Журналісти видання «Люди Байкала» виявили два поховання найманців ПВК “Вагнер” на Олександрівському цвинтарі під Іркутськом. Про це повідомляє сайт видання.
Перше поховання — «Алея героїв» із 13 могил біля центрального входу, друге — 53 могили у дальньому кутку цвинтаря. Про смерть деяких із похованих там найманців їхні родичі дізналися від журналістів.
Від Іркутська до Олександрівського цвинтаря 11 км. Із двадцяти гектарів виділеної під поховання площі наразі зайнято лише чотири.
“Якбия хотів сховати масове поховання подалі від цікавих очей, я б ховав там”, – заявив колишній директор одного з іркутських цвинтарів.
Всі інші міські цвинтарі використовують давно, на них важко знайти велику та порожню ділянку, яку, очевидно, доведеться ще розширювати.
Іркутянина Михайла Макаревича мобілізували восени і відправили до полку 1439 року. У січні, лютому та березні бойовики з цього полку записували відеозвернення до Путіна. Казали, що їх відправляють на штурми без підготовки, «на забій». Макаревич загинув на початку березня від осколкових поранень — після бою він самостійно дістався госпіталю, але там врятувати його не вдалося.
Ірина Макаревич, колишня дружина Михайла, розповідає, що до Міноборони РФ їй запропонували обрати будь-який цвинтар. Проте попередили, що на Олександрівському нещодавно відкрили «Алею героїв». Пообіцяли, що там «буде якийсь благоустрій». Ірина вирішила поховати колишнього чоловіка на «Алеї», похорон відбувся 23 березня.
«Ділянка рівна, з двох сторін лавочки стоять. Така невелика стоянка заасфальтована, поряд стіл та цегляна стіна — мабуть, імена бійців вибиватимуть. Все нове, тільки-но (зробили – ред.)», – розповідає Ірина.
Перше поховання загиблих військових – недалеко від центрального входу. Там поховано 13 людей, щонайменше десять із них жили в Іркутській області. Звідки родом ще троє, журналістам “Людей Байкала” з’ясувати не вдалося. Лише шестеро із 13 осіб є у списку загиблих «Людей Байкала», некрологи на них були опубліковані у відкритих джерелах. Про смерть решти ніде не повідомлялося.
Вдалося з’ясувати, що щонайменше троє з похованих на «Алеї героїв» — добровольці, двоє мобілізованих та один контрактник. Усі вони загинули в період із грудня 2022 року до березня 2023-го. Наймолодший – 19-річний Дмитро Васильєв, підписав контракт після двох місяців термінової служби та загинув 3 грудня. Найстарший – 53-річний Ігор Новосьолов, загинув 12 грудня.
На могилі 24-річного Дмитра Колбута – дерев’яний хрест, дві лампадки червоного скла, фотографія у рамці. На блакитному тлі напис: «Улюблений, єдиний син. Мій герой. Моя пам’ять. Моє життя”. Поруч дитячий малюнок у рамці, обтягнутій целофановою плівкою. На малюнку солдатів у пілотці з червоною зіркою на лобі та підпис: «Дімо, ти наш герой. З Днем захисника Вітчизни”.
Макаревич бачила на Олександрівському цвинтарі могили найманців ПВК “Вагнер”, коли приїжджала відспівувати колишнього чоловіка.
«У них окрема територія на пагорбі. Коли ми були на відспівуванні Михайла, там теж йшов похорон. Почесна варта стояла. Ну ми не стали туди під’їжджати», – уточнила жінка.
Щоб дістатися квадрату «вагнерівців», потрібно пройти наскрізь усі цвинтарі. Поховання ПВК у найдальшому кутку, окремо від решти могил. Ділянку розчистили від лісу наприкінці вересня – на початку жовтня. Саме тим часом читачка «Людей Байкала» їздила на Олександрівський цвинтар і бачила, як його розширюють — рубають дерева на краю ділянки.
Вона записала відео та надіслала його до редакції. За космознімками також видно, що 15 вересня на цьому місці росли дерева, а другого жовтня їх не було.
Могили починаються відразу біля краю лісу. Земля навколо розкидана, з неї стирчать не до кінця викорчуване коріння дерев. Огорожок навколо могил немає, на узголів’ї кожної — дерев’яний хрест із табличкою без фотографії. На табличках лише ім’я, прізвище, по батькові, дати народження та загибель.
Кожна могила вистелена зеленими ялиновими гілками, на яких лежать по два вінки. Один у кольорах російського триколору, другий з емблемою ПВК “Вагнер”, на якій написано: «Кров Честь Батьківщина Відвага ПВК Вагнер». Лише на деяких могилах, крім хрестів, стоять чорні металеві пам’ятники з фотографіями.
Могили розташовані у п’ять рядів. За ними готується третя, вже викопано більше десятка порожніх могил. Ями зсередини чорні, деякі зачинені зверху залізними листами, з-під яких підіймається дим. За зиму земля промерзає на глибину 2-2,8 метра. У березні в Іркутській області ще лежить сніг, земля не встигає розмерзтися, і її доводиться відігрівати багаттями. Вогонь розводять усередині ями, нещільно закривають зверху металевим листом, щоб зберігалося більше тепла.
Христина Чортовських, сестра похованого тут 62-річного ув’язненого Олександра Чортовських, каже, що у ПВК їй пообіцяли, що цвинтар буде облагороджено.
«Нам сказали, щоб ми пам’ятник хороший не купували, бо там вони всі в єдиному стилі оформлятимуть. Ми поставили Сашкові залізну пам’ятку», – каже Крістіна.
Із 53 похованих «вагнерівців» п’ятеро є у списку «Людей Байкалу», їхні некрологи були опубліковані у соцмережах чи районних газетах. Це Олександр Ташликов, Сергій Грибачов, Володимир Нохоєв, Іван Побоков, Олександр Чортовських. Про смерть решти не повідомлялося.
Вдалося з’ясувати, що 17 з похованих на вагнерівському цвинтарі народилися або жили в Забайкаллі, 20 — в Іркутській області, 11 — у Бурятії.
Щонайменше 43 загиблих були ув’язненими, віком від 20 до 62 років. Їхні вироки є у відкритих базах судів. 17 «вагнерівців» було засуджено за вбивства, решту — за крадіжки та наркотики. Судимість десяти «Людям Байкала» не вдалося підтвердити.
Похований тут Віталій Волков у 2021 році вбив господаря-пенсіонера, який знімав літню кухню. Його дружину пов’язав, погрожував зґвалтувати, побив. Потім вкрав лобзик, телевізор, пилку та ноутбук і пішов. Отримав термін – 14 років колонії.
Такий самий термін отримав Олексій Сапранков, який забив молотком знайомого, скинув труп у підпіллі, забрав сто тисяч рублів та втік. Геннадій Жданов задушив товариша по чарці за те, що той назвав його «під*ром». Потім вийшов надвір, знайшов поліцейських і зізнався у вбивстві. Ті не повірили, тоді Жданов привів їх до трупа. Отримав сім років.
59-річний Роман Маркідонів отримав 16 років за зберігання зброї, а також вбивство одного та замах на вбивство двох людей. З вироку випливає, що його чимось образили хлопці, які влаштували пікнік біля річки. Посварившись з ними, він пішов додому, взяв рушницю і, повернувшись, розстріляв компанію. На суді казав, що «вбивати не хотів, куля влучила по року долі». Контракт із ПВК він уклав до ІЧ-5 Чити, за п’ять місяців до смерті.
Щонайменше четверо «вагнерівців» були сиротами. Олексій Новіков утратив батьків у дитинстві, як розповіла його адвокат. Те, що Григорій Распутін та Ігор Чипізубов теж росли без батьків, «Людям Байкала» підтвердили їхні однокурсники. Що сиротою був Іван Побоков, розповіла його двоюрідна сестра.
У багатьох були складні стосунки із родичами. Олександр Лєсов та Сергій Грибачов позбавлені батьківських прав. Ліван Борщ був обмежений у батьківських правах. Борщ ударив ножем у живіт співмешканку. Вона не померла і на суді сказала, що претензій до Борща немає. Олександр Яковлєв відсидів дев’ять із половиною років за вбивство. Коли вийшов, побив свого батька та отримав ще рік колонії. Павло Демидов обікрав дядька.
Вперше про цвинтар «вагнерівців» в Іркутську журналісти дізналися у березні 2023 року. У соцмережах з’явився некролог про мешканця Бурятії, 23-річного Олексія Новікова, якого, як повідомляли автори, мало не поховали на «братському цвинтарі в Іркутську».
Новіков виїхав на війну з колонії як доброволець ПВК «Вагнер»: він сидів за зберігання наркотиків. Ховала Олексія його колишня адвокатка Олена Окладнікова — більше не було кому. Саме Окладнікову Новіков вказав як довірену особу — їй мали повідомити, якщо Олексія вб’ють.
Олені зателефонували з ПВК “Вагнер” 6 березня. Чоловічий голос сказав: «Якщо тіло (Новікова – ред.) не буде затребуваним, його поховають на братському цвинтарі в Іркутську». Тоді Окладнікова попросила привезти труну до села Петропавлівка Джидинського району Бурятії — туди, де мешкає вона сама. Восьмого березня тіло Олексія доставили до села, похорон пройшов на місцевому цвинтарі. Журналісти «Людей Байкала» зв’язалися з Оленою, але вона не знала, де саме в Іркутську знаходиться братський цвинтар, про який говорив представник ЧВК.
За кілька днів про цвинтар «вагнерівців» в Іркутську «Людям Байкала» розповіла Людмила Гілязова з Джидинського району Бурятії. Її 24-річний син Расим Ігумнов також був добровольцем ПВК Вагнера: він відбував трирічний термін за те, що вдарив ножем товариша по чарці. Расим загинув 31 грудня 2022 року.
«Мені сказали: чи ви заберете труп, чи ми поховаємо його у братській могилі в Іркутську», — згадує Гілязова свою розмову із представниками «Вагнера».
Людмила попросила привезти сина. ПВК доставила тіло Ігумнова до Улан-Уде, до села везти відмовилися. Родичі забирали його самі.
Першу фотографію із «братського цвинтаря» опублікувала у соцмережах двоюрідна сестра «вагнерівця» Івана Побокова, Вікторія Ельсгольц. 24-річний Побоков теж сирота із Джидинського району Бурятії. У дитинстві він втратив батька та матір. У колонію потрапив 2022 року за зберігання наркотиків, загинув 30 грудня 2022 року під Бахмутом. Поховали його 14 березня під Іркутськом. Ніхто з родичів про загибель Івана не знав і на похороні не був.
Вікторія сказала «Людям Байкала», що перед від’їздом на війну Побоков призначив своєю довіреною особою односелицю, якою інколи колов дрова. Вікторія припускає: коли жінці повідомили про загибель Івана, вона відповіла, що «родичів він не має, а вона ховати його тут не буде». Так Побоков і потрапив на Олександрівський цвинтар. Рідні дізнались про загибель Івана після похорону.
«Чутки (про те, що його вбили, – ред.) з’явилися ще взимку. Ми попросили цю жінку із села зателефонувати до ПВК та дізнатися, де він. Вона нам сказала, що він працює санітаром у Ростові. Ми заспокоїлися. Потім знову чутки почали ходити про його загибель. Ми самі знайшли товаришів по службі Вані, які нам про це повідомили. І я почала дзвонити „вагнерівцям“», – розповіла Ельсгольц.
20 березня – через тиждень після поховання – Вікторія додзвонилася до ПВК “Вагнер”, де смерть Івана підтвердили.
Вікторія опублікувала в соцмережах фото могили Івана, яке їй надіслали представники приватної військової компанії: на хвойних гілках лежать два вінки, один чорно-червоний від ПВК “Вагнер”, другий, не підписаний, у кольорах російського прапора. Простий дерев’яний хрест, чорна табличка з ім’ям. Ззаду на фото видно ще кілька таких же могил.
Ельсгольц повідомила «Людям Байкала», що родичі вирішили не перевозити тіло Івана з Іркутська до Петропавлівки, де він жив.
«Священик сказав: земля одна, не турбуватимемо його. Зробимо щось на кшталт могилки поруч із батьками Вані. Просто поставимо фото, квіти, пам’ятник, щоб хоч ходити туди», – пояснила вона.
62-річний Олександр Чортовських із маленького евенкійського села Вершина Тутури Качузького району Іркутської області потрапив до колонії за крадіжку мобільного телефону. Торік у вересні йому призначили два роки позбавлення волі. Це був далеко не перший термін для Олександра: Качузький районний суд уже кілька разів судив його за крадіжки, пограбування та навмисне заподіяння середньої шкоди здоров’ю.
Восьмого лютого Чортовських зателефонував із колонії своїй старшій сестрі Христині та сказав, що його «відвозять». 23 лютого він загинув під Бахмутом. 10 березня ПВК “Вагнер” повідомила Христині про загибель брата. Поховали його 22 березня.
Чортовських розповіла «Людям Байкала», що ховати брата на Олександрівському їй запропонували у «Вагнері», але не наполягали саме на цьому цвинтарі.
«Я спочатку хотіла його до рідного села везти, але там родичів зовсім не залишилося і дорога туди жахлива. Знайомі мені сказали, що „Вагнер“ викупив землю на Олександрівському і буде там начебто облагороджувати територію. І я вирішила: ну, Сашка — до однополчан», – додала Чортовських.
Дружини та дітей у нього не було. Довіреною особою Олександр вказав сестру.
«На нього родичі всі плюнули, я єдина займалася ним. Передачі робила, хотіла зняти йому будинок, коли вийшов би на волю. Він у принципі нормальний чоловік був, просто життя так склалося», – пояснює Христина.
Христина показала журналістам “Людей Байкала” записку, яку Олександр передав племінниці на суді у вересні 2022 року. У листі Чортовських перераховує, що йому треба передати: ковбасу, сало, печиво, мазь від грибка. Внизу ясним, розбірливим почерком написано: «Дякую тобі за все! Більше турбувати тебе не буду!”
«Зараз я тільки й думаю, що, може, Саша телефон поцупив, щоб потрапити до в’язниці, а з в’язниці — на війну. Він був патріотом, у нас і батько — фронтовик. Може, Сашко пішов би у військкомат, але його не взяли б — 62 роки і зек. Мабуть, він тоді ще вирішив. Записка як прощальна», – розмірковує Чортовських.
За словами сестри, до Іркутська тіло Чортовських доставили військовим бортом з Новосибірська. З аеродрому, каже Христина, труну привезли до ритуальної зали на вулиці Байкальська. Прощання в залі не було: рідні Олександра зібралися на подвір’ї та поїхали на цвинтар слідом за катафалком.
На похороні зібралися сім родичів Чортовських та четверо місцевих військових із командиром, які стріляли у повітря. Хто їх запросив, з якої частини — родичі Чортовських не знають. З гостей була лише голова районної евенкійської громади. Ще Христина найняла ведучу траурної церемонії, яку їй порекомендували у «Вагнері». Представників самої ПВК на похороні не було.
«Ведучу я запитала, чи буде хтось із ПВК. Та відповіла: ну, у вашого брата є родичі. І сказала, що якщо на похорон зовсім ніхто не приїжджає, тоді з „Вагнера“ приходять. Ще ведуча сказала, що Сашко — другий віковий із цієї частини цвинтаря. Інші усі молодь. Я так зрозуміла, вона не вперше вже такі церемонії для вагнерівців вела», – згадує Чортовських.
Одразу кілька сімей загиблих повідомили «Людям Байкала», що похорон їх близьких організовувало МУП «Ритуал». Це найбільша ритуальна служба в Іркутську. У її віданні, крім Олександрівського, ще три муніципальні цвинтарі. Спілкуватися із журналістами там відмовилися.
«Я ні про що не з вами говоритиму. У нас є розпорядження (міський – ред.) адміністрації, що все інтерв’ю дає лише директор та дає лише за згодою адміністрації», – заявила співробітниця служби.
Декілька сімей, з якими «Людям Байкала» вдалося зв’язатися після відвідин Олександрівського цвинтаря, не знали, що їхні рідні загинули на війні.
На «вагнерівській» ділянці похований Олександр Дмитрович Дурнєв. Він народився дев’ятого травня 1981 року. Журналісти «Людей Байкала» знайшли людину з такими ж особистими даними. Дурнєв – уродженець села Улятуй у Забайкальському краї. Пізніше переїхав до Челябінська до родичів, а у 2021 році отримав вісім років колонії за вбивство у п’яній бійці.
Через соціальні мережі журналістам «Людей Байкала» вдалося зв’язатися з рідною сестрою Олександра Ксенією Дурнєвою. Вона мешкає у селищі Улятуй Забайкальського краю. Ксенія не знала, що її брат загинув. Вона додзвонилася до ПВК “Вагнер”, де загибель Дурнєва підтвердили. Представники «Вагнера» також повідомили, що брата поховали на Олександрівському цвинтарі.
«Я не знаю, чому мені не зателефонували (із ПВК – ред.) раніше. Я їх питала – відповідають, що не могли додзвонитися. Але я не пам’ятаю, щоб були пропущені дзвінки. Я тепер завжди беру незнайомі номери — раптом це мої хлопці», – дивується Ксенія.
У 26-річної Дурнєвої на війну забрали трьох братів. Дмитра мобілізували. Денис та Олександр стали добровольцями ПВК “Вагнер”: обидва відбували термін у колоніях. Четвертого брата, Андрія, воювати відмовився: він теж засуджений, але йому до виходу на волю залишилося кілька місяців.
Ксенія розповідає, що Олександр зателефонував їй із колонії у листопаді минулого року.
«Сказав, що зібрався в Україну, взяв мій номер телефону, паспортні дані. Сказав, що днями заповіт написав — і що я отримуватиму зарплату євошню. Я запитала, чому він вирішив (йти на війну – ред.). Він такий – ну, вирішив. Нехай племінники користуються моїми грошима», – перераховує Дурнєва.
16 січня Дурнєву викликали до Чити представники «Вагнера». Сказали під’їхати до місцевого готелю. Там Ксенії готівкою видали зарплату Олександра за січень. Після цього виплати припинились. Дурнєва в лютому і березні зверталася до «Вагнера», але там їй відповіли, що «не мають ніякої інформації (про Олександра – ред.)».
«Сказали, що якщо щось буде відомо, „ми вам повідомимо“. І ніхто нічого не повідомив», – розповідає Ксенія.
Коли журналісти «Людей Байкала» надіслали Ксенії фотографію могили, де, можливо, поховано її брата, вона знову почала дзвонити до ПВК. Дурнєвій дали телефон якогось Сергія, який займається загиблими «вагнерівцями». Ксенія зв’язалася з Сергієм по WhatsApp, і той відповів (скриншот повідомлення є у редакції).
«На жаль, загибель підтверджую. Він загинув 24 березня у м. Артемівськ від внутрішньочерепної травми. Компанія вам дзвонила, проте ви не відповіли, тому тіло поховали в Іркутську, Олександрівський цвинтар. У зв’язку з тим, що компанія не змогла додзвонитись до вас, компанія самостійно поховала його», – сказала вона.
Дурнєва подякувала журналістам за те, що вони знайшли могилу її брата: «Дай боже вам здоров’я, якби не ви, я б узагалі нічого не дізналася… А тепер мені виплатять усі належні компенсації».
Дружина та діти 59-річного Романа Маркідонова із села Якима Забайкальського краю також дізналися про смерть родича від журналістів «Людей Байкала». У 2021 році Маркідонів отримав 16 років колонії за вбивство, замах на вбивство та зберігання зброї. Він загинув 28 січня 2023 року в Україні. Похований на Олександрівському цвинтарі.
Журналісти знайшли у соцмережах сина Романа Олексія Маркідонова. Олексій повідомив, що його батько уклав контракт із ПВК “Вагнер” близько п’яти місяців тому і «більше від нього звісток не було». Маркідонів-старший відбував термін у виправній колонії № 5 у Читі.
“У колонії сказали, що за колишніх ув’язнених вони відповідальності не несуть і жодних відомостей у них немає”, – пояснив Олексій.
Він не знав, кого як довірену особу вказав його батько.
ПВК «Вагнер» не повідомила Маркідоновим про смерть Романа та про те, де його поховали. Після того, як «Люди Байкалу» зв’язалися з Олексієм, він почав сам дзвонити до «Вагнера».
“Все підтвердилося, це мій батько”, – написав Маркідонів через кілька днів і відмовився від спілкування, тому що “зараз усім не до цього”.
З розповідей родичів «Людям Байкала» вдалося з’ясувати, що за смерть «вагнерівця» сім’я отримує п’ять мільйонів рублів «гробових». Ще сто тисяч рублів виділяють на самі похорони. Якщо родичів не знаходять, похорон проводить ПВК та компенсацію нікому не виплачує.
З рідними добровольців наперед пов’язується куратор від ПВК, призначає дату та місце зустрічі. Родичам видається просто на ім’я. Найчастіше — «Сергій», «Женя» та «Ігор». Куратор називає час та місце, куди треба прийти по гроші. Найчастіше це номери у готелях. Там «Сергій», «Женя» чи «Ігор» із ПВК готівкою видають зарплати та «гробові».
Людмила Гілязова із села Джида у Бурятії двічі отримувала 100 тисяч рублів (зарплату свого сина Расима Ігумнова, який два місяці пробув на війні) у готелі «Бурятія» в Улан-Уде. Ігумнов загинув 31 грудня, «гробові» за нього Людмилі віддали в середині квітня вже в Іркутську.
«Там якась висотка була, адресу не пам’ятаю. У маленькому кабінеті сидів чоловік, Женя його звуть. Сказав, що сам приїхав із фронту після поранення. Плакав разом зі мною», – каже Людмила.
Вона отримала від Жені п’ять мільйонів рублів «гробових» готівкою. Ще 100 тисяч їй дали на похорон. Гілязовій також вручили «вагнерівські» медалі Расима. Людмила розписалася за отримані гроші в якійсь відомості та поїхала назад до Бурятії.
Ксенію Дурнєву викликали за зарплатою брата Олександра у готель у Читу. Від її села Улятуй до Чити майже 350 км. У січні вона отримала 142 тисяч рублів. Потім виплати припинилися, бо брат загинув. Минулого тижня «Сергій» із ПВК пообіцяв Дурнєвій, що «гробові» вона отримає за місяць-півтора.
«Сергій мені сказав, що, найімовірніше, викличуть до Іркутська. Я йому пишу: далеко, у мене п’ятимісячна дитина, мені ближче до Чити. Сергій написав, що тоді куратору треба буде пояснити, щось вигадають, увійдуть у становище», – розповіла Ксенія.
Іркутянку Крістіну Чортовських попросили приїхати за «гробовими» на брата Олександра до Новосибірська.
«Я говорю: так я в Іркутську. Мені відповідають: літаки ж літають. Ну донька взяла квитки, назавтра я вилетіла», – розповіла Людмила.
Чортовських не стала відповідати на питання, де в Новосибірську видавали гроші від ПВК. Але зазначила, що до цього місця приїхали родичі 47 загиблих із різних російських міст.
“Були з Томська, Омська, Алтайського краю, навіть з Чити”, – згадує Крістіна.
На поховання брата “Вагнер” виділив Христині 100 тисяч рублів. Суму “гробових” вона називати відмовилася.