Наша влада почала укладати прямі договори з різними країнами і дуже цим пишається. Вже укладено з Великою Британією, з Францією, Німеччиною і Італією. Далі, мабуть, буде.
Це можна було б вважати фантастичним проривом української дипломатії, якщо забути, що ці «договори про гарантії безпеки» не містять ні гарантій, ні безпеки. Вони передбачають чергове величезне занепокоєння з боку підписантів у випадку наступних посягань на цілісність і суверенітет України.
Кого це має заспокоїти?
А головне, що паперові «гарантії» нам зараз охоче надають замість зброї і боєприпасів.
Тобто, всі ці договори можна акуратно скласти стопкою і запхати їх у теку «Кримська платформа». Додати Будапештський меморандум. Зверху покласти багаточисельні непідтверджені на практиці анонси наших очільників, що в Україні вже почалося серійне виробництво чогось дуже потрібного фронту. І віднести цей стос у пункт вторинної сировини, де приймають політичну макулатуру.
Дефіцит боєприпасів вже зараз помітно впливає на ефективність дій ЗСУ. Якщо ситуація не зміниться, а ворог продовжить наступати, то у квітні на фронті виникнуть серйозні проблеми. Ракет для комплексів ППО-ПРО, що прикривають наші міста, теж стосується.
Замість витрачання часу на безпекові імітації краще було б зосередити всі дипломатичні зусилля на вирішенні проблем з Польщею.
А загалом цей рік сповна відповідає своєму визначенню як критичного періоду війни.