Штаб кандидата на пост президента України Володимира Зеленського відповів на запитання народного депутата України Мустафи Джемілєва, що стосуються відношення претендента на вищий державний пост в країні до проблем Криму. Цитувати цю відповідь я не буду, тому що коротко її можна звести до простої констатації факту – відношення Зеленського до питання статусу Криму і фактом його приналежності Україні нічим не відрізняється від позиції його суперника. На питання про майбутній статус кримськотатарського народу в державному устрої Криму отримано більш розпливчасту відповідь – але, втім, і за п’ять років президентства Петра Порошенка цей статус не здобув очікуваної конституційної чіткості. Про це пише автор на сайті “Крим. Реалії”.
І в цьому – суть ситуації, в якій опинилася Україна і її громадяни в результаті подій 2014 року. Можна змінити першу особу, переобрати парламент, але неможливо змінити ставлення до проблеми. Крим окупований Росією. Політик, який заявить про інше ставлення до цього факту, приречений на поразку на виборах глави держави, для нього просто не знайдеться необхідної кількості виборців. Але саме визнання цього очевидного факту прирікає будь-якого українського президента на тривалий конфлікт з Росією. І аж ніяк не тільки по Криму. Донбас, енергетика, пропаганда. Росії потрібен президент, який визнає її право на Крим. На будь-якого іншого вона буде тиснути і вимагати його краху. Те, що відверто проросійського президента в Україні після 2014 року обрати просто неможливо, в Кремлі нікого не хвилює. Тому що Росія вирішує свої завдання – легітимізація окупації Криму, повернення України у свою сферу впливу, зняття західних санкцій. І так, вона хоче розв’язати їх за український рахунок, українськими руками.
Скільки часу може тривати таке протистояння, сказати сьогодні не так вже просто. Але звернемося до досвіду сусідньої Молдови, яка майже три десятиліття тому – тільки вдумайтеся в цю цифру – втратила контроль над придністровським регіоном. Молдавани за ці десятиліття встигли проголосувати і за проєвропейські, і за проросійські партії, їх лідерами побували і прихильники курсу на Захід, і прихильники дружби з Росією. А тільки Придністров’я залишається у статусі самопроголошеної республіки. І нікому в Москві навіть в голову не приходить всерйоз розглянути питання про відновлення територіальної цілісності Молдови. Тому що окупація Придністров’я – відмінний важіль для впливу на політику в усім регіоні. Навіщо від нього відмовлятися?
І це при тому, що Придністров’я, на відміну від Криму, ніхто до складу Росії не включав, ця територія не має навіть спільного кордону з Російською Федерацією.
Саме тому варто зрозуміти, що існують питання, які не можна вирішити ніякими виборами, ніякої зміною влади. Одне з цих питань – Крим. Будуть змінюватися президенти та уряди, а питання про статус Криму залишиться одним з головних питань відносин України і Росії, однією з проблем міжнародного права, справжньою пасткою, в яку Володимир Путін загнав і свою країну, і нас. І українські політики, які будуть боротися за владу, будуть говорити про свою прихильність ідеї територіальної цілісності України – але не давати відповідей на питання, як і коли ця територіальна цілісність може бути відновлена.