Мета ХАМАС зрозуміла як двічі два. Гранична мета — утвердження своєї влади не в одному маленькому секторі Гази, а й у всій Палестині
Метод для цього обрано старий як світ — озлобити противника розгнузданими актами кривавого насильства, викликати жорстокість з його боку. Обурення цією відповідною жорстокістю Ізраїлю згуртує весь світ Ісламу від Марокко до Індонезії та Малайзії і всю мусульманську діаспору в Європі та Америці. Почнеться війна, в якій Ізраїлю не перемогти. Ізраїль і вісім мільйонів його громадян євреїв евакуюють, а в Палестині виникне ще один деспотичний режим, подібний до іранського, сирійського чи афганського, режим, у якому чудово живеться деспотам і тяжко, дуже тяжко простому народові, що колись послухав «полум’яні заклики» радикалів і пішов помирати за світле майбутнє.
Світле майбутнє прийшло, однак, тільки до самих радикалів. Народ був обманутий і закутий у кайдани деспотії, щоб не рипався. Для народу майбутнє виявилося дуже темним і про життя до «звитяжного повстання» на багато поколінь уперед вони згадуватимуть зі зітханням глибокої гіркоти. Утім, уся пропаганда переможців працюватиме на те, щоб переконати нещасних, що вони — найщасливіші або ось-ось ними стануть.
Творців терористичних мусульманських організацій цього вчили в КДБ, і вони виявилися тямущими учнями. А КДБ використав свій досвід — досвід захоплення більшовиками влади в Росії. Де теж треба було так розстравити «експлуатовані класи», що вони зруйнували своє життя і розчистили шлях до влади і багатства кривавим авантюристам з головки більшовиків.
Але ті ж самі методи вживали задовго до ХАМАС і більшовиків революціонери всіх мастей. Метод простий — використовувати реальну ненависть знедолених до благополучних соціальних класів, народів тощо, посилити цю ненависть багаторазово спровокованими жорстокими репресіями з боку благополучних, які не бажають ділитися багатством і владою, і зрештою — захопити всю владу і все багатство, а їхніх колишніх володарів відправити під ніж або у вигнання.
Саме цей метод намагається зараз втілити в життя і вже став втілювати ХАМАС.
На такий виклик революціонерів владолюбців є дві відповіді. Одна — цілком провальна — все придушувати, посилювати репресії. Революціонерам тільки це й потрібно — хвиля ненависті підніметься ще вище.
Другий метод, складний, вимагає витримки, вміння. Це — біг наввипередки з революцією. Треба здійснювати революцію зверху, ділитися владою, багатством, соціальними можливостями (ліфтами) з тими, кого бажає зробити своєю армією захоплення влади революційне підпілля. Так вчинили еліти західних країн, побачивши на прикладі Росії, до чого призводить соціальна несправедливість старого світу. І в результаті побудували міцні суспільства на здорових засадах народовладдя і соціальних гарантій.
По суті, Ізраїлю необхідно піти тим самим шляхом. Тільки замість незаможних класів його гільйотиною є бідні і невлаштовані араби Палестини. Якщо вони стануть заможними і соціально залученими в політичні та суспільні процеси, дійсно рівноправними з євреями, то ХАМАС зникне сам собою, як зникли революціонери-комуністи в Європі. Без армії обурених пролетарів амбітні генерали мафіозі безсилі що-небудь здійснити.
Можливо це зробити? — так, можливо. Хоча й дуже нелегко і без абсолютної гарантії успіху. Революція зверху, біжучи наввипередки, має випередити руйнівну революцію знизу, яка веде до тиранії.
І в жодному разі не можна говорити про генетичну неповноцінність нижчих. Колись і простолюд іменувався смердами, його зневажали, говорили між собою іншою мовою, ніж народ, безтрепетно експлуатували кріпаків і робітників, тримали в невігластві, а що з того вийшло?
Зробити іншого щасливим за рахунок себе — велике благо і духовне, і практичне, втоптати іншого в багнюку заради власного блага — не тільки велика підлість і гріх, а й велика дурість, зрештою. Дурість із величезними труднощами і далеко не завжди виправна.
Я знаю, що в Ізраїлі багато робилося для блага палестинців, але, мабуть, недостатньо, якщо вони опинилися в руках ХАМАС податливим агресивним знаряддям. Безумовно, з керівниками цієї злочинної організації треба покінчити. Але на майбутнє, при тому на найближче, зробити найсерйозніші висновки.
Море людей Ісламу захльостує Ізраїль. Це море неможливо заспокоїти, обурених не можна залякати. Країни Ісламу стали набагато більш розвиненими, технічно і військово-оснащеними, ніж півстоліття тому. Деякі з них уже володіють ядерною зброєю або за півкроку від цього. Життя не стоїть на місці. Але арабів Палестини можна зробити союзниками і соратниками спільного державного розвитку Ізраїлю. На рівних. Навіть із деякими бонусами за минулу дискримінацію. І це зробить Ізраїль не тільки фортецею, а й вітриною для всього мусульманського, арабського світу.
Не поспішайте говорити, що це неможливо. Це — єдиний можливий шлях. Інший шлях — до національної катастрофи єврейського народу Ізраїлю.
Зараз, коли стотисячна ізраїльська армія стоїть біля стін Гази, я вважаю своїм обов’язком ученого сказати це.