І, все-таки, Володимир Зеленський дав задню. Вся ця метушня з аналізами і дебатами виглядають дрібнувато для кандидата з 61% підтримки. Та й не сходиться все це з образом безстрашного хлопця з народу, готового зірвати маски з обличчя влади. Сам же задав тон і стиль, так прийди, чорт візьми і скажи все в обличчя, як вмієш, чого полошитися. Не по пацанськи це.
А щодо манер борзого дев’ятикласника за гаражами, думаю, це надовго. Як би старанно його прихильники не переконували себе, що «це тільки під час кампанії», «так треба», а потім буде інакше. Не буде. Якщо обереться – тим більше. Він так звик і буде так говорити і з журналістами, і з опонентами, і з підлеглими. А прийде час і з прихильниками. Все, що залишається – готуватися і виховувати по ходу п’єси, як це вже робили з Барною, Калашниковим, Януковичем і Азаровим. Це, звичайно, негарно, соромно, але не страшно, якщо не буде красти і вистачить сміливості слухати розумних людей.
І так, на його тлі Петро Порошенко виглядав гідно. Я не впевнений, що треба було опускати інститут президента і самовільно в’їжджати на троянському коні в ефір приватного телеканалу, з яким нібито судишся, обзиваєш і обіцяєш закрити. Тим не менш, приїхав, без підготовки відповідав на питання, не йшов від критики і влучно парирував. От тільки всі ці його якості – і ораторські здібності, і дипломатію, і вміння тримати удар – все це ніхто під сумнів не ставив. Не з-за цього відвернулася майже половина виборців, що проголосували за Петра Порошенка п’ять років тому. Просто левова частка цього інтелігентного пафосу розбивалася об неприкритий дерибан різного калібру хапуг, хто тужить за загиблими і виспівували гімн у вільний від крадіжки час.
І не потрібно нарікати на хамство. Саме так ви розмовляли з країною п’ять років. Фігурально. Ви просто цього не помітили. Завели ботоферму, домовилися з лояльними каналами, запустили своїх ЛОМов, сіли на потоки і закрившись в бункері, плювали на громадську думку з високої дзвіниці. А всіх невдоволених і тих, хто чинив опір таврували грантоїдами, зрадниками батьківщини і шпигунами Кремля.
І якщо в майбутньому вам прийде в голову, – а прийде ж! – звинуватити когось що країна отримала не того президента, подивіться в дзеркало. Це все справа ваших рук і рук ваших спільників. До речі, останні, кинуть вас першими і швидше за все виживуть – розбіжаться за округами і списками, отримають посади і прилаштуються до нової реальності, в якій для вас місця може не виявитися ні фігурально, не буквально.