Що може бути більш важливим для України, ніж відновлення миру в нашій державі. На сьогоднішній день, це є головним підходом України до врегулювання конфлікту на Донбасі. Зокрема, проявом цього стало встановлення перемир’я у зоні бойових дій на сході України, яке дії з початку серпня поточного року.
Як відомо, Україна повністю виконує домовленості про припинення вогню, незважаючи на провокації з боку російських військ та її найманців. В той же час, це створює враження поступок України на користь Росії та готовності Києва іти на здачу українських інтересів. Більш того, в інформаційному полі України набувають поширення думки щодо свідомого гальмування Києвом оборонних реформ, припиненні процесу євроатлантичної інтеграції країни, нехтуванні проблемами української армії та флоту і, навіть, свідомому підриві національного військового потенціалу.
Всі ці звинувачення в повній мірі проектуються на Міністерство оборони України, яке і є відповідальним як за формування оборонної політики держави, так і за її практичну реалізацію.
Але, на сьогоднішній день в Міністерстві оборони України вже розробляється нова Стратегія воєнної безпеки України. В основу документу покладаються положення Стратегії національної безпеки, яка була ухвалена президентом України у вересні 2020 року, і передбачає розвиток особливого партнерства нашої держави з НАТО з кінцевою метою набуття повноправного членства у складі Північноатлантичного союзу.
Робоча група з підготовки Стратегії воєнної безпеки включає представників військового відомства України, а також інших державних органів, в тому числі Офісу президента України, апарату Ради національної безпеки та оборони, секретаріату Кабінету Міністрів, Національного інституту стратегічних досліджень та інших державних структур і громадських організацій.
Водночас Міністерством оборони України продовжується системна робота по проведенню оборонної реформи, яка спрямована на приведення воєнної сфери нашої держави до вимог та стандартів НАТО. За словами міністра оборони України А.Тарана, які він сказав в коментарі одному з авторитетних видань, реформи здійснюються за десятьма пріоритетними напрямами, які визначаються чинними програмними документами такими як Стратегічний оборонний бюлетень України та План дій щодо впровадження оборонної реформи у 2016-2020 роках.
На теперішній час в рамках практичної реалізації згаданих планів вже зроблена низка кроків щодо переведення на стандарти НАТО структури воєнного керівництва країни, а також органів безпосереднього управління Збройними Силами України. Зокрема, були відокремлені посади начальника Генерального штабу від посади Головнокомандувача ЗС, разом зі внесенням відповідних змін до українського законодавства. При цьому Верховним Головнокомандувачем залишається Президент України.
Застосування наведеного підходу надало Генеральному штабу реальну можливість зосередитись на плануванні та розробці довгострокової стратегії майбутнього розвитку Збройних Сил. У свою чергу відповідальність за безпосереднє ведення війни була покладена на Головнокомандувача ЗС. Саме йому підпорядковується Об’єднаний штаб операції, який є основним центром планування та управління бойовими діями.
Поряд з цим були активізовані заходи щодо створення справжньої професійної української армії та флоту. Основними напрямами таких дій є: децентралізація системи ухвалення рішень у тактичній ланці, що має дозволити командирам середньої і нижньої ланок управління самостійно приймати рішення і нести за них відповідальність; вдосконалення процесу оперативної та бойової підготовки військ з наданням йому більш практичного змісту; введення стандартів НАТО на тактичному рівні військової діяльності (в тому числі у системах озброєнь та порядку логістики). Важливе значення надається також реформуванню системи воєнної освіти.
Окрема увага приділяється питанням вдосконалення розвідки та контррозвідки. Зокрема, Міністерство оборони України стало одним із ініціаторів питання відновлення Комітету з питань розвідки з функціями координації діяльності всіх розвідувальних органів країни.
Були також внесені зміни до системи планування та управління проведенням реформ. Зокрема, ці функції покладені на Директорат політики у сфері оборони Міністерства оборони, який має необхідний досвід та висококваліфікованих фахівців у згаданій сфері.
В цілому наведені заходи дозволили перезавантажити процес оборонних реформ в Україні та вивести їх на якісно новий рівень. При цьому головним змістом нових методів проведення реформ став перехід від гасел та декларацій щодо можливості швидкого виходу Збройних Сил України на стандарти НАТО до послідовних дій з поетапного досягнення зазначеної мети із урахуванням існуючих реалій.
За рахунок цього створені сприятливі умови для зміцнення української армії та флоту і, відповідно, посилення можливостей України у протистоянні з Росією.
Подібні методи застосовувалися Польщею та іншими країнами Центрально-Східної Європи (ЦСЄ) у ході їх підготовки до вступу в НАТО. З огляду на тодішні проблеми згаданих країн, які були подібними до проблем сучасної України, процес набуття їх збройними силами оперативної сумісності з НАТО мав поступовий характер. Зокрема, спочатку на стандарти Альянсу переводилися органи управління та сили швидкого реагування, які безпосередньо залучалися до операцій НАТО, а потім інші військові компоненти. При цьому, як Польща, так і інші країни ЦСЄ, до сих пір зберігають на озброєнні військову техніку радянського виробництва та поступово замінюють її на західні зразки.
Саме такі підходи і пропонуються Міністерством оборони України. Разом з тим, це зовсім не означає відмови від поглиблення партнерства України з НАТО та прискорення процесу її євроатлантичної інтеграції. Так, зайняття Україною більш прагматичних позицій у питанні проведення оборонних реформ стало одним із визначальних чинників, який сприяв отриманню нашою державою в червні 2020 року статусу учасника Програми розширених можливостей НАТО. Як відомо, основною метою цієї програми є посилення оперативної сумісності збройних сил країн-учасниць з ОЗС НАТО, що і є однією з головних цілей реформування Збройних Сил України.
З урахуванням нового статусу України були уточнені також і плани подальшого розвитку її співробітництва з НАТО. Зокрема, під час телефонної розмови міністра оборони України А.Тарана та генерального секретаря НАТО Й.Столтенберга 9 липня ц.р. були досягнуті домовленості щодо спільних дій у протидії експансії Росії в Чономорському регіоні. Основними з них були визначені обмін інформацією стосовно обстановки в регіоні, нарощування сил та засобів сторін у його межах, а також проведення спільних військових навчань.
Всі із цих рішень успішно реалізуються на практиці. Так, за результатами зустрічі Президента України В.Зеленського з прем’єр-міністром Великобританії Б.Джонсоном в жовтні 2020 року у Лондоні був підписаний меморандум щодо виділення Великобританією майже 1,4 млрд євро на розвиток Військово-Морських сил України. За ці кошти передбачається придбання нової техніки, а також спорудження двох військово-морських баз України на Чорному та Азовському морях.
Водночас якісно нового характеру набула практика проведення спільних військових навчань України та НАТО, в ході яких відпрацьовуються питання протидії можливій агресії з боку Росії. Прикладом цього стала спільна реакція України та Північноатлантичного союзу на стратегічні командно-штабні навчання (СКШН) збройних сил Росії «Кавказ-2020» восени поточного року.
З урахуванням того, що СКШН могли бути використані Росією для розширення масштабів військового вторгнення до України, була проведена низка заходів зі стримування агресивних намірів Москви. Зокрема, вони включали серію військових навчань за участю України та країн-членів НАТО, в тому числі: «Сі Бриз – 2020» в липні-серпні поточного року на приморських полігонах України у Миколаївській та Одеській областях і у північно-західній частині Чорного моря; «Об’єднані зусилля – 2020» у вересні цього року на всій території нашої держави; «Репід Трайдент – 2020» у вересні поточного року у Львівській області. При цьому міністр оборони України А.Таран особисто запросив США та НАТО розширити їх участь у згаданих заходах.
Досить показовий характер мав також початок систематичних польотів стратегічних бомбардувальників ВПС США у повітряному просторі України з наближенням до кордонів Росії та окупованого Криму.
В той же час, головним гараном національної та військової безпеки України все ж таки залишаються власні українські Збройні Сили. Саме вони протистоять збройній агресії Росії та утримують лінію фронту на Донбасі. Виходячи з цього, поряд з процесом реформування Збройних Сил, керівництво Міністерства оборони докладає послідовних зусиль з підтримання високого рівня їх бойової готовності та всебічного забезпечення. Саме це і головним напрямом роботи оборонного відомства України.
Так, прагнення України до миру на Донбасі жодним чином не є відмовою від можливості застосування військової сили для захисту нашої держави. Як відмічалося вище, українські війська в зоні конфлікту не піддаються на провокації з боку противника. Разом з тим, коли подібні провокації починають створювати реальну загрозу життю українських військовослужбовців та мирних жителів, вони отримують адекватну відповідь із застосуванням всіх наявних можливостей.
Такі можливості знову ж таки забезпечуються Міністерством оборони України, в тому числі шляхом постачання у війська нових та модернізованих озброєнь. Незважаючи на всі проблеми, включаючи наслідки епідемії COVID-19, у 2020 році Збройні Сили України отримали найбільшу кількість озброєння та військової техніки у порівнянні з попередніми роками.
Зокрема, для потреб української армії та флоту були поставлені понад 200 одиниць бронетанкової техніки, 360 одиниць автомобільної техніки, 30 одиниць засобів протиповітряної оборони, 20 одиниць авіаційної техніки, 75 безпілотних літальних комплексів, 6 броньованих катерів різного призначення, а також засоби зв’язку та автоматизовані системи управління.
Крім того, продовжувалась розробка, випробування та виробництво нових систем озброєння, таких як протикорабельні комплекси «Нептун», оперативно-тактичні ракетні комплекси «Грім-2» та високоточні ракетні системи «Вільха-2», а також нові реактивні снаряди калібру 122 мм «Тайфун-1» для РСЗВ типу «Град» та більшого калібру 220-мм «Тайфун-2» для РСЗВ «Ураган».
Загалом на згадані цілі було виділено 21 млрд гривень. Однак, це стало лише частиною зусиль оборонного відомства України із технічного переоснащення збройних сил. Важливе значення приділялося реформуванню оборонно-промислового комплексу (ОПК) України. Так, тривали заходи з удосконалення системи формування державного оборонного замовлення, підвищення прозорості управління підприємствами ОПК, залучення інвестицій, впровадження інноваційних технологій та боротьби з корупцією.
І все вище перераховане, це лише видима частина айсбергу, яка вказує триваючий процес трансформації українського війська. Трансформації заради перемоги!
