Російський “суверенітет”, який Путін проголошує головною цінністю, невдовзі може зіштовхнутись з серйозною загрозою.
Офіційний російський дискурс щодо статусу відносин з Китаєм оптимістичний настільки, наскільки це можливо. Андрій Денисов, який довгий час працює послом Росії в Пекіні, заявляє, що дві країни насолоджуються найкращим періодом в історії їх партнерства. Російський президент Володимир Путін у своєму недавньому зверненні до Федеральних зборів описав ці відносини як «рівноправні і взаємовигідні», перш ніж приступити до злісної критики з приводу наслідків виходу США з Договору про ліквідацію ракет малої і середньої дальності. Москві вигідно рекламувати силу взаємних почуттів, і Пекін знаходить для себе користь у підіграванні цьому. Та реальність полягає в тому, що підозри між обома державами дедалі все глибшають. Недавня редакційна стаття в Незалежній газеті висвітлює цей прихований контекст. Матеріал опублікований на сайті “Новое время”.
Редактори цього видання обережно, лише трохи відходять убік від офіційної лінії Кремля і відчувають своїм обов’язком публікувати інформацію про перманентний тиск з боку китайського посольства в Москві. У статті цитують повідомлення від представника посольства Гоу Юнхая до журналіста з вимогою зняти статтю з сайту газети, погрожуючи занести того в чорний список і не пустити в Китай.
Незрозуміло, яка саме стаття викликала гнів у китайських чиновників, але Незалежна газета продовжує досліджувати наслідки уповільнення економіки Китаю для Росії. Між тим в офіційній щоденній Російській газеті цю тему ніколи не згадували. Що особливо вражає в цьому засудженні з боку китайського посольства, так це апелювання до наростаючого невдоволення в російському суспільстві, з яким Путін, як вважають, не справляється.
Тому кремлівський лідер у своєму зверненні і намагався продемонструвати підвищену увагу до соціальних проблем, замість того, щоб хвалитися зовнішньополітичними успіхами. Росія ініціювала і на повну увірвалася в нову гонку озброєнь, чого її індустріальна база витримати просто не може. Економічні зв’язки з Китаєм забезпечують небагато стимулів для зростання, і російські компанії даремно намагаються підтримувати контакт з китайськими інфраструктурними проектами, які є частиною амбітної ініціативи «Один пояс, один шлях». Навіть експорт зброї переживає стагнацію, а нові угоди в процесі формування після продажу 25 сучасних винищувачів Су-35 і двох полкових комплектів зенітних систем С-400. Індія стала головним споживачем російської індустрії озброєння, і Москва не бачить у цьому проблеми, навіть на тлі ескалації старого військового конфлікту цієї країни з Пакистаном.
Путін прагне демонструвати ідеально теплі стосунки з президентом Сі Цзіньпіном і він точно відчуває потребу довести, що Росія – цінний союзник для Китаю. Промовиста криза у Венесуелі очевидно служить можливістю для цього, так як Москва заявила про свою роль головного прихильника обложеного режиму Ніколаса Мадуро. Втім, для Пекіна очевидно, що ключовим драйвером цієї «принципової» позиції є корумповані інтереси лояльних до Путіна лейтенантів на кшталт Ігоря Сечіна, де-факто власника державної нафтової корпорація Роснефть. Більш того, сумнівні угоди щодо фінансової допомоги ефектно збанкрутілої Венесуелі можуть підставити російські банки під додаткові санкції США. Насправді Китай куди більш обережний з наданням великих інвестицій Венесуелі. Фундаментальна різниця в тому, що Росія прагне отримати вигоду з потрясіння на глобальному нафтовому ринку, спричиненому кризою у Венесуелі, в той час як Китай – втрачає від цього.
Головна криза на кордонах Росії зосереджена на Північній Кореї. Москва досі не може знайти спосіб якось поліпшити становище. Путін вважає виправданими свої прогнози про те, що Пхеньян ніколи не відмовиться від ядерної зброї, і популярні російські коментатори гаряче відзначають прорахунки персональної дипломатії американського президента Дональда Трампа. Наслідуючи приклад Китаю, Росія підсилила свій режим різними санкціями – за винятком деяких дрібних правопорушень. Москва не може не бачити, що для Пекіна проблема Північної Кореї є частиною складних переговорів з США з торгівлі. Ймовірно насування компромісної угоди в американо-китайських переговорах може означати подальше скорочення і без того обмеженого впливу Росії в Північно-Східній Азії.
Особливим поворотом в економічних тертях Пекіна і Вашингтона є недавня атака на китайський технологічний гігант Huawei. Російські медіа з ентузіазмом стежать за обміном ударами між країнами. Samsung утримує свій великий вплив на російський ринок, але Huawei розширюється і прагне отримати вигоду зі свого політично привілейованого доступу. Але російські експерти і підприємці мають трохи ілюзій щодо розквіту корупції в процесах китайського економічного «дива». Проблема в тому, що корупція в Китаї – це продукт дуже відмінної політичної культури і вона не може ефективно поєднуватись з російською корупцією.
Минуло рівно 50 років з тих пір, як російські (радянські війська зіткнулися з китайськими у локальній, але жорстокій сутичці на крихітному Даманському острові на річці Амур. Контроль над островом довгий час належав Китаю (і зараз називається Чженьбао) і російські офіційні медіа воліють не рефлексувати з приводу річниці цього старого конфлікту. Російські топ-чиновники можуть приховувати свої глибокі сумніви у військовій перевазі Китаю на Далекому Сході, і вони повинні робити вигляд, що двостороннє партнерство сильно виграло від запрошення китайським військам взяти участь у навчаннях Схід-2018.
Путін випадково вибовкав про наростаючу проблему з цим партнерством: Росія відчайдушно прагне стати рівнею для Китаю, і прийшла до висновку, що це не так. Пекін допомагає Москві підтримувати цей фасад, мінімально їй підігруючи, але презирство по відношенню до все більш ослабленого, хибно керованого і самовдоволеного «союзника» стає куди більш очевидним. Путінська Росія сподівається на роль головного міжнародного порушника спокою, і незабаром Китай буде давати їй суворі інструкції щодо того, коли варто підливати масла у вогонь, а коли зупинятися. Російський «суверенітет», який Путін проголошує головною цінністю, незабаром може зіткнутися з серйозною і неминучою загрозою.