За словами глави меджлісу кримських татар Рефата Чубарова, за п’ять років окупації Криму РФ переселила туди понад півмільйона власних громадян. Причому, перша хвиля переселення була за наказом. Як сказав сам Путін: “Ми перетворили Крим в фортецю”, і перетворювали його в фортецю саме ті, хто був в першій хвилі: військові, обслуга, будівельники та інші.
Вони створювали військову інфраструктуру, яка, на думку Путіна, дасть можливість РФ закріпитися там назавжди. Проте, історія – штука вперта і говорить про те, що спочатку Московія будує флот, фортеці та інше, а потім – топить флот і зриває фортеці, як це було в середині 19-го століття після Кримської війни”. За першою фазою – завжди йде друга.
Але, зі слів Чубарова, зараз спостерігається друга хвиля заселення Криму. Тепер Москва здійснює фазу “заповнення”, і це пора розглядати як злочин проти людства. Насправді, Путін не вигадав нічого нового. Совок це демонстрував з величезним розмахом, хоча і до нього – було те ж саме. Причому, поки немає реальних і дієвих методів боротьби саме з такими діями Москви.
Згадаймо, що робив совок на Донбасі і взагалі – в Україні. Спочатку він створив вакуум, заморивши мільйони українців голодом, а потім став переселяти на ці землі, в будинки вбитих людей, жителів глибинки Московії. Вдумаймося, адже ці непросихаючі від пияцтва голодранці не могли зрівнятися ні з працездатністю, ні з кмітливістю місцевого населення, і за логікою речей, вони були куди більш цінною робочою силою, ніж переселенці. Але ні, українці знищувалися, а завозилося забите, рабське бидло.
Тут виникає дуже важливе питання про те, яку мету совок переслідував насправді – індустріалізацію або заміщення корінного населення завезеним? В кінці, а особливо – після закінчення Другої Світової Війни, цей процес набув ще більші масштаби. Виселялися цілі народи Кавказу, Криму, величезна кількість людей із Західної України, Латвії, Литви та Естонії, а натомість завозилося все те ж дрантя.
Що характерно, якщо довоєнні демографічні деформації виправдовувалися необхідністю індустріального ривка, то після війни це прикриття вже просто не використовувалося. Москва вже відверто “розбавляла” місцеве населення перевіреними і записними рабами. Це означає, що там прекрасно розуміли, що питання повстання або рух за відновлення незалежностості – питання часу, а тому переселення було елементом утримання окупованій території.
Тобто, це треба чітко артикулювати, оскільки штучні демографічні процеси, що завдають шкоди корінному населенню, його інтересам, традиціям та національній ідентичності, повинні розглядатися як злочин. Відповідно, і заходи повинні прийматися таким чином, щоб ліквідувати всі наслідки такої окупації і злочинних, спрямованих дій агресора. На прикладі країн Балтії, з їх невеликим населенням, видно, наскільки це критично і якими важкими можуть бути наслідки.
Чубаров стверджує, що друга хвиля переселення теж здійснюється в плановому порядку. На обличчя відселення жителів Новосибірської та Іркутської областей до Криму. Очевидно, що території розчищуються для Китаю. Саме ж переселення стимулюється дармовими кредитами саме для цієї категорії громадян на переїзд, купівлю або будівництво житла. А назустріч, з Криму виселяється місцеве населення, не тільки кримські татари. Кому-то створюються нестерпні умови життя, а когось заманюють високими зарплатами на далекі і північні землі з тим, щоб їм звідти вже було неможливо виїхати.
Тому назріла необхідність поставити це питання на міжнародному рівні і формалізувати норму, згідно з якою, всі переселенці окупанта повинні бути депортовані в країну, з якої прибули, протягом місяця після деокупації. Крім того, слід нормативно закріпити положення, за яким діти таких переселенців не можуть отримувати громадянства за новим місцем проживання, просто за фактом народження.
Ось цього процесу, подібного руху сарани, пора поставити заслін раз і назавжди, оскільки шкода від цього явища проявляється скрізь, де зміцнюються колонії цих переселенців. Історія це вже підтвердила багаторазово і пора робити висновки.