байдена і Столтенберга і тим, що близьке знайомство “щурів” з лопатою відкладається. В результаті з’явилося повідомлення: над Києвом нібито була збита російська ракета, що імітувала ядерний вибух, щоб переконати Байдена скористатися лопатою. Але Білий дім залишився непохитним, а російські агенти стали просувати тему в дусі одного з епізодів серіалу “Мадам держсекретар” – українці хочуть влаштувати війну між США і РФ, і цього не можна допустити. ЗМІ РФ теж стали розганяти її, забувши, що дев’ять місяців пишуть про війну російської армії з США і НАТО в Україні.

    Падіння ракети в Польщі давало Байдену всі підстави взятися за “лопату”, але він цього не зробив, незважаючи на публічні заяви урядів Латвії та Естонії про готовність захищати територію НАТО, що прозвучали вже ввечері 15 листопада. Не зробив, незважаючи на те, що незабаром після своєї інавгурації в 2020 р. публічно назвав Путіна “вбивцею”, і це довго обговорювали в усьому світі.

    Чому Байден не скористався “лопатою”, щоб швидко вирішити проблему з “щуром” в кутку? Ймовірно, він вважає, що цей час ще не настав і хоче забетонувати кут, де сидить “щур” на той випадок, якщо він передумає перетворюватися в тигра, вирішить перетворитися в черв’яка і закопатися в підлогу або стіни кута, щоб уникнути зіткнення з лопатою.

    Екскурс в історію з “ура” і кількістю букв” з “в слові” Росія ” – один із прикладів того, як росіяни можуть швидко перевтілюватися в що завгодно. Сьогодні вони називають себе РФ, а завтра назвуться Сполученими штатами Євразії, і скажуть, що вони не мають нікого відношення до всього, що було до цього. Більшовики в 1917 р саме так і вчинили, і не тільки з небажання платити за кредитами, взятими царським урядом в Європі. Таке перейменування РФ аж ніяк не вільна фантазія.

    До того ж, Байден відчуває себе господарем ситуації, і логічно вважає, що подальші зміни в ній визначає людина з лопатою в руках, а не щур в кутку. Коли вдарити нею по щуру і як – ребром лопати або плазом, або придавити до стінки і змусити залізти в клітку, все це вирішує він, а не щур. Схоже, варіант з щуром в клітці, зараз Байдену подобається більше, і щоб він не став закопуватися в землю він вирішив забетонувати кут.

    У заявах США, Польщі та НАТО про ракету, що потрапила в Польський трактор, є одна цікава недомовка. У них не говориться, куди летіла російська ракета, по якій була випущена українська. Не говориться, притому, що в польських і світових ЗМІ можливими цілями російської ракети називали високовольтну лінію електропередачі з України до Польщі і радар польських ППО за 40 км від села Пшеводи. Явно метою російської ракети був не трактор в Пшеводах. Не говориться, притому, що різні системи стеження НАТО і Польщі, в тому числі і авіація, спостерігали за боєм 15 листопада.

    Інформації у НАТО багато, але вона не поспішає нею ділитися і веде розслідування силами польських, американських і українських фахівців. Це і можна назвати бетонуванням кута для “щура”. Малоймовірно, що воно буде затягнуте на вісім років, як розслідування по збитому РФ авіарейсу МН17, вердикт за яким в суді Гааги зачитали 17 листопада.

    Кремлівським “щурам” явно небайдуже, коли закінчиться це розслідування і що в ньому буде написано. Якщо в ньому з’явиться рядок, що російська ракета навмисно або помилково летіла в напрямку якогось об’єкта на території Польщі, то можна сказати “все пропало”. У Байдена буде в руках довідка від військових, що дозволяє застосувати “лопату”, від чого новорічний настрій у кремлівських “щурів” буде так собі. Але оскільки Байден явно хоче бачити щура в клітці, а не її плаский трупик, то виникає простір для компромісу у вигляді ще одної військової ради Шойгу з Суровікіним про відведення військ на ще більш вигідні позиції до 25 грудня в якості подарунка всім до Різдва. Найвигідніші позиції для військ РФ, взагалі-то, знаходяться на її території, але вони чомусь не поспішають їх зайняти.

    Росіяни володіють талантом не тільки ексклюзивного плагіату, але і здатністю до створення найбезглуздіших обгрунтувань і можуть обгрунтувати все. Зокрема, зняття прапора РФ на центральній площі окупованого Мелітополя вони обґрунтували “постановкою на профілактичний ремонт труби флагштока”. Так що, з обгрунтування нового відводу у них все повинно вийти, і все із задоволенням оцінять гру їх розуму. Інакше зупиниться метро в Москві через зникнення електроенергії, як це було в серіалі “Мадам держсекретар” або станеться щось схоже.

  • Остання битва Путіна

    Остання битва Путіна

    Останньою битвою війни не стануть битви за Донецьк, Луганськ чи Крим. Остання битва розпочалася вже зараз і це битва за пережиту зиму. Путін не може сподіватись на військову перемогу після відступу з Херсона. Навіть якщо уявити, що його постійно дурять, то вже не можна дурити у випадку таких відступів. Очевидно, що крім Донбасу російські війська переходять до оборонної операції. Більше того, поки навіть не зрозуміло, на які наступальні операції вони можуть претендувати в наступному році, з огляду на ситуацію з технікою і боєприпасами.

    Тому остання битва Путіна – це зима. Він сподівається зламати нас. Без світла, без тепла, без зв’язку – це має змусити нас домовлятись на його умовах. У цій битві беруть участь вже не тільки ЗСУ. Беруть участь всі: цивільні, жінки, діти, пенсіонери – абсолютно всі, хто живе в країні. І саме вона визначить результат війни.

    Тому не чекайте підтримки від держави, волонтерів, міжнародних організацій – організовуйте свій план на зиму. Не майте жодних ілюзій, що буде світло чи тепло, що Путін зупинеться, чи ППО зіб’є 100% ракет. В цій битві перемога залежить вже виключно від кожного з нас, і його підготовленості до неї. Як мінімум у нас вже є хороший прогноз на теплу зиму. Але і на це не варто сподіватись.

    З першими весняними променями останні сподівання Путіна випаруються разом зі снігом. І єдине, що йому залишиться – прийняти наші умови капітуляції.

  • Російська багаторічна брехня спростована у суді. Що показав один із найгучніших процесів в історії

    Російська багаторічна брехня спростована у суді. Що показав один із найгучніших процесів в історії

    Суд Нідерландів визнав, що 298 людей в Боїнгу МН-17 були вбиті полковником ФСБ Ігорем Гіркіним, та генерал-майором ЗС РФ Сергієм Дубінським.

    Безпрецедентна подія у світовій криміналістиці, справжній технологічний прориву у розслідування авіакатастроф. Суд у Гаазі виніс вирок у одному з найгучніших процесів в історії людства – у справі по знищенню малайзійського Боїнгу МН-17 та вбивству 298 пасажирів та членів екіпажу. Вісім років РФ висувала багато версій, що літак різними способами збили українці. Але вирок суду звинуватив у трагедії РФ, тобто підтвердив ту саму версію, яку висунули з самого початку українці.

    Безпрецедентне розслідування вдалось довести до вироку завдяки новітнім технологіям пошуку та аналізу відео та фото даних, дослідженню матеріалів та видів озброєння.

    Суд оприлюднив десятки аргументів та доказів свого рішення, і присудив до довічного ув’язнення трьох громадян РФ:
    – Ігоря Гіркіна, полковника ФСБ, позивний «Стрєлков»;
    – Сергія Дубінського, генерал-майора ЗС РФ, позивний «Хмурий»;
    – Леоніда Харченка, колишнього громадянин України, який став російським терористом.

    На цей момент усі троє винних у вбивстві 298 невинних людей, включно з маленькими дітьми, на борту цивільного літака, беруть участь у бойових діях проти України у складі російських військ. Росія ховає їх від судового процесу та відповідальності.

    Боінг МН-17 було збито, як визнав суд, зенітно-ракетним комплексом Бук зі складу 53-і зенітно-ракетної бригади ЗС РФ, яка бере активну участь у війні проти України.

    Тепер вирок дозволяє подати позови про відшкодування збитків безпосередньо до РФ, і отримати компенсації. А у разі відмови платит – накладати арешт на російське майно.

    Тепер російська багаторічна брехня аргументовано спростована у суді.

    Тепер клеймо краіни-терориста, краіни, яка вбиває невинних людей, поставлено на Росію назавжди.

  • Спадкоємці катів НКВС не соромляться страчувати на камеру

    Спадкоємці катів НКВС не соромляться страчувати на камеру

    На перший погляд, в історії з пригожинським “окувалдуванням” втікача нічого нового немає.

    Історик Олексій Тепляков розповідав років десять тому в програмі радіо “Свобода”:

    “Більшовики перетворили справу смертної кари в дуже жорстоке і ретельно обставлене таємне вбивство. Кількість садистських способів позбавлення життя особливо в період загострення терору просто страхітлива.

    По різних регіонах приклади один іншого страшніше, коли, скажімо, у Вологодській області незрозуміло навіщо чекісти рубають засуджених до розстрілу сокирами, потім п’ють, і начальник райвідділу НКВС каже: “які ми молодці, не маючи раніше подібного досвіду, рубали людське тіло як ріпу”.

    Але ні, все-таки є нове. Ключове слово – “таємне”. Тоді правлячі садисти вбивали таємно. Їм і в голову не могло прийти, зняти звірячу розправу на камеру і показувати її в документальній хроніці перед фільмами. А їхні спадкоємці без тіні збентеження викладають ролик з садистським вбивством не сокирою, так кувалдою (до речі, НКВС теж вбивали кувалдами, ломами, дерев’яними молотками, наприклад, радянського повпреда в Китаї Івана Луганця-Орільського і його дружину) в інтернет.

    Спадкоємці катів НКВС не приховують свої злочини, а, навпаки, хочуть, щоб про них знали якомога більше людей, знали і боялися, тремтіли від жаху.

    Путінська братва навіть не розуміє – чого тут соромитися. Як для всіх бандитів-відморозків, вбивство і садизм для неї не гріх, а доблесть, ознака крутизни.

    Головна відмінна риса путінського режиму – вражаючі безпрецедентні нахабство і безсоромність.

  • Росія підвищує ставки, або Як Путін може розвалити НАТО

    Росія підвищує ставки, або Як Путін може розвалити НАТО

    Ракетний удар по території Польщі – це підвищення ставок Російською Федерацією. Адже для Путіна склалася безвихідна ситуація, він програє війну в Україні. Але зробити цього Путін не може, а ядерну зброю йому застосувати не дають – занадто жорсткі рамки йому встановили. Тому він обрав просте рішення – пробний шар – удар по країні НАТО. Ракетний удар припав по Польщі, а могли б бути і країни Балтії.

    А тепер складається цікава ситуація – Путін ставить НАТО в позу: або Альянс відповість, або проковтне. Якщо проковтне, то Путін вдарить ще раз, причому необов’язково по Польщі. Він зрозуміє, що НАТО – слабаки.

    Якщо ж НАТО застосує 5 ст. Статуту НАТО, буде інша справа. Згадайте, в НАТО обіцяли (США і Британія говорили), що, якщо в разі застосування зброї масового ураження радіація потрапить на територію однієї з країн НАТО, вони будуть це вважати замахом на життя громадянина країни-члена НАТО і дадуть відповідь Путіну всією міццю своєї зброї. Так от якщо зараз оголосити Путіну війну за 5 статтею, він тут же запропонує переговорний процес. Ось тільки тепер переговори він буде вести з Байденом, Макроном і Шольцем, тобто першими особами НАТО.

    От у чому сенс – Путін йде на підвищення ставок. Він може собі дозволити програти НАТО, але Україні – ні в якому разі.

    Ракетний удар по Польщі, з моєї точки зору, був навмисним ударом. Коли програмують сто ракет, одну можна запрограмувати “неправильно”. Ракета полетіла цікаво-між Луцьком та Львовом, перелетіла кордон у напрямку Любліна. Це не помилка. Якби ракета йшла на Львів чи Луцьк, ще можна було б сказати, що росіяни помилилися в координатах. А так, ні, це був цілеспрямований удар по території Польщі.

    Важливий момент по всій цій історії полягає в тому, що цей удар може розділити НАТО. Тому що в Альянсі не буде консенсусу щодо того, що робити далі. Упевнений, що Франція відмовиться застосувати ст.5, а також Німеччина і Австрія, Іспанія і Португалія можуть відмовитися. А от східні країни навпаки, наприклад, вже Естонія підписалася.

    Путін зробив стратегічно дуже мудрий крок. Він поставив НАТО на розтяжку. Путін пішов ва-банк, це ставка на все. Якщо НАТО вирішує відповісти, то Путін програє все. Причому НАТО може відповісти навіть не військовим способом, а, наприклад, санкціями. Адже країни-члени НАТО – це ті самі країни Великої сімки, за винятком Японії, вони ж і країни Великої двадцятки. Вони просто введуть такі санкції, що економіка Росії ляже в один день. Вони можуть обвалити всю фінансову систему Росії одним введенням санкції. Їм не треба піднімати літаки, бомбити Москву, Санкт-Петербург, Воронеж і т.д. Вони зроблять те, про що ми просили.

    Також Захід може зараз закрити небо над нами. У будь-якому випадку, для нас цей інцидент не матиме великих наслідків. Тому що гірше нам вже не буде. Адже Путін намагається ескалувати ситуацію, підняти рівень цього конфлікту. Тут уже Путін буде торгуватися з НАТО не за Україну, а за гарний програш НАТО. Він уже не в тому становищі, щоб просити віддати йому Україну і обіцяти розійтися мирно, ні. Він буде обумовлювати умови програшу НАТО. Якщо НАТО проковтне, воно піде шляхом розколу, а Путін вдарить ще раз.

    Після цього інциденту Україні можуть почати постачати більше зброї або закрити небо. Захід все може, але питання – чи захоче. Подивимося, як себе поведе НАТО в цій ситуації. Альянс може оголосити безпольотну зону, може закрити небо над Україною, а також завезти сюди свої засоби ППО і поширити дію натовського про на нашу територію. Вони можуть нам просто різко збільшити поставки озброєнь. Все в їхніх руках.

    Путін просто так не здасться – він буде підвищувати ставки. Вони його обмежили в ядерному озброєнні, а він знайшов спосіб – вдарив по країні НАТО, він їх провокує. З точки зору стратегії, він грає дуже професійно. Захід нічого не може з ним зробити в цьому плані.

    З точки зору ідіотизму, все теж неймовірно. У ХХІ столітті ми боремося, як в середні століття: будуємо паркани, частоколи, риємо рови і т. д.

    Путін цим інцидентом штовхає поїзд з гірки. Він не збирається чекати, адже час грає проти нього. У нього немає головного козиря в цій війні – часу: він не встигає підготувати резерви, зняти техніку зі зберігання і привести її в порядок, він не встигає організувати нормальну армію, щоб піти в наступ так, як він мріяв. Тому він сам прискорює події. Нам це на користь в тому плані, що проблема починає вирішуватися швидше, ніж досі.

    Путін вирішив поставити НАТО перед фактом – або діє НАТО, або він сам.

    Якщо Україні збільшать постачання озброєнь, як писав Залужний у статті, 10-20 бригадних комплектів озброєнь – ЗСУ в найкоротші терміни виходить на кордони 1991 року з повним розгромом російської армії.

    Ядерна зброя навряд чи буде задіяна, а от НАТО Путін дійсно може розвалити і поставити на рівні світового розколу – це можливо. Швидше за все, Шольц і Макрон просто висловлять глибоку стурбованість. І що тоді, НАТО потрібно розійтися по домівках?

    Подивимося, ранок вечора мудріший.

  • Хлопці-натовці, а може ви, нарешті, дасте Кремлю по зубах?

    Хлопці-натовці, а може ви, нарешті, дасте Кремлю по зубах?

    Коли вже російські ракети по Польщі прилітають, мабуть «щось» вам треба робити…

    5-а стаття договору НАТО чітко окреслює вашу відповідь.

    Не пісяйте у штани чи спідниці!

    Наші мужні та шляхетні українці, кожного дня, віддають свої життя Богу, Україні, Вільному світові…

    А ви далі боїтесь дати відповідь путіну?

    Свобода народам! Свобода людині!

  • Україна здобула дуже важливу перемогу в ООН. Що відбулося?

    Україна здобула дуже важливу перемогу в ООН. Що відбулося?

    Україна здобула дуже важливу перемогу в ООН. І на відміну від звичайних голосувань в ООН, це може мати не тільки символічне значення.

    Що відбулося? Генасамблея ООН ухвалила резолюцію щодо створення реєстру збитків, завданих Україні внаслідок російської війни. Яка наголошує, що: «Російську Федерацію має бути притягнуто до відповідальності за будь-які порушення міжнародного права в Україні або проти України, включно з її агресією на порушення Статуту Організації Об’єднаних Націй, а також будь-якими порушеннями міжнародного гуманітарного права та міжнародного права прав людини, і що вона повинна нести правові наслідки всіх своїх міжнародно-протиправних діянь, включно з відшкодуванням шкоди, зокрема будь-якої шкоди, заподіяної такими діяннями».

    Ключова фраза – відшкодування шкоди. І саме тут закладено не символічну основу, яка вже напружила росіян, в результаті чого головний юрист кремлівських старців, а по сумісництво карліковий алкоголік Дмитро Мєдвєдєв, вимушений був відірватися від боротьби із Сатаною і задекларувати, що «такий ООН їм не потрібен».

    Чому це може бути важливо? Справа у заморожених активах Росії. В першу чергу в резервах російського Центрального Банку. А там заморожене біля 300 млрд доларів. Але поки що лише заморожене. А від заморозки до конфіскації активів держави-агресора величезний шлях. Чому? Тому що зазвичай це працює так, що активи поганих хлопців заморожуються поки до влади не приходять притомні хлопці і дівчата і тоді їм дозволяють знов користуватися активами. Активами, які належать народу країни. Не порушуючи таким чином право приватної власності. Яке є святим у цивілізованому світі. Що, власне, і робить ці країни такими багатими. Не ресурси, а саме наявність правил і інститутів. В результаті чого гроші із Азіі і Африки, Південної Америки і Європи шукають прихисток саме там.

    Порушувати святість права приватної власності багаті країни не поспішають. Власне тому, що вони усвідомлюють, що саме завдяки цьому вони і є багаті. І поки Лондон і Нью-Йорк є фінансовим центром світу бо всі людьми з грошима, іноді і з грошима сумнівного походження, зберігають їх саме там. Бо впевнені у правилах. Це, до речі, добрий урок для України.

    Що відбудеться, якщо раз порушити правила? Українські чиновники і популісти дуже часто впевнені, що один раз можна. Але ніт. Репутацію можна погубити лише одним згубним вчинком. І ніхто цього не хоче. Тому навіть усвідомлюючи справедливість вимоги України віддати Україні російські активи на відновлення, провідні держави не можуть собі дозволити просто взяти і віддати російські гроші. Розкуркулення там не модне. Вони потребують бездоганної правової основи. Бо без цієї основи відразу китайські і індійські олігархи, грошовиті мішки з Туреччини чи Бразилії почнуть шукати альтернативний прихісток для своїх грошей. А це нікому із провідних держав світу не потрібно. Бо тут буде мова вже не про сотні мільярдів доларів, а про десятки трильйонів.

    Отже, політикам Британіі і США, Франції і Німеччини потрібна бездоганна правова основа щоб зробити те, що вони зробити хочуть. Тим більше, це означатиме, що на відбудову України можна буде відправити гроші не власних платників податків, а російські.

    І цю правову основу, теоретично, може дати рішення Генасамблеї ООН. Чи стати фундаментом. Не достатнім рішенням. А першим кроком у дуже довгому шляху. І тому дуже важливо, що цей перший крок на шляху до фінансової справедливості зроблено. І дуже тішить, що росіяни це розуміють. Розуміють, але нічого вдіяти не можуть.

  • Захід з Білорусі буде

    Захід з Білорусі буде

    Втеча з Херсона на російську внутрішню кухню вплинула набагато сильніше, ніж багато хто очікував. Так що сценарій, про який я пишу, теоретично можуть згорнути. Але поки все йде, як вони планували. Тому що не бачать варіантів схилити Київ до поступок в процесі переговорів.

    Захід з Білорусі буде. Підготовка йде, техніку та особовий склад в РБ перекидають не тільки з Росії, але і з Херсонського напрямку. Навіть із Запорізького, хоча і чекають там нашого контрнаступу. З завтрашнього дня (15 листопада) до 5 грудня до Білорусі повинні перекинути до 90 тисяч бійців. Таємно, в об’їзд міст, як завгодно.

    Але зробити це зовсім приховано неможливо, я думаю. І підпілля в РБ, яке щільно працює з нашою розвідкою, швидко все це висвітить. Всього розраховують зібрати, як і планували, орієнтовно 150 тисяч особового складу. Але регулярів там буде 60 тисяч. Решта – чмобики і армія Білорусі, яка з досвіду і підготовки дорівнює чмобикам.

    Ключове питання – коли. До 5 грудня заведуть основну масу, постійно їх тримати під дахами і годувати – та ще навантаження на інфраструктуру. Доукомплектування, формування та поточні питання – максимум 10 днів. Це теж з їхньої програми.

    Так що з 15 грудня можуть поперти до нас. Наші аналітики припускають, що трохи пізніше. Враховуючи любов сусідів псувати свята – на католицьке Різдво чи Новий рік. Подивимося. Якщо коротко без місць дислокації, маршрутів та інших деталей на 10 сторінок – у мене все.

    До питання про нашу готовність. Друзі, якщо наша розвідка дозволяє мені це публікувати, а я щоразу питаю дозвіл, розумієте рівень інформованості Генштабу? Всі прекрасно все знають. Всі готові.

    Деякі військові нявкають від нетерпіння. Не дарма їх котиками називають. Ну а в Мінську дуже нервують. Побоюються, що наші відіб’ють їх наступ і поженуть не до кордонів України, а далі. Але ця тема вже поза моєю компетенцією…

  • Час Ваньок у ватниках минув, настав час тварів

    Час Ваньок у ватниках минув, настав час тварів

    Історія зі стратою кувалдою вагнерівця, що здався в полон, здійснена, за формулюванням Пригожина, “недобрими, але справедливими людьми”, говорить про нинішню Росію більше, ніж можуть сказати про неї та її народ Пушкін, Лермонтов і Достоєвський.

    З питанням “твар я тремтяча чи право маю?” можна більше не морочитися.

    Тварини в сучасній російській державі мають всі права страчувати, милувати, садити на пляшку та інше, інше, інше. Практично вони цією державою правлять.

    Кувалда – лише несвіжа алегорія на суть війни, яку РФ веде проти всього цивілізованого світу.

    Кровожерливий дикун із кувалдою, до якої прилипло волосся та підсохлі мізки жертв – цілком придатний символ.

    Час Ваньок у валянках та ватниках минув. Нині часи суворі. Вимагають нових героїв.

    Сказати, що я здивований – так ні. Гидливо мені.

    Немов під шаром старого бруду на російському раптом виявиться непристойний малюнок. Дуже соромний. Але цілком відповідний суті того, хто малював. Його таємним бажанням та прагненням.

  • Чому бункерному діду краще нікуди не виходити

    Чому бункерному діду краще нікуди не виходити

    Московити офіційно підтвердили, що бункрений дід не буде покидати своє затишне сховище заради G20 на Балі. І навіть по відео він звертатися до учасників не буде.

    По численним московитським “зливним бачкам” пішла версія, що це все обумовлено “міркуваннями безпеки”. Мовляв, хтось хотів на бункреного здійснити там “замах” і все тому подібне. Однак в реальності навіть без будь-яких замахів ситуація з цією поїздкою була зрозуміла давно.

    Бункрений поїхав би туди лише тоді, якби це виглядало як “перемога”, якби це можна було б бодай мінімально зобразити як “дипломатичний прорив”, але тут жодних шансів немає. Їхати ж, аби ні з ким не зустрітися, аби всі тебе ігнорували – це те ще задоволення, якщо ти ще вчора бачив себе “одним з кількох світових лідерів”. І найбільш прикро у цій ситуації має бути від того, що ніхто окрім самого політичного пенсіонера у цьому не винуватий.

    Розпочавши агресію проти України, він сам пішов по шляху десакралізації російського імперського міфу, про жорстоку, але потужну світову силу. Потуга зникла, а з нею – страх. А за страхом пішли і залишки бажання вдавати повагу до того, хто цієї поваги ніколи і не заслуговував.

    Оголосив “демілитаризацію” України, а реально провів “чмоніфікацію” росії. Бачив себе спадкоємцем князів і царів, і став спадкоємцем… Миколи 2го.

    Не комфортно, коли тобі про це все нагадує, а будь-який серйозний міжнародний саміт якраз є тим місцем, де тобі все нагадує про “звершення”. Набагато затишніше у власному бункері, де можна облаштувати затишний для себе світ майбутніх видатних перемог, наступів, завоювання світу… І люди довкола усі тебе розуміють, заглядають в очі, розказують про твою велич.
    Тому краще нікуди не виходити, тим більше – не виходити на яскравий світ геополітичної реальності. Цей світ виявляється смертельним для старих кремлівських упирів.

  • Захід не “затягує” війну – він просто не був до неї готовий

    Захід не “затягує” війну – він просто не був до неї готовий

    Розмови про те, що Захід вже давно міг закінчити цю війну, – це міф. Таке ж сприйняття було у жителів Близького Сходу щодо американської могутності: коли почалася війна в Сирії, там теж багато хто думав, що зараз США прийдуть і все швидко закінчать. Але цього не сталося.

    Вважати, що Америка всесильна, – це помилкове сприйняття. Насправді все не зовсім так. По-перше, у ресурсних можливостей США є межа. По-друге, для Штатів ключове питання – навіщо їм втручатися. І тут справа не в конспірології. У США є свої інтереси, які необов’язково повинні означати окупацію Росії і її розгром – все те, що ми маємо на увазі, коли говоримо про сценарій тотальної перемоги України.

    Допомога дається “дозовано” тому, що на Заході не вистачає потужностей для виробництва потрібної кількості зброї. До того ж деякі види озброєнь не передаються, оскільки це чутливі західні технології, з якими не вміє поводитися українська армія, та й Штати бояться передавати ці технології, щоб вони не потрапили в руки ворога. Крім того, Сполученим Штатам самим потрібна зброя, особливо це стосується Європи. Тому що в останнє десятиліття витрати європейських країн на оборону і армію урізалися.

    Нинішня ситуація – це не так, як було між Першою і Другою світовими війнами, коли всі країни були накачані зброєю, всі були готові до війни. Зараз все інакше. Європа взагалі не була готова до цієї війни, і європейці тільки зараз почали запускати програми переозброєння, наприклад, Німеччина, і цей процес займе кілька років.

    У нас чомусь вважають, що танки від Заходу стояли на навантаженні і були готові в будь-який момент відправитися в Україну. Але це не так – у Заходу нічого не було готове. Тому і ленд-ліз запускали півроку в США: приймали цей закон всю весну, прийняли, чекали до жовтня і ніби як запустили.

    Тому тут справа не в конспірології.

    Втім, Захід не поспішає втручатися у війну своїми силами, тому що ця ідея не має підтримки громадської думки в США. На Заході не хочуть і бояться ядерної війни. А пряма участь Заходу у війні, як там вважають, означатиме ядерний удар з боку Росії.

    Крім того, в США не знають, що далі робити з Росією. На це питання у них поки що немає відповіді. Для них неочевидно, чи потрібно завдавати локальної поразки Росії або потрібно довести ситуацію до повалення Путіна. Ще ж питання – хто прийде до влади після повалення Путіна, на кого можна спиратися потім в Росії.

    Дуже багато питань, на які на Заході немає відповіді, і з цієї причини вони дуже обережні в окремих питаннях.

    Хоча, мушу зазначити, на відміну від весни, військові поставки Україні вельми серйозні – це безпрецедентні масштаби та обсяги допомоги. Тому їх не варто недооцінювати.

This site is registered on wpml.org as a development site. Switch to a production site key to remove this banner.