Мітинг у Москві став жирною крапкою в цілій серії політичних помилок, яких припустився Путін. Його режим вже нічого не може запропонувати країні, крім страху покарання.
У день, коли понад 10 тисяч москвичів вийшли на несанкціоновані акції протесту проти Володимира Путіна, сам російський президент заліз у кулястий батискаф і без будь-якої видимої мети пішов на дно Фінської затоки.
Фото Путіна, зануреного в темряву затоки всередині невеликої герметичної сфери, жваво нагадало про події столітньої давності. На початку 1918 року імператор Микола II через народні заворушення мусив зректися престолу. Сталося це на станції Дно. Історична рима очевидна.
Путіну 27 липня зрікатися не довелося, але цього дня його влада втратила дуже важливий складник — інструмент відтворення своєї легітимності. Підсумок цілої серії політичних помилок, зроблених за останні кілька тижнів. Про це пише автор на сайті “НВ”.
У вересні в Москві мали відбутися вибори до міського парламенту — Думи. 45 депутатів формують міський бюджет у $37 млрд, тому навіть одне депутатське місце — це колосальний ресурс.
Але ще важливіше те, що місце депутата Мосміськдуми — ідеальний стартовий майданчик для початку федеральної політичної кар’єри. Наприклад, для походу в Держдуму з усіма її можливостями.
Тому Кремль поставив московській владі завдання: жоден ворог Путіна не повинен потрапити в міський парламент.
Однак, зважаючи на їхню переважну популярність, фальсифікації не годилися. Єдиним способом не пропустити опозиціонерів у Мосміськдуму стала заборона на участь у виборах. Під надуманими підставами влада не дозволила їм навіть зареєструватися.
Мабуть, передбачалося, що цього рішення ніхто не помітить. Влада навіть дозволила всім незадоволеним 20 липня провести мітинг протесту. На подив присутніх, на акцію зібралися 26 тис. осіб — величезна для літньої Москви кількість. Водночас вони пообіцяли, що прийдуть знову, якщо опозиціонерів не зареєструють.
Кремль опинився перед неприємною дилемою. Або відступити і пустити опозицію на першу лінію своєї оборони — у Мосміськдуму, або наполягти на своєму, позбавивши майбутні вибори легітимності.
Несподівано широкий розмах заборонених акцій протесту 27 липня дуже налякав владу. Управління кризою передали від московської мерії силовикам. І вони вирішили проблему по-своєму: посадили під арешт і завели кримінальні справи на всіх потенційних кандидатів від опозиції.
Кремль фактично скасував інститут виборів: нечесних, імітаційних — будь-яких. Після минулої суботи кримінальним злочином у РФ стало навіть несанкціоноване бажання стати кандидатом.
Так адміністрація Путіна дає зрозуміти опонентам, що здобути владу легальними методами (на виборах) ніхто, за жодних обставин їм не дозволить.
Однак, викинувши опозицію в нелегальне поле, Кремль і себе поставив у позицію окупаційної сили, яка, зрозуміло, не може дати місцевому населенню права обирати свою долю.
Всі прекрасно бачили, як він демонстративно розпоров і випатрав інститут московських виборів, відмовившись навіть від імітації конкуренції. А це визнання власної електоральної імпотенції і, як наслідок, неможливість підтвердити свою легітимність.
Раніше режим тримався на реально наявній широкій підтримці Путіна. Спочатку її забезпечували нафтові надприбутки, а потім ейфорія від захоплення Криму і безжальна масована пропаганда. Поліцейські кийки потрібні були лише зрідка — поганяти скигліїв-лібералів.
Але ще в 2018-му Крим почали забувати, а після пенсійної реформи телевізор остаточно програв холодильнику. Сирія й Україна стали нікому не цікаві. Успіхів у економіці немає і не передбачається.
Рейтинг Путіна посипався — останнє відносно чесне опитування ВЦВГД показало 31%. Навіть у глухій провінції підтриманих президентом РФ кандидатів почали перемагати трактористи, домогосподарки і ледь не папуги. Жодні фальсифікації не допомагали.
Із погляду адміністрації Путіна, проводити будь-які вибори в Москві просто небезпечно. Після 27 липня стало зрозуміло, що з інституту зміцнення вертикалі влади вони переродилися у стінобитне знаряддя, яке опозиція радісно тягне до Кремля.
У майже воєнній ситуації управління кризою з мерії перейшло опричникам у МВС і Слідчому комітеті. А поліцейські кийки з допоміжного інструменту зміцнення режиму моментально перетворилися на головну опору вертикалі влади і єдине джерело її легітимності.
У сучасному світі такі режими зазвичай довго не існують. Людям потрібна хоч якась причина слухатися владу, крім страху покарання. Але нічого іншого Путін запропонувати своїй країні вже не може.
3 серпня у Москві пройдуть чергові акції протесту проти режиму. Цього разу люди мають намір повторити досвід 27 липня і одночасно збиратися у безлічі різних місць, щоб дезорієнтувати поліцію і розпорошити її сили.