14 жовтня екс-начальник Генерального штабу Віктор Муженко в інтерв’ю “24 каналу” розповів про роль генерала Руслана Хомчака, нинішнього глави Генштабу, в Іловайскій трагедії.
За словами Муженко, Хомчак фактично став керівником оперативної групи, “яка виконувала відповідне завдання з контролю над Іловайском”. За його словами, для ЗСУ це місто не представляло особливої оперативної важливості.
Також екс-глава Генштабу заявив, що операція по взяттю Іловайська проходила за підтримки ЗСУ, однак не управлялася з штабу АТО. Муженко всю відповідальність перекладає на добровольців і підрозділи МВС.
Чи так це, InfoResist поцікавився у екс-голови тимчасової слідчої Комісії Верховної Ради з розслідування трагічних подій під Іловайськом, екс-нардепа і екс-заступника глави Адміністрації президента (11.03.2014 р. по 23.08. 2014 року) Андрія Сенченка.
Наводимо пряму мову повністю:
Потрібно уточнити, у кожного своя роль. Треба починати обговорювати піраміду з Петра Порошенка, який, як верховний головнокомандувач, в принципі затверджував задум операції по оточенню Донецька, частиною якого і була операція взяття Іловайська. Це перше. На мій погляд, це була правильна операція. Інша справа, коли вже було зрозуміло, що сил на неї немає, і Росія змінила тактику, почала обстріл з території Ростовської області, і, відповідно, вже наші війська, які в «секторі Д» повинні були прикривати кордон, своє завдання ефективно виконати не могли, відповідно, практично оголявся ділянку кордону, 140 км протяжністю для масованого вторгнення, тоді потрібно було приймати певні рішення.
Друга. Коли стало очевидно, що немає сил на оточення Донецька, як воно було задумано, то теж потрібно було приймати рішення, потрібен був нам в цьому випадку Іловайськ. Тобто коли взяли половину Іловайська, і наступила рівновага, тобто сили просування вперед вже не було, а команди на відхід з Іловайська теж не було, люди продовжували гинути, а рішення не приймалися. І це рішення не рівня командувача “сектором Б”, тобто Хомчака. Це рішення на рівні верховного головнокомандувача, командувача Антитерористичною операцією, тобто самого Муженко і генерала Назарова, який очолював штаб АТО.
Ще раз, Хомчак – керівник “сектора Б”, він керував угрупованням, яка брала Іловайськ і яка потім була в оточенні. Але по тому, як керувалася вся так звана антитерористична операція, можна зробити висновок, що керівники секторів, не тільки Хомчак, виконували разові розпорядження штабу АТО. Тобто вони не приймали рішення стратегічного характеру. Їх просто ставили до відома шифрограма про те, що підпорядковане їм підрозділ перекидається з цієї ділянки на це, думки їх не питали. Звели до стану стрілочників, це так керували військовими діями тоді Назаров і Муженко.
Наступати далі або виходити з Іловайська – це рішення не могло бути прийнято на рівні Хомчака. А вище, рішення Муженко з Назаровим не брали. Коли почалося оточення Іловайська, Хомчак неодноразово, наскільки я знаю, це підтверджено документами, запитував добро на вихід. І можливість такого виходу була, оскільки кільце уплотнялось протягом декількох днів. Буквально напередодні того прориву вискочила санітарна машина. А до того, скажімо, за два дні до прориву, ситуація була, коли можна було вийти без великих втрат. Але командування АТО не давало. Тобто вони весь час говорили, чекайте, допомога йде. Яка допомога, коли у них реально резервів не було, були тільки спроби імітації розблокування цього котла. Тому, це знову питання до Муженко і Назарову, не до командувача сектором.
І останнє, коли там вже не було боєприпасів, продуктів харчування і практично питної води, вже альтернативи не було, їм довелося прориватися з Іловайського котла, знову навколо цього багато брехні. І цим брехнею диригує Порошенко, підключається до цього активно Муженко, Назаров зараз мовчить, йому взагалі краще рот не відкривати. Брехня це, в першу чергу, стосується так званого коридору. Тобто Порошенко та компанія обрали стратегію робити винним у Іловайської трагедії одного Путіна. Путін безумовний винуватець Іловайськом трагедії, як і в загибелі кожного українського громадянина в цій війні. Але констатація цього факту не звільняє від відповідальності військове і політичне керівництво країни. За що? Не за помилки. Помилки на війні можуть бути, тому що ворог підступний. А за злочинну бездіяльність, коли потрібно було приймати рішення, а вони не приймалися, в результаті люди гинули. І за завідомо злочинні ідіотські накази, коли ігнорувалися дані спецслужб, наприклад, коли ІЛ-76 запускали. Ось за це треба відповідати.
Тепер відносно коридору. Там було багатошарова ситуація, наприклад, начальник розвідки восьмого армійського корпусу полковник Штурко, який разом з усіма знаходився в оточенні, він вів на своєму рівні гру з представниками російських військ. При цьому було зрозуміло, що це гра. Так, там обговорювали варіанти виходу, виходьте без зброї, потім немає, виходьте без добробатов, потім ще якісь умови. Але при цьому очевидно було, що на тому рівні, на якому велися ці переговори, отримати якісь гарантії неможливо. Умовно, ти домовився з таким же полковником з іншого боку, а там є генерал, який цю домовленість перекреслить і все. Тому це була гра, взаємне стеження проти якихось переговорів і гарантій в цьому зеленому коридорі на рівні Києва.
Я можу відповідально сказати, я 28 серпня ввечері розмовляв по телефону з Муженко, це було з кабінету Авакова, і на моє запитання Муженко, “так а що, ви ж знаходитесь у переговорах там з Генштабом РФ”, а питання був пов’язаний з тим, що 26 серпня (це був вівторок) відбулася в Мінську зустріч Путіна і Порошенко, після якої було взаємне повідомлення і Путіна, і Порошенка про те, що вони дали команди начальників Генштабів контактувати безпосередньо і вирішувати гострі питання. Я питав Муженко, а правда, що у вас вже є канал, та який канал, я подзвонив у приймальню Герасимова (Начальник Генштабу ЗС РФ), мене послали там до Богдановскому, це його заступник, той розмовляти не став, мене переадресували до якогось полковника Пупкіну, а Пупкін мене послав на три букви. На цьому все закінчилося. Це пряма мова Муженко напередодні прориву з Іловайська. Більш того, Герасимов на той час перебував у Китаї. Тому ніяких переговорів бути не могло. Герасимов – начальник Генштабу РФ. Але був вихід: в середу о 17 годині 27 серпня мені зателефонував заступник міністра оборони РФ, який був у свій час уповноважений у березні 2014 року вести переговори про обмін заручників, коли я з цієї сторони відповідав, а він з тієї.
Мені тоді вдалося забрати 40 наші військових і цивільних в обмін на одного російського диверсанта полковника ГРУ Романа Філатова.
Він передзвонив мені і каже, що ось, мовляв, «наш» прилетів, мова йшла про Путіна, з дурною головою і щось там буркнув з приводу того, що ви нам віддаєте десантників. Це ось та епопея, коли в районі Іловайська були взяті в полон 11 десантників, один був обгорілий, його віддали відразу, а решта 10 перебували під контролем у нас. Я при цьому відповів йому, що в адміністрації вже не працюю. Він каже, що ви ж всі знаєте, тому простіше щоб ви підійшли і погодили з керівництвом. На що я відповів, що не розумію, що таке віддати. Він говорить, а який на ваш погляд може бути еквівалент. Оскільки у мене вже був досвід спілкування з ними, я розумів, що в цей момент часу їм це було принципово важливо. Саме тому що це були перші російські військові, у формі, з документами, зі зброєю. Як би задокументовано саме прибуття регулярних російських військ на наших територіях.
Їм важливо було погасити інформаційний сигнал, і еквівалент міг бути в той момент. Буквально вже через два тижні вони б вже гроша ламаного за своїх солдатів не віддали. А тоді їм це було потрібно. Як у випадку з обміном ГРУшника, оскільки це був перший, то за нього вдалося отримати 40.
Повертаючись до цього його питання про еквівалент. Я відповів, що, на мій погляд, еквівалент може бути наступним: ви повинні віддати Сенцова і Савченко. Чому у мене виникли такі думки, тому що в моєму списку Сенцов був під номером 41, але я не зміг до нього дотягнутися, тому що його не армія забрала, а російські спецслужби в Криму. Тому, це різні відомства, я нічого не зміг там зробити. І друга була Савченко, зараз вона оцінюватися інакше, але тоді була інша ситуація, це жінка, це офіцер і що у мене відразу виникло. Далі я сказав, ось тих наших 300 військових 72-ої бригади, які забігли на територію Ростовської області з-під обстрілу ГРАДами і там знаходилися в такому, умовно кажучи, наметовому таборі під контролем російських військових. Далі я сказав, що в цьому ж меню треба розійтися боками в Іловайські, тоді це ще не звучало як казан, але звучало як оточення, і на Банковій постійно були рідні та близькі військових, які були в оточенні, вони вимагали вирішення питання.
Було зрозуміло, що це дуже гостра проблема. Я назвав Іловайськ, щоб там вирішити проблему без крові. І останнє сказав, дайте в рахунок старих боргів корвет “Тернопіль”. І треба сказати, що заступник міністра оборони РФ, досить впливова людина, він сказав, добре, я пішов обговорювати вашу історію, а ви також обговорить з керівництвом. Я ще раз попередив, що я не є офіційною особою, але тим не менш ми так і домовились. І після цього почалася епопея, коли Петро Олексійович не хотів приймати рішення. Тобто я в режимі терору дві доби мучив Ложкіна кожні 15 хвилин він бігав від мене, хоча у нього було просте завдання – узгодити з Порошенком.
Я відразу сказав, що або давайте я передам контакт, ви визначите, хто буде займатися, але ось я промацав, ось таке меню сприймається. Або я можу довести це питання до кінця. Жодного рішення не було прийнято. Я спробував в цю історію втягнути Клімкіна, спеціально з ним зустрівся пізно ввечері 27 серпня, він відмовився брати участь у цьому без пояснення причин. Я так розумію, що він просто боявся Петра Олексійовича, просто боявся пискнути, не те що внести пропозицію. У підсумку я тероризував їх до останнього і коли вже побачив, що Він ухиляється від розмови, я був змушений приїхати до Авакову і з його кабінету натиснув на пульті урядового зв’язку пряму кнопку, Ложкін схопив трубку, і я кажу: ну Борис Євгенович, що ж ви валяете дурня, там кожну годину дзвонить та сторона, так ми будемо проводити обмін чи ні? Відповідь була такою: «телефонуйте Муженко». І він тут же кинув трубку.
Після цього відбувся той розмову з Муженко, з якого я почав. Але коли ми переговорили з Муженко, він запитав, що ви хочете. Я сказав, я хочу, щоб ви узгодили з президентом: хто буде займатися і погодили цього меню. Але це треба робити терміново. Це був вже вечір п’ятниці, а починали ці розмови двома днями раніше, почалася епопея в 17:00 в середу. І в результаті Порошенко так і не ухвалив жодного рішення. А потім після Іловайської трагедії, ось ця бійня, яка відбулася 29 числа, через два дні, 31 серпня, наскільки я пам’ятаю, цих десантників віддали без всяких умов.
Так що брешуть вони як сиві мерини. Я думаю, що потрібно зараз наполегливо ставити питання Рябошапці і Чумаку, коли ж почне реалізовуватися проведення повноцінного розслідування. Я спеціально, як тільки Чумак сів у своє крісло, йому зателефонував і сказав, що я готовий у будь-який момент дати докладні показання, як в рамках того, з чим я знайомий в якості керівника комісії з розслідування Іловайська, так і в рамках того, з чим я стикався в переговорах з представниками РФ.