Category: Погляди

  • Ще одна історична перемога України над російськими окупантами

    Ще одна історична перемога України над російськими окупантами

    За даними російських джерел, Чорноморського флоту звільнений командувача ЧФ РФ адмірал Ігор Осіпов. Це найкраща демонстрація катастрофічних для Росії наслідків вибухів на авіабазі Новофедорівка у Криму. На авіабазі базується головна ударна сила Чорноморського флоту – 43-й морський штурмовий авіаполк. 9 серпня внаслідок одночасних вибухів двох складів зберігання боєприпасів за даними космічних снімків знищено за мінімальними оцінками 8 російських бойових літаків, за даними Генштабу ЗСУ – 9 літаків.

    Фактично, 43-й полк розгромлений. Знищено приблизно половина боєздатних літаків, та більша частина також дуже вартісного боєкомплекту, завдано важких втрат інфраструктурі авіабази.

    Однак Міноборони РФ ніяких втрат не визнало взагалі, а дані космічних знімків російська влада попросту не коментує і робить вигляд, що нічого не відбулось, хоча весь світ говорить по успішну та результативну атаку українців на російську авіабазу. Російська пропаганда мовчить і намагається відволікти увагу якимись іншими інформаційними приводами, Кремль демонструє абсолютну безпорадність та програш інформаційної війни. Мовчить і Путін і його речник Песков, бо як пояснити, яким це чином вписується у заяви керівника РФ, що «спецоперация идёт по заранее утверждённому плану»? Виявляється, Росія не здатна надійно обороняти Крим.

    Цікаво, що навіть після знищення флагманського крейсера «Москва», на якому тримав свій прапор адмірал Осіпов, його не зняли з посади. Але після вибухів, внаслідок яких, за заявою МО РФ, нібито не будо ніяких втрат, адмірал втратив посаду.

    Це засвідчує, що російська авіація зазнала нечуваної в своїй історії після Другої світової війни поразки.

    Судячи з характеру вибухів, авіабаза, скоріше за все, була підірвана внаслідок вдалої диверсії українців. Нема ніяких інших влучань, вибухнули майже одночасно два віддалених склади.

    Новим командувачем ЧФ, за даними російських медіа, призначений війн-адмірал Віктор Соколов. Подивимось, скільки протримається під ударами українців на своїй посаді новий російський начальник.

    9 серпня – ще одна історична перемога України над російськими окупантами, і демонстрація усьому світу, що Україна перемагає у війні з Росією, і розгром армії Путіна – це абсолютно реальний сценарій, українцям варто допомагати.

  • Дві головні цілі РФ на міжнародній арені

    Дві головні цілі РФ на міжнародній арені

    Зовнішня політика РФ на даний момент підпорядкована двом цілям, які необхідно досягти в короткостроковій перспективі, щоб взяти гору або створити видимість перемоги над Україною.

    Перша мета – утримати не-західні держави в таборі нейтральних країн. Це план мінімум, який влаштовує Москву, залишаючи їй простір для маневрів на міжнародній арені і можливості компенсувати стагнацію із Заходом розвитком відносин з іншими регіонами.

    Друга мета – перетягнути не-західні держави на свій бік. Але тут мова не йде про те, щоб ці країни повністю і цілком підтримали дії РФ в Україні і почали надавати військову допомогу. Вже всім ясно, що цього не буде. Зусилля спрямовані на те, щоб переконати ці країни допомагати РФ у певних переважно не-військових секторах. В основному, мова йде про підрив західного санкційного режиму, шляхом створення механізмів або для обходу санкцій, або для нівелювання їх ефекту, або для компенсації за рахунок знаходження альтернативного постачальника того чи іншого ресурсу.

    І тут хотілки РФ можуть відрізнятися, а відповідно, і їх переговори з різними країнами. Наприклад, якщо Туреччина або Казахстан цікаві Росії як потенційні величезні транзитно-логістичні хаби, то в ОАЕ можна використовувати компанії-прокладки для обходу фінансових обмежень, Іран цікавий для військово-технічного співробітництва та збереження регіональних позицій, а Китай, Індія, Афганістан, Бангладеш і інші розглядаються як альтернативні покупці російських енергоносіїв замість західних, які через кілька років перейдуть до інших постачальників.

    Одним з головних інструментів впливу на ці країни є гра Росії на їх антизахідних настроях. Не варто вважати, що “антизахідництво” в цих регіонах — це винахід Кремля або відображення проросійських настроїв. Зовсім ні. Це помилки, які ми постійно допускаємо, коли намагаємося комунікувати з не-західним світом. Їх антизахідні настрої обумовлені історією, амбіціями, націоналізмом і особливостями внутрішньої політики. Росія лише ними маніпулює в своїх цілях. Однак вони реальні, і дуже сильно впливають на позицію цих країн і їх суспільств. Особливо це стосується тих, хто хоче відігравати більш самостійну та активну роль у міжнародних справах. РФ просто робить вигляд, що дає їм таку можливість.

    Слабким місцем нинішнього позиціонування РФ є той факт, що вони політично токсичні, а в Україні діють також, як діяла будь-яка інша імперія в тому ж Близькому Сході чи Африці, як діяли в окремих випадках США, яких у Кремлі так люблять критикувати за помилки минулого. Цим Україна повинна користуватися, пояснюючи не-західним країнам, що ми з ними маємо набагато більше спільного, ніж їм здається, а Росії за великим рахунком плювати на їхні інтереси і стабільність.

    Нарешті, треба пам’ятати, що не існує ніяких “проукраїнських” або “проросійських” держав і урядів. Всі виходять з набору своїх особистих, державних інтересів, переконань і упереджень. І, наприклад, відмова вводити санкції проти РФ, може і зовсім не бути пов’язаною з Україною, а з політико-ідеологічним сприйняттям боротьби Заходу і РФ або бажанням підтвердити свій суверенітет принциповим рішенням відокремитися від усіх і зайняти нейтралітет.

    Ключове, що треба знати: у кожної з цих країн є що втрачати, і у кожної є свій фактор, який змушує їх бути обережними у відносинах з РФ. Наприклад, у Китаю це стурбованість потрапити під санкції, а у Ірану — віра в успіх “ядерних переговорів” з США. Відповідно, в наших інтересах ці фактори зберегти, щоб нейтральні держави могли зберігати маневреність і тримати нейтралітет, який нас теж влаштовує.

    А завдання РФ тут – зруйнувати ці фактори, зробити їх неактуальними, щоб загнати ті ж Іран і Китай в такі умови, які підштовхнуть їх до ще більшого дрейфу в бік конфронтації із Заходом і США.

    З цієї причини Росія з радістю підтримає спалах насильства на Балканах, військову ескалацію в Тайванській протоці, розгойдування ситуації в Карабасі або провал переговорів США та Ірану щодо ядерної програми, що спричинить за собою посилення санкцій проти Тегерана, а значить зажене його в рамки, де у іранців не буде більше стимулу стримуватися і бути обережними в контексті війни Заходу і РФ.

  • У Криму немає ППО і жодної «сакральної» безпеки

    У Криму немає ППО і жодної «сакральної» безпеки

    Після вибухів на військовому аеродромі в кримській Новофедорівці російські медіа оприлюднили низку версій про причини того, що відбувається. Але при цьому жодна з цих версій не мала на увазі українську участь у події.

    Здавалося б, усе мало б бути навпаки. У Москві мали б прагнути до того, щоб звинуватити Україну в обстрілах чи диверсіях у Криму і тим самим довести «агресивність» держави, на території якої російські війська здійснюють «спеціальну операцію», пише Віталій Портников для “Крим.Реалії”.

    Далі текст мовою оригіналу

    Ведь накануне этого нападения президент России Владимир Путин утверждал, что главная опасность украинского вступления в НАТО в том, что Украина претендует на «российский» Крым. И если, дескать, захочет освободить его военным путем, то в этом случае конфликт России и НАТО будет просто неминуем. Но при этом никаких доказательств готовности Украины освобождать Крым с помощью военной силы российский президент не приводил. И вот, пожалуйста – доказательства в Саках. Нате, берите. А не берут.

    Не берут, хотя годами выискивали украинских «диверсантов», обвиняли в неосуществленных преступлениях даже кинорежиссера Олега Сенцова или журналистов Николая Семену и Владислава Есипенко. Фальсифицировали обвинения, выносили лживые судебные приговоры. А когда произошли настоящие взрывы – то стали объяснять происшедшее халатностью. Халатностью, а не украинской диверсией, после которой можно было бы угрожать соседнему государству или кого-нибудь арестовать за «террористический акт».

    А почему? А, видимо, потому, что это настоящие взрывы, а не инсценировка ради очередного показательного судебного процесса. За настоящие взрывы отвечают соответствующие специальные службы. И, значит, они не справились? Значит, нет над Крымом никакой надежной системы противовоздушной обороны – если это обстрел. Или нет никаких эффективных специальных служб – если это диверсия. Значит, нет никакой «сакральной» безопасности Крыма?

    Кому же это, уверен, захочется признать? Ведь за подобное признание придется отвечать не перед телевизионными зрителями, а перед «зрителем № 1», которому вряд ли понравится, что российские силовики не могут защитить захваченную территорию. Да и если сам «главный зритель» отдает себе отчет в реальности, то, как вы думаете, хочется ли ему это понимание демонстрировать?

    Вот и получается, что если вначале еще не получившие «темников»» российские пропагандисты сгоряча назвали взрывы на аэродроме «перебором», то потом версия «халатности» все же вытеснила из информационного пространства все прочие варианты объяснения происшедшего. Неудачно покурили – и все тут. Нужно соблюдать пожарную безопасность.

    Остается только заметить, что если бы советские спецслужбы были бы столь же «эффективны», сколь их преемники на Лубянке, на аэродроме под Саками вряд ли могли бы безопасно приземлиться самолеты президента США Франклина Рузвельта, премьер-министра Великобритании Уинстона Черчилля и председателя Совнаркома СССР Иосифа Сталина. И знаменитая Ялтинская конференция так и не состоялась бы.

    Впрочем, «ялтинский миропорядок» давно уже разрушен действиями российского президента Владимира Путина. Так что для современной России факт проведения этой конференции союзников по антигитлеровской коалиции, уверен, особого значения не имеет. Можно и дальше «курить» на аэродроме.

  • Крим як “могила” Путіна

    Крим як “могила” Путіна

    Кремль не знайшов у собі сили визнати, що удар по найбільшій російській авіабазі в Криму, ймовірно, завдали ЗСУ. Вся кремлівська пропагандистська машина реактивним чином і хором заговорила про випадкові вибухи на аеродромі в Саки і мінімальний збиток. А Україна поки не стала наполягати на своєму авторстві, але і не приховувала свого “глибокого задоволення” досягнутим результатом. Поки є “вільний час і сили”, українці успішно спробували перевести інтенсивні військові дії в Крим. Але головне – що досягнутий військовий і політичний ефект цієї блискучої операції в Криму вище пропагандистського успіху. Іншими словами, у вдалому ракетному обстрілі потужної російської авіабази в Криму для України більше політичних вигод і ефектів, ніж військової удачі. Так і має бути, бо зупинити цю страшну російсько-українську війну легше політичними методами, ніж військовими силами.

    Путін і його оточення в шоці. Розгром авіабази в Саки – це страшний удар по психіці Путіна і його російському іміджу суперсильного, надійного і мудрого правителя.

    По-перше, Путіну і Кремлю нарешті стало зрозумілим, що тепер війна торкнеться всіх окупованих за 8 років території, а не тільки тих, де він хоче воювати. З іншого боку, Путіну важко зробити ефектну “відповідь” на цю блискучу операцію – він вичерпав всі методи військово-політичного тиску на Україну. А Україна ще тільки починає намацувати політичні больові точки Кремля. Як виявилося, для Путіна Крим – одна з таких небезпечних точок.

    По-друге, грубо зірвано російський туристичний сезон у Криму. Крим стає не “раєм”, а небезпечним для росіян місцем життя і відпочинку.

    По-третє, середній клас Росії, який так вперто не помічав російського-української війни раптом зрозумів різницю між “операцією” і війною проти України. Тепер залякані відпочивальники з Криму рознесуть по всій країні цю погану звістку, що йде справжня війна, і вони, все населення Росії, стали частиною цієї війни.

    Вперше Україні вдалося військовими методами “достукатися” до почуттів і мізків переляканих росіян, минаючи потужну російську кремлівську пропаганду. Це дуже добре.

    Але найголовніший політичний ефект бомбардування Криму ще попереду. Тепер пропаганді Кремля буде дуже важко втримати версію про випадковість ракетного обстрілу або самозаймання авіабази, а “телевізійна Росія” раптом відчує, що Путін розгублений і не знає, як прямо, а не побічно і підло “відповісти” Україні. Виходить, що Путін не просто промахнувся зі своєю реакцією на ракетний обстріл в Криму (випадкові вибухи боєприпасів), але він і не має засобів і мужності “відповісти”.

    Росіяни почнуть, поки тихо, підозрювати, що Путін як російський лідер ще унікальний, але він вже слабкий і немічний. Мало того, що він самовільно почав війну з Україною, не розрахувавши своїх сил і наслідків, але він ще виявився не здатний захистити росіян від цієї війни. Виявилося, що Путін сильний лише в пропаганді російського телебачення, а не в житті. Стає зрозумілим, що Путін сильно ослабнув і вже не володіє ситуацією і управлінням країни, яку він загнав у катастрофічну війну з Україною.

    А слабкий політичний лідер Росії – будь то цар, генсек або президент – завжди вважався в Росії найсильнішим пороком і злочином. Бо в російській психології “глибинного народу” вважається, що “господар країни” не може бути слабкішим за його слуг і рабів. Інакше його чекає розчарування і презирство з боку підданих і пошук нового “царя”.

  • Момент істини в українсько-російській війні настане вже у вересні

    Момент істини в українсько-російській війні настане вже у вересні

    Окупанти офіційно оголосили про проведення референдуму щодо приєднання українських окупованих територій до Росії. Роспоряження з цього приводу підписав їхній найманець у Запорізькій області Євген Балицький.

    Момент істини в українсько-російській війні настане вже у вересні. Кремлю як повітря потрібна імітація референдуму і анексія окупованих територій. Натовпу необхідно кинути якийсь жирний шматок, імітацію перемоги, відчутний результат війни, “розширення кордонів” імперії, яке тішить самолюбство плебсу.

    Інакше провал кривавої авантюри стане очевидним для всіх: населення, її учасників і навіть організаторів. В такому випадку Путіна навіть в російській правлячій верхівці почнуть сприймати як лузера, дні якого злічені.

    Упевнений, що Україна зуміє зірвати подібні плани. Це буде початком її перемоги у війні і кінця путінського режиму. Навіть у Кремлі багато хто зрозуміє, що” Акела промахнувся”, програє і треба терміново відповзати.

  • «Безвіз» для росіян – це лише мале покарання за їхні злочини

    «Безвіз» для росіян – це лише мале покарання за їхні злочини

    Російські ліберали обурені. Обурені, що президент України запропонував або попросив заборонити їм виїзд до цивілізованих країн. Адже це так не ліберально. І без поваги до великої російської культури, балету та особливо до творчості Достоєвського.

    Давайте відразу обмовимося. Не йдеться про те, що політичні біженці з Росії мають бути видворенні назад до Росії, щоб потрапити до в’язниці. Ні. Адже справді дивно, якби, наприклад, під час Другої світової війни Ейнштейна відправили назад до гітлерівської Німеччини. Це дорого коштувало і йому й американській науці. Це не є раціональним.

    Далі текст мовою оригіналу

    Речь идет о туристических визах, которые все еще получают россияне. И это ненормально. Почему? Просто потому, что это говорит о том, что как будто бы ничего не случилось. Как будто бы российские граждане, проживающие в России, платящие налоги и поддерживающие Путина, ни в чем не виноваты. Не несут никакой моральной ответственности за то, что творит российская армия от их имени. Если россияне остались в России и не выступают против режима, то они пошли на компромисс. Это означает, что даже если они морально страдают от войны, то они все равно нашли для себя аргументы, почему им стоит остаться. И не важно, это ипотека, хорошая работа или даже старушка мама. Это компромисс, на который они пошли. Они решили, что им удобнее принять войну. И за этот компромисс они должны заплатить.

    Природа санкций – дуальна. Они либо есть, либо их нет. Они могут быть не идеальны. Они могут казаться не справедливыми. Но их природа всегда дуальна. Вы либо вводите ограничения. Вы либо не вводите их. И мы можем считать наш мир не справедливым, но как тогда мы назовем мир, где страна начинает войну и геноцид против другого народа, а им ничего за это не будет. Этот мир будет гораздо ужаснее, чем тот мир, в котором мы живем. Как бы российская либерально-демократическая тусовка назвала бы такой мир? Где можно творить что угодно. И потом все живут так, как будто бы этого не случилось.

    Выдача туристических виз россиянам подразумевает, что как будто ничего не случилось. Как будто граждане, приехавшие на шоппинг в Милан, на воды в Карловы Вары или за вкусным вином в Тоскану, не имеют отношения к стране, которая развязала жестокую войну. При том, что с вероятностью больше 50% эти граждане поддерживают жестокую войну. Это было бы очень цинично. Это до сих пор есть очень цинично, ведь визы все еще выдаются.

    Нужно ли способствовать утечке мозгов из России? Да. Нужно ли помогать тем, кто выступает в открытую против войны и хочет сбежать от репрессий? Да. Это полезные россияне. Не хорошие, а именно полезные. И таким людям, которые открыто заявят, что не хотят жить в фашистском государстве, визы выдавать надо. Надо предоставлять им статус беженца. Потому что это справедливо. И потому что каждый такой случай ослабляет Россию. Но не в том случае, когда кто-то, заработав деньги в рамках правил режима Путина, едет ненадолго отдохнуть в ненавистную гейропу.

    Если россиянин пошел на компромисс с фашизмом своей страны, то он заслужил отдых максимум под Саками. И то временно. Это справедливо. И с уважением к великой русской литературе.

    И да, у Достоевского есть роман. «Преступление и наказание». Россия творит преступления. И удивительно, если бы оно оставалось безнаказанным. Так что это решение как раз в духе великой русской культуры и великой русской литературы.

    Российские либералы мечтают о свободной России будущего. Так вот, им надо брать пример с Германии. Которая прошла искупление. Искупление своих грехов. И приняла на себя коллективную вину и коллективную ответственность. Ответственность за аннексию Крыма. За войну в Грузии. За геноцид в Буче. За убийство в Оленевке. За уничтожение Мариуполя. И этот список бесконечный. И пока они не поняли, что все это преступление, которое требует наказания, у них не будет шанс изменить свою страну. Россия так и останется до конца империей, угрожающей своим соседям и своим гражданам. И «безвиз» для россиян – это лишь малое наказание за такие преступления.

  • Контрнаступу ЗСУ в найближчі тижні навряд чи варто очікувати

    Контрнаступу ЗСУ в найближчі тижні навряд чи варто очікувати

    Про новий пакет військової допомоги Україні на суму 1 млрд доларів, яку планує передати Пентагон. До нього увійдуть:

    – боєприпаси для РСЗВ HIMARS,

    – 75 тисяч 155-мм снарядів,

    – Зенітні керовані ракети для ЗРК NASAM,

    – 1000 ПТРК Javelin.

    Тепер уже можна з упевненістю сказати, що контрнаступу ЗСУ в найближчі тижні навряд чи варто очікувати. На жаль, техніки не вистачає для наступу. А судячи з допомоги і “джавелінів”, головне завдання – відбити можливий наступ рашистів на півдні в напрямку Миколаєва або Запоріжжя. А також зміцнити позиції на київському напрямку, де так само висока ймовірність повторного наступу.

    Ну і знищення логістики і складів з боєприпасами рашистів.

    Для цього вже будуть надані ракети для HIMARS. Добре, що будуть і ракети для ЗРК, враховуючи ракетні обстріли по всій Україні, що почастішали.

    Потрібно розуміти, що доставка нових боєприпасів також займе деякий час.

    Так що будемо сподіватися, що цієї допомоги вистачить як мінімум для зриву плану рашистів захопити нові території і зірвати їхні плани з проведення псевдореферендумів в найближчий місяць-півтора.

  • Поставки ракет HARM в Україну стали такими ж вбивчими як HIMARS

    Поставки ракет HARM в Україну стали такими ж вбивчими як HIMARS

    ЗСУ застосували проти російських радарів ППО новітні американські протирадіолокаційні ракети AGM-88 HARM, у мережі викладені фотографії уламків, зроблені на російських позиціях.

    Генштаб ЗСУ за 5-7 серпня повідомив про знищення рекордної кількості російських засобів ППО – 14 одиниць ЗРК та РЛС ЗС РФ. При тому, що 4 серпня жодна система ППО РФ за нашими офіційними повідомленнями не була знищена, очевидно, що ворог пропустив раптовий потужний удар. При застосуванні HARM це не виглядає перебільшенням, такий “погром” цілком можливий, оскільки раніше протирадіолокаційні ракети ЗСУ не застосовувало, і російські радари працювали майже без перешкод. Тож ефект раптовості ЗСУ здобули абсолютний – сподіваюсь, колись ми почуємо про деталі цієї операції, яка мала коштувала Росії техніки на сотні мільйонів доларів та втрат особового складу.

    Судячи з того, що уламки ракети на оприлюдненому фото належать до хвостової частини, а місце влучання не показані, очевидно, що HARM точно уразив російський радар. Бойова частина ракети має неконтактний підривник, вона складається з тисяч готових уламків, і очевидно, ракета вибухнула так як треба там, де треба.

    Протирадіолокаційні ракети – це один з найтаємніших видів озброєння, оскільки характеристики систем знищення ППО є одним з найбільших секретів. Постачання ракет HARM до України, означає, що наші союзники довіряють нам свою найсучаснішу зброю фактично без обмежень. Це найвищий рівень допуску.

    Ракета HARM налаштовується на випромінювання радару, підлаштовується під будь-яку частоту, і може або програмуватись заздалегідь для ураження конкретного типу радарів, або запускатись у район роботи ППО противника, щоб самостійно вести пошук та ураження радарів. Сама ракета ніякого активного випромінювання не дає, її не можливо помітити засобами радіоелектронною розвідкою, тільки радар може засікти. Але перехопити ракету складно, оскільки вона має малі розміри та швидкість 2,2 тисячі кілометрів на годину, тобто атака та пошук цілі відбуваються дуже швидко. Якщо противник вимикає радар, це його не врятує – HARM запам’ятовує координати випромінювання радара, і все одне летить до обраної цілі. Боєголовка ракети – 66 кг, містить у собі до 12 тисяч уражаючих елементів, тож гарантовано знищує радар, і завдає втрат розрахункам та усім об’єктам навколо.

    Оскільки ракети HARM застосовуються з літаків НАТО, російський блог BMPD вважає, що ракети застосовані ЗСУ з наземних пускових установок.

    У нас наразі немає інформації про те, як працюють ракети HARM в ЗСУ.

    Але можна сказати впевнено, що тепер ефективність роботи українських БПЛА та РСЗВ HIMARS значно підвищиться, оскільки ЗС РФ тепер позбавлені можливості утворювати щільне радіолокаційне поле у оперативно-тактичній зоні через високий ризик, що одночасно з запуском БПЛА та РСЗВ відбувається і пуск HARM, і радари та зенітно-ракетні комплекси ППО РФ, які вмикаються для боротьби з HIMARS, можуть бути уражені самі.

    Масований пуск HARM – 20-30 ракет одночасно – здатен повністю знищити російську ППО на сотні кілометрів фронту, і дозволити безперешкодно працювати усім видам наших ракетних комплексів та багатьом БПЛА.

    Тепер росіянам доведеться значно збільшувати кількість зенітно-ракетних комплексів та радарів ППО, щоб прикривати важливі об’єкти кількома ешелонами, та постійно маневрувати своїми силами ППО. Тепер кількість часу роботи засобів ППО з однієї точки буде зменшено, вони будуть змушені постійно змінювати позиції після ввімкнення радарів. Тобто російська армія тепер змушена застосовувати набагато більше сил, витрачати набагато більше ресурсів та людей, і при тому це абсолютно не гарантує захисту об’єктів від ураження, та захисту від ураження самих російських ППОшників.

    Велике оперативне значення має той факт, що Україна отримала засоби для тимчасового контролю над повітрям на певних ділянках фронту. Тепер наші БПЛА зможуть діяти на тих напрямках, на яких раніше російські ЗРК щільно працювали та полювали на будь-який квадрокоптер. Звичайно, все це потребує відповідної тактики.

    Тепер можна розчистити повітря від російських радарів, а вже потім корегувати вогонь за допомогою “Лелеки” або Fly eye.

    Ніколи раніше ЗСУ не застосовували протирадіолокаційні ракети у бойовій обстановці. Нова надсучасна зброя дає ЗСУ нові великі можливості у знищенні російських окупантів.

    Найбільші можливості у ЗСУ виникнуть після постачання винищувачів типу F-16 з керованими бомбами типу JDAM. Група зачистки ППО зможе вибити за допомогою HARM радари (дальність пуску з літака від 110 до 150 км), і тоді винищувачі зможуть безперешкодно підлітати на 30-40 кілометрів до фронту та точно вражати багато цілей на землі. Зараз можливе і обладнання наших Міг-29 та Су-25 прицільними комплексами для застосування турецьких керованих авіабомб QFAB, так, як це зробив Азербайджан. Зачистка фронтового неба від російських радарів дозволить застосовувати авіацію з середніх висот та значної відстані від переднього краю, та припинити дуже ризиковану та не завжди ефективну застосування некерованих бомб та ракет з малих відстаней та малих висот.

    Ракети HARM відкривають значні перспективи для ЗСУ.

    Дякуємо США, дякуємо нашим союзникам за неоціненну допомогу у боротьбі за свободу усього світу з російською тиранією.

  • Чи готовий Кремль ризикнути Білоруссю та лукашенком

    Чи готовий Кремль ризикнути Білоруссю та лукашенком

    У Кремля четвертий місяць не складається з переговорами, на яких Україна офіційно віддасть РФ понад 20% своєї території за мирним договором. Не складається навіть із перемир’ям, за допомогою якого цього можна досягти неофіційно – просто припинити стріляти та почати довго говорити. Говорити, наприклад, років зо два, а потім у чомусь звинуватити Україну та повторити вторгнення 24 лютого, набагато краще до нього підготувавшись. Надій, що Ердоган умовить уряд України припинити стріляти, розпочати переговори і за місяць-два вийти на підписання перемир’я Кремлю вкрай мало.

    Далі текст мовою оригіналу

    Также у Кремля крайне мало времени и ограничены возможности манёвров. Затяжная война на годы – это совсем не то, на что в нём рассчитывали, затевая 24 февраля блицкриг. Половина обитателей РФ за пять месяцев устала от войны с Украиной гораздо больше, чем истеблишмент ЕС и США устал за семь лет от неё. Эту усталость россиян фиксируют их соцопросы, показывая заметное снижение поддержки войны.

    Большинство обитателей РФ семь лет до 24 февраля воспринимали эту войну безучастно, как ещё одну колониальную войну низкой интенсивности, которую ведёт империя. То, что эту войну она ведёт не где-то в Африке или в Сирии, а непосредственно возле границы, мало что меняло в её восприятии. За десять лет Чеченской войны российский обыватель свыкся с мыслью, что война может идти и на территории империи, но реально его не затрагивать.

    Победы в войнах с Ичкерией-Чечнёй и Грузией и затем выгодное для РФ второе Минское перемирие 2015 г. с Украиной лишь укрепили россиянина во мнении, что его империя всегда победит, отнимет Крым или Дебальцево, если решит, что это действительно ей нужно. Если в 2015 г. армия РФ не взяла Киев, то лишь потому, что её император решил, что это также не нужно империи, как не нужно был ей взятие Тбилиси в 2008 г. Бог с патриархом им судья, хотя, я бы взял, думал среднестатистический россиянин. Но брать или не брать Киев или Тбилиси, – это не тот вопрос, из-за которого житель империи будет спорить с её президентом и ругать всё её начальство как отставной полковник ФСБ Гиркин.

    Ругать начальство – прерогатива таких легионеров в отставке, а у большинства граждан империи совсем другая карма. Участие в заговорах преторианцев, в интригах сенаторов и в придворной жизни в неё не входит. Самым любопытным и склонным к аналитике среди них вполне достаточно слушать профессора Соловья или политологиню Екатерину Шульман и в пьяной дружеской беседе блеснуть своей осведомлённостью. В этом ментальность россиян очень похожа на массовое сознание граждан Рима и его городов-колоний в период упадка империи по реконструкциям его историками. В нём переплетались два противоположных мироощущения – приверженность идее империи и отстранённость от неё на практике.

    В результате такого мироощущения западная часть империи совершенно незаметно для современников и историков разделилась на несколько варварских королевств со смешанным населением и чисто римских государств. Наиболее известным среди последних является государство Эгидия – Сиагрия во Франции. Но подобные ему менее крупные государства и города-государства существовали также в Испании и в Северной Африке. К сожалению, из-за мусульман, стремившихся начать историю человечества с нового абсолютного нуля, о них известно гораздо меньше.

    Выбранный историками спустя тысячу лет 476 год как последний год условной Западной Римской империи – весьма условная дата во всех отношениях, как условно само деление на Западную и Восточную Римскую империю, и это не научная тайна. Для современников эта империя вообще прекратила существование лишь в 1453 г. после взятия Константинополя турками-османами. Отправка Одоакром, варварским вождём и римским патрицием в одном лице, в 476 г. в Константинополь римских инсигний Зенону весьма условное событие, чтобы считать его концом империи. В том числе и потому, что сам Зенон в 476 г. только что вернул себе трон и гражданская война на востоке империи ещё была в разгаре. Не удивительно, что современники не предали передаче инсигний того значения, которым его наделили историки, и не заметили распада Римской империи, которая и до этого не раз находилась в состоянии распада или полураспада.

    Затяжная война в Украине может ввергнуть РФ в состояние полураспада, но её распад вряд ли пройдёт так же незаметно, как распад Римской империи. Журналисты и юристы этого не допустят.

    Затяжная война в Украине и связанные с ней перемены в массовом сознании россиян – это то, что серьёзно настораживает и пугает не только Кремль, но и имперскую бюрократию РФ. Провал блицкрига пошатнул и уверенность имперцев в непобедимости их армии. Жёсткие санкции, массовый уход иностранных компаний, нарастающий дефицит ходовых товаров, с которым не в силах справится программа импортозамещения, сделали ощущения войны в РФ более реальными. Их усилила кампания по набору батальона, а то и двух, из ополченцев от провинций со статусом субъектов РФ. Всё это вместе с интенсивной пропагандой войны с Украиной, агрессивно идущей по всем информационным каналам, и регулярные заявления о “хлопках” в Белгородской, Брянской и Курской областях вызвали эффект усталости от войны в РФ, чего точно не было в планах Кремля.

    Это ощущение усталости будет расти с каждым месяцем продолжения войны и в какой-то момент вызовет апатию не только к судьбе территориальных завоеваний, но и к империи по формуле: вернули Херсон, Луганск и даже Крым назад Украине, и фиг с ними. Не воевать же дальше за них. В итоге и о распаде РФ многие в ней скажут, распалась – и фиг с ней, может, так и лучше. Могут массово сослаться на то, что наука авторитетно утверждает: все империи в итоге распадаются. Значит, настала и очередь российской.

    Аналитики, работающие на Кремль, давно изложили ему эту перспективу, и российская “оппозиционная” эмиграция всё активней внушает мысль: ни в коем случае нельзя допустить распада РФ, иначе всем будет ещё хуже. Это странно вдвойне, поскольку никто другой, как люди, пострадавшие от империи, должны желать её распада, и поскольку её распад вроде как не тема ближайших месяцев.

    Одновременно Кремль с середины апреля не может принудить Украину к переговорам и отказу от 20% территории, а в Украине третий месяц грозят Кремлю освобождением Херсона и даже всего юга, и требуют уйти оттуда без боя. В Кремле на ситуацию и своё положение в ней смотрят широко, вплоть до Тайваня и усталости россиян от войны. Смотрят и приходят к выводу, что сначала надо повторить нечто типа вторжения 24 февраля, а там видно будет. Повторить с учётом старых ошибок и без массовой мобилизации, поскольку для РФ это не война, а “военная спецоперация”.

    Ситуация сама диктует кремлёвцам, что сроки блицкрига № 2 – август-сентябрь и надо провести его так, чтобы к 7 октября на юбилей императора сделать ему подарок. В идеале мечтают не только о крупных захватах, но и об официально подписанном перемирии. После этого путина можно будет на радостях даже отправить в отставку и попытаться выстроить со всеми отношения с “чистого листа”, пусть и плавающего в крови.

    Если не заглядывать в папки генштаба РФ, то цели и направления блицкрига № 2 вполне очевидны. Это не Кривой Рог и Николаев – их обстрелы будут отвлекающим манёвром. В приоритете выход к Запорожью, Павлограду и Днепру, чтобы отсрочить надолго для ВСУ возможность наступления на Мелитополь и Бердянск.

    Глубина оккупации на юге около ста км, что и успокаивало рашистов. Но её уменьшение на 30-40 км в случае выхода ВСУ на линию Токмак – Бильмак – Розовка изменит ситуацию кардинально. В этом случае автотрасса Мариуполь – Мелитополь – Каховка – Олешье будет под нашим артиллерийским контролем. Поэтому не только от жадности, но и из соображений безопасности рашисты заинтересованы подвинуть линию фронта на север и подальше. В этом случае даже потеря Херсона не станет для них катастрофой.

    Второе направление – это марш бросок мимо Харькова и Сумм на Киев с целью захвата Дарницы и всей его левобережной части. С левого берега можно из пушек расстрелять здание Верховной Рады с целью принудить её к капитуляции, и более прицельно, чем это делали в 1918 г. большевики. Атака на Харьков будет в основном отвлекающим манёвром. Один украинский генерал уже пообещал в этом случае рашистам засады на всём их пути до Киева. Их план попахивает аферой и авантюризмом, но это не то, что может удержать кремлёвцев от его реализации. Слишком велик соблазн в один набег решить все проблемы. Не случайно в Брянской и оккупированной Гомельской области Беларуси идёт накопление военных сил, а лукашенковское гестапо начало в ней аресты и акции устрашения.

    Третье направление – вторжение с оккупированной Брестской области на Волынь с целью прекратить снабжение ВСУ вооружением и боеприпасами. Это также соблазнительно для Кремля, как и марш-бросок на Киев. Лукашенко под это уже заявил, что отправил армию на уборку урожая. Лукашенко пытаются создать алиби, что его армия якобы собирает урожай и Беларусь в войне не участвует. В Африке может в это и поверят, но в Европе и в Америке не поверят. Особенно перед парламентскими выборами в США. Республиканцы сразу назовут Байдена ещё большим агентом Москвы, чем демократы называли Трампа, если армии США и Польши не войдут на второй день вторжения в Брест и Гродно. Разрыв дипотношений, чем сейчас РФ пугает США в день вторжения точно произойдёт, но не по инициативе Москвы, а Вашингтона.

    При таком развитии событий многим россиянам, особенно в Калининградской области, придётся быстро забыть об усталости от войны и начать в ней активно участвовать, если ими мгновенно не овладеет апатия к судьбе империи. Какие чувства в этом момент овладеют белорусами сложно сказать. Но точно не любовь к лукашенко и благодарность к Москве за то, что она в третий раз дала им возможность поучаствовать в мировой войне. Генштабом РФ точно овладеет чувство, что фронт как-то неожиданно растянулся, лукашенко ожидаемо где-то потерялся, а немцы хотят приехать и принудительно установить на “Северный поток” турбину, отремонтированную канадцами, чтобы “Газпром” перестал жаловался, что не может качать газ. В Евросоюзе это так и назовут – военно-техническая спецоперация по установке турбины на газопроводе. Олаф Шольц очень предусмотрительно сфотографировался на фоне этой турбины в разных ракурсах.

    В Кремле в любой момент готовы рискнуть лукашенко и отправить его первым послом “союзного государства” при Африканском союзе, чтобы не путался под ногами и не пытался стать первым президентом “союзного государства”. Но взять и рискнуть сразу Беларусью, Калининградской волостью, всеми оккупированными районами Украины и соседними с ними районами РФ – на такое в Кремле способны немногие. Это активное меньшинство в Кремле и подталкивает его пассивное большинство к тому, чтобы сыграть в этакую геополитическую “русскую рулетку”.

    Пока пассивное большинство в Кремле думает: играть в неё или не играть, подсказку ему дал 8 августа Энтони Блинкен, выступая на пресс-конференции в Йоханнесбурге. Он прямо объяснил южноафриканцам и кремлёвцам, что США не допустят захвата Украины, так как это откроет “сезон войн”, когда большие государства начнут захватывать малые. По мнению Блинкена, это неправильно, о чём он и раньше непублично говорил кремлёвцам. Но те всё не верили и полагали, что это пустая болтовня. Поставки оружия Украине, Седьмой флот США и Нэнси Пелоси на Тайване призваны убедить всех, прежде всего русских, что это не так. Но русские оказались такими тупыми и наглыми, что никак это не поймут. В результате главе Госдепа США приходится объяснять это им в публичной беседе с африканцами.

  • Російсько-турецькі переговори в Сочі: про що це було?

    Російсько-турецькі переговори в Сочі: про що це було?

    Загальна рамка турецько-російських переговорів – пошук взаємовигідного формату взаємодії між Анкарою і Москвою з урахуванням нових обставин: війни в Україні, західної ізоляції РФ, розриву звичних ланцюжків поставок, переділу енергетичного ринку, загострення міжнародного суперництва.

    Якщо дуже просто: Росія хоче, щоб Туреччина стала для неї одним з перевалочних хабів, транспортно-логістичним вузлом, який дозволить обходити західні санкції і торгово-технологічну блокаду за рахунок переорієнтації на південні і східні ринки. Іншими словами, компенсувати стагнацію відносин із Заходом.

    В обмін на це Туреччина хоче від РФ поступок в регіональних питаннях: подальшого цементування своєї позиції як ключового посередника в російсько-українських переговорах, збереження провідних позицій на Південному Кавказі і в Сирії / Лівії, інвестицій в свою слабку економіку, підтримки своїх регіональних ініціатив і боротьби з курдськими сепаратистами.

    Саме в цій логіці сталася зустріч Ердогана і Путіна в Сочі.

    Судячи із заяв сторін, Анкара не проти стати для Москви містком, що прориває блокаду і ізоляцію, а також розширювати партнерство з РФ, особливо якщо відносини із Заходом будуть стагнувати, як це видно на прикладі забуксованої передачі Туреччини американських літаків F-16 або невиконання Швецією і Фінляндією обіцянок, даних Ердогану для розблокування вступу в НАТО.

    Зі свого боку, РФ пообіцяли все таки допомогти Туреччині закрити питання сирійських курдів і дати їм провести операцію на півночі Сирії, а також добудувати АЕС “Аккую” до 2023 року (ну або зробити серйозний прогрес), щоб Ердоган міг щось показати електорату перед виборами. Власне, Ердоган сам вперше визнав, що його розвідка почала налагоджувати контакти з офіційним Дамаском, що може свідчити про те, що Туреччина і РФ шукають спосіб залагодити свої розбіжності в Сирії, а це відкриє дорогу до більш широкої співпраці.

    Москва теж, здається, готова миритися з ключовою посередницькою роллю Туреччини щодо ситуації в Україні, аби це допомогло звести до мінімуму західний тиск і взяти гору в нинішньому марафоні, в який перетворилося протистояння навколо нашої країни.

    Тому я розцінюю сочинський саміт Ердогана-Путіна як перший крок до потенційного створення нового ситуативного партнерства двох країн, спрямованого на мінімізацію західного тиску на РФ і посилення регіональної ролі Туреччини в міру зростання напруги між Анкарою і країнами Заходу.

    Однозначно говорити про те, що таке партнерство вже відбулося – рано. Однак кейс із “зерновим коридором” показує, що таке можливо, як і позитивні заяви Ердогана після зустрічі з Путіним у Сочі.

  • Деякі війни програють назавжди

    Деякі війни програють назавжди

    Билинний спадок зазвичай ділять на кілька циклів. Один — «київський», про богатирів та ратні подвиги. Другий — «новгородський», про побут, купців та заможність. Та якщо Ілля Муромець загине у герці з монголами на ріці Калці, то купцеві Садку не залишить шансів Москва.

    Новгородська республіка проіснувала три з половиною століття. Сягала від Білого моря до Волги, від Балтійського моря до Уральських гір. Одна з небагатьох земель, що зуміла уникнути монголо-татарського плюндрування. Саме тут існувало віче — реальна форма середньовічної демократії, коли на всі ключові посади людей обирали, а не призначали.

    Капітал був основою влади, а не навпаки. В якийсь період це призвело до зародження протоолігархів, що вони лобіювали свої креатури на чільні посади. Водночас Новгород не мав родимих плям абсолютизму: влада була складною системою стримувань та противаг між виборним князем, архієпископом, посадником, тисяцьким і старостами. Віче розв’язувало питання війни та миру, долю законів, обсяг податків та визначало, хто очолюватиме республіку.

    Новгород був справжнім торговим «вікном у Європу», що його було прорубано задовго до Петра. Саме тут могла з’явитися четверта східнослов’янська ідентичність: укупі з сучасними Україною, Білоруссю та Росією. Якби не Москва.

    За причину для першої московсько-новгородської війни стала спроба Новгороду запросити єпископа з Києва, який на той час у церковному питанні орієнтувався на Константинополь. Тому Іван Третій звинуватив новгородців у зраді й 1471-го року розбив їхні війська у битві на ріці Шелонь та захопив місто.

    Протягом наступних семи років Москва поступово урізала незалежність Новгорода. Судові функції перекочували до завойовників, частина земель була відторгнена на користь загарбників. 1478-го року частина новгородської еліти проголосила Івана Третього господарем міста, створивши передумови для нового

    завойовницького походу. Того ж року незалежний Новгород зазнав краху.

    Вічовий дзвін було вивезено до Москви. Віче скасовано. Прибічників незалежності переселили, відправили в монастирі або вбили. Місто стало частиною Московського князівства. Втім, 90 років по тому, 1570-го року, підозри Івана Грозного щодо «пропольських» настроїв у місті стали причиною чергового походу на Новгород. У результаті місто грабували шість тижнів.

    У російських підручниках історії ці процеси називають «приєднанням».

    Новгород щез. Нині це невеликий за значенням обласний центр. Жодних амбіцій. Жодної ідентичності. Від колишньої величі лишися тільки стіни.

    Історичні паралелі умовні, але наочні. Апетити імперій завжди зростають. Будь-яке порубіжжя — у зоні ризику. Зміну орбіти сприймають як загрозу. Претензію на самостійність — як причину для війни. Недоліки демократії — продовження її переваг. Закриті структури здатні користатися слабкостями відкритих. Деякі війни програють назавжди.

    Іноді краще вчитись на чужих помилках.

  • Хто замість Трампа і Байдена?

    Хто замість Трампа і Байдена?

    Колишній президент США поховав свою першу дружину, матір його трьох дітей у своєму гольф-клубі в Нью-Джерсі. Добре, що не в Лас-Вегасі – там багато сакральних місць для азартних гравців і ділового Трампа. Це все незвично для Америки. Тепер остання дружина Трампа – Меланія точно знає, що робити зі своїм чоловіком після його смерті. Тут ніякої політики чи бізнесу – він сам напросився.

    Гірше Республіканській партії США, яка готується до майбутніх президентських виборів 2024 року. Після цієї витівки Трампа з похоронами першої дружини на полі гольф-клубу потрібно терміново шукати нового кандидата на президентські вибори, який, принаймні, не буде ховати своїх ближніх у гольф-клубі під час виборів.

    Але Трамп ще не підозрює, що він вже не кандидат республіканців і він не збирається вмирати раніше Байдена – це для нього принципово важливо, але і виграти вибори президента в 2024 році він вже не може. Справа не в гольф-клубі як кладовищі, а у відсутності перспектив Трампа як сильного кандидата, здатного без загравання з Кремлем, впоратися у світовою кризою (Україна, Китай, Німеччина) і внутрішніми проблемами Америки. Це розуміють і республіканці, і демократи, сподіваючись поставити на нових “темних конячок” і позбутися як Трампа, так і Байдена.

  • Відхід Путіна найбільш вірогідний між 7 жовтня та початком грудня

    Відхід Путіна найбільш вірогідний між 7 жовтня та початком грудня

    У березні 2024 р. в РФ повинні пройти вибори президента і “обнулені” у 2000 р. путін і ведмедів можуть у них брати участь. Медведєва до цього про всяк випадок готують, чому він і став стабільно хамити на адресу України, а 2 серпня “гарчав” на сторінці “Вконтакті” на Грузію та Казахстан. Медведєву почали робити імідж, що він справжній “ведмідь” і ще страшніший, ніж путін, а не плюшева або списана у дачний будиночок “качечка”. Але його іміджмейкери захопилися і, не спитавши адміністрацію путіна, “наричали” на Грузію з Казахстаном. Це виявилося дуже недоречним для Кремля і гарчання медведєва з “Вконтакте” довелося терміново видалити, оголосивши його втручанням хакерів.

    Далі текст мовою оригіналу

    Надувание медведева до размеров медведя-грызли дело нужное, поскольку в Кремле не знают, что делать с “путиным” уже сейчас. Проиграть выборы в 2024 г. он по определению не может, так что остаются всего два варианта: не участвовать в них или выиграть их.

    Есть ещё и третий вариант – этих выборов в РФ не будет по какой-то причине. Например, из-за исчезновения самой РФ, что снимет вообще все проблемы, а не только “проблему 2024 года” как называют эти выборы её политологи. Возможна и отмена их в связи с мировой или какой-то другой войной, или из-за объявления РФ наследственной монархией. Эти выборы могут также отложить на год-два, ссылаясь на технические причины, например, на сильную разруху или на отсутствие в РФ электричества и бумаги.

    Третий вариант может показаться невероятным, но напомню, российско-украинская война не так давно тоже казалась невероятной. Не будем пока разбирать этот вариант, а рассмотрим два других: путин выборы 2024 г. выигрывает или не участвует в них.

    Формально в Кремле должны с этим определиться только в декабре 2023 г. Максимум, по примеру выборов 2018 г. – в начале января 2024 г. Но ситуация такова, что Кремлю придётся определяться уже вскоре после 7 октября, когда в РФ отметят 70-летие путина или того, что скрывается под этим брендом. Формально у Кремля для таких размышлений есть год и пять месяцев, но реально меньше, почему и надувают медведева до размеров путина.

    Отказ США, ЕС и Великобритании, эти государства перечислены в порядке, как их видит Москва, вести с ней переговоры до тех пор, пока РФ ведёт войну с Украиной и не выводит свои оккупационные войска, принуждает Кремль снять бренд “путин” гораздо раньше 2024 г. Но путин, как почему-то уверены в Кремле, не может вывести войска из Украины без потери лица, из-за чего и стало появляться утверждение, что Запад не начнёт переговоры с РФ, пока ею правит путин.

    Оба эти утверждения ошибочны. Во-первых, никто в РФ из-за вывода путиным войск из Украины не пойдёт штурмовать Кремль. Даже Гиркин не пойдёт. Армия, за исключением нескольких десятков генералов, и пары тысяч офицеров, настроения которых и озвучивает Гиркин, уйдёт из Украины с радостью, прихватив всё, что сможет утащить. В конце марта и начале апреля, когда она получила приказ уйти из северных областей Украины, она его так быстро выполнила, что украинские танкисты не могли её догнать. Никакой госпереворот, как выражается лавров, из-за этого в Москве не случился. Не случится и, если она совсем уйдёт из Украины. Максимум будут одиночные пикеты Гиркина, полковника Квачкова и других одиозных личностей. В Кремле так увлеклись западной политологий, что забыли: РФ – это автократия, не только по форме, но и по менталитету, а в автократиях всё не как у людей. В простой форме настроения обитателей РФ передаёт старая поговорка “Нам татарам всё равно, что наступать – бежать, что отступать – бежать”.

    Во-вторых, Запад не начинает переговоры с РФ не из-за того, что путин сидит в Кремле, а из-за того, что войска РФ сидят в Украине. Если путин их выведет, то Запад их начнёт и с путиным, но не так, как изображает пропаганда Кремля. Запад их начнёт как посредник и гарант в переговорах между Украиной и РФ. Это Белый дом не раз объяснял Кремлю. Но Кремль опять подводит его авторитарное мышление, в которое зашито, что о всём, что касается Украины или, например, Литвы, надо договариваться с Вашингтоном, или в случае Литвы с Берлином. Большинство в Кремле и большинство россиян свято верят, что США и ЕС – это два таких же царства, как и ихнее. Всё там устроено, как и у нас, а их разговоры про демократию и права человека – это всё обман. Почти такой же, как разговоры коммунистов о демократии и вольной жизни в СССР.

    Кремль не может начать переговоры с Украиной в той форме, как это ему советует Запад. Не может по простой причине. Если под тем, что сейчас предлагает Шрёдер, а он де-факто повторяет 15 пунктов статьи, написанной в МИД РФ и опубликованной два месяца назад в американском журнале “Национальный интерес”, будет стоять подпись лаврова, то для Москвы всё сразу станет очень плохо.

    Как только под таким текстом будет стоять подпись лаврова, а не Шрёдера или никому не известного Дэвида Пайна, то Украина не только опубликует везде этот текст, но и передаст его в ООН. Тогда не только Китай, но даже Куба не смогут кивать головой в такт Москве и говорить, да, во всём виновато НАТО. Поэтому за пять месяцев войны Москва так ни разу и не передала Украине текст своих условий мира, а лишь призывала через лаврова и пескова “смириться с реальностью”. Как только Украина требует изложить эту реальность на бумаге, Москва сразу даёт задний ход, поскольку не может расписаться под тем, что ведёт девятый год войну только для того, чтобы захватить территорию. Никакие коммунисты и левенькие профессора не смогут в этом случае оправдать российский империализм с подписью лаврова.

    Москва сама загнала себя в такую ситуацию, и теперь лихорадочно ищет из неё выходы по разным направлениям. Почти все они упираются в вопрос, когда снимать бренд “путин” и снимать ли его. На практике это означает, переизбраться ему в 2024 г. или исчезнуть после 7 октября, отметив напоследок юбилей. Есть варианты и с авральным уходом до 7 октября, но пока они мало реальны.

    Отправлять путина побеждать на выборах можно только в случае активной мировой войны и наличия у РФ коалиции, готовой её реально вести. Степень готовности определяет наличие и активное ведение ещё нескольких локальных войн помимо территории Украины, которые в нужный момент можно трансформировать в глобальную войну и синхронизировать.

    Именно для этого Москва сейчас идёт на конфликт с Израилем, запрещая работу в РФ его иммиграционного агентства “Сохнут”. Желание немножко пограбить евреев, живущих в РФ, вторично. Главное – вызвать острый конфликт между мусульманами и евреями, даже если те совсем не иудеи. Арабо-израильский конфликт давно выдохся. Но оживить его, перевести в разряд мусульманско-израильского конфликта и получить с этого политические дивиденды 30 лет пытается Иран и лет десять менее активно Турция. Теперь этим решила заняться РФ и для начала закрыла “Сохнут”. Не будем гадать, что ещё придумают в Кремле, чтобы более убедительно испортить свои отношения с Израилем, и при этом попытаться вести с ним, так сказать “двойную бухгалтерию”.

    Москва на конфликт с Израилем лезет из-за проблем с формированием коалиции вокруг себя. В прямом смысле спьяну к ней вроде как приписалась КНДР. Посол КНДР признал “ДНР” не на торжественном открытии её посольства в Москве, что было бы логично, а с утра на следующий день, когда Пушилин показал ему бумагу, которую тот спьяну подписал. Так как РФ сразу об этом раструбила, а КНДР не могла признать, что её посол не умеет пить, и не хотела обидеть Москву опровержением, то пришлось смириться. Теперь КНДР требует с РФ оплатить счёт за признание “ДНР” и “ЛНР”, а Москва всего лишь предлагает слать корейцев на работы в РФ, и обещает платить Ким Чен Ыну за них поштучно. Но тот не заинтересован, чтобы они массово уезжали, выходили из-под контроля и не возвращались. Услуга признания тоже стоит гораздо дороже. Особенно, если учесть, что его провели без согласия Пхеньяна и в унижающей его форме. В итоге у КНДР есть острое желание востребовать с РФ плату, а у той твёрдое намерение сделать её чисто символической. Эта история ещё вылезет РФ боком.

    С другими потенциальными членами коалиции тоже не очень. Политический кризис в Ираке, длящийся полгода и вызванный борьбой шиитского Садристского движения с его проиранским правительством, вошёл в острую фазу. Тегерану добавилось головной боли и расходов, притом, что он намерен в конфликте РФ со странами демократии максимально долго оставаться лишь бенефициаром и активного участия не принимать. Шум вокруг визита Нэнси Пелоси на Тайвань, состоявшийся после длинной телефонной беседы между Байденом и Си Цзиньпина, имеет оттенок “договорного матча”. Попытка Москвы и прогрессивных социалистов Джунковича через месяц повторно вызвать войну Сербии и Косово может дать неожиданный результат в виде резкого интереса Орбана к районам Сербии, населёнными венграми. Сербия получает газ из РФ через Украину и Венгрию. Орбан, видя, как старшие товарищи давят на младших товарищей посредством газа, может поэкспериментировать с Сербий, которой Москва обещала много дешёвого газа для перепродажи в ЕС. Это многое объясняет в нынешних речах Орбана.

    Такое состояние коалиции вокруг Москвы сложно назвать благоприятным для того, чтобы отправить путина на выборы в 2024 г. Работу в этом направлении, безусловно, продолжат, но и не прекратят поиск других путей, ведущих в итоге к тому, чтобы он на выборы не ходил.

    Таких путей пока видно два. Первый, сепаратный мир РФ с Украиной без участия США и ЕС при посредничестве Турции и её гарантиях. В качестве других гарантов могут выступить Китай, Индия и ещё кто-нибудь вплоть до Кубы. Этот вариант и будут обсуждать 5 августа в Сочи с Эрдоганом. Не случайно Москва не первый год старается убедить себя и всех вокруг, что Эрдоган – это тот же путин, но в феске или в чалме. Не будем ей мешать. Как говорят в Украине “Дурень думкой багатіє”.

    Второй путь, убрать путина с поля и на этом основании требовать от Запада начать с РФ переговоры. Сделать это Кремлю удобнее всего между 7 октября и Новым годом, так как позже для него ситуация осложнится в контексте газовой войны и нефтяного эмбарго ЕС, которое включится на полную с декабря, но уже работает. Цена нефть марки Urals с августа падает, притом, что продают её со скидками, и это лишь начало.

    На этом пути у Кремля есть свои трудности. Основных две. Первая, кем путина не замени, но основательно пересматривать “15 пунктов” придётся. Удалять из них “денацификацию” и прочие глупости однозначно придётся. Это для Кремля не сложно. Гораздо сложнее внести пункты о репарациях и покаянии, но и на это в Кремле отчасти согласны. Самое сложное с территориями. Отвести войска за линию до 24 февраля в Кремле согласны, но за Донбасс и Крым будут упорно торговаться.

    Вторая трудность, как обставить отказ от бренда “путин”. То, что это надо подавать как либеральную революцию “сверху” в Кремле понимают. Понимают и то, что после юбилея путина надо отправить в тайгу погулять с шойгу. Затем сообщить, что он случайно упал с горы и разбился в хлам, чтобы не ехать в Гаагу. Поэтому хоронить его будут в закрытом гробу и в тайном месте на Алтае, согласно завещанию. Но это приведёт к появлению новых направлений в археологии и судебной криминалистике – поиск могилы путина. Так что, целесообразней кремировать и по примеру Индиры Ганди развеять пепел с самолёта над РФ.

    Преемника путину явно лучше не назначать. Поэтому обяжут мишустина, как временно исполняющего обязанности президента РФ, провести выборы, где народ решит, кто ему мил. Сам мишустин в них участвовать не будет. Но не стоит питать иллюзии, что общее собрание рабов и рабовладельцев, подобное тем, которые в СССР проводили регулярно от колхоза и цеха до Верховного Совета, это и есть демократия.

    Такой вариант в целом устраивает Кремль, тем более, что позволяет тянуть время. По ряду признаков этот вариант становится для него основным, поскольку тянуть время после смерти путина намного удобней и безопасней, чем при его жизни.

    Насколько ясно это осознают в Кремле показывает заявление МИД РФ. Захарова 2 августа сообщила, если США окончательно признают РФ страной спонсором терроризма, то РФ разорвёт с США дипломатические отношения. Захарова могла бы добавить, что в этом случае Госдума объявит Украину страной-террористом, такое предложение “Справедливая россия” уже внесла, и ещё примет закон об отмене существования Литвы. Но воздержалась, так как блокада Калининграда отложена до 1 сентября, а Украине уже безразлично, как её ещё раз обзовут в Москве – страной нацистов или страной террористов. Во-вторых, в Кремле пока надеются, что уговорят 5 августа Эрдогана убедить Украину начать сепаратные переговоры с РФ. Москва и так подпортила себе переговоры с Эрдоганом тем, что 2 августа объявила полк “Азов” террористической организацией. По причине переговоров с Эрдоганом все большие наступления в Украине тоже сместили в сроках на после 5 августа и поставили в зависимость от их результатов.

    В варианте с похоронами путина вскоре после юбилея Кремль по-настоящему пугает лишь то, что социальная история может выйти из-под его контроля и начать жить естественной жизнь, как это было с экономикой, когда она выскользнула из тисков ЦК КПСС и Госплана. Но другие варианты пугают обитателей Кремля ещё больше.

  • Битва, що не відбулася

    Битва, що не відбулася

    Сотні тисяч людей по всьому світу стежили за польотом” борту ” Ненсі Пелосі з Сінгапуру – приземлиться він в Тайбеї або прямо піде в Сеул, або, раптом, вдарить Армагеддон. Візит Голови Палати Представників Конгресу США на Тайвань став би не просто символічним жестом, він би продемонстрував всьому світу – і союзникам Китаю і його противникам, що політика Сполучених Штатів здійснюється без оглядки на деспотичні режими, що захищаючи демократію США готові йти на ризик. Це не демонстрація сили – літак Ненсі Пелосі можна було збити однією ракетою китайських ППО – це демонстрація свободи, мужності і гідності – якостей, відсутніх в “джентльменському наборі” тоталітарних режимів.

    Пекін натякав на можливість початку військових дій проти “бунтівної провінції”, навіть на випадкове попадання ракети під час навчань, що почалися, в літак пані Пелосі. Слова вимовлялися дуже страшні. Світ завмер.

    Але візит відбувся. 82-річну пані Пелосі захоплено зустріли жителі Тайваню. 19 годин на “острові Свободи” – справжньої свободи, не тієї, що панує на розчавленій деспотією комуністів Кубі.

    Зустріч з президентом Тайваню Цай Іньвень, дружні бесіди з депутатами парламенту і з тими китайцями, які втекли з континенту від тиранії комуністів. “Демократія на Тайвані буде захищена” – це послання Ненсі Пелосі почули і на вільному острові, і в комуністичному Китаї, і в США, і в світі. Сенат США вже розглядає законопроект про підтвердження і посилення зобов’язань США щодо Тайваню. Тихоокеанський регіон зрозумів – США не перестануть захищати демократії Далекого Сходу – Японію, Південну Корею, Тайвань, Сінгапур, якщо самі народи цих країн бажають жити в системі справжнього народовладдя. Візит пані Пелосі в демократичні країни регіону продовжився, а впевненість у позиції Сполучених Штатів зміцніла.

    І, треба сказати, ризик тут мав сенс. Далекий Схід перетворився за останні десятиліття на другий після християнського Заходу регіон високотехнологічної економіки, що саморозвивається, і стійкого народовладдя. Думаю, на радість великого Конфуція, його вчення стало підставою для другої розвиненої сучасної цивілізації після християнської – далекосхідної конфуціанської. На моїй пам’яті країни Далекого Сходу, які уникли комуністичної диктатури, успішно здійснивши економічну модернізацію одна за одною перейшли до політичної демократії як до деякого увінчання успішного комплексного розвитку нації. Першою була Японія, потім Південна Корея, одночасно з нею Сінгапур (територіально це Південно-Східна Азія, але цивілізаційно звичайно Далекий Схід) і, нарешті – в кінці 1990-х – Тайвань. Всюди авторитарні режими, які не претендували на контроль над економікою, успішно трансформувалися в демократії. Цей феномен вже вивчають вчені і ще довго вивчатимуть. Для його осмислення потрібен новий Макс Вебер.

    В ряду конфуціанських демократій можна було б назвати і Гонконг, подібний Сінгапуру сплав британської політичної культури і конфуціанського свідомості дав чудовий результат. Але на наших очах Гонконг був зжертий комуністичним Китаєм. Навіть репутаційні та економічні витрати не запобігли знищенню цього “золотого яблука”. Для тоталітарних режимів жага всецілого володіння землею і волею людей означає нескінченно більше і грошей, і доброго імені. З біженцями з Гонконгу теж знайшла час зустрітися Ненсі Пелосі і супроводжували її конгресмени в Тайбеї.

    Думаю, саме доля Гонконгу змусила Конгрес США піти на такий рішучий крок як візит його делегації на “острів свободи”. Успішні демократії, тим більше економічно високорозвинені, треба захищати, особливо якщо острів з 23 мільйонами громадян протистоїть континентальному гігантові з майже півтора мільярдами мешканців.

    Варто зауважити, що вільний Тайвань в системі світових зв’язків і протистоянь цінний не тільки сам по собі. У деякому роді Тайвань – це не тільки “острів свободи”, а й “Острів Крим”. Це частина величезної Далекосхідної імперії, що зберегла свободу від комунізму в той час, коли в результаті довгої і кривавої громадянської війни решті Китай був підкорений армією Мао. Близько півтора мільйонів прихильників президента Чан Кайши втекли на Тайвань. Там діяв загальнокитайський парламент,який управлявся цілком авторитарно Гоміньданом. Завдяки допомозі США Червона армія Китаю (НВАК) не змогла висадитися на острові і підкорити його. І Тайвань почав самостійний розвиток поза комунізму. Спочатку на острові була створена високорозвинена економіка і надійна правова система (ось де видно роль Конфуція), а потім, при синові Чан Кайши Цзян Цзінго, що став главою Гоміньдану і президентом острова в 1978 р, почали формуватися органи цивільного самоврядування, зміцнилася свобода ЗМІ, і , нарешті, в 2000 році на президентських виборах перемогла опозиційна прогресивна демократична партія і її лідер Чень Шуйбянь. Ця партія, яка і нині управляє островом, бажає оголосити його незалежною державою, а Гоміньдан продовжує прагнути на континент, сподіваючись покласти початок відродженню Китаю, перетворити його в таку ж демократичну і економічно процвітаючу країну, якою стала “бунтівна провінція”. Корінні жителі Тайваню швидше за незалежність, нащадки емігрантів 1949 року і біженці – за здійснення місії на континенті. Але, звичайно, виключно мирними засобами. Ні про який “військовий весняний похід” мови давно не веде ніхто з серйозних людей.

    Отже, Тайвань не просто “острів свободи”. Це ще й запорука свободи і процвітання для нинішнього комуністичного Китаю. Застава, яка за сприятливих обставин може здійснитися.

    Сі Ціньпін і його оточення хочуть, щоб їх піддані бачили в Тайвані тільки “бунтівну провінцію” і бажали її приєднання, щоб жителі острова стали такими ж підневільними слугами червоного богдихана, як вони самі і як громадяни Гонконгу. На жаль, не тільки в Китаї, але і всюди, раби часто мріють не про свободу, а про поневолення вільних сусідів, “щоб не було прикро” нести ярмо з брякушками. Багато, але далеко не всі. Чимало китайців на континенті дивляться на Тайвань з надією, з думкою, що їх народ не приречений на деспотію і комуністичне безправ’я, на вторинну економіку. Культурна матриця на Тайвані та ж, що і на континенті, а ось життя зовсім інше – гідне і вільне. І це лякає пекінських лідерів як мало що інше. Тому вони і зжерли Гонконг. Він їх теж лякав.

    А для США та інших демократичних високорозвинених держав Тайвань став посланням їх головному тоталітарному супернику, не режиму, а народу. – Хочете жити гідно, будуйте у себе не деспотію, жадібну до рабів і земель, а демократію, яка прагне до господарського і культурного процвітання, що зберігає традиції предків і творчо перетворюють їх в майбутнє.

    Ось чому Ненсі Пелосі зважилася на цей візит. І, до честі голови Сі, у нього вистачило розуму не ввергати світ у війну, вистачило сил стриматися, прорахувати витрати і варіанти розвитку. Тоталітарним тиранам найважче стримувати себе там, де їх, на їхню думку принижують. Деякі так не вміють. Але континентальний Китай показав, що якісь уроки мудрого Конфуція засвоєні і його елітою. І це дає надію на майбутнє і робить 19 годинний візит Ненсі Пелосі в Тайбей ще більш багатообіцяючим.

  • Путін підставив і принизив Китай

    Путін підставив і принизив Китай

    Президент Росії Путін, не зумівши швидко захопити Україну, сильно підставив китайців, які були впевнені у слабкості українців і могутності Путіна. З’ясувалося, що все навпаки. З’ясувалося, що, можливо, українці й не вміють будувати, створювати справедливу, комфортну для себе державу без жадібних олігархів, політиків-демагогів і корупціонерів, зате вони вміють дуже добре воювати за Україну. У цьому переконався весь світ.

    Безстрашна Лідер Конгресу США Ненсі Пелосі, незважаючи на істерику Москви і Пекіна та глибоку образу китайців, успішно приземлилася на Тайвані.

    Але зараз китайцям не треба ображатись на американців. Потрібно було раніше думати, коли Китай штовхав Путіна на війну з Україною, щоб показати світові слабкість США та розкладання Заходу. Тепер російська агресія збудила США та розбудила сонну Європу.

    Виходить, що смілива американська конгресвумен Пелосі кинула виклик Пекіну та показала межі можливостей Китаю, який зараз у світі порівнюють не зі США, а з путінською Росією, що зганьбилася. А винен у всьому цьому президент РФ Путін, який не зумів підкорити Україну, але який натякав усьому світу, що за ним стоїть Китай. І тепер союзник Кремля Пекін не знає, як швидко окупуватиме Тайвань, який чинитиме опір так само затято, як Україна.

    Китай так і не зміг зупинити демонстративний приїзд Пелосі на Тайвань. Пекін також не наважився завдати адекватного приниженню удару по Америці. Усі погрози Китаю залишилися на словах. Зараз довкола Тайваню почне формуватися азіатське НАТО або свій “антикитайський Рамштайн” — країни, які наперекір Пекіну, будуть готові надавати допомогу, допомагати США у захисті Тайваню.

    Тепер виходить, що вся Центральна та Південна Азія, залежна та залякана Китаєм, відчула, що Пекін зараз не готовий кинути виклик Америці, яка не пробачить Пекіну нападу на Тайвань, як не пробачила путінській Росії віроломний напад на Україну. Багато чого в світі стало зрозуміло.

    Ненсі Пелосі — молодець, а Вашингтон показав клас гри Пекіну та Москві. Тому США та Китаю доведеться не воювати, а домовлятися за рахунок інтересів і перспектив Росії, що буде вигідно й Україні.

  • Візит Пелосі на Тайвань. Велика війна зараз не передбачається

    Візит Пелосі на Тайвань. Велика війна зараз не передбачається

    Перша фаза тайванської кризи пройшла, війни не сталося.

    Незважаючи на це, я думаю, візит Ненсі Пелосі свій відбиток в історії залишить. Власне, мені здається, саме цього і хотіла Спікер Палати. Адже тепер крім фото її колеги Ньюта Гінгріча в 1997 році, є таке ж історичне фото Пелосі в Тайбеї 25 років потому.

    На мій погляд, Китай, звичайно ж, не буде штурмувати Тайвань в лоб і прямо зараз, просто тому, що туди прилетіла спікер. Тим більше, що це не прецедент.

    Однак відповідь Китаю буде розтягнута у часі і проявиться в інших формах: санкції, торгові обмеження, часткова блокада острова, зниження дипвідносин, підтримка альтернативних антизахідних проектів, кібератаки, перекупка країн, що визнають Тайвань і т. д.

    Воювати в Пекіні не хочуть і не готові. До того ж, історія воєн, в яких брав участь Китай в останні 100 років, не найуспішніша, і ще одна поразка їм не потрібна. Та й саме собі силове повернення острова ускладнить його реінтеграцію навіть у разі військової перемоги Пекіна, так як налаштує людей ще більше проти КНР і озлобить їх.

    Можна точно сказати, що після візиту Пелосі політична комунікація між США і Китаєм буде серйозно порушена і зведена до мінімуму, принаймні на вищому рівні. Про якісь домовленості щодо міжнародних справ можна забути. Особливо після листопада, якщо до влади повернуться республіканці, більшість яких займають ще більш “яструбину” позицію щодо Китаю.

    Безумовно, Сі Цзіньпін розцінить “Тайванський маневр” США як плювок йому особисто в обличчя, а не просто витівку спікерки, на яку не можуть вплинути в Білому домі, що йому, швидше за все, намагався пояснити Байден на зустрічі 28 липня.

    Для глави КНР візит Пелосі моментально ставиться в контекст: прямо перед серпневою зустріччю партійного керівництва в Китаї і осіннім з’їздом партії, на якому Сі Цзіньпін буде намагатися переобратися всупереч усталеній традиції. Якщо Сі втримається при владі і посилить свої позиції в партії, тайванська історія буде відігравати значну роль при визначенні ним подальшої політики по Тайваню і США.

    Так що, хоча велика війна зараз не передбачається, візит Пелосі серйозно підвищив ризик військової конфронтації в найближчі роки, а також може качнути китайське керівництво в бік більш агресивної і впевненої зовнішньої політики, наприклад менше стримувати себе у співпраці з РФ або іншими анти-американськи налаштованими державами.

    Для нас це не найкращі новини, так як світова турбулентність нічого доброго не несе, а нова хвиля взаємних ударів, що розривають ланцюжки поставок, лише ускладнить соціально-економічну обстановку в ряді регіонів, включаючи Європу, для якої війна КНР і США – останнє, що зараз потрібно на тлі війни в Україні.

  • Чи може виграти Україна війну у Росії?

    Чи може виграти Україна війну у Росії?

    Основні питання

    1. Коли закінчиться війна?
    Війна не закінчиться найближчим часом, ні до кінця осені, ні до кінця зими, усі прогнозисти які розповідають про терміни просто намагаються заволодіти увагою публіки. Війна тривала 8 років, і може тривати ще довгі роки.

    2. Від чого залежить закінчення війни?
    Закінчення війни залежить виключно від здатності української армії завдавати російській армії таких втрат, які вона не здатна відновити.

    3. Чи зупиниться Росія якщо захопить Донбас?
    Ні. Росія зосередила війська на Донбасі для створення максимальної переваги, оскільки у російської армії не вистачає сил. Російська армія зупиниться тільки там, де вона буде розбита – як була розбита під Київом, Харковом та Миколаївом.

    4. Чи закінчуються у Росії ракети, снаряди та бомби?
    Росія витрачає багато, але вони готувались. Тому Росія зберігає, та значний час буде зберігати перевагу у бойовій техніці та боєприпасах, її запаси боєприпасів та техніки поповнювались останні роки, працює воєнна промисловість.

    5. Чому НАТО дає нам так мало зброї?
    Насправді, НАТО дає дуже багато зброї, але Україна не створила власних запасів зброї і розгорнула велику армію, тому усе, що дає НАТО з коліс йде на фронт і цього постійно не вистачає. Якщо подивитись на повідомлення у ЗМІ, НАТО надало за 5 місяців понад 450 танків, 18 РСЗВ калібру 227 мм та тисячі керованих та некерованих ракет, понад 250 гармат 155 мм, включно з новітніми САУ, понад 500 тисяч снарядів 155 мм, включно з високоточними самонавідними снарядами, десятки гармат радянських калібрів 152 та 122 мм, сотні тисяч снарядів 152 мм, 122 мм, тисячі реактивних снарядів 122, 220, 300 мм, десятки мінометів 120, 82 мм, десятки тисяч мін до них, майже 100 тисяч ручних гранатометів, понад 2000 ракет переносних зенітно-ракетних комплексів, понад 8000 ракет протитанкових ракетних комплексів, зенітно-ракетні комплекси, протикорабельний ракетний комплекс “Гарпун”, десятки радарів, сотні зенітних ракет до ЗРК, сотні авіаційних ракет, 10 гелікоптерів, і велику кількість інших видів озброєння. Нам передали основних озброєнь та боєприпасів набагато більше, ніж у нас було до війни.

    5. Чому НАТО не передає нам більшість своєї зброї?
    НАТО не може надати нам усі свої запаси зброї, через те, що вони не мали самі великих запасів для великої наземної війни, і тому що Росія, Китай, Іран створюють нові військові загрози у світі, і НАТО має забезпечувати резерви.

    6. Коли запрацює ленд-ліз та НАТО дасть стільки зброї скільки потрібно?
    Країни НАТО зараз різко збільшують потужності виробництва зброї, але це не можна зробити дуже швидко. Щоб розгорнути масштабне виробництво озброєння НАТО потрібно мінімум рік, по деяких видах – два роки.

    7. Чи може виграти Україна війну у Росії?
    Так, стратегічно ми виграємо у війні з Росією, політично та інформаційно на нашій стороні країни, які виробляють понад 50% ВВП світу. Але Росія (2% ВВП світу) зберігає військову перевагу, і війна дається нам дуже високою ціною – десятками тисяч життів. Ми зупинили великий російський наступ, але ми не можемо розгромити російські ударні угруповання та знищити російську артилерію. Росія володіє тактичною ініціативою на більшості ділянок фронту.

    8. Яка головна перевага України у війні?
    Якість людей. Тому і головне наше завдання війни – зберігати та якісно застосовувати людей. Щоб не виснажувати людей до останнього. Щоб покращувати постійно знання та оснащення. Щоб на той момент, коли зброя НАТО піде на фронт більш масово, у нас були досвідчені та злагоджені війська..

    9. Що треба робити державі?
    Потрібно готувати армію та країну до багаторічної наземної війни. Для цього потрібна мобілізація усієї країни, чітка оборонна доктрина, документи планування, зміни у якості комплектування, підготовки резервів, застосування військ, зміни у якості забезпечення та організації логістики. Кількість вирішує не все – перевагу створює якість, і саме якісні та системні зміни мають ключове значення.

    10. Чи можемо ми звільнити окуповані території?
    Інших варіантів закінченні війни нема – поки ми не звільнимо окуповану Україну, війна буде продовжуватись. Росія не хоче миру, вона вимагає капітуляції та фактичного знищення України. Тому наш порятунок – це тільки перемога.

  • Шредер озвучив справжній план Путіна

    Шредер озвучив справжній план Путіна

    Путінський друг Шредер, найоплачуваніший голос Москви, з’їздив на зустріч зі своїми кураторами, повернувся до Німеччини і озвучив хотіння Кремля.

    Путін хоче переговорів. Путін хоче фіксувати успіхи. І Путін знову хоче федералізації України. Тепер за зразком Швейцарії та кантонів, які до неї входять. Так, саме такий приклад і наводить Шредер. Каже, що бачить шанс мирних переговорів та формат кантонів в Україні як у Швейцарії. Ось не дарма людина провела відпустку у Москві.

    Далі текст мовою оригіналу

    Опять 25.
    Мы это уже проходили. Даже до войны это было невозможно. Теперь Путин хочет расширить минские соглашения, впихнув туда еще и побережье азовского моря.

    И все референдумы, все слухи о том, что Путин хочет по быстрячку расширить российскую империю Бердянском, чтобы все ощутили ее всеобъемлющее величие, как раз для прикрытия. Путин не хочет получить все санкции мира за Северодонецк. Он хочет снять санкции. И все еще хочет всю Украину.

    А разговоры о воссоздании СССР. Разговоры о том, что сейчас все захваченные территории будут в темпе вальса включены в состав России – это все для прикрытия. Прикрытия очередного плана получить всю Украину и управлять нами изнутри. А чтобы этот план поддерживали полезные идиоты на Западе – рисовать альтернативную реальность ввиде потенциального ядерного удара, который, конечно же, неминуемо будет нанесен, если Украина заберет назад Херсон. Как и разговоры о новом СССР, который активно продвигают типа анонимные телеграм каналы и о котором пестрят сливы типы независимых российских журналистов. Случайных сливов из Кремля не бывает. Они хотят напугать своими псевдопланами. Так что можно даже сказать, что пьяный бред Медведева – это не такой и пьяный бред, а просьбы старших товарищей попугать Европу ради того, чтобы Европа начала склонять Украину к настоящему плану Путина. А Медведев просто исполняет роль клоуна у пидор.ов.
    Формула Шредера. Это могут так назвать.

    Ничего история не учит любителя истории Путина. Если он не смог впихнуть федерализацию Украины до полномасштабной войны, то как он собирается сделать это сейчас? Уж лучше бы молчал или продолжал рассказывать о денацимилитаризации своей.
    Что ж. Слово кантон тут подходит. Но в Украине не будет кантонов. А вот Шредера у нас только так и будут величать. Гер кантон. Или что то в этом роде.

    И этого хочет не Европа. Этого хочет Путин. Который хочет избавится от санкций. Хочет вернуться к статусу-кво до 24 февраля но при этом сохронить свое лицо и показать силу российскому народу. И это точно не примет Украина. И нам надо сделать все, чтобы о таком плане даже не заикались в европейских столицах.

  • Удари по мостах в чергове змінили плани недоГітлера

    Удари по мостах в чергове змінили плани недоГітлера

    Що відбулось на Херсонському напрямі

    За минулих два тижні окупанти в авральному форматі почали розгортати одне з найбільших ударних угруповань з початку війни. Для цього навіть пожертвували Ізюмським угрупуванням, яке все чекало на захоплення Слов’янська та Краматорська, і виходом на рубежі Донецької області.

    То що ж сталось, що Путін так панічно почав готувати широкий наступ там, де зовсім його не планував? Все просто – наші удари по мостах в чергове змінили плани недоГітлера. Базовим планом ще два тижні назад було повне захоплення Донецької області до зими і пропозиція переговорів для Заходу. Тепер “все перегралось”.

    Після знищення мостів в Херсоні і Новій Каховці, 49 і 22 армії окупантів могли потрапити під повне знищення, оскільки навіть відступати їм не було б як. Зрозумівши, що розгром двох армій буде серйозною поразкою, яку не вдасться перекрити прогризанням нашої оборони – Путлєр в авральному режимі почав перекидати все, що можна на цей напрям. Щоб був зрозумілий масштаб – зараз там перебуває 90% всіх десантно-штурмових військ росії.

    Зараз вони готують два удара саме на Кривий Ріг і Запоріжжя, а не Миколаїв. Це пов’язано з тим, що тільки взявши Кривий Ріг і Запоріжжя вони зможуть врятувати логістику і своє правобережне угрупування.

    Насправді, все це схоже на істерику, яка буде мати наслідком військову катастрофу для окупантів. Взяти два таких великих міста російська армія – неспроможна. Вони і невеликі міста беруть по півтора-два місяці, не те, щоб взяти хоч одне велике рівня Кривого Рогу чи Запоріжжя.

    Ну і з нами Бог. Дощі настільки сильні, що важка техніка не може нормально просуватись в південних степах України.

  • Чому “патріотка” Спартц мовчить на заклики Трампа “здати” Крим

    А Вікторія Спартц не бажає висловитися щодо позиції свого «шефа» Трампа? Бо у цій ситуації мовчання – це мовчазна згода.

    Я, до речі, прекрасно її розумію. У неї скоро вибори. На виборах вона має одержати підтримку орієнтованих на Трампа республіканських виборців. Критикувати Трампа зараз – мати шанс програти вибори. Тому вона буде мовчати. Як американський республіканський політик.

    Але не треба більше мені розказувати про «великого патріота України Спартц», яка у США днями і ночами думає лише про те, як допомогти Україні, бо у будь-якого патріота України заклики «здати Крим» на адресу президента Зеленського нічого окрім гніву і засудження викликати не можуть. Так, саме «здати» – я знайшов першоджерело цитати Трампа, бо вся ця кампанія могла бути фейком. Я розумію. Тому я знайшов першоджерело, і зрозумів, що жодних помилок немає. Трамп дійсно вважає, що Зеленський мав «здати» Крим путєну, відмовитися від НАТО (і це лише початкові моменти «переговорів»), бо війна – це «погано».

    Інфантилізм українців продовжують використовувати проти нас. Зокрема, цю віру, що десь за океаном живуть прекрасні «справжні українці», які раптово прилетять нас рятувати від «усього поганого».

    Але повторюсь. Зараз реальних «друзів» і «ворогів» України визначити легко. Ти бачиш злочини росії – ти вимагаєш дати Україні більше зброї, аби можна було зупинити терористів і вбивць. Ти за Україну. Ти шукаєш якісь способи «порозумітися» з путєним шляхом поступок українськими територіями, шукаєш способи, як зупинити західну зброю для України – ти ворог. От і все.

  • Підлість пострадянської людини

    Підлість пострадянської людини

    Прорадянська людина небезпечніша, ніж радянська. Тому що не прикидається порядною.

    Радянська людина могла бути щиро переконана в тому, що масових репресій у 30-ті роки не було. Що Катинь — діло рук вермахту, а не радянських розстрільних команд. Що каральна психіатрія — це наклепи Заходу. Що компартія щиро будує державу загального процвітання.

    Врешті-решт, що ми хочемо від радянського обивателя? Затиснутого між роботою та домівкою, між чергою за гарнітуром та спробою дістати продуктовий дефіцит? Інформаційна залізна завіса була щільна й застила будь-яку альтернативну картину світу. Навколишня реальність була вибудована до його народження, система пропаганди відлагоджена задовго до того, як він почав перейматися якимись запитаннями. У нього просто не було іншої реальності, крім тієї, в якій він існував. Але щойно герметичний купол взявся тріщинами — Радянський Союз почав розповзатися по швах.

    Пострадянська людина, що ностальгує за СРСР, — це явище геть іншого ґатунку.

    Бо в багажі нового обивателя — дев’яності роки. Час, коли відкривалися архіви. Коли з’являлися інтерв’ю дисидентів. Коли було оприлюднено інформацію про масштаби репресій. Коли жодних ілюзій щодо радянської системи придушення інакодумців вже не лишилося.

    Пострадянській людині навіть не доводилося шукати інформацію про ту систему, що була вибудована в СРСР. У дев’яності ці дані стали мейнстримом — вони лунали з усіх екранів і з усіх газетних шпальт. Вони були головним змістом виборчих кампаній і нового порядку денного.

    Радянська людина могла виправдовувати радянський лад через незнання. Але пострадянський прибічник СРСР робить це свідомо. Радянська людина заперечувала звинувачення на адресу режиму, тому що могла в них не вірити. Пострадянська — виступає у ролі адвоката диявола.

    Пострадянський обиватель уже не може послатися на те, що чогось не знає. Що йому недоступні дані про реальні масштаби. Навпаки, він про це знає, але ховається за лукаве «зате». «Зате космічні кораблі». «Зате всі боялись». «Зате стабільність».

    Усі його «зате» — це тільки спроба виправдати персональним комфортом репресії проти інших. Він переконав себе, що йому особисто було затишно у старій реальності — і він без тіні сумнівів готовий виміняти її на долі інших. Цинізм замість наївності. Підлість замість незнання.

    Пострадянський прорадянський — це той, хто свідомо відмовився від правди. Той, хто добровільно вдів на себе шори. Той, хто ладен виносити в одну частину рівняння персональний комфорт, а в іншу — долі всіх інших.

    І якщо це не підлість, то що таке підлість?

  • Геній стратегії.  Давай, Володь. Не зупиняйся

    Геній стратегії. Давай, Володь. Не зупиняйся

    Як зробити так, щоб угода на пуск “Північного потоку-2”, до якого залишилося два тижні, гарантовано вступило в силу?

    А давайте почнемо в Україні повномасштабну війну.

    Як зробити так, щоб Україні не дали “Джавеліни” і “Стінгери”?

    А давайте влаштуємо різанину в Бучі.

    Як зробити так, щоб Україні гарантовано не дали ПРО?

    А давайте довбанемо ракетою по університету в Харкові і по торговому центру в Києві та Кременчуці?

    Як зробити так, щоб Україні не давали гаубиці, РСЗВ, танки, БМП?

    Давайте зітремо з лиця землі Маріуполь.

    Як зробити так, щоб Україні точно не дали “Хімарси” трехсоткилометровой дальності?

    Давайте дико, нелюдськи закатуємо полоненого і влаштуємо “Катинь” в концтаборі.

    Як зробити так, щоб Британія не поставила Україні жодного військового корабля?

    Давайте почнемо морську блокаду, перекриємо вивезення зерна, влаштуємо загрозу голодом всьому світу і вб’ємо головного аграрія країни.

    Як зробити так, щоб Україні точно не дали винищувачі, оперативні ракетні комплекси, “Абрамси”, підводні човни, лазерну зброю, ядерні балістичні ракети і дві зірки смерті?

    А давайте почнемо війну в Косово.

    Як змусити підбирати щелепу навіть своїх дружків диктаторів, і налаштувати проти себе Туреччину і Єгипет?

    А давайте оголосимо східну частину Середземного моря і Червоне море “цілком сферою національних інтересів Росії”.

    Геній стратегії. Я ж кажу – просто геній стратегії.

    Давай, Володь. Не зупиняйся.

  • ЗСУ здобули час для змін: як не дати російській армії досягти своїх цілей

    ЗСУ здобули час для змін: як не дати російській армії досягти своїх цілей

    Збереження життя людей та їх ефективне застосування є ключовою умовою здобуття перемоги у тривалій багаторічній війні, яка очікує на Україну. Українська піхота є хребтом війни, а оскільки піхотою у нас працюють також і Тероборона, і десантники, і морпіхи, і спецназ, і Нацгвардія, і прикордонники, то узагальнимо іх так – війська переднього краю.

    У перші місяці війни було зрозуміло, що через відсутність вчасної мобілізації, підготовки, злагодженості та озброєння, наша піхота була змушена йти в бій так як є, отримуючи зброю з машин, воювати героїзмом, щоб врятувати країну. Українська армія своєю залізною волею, мотивацією та жертовністю переломила хід війни. Але минуло 5 місяців, і характер війни повністю змінився. Росія зазнала великих втрат і почала застосовувати тактику артилерийського наступу, посилює власну піхоту, почала велику мобілізацію. Ціль російської армії – вибити нашу піхоту, позбавити нас переднього краю.

    Думаю, яким чином можливо багато в чому впорядкувати ситуацію, без витрати значних ресурсів, оскільки зараз ЗСУ здобули час для змін?

    1. Організація. Практика самостійного застосування новостворених незлагоджених піхотних підрозділів та з’єднань на цьому етапі війни потребує перегляду. Коли ворог проводить позиційний наступ, то кількість підрозділів та людей з автоматами не має значення – має значення організація та боєздатність у кожній конкретній точці. Ядром організації бойових дій на фронті є штаби кадрових бригад, тільки навколо них створюється на практиці порядок, і усі новостворені з’єднання логічно підпорядковувати кадровим. І не тимчасово, як це робиться, коли підрозділи даються та забираються один за одним, тоді ніякої злагодженості не виникає. На мій погляд, усі бригади ТРО, стрілецькі батальйони, підрозділи інших структур сил оборони мають підпорядковуватись кадровим бригадам на постійній основі. Бажано, щоб усі підрозділи та з’єднання з певної області були введені до складу однієї-двох місцевих бойових бригад. Кадрові бригади будуть збільшені, ймовірно, до розмірів дивізії, тому потребують посилення їхні штаби.

    2. Комплектування. Один боєздатний взвод піхоти вирішує на фронті більше завдань ніж один небоєздатний батальйон. Прийшов час змінювати порядок комплектування військ, і переглянути практику заповнення штатів кимось, хто записаний у черзі військкомату. До кожного роду військ потрібен відбір, особливо до тих, хто несе на собі основне навантаження війни – піхота, артилерія, танки. Бійці мають отримати відповідний рівень бойової підготовки, інтенсивної, не менше місяця. Підрозділи ТРО, стрілецькі батальйони, корпус резерву – передусім мають виділяти час та проводити відбір та підготовку особового складу, мають бути бойовим резервом для бойових бригад.

    3. Застосування. У перші місяці війни часу на планування не було – часто бувало, що ось карта, ось рубіж, вперед. Так вимагала обстановка. Але зараз час змінився. Велика кількість втрат відбувається саме при непідготовленому пересуванні різних підрозділів на нові рубежі, коли у хаотичній обстановці бійці стикаються з позиціями противника, або входять на непідготовлені для оборони рубежі, які вже знаходяться під ударом, або не мають взаємодії з сусідами та втрачають фланги та вогньову підтримку. Крім досвіду та навченості, вдається, що правильного застосування на кожній ділянці фронту має бути визначено штаб кадрової бригади, який відповідає за введення в бій та застосування, живучість з’єднань та підрозділів, які вводяться в бій у даній полосі. Потрібна централізація відповідальності на фронті на кожні ділянці. ОТУ визначають рубежі, але має бути той, хто відповідає за введення в бій на передовій. Практика відриву окремих батальйонів із штатної бригади значно знижує боєздатність частини, бригади найефективніше застосовуються у повному складі.

    4. Підготовка. Смерть солдата це трагедія для суспільства, незамінна втрата для української нації, і діра для державного бюджету. 15 мільйонів гривень компенсації, соціальні пільги для родини, мільйони, які вже витрачені державою та волонтерами на підготовку та утримання. Цьому можна в значній мірі запобігти, якщо замість того, щоб сплачувати за смерть героя, вкласти у його підготовку, щоб він залишився живим. На початку війни для підготовки часу вже не було, але зараз – це гостра необхідність. Якщо підрозділ висувається на фронт без навичок орієнтування, тактичної медицини, практичної стрільби, інженерної справи, маскування, ближнього бою з бронетехнікою, застосування дронів та приладів оптичної розвідки, без навичок дій уночі, організації служби на передовій, виживання, значить, його підготовка здійснена неефективно і ми набагато більше витратимо на поховання, а не на знищення ворога. Найбільше зацікавлені у підготовці поповнення бойові бригади, у яких є кадри, їм треба довірити підготовку солдат та сержантів. Доцільно створити штатні учбові підрозділи для початкової та додаткової підготовки.

    5. Висування командирів та лідерство. Війну фізично роблять командири відділень, взводів, рот, оператори озброєння, і на ці посади не потрібні просто люди з вислугою або освітою, якими можна заповнити штат по закону. Закони треба вдосконалювати. Тут потрібні передусім лідери, у яких «прокачана» відповідальність за життя підлеглих та здатність вести за собою. Навчити можна будь-кого, але бути командиром та лідером – це характер, який загартовується тривалий час. Першим етапом підготовки має бути пошук та висунення лідерів на усіх рівнях, таких лідерів має передусім визначати навчання.

    6. У людей є межа витривалості. У будь-кого з нас. І доводити людей до межі виснаження зараз не потрібно – у нас є можливість підготувати достатню кількість боєздатних військ, щоб вчасно проводити ротацію, поступово вводити людей у бій , зберігати керованість, боєздатність. Для тривалої війни військам переднього краю потрібен відпочинок, ротації, поповнення командним складом. Тим, хто дійшов до межі потрібно переформування, потрібні сильні командири. Люди стають більш стійкими, коли вони відчувають стійкість коло себе. Завдяки високим бойовим якостям ЗСУ зараз у нас вже є час для більш щільної роботи з людьми.

    7. Ключова оперативна процедура НАТО – After action review, тобто післяопераційний розбір, потребує негайного застосування в ЗСУ. Саме така процедура внутрішнього службового оцінювання, дозволила б швидко аналізувати передумови успішних операцій, аналізувати вдалу тактику та управління, які мають бути широко розповсюджені. А також потрібен аналіз неуспішних операцій, значних втрат, який був би закритим. Таке оцінювання дозволить швидко запроваджувати зміни, та уникне багатьох сумних колективних відеозвернень та постів у соцмережах, які нікому не йдуть на користь. Ворога треба переважати у тактиці, у організації, для цього треба критично ставитись до самих себе, випереджати ворога у змінах, підвищувати якість.

    Усі ці пункти не потребують якихось значних додаткових коштів.

  • Путінський режим починає агонізувати

    Путінський режим починає агонізувати

    Путіна і всю російську верхівку заведено вважати безідейними шахраями і злодіями. Було б чудово, якби було так. Це зберегло б життя багатьом тисячам жертв їхніх агресивних воєн.

    Однак, на жаль, вони не просто банальні шахраї. Вони одержимі маячною маніакальною ідеєю повернути історію назад.

    Днями Шойгу, розповідаючи про перший досвід збройного втручання нової єльцинської Росії у справи інших пострадянських країн (Грузії в південноосетинському конфлікті в 1992 році), заявив: “Ми були абсолютно переконані в тому, що все це тимчасово і наша країна знову буде великою і сильною, і знову буде Радянський Союз, і ніхто нікуди не піде”.

    Це дуже цінне зізнання, що пояснює психологію Путіна, його оточення і всієї російської правлячої верхівки. Вони ніколи, навіть у 90-і, не змирилися з розпадом радянської імперії, вважали його тимчасовим непорозумінням і готувалися за першої ж можливості все відіграти назад.

    Як тільки вони вирішили, що накопичили достатньо ресурсів для реалізації своїх політико-некрофільських фантазій, почали велику війну за відтворення імперії своєї молодості. Однак, як співається у відомій пісні – час неможливо повернути назад.

    Спроба оживити давно згнилий труп СРСР не може закінчитися нічим іншим окрім фатального провалу.

    І вони починають відчувати його наближення. Лавров нещодавно заявив, що поставки Заходом зброї Україні “лише продовжують агонію київського режиму”.

    Це типове перенесення по Фрейду. Агонізуючий кінь, що розмовляє, переносить власну ситуацію на Україну. Путінський режим, намагаючись злягатися з трупом СРСР, отруївся його трупною отрутою і починає агонізувати.

    Агонія ця може тривати більш-менш тривалий час, але її фінал невідворотний.

  • На що готовий Путін, щоб перемогти Україну

    На що готовий Путін, щоб перемогти Україну

    Західні медіа стверджують, що Володимир Путін продовжить шантажувати Європу можливістю відключення подачі газу й російського президента більше не цікавлять багатомільярдні втрати “Газпрому”. А що його цікавить?

    Перемога у війні над Україною. І задля цього Путін готовий заморозити Європу. Якщо нещодавно у Тегерані він стверджував, що для подачі газу необхідно “тільки” погодитися із сертифікацією “Північного потоку-2”, тепер ставки є ще вищими: треба відмовитися від санкцій проти Росії та припинити військову підтримку України. Отакої!, пише Віталій Портников для espreso.tv.

    Можуть сказати, що зменшення обсягів подачі газу – це сильний козир, зважаючи на залежність багатьох європейських країн від цих поставок. Але шантаж – це завжди провальна політика. Донедавна Путін шантажував Україну. Теж, до речі, неприйнятними вимогами – визнати російський статус анексованого Криму, погодитись із “незалежністю” окупованого Донбасу, роззброїтися, “денацифікуватися”. Наразі починаються спроби застосувати той самий підхід до європейських країн.

    Політика – навіть силова політика, навіть середньовічна політика, категоріями якої продовжує мислити Путін – це завжди мистецтво можливого та розуміння, як можна виграти, коли ти не принизив противника, не розтоптав його честь. Але російський президент, здається, переймається абсолютно зворотним. Йому треба не виграти, а принизити, розтоптати, публічно продемонструвати, що жодні компроміси є неприйнятними. Але це – не політика, це поведінка «гопника» у пітерському підворітті. За два з лишком десятиліття перебування на верхівці влади Путін так і не зрозумів, що це таке – державна діяльність. Його політична кар’єра стрімко пішла вгору, коли він забезпечував демонстрацію спілкування зненавидженого його попередником Борисом Єльциним генерального прокурора Росії Юрія Скуратова з дамами «низької соціальної відповідальності» – прямо на телевізійних екранах. Жоден російський чиновник не пішов на таку ницість, а Путін зміг! Його популярність у розбурханого натовпу знову почала набирати обертів, коли він “приєднав” до Росії чужу територію. Жоден радянський чи російський політик з часів Другої Світової війни не пішов на таке кричуще порушення міжнародного права – а Путін зміг! І тепер ми всі думаємо, що ж він ще зможе. Заморозити Європу? Застосувати хімічну чи ядерну зброю? І це – політика?

    Ні, звичайно. Шантаж – не політика, а демонстрація політичного безсилля. Прагнення принизити ніколи і ніде не призводило до успіху, а закінчувалося лише крахом тих, хто робив ставку на навмисну неповагу до права приймати суверенні рішення. Так буває і у звичайному повсякденному житті, так буває і у політиці – шантажист програє рано чи пізно. Путін може скорочувати обсяги газу. Путін може погрожувати європейцям. Так він тільки ще більше доведе, наскільки він є небезпечним і покаже, чому будь-які домовленості із ним приречені на провал.

  • Динамо вкурвило бункерного діда

    Динамо вкурвило бункерного діда

    Динамо виграло у футбол. Динамо виграла у єврокубках. У тих єврокубках, звідки викинули російськи клуби, залишивши ім на вибір матчі з футболістами з Сиріі чи Еритреї. Динамо виграло у турецького клубу, фанати якого назло украінцям викрикували прізвище Путіна. Динамо виграло у парі, в якій букмекери перед початком матчу не залишали нашій команді шансів так саме, як західні розвідки і оточення Путіна не залишали шансів Україні. Динамо виграло і йде далі. Динамо виграло, забивши вирішальний гол в кінці другого додатково тайму. Динамо виграло, а гол забив Караваєв, який кожного разу нагадує, забиваючи голи і граючи у футбол, що його рідний Херсон – то Україна.

    І знов, як після Євробачення, як після матчу з Шотландією, когось у бункері вкурвило і у Києві всю нічь повітряні тривоги, а на київщину летіли десятки ракет.

    Яке ж передбачуване воно. Яке ж передбачуване ху..ло. І яке ж хворе. Це ж треба мати такі комплекси і так на все реагувати. Як багато книжок напишуть провідні психіатри, описуючи хвороби Путіна. Який наказує стріляти ракетами із ревнощів, із заздрощі, через власну імпотенцію. Через те, що колись в дитинстві якись хтивий дядько дав йому потрогати свого пісюна. Чи якась дівчина дала відкоша, посміявшись з недолугого хлопця. Чи в підворотні відвбрали останні 20 копійок, принизивши і розбивши носа.

    І як же соромно має бути росіянам. Що вони потрапили у рабство до хворого. Який може бути раціональним, але при цьому залишається психічно хворим. Велика Росія знайшла найбільшого невдаху і надала цому владу, щоб кожен малий невдаха в країні відчув, що він не такий іневдаха. І кожен раз, коли невдасі нагадують, що він невдаха, коли він усвідомлює, що якщо в дитинстві ти був лузеров, а зараз в тебе дворець в гелінджику із шлюхами і блекджеком, але в дитинстві ти все рівно був невдахою, то він починає кидати ракети навкруги. І усвідомлення це приходить через такі прості речі, як футбол чи пісенний конкурс для домогосподарок.

    До війни ми часто думали, що Україні не вистачає еліти, справньої, викрісталізовпноі сторіччями. Як в Британії. Як у Франції. Як в Норвегії. Чи як в росіі, де мав бути клас людей, який стоїть за владою і має досвід і несе відповідальність. Мав бути. А на виході є купка божевільних і лише їх обслуга. І ніякої еліти, яка б могла це зупинити. Яка б могла зупинити лідера, який веде країну до прірви, послуговуючись своїми комплексами. Пусто. І тоді ясно, яка країна має бути «фейл стейт».

  • “Не дочекаєтесь”, росіяни! Європа жива, вільна і підтримує героїчну Україну

    “Не дочекаєтесь”, росіяни! Європа жива, вільна і підтримує героїчну Україну

    Знайомі росіяни, з тих, хто ще не здогадався викинути на смітник свій телевізор, переживають: як тут ми бідненькі в “голодній”, то підгорілій, то замерлій без російського газу,” русофобській ” Європі?

    Я був в останні місяці в декількох європейських столицях (зараз пишу в поїзді Відень-Берлін). Доповідаю російським інтересантам – скрізь все в порядку і ніяких особливих проблем немає.

    1. Продукти в магазинах на місці і зростання цін на них абсолютно некритичний навіть для небагатих людей.

    2. Зростання комунальних платежів очікується, але по бюджетах більш-менш забезпечених людей він сильно не вдарить, а за бідних, наприклад, в Німеччині комуналку, так само як і оренду квартири оплачує держава.

    3. Зростання цін на бензин призводить тільки до того, що люди менше користуються своїми авто, більше їздять на велосипедах і громадському транспорті, який дуже зручний. Просунуті берлінці і так давно надходять подібним чином. Автомобілі, особливо великі, тут вийшли з моди. Люди намагаються користуватися ними тільки, коли немає більш здорової і екологічної альтернативи. До того ж останнім часом маятник хитнувся в іншу сторону, і бензин став навіть дешевше.

    4. Ніяких проблем у російськомовних, що мають вид на проживання в Німеччині і більшості інших європейських країн, немає, якщо вони не під санкціями і не пов’язані з путінським режимом. Тим більше, всупереч пропаганді, немає ніяких проблем у російськомовних дітей в школах і студентів у ВУЗах. Це я, як батько школярки і студентки, говорю абсолютно впевнено. Санкції б’ють тут тільки по путінській олігархії, чиновництву і неминуче пов’язаному з ними російському бізнесу.

    5. Російську культуру ніхто не скасовував. У більшості європейських країн продовжують виконувати музику Чайковського і Рахманінова, ставити п’єси Чехова, показувати фільми Тарковського і т. д. Постраждали тільки путінські підстилки, яких реально забанили в Європі і правильно зробили: Гергієв, Мацуєв і т. п. Ті, хто засудив війну, активно гастролюють по всьому вільному світу.

    А головне, більшість європейців всіляко підтримує воюючу, героїчну Україну. Свідчення цьому – буквально на кожному кроці практично у всіх великих європейських містах. Багато емігрантів з Росії включені в цей процес. Вони допомагають українським біженцям, беруть участь в різних акціях з вимогою до місцевої влади посилити санкції проти путінського режиму і допомогу Україні.

    Так що, спасибі за співчуття, але “не дочекаєтеся”. Європа жива, вільна, як завжди прекрасна і гостинна.

  • Скільки залишилося кашляти путіну

    Скільки залишилося кашляти путіну

    Глави ЦРУ Вільям Бернс та МІ-6 Річард Мур висловили 21 та 22 липня свою думку про здоров’я путіна. Резюме американської та британської розвідок – путін “занадто здоровий” і не помітно, що він серйозно хворий. До цього медично-розвідувального консиліуму 23 липня приєднався глав ГУР Кирило Буданов і повідомив, що до Тегерана на переговори 19 липня літав не оригінал, а двійник путіна. Не виключено, що свої висновки про здоров’я путіна висловлять інші розвідки. Можлива і дискусія: справжній путін або це група акторів, схожих на його старі фото.

    Далі текст мовою оригіналу

    Песков 21 июля нелепо заявил, что у путина со здоровьем нормально, а то что он кашлял в Тегеране – это результат работы кондиционеров. Песков признался, что и сам покашливал в Тегеране и вся кремлёвская делегация покашливала из-за кондиционеров, а не только путин. Информацию о плохом здоровье путина он назвал “утками”, которых регулярно вбрасывают спецслужбы США, Великобритании и Украины.

    Песков даже не понял какую пургу нёс, когда стандартно опровергал слова главы ЦРУ не о плохом, а о хорошем здоровье путина. Он явно не читал заявления Бернса. Пескову лишь сказали, ЦРУ опять высказалось о здоровье шефа и надо отреагировать. Он и отреагировав по старой схеме, не допуская мысли, что ЦРУ может беспокоить не плохое здоровье путина, а наоборот – его хорошее здоровье. В чём не ошибся, так в том, что здоровья путину не желают не только сотрудники разведок Великобритании, США и Украины, но и очень много людей в этих и других странах.

    Даже священники РПЦ в Украине отказались желать в публичных молитвах здоровья патриарху Кириллу.

    Соцопросы “Желаете ли вы смерти путину?” и “Желаете ли вы смерти лукашенко?”, если и проводятся, то их результаты остаются закрытыми, несмотря на то, что их публикация могла бы помочь остановить российскую агрессию против Украины. Публикация таких соцопросов в странах Африки и Азии сделала бы как минимум бессмысленным нынешний вояж лаврова в Африку. Как максимум привела бы в марте к более солидарному и твёрдому осуждению в ООН странами Африки российского вторжения, что сделало бы реальным исключение РФ из ООН в апреле, ввод против неё почти всеми странами санкций, и к лету продолжение войны стало бы для Москвы невозможным. При таком ходе событий тема роста цен на зерновые, их дефицита и грозящего Африке голода вряд ли возникла бы.

    Но владельцы и менеджеры интернет-платформ с соцсетями 13 марта почему-то решили, что желать смерти путину и лукашенко – это неправильно и запретили такие высказывания.

    Это выглядело столь же странно, как если бы в странах антигитлеровской коалиции кто-то запретил желать смерти Гитлеру и Муссолини. В сомнительной рациональности такого решения они смогли убедиться уже 14 марта, когда власти РФ запретили доступ к Facebook и Instagram, чтобы лишить её жителей возможности узнать у своих знакомых в других странах, что они думают о войне и путине.

    В результате повторилась ситуация Второй мировой войны, когда во многих странах Азии, Африки и Латинской Америки к Муссолини и Гитлеру относились не только нейтрально, но и с долей симпатией. В ЮАР потомки колонистов из Нидерландов даже проводили акции в его поддержку и желали поражения его врагам. Не только знание, но и незнание – это тоже сила.

    Вояж лаврова по странам Африки и его выступление в Каире 23 июля на заседании Лиги арабских государств сопоставимы с тем, как если бы в 1941 г. Риббентроп полетел бы в турне по Латинской Америке. Есть всего три отличия. Риббентропу не надо было лететь в такое турне, так как Германия на референдуме в 1933 г. сама вышла из Лиги Наций за 13 лет до её роспуска. Поэтому Риббентропу не нужны были голоса стран Латинской Америки и Китая, чтобы избежать исключения Германии из Лиги Наций. К тому же, авиация Рейха не могла обеспечить ему такой вояж по техническим и военным причинам.

    Но власти РФ боятся её исключения из ООН, поэтому лавров отправлен в вояж по Африке, который проходит без сопровождения штурмовой авиации. Проходит на фоне обсуждения состояния здоровья путина тремя разведками и СМИ с явным сожалением, что оно не столь плохо, как хотелось бы, а также на фоне обстрела РФ ракетами “Калибр” порта Одессы.

    Обстрел армией России порта Одессы произошёл в тот день, когда лавров прилетел в Каир для переговоров с правительством Египта и Лигой арабских государств о поставках зерна через Босфор и Дарданеллы. Все украинские СМИ со справедливым негодованием отметили, что этот обстрел произошёл в субботу после того, как в пятницу 22 июля были подписаны два договора о гарантиях безопасности поставок зерна между ООН, РФ, Турцией и Украиной.

    Но целесообразно взглянуть на этот обстрел также в контексте турне лаврова по Африке и дискуссии трёх разведок и Пескова о здоровье путина.
    Обстрел одесского порта должен был продемонстрировать, прежде всего, правительству Египта, что оно может напрочь забыть о контрактах на закупку зерна в Украине. Закупки зерна в Египте осуществляются под контролем государства и с середины 2000-ых за право и квоты его поставок шла конкуренция между Францией, РФ и Украиной. Формально Украина была новым поставщиком для Египта, если не принимать во внимание то, что зерно, которое СССР продавал ему, выращивали в Украине. РФ после Майдана 2004 г. прилагала огромные усилия, чтобы не допустить самостоятельной продажи Украиной зерна Египту и сохранить схемы времён Кучмы, в которых она была посредником. Но Украина смогла преодолеть эти козни и начать прямую торговлю с Египтом, чей рынок у продавцов зерна считается самым привлекательным.

    Москва, обстреляв 23 июля порт Одессы, хотела показать Египту и другим покупателям, что она не допустит вывоза из него украинского зерна, несмотря на договор, заключённый 22 июля с ООН и Турцией. Лавров в обтекаемой форме сказал об этом в своём выступлении на заседании Лиги арабских государств, а в кулуарах объяснял это более откровенно. Захарова, чтобы у арабов, верящих российской пропаганде, не возникло подозрений, что Украина, как обычно, сама себя обстреляла, чтобы всё испортить, была вынуждена официально заявить от имени МИД РФ, – порт обстреляла её армия, а не Украины. За пять месяцев вторжения МИД ни разу с такими заявлениями из-за многочисленных обстрелов Одессы и Одесской области не выступал. Это было прерогативой сводок министерства шойгу.

    Но сейчас потребовалось разъяснение МИД РФ, чтобы у арабов не возникали сомнения на счёт способности Москвы обеспечить их зерном. Потребовалось, вопреки уверениям лаврова, что РФ украла его в Украине много и продаст им как своё и вместе со своим, а вывоза его из Украины не допустит.

    Сомнения у арабов и других покупателей возникли вполне логично. Во-первых, Москва стала жертвой своей лжи. Она так долго кричала, что США, ЕС, ООН и ещё кто-то запрещает ей торговать своим зерном, что некоторые в это поверили и вычеркнули её из поставщиков. Поэтому в комментарии по поводу договора 22 июля о гарантиях свободы вывоза зерна из Украины, Москва заявила, что ООН якобы сняло с неё зерновые санкции, которых не было, и теперь мир не умрёт от голода. Во-вторых, продолжение российско-украинской войны на Чёрном море ставит под сомнение, что все корабли с зерном, независимо от их флага, выйдут из него целыми. Это увеличивает цену страховки таких рейсов и фактор форс-мажора, тем более, что цена договоров с РФ уже почти всем понятна. В-третьих, арабы видят, что Москва создаёт из зерна такое же оружие против них, которое сделала из газа против европейцев.

    В-четвёртых, у арабов формируется мнение, что о зерне надо договариваться с Турцией или ООН, а не с РФ или Украиной. Заявление Юнуса Килича, главы комиссии по аграрным темам в парламенте Турции, появившееся на следующий день после обстрела порта Одессы, может лишь укрепить это мнение. Он сообщил, что комиссия, основываясь на договоре 22 июля, начала работу над вариантом, когда Турция будет покупать зерно у РФ и Украины по ценам ниже мировых и реэкспортировать в третьи страны. За Украиной и РФ останется право лишь указать, кому, сколько и по какой цене они хотят продать зерна. Турция и её военный флот в этой схеме выполняют роль охранной и страховой фирмы, за что она и получает свой процент. Килич называет это главной задачей для Центра в Стамбуле, созданного на основе перекрёстных договоров от 22 июля. Судя по тому, что министр инфраструктуры Александр Кубраков, подписавший его от Украины, анонсировал на 27 июля начало экспорта зерна, нас турецкая страховка вполне устраивает.

    Некоторые наблюдатели с началом этих переговоров о вывозе зерна из Украины не без оснований увязывали их завершение со снятием или смягчением Литвой и ЕС ограничений на транзит из РФ в Калининград. Они не ошиблись – с 22 июля Литва смягчила ограничения на транзит по железной дороге. Более того, ЕС в этот день смягчил ограничения на продажу в РФ запчастей к самолётам, а Байден заявил, что он пока не готов передать Украине ракеты с дальностью поражения в 300 км. Казалось бы, у Кремля есть много поводов для праздников и победных реляций, но его пропаганда их не устроила.

    Причина в дискуссии о здоровье путина, начатой 21 июля главой ЦРУ. Её можно назвать троллингом профессора Соловья, имеющего репутацию самого компетентного эксперта по здоровью путина, благодаря своим источникам в Кремле. Но можно назвать и последним предупреждением источникам профессора в Кремле, что хорошее состояние здоровье путина слишком затянулось и времени для исполнения прогнозов Соловья об исчезновении путина в 2022 г. из-за “обстоятельств непреодолимой силы” остаётся мало. Крайний срок исполнения их – ноябрь. Отложенная передача ракет, указанные точечные смягчения в санкциях, узкий седьмой пакет санкций от ЕС – всё это авансы источникам в Кремле, чтобы они обеспечили исполнение в срок прогноза профессора и не обвалили его репутацию. Если источники всё же профессора подведут, то что будет происходить дальше можно узнать, взглянув на событие, имевшее место в Праге с 22 по 24 июля и мало привлекшее внимание СМИ.
    В Праге в эти дни прошёл второй форум Свободных народов России под общим лозунгом “Москвоцентризм – вслед за кораблём!”. По-украински это могло бы звучать как “Геть від Москви!”. Работа форума велась в четырёх тематических секциях. В одной секции обсуждали вопросы о деимпериализации и деколонизации РФ. В другой говорили о её депутинизации и денацификации. В третьей – о её демилитаризации и денуклеаризации. В четвёртой секции обсуждали социально-экономические реформы в тех государствах, которые возникнут на месте РФ. Считается, что таких государств может появиться 38, но возможны корректировки как в сторону увеличения, так и уменьшения. Форуму была также представлена примерная карта этих государств.

    Многие могут решить, что на форуме в Праге занимались такой же пустой говорильней и прожектёрством, которыми много лет занимаются в Вильнюсе на форумах “Другой России”. Но есть некоторые уточнения. Одно из них заключается в том, что с тех субъектов РФ, так официоз именует разные страны в её составе, которые первыми покинут “корабль”, будут быстро сняты санкции и новые санкции против РФ на них не распространяться. С тех, кто покинет “корабль” позже они, естественно, будут сниматься медленнее и пропорционально скорости процесса дерашизации в этих новых государствах.

    Так что, не стоит недооценивать не только форум Свободных народов России, но и сами санкции как инструмент. Утверждение о том, что санкции неэффективны, явно не учитывает ни эту опцию, ни другие. Дискуссия о здоровье путина, начатая главой ЦРУ и поддержанная МИ-6, ГУР и Песковым, тоже имеет большую прикладную направленность, чем кажется на первый взгляд. Не удивлюсь, если в РФ вскоре запретят любые разговоры о здоровье путина и объявят их национальной изменой или ещё чем-то. Объявят вопреки медицинскому факту, что путин смертен, как и все, и обсуждение возможной даты его кончины неизбежно, как и любого живого организма.

  • Вухатий фраєр лоханувся і огріб купу трупів

    Вухатий фраєр лоханувся і огріб купу трупів

    Менталітет, що визначає модель поведінки і диктує стратегію рішень, зіграв з совкопітекамі злий жарт. Все-таки, ця генерація, яка прийшла на зміну совкам, які були просто ліниві і заздрісні, виявилася настільки тупою, бездарною і корумпованою, що не могла не програти все і вся. Якби Путін не був самовпевненим бовдуром, то він неодмінно провів би незалежний аудит на предмет коштів, витрачених на підготовку населення України до вторгнення.

    Злодійкуваті генерали і радники навалили йому на вуха локшини про готовність українців “з цвєточками зустрічати російських визволителів”, а капловухий паханчик – взяв, та й повірив. Тому що в його черепі навіть не крутилася думка, що його можуть банально обманювати. Як із середньостатистичною зарплатою по країні або індексом щастя в процвітаючому лепрозорії. Тому що знизу доверху накралися і набрехелися настільки, що самі повірили в тупу пропаганду по телеящику; тому що в результаті веселої деградації країни весь її згуртований колектив піднімався по сходах, що ведуть вниз, в саме пекло.

    Бо система розвивалася по низхідній спіралі: діяльних – загнобили, незручних – повбивали, здатних – видавили. Весь останній рік Путін, обдурений власною челяддю, готувався до вторгнення, в той час як “ліберальні аналітики” пережовували жуйку на тему, як він “обпісяється і не наважиться”. А він зважився і вторгся.

    І жодна аналітична мразота не повісилася, а класично перевзулася в повітрі і завела шарманку про те, що “адже ми цього не виключали!” І понеслися за кордон літаки з “хорошими росіянами” – ліберальними разочарувашками, наляканими айтішниками і пересравшими навальняшками. Всі останні роки вони іржали над алармістами і “розумно пхали” фашистські бюлетені в пеньки, беручи участь в червоно-коричневих іграх, то обнуляючи фюрера з Конституцією, то – вибираючи комуністів за призовом Навального і його зграї шахраїв. Ось і накидали купу мілітаристського лайна, яке наповзло на горизонт і завалило собою всю печеру.

    Як тут не ломанутися в забугор’є, коли людожер озвірів остаточно, і навіть з найледачіших глибинаріїв “зіги” з іклами полізли? А ті, хто залишилися всередині колектора, натягнули маску образи і почали проклинати колективну Європу, що включила санкції: мовляв, стільки років цілувалися з Путлом, жерли його нафту з газом, а тепер носи повернуть? Санкції ваші б’ють не стільки по Путіну, скільки по нашій ліберальній морді. Ми ж, звичайно, утремся, але, якщо наш фраєр-покидьок завтра метне що-небудь ядерне в ваші зніжені паски – нишком поаплодуємо. Бо так вам, євро-засранцям, і треба!

    Весь цей профашистський козлятник – яку б безневинну пику не корчив – в глибині совкової душі виправдовує всі свої колишні рухи тіла. І колаборацію з системою, і участь у спец-виборах, і оплату податків у фашистську казну. І гнівно засуджує тих, хто допускає можливість бомбардувань російських міст з боку України. Як деградація не буває фрагментарною – так і фашизація теж завжди тотальна. І якщо система набула коричневого відтінку – то в цій субстанції замазалися всі. Вухатий фраєр лоханувся і огріб купу трупів, яких зустріли не квітами, але щедрим вогнем на поразку. 153-й день він бере Київ, хоча планував впоратися за 3 дні. І це лише мала частка тієї ціни, яку доведеться заплатити.

    Авантюра зі спробою захоплення України обернулася розчаруванням колективного Заходу в Росії як державі, і в росіянах – як народі. Якщо раніше умовний Захід закривав очі на багато мистецтва стрімко дичавілого гегемона, то після вторгнення варварів в сусідню країну рішення про майбутнє печери визріло само собою. Для Російської імперії більше не буде місця на політичній карті світу.

    На Заході набирає популярність ідея деколонізації Росії шляхом надання корінним народам священного права на самовизначення, яке було заміщено федералізацією. А для остаточного перекидання імперії, що хитається, в хаос, розглядається ідея визнання РФ країною-спонсором тероризму. За фактом вона є такою вже давно, але до останнього моменту у неї ще був шанс одуматися і змінити напрямок вектора, але вона вважала за краще офашизіти. Після такого визнання події закрутяться з подвоєною швидкістю.

    По-перше, істерика в Кремлі запустить механізми “відплати”. Це може бути як масований удар по території України, так і нагнітання напруженості на польсько-литовському напрямку. З огляду на ступінь упоротості путло-оточення, можна не виключати і натискання “ядерної кнопки”.

    По-друге, ярлик спонсора тероризму остаточно поставить Росію в ряд держав-ізгоїв, з якими ніхто з пристойних країн і бізнес-компаній не захоче мати ніяких справ. Це відкине територію і її населення вглиб минулого століття – і технологічно, і ментально. Тобто, деградант-совкопітек поповзе ще глибше в печеру, де мутує в абсолютного дикуна. І, нарешті, це розв’яже руки мисливцям за путло-відьмами. Кожен генерал або чиновник, наближений до Путіна, перетвориться на подобу Сулеймані, якого успішно “приголубили” розумні ракети, а сам лисина-фюрер буде вибирати між долями Бен Ладена, Хуссейна або Каддафі. Ці хлопці теж досить довго дерзили всьому світу, поки той, нарешті, не перетворив їх на мертвих засранців.

    Навряд чи ми побачимо великий вселенський феєрверк. Швидше за все, це буде остання і відчайдушна спроба помститися за неминучу поразку у війні з Україною. Можливо, щось навіть і вибухне, подарувавши світу ще пару “заповідних радіоактивних зон”. Але після цього всередині Росії схлопнется все. Долар коштуватиме сотні тисяч умовних деревинок, на які буде неможливо що-небудь купити. Продукти зникнуть з прилавків, а населення охопить паніка, яка спровокує печерну битву всіх проти всіх. З грабежами, мародерством і страшною хвилею насильства. А відморозки, які повернулися з війни, завершать цю оргію жорстокості веселою розчленьонкою.

    Заходу ж доведеться взяти на себе малоприємну місію з охорони особливо небезпечних об’єктів і роздачі їжі аборигенам в обмін на радянський ядерний мотлох. На жаль, але “прекрасної печери майбутнього” системним совкопітекам побудувати не судилося. Навіть з пропусками “ліберальних іноагентів”, які система сьогодні роздає особливо щедро, сподіваючись на швидке перезавантаження. Але отримані травми виявляться несумісні з життям. Так що яшини і каци, шендеровичі і шульмани, волкови і мілови будуть приречені бовтатися в спіралях забуття, судорожно шукаючи відповідь на питання: Як же вони могли так лоханутися?

  • Світ врятує успішна операція “Валькірія” в Росії

    Світ врятує успішна операція “Валькірія” в Росії

    Українці роблять світові величезну послугу, стримуючи просування російського імперського фашизму до Європи і далі. Не всі у цивілізованих країнах це повністю розуміють. Сенс війни для Російської Федерації полягає в тому, щоб знищити Україну, як державу, а український народ, як націю. Є два способи виграти війну: перший, це підкорити та окупувати територію противника. Це Москві не вдалося. Другий, зламати волю противника до спротиву і боротьби, це Путін намагається в Україні робити далі. Росія є наочним прикладом того, що невдала держава з ядерною зброєю всерівно залишається невдалою державою.

    Росія ніколи не була цивілізованою, особливо у військовому вимірі. Повна зневага кремлівців до життя мирного населення, а також і до власних солдатів, свідчить про те, що РФ навіть не намагалася стати частиною цивілізованого світу. А затіяна Путіним російсько-українська війна тільки пришвидшила й без того постійний процес моральної деградації росіян. Адже коли тобі неприховано дозволяють вбивати мирних громадян сусідньої країни, цим знімаються будь-які обмеження та табу і на вбивства самих росіян. І це дуже швидко бумерангом повернеться в Росію після її неминучої поразки в Україні.

    Нинішня тактика Путіна полягає в тому, щоб залякати українців постійними ракетними обстрілами міст та менших населених пунктів. У Кремлі сподіваються, що атаки на цивільне населення, на якомусь етапі цих обстрілів, дадуть бажаний ефект, і примусять українців відступити і капітулювати перед Москвою. Але в оточенні диктатора явно погано знають світову історію. Адже всі бомбові та ракетні атаки Гітлера на цивільних у Лондоні – не спрацювали, а лише ще більше посилили рішучість британців знищити гітлерівський режим і німецьких фашистів.

    Під керівництвом путінців скоєні тисячі військових злочинів російськими воєначальниками, численними офіцерами та солдатами. Проте реальність є такою, що вже зараз потрібно думати, як притягнути усіх злочинців до неминучої відповідальності. Чи буде нове керівництво постпутінської Росії готовим видати винних в геноциді українського народу? І в який спосіб відбуватиметься затримка та передача цих душегубів і лиходіїв до рук правосуддя?

    Росію потрібно вигнати з усіх територій України, включно з Кримом і Донбасом. Путін і його злочинна камарилья мусять бути дуже жорстко покарані за розв’язання війни в Україні. Якщо цього не зробити, то вони отримають перепочинок, переформують свої сили і знову вторгнуться на українські терени, чинити нові злочини проти людяності.

    Ця війна ніколи для нас не закінчиться. Тому, що всі українці, яких рашисти розстріляли, над якими знущалися і викрадали їх в концентраційні табори, ніколи не забудуться. А живі ніколи не погодяться “переплавитися” на росіян і стати частиною путінської імперії.

    Можливо, до початку війни Росія ще теоретично мала що запропонувати українцям, але тепер Україна і світ знають, що Російська Федерація може запропонувати лише смерть, терор і репресії.

    Сьогодні Путін є терористом номер один у світі. А з терористами не ведуть переговорів, їх знищують, як знищили свого часу путінського колегу Осаму бен Ладена. Це війна Путіна і він її ніколи добровільно не зупинить. Зараз до нього в міжнародної громадськості нуль довіри. Він роками грав з Європою та світом, а потім встромив їм усім ножа в спину.

    Цивілізований світ не підняв вчасно питання, що тиран перебуває на вершині піраміди влади аж 22 роки, але він вже, як мінімум, більше 12 років є нелегітимним “президентом”. Заходу не варто було погоджуватися на путінську “гру”, що він у різні способи “обнуляє” свої президентські терміни, проте його продовжували й далі приймати в європейських столицях, ніби нічого цього не сталося.

    Якби Путін і його подільники пограбували супермаркет, то вони усі давно б сиділи у в’язниці. Однак коли він відкрито знищує велику європейську націю, а його агресія спричинила вже загибель багатьох десятків тисяч українських громадян, то він не тільки не заарештований, а й гуляє на волі і мандрує в інші країни, ніби він не є злочинцем, якого вже давно мали б оголосити в міжнародний розшук.

    Путінська шістка Дмітрій Медведєв стверджував, що ніхто не наважиться привезти його, Путіна та решту пітерської банди на Нюрнберзький процес, тому що Росія має більше ядерної зброї, ніж будь-хто інший. Робота, спрямована на притягнення Путіна, Медведєва та їх спільників до суду, мала б полягати у тому, щоб родини жертв, а не тільки Україна, притягували військових злочинців до відповідальності. Багато національних судів можуть прийняти такі позови. Сім’ям пасажирів рейсу PA 103 авіакомпанії Pan American, що летів за маршрутом з Лондона до Нью-Йорку, лівійський деспот Муаммар Каддафі виплатив близько 3 мільйонів доларів за одну жертву своєї терористичної діяльності, а кількість жертв Путіна в Україні обчислюється десятками тисяч.

    Українці обов’язково переможуть, а політика Кремля призведе до краху мафіозної держави. А поки що цивілізований Захід мав би відрізати Російську Федерацію і кожну країну, яка продовжує мати з нею справу, від можливості для їхніх громадян в’їзду в держави вільного світу. Ця страшна війна показує, що для того, щоб бути повноцінною частиною міжнародної спільноти, ви не можете постійно обстрілювати ракетами та артилерією мирне населення.

    Зараз Путін і його оточення дуже налякані тим, що війна пішла зовсім не так, як її планували в Кремлі, і вони перебувають на межі психозу. Війною в Україні Росія показала всьому світові своє справжнє обличчя. Російська “культура” настільки принципово відрізняється від західної, що намагання зрозуміти московців схожі на спробу осягнути середньовічне мислення. Вони існують у міфологічному минулому, просторі, де час тече у зворотному напрямку. У спотвореному світі незбагненної темряви та жорстокості. Російську “культуру” та їхні “цінності” міжнародна громадськість змогла побачити на вулицях Бучі, Ірпеня, Бородянки і Маріуполя. Вони були завжди відсталими, але вважають себе вищими, нагадуючи цим гітлерівських нацистів.

    Росіяни – це зло у чистому вигляді. Зло, яке вважає себе вищим за закони і загальноприйняті норми, зло, не обмежене мінімальними залишками порядності, зло – для якого людяність є просто абстракцією. Саме тому вони вважають територіальне розширення своїм невід’ємним правом. Їхня ущербна “логіка” ґрунтується на тому, що московити мають невід’ємне право на усі загарбані колись Російською імперією та Радянським Союзом території сусідніх країн, і тому вони можуть в односторонньому порядку самі перегравати рішення історії.

    На Заході мають зрозуміти, що у цій війні винен не тільки Путін, який прийняв необачне рішення про її початок. Не він створив росіян, це росіяни створили для себе Путіна. Він інструмент реалізації їх імперських бажань, їхнє alter ego. Він плоть від плоті російської “культури” такої, якою вона є, де превалює зневага до життя інших та неповага до морального порядку. І цього звіра треба зупинити в Україні.

    Принципова системна помилка російської “культури” полягає в тому, що вона свідомо поставила себе вище загальнолюдських цінностей. Росіяни вважають, що їх не можна судити за загальнолюдськими законами та стандартами, і що в цьому сенсі їм усе дозволено. Москва – Третій Рим, – звикли про себе вони думати. Але раптом виявилося, що це не Третій Рим, а Четвертий Рейх.

    Захоплення Росією частини українських земель не принесло РФ нічого, крім ганьби та лиха. Очільник злочинної держави Путін – телевізійною пропагандою спромігся зазомбувати населення, щоб використовувати російську молодь, як гарматне м’ясо для реалізації своїх імперських географічних фантазій.

    Вже зараз прослідковується подальше зниження військового потенціалу Росії, і якщо все буде продовжуватися таким же чином, то незабаром ми зможемо побачити реальний прогрес у виштовхуванні російських терористичних військ туди, звідки вони прийшли. Але для остаточного перелому в російсько-українській війні Україні потрібні ракети великої дальності, щоб вражати точки постачання армії окупантів в глибині Росії, склади зброї, боєприпасів і цистерни з пальним.

    Цивілізований світ має чітко дати зрозуміти росіянам, що вони будуть економічно ізольовані протягом наступних кількох десятиліть після варварського вторгнення в Україну. Молоді росіяни, яким від 20 до 30 років, повинні усвідомити, що їхня неспроможність приборкати божевільного монстра, відомого як Путін, серйозно вплине на економічну траєкторію їхнього життя в майбутньому. Але шкільна програма Росії чітко націлена на те, щоб школярі побачили Путіна, як рятівника своєї країни, а Захід — як ворога.

    Варто пригадати, що 78 років тому, 20 липня 1944 року, в відбувся невдалий замах на Гітлера. Коли вищі і старші офіцери вермахту у ставці Гітлера “Вовче лігво” у Східній Пруссії намагалися реалізувати план “Валькірія”. Якби це вдалося, то Друга світова війна в Європі закінчилася б влітку 1944 року, зберігши мільйони житів і позбавивши мільйони людей неймовірних страждань, які тривали до травня 1945 року.

    Можливо, що російські військові, які чудово розуміють чим може закінчитися для Росії розгром російських армій в Україні, самі наважаться відсторонити у будь-який спосіб узурпатора від влади. Оскільки затягнення війни прогнозовано призведе до розпаду Російської Федерації.

    Росії потрібна успішна операція “Валькірія”, “валькірійований” Путін принесе світові значно більше користі…

This site is registered on wpml.org as a development site. Switch to a production site key to remove this banner.