Чи є у вас покрокова інструкція з будівництва житла та порятунку у кризових ситуаціях?Виявляється, що цієї весни можна пройти експрес-курс з української толоки майже за дві години у кінотеатрах. Все просто – на широкі екрани виходить фільм Михайла Іллєнка “Толока”, який знімали за мотивами балади Тараса Шевченка “У тієї Катерини хата на помості”. Дія фільму охоплює понад 400 років і 12 фрагментів історії України! Inforesist поспілкувався з режисером стрічки. Ми зустрілись у літературному кафе “Імбир” та поговорили про зйомки “Толоки”, цікаві образи та акторів.
Від задуму зняти «Толоку» пройшло більше 40 років? Розкажіть цю історію.
Для мене ця історія дуже важлива. Це був своєрідний старт фільму. Я в той час ще був студентом і навіть мріяти не міг про те, що буду знімати кіно сам. Також я не міг мріяти про те, що колись взагалі вдасться реалізувати цей задум. Він абсолютно не співпадав с планами Держкіно СРСР, з політикою, з ідеологією. Але ця історія мені так запала і не забувалась.
А почалось все з розповіді мого брата Юрія (режисер Юрій Іллєнко – ред.). Ми тоді саме були на зйомках його фільму «Вечір на Івана Купала» в селі Бучак. Там були хати старі, всюди красиво, чудово було знімати. Але село вже було приречене, адже вже було запрограмоване Канівське водосховище. І мені брат каже: «Дивись, це взагалі ж не хати. Це зашифрована стратегія виживання України. От дивись. Тут, де ми сидимо – глина, а отам річка, там вода і очерет. А за спиною щось росте. А головне – це толока! Бо сьогодні мене запрошує сусід і я до нього піду чи навпаки».
Ця розповідь мене вразила. Я дуже довго не міг придумати сюжет. Бо одна справа – цікавий погляд на історію, а інша – сюжет. Врешті решт я розумів, що навіть якщо я знайду його, Держкіно СРСР не пропустить фільм. А після 91-го року це все по-новому забурлило і я вирішив знову шукати сюжет. Я шукав багато про толоку, але про неї нічого немає. Ні повістей, де толока була б центрі сюжету, щоб можна було екранізувати. Ні поем, чи просто живопис… Пісень немає про толоку! Це феноменально, це ще більше азарт підігріло.
Далі я знайшов у Тараса Шевченка невелику, я вважаю, незаслужено малопомітну поему «У тієї Катерини хата на помості». Це історія про любов, про відданість, про самопожертву. Як тільки я її прочитав, то тоді і почався сюжет. А далі потрібно було трошки терпіння.
В центрі сюжету – Катерина, Хата – образно це ж та сама Україна, сім’я, мати, віра, любов, терпіння. Це все руйнували сотні років, а все відбудовувалось і знову котилось по колу. Чи можливо знайти вихід із кола?
У фільмі була фраза генерала-афганця. Але воно не вказує на вихід із цього кола. Бо він вказав на хворобу, на діагноз. Що толока врятувала багато разів Україну. Але вона привчила нас до терплячості. Ну спалили, ну завтра ще раз відбудуємо. Якась терплячість, вона нас підводить. Нам треба вириватись із цього кола. І фільм вказує на цю проблему. І фінальним епізодом, і піснею, яка лейтмотивом, хотілось поділитись впевненістю і надією. Чи не прийшов час заспокоїтись сусідам?
В фільмі показано, як хата «виживала» під час різних війн. Але ж показана паралельно і війна в самій хаті?
Так, це теж певний символ. Війну у 17-18-х роках нам підкинули в хату і сказали, що це у вас «гражданская война. Мы вам войну принесли гражданскую». А що зараз відбувається? Те саме. І в фільмі я хотів показати, як війна заходить всередину, які руйнівні наслідки. Там багато метафор у фільмі, ми ж не могли докладно розповісти всю 400-літню історію України. Треба було шукати рішення. Бо образне рішення дозволяє залиши суть події, але трохи стиснути.
Давайте і про кохання. У фільмі героїня – не просто шевченківська Катерина (не плутати поему «Катерина» з віршем), а справжня захисниця хати, сім’ї, віри. Вона залишається вірною, чекає на коханого. Якщо у вірші коханий повертається і на Катерину чекає трагічний фінал, то що у фільмі з нею трапиться?
У Шевченка дуже драматичний, трагічний фінал. Козаки втратили через Катерину двох своїх товаришів. Тоді такі речі не пробачались. Вона була причиною загибелі двох козаків і створила таку ситуацію, коли за законами воєнного часу розв’язувалась тільки так. І я не хотів за Шевченка дописувати фінал. Я зробив так, що Катерина, коли коханий повернувся, вона в одразу старіє. Вона терпіла 350 чи 400 років, а коли вже його побачила, то сили залишили її і вона постаріла. Я думаю, що для будь якої людини постаріти на 400 років – це важко. Фактично, це її смерть. Вона за крок до смерті. Але її душа залишається.
Тому з Шевченком не сперечаюсь, але запропонував таку версію. Бо в Шевченка хлопці їй відрубують голову. Знаєте, комп’ютерна графіка і не те може відрубати, але чи потрібен сьогодні такий фінал? Я роблю фільм і хочу щоб його дивились батьки з дітьми. Постаріти на 400 років – так вона покарана. Власне так як в баладі.
Кохання коханням, але у фільмі ж є феміністичні нотки?
В це кіно таке не закладалось. Але я думаю, що українські жінки заслуговують на абсолютно окрему відзнаку в поезії, літературі, в кіно. Я перейду зараз на пафос, але я думаю, що в Україні жінки – це особливий статус. Я не кажу про те, що вони красиві (сміється). В фільмі це є, чоловіки їдуть на війну, а жінки залишаються зберігати дім, дітей. Це така місія, якщо можна так сказати. Кожному вистачало, але жінці доводиться теж воювати, тільки вдома.
В одній сцені мені взагалі здалося, що проведена аналогія з Христом. Коли Катерина прощається з одним із синів, притискає руку до гілки лози і на долоні залишається рана.
Там гілка акації. На цій толоці була саме акація. Так, у фільмі ми закладали таку символіку. Ви побачили його і для мене дуже важливо, що цей символ не пройшов повз. Там ще є релігійні символи. Наприклад, як у Біблії посеред океану на Ноїв ковчег прилетіла голубка с оливковою гілкою. Так у нас посеред водосховища прилетіла ворона і принесла гілку лози.
Зазначу, що в живописі є такий особливий період, коли релігійний живопис поступово переходить у світський. Цей період називають парсуна. Можна побачити портрети сучасників, але вони зроблені так, якби це була ікона. Ми кілька таких моментів, мотивів застосували і у фільмі.
Але є ще релігійні мотиви: 12 братів, 12 кризових періодів в Україні…
Такий підтекст є. Але, справа в тому, що в одному із перших епізодів фільму народжуються 12 хлопчиків і пізніше їм дають імена. Невипадково саме такі імена, бо вони вже прозвучали в фільмі, коли мова йшла про братів, які загинули на війні. Ці імена, як спадщина переходять далі по фільму.
Знаєте, як у Шевченка було «І мертвим і живим і ненародженим». Він сприймав українців, як одне єство. Нам хотілося, щоб ця тема прозвучала у фільмі. Колись були брати, які народилися і загинули на війні, тепер народилися ці хлопчики, а сама історія буде рухатися далі і ці уже славетні імена будуть носити інші.
У фільмі також з’являються персонажі з іменами з відомої кельтської легенди/казки Тристан і Ізольда. З якою метою були введені ці персонажі?
У стрічці один з внуків Катерини народився від шведського солдата Фердинанда, якого врятувала дочка Катерини Маруся. Після загибелі Фердинанда Маруся назвала сина так, як хотів коханий – Тристан. І мені хотілось позначити так зустріч дівчини і Тристана так, щоб вона не забувалась. Тристан і Ізольда – легенда про суперкохання. І у них теж було суперкохання, якби не Чорнобиль.
Скільки хат довелось зробити для зйомок? Бо зруйновано в кадрі було багато.
Хотілося ж не всі 12 будувати, адже у нас був календар зйомок. Але ми хат 6-7 побудували. Фактично толокою (сміється). Тепер звертайтесь, бо я знаю як будувати хату.
В деяких сценах ви робили акцент на дзеркалі, як порталі, віддзеркаленні. Чому?
Дзеркало з’явилось у нас у сцені з Мазепою, де знімалися хлопчики. Вони одразу звернули уваги на це дивне дзеркало і, з іншого боку, не дзеркало. Вони щось бавились, грались, а потім я почув, як один з хлопців (в епізоді його героя вбивають) своїм одноліткам каже: «Що ж ви не розумієте. Це не дзеркало, а портал Мазепи. Він через портал нам показує, куди треба рухатися». У стрічці ми так і планували, але порталом це не називалось. Але коли цей хлопчик так сказав зі своєю, якоюсь дитячою прозорливістю, я був просто вражений. Діти краще інколи бачать ніж дорослі.
Сам термін толока – означає спільна робота, допомога рідних, близьких, знайомих. Ви показали чудову традицію, звичай відбудовувати, допомагати разом. І останні роки ми переконалися, що не забули толоку. Але чому ж тоді ми частенько чуємо вислів «моя хата скраю»?
Справа в тому, що у нас дуже багато афоризмів і прислів’їв, які нам нав’язали. Якщо подивитись історію, то жодна хата, яка будувалась толокою, була збудована не скраю, а в центрі громади. І нам це прислів’я нав’язали. Це прислів’я доповнилось доказово ще одним: «Першим ворога стрічають». Нам треба відмовлятись від цих нав’язаних афоризмів. Ну наприклад, як кажуть про нас «Що не з’їм, так понадкушую». А хто сьогодні понадкушував? Путін. Бо немає такого в Україні. І у фільмі ми намагаємось показали, що треба звільнятись від таких нав’язаних понять.
В стрічці на героїню звалюється стільки негараздів, Ви прямо «мочите» її, а потім така м’яка кінцівка, для мене, наче світанок після горобинної ночі. Наче надія, як кульова блискавка в банці, яка вилікує нас. Я правильно зрозуміла основну думку фільму? Що надія повинна жити завжди?
Так. Мені навіть у групі говорили, що ж ти її так мучиш, Катерину цю. Але ж вона відстоювала своє. Так, як в Україні було заведено, як я знаю від мами, від батька історію про те, як було під час війни. І у фільмі є винагорода, що душа Катерини залишається, як і залишились душі наших предків. Кажуть, що очерет – це душі наших предків. А з очерету теж робили толоку.
У фільмі є також і комічний персонаж, який ловив блискавку в банку, яка потім може вилікувати. В цьому трагізмі, це розрядка для зняття напруги. Чому блискавка?
Завжди, коли я знімав Богдана Бенюка, у його героїв були якісь пригоди з силами природи. Інколи вони перемагали, ніколи він. Наприклад, в «Фуджоу» блискавка б’є його прямо у тім’я. У фільмі «Миргород і його мешканці» від внутрішньої напруги у нього гейзер з вуха фонтанує.
У «Толоці» я вирішив, що він повинен перемогти і нарешті приборкати блискавку. У фільми ми показали трошки те, що поруч з нами є сили, які нам непідконтрольні і з ними треба домовлятись. І тоді вони будуть для нас корисні. Богдан Бенюк у фільмі грає роль Вінні-Пуха Ламанчеського, його герой полює на блискавки. І перемагає цю страшну силу.
У фільмі є момент, коли герой Бенюка розповідає про те, що виписав «справочку» божевільному і ця довідка повторювалась і в часи козаків? Це вигадана історія чи реальна була?
У Шевченка написано як протокол, не написано характерів героїв. А в кіно треба робити фільм, щоб були біографії, характери, історія. І у Семена Босого була власна історія, яку мені розказав Іван Миколайчук. Ця історія трапилась з ним особисто. Саме він виписав маніяку таку довідку і він врятував собі цим життя. Бо окрім них двох вночі нікого не було і цей маніяк мав вбити Івана Миколайчука. Іван тоді розповів мені, що наче йому хтось підказав, що треба робити. Він тоді і сказав маніяку, мовляв, давай я тобі довідку випишу. Але ж цей чоловік одужав! А потів довідку у нього вкрали… Я був страшенно вражений цією історією і був впевнений, що це треба знімати в кіно. Я запитав Івана, чи він записав цю історію, але він відповів що, можливо, колись. А невдовзі він помер.
Я вирішив, що так неможна, що треба історію цю показати в кіно. Тому в титрах ми згадуємо Шевченка, Юрія Іллєнка і Івана Миколайчука, бо його історія, яка не просто процитована, а вплетена у сюжет.
Сучасний глядач, скажімо так, розпещений різними різножанровими фільмами. Бо є масове кіно, на яке йдеш більше за імпульсом. Дехто якщо і зрозуміє метафоричне кіно, то, можливо, не захоче цим грузитись. Чим глядача утримаєте в історії?
Це дуже складне питання. Ніхто точно не знає, як буде дивитись глядач. Існують формули продюсерські. І буває, що наче і формулу дотримались, а глядач не йде. А там якийсь дешевий фільм заробив скажені мільйони.
В «Толоці» я дуже сподіваюсь втримати глядача актуальністю. Бо Шевченко зараз дуже актуальний і ми скрізь намагались цю актуальність показати. Ми половину фільму зняли на початку 14-го року. А далі пішли такі події, ігнорувати які не можна було. Чому остання – це кримська толока. В сценарії її спочатку не було. Але рішення прийшло моментально. А з іншого боку, як ще говорити з глядачем, як не нотою актуальності. Тому ми шукали її.
У вас був промо-тур на Донбасі? Як сприймали глядачі «Толоку»? Як сприймали військові, а як жителі?
У нас було 26 переглядів від Щастя до Лебединського. Я був дуже зворушений, коли побачив сльози в очах жінок, яким вже було за 40-50. Вони не просто зрозуміли кіно, а відгукнулись серцем. Якщо ці жінки зрозуміли драму Катерини, її боротьбу, її перемогу, то, очевидно, вони побачили певну аналогію із собою. Їм не треба було від мене додаткових пояснень. Вони перепитували дещо, але не це головне. Вони відгукнулися серцем, що це частина ЇХНЬОЇ, особистої історії, яка відбувається прямо зараз. Бійці дуже добре дивились, потім було хороше спілкування. Фільм їх зачепив. А я вважаю, що люди, які зараз воюють і живуть на Донбасі – це головна фокус-група країни. Тому ми туди й поїхали.
Не було певних очікувань чи розчарувань від подорожі?
Там було два чи три перегляди, під час яких ми помічали певний холодок в залі, а так в більшості випадків це сприймалося дуже близько.
Ви говорили, що справжнє народження фільму – у глядацькій залі. Чому?
Так. Бо одна справа сподівання, розрахунки, професійні способи. А інша справа – глядач. Його важко передбачити. Завжди залишається хвилювання. Саме там і народжується. Силою ж нікого в зал не заженеш.
Деяких акторів вже немає в живих. Віталій Лінецький повинен був зіграти Семена. У фінальному варіанті фільму є кадри з ним?
Якщо вже розкривати усі секрети, то спочатку замість Віталія дублер, бо Віталій в цей період часу був дуже зайнятий. Йому страшенно сподобалось, що цей козак пускає мильні бульбашки. Віталія немає, але ми його неодноразово згадували. І роль перейшла до Василя Кухарського.
Сергій Романюк також грав у «Толоці»?
Сергій важко захворів. Його важко було впізнати. У фільм ми взяли той матеріал, в якому він відзнявся, але решту нам довелось ділити на двох акторів.
Щодо самої толоки. Цікаві історії можете згадати. Можливо вірші, фольклор?
Найцікавіше – це толоки, які організовує зараз Влад Чабанюк в селі Легедзине. Він там народився, вчителював, там живе. Потім він запропонував толоки будувати в селі раз на рік. Це справжній фестиваль. Влад збирає кожен рік людей. Здається в цьому році починається вже четверта хата. Це фантастично, коли посеред села стоять трипільські триповерхові хати.
Аліна Бондарєва