До прем’єри української спортивної драми “Пульс” залишилося трохи більше двох тижнів. Історія унікальна, адже знята на основі реальних подій з життя української легкоатлетки Оксани Ботурчук. Ми поспілкувалися з режисером стрічки Сергієм Чеботаренком, який розповів, як вдалося перетворити Київ у Пекін, чому для фільму вибрав реальну історію, та про спортивну підготовку і своє натхнення.
Ви вирішили піти у велике кіно. Що стало поштовхом для такого рішення? Чому вирішили зняти спортивну драму? Розкажіть про початок роботи над цим проектом.
10 років тому я вирішив змінити свою професію. До цього я працював у зовсім іншій сфері, і у мене було відчуття, що це не зовсім моє. Хоч в принципі в житті було все добре і стабільно. Але хотілося чогось іншого, але не знав чого. Абсолютно випадково я почав фотографувати, і трохи пізніше перейшов на відео.
Після виходу перших відео я отримав неймовірний фідбек, почав їздити знімати за кордон. І, звичайно ж, я почав думати про кіно. Але, крім того, що я почав думати про це, нічого більше я не робив і, відповідно, відбуватися нічого само собою не почало (сміється). Перші років п’ять, коли я знімав кліпи, рекламу, я думав, що було б круто зняти і кіно. Але в той період мого життя мене все влаштовувало. В коротких роликах я намагався розповісти певну історію. І в один момент я задумався, що настав час рухатися далі. Одного разу в аеропорту я купив книгу «Саллі» – історію про пілота, який посадив літак на Гудзон. Потім я подивився фільм по цій книзі. Мене настільки вразила ця історія, що я почав шукати цікаву локальну українську історію. Але, на жаль, нічого не траплялося. Або треба було вже брати якусь відому історію, а я цього не хотів.
І вже працюючи з продюсером Єгором Олесовым над іншими проектами, я випадково в Інтернеті натрапив на історію Оксани Ботурчук. Я буквально наступного дня приїхав до Оксани в Дніпро. Вона розповідала про свій життєвий шлях, не тільки про той відрізок, який ми екранізуємо. І перше, що мені сподобалося, що вона була відкрита, чесна. Не було в ній ні фальші, ні пафосу. Я поїхав назад, а по дорозі в поїзді розшифрував це інтерв’ю, зробив короткий опис історії, періоду, який хотів би взяти. Розповів потім про це продюсеру і ми почали роботу над сценарієм з Ярославом Войцешеком, а потім і з Максимом Чернишом.
Як допоміг багаторічний досвід у рекламному бізнесі в роботі над фільмом? В чому переваги, а в чому є нюанси?
10-річний досвід в рекламі – дуже важливий тому що, технічно я розумів усе, що потрібно, щоб зробити якісний продукт. Але, в той же час, в моїх рекламах особливо ніхто не розмовляв, не було особливої акторської гри і для мене робота зі справжніми акторами стала чимось неймовірним.
Є сценарій, але якщо ви з актором можете породити на майданчику щось більш органічне не втрачаючи основні задуми – безумовно потрібно це робити. Наприклад, на зйомках «Пульсу» Стас Боклан в одній зі сцен сидить на трибуні і обговорює з іншим персонажем долю Оксани. Я попросив їх дати більше життя у фіналі сцени. Поруч зі стадіоном, де ми знімали, є дитячі каруселі. І Стас в кінці сцени каже: «А пішли на паровозиках покатаємось» і вони починають природно сміятися. Це було дуже круто і до цих пір кожен раз, переглядаючи фільм, я дуже радію цьому моменту, це і є життя.
Ви не один раз говорили, що хочете максимально наблизити історію до реальних подій. Як проходив кастинг акторів на роль Оксани у тому числі?
Безумовно, це було дуже складно. Особливо пошук акторки на роль головної героїні. Наташа (Бабенко – ред.) вразила мене тим, що змогла візуально передати відчуття людини, яка погано бачить. Після того, як ми затвердили її, дуже важливо було відправити її до реальної Оксани Ботурчук. Щоб вона могла зрозуміти, поспостерігати, як Оксана взаємодіє зі світом.
Проблема Оксани у тому, що під час аварії була пошкоджена зона мозку. Я навіть робив перший час тести в офтальмологічній клініці. Мені одягали спеціальні лінзи, щоб я бачив, як Оксана тоді, після аварії. Робили лінзи не для того, щоб я бачив краще, а для того, щоб я бачив гірше. І я ходив в них, і зрозумів, наскільки це складно. Але зовні цього ніхто не зрозуміє – що з тобою щось не так.
У вашому фільмі грають досить відомі актори: Станіслав Боклан, Ахтем Сеїтаблаєв, Наталія Доля, Лілія Ребрик. Ці актори проходили кастинг або ж ви з самого початку знали, яка роль кому дістанеться?
Наприклад, Стас Боклан грає тренера Сорочана. На жаль, тренер помер через рік після перемоги Оксани в Пекіні. Коли я дивився його фото (Сорочана – ред.) і потім подивився на Стаса Боклана – побачив схожість, яка ще раз вказала на те, що ця роль саме для Стаса. Дуже багато акторів схожі на тих, кого вони грають. Ахтем (Сеїтаблаєв – ред.) дуже гарний як актор і режисер. Тому, коли у нас з’явилася роль лікаря, продюсер запропонував спробувати на неї Ахтема. Ми зустрілися з Ахтемом, він почитав свої сцени, розповів про своє бачення, поговорили про лікарів, адже він грав лікарів п’ять або шість разів. І він максимально органічний у цьому.
Лілії Ребрик спасибі величезне за те, що вона погодилася зніматися в ролі іншого тренера. Був звичайний кастинг, запросили Лілію. Мені вона дуже сподобалася, особливо, що це не типовий образ для неї.
До речі, хотіла запитати з приводу кастингу. Як ви думаєте, чому деякі режисери категорично проти кастингів і вважають, що кожну роль потрібно ретельно підбирати під конкретного актора та вже пропонувати?
Для мене як для режисера дуже важливо, щоб у нас був ментальний контакт з актором. І без кастингу це не можливо. Українське кіно зараз на етапі відродження. Я впевнений, що в цьому році з’явиться багато хороших фільмів. Просто для цього потрібно знімати і знімати. Потрібен досвід.
Отже, фільм охоплює період від аварії до Пекіна. Підготовка до зйомок почалася і …побігла практично вся команда, починаючи від головної героїні і закінчуючи Вами. Хто бігав, хто тренував і що мотивувало?
Єгор Олесов займається бігом давно. І я, якщо чесно, не знав про це до того, як почав працювати над «Пульсом». В рамках свого дослідження я пішов на тренування до Віталії Ротарь для того, щоб зрозуміти, що відбувається у світі легкої атлетики.
Я довго з нею займався, аж до самих зйомок. Постійно щось розпитував, наприклад, у чому специфіка низького старту, і що таке високий. Переглянув багато документальних фільмів про те, що таке біг. Є такий крутий документальний фільм «I am Bolt» про найшвидшому людину у світі. Його звуть Юсейн Болт. Купив купу книжок про різних спортсменів, рекордсменів. На початку, коли працював над сценарієм, коли займався з Віталією, то не розповідав, чому насправді займаюся спортом і що працюю над фільмом. Лише потім, коли все вже підтвердилося на 100%, я розповів про мету моїх тренувань і чому я так багато ставив запитань. Вона стала нашим спортивним консультантом. Наталю Бабенко ми одразу відправили на спортивні тренування до неї і потім в Fizika.
Як довго вона займалася?
Півроку. Спочатку вона займалася з Віталією 3 місяці. А потім вже пішла на силові тренування. Наталя дуже гарна акторка, але вона була не дуже спортивна. Я вважаю, що в наших українських реаліях вона зробила все, що могла. Але на зйомках в дику спеку все ж було дуже складно.
Де знімали фільм?
Ми знімали в Українці, під Києвом. Я знайшов цю локацію ще років п’ять тому, коли знімав рекламу для Socar. Я закохався в це місце – воно просте, мальовниче. Ми знімали місто, набережну, де вона бігала. Також знімали на стадіоні у Броварах, у Борисполі, на «Піонері» у нас на Нивках. І, звичайно ж, на НСК «Олімпійський». Ми обирали їх дуже довго, щоб вони були візуально виправдані. Стадіон у Броварах був максимально брутальним (сміється), але з крутими трибунами. Я дивився старі фотографії Оксани Ботурчук із Нікополя і там був точно такий стадіон. Дуже хотілося, звичайно, спочатку знімати в Нікополі, але фінансово це було набагато дорожче і, на жаль, ми не могли дозволити це в рамках нашого бюджету.
До речі, з приводу НСК. Як вдалося перетворити Київ в Пекін?
Ми рік вели переговори з постпродакшн-студією «Postmodern Digital», обговорювали, як ми можемо це зробити і зняли все на НСК.
Скільки часу знімали на «Олімпійському»?
Основну частину ми знімали вночі, але починали підготовку ще вранці. Це грандіозна масштабна подія, яка вимагає неймовірної підготовки, як в плані костюмів, так і інших департаментів. Було дуже круто.
Сама бронь стадіону важко далася?
Раніше я знімав багато реклами на НСК. Мені там дуже комфортно. Це більше продюсерські питання, єдине, що можу сказати, НСК був досить привітний і допомагав в усьому, що було потрібно.
Потрібно було зібрати для масовки акторів різної національності і спортсменів. Як проходив цей етап?
Це було дуже весело (сміється). Акторами масових сцен займався Ігор Шанюк. Ще за рік до того, як ми прийшли на цей стадіон, він отримав завдання про те, що нам потрібні різнорасові актори масових сцен. Це досить складно, і я вважаю, що у нас все склалося. За кількістю цих спортсменів та вболівальників у нас було близько 100 осіб. Цією кількістю людей ми і створювали ефект великої спортивної події. Дуже важливо, щоб це мало масштаб, щоб люди розуміли, що для Оксани це найважливіша подія.
Що не вдалося під час зйомок на НСК? У чому була складність?
Нічна зміна – це завжди складно. Ми почали ще о 9 ранку, а знімали до 6 ранку наступного дня. Вночі пішов дощ, але нам залишилося зняти тільки великі плани. І о 6 ранку, я подивився на світанкове небо, і зрозумів, що ось і все. Для мене дуже важливо було закінчити саме зміною на НСК, це була крайня наша зміна.
Які зйомки були найскладнішими для вас і чому? Чи були моменти під час зйомок, коли все пішло не так?
Більшість відзнятого матеріалу увійшло до фільму. Є одна маленька сцена в кімнаті, яку я дуже люблю. Вона візуально приголомшлива, але, на жаль, самій історії заважала, і в процесі монтажу довелося її вирізати.
Спочатку прокат стрічки планувався на осінь 2019 року, якщо не помиляюся. Чому змінились дати?
Прокат планувався на 30 січня, але сама зйомка на НСК з’їхала на місяць. Це був необхідний захід для того, щоб поліпшити фільм.
Який бюджет фільму?
Міністерство культури підтримало фільм в 50%, а також у нас є спонсори.
Планується зарубіжний прокат фільму або його участь у фестивалях?
Я був у Польщі на Варшавському кінофестивалі. Фільм відібрали у спеціальну програму Work in Progress. Але тут вже все залежить від дат, і чи ми зможемо показувати фільм після виходу. Коли я був у Польщі, польські дистриб’ютори зазначили, що було б круто зробити прокат і там.
Також нещодавно мені писали з Нью-Йорку про те, що хочуть показ там. Наші бігуни і українські community. Поки не знаю, як це буде проходити – один показ або сеанси на тиждень. Все залежить від дистриб’юторів.
Наш фільм, перш за все, глядацький. Я хотів розповісти історію максимально простою мовою, показати, що таке добре, що погано, щоб батьки з дітьми могли піти на наш фільм. Це хороше кіно, яке може подивитися кожен.
Бліц-опитування:
Натхнення – це
Моя сім’я, моя дружина, мої діти. Моя 4-річна донька, до речі, вже подивилася фільм «Пульс». (сміється)
Успіх – це
Скоро дізнаємося – 19 березня… (сміється)
Дружба – це
Це дуже важливо. Це постійна підтримка. Моя дружина – мій найкращий друг, вона підтримувала мене весь цей період. Микита Добринін – мій друг, з яким я товаришую багато років.
Мрія – це
Щоб українське кіно дивилися в усьому світі. У фільмі «Пульс» ми намагалися показати Україну такою, якою її не бачили раніше. Місцем, в якому живуть прекрасні люди.
Робота та відпочинок – це
Я дуже люблю подорожувати. Спілкування з іншими людьми – це завжди приголомшливий досвід для мене.
Аліна Бондарєва