Кремль, оголосивши мобілізацію без оголошення війни і почавши прискорену анексію частини території України, перейшов дві фатальні для себе лінії, чим запустив процеси, що ведуть до ліквідації РФ як третьої російської імперії. У Кремлі це усвідомлюють і бояться, що не зможуть довго ходити по лезу ножа. Тому постаралися створити собі можливість для відступу і чергове оголошення війни Україні поєднали в один день зі знаковим обміном полоненими.
Оголошена мобілізація – це перша фатальна лінія, яку перетнули рашисти з Кремля. Загроза масової мобілізації була тим фактором, який півроку утримував керівництво України від прийняття рішення про нанесення відповідних і превентивних ударів по території РФ. Керівництво України намагалося максимально уникати їх, попри всі провокаційні обстріли прикордонних районів армією РФ, що не мають ніякого військового сенсу. Уникало, попри регулярні варварські ракетні удари залякування, які рашисти наносили по українських містах і об’єктах їх життєзабезпечення. Методичні обстріли житлових кварталів Харкова і Миколаєва, удари по греблях на річках Інгулець і Оскіл – найбільш резонансні приклади.
Союзники надавали Україні повну свободу вибору, як на них реагувати. Якщо США рекомендували утримуватися від відповідних і превентивних ударів по території РФ, то Великобританія, навпаки, неодноразово заявляла: всі військові об’єкти в РФ є законними цілями для української армії. Керівництво України, побоюючись викликати такими діями масову мобілізацію і новий сплеск військової істерії і українофобії в РФ, від них утримувалося.
Підрив репутації влади України в очах її громадян був однією з основних цілей таких обстрілів і свідомим вибором Генштабу і влади РФ. Цей план передбачав викликати почуття приреченості і марності опору агресії у громадян України і підштовхнути їх до тиску на уряд укласти мир за всяку ціну. Ракетні обстріли, методичне руйнування Харкова, загрози вибуху ЗАЕС і радіаційного зараження – це ті психологічні атаки, які повинні були, на думку Генштабу РФ, в найкоротші терміни примусити керівництво України до капітуляції. У Кремлі і його Генштабі були впевнені на 101%, що цей план виконати можна.
Але Кремль і його генштаб фатально помилилися – регулярні соцопитування показують, на переговори про капітуляцію згодні були в різні місяці не більше 18-10% українців. У Кремля є можливість перевірити ці цифри, і оголошена 21 вересня мобілізація в РФ доводить – вони відповідають реальності. План Кремля з деморалізації України провалився, так само, як і план захоплення Києва за три дні, і оголошена ним мобілізація – визнання цього факту.
У Кремлі, коли остаточно усвідомили цей провал, а також те, що штатна росармія не може перемогти Збройні сили України, ні в цьому році, ні в наступному, виклали три своїх останніх “козирі” – масову мобілізацію, анексію захоплених районів і однієї області України, і загрозу почати ядерну війну. Все, ніяких інших “козирів” у кремлівців в запасі не залишилося, а Північноатлантичний і Рамштайнський альянси навіть не починали ходити зі своїх “козирів”.
Україна теж ще не дістала резервний “козир” у вигляді забутої в Карпатах ядерної зброї, про що говорив перед вторгненням Зеленський, і що йому образливо пригадав Путін у промові 21 вересня. Зеленський сказав це, забувши, що він президент, а не актор “95 кварталу”, але як то кажуть – “немає лиха без добра”. Тепер Зеленський може впевнено відповісти: “Я ж тебе попереджав, що в Україні щось залишилося. Якщо російська гармата вистрілить снарядом з ядерною боєголовкою, то ми відповімо тим же. Подумай, я теж не блефую”. Під Білгородом є АЕС в 40 км від кордону, що цілком досяжно навіть для радянських ракетних систем. Хіба мало чого там може трапитися і чи не краще вже ввести на неї український спецназ для захисту станції від терористів, а їх на Росії неміряно. Навіть лавров не зможе звинуватити Україну в порушенні Будапештського меморандуму, оскільки сам з весни 2014 р.твердить, що це порожній папірець нікого і ні до чого не зобов’язує. Де знайде Україна ядерну зброю – значення не має, особливо коли КНДР оголосила себе ядерною державою. Можна взяти напрокат у Ізраїлю, щоб в Москві не нили про НАТО, і повернути, якщо не знадобиться, або купити у тої ж КНДР.
У такому контексті колективний Путін опиняється в ситуації поодинокого Гітлера, якого Великобританія і США категорично попередили, якщо він застосує хімічну зброю, в тому числі і на східному фронті, то німці про це сильно пошкодують. В умовах панування англо-американської авіації в небі над Німеччиною це було більш ніж серйозне застереження. Колективного Путіна вже двічі чи тричі публічно попереджали не тягнути руки до “червоної кнопки” і невідомо, скільки таких попереджень він отримав непублічно. У разі її натискання не вдасться звалити все на тремтячі руки одного Путіна від хвороби Паркінсона або ще чогось.
Кремль, оголосивши з 21 вересня масову мобілізацію на “священну війну” з Україною, позбавив її керівництво і населення від страху перед нею, оскільки немає сенсу боятися того, що вже сталося. Оголосивши 20 вересня анексію через надшвидкісні “референдуми”, він зробив свою другу фатальну помилку, оскільки поставив Україну перед фактом, що повертати окуповані території доведеться військовим, а не дипломатичним шляхом. Москву не раз попереджали, що анексія виключить будь-яку можливість переговорів, але вона сама 20-21 вересня відрізала собі дорогу до них, нехай і не остаточно, як думають у Кремлі.
Ці псевдореферендуми можна назвати дійсно надшвидкісними в порівнянні з просто високошвидкісним псевдореферендумом 2014 р.у Криму. Рішення про нього оголосили 27 лютого, а голосування провели вже 16 березня. Спецоперація ФСБ “референдум в Криму” зайняла всього 17 днів. Показово, жодного голосу не було подано проти приєднання Криму до РФ – ця графа просто була відсутня в папірці. Зараз на таку спецоперацію дали три дні – рішення прийнято 20 вересня, а голосування розпочато 23 вересня. Референдум за три дні – надзвукова швидкість. Росіяни знову демонструють талант до збочень будь-яких слів і процедур. Суб’єкти РФ можуть наслідувати цей приклад і теж за три дні відмежуватися від неї як від небезпечного сусіда.
Демарші Кремля 20-21 вересня – це комплексний шантаж України в трьох напрямках. Перше – зараз анексує територію, якщо не хочете самі її віддати, і спробуйте після цього її повернути, ми пошлемо проти вас півмільйонну армію. Якщо ви її знищите, то ми завдамо удару ядерною зброєю, але самі поки не знаємо куди. Але нанесемо, не блефуємо.
Кремль, пригрозивши анексією, вторгненням півмільйонною армією і ядерним ударом, розраховує, що Україна злякається, запропонує переговори і погодиться на його умови. Кремль готовий торгуватися на них і відмовитися від правобережної частини Херсонської області і поки окупованих районів Харківської області взамін на визнання власністю РФ решті окупованої території і додавання до неї районів Бахмута, Слов’янська і Краматорська. Енергодар і Запорізьку АЕС віддавати не хоче, оскільки планує так постачати електроенергією анексовані райони і частково продавати її Україні, щоб мати важіль тиску.
Не всі “вежі” Кремля поділяють думку, що цей план в такому вигляді взагалі реалізувати можна, і вважають, було б розумніше закопати глибше бренд “Путін” і почати поки не пізно переговори з Україною і Рамшайнським альянсом про повернення до відносин до 20 лютого 2014 р. як дати початку окупації Криму. Деякі з них вважають, чим раніше зробити це, тим краще. Але в ніч з 20 на 21 вересня в Кремлі перемогли прихильники плану шантажу. Про коливання і боротьбу в ньому можна судити по перенесенню виступу Путіна, недоступності Пєскова, який за статусом повинен був повідомити про перенесення, і обміні 215 українців і іноземців на Медведчука і ще 54-рьох з ним. Пропорція 1 до 4 небачена в обмінах з РФ і це показник бажання частини “веж” Кремля залишити двері до переговорів напіввідчиненими.
Перша частина цього плану з шантажем анексією була спочатку приречена на провал за всіма пунктами. Якщо стояло завдання спровокувати непідготовлені наступи ЗСУ, то це не відбулося. Наступного тижня Кремль буде вирішувати проблему: Держдумі оголосити про анексію або почекати місяць, може Україна запропонує почати переговори. Кремль може почати їх і після оголошення Держдумою анексії і назвати повернення Херсона “жестом доброї волі”, якщо будуть прийняті інші його умови. Все, що Путін наговорив 21 вересня про Україну і референдуми не має ніякого значення. Лавров на переговорах тихо скаже: “Путін ху….ло, слухайте мене” і почне торгуватися.
Місяць вичікування – це той термін, який потрібен ультраімперцям, які перехопили в ніч на 21 вересня кермо влади в Кремлі, щоб влити мобілізованих в армію вторгнення і перейти до другої частини плану – почати нарощувати наступальні дії. Друга частина буде включати не тільки спробу захопити за всяку ціну Бахмут, Слов’янськ і Краматорськ, а й просунуться по інших напрямках. Цілком ймовірно, ультраімперці будують плани бліцкригу-2 і просування якщо не до Одеси, то до Миколаєва. Питання в тому, наскільки вони будуть реально готові до їх реалізації. Перевірку почнуть з середини жовтня з серії локальних наступів, зростання числа обстрілів Сумської, Чернігівської та Харківської областей, а також бойовими зіткненнями на українсько-білоруському кордоні. Організовувати матеріально-технічне забезпечення бліцкригу-2 був призначений 24 вересня “сирієць” – генерал Михайло Мізінцев, відомий як “маріупольський м’ясник” і “улюбленець Путіна”. Це 10%-а гарантія провалу.
Сенс усіх цих дій домогтися вражаючого розгрому ЗСУ до початку грудня, примусити Україну до капітуляції, відмови від частини території і спробувати до нового року офіційно закінчити війну. Неофіційно РФ продовжить війну і після офіційного її завершення на переговорах, якщо вони відбудуться. Кремль панікує і поспішає, бо військову зиму він і РФ переживуть з великими труднощами, якщо взагалі переживуть. Тому поставлена мета – спробувати розбити армію України раніше, перш, ніж вона розіб’є армію РФ. Для її досягнення вирішили ніяких ресурсів не шкодувати, що не всім в Кремлі подобається, і навіть не дати цього разу воїнству Лукашенка відсидітися осторонь.
У цей план невдало для Кремля вклинюється 7 жовтня як ювілей Путіна. Ювілей планується скромним у зв’язку з тим, що маленька спецоперація перетворилася на велику війну з мобілізацією, яка неприємно вдарила по іміджу ювіляра. Анексія земель України, оголосити про яку Дума думає 30 вересня, покликана, крім усього іншого, виправити і цю незручність. Схоже, що між пишними похоронами і скромним ювілеєм кремлівці вибирають друге, якщо не переграють все в останні два тижні. Такий варіант ще залишається можливим, а з ним скасування мобілізації та інших російських “чудес”.
Ювілей планується скромним, але витратним, оскільки ювіляр повинен жбурляти гроші в народ, як це бувало на царських коронаціях. Тому в Держдумі витає ідея виплатити по 300 тис. “дерев’яних” кожному мобілізованому у вигляді одноразової премії. Принаймні, обіцяти їх виплатити, а там як вийде. Премії в 10-15 тис. потрібно дати пенсіонерам, багатодітним сім’ям і комусь ще, щоб згладити загальну зневіру від мобілізації, війни і санкцій. Ситуація така, що ювіляр зобов’язаний роздати всім подарунки, а не навпаки.
Не буду аналізувати вразливі місця всього цього плану, особливо його військової частини, деякі з них вже очевидні, а інші незабаром стануть очевидними. Зазначу лише те, що Кремль оголошенням війни, мобілізації та анексії земель України сам санкціонував удари по території РФ. Україна і вся Рамштайнська коаліція теж зацікавлені в тому, щоб швидше закінчити війну, але на своїх умовах, а не на умовах агресора, і це ще змусить кремлівців переглянути свої загарбницькі плани.
