Це будуть непрості чотири місяці. Та в Парижі ініціатива була на боці Зеленського: теми, які він підняв, тепер обговорюватимуться
Мої очікування та прогнози щодо Нормандського саміту підтвердились — я не чекав особливих проривів. Та коли мова заходить про той критичний двобій між українським та російським президентами, я підтримую його справедливу оцінку Зеленським — це була бойова нічия. Відразу після прес-конференції схожим чином висловився і Павло Клімкін, екс-міністр закордонних справ. Але, як не парадоксально, нічия за формальними ознаками комюніке виявилась для Зеленського, від якого багато не очікували — перемогою.
Показовою була ситуація щодо розведення військ. Росія наполягала на повному розведенні по всій лінії розмежування, а ми були проти і дійшли до абсолютного прийнятного для нас компромісу — визначити лише наступні три точки. Те ж саме з обміном полонених. Так, «всіх підтверджених на всіх підтверджених», як сказав Путін, але лише так завжди і відбувалось. Про це пише автор на сайті “НВ”.
Путін не пішов назустріч у багатьох питаннях, зокрема по контролю над кордоном, але те, що Зеленський нав’язав цю дискусію, вже є його політичним успіхом, боротьбою за порядок денний. Це, до речі, неочікувана річ: всі очікували, що Путін пресуватиме, а Зеленський оборонятиметься, а вийшло навпаки. Ініціатива була на боці Зеленського — він приїхав з низкою пропозицій, і ті теми, які він підняв, обговорюватимуться і надалі. Це була боротьба за порядок денний.
Психологічно Зеленському вдалось стати незручним для Путіна, що теж несподівано. Він виявився міцним горішком. І за підсумками переговорів це було помітно: Зеленський був радше задоволений, а Путін — явно не в доброму гуморі. Щоправда, до і під час саміту останнього супроводжувало чимало неприємних новин — російський президент був дещо розконцентрований. Символічно, що коли на прес-конференції Зеленський згадав про український Крим і Донбас, Путін не прореагував. Наскільки я знаю, навіть деякі російські журналісти звернули на це увагу, так як раніше Путін реагував на такі речі відразу. А тут після навіть сказав, що в цілому погоджується з ораторами, які виступали напередодні. Кумедно і дивно водночас.
Але по формальних пунктах комюніке, більшість яких є компромісними, Україні не вдалось протягнути свої позиції. Але й Росії також. Таким чином маємо нічию, яка в політичному сенсі є радше успіхом Зеленського. Адже він досягнув самого факту цієї зустрічі, за що боровся з перших днів свого президенства. Путін затягував, а для Зеленського це було принципово, і тому важливо, що переговори зрушились з мертвої точки.
Загалом, Зеленський здав іспит — пройшов випробування складними переговорами, що є чи не найголовніших на його посаді президента. Як політик він безумовно дорослішає. Із різних джерел знаю, що він ретельно готувався, хоча роботи попереду ще багато. Це чимось нагадує атмосферу напередодні дебатів: хтось підозрював зраду та капітуляцію, хтось говорив, що недосвідчений та слабкий політик програє бувалому вовку Путіну, й на такому фоні негативних очікувань нічого страшного не сталось, навіть навпаки.
Та перемогою це вважати не можна: попереду складний переговорений процес. І не факт, що вдасться суттєво посунутись. Якраз тут я вже не є таким оптимістом, особливо щодо припинення вогню. Та думаю, що після цієї зустрічі в Зеленського поменшало романтичних ілюзій щодо Путіна і його готовності йти на справедливий мирний компроміс. Зараз він оцінює російського президента більш реалістично: надії залишились, але досвід спілкування з Путіним, його жорстка позиція, цинізм і неприступність буде даватись взнаки.
Цікаву ситуацію маємо з газом. Є нюанс, на який не всі звертають увагу: формальним переговорником буде нове відомство, компанія-оператор газотранспортної системи «Магістральні газопроводи України», що і підписуватиме всі угоди. На днях я запитав Андрія Коболєва, голову правління Нафтогазу, погано це чи добре, і він сказав, що великого ризику немає, і в усіх наших переговорників єдина позиція. Це добре: ми всі зацікавлені в тому, аби була угода про транзит. І за натяками, а також офіційною інформацією, я так розумію, що існує певне просування та рамкові компроміси. Думаю, це стосується терміну угоди: наші хотіли заключити її на 10 років, і з Росією зійшлись на чомусь посередині. Найбільше протиріч між сторонами навколо рішення Стокгольмського арбітражу: ми зайняли досить принципову позицію, і компроміс, як сказав Вітренко і підтвердив Зеленський, може полягати лише в тому, що ми готові отримати борг на грошима, а газом.
Думаю, угода про транзит таки буде, оскільки запуск Північного потоку-2 запізнюється, що і підштовхує Росію домовлятись. Хоча є інші мотиви: росіяни хочуть організувати невеличку газову війну, щоб підняти ціни на газ у всій Європі. Тож не все буде так просто. Так чи інакше для європейців важливо закінчити перемовини до різдвяних канікул, але, судячи з нашого досвіду, все може вирішитись перед самим новим роком.
Хтозна, чи до 31 грудня станеться обмін. Це дуже непроста історія, але домовленість — уже вагомий політичний сигнал. Важливо, щоб списки були узгоджені, бо тут трапляються проблемні питання. Ось подають сепаратисти свій список, і виявляється, що частина людей, яких вони запрошують і включають на обмін, не хочуть обмінюватись. Навіть люди з проросійськими поглядами, які відбувають терміни у в’язницях за кримінальними справами, не хочуть їхати в Луганськ чи Донецьк: мовляв, краще під справою, але в Києві чи на території України, ніж у самопроголошених республіках. Найчастіше сепаратисти використовують це за привід відмовитись від обміну. Буває, що і наших запрошуваних осіб не підтверджують. Так чи інакше, зараз Путіну треба продемонструвати рух вперед, і з обміном це зробити легше усього. Це був би дуже гарний гуманітарний жест — ознака прогресу.
Складніше з припиненням вогню. Хоча виконання саме цих пунктів буде критерієм того, наскільки Путін реально готовий виконувати домовленості. Від цього залежатиме взаємна довіра: коли не буде реального припинення вогню і сталого, справжнього перемир’я, то як домовлятися про все інше? Те ж саме зі зрушеннями у питаннях кордону. Ці чотири місяці точно будуть непростими, і я не впевнений, що про підготовку до виборів вдасться домовитись.
Не думаю, що саміт матиме суттєвий вплив на рейтинг Зеленського. Хоча маємо цікавий психологічний ефект: навіть критики та нейтральні люди сприймають ці перемовини позитивно. Я відчуваю це і на ефірах з деякими опозиціонерами. Та загалом я не впевнений, що це щось змінить: люди, які ставились до Зеленського негативно, ставитимуться так і надалі.
Цікавою буде реакція тих, хто чекає миру. Ми зайвий раз переконались: швидко не буде нічого. Критики з числа ОПЗЖ і проросійські сили говоритимуть, що, мовляв, обіцяв мир, а його немає, пішло повторення політики Порошенка і тому подібне. Зеленський же змушений шукати баланс: він не може переходити окреслені червоні лінії, які він розумів і без громадських протестів, що і підтвердилось. Хоча ймовірність протестів теж стала додатковим чинником, на який він теж звертав увагу. І якби не критикували Зеленського в проросійському таборі, ефект був би обмеженим. Та і головне тут не рейтинги, а важливість розуміння суспільством того, що переговори — це тривалий, складний, драматичний, а часом і болісний процес.
Не буває легкого та простого миру — цей шлях завжди тернистий. Може, не буде і результату. Не виключаю, що все знову зайде в глухий кут: сьогодні подальше просування вперед більше залежить від Путіна, ніж від Зеленського.