На війну в Газі це ніяк не позначиться. Політбюро ХАМАС не впливає на військові операції ХАМАС у Газі. Навіть більше, у них із військовими командирами давно існують розбіжності з багатьох питань, тож загибель Ісмаїла Ханійї в Ірані, можливо, навіть обрадує “силовиків” ХАМАС.
Ескалація Ізраїлю переслідує, на мій погляд, три мети:
1. Показати, що Іран і союзники вразливі і слабкі, мобілізуючи підтримку навколо Нетаньяху в самому Ізраїлі в умовах погіршення міжнародних позицій.
2. Створити враження, що для Ірану і його проксі ціна протистояння з Ізраїлем зростає, а значить треба або припиняти її, або йти на поступки в переговорах щодо зниження ескалації.
3. Встигнути зробити те, що хочеш, до виборів у США. Неясно, що буде після листопада. Із Трампом, можливо, домовитися можна буде, але з Камалою Гарріс – ні. Демократи здебільшого критично ставляться до Ізраїлю, і цей тренд не зміниться в міру оновлення покоління політичних лідерів у Вашингтоні.
На практиці переговори про перемир’я з ХАМАС і звільнення заручників будуть заморожені вкотре, а дипломатична ініціатива Байдена провалена. Регіональні арабські держави не будуть у захваті від такої ескалації, незважаючи на те, що їм начхати на Ханійю, і якихось позитивних емоцій щодо нього вони не відчували. Іран і союзники спробують якось відповісти, але я думаю, це буде в межах “квітневого кейса”, коли ескалація відбувається в керованому ключі без спроби втягнутися в тотальну регіональну війну.
А, ну і можливості для зняття напруги між Іраном і США у зв’язку з приходом нової адміністрації в Тегерані будуть зменшені, бо хардлайнери тиснутимуть на нового президента Ірану з подвоєною силою, щоб він не посмів іти на всілякі нормалізації та перезапускати переговори.
З погляду врегулювання ізраїльсько-палестинського конфлікту, убивство Ханійї ні на що не вплине, і не підштовхне сторони до якогось адекватного рішення. Тож нестабільність залишиться в осяжній перспективі.