InfoResist

Tag: армия

  • Нам потрібен загальний військовий обов’язок. Помилково жити ілюзією про мир із Росією

    Нам потрібен загальний військовий обов’язок. Помилково жити ілюзією про мир із Росією

    Верховний Головнокомандувач створив 18 армійських корпусів. Призначені їхні командири.

    Серед інших достойних – підрозділи Нацгвардії і наш «Азов». Держава і командування визнає заслуги нашої бригади перед народом України. Ми вдячні за довіру та визнання.

    Рішення про утворення корпусів (не буду заглиблюватися в історію) хоч і запізніле, але АБСОЛЮТНО ПРАВИЛЬНЕ.

    Однак зараз у всіх, хто на фронті, постає одне питання: яким особовим складом наша держава відносно швидко планує наповнити та підтримувати боєздатність 5-7 бригад повного штату одного корпусу?

    Різних варіантів думок у всіх, напевно, буде багато.

    Однак чесна для всіх українців ВІДПОВІДЬ Є ЛИШЕ ОДНА – заповнити штати корпусів українськими громадянами чоловічої (у більшості) та жіночої (у меншості) статі.

    Так, заповнити, формувати та поповнювати склад новостворених корпусів українського війська за своїм конституційним обовʼязком повинні саме громадяни України.

    За Конституцією держави всі українські громадяни мають багато прав.

    Серед них – визнання ПОВНОЇ дієздатності особи через отримання права з 18 років обирати і бути обраним.

    За будь-яких життєвих обставин і навіть у час загроз для власної держави повноправними громадянами українці стають саме з 18 років.

    З цього часу наша КОНСТИТУЦІЯ, а не будь який інший закон, ПРЯМО і не двозначно ВИЗНАЧАЄ, що:

    Стаття 24. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

    Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

    КОНСТИТУЦІЯ ,а не Святослав Паламар чи навіть вся Верховна Рада визначає всіх українців рівними перед законами як у правах, так і обовʼязках.

    Без поділу для захисту Батьківщини на несповна дієздатних «дітей» з 18 і до 25 років або повністю дієздатних для війни «дорослих» з 25 і до 60 років.

    Одних «дорослих» – за «бусифікацією» ,а інших «дітей» – за «плюшки» матеріальної винагороди у випадку добровільного (!) призову.

    Чи йдеться за таких умов про справедливість? Німе питання, на яке ніхто не дає відповіді.

    Цими словами, які записані в нашій КОНСТИТУЦІЇ, я лише констатую особливо очевидну під час війни справедливу державну істину:

    Кожен , наголошую КОЖЕН (!!!) повністю дієздатний для виборів громадянин України починаючи з 18 років має перед суспільством та державою два найголовніших обовʼязки, які закріплені у Конституції України:

    Стаття 65. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов’язком громадян України.

    Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. !!!!!!!!!!

    Стаття 68. Кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

    А ще, у випадку нападу на нашу державу, український воїн має право та обовʼязок без суду і слідства знищити ворога, якщо той не здається.

    Але навіть такого жорсткого права і обовʼязку держава має і просто ЗОБОВʼЯЗАНА навчити!

    Тепер повернімося до змісту ст. 65 КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ, яку придумав не я – Святослав Паламар чи будь хто інший.

    «…Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону».

    Де ж той закон, який робить обовʼязок захищати Вітчизну обовʼязковим і для «чоловіків-дітей» і для (як виявляється – повністю дієздатних з 18 років) дорослих українців?

    Невже перед КОНСТИТУЦІЄЮ УКРАЇНИ всі ніби рівні, а хтось «рівніший»?

    Нагадую: 18 травня 2023 року Україна руками Верховної Ради офіційно попрощалася зі строковою військовою службою.

    Давайте глибше. Чи була колишня строкова служба ефективною? Однозначно – НІ!

    Я і мої побратими переконані: мирне майбутнє українського війська – саме за професійною контрактною армією. Армією, яка матиме постійний запас підготовлених для захисту Вітчизни бійців з числа ВСІХ дієздатних громадян України, які пройшли обовʼязкову для всіх військову службу. Я глибоко переконаний (і ця війна наочно довела цей факт), що загальний військовий обовʼязок має стати запорукою збереження демографічного потенціалу держави, виконуючи функцію безперервної підготовки бійців, їхнього якісного вишколу та обовʼязкової реальної військової служби не в умовах діючого фронту.

    Це буде законно, розумно та справедливо на випадок нападу ворога, а тим паче зараз, в умовах війни.

    За такого державницького підходу ми вже зараз мали би тисячі молодих хлопців, які паралельно з військовим навчанням охороняли б важливі об’єкти (мости, електростанції, військові містечка, полігони тощо), забезпечували б діяльність комендатур, були б у складі мобільних вогневих груп ППО, конвоювання, охорону громадського порядку, здійснювали логістику перевезень, завчасне будівництво ліній фортифікацій, не приймаючи безпосередньої участі в бойових діях на лінії фронту. А десятки тисяч контрактників чи мобілізованих були б задіяні безпосередньо на фронті.

    Візьмемо, для прикладу, діючий зараз азовський курс БЗВП.

    У нас кожен солдат отримує реальні навички та облікову спеціальність згідно його спроможностей та вмінь. Наш АЗОВ зацікавлений у боєздатності та реальній підготовці бійця і, як ніхто інший, дбає у цій війні за кожного з моменту призову. Щодня і у всьому.

    Багато хто вам скаже, що азовський курс БЗВП готує бійця краще, ніж навчальний центр, який, на відміну від курсу в підрозділі, не має блискавичного фідбеку про результат підготовки.

    У підрозділах АЗОВУ зараз служить близько 25 відсотків юнаків віком до 24 років включно. І станом на сьогодні є кандидати, які вже зараз добровільно перебувають на різних етапах оформлення.

    Тут я хочу поставити запитання. Чому попри несправедливість у вікових категоріях ви ще й породили несправедливість, через яку юнак віком 20+ років оформиться в окремий самостійно обраний підрозділ ЗСУ та отримає мільйон гривень заохочення, а юнак, який бажає проходити службу в підрозділі спеціального призначення «Азов» НГУ – не отримає нічого? У чому така державна нерівноправна справедливість всупереч КОНСТИТУЦІЇ?

    Але зараз я пишу не лише про АЗОВ.

    Чи задумувались наші законодавці чому наш ворог не відмінив строкову військову службу?

    А чому в Ізраїлі з 18 років служать всі жінки і чоловіки?

    Що б там зараз ВСУПЕРЕЧ нормам КОНСТИТУЦІЇ не придумували наші українські законодавці, жорстокі реалії війни говорять самі за себе.

    Навіть попри розвиток технологій, широкого використання штучного інтелекту та роботизованих систем, НА ФРОНТІ БЕЗ ЛЮДЕЙ ПЕРЕМОГИ НІКОЛИ НЕ НАСТАНЕ І НЕ БУДЕ!

    Тому висновок та пропозиції такі:

    1. Рівність всіх перед Конституцією.

    2. Невідкладне прийняття закону про загальний військовий обовʼязок.

    3. Затвердити законом замкнутий цикл, де за кожним корпусом буде закріплений призов, підготовка, вишкіл та виконання обовʼязків служби не на лінії фронту з числа призваних на військову службу з 18 років терміном на 2 роки в умовах військового стану та війни.

    4. Кожен підрозділ бригад та корпусів має самостійно готувати призваних бійців, бути зацікавленим у їхньому якісному вишколі, збереженні здоровʼя та життя, а також підвищення подальшої боєздатності.

    Ми точно не є законодавцями та не знаємо юридичних технік написання законопроектів.

    Але без нашої думки, практичних порад та справедливості будь-які популістичні закони, що суперечать Конституції, є і будуть мертвонародженими. В період загрози існування України ми зобовʼязані приймати непопулярні рішення, а всі зусилля повинні бути спрямовані на посилення оборони як зараз, так і в подальшому.

    І ще скажу для всіх.

    Світові реалії останнього місяця нагадують: ми можемо РОЗРАХОВУВАТИ ЛИШЕ НА СЕБЕ.

    Як Ізраїль, що з моменту проголошення держави в 1946 році перебуває у стані перманентної війни, маючи населення лише 9 млн 757 тис осіб. Населення, рівне перед законом, без поділу на «рівних» і «рівніших».

    P.S. І так, я, Святослав Паламар, маю моральне право писати про загальний військовий обовʼязок, бо відношусь до тих романтиків, які колись свідомо взяли академічну відпустку і пішли служити строкову військову службу ще зі студентської лави.

    Я глибоко переконаний, що тоді, а тим паче тепер всі дієздатні громадяни повинні складати присягу на вірність та захищати Україну.

    Україну, яка справедливо дбатиме за кожного свого захисника від призову і до обеліска, навіть у випадку смерті за Батьківщину!

  • Сікорський відкинув пропозицію Зеленського про створення єдиної армії в Європі

    Сікорський відкинув пропозицію Зеленського про створення єдиної армії в Європі

    Міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський відкинув ідею створення єдиного військового формування в Європі. Про це він заявив в інтерв’ю польському державному телебаченню.

    Коментуючи слова президента Володимира Зеленського щодо створення єдиної європейської армії, Сікорський заявив, що цього не відбудеться. Він закликав “бути обережним з цим терміном”, оскільки люди можуть зрозуміти це по-різному. Проте міністр закордонних справ Польщі виступив за розвиток оборонного потенціалу ЄС.

    “Якщо ви розумієте під ним об’єднання національних армій, то цього не станеться. Але я був прихильником того, щоб Європа, Європейський Союз розвивав свої власні оборонні можливості”, – сказав він.

    Міністр також повідомив, що наразі в ЄС формують посилену бригаду. Також Сікорський вкотре наголосив на тому, що наразі Варшава не розглядає можливість відправки польських військ в Україну, оскільки країна має обов’язок перед НАТО захищати східний фланг Альянсу, тобто свої території.

  • Молодих контрактників штучно поділили на два сорти: одні можуть отримати 1 млн, інші – ні

    Молодих контрактників штучно поділили на два сорти: одні можуть отримати 1 млн, інші – ні

    Несправедливість нового рекрутінгу для молоді за 1 мільйон: не для усієї армії, а тільки для 6 бригад

    Нову модель виплат 1 мільйон гривень протягом року я вважаю беззграмотним кроком, який не вирішить проблему поповнення армії. Фронт тримають, знищують ворога, бережуть та навчають недосвідчених людей досвідчені солдати, сержанти та офіцери, і саме вони, хто про по два-три роки воюють без перерв потребують максимальних інвестицій та заохочень. Бо одного досвідченого солдата, якщо він піде у СЗЧ чи спишеться по інших причинах не можливо замінити навіть десятком молодих. А досвідченого командира піхотного взводу чи розрахунку ударних дронів не замінити і пятью десятками випадкових людей.

    Тим не менше, рішення про залучення недосвідченої молоді за мільйон на рік вступило у силу.

    І тут сталась ще одна несправделивість, яка просто дискредитує логіку цього закону – Ставка Верховного головнокомандувача дозволила молоді укладати контракт за 1 мільйон на рік не всій армії, а тільки 6 бригадам ЗСУ:

    10 гірсько-штурмова; 92 штурмова; 95 десантно-штурмова; 72 механізована; 28 механізована; 38 морської піхоти.

    Я поважаю ці шановні бригади, але таким рішенням підривається рекрутінгова кампанія, яку ведуть інші україніські військові частини, які також намагаються залучити молодь. Тепер для армії нема сенсу проводити рекламу, спілкуватись з молодими людьми, бо молодих контрактників штучно поділили на людей двух сортів – тих, хто може йти на контракт за 1 мільйон у кілька обраних бригад, і на тих, то хотів би піти служити в іші бригади, але там грошей не платять.

    Невже у нас в інщих бригадах не треба молоді солдати?

    Навіщо цей поділ армії на два сорти?

    Чому одним можна вербувати собі рекрутів за 1 мільйон, а інших обділили?

    Більшість військовослужбовців в армії обурені рішенням влади про 1 мільйон виключно для молодих, а тут ще результати рекрутінгу усіх сил оборони загоняють виключно на кілька частин.

    Право відбору солдат за 1 мільйон мають отримати усі бригади, які воюють у якості піхоти та тримають свою полосу відповідальності. Це єдине адекватне рішення у даних умовах.

    Прошу Ставку Верховного головнокомандувача переглянути своє рішення та запитати хоча б думку командирів бригад як саме треба організувати комплектування армії. У нас усього 112 комбригів бригад, які воюють у якості піхоти, невже складно опитати?

  • Покарання за помилки генералів та офіцерів не повинно руйнувати армію

    Покарання за помилки генералів та офіцерів не повинно руйнувати армію

    Сьогодні ми бачимо публічне затримання українських офіцерів. Їм інкримінують ряд звинувачень повʼязаних із неналежним виконанням своїх службових обовʼязків. Вражає те, як відбулося саме затримання та засідання в суді. Вражає ставлення до офіцерів. Хочеться вірити, що суд підійде до цих справ обʼєктивно та виважено, глибоко розбереться із всіма причинами та наслідками, будуть зроблені правильні висновки в інтересах підвищення нашої боєздатності і що на меті – дійсно розібратись і покращити військову систему, виправити помилки, а не призначити крайніх в наших поразках.

    Засудження генералів та офіцерів під час війни за недбалість та прорахунки в ухваленні рішень сьогодні набуло гостроти. Наслідком може бути як і позитив, так і негатив для війська, держави та країни в цілому. Засудження можуть, при правильному підході, зміцнити правосуддя, однак вони можуть і послабити фронт. З одного боку це сигнал про відповідальність іншим, а з іншого – підрив довіри між армією та державою, зниження військового духу та ефективності командування.

    Щодо негативу, по-перше, засудження командирів може суттєво підірвати моральний дух, створити атмосферу страху серед інших офіцерів і генералів. В результаті, через побоювання кримінальної відповідальності за можливі помилки, військові лідери можуть уникати рішучих дій, які так необхідні сьогодні. Це може знизити ініціативність та готовність брати на себе відповідальність у критичних ситуаціях.

    Тут необхідно памʼятати, що війна – це сфера постійної невизначеності, хаос, де неможливо прорахувати всі наслідки, а помилки є неминучими. Під час війни у В’єтнамі армія США зіткнулася зі значною критикою за невдачі, однак масштабних судових процесів проти командирів не було. Вище командування уникло прямого переслідування генералів та старших офіцерів, бо стратегія ведення війни виявилася хибною. Натомість зусилля були зосереджені на аналізі помилок для недопущення їх у майбутньому. Якщо ми будемо карати наших офіцерів за кожне хибне рішення, це може викликати ефект “заморожування”, коли командири будуть ухилятися від ініціативи, побоюючись наслідків. Це особливо небезпечно в умовах, коли росіяни діють агресивно й непередбачувано, коли зброя, способи дій та тактика змінюються так швидко, що перемагатиме той, який швидше адаптується до нових умов, іншими словами той – який не боїться помилятися.

    По-друге, військовослужбовці можуть сприймати такі дії як несправедливість. Це, в свою чергу, підриватиме довіру до системи правосуддя та політичного керівництва держави.

    По-третє, під час війни командири, лідери є ключовими фігурами і будь-які зміни чи усунення з посад можуть дестабілізувати командні ланцюги, особливо якщо немає краще підготовлених замін, а з цим у нас точно тепер є проблема.

    По-четверте, ворог може і буде використовувати ці історії у своїй пропаганді. Це може стати потужним інструментом в його руках для деморалізації як наших військових, так і суспільства.

    Нарешті, засудження на основі недостатньо обґрунтованих звинувачень може стати небезпечним прецедентом та прикладом “полювання на відьом”. У військових умовах нерідко буває дуже важко об’єктивно оцінити, чи міг командир вчинити інакше. Часто притягнення військових до відповідальності може бути зумовлене не реальними злочинами, а політичними цілями. Війна – це час, коли уряд стикається з великим тиском суспільства. У пошуках “винних” влада може використовувати суди як інструмент задоволення громадської думки, навіть якщо це шкодить армії. Прикладом того, як політично мотивоване переслідування військових може мати катастрофічні наслідки є Сталінські чистки, під час яких було знищено значну частину командного складу Червоної армії. Багато талановитих офіцерів були репресовані, що значно послабило боєздатність країни в перші роки війни.

    Говорячи про іншу сторону, варто відмітити наступне.

    Перше, притягнення до відповідальності може продемонструвати, що навіть у складні часи є верховенство права, а посадові особи несуть відповідальність за свої дії або бездіяльність.

    Друге, якщо йдеться про реальну недбалість або злочинну бездіяльність, це може стати сигналом для інших офіцерів діяти відповідально і чесно. При цьому, громадяни, які вимагають справедливості, можуть відчути, що їхні вимоги враховуються, а держава діє в інтересах суспільства. Під час війни в Лівані в 2006 році, командувач сухопутних військ Ізраїлю Уді Адам став об’єктом критики за нерішучість і неефективне керівництво. Хоча він не був притягнутий до кримінальної відповідальності, його відставка стала уроком для інших командирів: система показала, що недбалість чи помилки у плануванні мають наслідки. Це дало поштовх для реформ, що зміцнили обороноздатність Ізраїлю. Зараз Україна переживає історичний момент, коли ефективність і прозорість військової системи визначають її майбутнє. Тому, якщо військове керівництво буде нести відповідальність за свої дії, це зміцнить довіру людей до держави й армії.

    Третє і найголовніше, знову ж таки, при правильному підході, якщо процес є прозорим і справедливим, це може сприяти вдосконаленню системи командування та зменшенню ризику повторення помилок. До прикладу, у багатьох країнах воєнні прорахунки аналізуються після завершення конфлікту, коли можна оцінити події без емоційного навантаження. Це дозволяє розмежувати злочинну недбалість від стратегічних прорахунків. В ході Першої світової війни британський генерал Дуглас Хейг був широко критикований за величезні втрати під час битв на Соммі та Пашендейлі. Його звинувачували у використанні неефективних, застарілих тактик, що коштувало життя сотням тисяч солдатів. Однак судового переслідування не було. Лише після війни уряд провів оцінку його дій і визнав, що деякі рішення, хоч і суперечливі, були єдино можливими в умовах тогочасної війни.

    У війні проти Росії за незалежність та існування України на перший план виходить не лише бойова міць, але й здатність ефективно керувати військами та приймати правильні рішення. При цьому здатність навчатися на помилках є критично важливою. Проблема слабких управлінських здібностей частини генералів і старших офіцерів часто обумовлена недоліками військової освіти та системними проблемами, що є викликом для держави, для нас. Відповідно, нам треба діяти в таких ситуаціях тільки так, щоб зміцнювати військо, а не руйнувати його.

    Проблеми військової освіти і підготовки

    У багатьох арміях світу професійна підготовка лідерів (командирів) є основою бойової ефективності війська. Україна, як і багато інших пострадянських країн, успадкувала систему військової освіти, орієнтовану на радянські підходи, які часто ігнорують гнучкість, сучасну тактику, критичне мислення та ініціативність. Війна, яка триває з 2014 року, а особливо з 2022 року, продемонструвала нагальну потребу у зміні цих підходів.

    Ізраїль, перебуваючи у постійній війні, зробив військову освіту одним із пріоритетів. В ізраїльській армії командири навчаються діяти автономно, ухвалювати рішення в умовах невизначеності та нестачі ресурсів. Наприклад, офіцери Ізраїлю систематично проходять якісні курси підвищення кваліфікації навіть під час воєн. Важливим елементом є обмін досвідом після кожного бою, кожної операції, щоб мінімізувати повторення помилок. Тому нам необхідне запровадження такої системи військової освіти та підготовки, яка фокусується на сучасній тактиці, управлінні ресурсами в умовах дефіциту та розвитку ініціативності на всіх рівнях командування. Нам необхідно навчатися під час війни, навчатися постійно і якісно. Ми маємо регулярно проводити тренінги для командирів прямо на фронті, де можливий обмін досвідом і розбір реальних ситуацій. Особливо важливим є використання досвіду країн НАТО для оновлення підходів в навчанні та формуванні нової “learning culture” у війську. Детальніше можна прочитати тут.

    Працювати над помилками, а не карати за них

    Під час війни навіть навіть найкращі командири допускають помилки, особливо в умовах дефіциту ресурсів або переваги противника в чисельності. Помилки потрібно аналізувати, але покарання за них не повинно руйнувати армію. Після провалу операції в Сомалі у 1993 році (битва в Могадішо) військове командування США не карало офіцерів. Натомість було проведено масштабний аналіз, внаслідок якого американці переглянули свої тактичні підходи до проведення спецоперацій. Це дало змогу уникнути подібних прорахунків у майбутньому.

    Про Аналіз післядії (After-action review) в нас тільки лінивий ще не говорив. Нам просто вкрай необхідно використовувати цей інструмент на всіх рівнях. Після кожного бою, кожної операції створювати групи, комісії для аналізу дій командирів, визначення причин успіхів і невдач. Що стосується кримінальних справ, то вони мають відкриватися лише у випадках свідомої службової недбалості або зради, а не через прорахунки у складних умовах.

    Ну й останнє, але не менш важливе, необхідно забезпечувати офіцерів ресурсами, технікою та інформацією, щоб вони могли успішно виконувати завдання. Брак координації, низький рівень взаємодії між підрозділами або навіть командуваннями призводить до нерозуміння цілісної картини, а відтак – загрози, що веде до недостатньо ефективних дій.

    Зміцнення довіри між армією та державою

    Довіра між військовими і політичним керівництвом є фундаментальною основою успіху на війні. Якщо командири бояться політичних переслідувань, службових розслідуваннь, покарань за помилки, це руйнує боєздатність армії. Під час Другої Світової війни, Вінстон Черчилль навіть у найкритичніші моменти не руйнував довіру до генералів. Коли британські війська зазнали поразки у Франції в 1940 році, Черчилль не звинувачував командування, а зосередився на консолідації зусиль для майбутнього контрнаступу. Тому нам краще зосередити зусилля на тому, щоб розповісти суспільству про всю складність війни. Політичне керівництво має пояснювати людям, що помилки під час війни неминучі, але вони не означають зраду чи недбалість. Також треба обʼєктивно аналізувати дії командирів для того щоб розуміти прорахунки на вищому рівні, треба не перетворювати це все на судилища. Тим більше – публічні судилища, принижуючи гідність своїх воїнів і даючи ворогу можливість доєднатись до цього. Важливо також нагороджувати успішних командирів та робити визнання їхнього внеску, що мотивує інших до якісної роботи.

    Як висновок, Україна має унікальний шанс трансформувати свою армію під час війни. Важливо пам’ятати, що сила військового керівництва залежить не лише від професіоналізму, але й від довіри до нього. Карати за прорахунки під час війни, а особливо без глибокого аналізу – це ризикована стратегія, яка може послабити бойовий дух і командну ефективність. Замість цього варто інвестувати у військову освіту, аналіз помилок і зміцнення довіри між державою, армією та суспільством. Лише таким чином можна побудувати армію, здатну не лише перемагати, а й забезпечувати мир на десятиліття вперед.

  • Зібрали з того, що було: Білорусь заявила про початок експлуатації власного аналога Starlink

    Зібрали з того, що було: Білорусь заявила про початок експлуатації власного аналога Starlink

    Білоруська армія отримала нібито вітчизняний аналог системи широкосмугового інтернету Starlink – “Куліса”. Про це повідомило Міноборони Білорусі, передають росЗМІ.

    Повідомляється, що розроблений у Білорусі для військових мобільний комплекс зв’язку “Куліса” надійшов на озброєння армії країни.

    Тим часом видання Defence Express звертає увагу на те, що білоруська система максимально далека від Starlink та зібрана з того, що, вочевидь, вдалося купити й з’єднати між собою.

    Зокрема в середині кейса – стандартне цивільне комунікаційне обладнання, а єдиний умовно військовий компонент – пристрій апаратно-програмного IP-шифрування “Приток-Ш”.

    Пропагандистам також показали антену у вигляді звичайної “тарілки” для зв’язку з, вочевидь, комерційними телекомунікаційними супутниками “до-старлінкової” ери. Такі існують з 2000-х років і зараз забуваються якраз через появу Starlink.

  • Безсоромна брехня та кров замість справжньої єдності та справжньої стійкості

    Безсоромна брехня та кров замість справжньої єдності та справжньої стійкості

    Армія стікає кров’ю, сотні бригад та батальйонів пишуть відчайдушні заклики в соцмережах до громадян – купіть нам дрони, купіть антени, купіть РЕБ, купіть кевларові плащі, купіть пікапи, купіть квадроцикли, купіть решітки на бронетехніку, купіть, купіть… І в одній стрічці портрети та свічки тих, кому не купили – тих, хто загинув, тому що не було дронів, щоб знайти та вбити ворога, не було РЕБ, щоб ставити перешкоди дронам, не було квадроцикла, щоб підлетіти на евакуацію, не було плащів, і граната з мавіка влетіла в окоп, не було решіток на броні, і цінна техніка знищена…

    Зараз вводяться у бій нові бригади, до складу яких пішли люди – але держава взагалі їх не забезпечила ні дронами, на РЕБом, ні іншим життєво необхідним обладнанням. І щоденні постійні питання на фронті – а чому влада не реагує та не допомогає?

    А тому що Верховний головнокомандувач Володимир Зеленський міль’ярди гривень витратив на свою передвиборчу кампанію – на роздачу 1000 гривень, що по суті є підкупом виборців, на створення нового та нікому не потрібного міністерства національної єдності, на афери з закупівлями мін та снарядів, які не вибухають. Розповідаючи, що Україні потрібна національна єдність та стійкість, гроші виділяються на пустий піар.

    Ні Черчілль ні Рузвельт під час Другої світової війни не роздавали гроші населенню, тому що усі гроші спрямовувались на перемогу у війні. Податки підвищувались, щоб виробляти якісні боєприпаси, щоб врятувати життя солдат, знищити ворога. Не створювали для перемоги у Британії та у США нових міністерств, бо єднність була в одному – усі ресурси йшли на армію, а не на збільшення кількості цивільних чиновників, заброньованих від служби. Лідери країн-переможців однозначно вказали свої приорітети, в яких не сумнівався ніхто. Оце і була національна стійкість.

    Але президент України не робить як Черчілль або Рузвельт, в нього інші приорітети. Тому ніхто зараз в середині країни так не знищує національну єдність та не підриває стійкість як сам Зеленський.

    Зеленський фактично вкрав гроші на захист України, прирік тим самим на загибель багатьох захисників, тому що впевнений, що з допомогою підкупу та політтехнологій зможе ввести в оману тих, хто вижив у тилу, і всидіти на посаді, тому крім крісла та влади Зеленський ні про що інше думати не збирається.

    Брехня та кров, безсоромна брехня та кров замість справжньої єдності та справжньої стійкості, брехня і кров у вчинках і на словах.

    Як змусити Зеленського допомагати людям на фронті, як його увагу зосередити? Може, хтось служить на фронті з Кварталу 95, і з ним можна було б зробити інтерв’ю? Чи хтось служить на фронті з друзів та знайомих родини президента, його дружини, батьків? Ну має ж у нього з’явитись якесь людське співчуття до тих, хто несе на собі цей смертельний тягар війни?

  • До плану стійкості…

    До плану стійкості…

    Те про що я пишу не є сенсацією. Кризу в нашій військовій системі вже ніхто не приховує, тому що вона очевидна. Втім, незважаючи на це, якихось системних змін досі не спостерігається. Так, ми більш менш тримаємо фронт, але відбувається це не завдяки системі, а скоріше всупереч, за рахунок щоденного героїзму людей та кількості втрачених життів. Довго так бути не може. Тому – ще одна сторінка з воєнного зошиту «накипіло».

    Розумію, що після озвученого можу отримати бойове розпорядження на штурм Авдіївки. Але, якщо мовчати, то нічого не зміниться, а міняти треба. І необхідно щоб українське суспільство – основне джерело сили нашого війська, розуміло це.

    Отже. Настав час (навіть перезрів) подякувати поважним дядькам-генералам з великими зірками, які не керували реальним боєм у сучасній війні, та попрощатись. Якщо війною дронів, а саме так називають цю війну, керують люди, які не розуміють що це і як воно працює, то їхні незнання коштують нам надто дорого.

    Треба відпустити «радянські» кадри і дати ліфт молодим офіцерам-полковникам, які керували підрозділами бригади під вогнем КАБів, бачили втрати не в цифрах, а в прізвищах і позивних своїх воїнів. Якщо ми хочемо перемоги, і щоб вона не була Пировою, саме таким людям треба давати дорогу і призначати на відповідальні посади.

    Треба нівелювати вплив субьєктивного чинника на кадрові призначення. Не може бути такого, щоб комбриги, які декілька років воюють, мають свіжий досвід успіхів і помилок, – через штабні «непорозуміння», відправлялись служити в нікуди, якісь незрозумілі військові структури без реальних повноважень.

    Ефективна армія,як і будь який інститут суспільства, може будуватись тільки на системі стимулів та заохочень.Відсутність соціальних ліфтів, система стосунків за принципом «я – начальник, ти – дурень»,позбавляють військових головного чинника ефективної взаємодії – довіри та віри у справедливість.Не має бути так, щоб військовий починав службу молодшим лейтенантом на посаді командира роти, роками успішно виконував бойові завдання під Авдіївкою та Бахмутом, та досі залишався старшим лейтенантом і командиром роти! За логікою, він має вже бути заступником комбрига, або як мінімум комбатом.

    Застій перетворює армію на болото. Без стимулів та заохочень, вона втрачає динаміку, вибачте за слово – кураж. А це важливо у війні, яка несхожа на всі інші, яка змінює правила і вимагає не просто підпорядкування, а творчості, постійного новаторства і ризиків.

    Далі. Не може бути такого, що тиловики отримують нагороди та звання, а підрозділи, які знищили купу техніки, які в прямому сенсі тримають фронт, за рік не отримали нічого, навіть грамоти.

    Фото політика Червоненка з купою різних орденів, яке епатувало мережу, – це наглядний приклад дискредитації, знецінення нагород і неадекватності системи нагороджень…

    Насправді, люди воюють не за бляшанки на грудях. Реальні воїни їх навіть соромляться. Ми воюємо за справедливість. Але не можна воювати за справедливість, коли ти не бачиш справедливості у власному війську і власній країні. Якщо боєць нищить техніку, або здійснює ефективну, з точки зору впливу на бойові дії, інтелектуальну роботу, та ще й на передовій – він має бути нагороджений!
    Якщо ж техніка ворога горить, а цього не помічають, то треба відправляти на лікування тих штабників, в яких проблеми із «зором».

    Ще одне – обіцяли фінансову винагороду – виконуйте! Припиніть класти асфальт, робити ремонти, фінансувати фестивалі, будувати корти – робіть те, що обіцяли. Де додаткові 70 тисяч гривень піхоті на передовій? Де бонуси за знищену техніку?

    Ніщо не демотивує більше, ніж невиконання обіцяного. Це і про стимули, і про справедливість, і про довіру.

    Далі. Не хочеться цього писати, але війна для багатьох «чиновників» давно перетворилась у бізнес. Кожен, хто сидить на поставках і забезпеченні тягне «свого» виробника. Тому кошти витрачаються, але до фронту часто доходить, м’яко кажучи, не те, що треба.

  • Дві новини

    Дві новини

    Дві новини, на які я натрапив в один день.

    Перша – білгородська область виплачуватиме 31 тисячу доларів підйомних тим, хто підпише контракт з армією рф та піде воювати в Україну .

    Друга – порівняння заробітньої платні військовополоненого рф в українському полоні – 1500грн, з курсантом війьсковослужбовцем України – від 620 до 790 грн.

    Вже не знаю, яким чином можна продовжувати так низько та безпринципно плювати на своє населення та військовослужбовців,які фактично дають всім українцям право на існування . Кожен раз, коли я впевнений, що нічого в цьому світі мене більше не здивує- або політики, або вище військове керівництво просто ніби каже «холд май бір» і плює в лице всім військовим в першу чергу.

    Але все ж таки, як ви бляха мене дістали, як же ж всі ви мене бісите. Прекрасний вигаданий персонаж Алана Мура Ророшах казав так : « Ліберали, інтелектуали, солодкоголосі балакуни…».

    Більшість нардепів, котрих ви обрали, тільки і пиз*ять про проблеми, але по факту роблять мінімум( або ніхіба)- бо бояться втратити посади, кормушки, статки. Для них це гра в картковий будинок з Кевіном Спейсі . Кожен переслідує власні інтереси, але не інтереси держави.

    Чи достойні ви того, що виборює вам кожен день українська армія? Втім, не дивлячись на мою, як мені здається логічну агресію, так сталось ,що: як немає тих, хто серйозно береться за вирішення проблеми з відповідальністю вищого військового керівництва, так і немає тих, хто глобально береться за боротьбу захисту інтересів та престижу курсантів військовослужбовців. Так, є невеличкі групи самих курсантів, котрі борються самі за себе в тому числі та окремі військовослужбовці, проте ресурсів ( в тому числі медійного) їм не вистачає.

    Це іронічно доречі, ви всі так любите критикувати оон ,що воно «стурбовано», а самі шо? Що зробили після того, як прочитали цю новину? Може петицію створили, може написали депутатське звернення, може вивчили це питання і знайшли методи його вирішення? Як кажуть в англомовних країнах «shame on you”. Але ж солдат 18 років не винен ,що ви такі безвідповідальні . Факт залишається фактом- генералам і більшості українського суспільства по*уй в даній ситуації на курсантів. А тим, кому не по*уй і хто знає ,як можна виправити дану ситуацію, напишіть мені в приватні. Якось качнемо з вами цю історію.

  • Показове самовільне залишення частини дуже демотивує бійців і провокує робити те саме

    Показове самовільне залишення частини дуже демотивує бійців і провокує робити те саме

    Раніше я вже писав, що закон про послаблення відповідальності за СЗЧ проблеми переведення аж ніяк не вирішить. А от небезпечні прецеденти створити може. Власне, так і вийшло.

    Оце показово-медійне «добровільне СЗЧ» матиме дуже сумні наслідки, про які мабуть автор цього вчинку не дуже думає. Якщо це й привертає до чогось увагу, то лише до того, що порушення дисципліни це «нормально». Натомість дисципліна – одна з основ будь-якої армії.

    А подібні випадки дуже сильно демотивують бійців та провокують робити те ж саме.

    Всі хочуть додому, хочуть відпочити, побачити свої родини та зайнятись своїми справами. Але війна не закінчилася і поки що нічого про її закінчення не говорить. Навпаки, на деяких ділянках фронту російська армія досить успішно веде наступальні дії. Тому «додому» ми поки собі дозволити не можемо.

  • Сенс зосередитися на порятунку людського ресурсу

    Сенс зосередитися на порятунку людського ресурсу

    Облиште мрії про те, що ми зможемо добрати у збройні сили якусь додаткову кількість воїнів, і нарешті виграємо війну. Ні добровільно, ні примусово українське суспільство на це не здатне.

    І практика інтенсивної бусифікації останніх півроку це показує, і довід рекрутингу розкручених військових брендів про це свідчить. Притік нових реальних кадрів у ЗСУ ну дуже скромний.

    У нас немає іншого виходу, як розраховувати на тих, хто вже є у війську.

    А зараз у війську, мабуть, 80% цивільних у минулому людей.

    Для того, щоб знайти рішення проблемі наповнення армії, має сенс саме їм, екс-цивільним, дати можливість формувати кадрову політику збройних сил і налагодити стосунки із суспільством.

    Бо вони, ці екс-цивіли, порівняно із професійними військовими, своє суспільство залишили недавно і розуміють його набагато краще, відтак цю проблему зможуть вирішити ефективніше.

    Давайте чесно визнаємо, що ніякої масованої демобілізації після 36 місяців війни не буде, тому що вже зараз не готується заміна. Темпи мобілізації ледь конкурують з рівнем втрат.

    Тому, крім іншого, має сенс зосередитися на порятунку того людського ресурсу, котрий вже зараз воює. Кілька прикладів такого ставлення — нижче.

    1. Відновіть нагляд за законністю у армії. Зараз солдату немає кому поскаржитися на свавілля командирів, окрім вищим начальникам (тобто тим, хто цих командирів і призначив). Тому — масове СЗЧ.

    2. Оскільки ми, теперішні військові, будемо змушені воювати мінімум ще кілька років, то для нас слід забезпечити систему ротації між цивільним і військовим життям. Модель може бути «3 місяці на війні — 1.5 у цивільному житті», або «4 місяці війни — 2 місяці на цивільному» і т.д. Перебування в такому режимі дозволить відновлюватися і не руйнувати сім’ї та взагалі частково зберегти цивільне життя військових. Для цього потрібно більший притік мобілізованих — але не такий великий, як для повної заміни.

    3. На час війни прибрати вимоги щодо звань для призначення на ті чи інші посади. Зараз у армію поприходили люди з колосальним управлінським чи фаховим досвідом, компетенція котрих дозволяє зразу займати дуже високі посади і керувати тисячами людей. Але нинішня система це їм загалом не дозволяє робити. Повторюся, у нас 80% вчорашнніх цивілів в армії. Вони чудово воюють, тож дайте їм самостійно сформувати свою власну армію, зі своїми правилами і процедурами. І нагадаю, що усі інновації, котрими ми зараз пишаємося, виникли саме завдяки низовому активу, котрий діяв не по старих радянських військових правилах.

    4. Зробіть систему оцінки командирів. Це стандарт НАТО, якщо що. Нам терміново слід позбавитися неефективних командирів, бо вони — гірше ворога, приносять нам набагато більше шкоди, від них тікають в СЗЧ тисячами, і гинуть тисячами. Процедури оцінки є в НАТО, або можна запозичити з підходів, котрі практикуються нині у корпоративному секторі щодо керівників.

    5. Прискорте процедури виконання наказів про переведення, а також дайте змогу вільно переводитися спеціалістам після певного пристойного строку служби на одному місці. Це дасть людям шанс розвиватися і ефективно використовувати себе на війні. Інакше — масове СЗЧ.

    6. Ухваліть окремий статус високотехнологічних родів військ (Сили безпілотних систем, кібервійська, рер/реб тощо) за тим зразком, за котрим зараз такий статус є у Сил спеціальних операцій. Ці роди військ мають мати особливі механізми для організації власної роботи і взаємодії з цивільним сектором, а також кадрової політики. Не можна організовувати підрозділи айтішників за лекалами кавалерійських батальйонів 19-го сторіччя, як це відбувається зараз.

    Словом, армія має перестати бути «тюрмою для героїв», за влучним виразом одного із бійців.

  • Рахманін: Якби ви побачили цифру тих, кого рекрутували, ви б розплакалися

    Рахманін: Якби ви побачили цифру тих, кого рекрутували, ви б розплакалися

    Нардеп і член комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки Сергій Рахманін вважає, що рекрутинг дуже погано наповнює українську армію. Про це він сказав в інтерв’ю “Українській правді”.

    “Якби ви побачили цифру тих, кого рекрутували, ви б розплакалися. На превеликий жаль, вона просто жалюгідна, якщо чесно”, – вважає нардеп.

    За словами депутата, рекрутинг “ніколи в житті” не зможе вирішити проблему збройних сил будь-якої держави, яка веде таку повномасштабну війну.

    На думку Рахманіна, рекрутинг – це приємний бонус, не більше.

    Водночас, каже нардеп, окремим бригадам вдається досягати непоганого співвідношення рекрутів і мобілізованих з ТЦК.

    “Вони роблять це активно, навіть агресивно, і їм вдається залучати людей. І, до речі, одна з тих обставин, яка є перевагою для них, вони забезпечують якісне навчання… Бригади, які активно займаються цим (рекрутингом – ред.), вони мають менше проблем з особовим складом, ніж лінійні бригади, які покладаються в основному на офіційні рекрутингові центри, які є порожніми “, – пояснює Рахманін.

    На його переконання, держава має вивчати цей досвід і масштабувати на всю країну. “Але це не робиться. Чому? Я вам чесно скажу, я не знаю причини”, – резюмує депутат.

  • Правила війни

    Правила війни

    На останній пресконференції президента ніхто не питав про строки служби та демобілізацію.

    І річ не в злому намірі чи змові. Просто ця тема перетворилася на непопулярну для політиків, нішеву для журналістів і небажану – для більшості їхньої аудиторії.

    Строки служби хвилюють хіба що самих військових та членів їхніх сімей. У найзагальніших рисах – йдеться про чотири мільйони людей, 10–15% від населення країни. Для всіх інших ця тема є небажаною, тому що демобілізація одних означатиме зустрічну мобілізацію інших. Складно запідозрити сотні тисяч наших співгромадян у готовності змінювати свій налагоджений побут, а тому ця тема перетворюється на явно непопулярну для політиків.

    Ми щоразу говоримо про те, що наша війна – “повномасштабна”, “вітчизняна” та “народна”. Але насправді все звелося до того, що захист країни – справа рук лише військових. Які виведені в спеціальну касту: між ними та рештою країни встановлено ніпель. Форму можна надіти і неможливо зняти. І вся вітчизняна законотворчість останніх років працює на тих, хто її все ж таки не вдягнув.

    Армія опинилася за дужками суспільного рівняння. Тяготи воєнного часу непропорційно розподіляються між тилом і пікселем. За останні два з половиною роки військовим посилили відповідальність за порушення наказів. Зняли “дефолтну” доплату 30 тисяч гривень. Закон про мобілізацію ухвалювали довго, безглуздо та вихолощуючи відповідальність. Тема демобілізації перестала лунати в промовах політиків ще пів року тому. Натомість тепер вся дискусія зведена до того, як правильно прописати для цивільних правила економічного бронювання.

    При цьому правила життя в тилу мало чим відрізняються від довоєнних. Промислову мобілізацію не запроваджували. Систему обов’язкової військової підготовки для цивільних – також. Ми не маємо обмежень на імпорт. Лімітів на споживання. Додаткових податків на війну. Завдяки західним партнерам Україна може дозволити собі тримати економіку на плаву – уникаючи тих сценаріїв, які зазвичай супроводжують війни такого масштабу.

    І йдеться не про те, що якість життя в тилу непропорційна умовам фронту. Це якраз правильно і закономірно. Йдеться про те, що в умовах загальної загрози розподіл ризиків виявився нерівномірним. В умовах повномасштабної війни захист країни має бути спільною справою. Але створюється відчуття, що її залишили під опікою одних лише військових. Які тепер стежать за тим, як влада готує систему економічного бронювання. І якщо вам здається, що у військовому середовищі все це сприймається як легалізація відкупу, то ви не помиляєтесь.

    Можна зрозуміти бізнес, який хоче зберегти кваліфікованих співробітників. Можна зрозуміти владу, якій потрібно звести бюджетні доходи з видатками. Зрозуміла навіть логіка тих, хто не хоче служити і готовий за це доплачувати не воєнкому, а в бюджет. Але залишається запитання: а як у всьому цьому рівнянні планується врахувати інтереси тих, хто воює?

    Війна за незалежність ризикує перетворитися на війну бідних, на яку багаті вирішили не приходити. Мобілізація відтепер визначатиметься не сліпим випадком та не потребою армії в конкретних навичках. Економічне бронювання запровадить для цивільних прейскурант за право не вдягати піксель. Але при цьому ніхто, ясна річ, не збирається вводити розцінки для військових за право його зняти.

    Можна сказати, що “прейскурант відкупу” існував і раніше – і це правда. Але введення його в законодавство означатиме, що держава на рівні правил гри закріплює за військовими роль “знедолених”. Служать ті, хто бідний, та служать безстроково.

    Війна як така – це тест для нації на солідарність. Війна перевіряє, чи відчуває суспільство той рівень внутрішньогрупової єдності, заради якого люди готові йти на ризики. Вона визначає, чи готові незнайомі між собою громадяни інвестувати в спільне завдання своє життя, здоров’я та ресурси. А тому перемога у війні найчастіше перетворюється для нації на головне свято і служить доказом суб’єктності народу.

    Але щоб війна сприймалася в ролі “загальної” та “народної”, під ці ж критерії мають підходити офіційні правила, за якими живе країна під час війни. Якщо порушення правил стає не “спотворенням на місцях”, а новою нормою, то й війна припиняє бути спільною справою. Стаючи натомість чимось, відданим на аутсорс. “Ми заплатили за право не помічати вашу війну”.

    Війна потребує солідарності. Солідарність народжується з відчуття справедливості. Справедливість формулюється встановленням правил. Правила вимагають публічного проговорення. Але поки що влада вважає за краще вголос формулювати правила лише для тилу. Відмовчуючись про те, як виглядатиме майбутнє для тих, хто вже носить піксель. Вважаючи за краще уникати питань про строки служби та демобілізації.

    Але якщо на якусь тему немає комфортної відповіді, це не означає, що немає чесної. Якщо прогноз неприємний, він все одно має бути озвучений. Якщо вам нема чого пообіцяти нам окрім крові, поту та сліз – наберіться сміливості це сказати.

    Цілком можливо, що повномасштабна війна і справді не залишає місця для демобілізації. В моїй роті приблизно 70% служать з весни 2022-го, і якщо вони підуть, то рота перестане воювати. Можна припустити, що історія не знає прикладів запровадження термінів служби у війнах такої інтенсивності. Але всі ці аргументи сьогодні лунають у суперечках військових із військовими. Ті, кому належить розставити в цьому питанні крапки над і, вважають за краще відмовчуватися на непопулярну тему. А ті, кому належить ставити політикам першого ешелону питання про неї – забувають про це запитати.

    Якщо ми хочемо, щоб армія відчувала свою самотність, то в цій схемі треба нічого не змінювати.

  • Принцип “один воює – троє в тилу” не працює. Одного воїна може забезпечити 60 тиловиків

    Принцип “один воює – троє в тилу” не працює. Одного воїна може забезпечити 60 тиловиків

    Ціна армії.

    Наведу свої розрахунки вартості комплектування військових підрозділів України. Особливо нервових товаришів одразу попереджаю: це розрахунки на основі публічної інформації, жодних секретних даних у мене немає.

    Утримання одного солдата – це 1 млн грн на рік (у середньому). Сюди входять грошове забезпечення, харчування, форма, засоби захисту й мінімальне обладнання. Одна штатна бригада – приблизно 4 тис. солдатів, тобто 4 млрд грн на рік на утримання бійців. Технічне оснащення однієї бригади – приблизно $250 млн на старті. Тобто сумарно створення однієї нової бригади – це $350 млн.

    Для формування угруповання з нових 10 бригад потрібно $3,5 млрд, або 140 млрд грн. Якщо брати реальну середню зарплату в Україні на рівні 15 тис. грн, із неї можна зібрати десь 2,5 тис. грн прибуткового податку (з урахуванням податкової пільги) на місяць. Розрахунок, звісно, спрощений. На рік – до 30 тис. грн податків з особи.

    Скажімо, усі свої гроші такий найманий працівник витратив на купівлю товарів в офіційних торгових мережах, і з усіх цих товарів і послуг заплатили 20% ПДВ. Що, до речі, є абсолютно нереальною ситуацією, оскільки ПДВ сплачують за сальдовим принципом, є схематоз і готівковий обіг.

    Але також є й інші податки, наприклад, акциз. Ну, скажімо, усі податки заплатили. Це дасть іще 2,5 тис. грн податків, сумарно виходить щонайбільше 5 тис. грн на місяць, або 60 тис. грн на рік з одного працівника. Скільки потрібно платників податків для забезпечення 10 нових бригад?

    Приблизно 2,5 млн громадян, які працюють у тилу. Тобто принцип “один воює – троє в тилу” очевидно не працює. Три людини не можуть забезпечити одного воїна. Це неможливо. На одного воїна потрібно 60 осіб у тилу.

    Тобто війна “власним коштом” без емісії, боргів і зовнішньої допомоги – це мобілізація до 1,5–2% населення, котре працює. Для України – це показник приблизно 400 тис. осіб, якщо взяти й пенсіонерів (вони сплачують податки як кінцеві споживачі).

    Це, так би мовити, економічно обґрунтована величина. Усе, що вище, можна фінансувати через емісію, борги і/або зовнішню допомогу.

    Але як же ми фінансуємо армію чисельністю понад 1 млн людей, запитаєте ви? У моїх розрахунках показано модель самостійного фінансування армії з нуля. Значна частина озброєнь у нас була, частину зброї нам дали й дають безплатно, тобто витрачати на кожну бригаду по $250 млн на техоснащення не довелося.

    Але з кожним роком мій розрахунок ставатиме дедалі актуальнішим, оскільки техніку знищують, нове поповнення вже не таке масштабне тощо.

    Якоїсь миті нам доведеться озброювати нові бригади майже з нуля і робити це винятково зі своїх ресурсів. І ось тут визначена мною пропорція стане на повний зріст. І збільшенням податків тут нічого не вдієш. Цінуйте людей – вони приносять податки, як курка яйця.

    Хоча з курки виходить гарний бульйон. Але лише один раз. А омлет можна їсти щоранку.

  • Нардеп: Відмова від телемарафону і “кешбеку” може замінити необхідність підвищення податків

    Нардеп: Відмова від телемарафону і “кешбеку” може замінити необхідність підвищення податків

    Народний депутат Ярослав Железняк розповів, які рішення можуть допомогти державі виділити більше грошей на армію, при цьому не підвищуючи податки. Про це він написав у Telegram.

    “Ось ідея оподаткувати всі посилки і прибрати існуючу пільгу 150 євро. Дуже непопулярна ідея, яка принесе за розрахунками 3,3 млрд грн. А знаєте, що так само може легко принести 3,3 млрд грн цього року? Відмова Мінекономіки від д****ої ідеї “кешбеку”, – пише він.

    Також депутат наголошує на податку 15% на авто, який принесе 10 мільярдів гривень.

    “А знаєте, що ще принесе так само 10 млрд грн? Це забрати гроші з 41 програми бюджету, які взагалі не використовуються. Там якраз 10 млрд мінімум. А наприклад збільшення оподаткування ФОПів 3-ї групи легко замінюється грошима, які ми в бюджеті витрачаємо на телемарафон”, – наголошує Железняк.

  • Як припинити боятися та полюбити піксель

    Як припинити боятися та полюбити піксель

    Я не народжений для війни.

    Я взагалі не зустрічав на війні тих, хто був для неї народжений. У роті, з якою я починав служити, були шкільна вчителька, айтівець із Івано-Франківська та цирковий мім із Києва. Бачив в армії трактористів та маркетологів. Бізнесменів і барменів. Власників пасік та СТО.

    Можливо, річ у тім, що я не встиг повоювати в кадровій армії. Вона вигравала нам час у 2022-му. Тримала фронт, поки стрімко тренували всіх, хто прийшов до військкоматів у перші дні після вторгнення. А потім співвідношення мобілізованих та кадрових стало таким, що армія перетворилася на народну.

    25 місяців тому я судив про війну з фільмів та комп’ютерних ігор. Не повторюйте моїх помилок. Війна не схожа ні на те, ні на інше. Ми не стріляємо з ранку до вечора. Не здійснюємо подвиги в режимі 24/7. Ми абсолютно необов’язково виглядаємо епічно і точно не нагадуємо ваших улюблених кіногероїв. Коли зніматимуть фільм про цю війну – нас не покличуть навіть у масовку.

    А ще я не дивлюся телевізор.

    Річ не в тім, що там немає сюжетів про армію. Проблема в тому, що у цих сюжетах немає армії. Ті, хто знімають війну, щоразу потрапляють в ту саму пастку. У їхніх матеріалах надлюди творять надзусилля: щодня штурмують посадки, тримають оборону втрьох проти роти, здійснюють подвиги та мстять за друзів. Героями цих сюжетів можна захоплюватись. Їх можна обожнювати. Але з ними неможливо себе співвіднести.

    Якби я дивився ці сюжети, то неймовірно боявся б армії. Кожна історія нагадує кульмінацію блокбастера. Кожен герой – молодого грецького бога. Я б додивлявся кожен матеріал із дивовижною сумішшю захоплення та сорому. А ще – із гострим почуттям невідповідності себе побаченому. І так – я був би певен, що не народжений для війни.

    Насправді армійський побут більшості підрозділів на 90% складається з рутини і на 10% – з надзусиль. Причому рутина – це не лише раптове затишшя в окопах. Це ремонт машин та обслуговування техніки. Облік та діловодство. Логістика та продслужба. Це величезна кількість спеціальностей, де потрібні руки та мізки, мізки та руки. Але в тому й особливість, що журналісти привозять з армії розповіді лише про ті самі 10% надзусиль, які вселяють глядачеві пієтет та страх. В результаті – армія потрапляє у пастку глорифікації.

    Медіа створили у країни два протилежні настрої. Перший: “армія – територія героїв, які здійснюють подвиги”. Другий: “я не схожий на них, а значить, це не для мене”. Внаслідок цього армія очолює рейтинг довіри, вулиці завішані рекрутинговими білбордами, а люди при цьому бігають від повісток.

    Ті, хто хотів стати героями – давно вже ними стали. Ті, хто мріяв про славу та кар’єру – просто зараз добувають одне та інше. Апелювати до них безглуздо, всі ці люди вже встигли вбратися в піксель. Героїзація служби в армії вже не потрібна. Потрібна рутинізація.

    Армія – це роботодавець, який платить високі – за мірками країни – зарплати. Причому вона платить їх не лише за перемогу над німейським левом та лернейською гідрою. Вона платить їх тим, хто гострить Гераклові меч, лагодить йому корч і заповнює журнал обліку подвигів. Вона платить її сержанту по МЗ – який по роздавальній відомості видає лопати для очищення авгієвих стаєнь. Старшому техніку – який стежить за кіньми Діомеда. Зв’язківцям – які перепрошивають Гераклу рації та налаштовують “кропиву” на планшеті.

    Але всі ці люди лишаються під радарами українських медіа. Весь наш контент про армію натякає, що Геракл воює самотужки. Що єдиний спосіб бути поруч із ним – це бути йому пропорційним. Що армія – місце для напівбогів, якими можна захоплюватися лише на відстані. І це породжує спотворення, яке робить ідею мобілізації неможливою.

    У медіасвіті емоції – це нафта. Той, хто їх здобув, той і озолотився. А тому ЗМІ вибирають із різноманіття армійських історій саме ті, що здатні викликати шок, трепет та скорботу. Це чудовий спосіб заробляти клікбейт. І абсолютно нікудишній – щоб продавати армію як роботодавця.

    Будні армійського кухаря неймовірно звичайні. Старшому водієві не потрібен мйольнір для ремонту волонтерського корча. Логіст не здійснює подвиг, коли видає за накладною майно. Діловод не схожий на Тоні Старка в момент заповнення чергового журналу. І від їхніх історій журналісти звикли відмахуватись.

    Втім, не журналістами єдиними. Кінематограф привчив нас бачити у війні подвиг і трагедію, епос і смерть, торжество духу та велич жертви. Комп’ютерні ігри навчили тому, що солдатські будні 24/7 складаються з вогневого контакту. Якщо боєць не спить, то стріляє. Якщо не стріляє – спить.

    Третя штурмова вже зрозуміла цю пастку – і тому на рекламних білбордах висить запрошення “працювати в армії”. Тому що в армії справді можна працювати. Не перемагати Таноса. Не бурити метеорит. Не підривати зірку смерті. Думати, варити борщ, ремонтувати речі. Бонусом ти отримуєш почуття приналежності, привід для самоповаги, пільги та статус.

    Але натомість ми вже третій рік живемо в ситуації збитої оптики. Що вище на п’єдестал ставлять нас – то менше люди хочуть до нас. Що героїчніше описують наш побут – то менше інші хочуть його з нами ділити. До війни ми говорили про те, що заручник клікбейту – це здоровий глузд.

    Але останні три роки заручник військового клікбейту – це країна.

  • Половина французької молоді готова воювати в Україні для захисту Франції

    Половина французької молоді готова воювати в Україні для захисту Франції

    Приблизно половина опитаних французів віком від 18 до 25 років заявили, що були б готові стати до лав армії і воювати на території України, якби це було потрібно для захисту Франції.  Про це свідчать результати опитування, проведеного Ipsos, передає низка французьких ЗМІ, серед яких Le Parisien.

    Так, 51% опитаних відповіли ствердно на запитання, чи готові вони долучитися до лав війська, «якби захист Франції вимагав брати участь у війні в Україні». Зокрема 17% відповіли «абсолютно так» і 34% — «так, можливо».

    Водночас без згадки про конкретну країну 57% опитаних молодих французів заявили про готовність записатися у військо «в разі війни».

    Крім того, майже третина французької молоді (31%) підтримують ідею розміщення французьких військ в Україні (порівняно з 17% серед тих, хто старше 50 років).

    Переважна більшість французів (62%) вважають, що «було б добре знову запровадити обов’язкову військову службу», скасовану у Франції в 1997 році. Більш як половина з них, «можливо, розглядають кар’єру в збройних силах».

    Опитування провела міжнародна дослідницька компанія Ipsos на замовлення Міністерства збройних сил Франції у період з червня по липень 2023 року — тобто, задовго до заяв президента Еммануеля Макрона про можливість відправлення військ в Україну.

    Загалом опитали 2300 французів віком від 18 до 25 років. Можлива похибка вибірки не наводиться.

  • Чотири болючих питання в мобілізації

    Чотири болючих питання в мобілізації

    Розмова з командиром батальйону окремої штурмової бригади про мобілізацію:
    «В мобілізаціі для мене важливі чотири болючих питання.

    По-перше, відповідати за мобілізацію мають вмотивовані та компетентні люди. Міноборони та ТЦК нічого не роблять, чекають на добровольців та тих, кого інколи хапають у бусік. Зараз у Києві мобілізують в середньому лише по 100 чоловік на місяць з району. Закріпіть бригади для комплектування за конкретними військкоматами, призначайте вмотивованих та здатних до організаційної роботи людей.

    По-друге. Армії гостро потрібно посилення відповідальності командирів за життя військових. Кожен випадок загибелі людей має розслідуватись не формально, для галочки, а так, що відповідальний за безглузді втрати командир має не просто зніматись з посади, а понижуватися у званні до рівня командира відділення-взводу, і вчитись своїм прикладом вести солдат у бій. Так, це складно, але не можна довіряти солдат тим, хто не здатний керувати. У нас був випадок в цьому році – до нас прийшли бійці 4…-го батальйону, наші сусіди, розповіли, що вони не забезпечені та не підготовлені для бойового завдання. Ми їх почали вчити, жахнулися, що вмотивованих людей фактично не готували, а потім ми поїхали до того комбата-ледацюги і просто його відпи…ли. Але він і досі на посаді. Не можна довіряти життя таким нездарам, це злочин. Треба постійно аналізувати результати бойових дій, і тих, хто допускає великі втрати та погано керує, знімати негайно, а не тримати тому що він чийсь друг, кум, співслужбовець.

    По-третє, не повинно бути бронювання для правоохоронних та державних органів. Патрульна поліція хай патрулює, а усі інші правоохоронні органи мають мобілізувати мінімум 50% апарату. І відправити їх не у якісь спеціалізовані спецнази, не в особливі частини, а саме на поповнення звичайної піхоти. Верховна Рада, офіс президента, уряд, усі органи влади – мають мобілізувати 50% своїх співробітників-чоловіків. Влада має дати приклад захисту Батьківщини, а не ухиляння від мобілізації. Все, що не працює на оборону та безпеку, має дати частину людей на війну. Так, не усі можуть по здоровʼю воювати на нулі. Але усі можуть нести тилову службу. Щоб на блокпостах та у підрозділах забезпечення служили літні люди, а здорові на передньому краю.

    По-четверте. Треба відмінити привʼязку військового звання до певних посад. Некомпетентні та недосвідчені офіцери, з штабів та з запасу, або недосвідчені керівники правоохоронних органів, для яких нема посад їх рівня, або які не усвідомлюють що таке сучасна війна, повинні воювати там, де вільні посади завжди є і де досвід набирається швидко – це посади командира відділення у піхоті. Навіщо нам тримати високі посади для командирів, які не знають взагалі сучасної війни? Вислуга років в армії чи на держслужбі не додає розуму, людей треба оцінювати по їх сучасному досвіду».

  • Німеччина готує свою армію до війни

    Німеччина готує свою армію до війни

    Міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус оголосив про плани реорганізувати армію країни, щоб зробити її придатною для ведення війни. Про це повідомляє Politico.

    “Мета полягає в тому, щоб реструктурувати Бундесвер таким чином, щоб він був оптимальним навіть у разі надзвичайної ситуації, у разі оборони, у разі війни”, – сказав він.

    Очікується, що збройні сили Німеччини будуть розділені на чотири види – традиційну армію, військово-морський флот і авіацію, а також новий підрозділ у кібернетичному та інформаційному просторі. Також діятимуть оперативне та допоміжне командування.

    Крім того, до складу армії входитимуть сили внутрішньої безпеки, тоді як військово-повітряні сили слідкуватимуть за станом своїх літаків – цю функцію раніше виконувало Міністерство оборони.

    Пісторіус очікує, що зміни буде запроваджено вже найближчими місяцями. Глава оборонного відомства також сказав, що розглядалося питання про відновлення обов’язкової військової служби, але воно поки що не перебуває в розробці.

    На сьогоднішній день у Збройних силах Німеччини 181 тисяча військовослужбовців, а до 2031 року планують збільшити чисельність до 203 тисяч солдатів.

  • Військкомати викликатимуть 25-річних громадян для уточнення даних і медогляду

    Військкомати викликатимуть 25-річних громадян для уточнення даних і медогляду

    Після підписання президентом Володимиром Зеленським закону про зниження призовного віку, ТЦК почнуть викликати громадян, які перебували на військовому обліку та досягли 25-річного віку, для уточнення даних, проходження медичного огляду та оформлення документів. Про це повідомили у Генеральному штабі ЗСУ.

    Повідомляється, що громадяни, які досягли 25-річного віку, підлягатимуть зняттю з військового обліку призовників та взяттю на військовий облік військовозобов’язаних.

    У Генштабі також зазначають, що удосконалення організації військового обліку призовників «здійснюється в контексті реформування системи підготовки громадян до проходження військової служби та готовності до виконання конституційного обов’язку із захисту Батьківщини».

  • У Держдепі заявили, що російська армія майже повністю відновилася після величезних втрат

    У Держдепі заявили, що російська армія майже повністю відновилася після величезних втрат

    Росія майже повністю відновила свої збройні сили після величезних втрат під час вторгнення в Україну. Про це заявив заступник держсекретаря США Курт Кемпбелл, повідомляє Defence News.

    “За останні кілька місяців ми дійшли висновку, що Росія майже повністю відновила свої військові сили”, – заявив він.

    Видання звертає увагу на те, що оцінка Кемпбелла суперечить оцінці Пентагону й американських союзників у Європі. Так, на початку цього року голова комітету національної безпеки Литви заявляв, що Росії знадобиться від п’яти до семи років, щоб відновити свої сили.

    Разом із тим Москва різко збільшила витрати на оборону з 2022 року – до 6% національного ВВП у бюджеті на 2024 рік. Це зростання є частиною більш масштабних зусиль Кремля, спрямованих на переведення своєї економіки, і зокрема оборонної промисловості, на військові рейки.

    Кемпбелл і ще один високопоставлений представник адміністрації, який говорив із журналістами на умовах анонімності, заявили, що Китай допоміг Росії “пережити” економічні та військові невдачі за останні два роки. Зокрема, Пекін почав допомагати відновлювати російську оборонно-промислову базу, по суті, відновлюючи торгівлю з європейськими партнерами.

  • Путін призиває в армію 150 тисяч осіб від 18 років

    Путін призиває в армію 150 тисяч осіб від 18 років

    Російський диктатор Володимир Путін підписав указ про весняний призов громадян РФ на військову службу. Документ опубліковано на офіційному порталі правової інформації.

    За новими правилами, які набули чинності в Росії з 1 січня, призову на строкову службу підлягатимуть росіяни від 18 до 30 років (за винятком тих, кому 27 років виповнилося до кінця 2023 року, і тих, кому 28 або 29 років і хто перебуває в запасі).

    “Здійснити з 1 квітня до 15 липня 2024 р. призов на військову службу громадян РФ у віці від 18 до 30 років, які не перебувають у запасі і підлягають призову … на військову службу, у кількості 150 000 осіб”, – йдеться в указі.

  • Нардепи пропонують дозволити в’язням ставати до служби за контрактом

    Нардепи пропонують дозволити в’язням ставати до служби за контрактом

    У Верховній Раді зареєстрували законодавчу ініціативу, покликану внести зміни до законодавства про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання для проходження військової служби за контрактом в особливий період. Проєкт закону №11079 зареєстровано у парламенті 13 березня.

    Згідно з назвою, документом пропонується внести зміни до Кримінального кодексу, Кримінального процесуального кодексу та інших законів про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання для проходження військової служби за контрактом під час особливого періоду.

    Текст законопроєкту наразі відсутній. Серед ініціаторів – очільниця партії “Слуга народу” Олена Шуляк, група нардепів від СН та представник фракції “Голос” Ярослав Железняк.

  • Данія збирається розпочати призов жінок до армії

    Данія збирається розпочати призов жінок до армії

    Прем’єр-міністерка Данії Метт Фредеріксен заявила, що в країні хочуть збільшити кількість молодих людей, які проходять військову службу, поширивши призов на жінок. Про це повідомляє Associated Press.

    Фредеріксен зазначила, що у Данії також планується збільшити тривалість служби з 4 до 11 місяців як для чоловіків, так і для жінок. Так, призовники спочатку проходитимуть 5 місяців базової підготовки, а потім ще 6 місяців – оперативну службу разом із додатковою підготовкою.

    “Ми не переозброюємося, тому що хочемо війни. Ми переозброюємося, тому що хочемо цього уникнути”, – заявила Фредеріксен на пресконференції.

    Згідно з офіційними даними, у Данії зараз є до 9000 професійних військовослужбовців на додаток до 4700 призовників, які проходять базову підготовку. Уряд скандинавської країни хоче збільшити кількість призовників на 300 осіб та досягти 5000 осіб.

    Торік у Данії було 4717 призовників. Згідно з офіційними даними, жінки, що проходили військову службу, становили 25,1% від загальної кількості призовників.

    За словами міністра оборони країни Троельса Люнда Поульсена, плани уряду щодо змін у військовій службі будуть внесені до законодавства у 2025 році та набудуть чинності у 2026 році.

  • АР: США проводять реструктуризацію армії та готуються до великої війни

    АР: США проводять реструктуризацію армії та готуються до великої війни

    Армія США скорочує чисельність особового складу на 5% (24 тисячі осіб) і проводить реструктуризацію, щоб мати більше можливостей для наступної великої війни. Про це повідомляє Associated Press.

    Зазначається, що американська армія зіткнулася з нестачею рекрутів, через що не вистачає солдатів для заповнення всіх вакансій. Згадане скорочення торкнеться “порожніх” посад, зокрема, пов’язаних із боротьбою з повстанцями. Їх було багато під час воєн в Іраку та Афганістані, але зараз вони не такі потрібні. Крім того, близько 3 тисяч осіб буде скорочено у військових силах спеціальних операцій.

    Згідно з планом, буде додано близько 7500 військовослужбовців для виконання інших найважливіших завдань, включаючи підрозділи протиповітряної оборони та боротьби з безпілотниками. Також з’являться п’ять нових оперативних груп по всьому світі з розширеними можливостями у сфері кібернетики, розвідки та дальніх ударів.

    Міністерка армії США Крістін Вормут сказала, що вона і генерал Ренді Джордж, начальник сухопутних військ, працювали над тим, щоб скоротити саме “порожні” та надмірні посади. Натомість протягом наступних 5 років мають залучити достатню кількість військовослужбовців, щоб досягти рівня 470 тисяч.

    “Ми йдемо від боротьби з тероризмом і повстанськими рухами. Ми хочемо бути готовими до великомасштабних бойових операцій”, – пояснила Вормут.

    Згідно з армійським документом, служба “значно перевантажена”, і в ній не вистачає солдатів, щоб заповнити наявні підрозділи.

  • Солдатам доведеться кидати каміння: Генерал розповів про незабезпеченість армії Бельгії

    Солдатам доведеться кидати каміння: Генерал розповів про незабезпеченість армії Бельгії

    Бельгійським збройним силам настільки не вистачає боєприпасів та фінансування, що солдатам “доведеться кидати каміння” незабаром після початку будь-якого конфлікту. Про це заявив колишній високопоставлений генерал Марк Тис, передає Politico.

    Тис, який нещодавно пішов у відставку з бельгійської армії у званні генерал-лейтенанта, сказав, що забезпечення запасів боєприпасів для відбиття будь-якої атаки тривалістю до 2 місяців вимагатиме інвестицій у розмірі “від 5 до 7 млрд євро”. Це набагато більше, ніж зараз надає уряд.

    “У мене було 15 млн євро на рік на купівлю боєприпасів, але тепер цю суму збільшено до 150 млн євро. Якщо тут вибухне війна, нам доведеться кидати каміння вже через кілька годин через брак боєприпасів”, – додав Тис.

  • У Раді пояснили, від чого буде залежати зменшення віку призовників

    У Раді пояснили, від чого буде залежати зменшення віку призовників

    Член комітету з питань нацбезпеки, оборони і розвідки Сергій Рахманін заявив, що подальші плани щодо зменшення віку призовників будуть залежати від запитів військового керівництва та характеру бойових дій. Про це він сказав в інтерв’ю “Українській правді”.

     “Для початку треба дочекатися, щоб ті зміни (зменшення призовного віку до 25 років – ред.), які ми вже ухвалили, набули чинності. Поки що навіть це не зсунулося. Якщо це відбудеться, військові зможуть порахувати, який плюс вони реально отримають до мобілізаційного ресурсу, і варто чи не варто зменшувати далі вікову планку”, – сказав Рахманін.

    За його словами, потреба у таких призовниках випливає з двох причин: окремі види бойових дій вимагають більш молодих воїнів, як і технологічний прогрес нинішньої війни.

    • Заступниця міністра оборони Наталія Калмикова заявила, що сотні тисяч громадян намагаються уникнути мобілізації, тож Міністерство оборони готується врегулювати це питання.
This site is registered on wpml.org as a development site. Switch to a production site key to remove this banner.