Вести чи не вести перемовини з терористами, екстремістами, насильниками?
На це питання немає єдиної позиції у перемовників та спецслужб різних країн.
1) Повна відмова від перемовин — Ізраїль, Йорданія, Сирія, Іран, Латинська Америка
2) Допускають перемовини — США, Великобританія, Франція, Італія.
Все залежить від ситуації.
Попри те, що результат перемовин не передбачуваний, практика показує – якщо їх вести, то у 70% випадків вдається звільнити заручників.
Також, як показує практика, перемовини зменшують вірогідність насильства.
Час у перемовинах працює проти зловмисника, оскільки:
1) збільшується потреба в основних людських потребах — їжі, воді, сні тощо;
2) напруженість падає;
3) люди, охолонувши, починають думати більш раціонально і менш емоційно;
4) у заручників зростають можливості для зникнення;
5) зібрана інформація дозволяє приймати більш вдалі рішення;
6) збільшується зв’язок і довіра між перемовником і терористом;
7) очікування і вимоги терориста можуть зменшуватися;
8) інцидент може зникнути сам по собі, оскільки іноді терористи відпускають заручників, нічого не вимагаючи;
Цілі осіб, які брали заручників: самоствердження, місія, гроші, конкретне рішення суду чи органів влади, змішані цілі.
У разі захоплення заручників може виникати так званий стокгольмський синдром, коли заручники починають відчувати позитивні почуття до свого загарбника і негативні по відношенню до влади.
Саме тому, треба дуже ретельно аналізувати інформацію від заручників.