У Києві відгриміла прем’єра фільму “Мої думки тихі”, дебютанта у повному метрі – Антоніо Лукіча. Перше, що хотілося б відзначити – що це сімейне кіно, і потрібно йти з мамами і татами. Чому – читайте у нашому матеріалі.
Подивившись фільм, відразу дивуєшся, як така безглузда, дивовижна історія могла трапитися насправді! Адже режисер картини Антоніо Лукіч зазначив, що фільм заснований на реальній історії: “В основу сценарію лягла реальна історія про те, як молодий чоловік зі своїм батьком займається чимось абсолютно абсурдним”. Цікаво і те, що спочатку фільм називався “Хлопок однієї долоні”, але Лукіч зіткнувся з проблемою неможливості перекладу фрази на українську мову. Суть фрази – в дзенскій притчі про пошук себе, гармонії з собою.
“Мої думки тихі”: сюжет фільму
Молодий звукорежисер-фрілансер Вадим отримує замовлення від іноземної компанії за пристойну зарплатню. Він як раз взяв кредит, за який “відремонтував” свої зуби. Хлопець береться за цю роботу, а саме – йому потрібно записати голоси закарпатських тварин для нової відеогри “Ноїв ковчег”. Особливо їм цікаво спів Рахівського крижня, який живе на озері, на кордоні з Румунією. Вадим марить “новою мрією” – потрапити в Канаду і не повертатись. Він твердо має намір виконати замовлення, але ось невдача – головним супутником у подорожі виявляється найменш підходяща для цього людина – мама Вадіка.
Я не дурачок – я творець
Подорож не з легких, адже Вадим – справжній майстер знаходити пригоди на свою… голову. А тут ще й мама, яка намагається все і всіх контролювати, метушиться з приводу і без. Вона дбайлива і істерична, мудра і комічна. Син не особливо прагне зрозуміти матір і допомогти їй, але вона залишається його рушійною силою, а її думки – такі ж тихі, як молитва…
“Мої думки тихі”: враження від фільму
Вадима у фільмі Антоніо Лукича зіграв дебютант у повному метрі – Андрій Лідаговський. Як розповів сам актор, фактично він зіграв самого себе – “фрілансера, у якого проблеми з батьками”. Роль мами дісталася професійній українській акторці Ірмі Вітовській. Цей творчий тандем не просто грає на контрасті, але і відмінно, так би мовити, спекулює материнськими почуттями глядачів. У простоті фраз – справжня глибина персонажів, їх почуттів і власних історій.
– Хочеться якось взяти і з’їсти гороховий суп. І будь що буде.
– Мама, не їж суп гороховий. Ніколи. А коли захочеться, дзвони мені по Skype, і я тебе відмовлю їсти гороховий суп.
Хоч картина і комічна, але в ній піднімаються кілька важливих проблем: відносини батьків і дітей, протистояння поколінь, еміграції, пошук себе. На тлі гумору, який, до речі, так вдало, гармонійно вписується в структуру картини і лежить саме в нашій українській площині, електронної музики, пейзажів – розповідається типова і, в той же час, абсолютно неймовірна історія.
А головне, що ти їй віриш, ти пізнаєш себе, свою маму, друзів. Навіть хочеться сказати: “Боже, це ж про мене!”. Ти дізнаєшся свою “синю птицю” в цьому невловимому Рахівському крижні. І, хоч у фільмі є якесь хитання в драматургії, він цілісний і живий. Це картина про слова, які ми не завжди можемо сказати своїм близьким, але вони звучать в голові, як молитва. А такі слова тихі. Тому в кіно варто йти з мамами.
Нагадаємо, раніше ми зробили огляд фільму “Ціна Правди” Агнешки Холланд.
Аліна Бондарєва