Історія зі стратою кувалдою вагнерівця, що здався в полон, здійснена, за формулюванням Пригожина, “недобрими, але справедливими людьми”, говорить про нинішню Росію більше, ніж можуть сказати про неї та її народ Пушкін, Лермонтов і Достоєвський.
З питанням “твар я тремтяча чи право маю?” можна більше не морочитися.
Тварини в сучасній російській державі мають всі права страчувати, милувати, садити на пляшку та інше, інше, інше. Практично вони цією державою правлять.
Кувалда – лише несвіжа алегорія на суть війни, яку РФ веде проти всього цивілізованого світу.
Кровожерливий дикун із кувалдою, до якої прилипло волосся та підсохлі мізки жертв – цілком придатний символ.
Час Ваньок у валянках та ватниках минув. Нині часи суворі. Вимагають нових героїв.
Сказати, що я здивований – так ні. Гидливо мені.
Немов під шаром старого бруду на російському раптом виявиться непристойний малюнок. Дуже соромний. Але цілком відповідний суті того, хто малював. Його таємним бажанням та прагненням.