У нещодавньому дописі про В.Залужного і П.Порошенко зауважив, що проміжній сценарій війни перетворюється на негативний. Як і обіцяв, пояснюю, що маю на увазі.
Проміжний — це коли ВСУ почали наступ, до моря і Криму не дійшли, бо були зупинені ворогом. І зафіксувалася нова лінія зіткнення. Негативний — це коли ворог почав контрнаступ і посунув нас навіть далі, ніж ми були перед своїм наступом.
Вже на рівні наших воєначальників повідомляється, що ворог атакує по усіх фронтах. На певних напрямках він за тиждень просунувся більше одного кілометра. Єдина позиція, де у агресора нема помітних успіхів — це наш плацдарм на лівому березі Дніпра у Кринках. Але плацдарм, який не розширюється, обов’язково перетвориться на безглузду «незламну фортецю» на кшталт Бахмуту, де наші герої будуть гинути без відчутного впливу на загальний перебіг війни.
Те, що зараз досяг ворог — це не прорив фронту. Нагадаю, що на початку свого наступу ВСУ просунулися до двадцяти кілометрів, потім встали. Та й минулого року росія намагалася захопити Донецьку та Луганську області, їй це майже вдалося, але все одно війська агресора були зупинені. А потім ЗСУ звільнили Харківщину і Херсон.
Проте сьогодні ситуація принципова інша. Хоча тоді, як і зараз, агресор переважав нас чисельністю військ, а також у авіації, артилерії, бронетехніці, але ми були на підйомі. До нас надходили сучасні гаубиці і славетні «Хаймарси», які руйнували ворожу логістику і все, до чого долітали. Ми почали масово застоcовувати FPV-дрони, якими кошмарили ворога. Ми очікували невразливих, як здавалося, «Леопардів», «Абрамсів» і «Бредлі». Значні резерви ЗСУ готувалися на НАТІвських полігонах.
Україна перебувала у центрі позитивної уваги всього світу. В нас повірили, що ми здатні на диво, на модернову перемогу над великим і потужним, але деградуючим ворогом, який добровільно суне у середньовіччя. Практично всі бажали якось нам допомогти. Бо кожен хоче бути дотичними до перемоги. І ніхто не бажає вкладатися у поразку.
Сьогодні недоімперії кошмарить наших бійців своїми коригованими авіабомбами, проти яких ми фактично безсилі. Він почав їх випускати вже під час війни. Російська бронетехніка палає в українських степах, але ворог розгорнув виробництво і розконсервацію старих радянських танків і бронетранспортерів — це теж під час війни. Недоімперія налагодила контрабандне, але стабільне постачання чіпів для систем керування, і вже випускає відчутно більше, ніж ми, різних дронів. Зокрема, FPV-дронів з тепловізійним наведенням, баражуючих боєприпасів на зразок «Ланцету». Про сумнозвісні «шахеди» годі і згадувати.
Як не дивно, але чомусь не знищують ворога бравурні анонси керівників нашої оборонної сфери, що ми чогось там запускаємо у серію. І воно ось-ось буде на фронті… У кількості 6 одиниць на місяць, як гаубиці «Богдана», чого не вистачає навіть для покриття втрат.
Дивним чином ворог почав переважати нас і у мотивації. Орки пруть і пруть по всіх усюдах. Бо вірять, що ми вичерпалися, і під час кон’юнктурної паузи у союзників нас можна дотиснути.
Росія змогла досягти враження у своєму суспільстві, що війни практично нема. І що вони перемагають Україну без надзусиль. Успішно розкручується недоімперський міф про російську суперцивілізацію, яка вказує шлях людству.
Натомість після невдалого наступу українська влада виглядає відверто розгубленою. Ми не чуємо від неї тверезих оцінок ситуації і реалістичних планів досягнення перемоги чи хоча б закінчення війни. Натомість з офіційного телевізора продовжує литися пропагандистський сироп.
Вся орієнтація нашої влади — виключно на західних партнерів, а не на українське суспільство. На прохання допомоги, яку вже надавати не дуже й хочуть, замість пробудження волелюбної креативної сили України. Не на чесну розмову з українцями. Не на рішучі кроки по зміні неефективної системи влади, яка — це ж наочно — не дозволяє перемогти потужного ворога.
То що, час тікати світ за очі, створюючи автомобільні затори на кордоні з Польщею вже з нашого боку? Ні. Бо війна — це коливальний процес. Зараз маятник, як і на початку війни, хитнувся на бік ворога, він завчасно тріумфує. Але гарантовано буде і зворотний рух. Принципово важливо, щоб у цей зворотний рух була додана наша енергія.
Треба починати не «героїчно рятувати Європу від російської навали», як люблять повторювати наші очільники, а воювати з напруженням всіх сил за існування України — як було на початку вторгнення. Своє бачення першочергових кроків я описав раніше.
Інакше маятник припинить коливатися і застигне. Десь на адміністративному кордоні областей, які агресор вже записав у свої трофеї.