В український прокат вийшов історичний трилер «Ціна правди» про журналіста Гарета Джонса, який відкрив світові правду про Голодомор 32-33 рр. Зняла картину польська режисерка Агнешка Голланд, яка особисто в Києві презентувала фільм. Трагічна і масштабна тема, втім, далася з великими потугами і недоліками. Поспішаємо поділитися деталями в огляді фільму.
«Ціна правди»: сюжет
Отже, 33-й рік минулого століття. Молодий і перспективний, окрилений своїми досягненнями журналіст Гарет Джонс (зумів взяти інтерв’ю у Гітлера) намагається докопатися до істини – чому на тлі кризи, жебракуваті Совєти показують високі результати, індустріалізація йде повним ходом. Джонс наважуєьбся на поїздку в СРСР – він має намір взяти інтерв’ю у Сталіна. Однак, намацавши ниточку, він знаходить цілий клубок злодіянь «вождя народів», який поспішно намагається розплутати.
У Москві він знайомиться з керівником московського бюро The New York Times і головним оспівувачем Радянського Союзу на Заході Уолтером Дюранті і журналісткою Адою Брукс. І ось Гарет Джонс вирушає в Україну, а саме – Сталіно (спочатку Юзівка, тепер Донецьк). Там колись працювала його мати, викладала англійську мову. І, чи завдяки своїй інтуїції, чи ностальгії, він добирається до місць, які хотів побачити, але бачить страшну картину – голод неймовірних масштабів.
«Ціна правди»: сценарій і драматургія
І все б добре, якби не було так… поверхнево. Склалося враження, що сценарист Андреа Халупа намагалася схопити потроху з біографії Гарета Джонса, плюс додати нових персонажів, а ще показати страшні картини Голодомору і «ситої» Москви, що забула про структуру, глибину. Та й сама режисерка не копнула глибше, не вивернула навиворіт персонажів (ту ж Аду Брукс), не дала «справжності» в кадрах.
«Зерно – золото Сталіна»
Втім, контрастність Голланд вдалася. «Опіумні» вечірки з голими дівчатами і одностатевими зв’язками у Дюранті (чомусь згадався Булгаков з його шабашем) і спорожнілі села, вози з трупами в Україні. Сита, освічена і абсолютно «глуха» інтелігенція в Британії і тотальна пропаганда в СРСР.
Актори і враження від фільму
Джемс Нортон, зірка серіалу «МакМафія» і князь Андрій Болконський з британського серіалу «Війна і мир», добре вжився в роль Гарета Джонса. Втім, хто зіграє добре британця, краще за британця! Інглішмен ін юэсеса, «корисний дурник», на якого не робили великих ставок.
Глибоко конфліктний образ Ади Брукс безсовісно залишився без уваги режисерки і самої виконавиці – Ванесси Кірбі. Безумовно – вона прекрасна на екрані, але вона бездушна, без полум’я в очах і сталі в вилицях. Звичайно, вона розривається між вірою в комунізм і своєю совістю і правдою. Вона вважає що, все що відбувається навколо – це необхідна жертва заради великого майбутнього і, в той же час, вона розуміє, що жертвами стають її друзі, колеги і мільйони невинних людей.
Але персонаж Дюранті вийшов краще всіх. Образ «адвоката диявола» виконав актор Пітер Сарсгаард. Актор створив, хоч і негативного, але харизматичного керівника московського бюро The New York Times, для якого ідея і переконання партії виявилися сильніші за гірку правду.
“Всі тварини рівні, але деякі більш рівні, ніж інші”
Потрібно відзначити ще й фігуру Джорджа Орвелла, яка також введена в фільм. Письменник під враженнями від статей Гарата Джонса про Голодомор в СРСР написав свій легендарний «Колгосп тварин». Можливо, таким чином творці хотіли показати вплив Джонса на культуру чи історію.
Про враження можна сказати коротко: фільм знято для тих, хто нічого не знає про Голодомор і смутно уявляє собі історію створення Совєтов та розпаду Союзу. А на показі було повно людей, які спокійно чавкали попкорн. Ну, не розумію, як на прем’єрі такого фільму можна взагалі щось їсти?
Нагадаємо, раніше ми зробили огляд фільму “Сирота Бруклін”.
Аліна Бондарєва