Не впевнений в тому, що це буде саме 24 лютого. Ми всі знаємо любов Росії до символічних дат. Але минулого року ми вже не вгадали ні з 9 травня, ні зі 100-річчям створення Радянського Союзу (30 грудня. – ред.), так що навряд чи новий наступ буде настільки прив’язано до дати.
Насправді, наступ РФ неминучий і абсолютно логічний. Про це ще місяць тому в своєму інтерв’ю говорив головнокомандувач Валерій Залужний (в його компетентності сумніватися не доводиться). Про це минулого тижня говорив і президент Володимир Зеленський – він говорив, що ми не знаємо, з якого боку, але Росія може завдати удару.
Вони можуть це зробити до 24 лютого, 1 березня, 8 березня (щоб зробити Путіну приємне до міжнародного жіночого дня) – коли завгодно, я б не прив’язувався до дати. Для них критично встигнути до того, як Україна отримає нову техніку, до середини-кінця весни. І Буданов говорив про те саме, що навесні буде наступ Росії, який ми відіб’ємо, перейдемо до контрнаступу, і вже на початку літа будемо говорити про якісь українські результати. І, швидше за все, сценарій розвиватиметься саме так.
Але справа в тому, що росіяни і зараз не сидять в окопах і не покурюють. На Бахмуті вони кидаються постійно – напевно, щогодини-дві йдуть обстріли. Окупанти лізуть невеликими групами в обхід, через приватний сектор: спочатку – не дуже досвідчені мобілізовані, а потім по можливості, підходять більш грамотні диверсанти. Тому атаки і на Вугледар, і на Бахмут тривають постійно, але поки що це не широкомасштабний наступ. Однак ресурси РФ стягує.
Ми бачимо, що, з одного боку, Росія не досягла жодної з цілей так званої спецоперації, а за великим рахунком – збройної агресії проти України. Не взято Київ, як планував Путін, не призначено маріонетковий уряд, не взято пів України, Запорізьку і Херсонську області. Більше того, за шматочок Луганської області тривають безперервні бої, і повністю “звільнити” Донецьку область росіяни не можуть. Вони взагалі нічого не можуть – ні “демілітаризації”, ні “денацифікації”, ні “десатанізації”. З іншого боку, у РФ ще вистачає снарядів і техніки, проведена велика мобілізація. Тобто ресурси у росіян є, бажання хоч чогось досягти теж, результатів немає.
Їх підганяє те, що вони хотіли б отримати хоч якийсь результат до того, як Україна отримає те, що було їй обіцяно до і під час “Рамштайна”, а також танки, на яких зійшлися пізніше. Самі собою танки – це важливо, плюс бронетехніка (наприклад, Bradley) і те, що дають без танків – це вже три з хвостиком повноцінних механізованих бригади. Плюс артилерія, ракети і все інше… Росія розуміє, що через кілька місяців, коли все обіцяне вже буде тут, ЗСУ стануть набагато сильнішими. Тому логічно завдати удару до того, як Україна отримає озброєння.