Днями російський диктатор Володимир Путін здійснив низку кадрових перестановок у російській владі. Зокрема, новим міністром оборони став Андрій Бєлоусов, колишній міністр Сергій Шойгу став секретарем Ради нацбезпеки РФ, а ексголова Ради Нацбезпеки РФ Микола Патрушев став помічником Путіна з питань кораблебудування.
Усі ці перестановки є свідченням трансформації та реконфігурації путінської системи стримування противаг. Зокрема, суттєвого послаблення Шойгу і Патрушева, які значно посилилися минулого року після усунення Пригожина. Тому Путіну зараз треба їх послабити, а для цього їх потрібно було висмикнути з насижених місць, де вони мали великий вплив.
Зараз і Шойгу, і Патрушева залишили у команді Путіна, але на інших посадах і з набагато меншим впливом. Формально високий статус у Шойгу залишається, але багатомільярдних бюджетів, які є в Міноборони, вже немає. Але окрім високого статусу залишаються і ризики для Шойгу, оскільки його щойно призначили, а згодом вже заарештували нового високопосадовця з міноборони РФ, Кузнєцова, який керував кадрами. Але в цілому ризики для Шойгу залежать більше від того, наскільки він причетний до корупції та від сентиментів Путіна стосовно його спільних подорожей до Сибіру.
З формальної точки зору посада міністра оборони – одна з ключових, особливо у таких мілітарних країнах, як Росія. Але Патрушев зробив не менш впливовою і посаду секретаря Ради нацбезпеки РФ. Замість колишнього директора ФСБ, яким Патрушев був 16 років поспіль, він став помічником Путіна з питань кораблебудування, що теж можна сприймати іронічно.
Таке пониження може бути повʼязано з тим, що останнім часом було багато розмов про те, що Патрушев нібито став другою людиною в країні, і що саме він керує країною замість Путіна. Його вплив був дуже сильним – він міг впливати і на ФСБ, і на інші силові структури, що, можливо, не подобалося Путіну. Тепер Патрушев втрачає значну частину влади, а зважаючи на його вік, марно чекати нового карʼєрного стрибка. Хоча пониження може стати і поступовим відходом на пенсію. Між іншим, як і для Шойгу.
До речі, Дюмін, один з улюбленців Путіна, теж став його помічником. А це схоже на те, що у Путіна буде особистий, кухонний військовий кабінет, через який він буде контролювати і Бєлоусова на посаді міністра оборони, віцепремʼєра Мантурова як куратора ВПК. Патрушев, до речі, контролюватиме Шойгу (адже його апарат в Раді безпеки РФ залишився), Шойгу – своє колишнє відомство, а їх обох – Дюмін.
Усе це свідчить про те, що Путін нікому не довіряє, його паранойя зростає. Саме тому він ускладнює систему стримування противаг. А якщо Путін прагне зберегти владу над усіма, тому ні про який відхід Путіна та передачу комусь влади взагалі не йдеться.
При цьому є цікавий нюанс – у Росії поступово піднімаються політичні сини, тобто формується щось на кшталт родинної аристократії. Наприклад, син Патрушева став віцепремʼєром, а син близького друга Путіна, олігарха Ковальчука, став керівником Рахункової палати. До речі, Бєлоусов – людина, яка близька не лише до Путіна, але й до його доньки, Катерини Тихонової. Доньку Путіна багато порівнюють з Тетяною Дяченко, донькою Єльцина, яка за часів пізнього президентства свого батька мала вплив і на кадрову політику, і на політичні рішення. Тим паче, що подейкують, що Тихонова теж посилює свій вплив, зокрема, і на кадрову політику. Варто зауважити, що в Україні свого часу теж існувала подібна тенденція, але усунення Януковича її припинило.
Якщо паранойя Путіна посилюватиметься, то, як і у випадку зі Сталіним, рано чи пізно це може датися взнаки і спровокувати боротьбу за владу. І якщо Путін тасує свою колоду, це вже свідчить про таку боротьбу. Адже не лише Путін був незадоволений посиленням Шойгу та Патрушева – цим були незадоволені і Ковальчук, і деякі інші. Тому боротьба в оточенні Путіна – це бомба сповільненої дії.
Головне у кадрових перестановках, які провів Путін – те, що вони зроблені не для війни проти України. Путін робить ставку не на пришвидшення війни, не на штурм Харкова, Києва чи Одеси, а на ресурсну війну. Бєлоусов і Мантуров – це люди, які не є військовими, але будуть опікуватися ресурсним забезпеченням війни проти України. І до цього нам та нашим партнерам потрібно готуватися, тому що у війні ресурсів самостійно вистояти буде важко. І якщо це ресурсна війна, то Захід має прискорити конвертацію свого економічного потенціалу у військові ресурси. Грубо кажучи, йому потрібно робити те, що було у 1970-1980-х роках – вести гонку озброєнь. А враховуючи економічний потенціал колективного Заходу, це, зрештою, призведе до поразки Росії. Так само, як свого часу гонку озброєнь програв Радянський Союз.