Ошелешений «передінавгураційними» заявами Дональда Трампа світ спантеличено намагається знайти виправдання поведінці новообраного американського президента. Хтось радить не звертати уваги на високий градус погроз – мовляв, Трамп просто підвищує ставки, щоб отримати більше від партнерів. Хтось нагадує про стратегічні інтереси Америки й небезпеку посилення впливу Китаю чи Росії у Арктиці. А хтось радісно констатує, що Трамп остаточно розвалює старий світ і встановлює новий порядок. І все, що потрібно від таких країн, як Україна (чи Данія, чи Канада), – це слухатись. «Америка визначає стратегію, тактику та інструменти досягнення цілей, а всі решта слухаються», – відзначає на своїй сторінці у соціальній мережі депутат від поки що правлячої в нашій країні партії Єгор Чернєв, відомий своїми сталими контактами з американськими конгресменами. І я навіть не здивуюсь, що парламентар просто переповідає весь той потік переможної свідомості, який панує у середовищі близьких до Дональда Трампа політиків.
Але будь-яка людина, яка знає історію хоча б на шкільному рівні чи уважно стежила за подіями в Україні в останні десятиріччя, не може не помітити, що не тільки риторика, а й інструментарій Дональда Трампа разюче нагадує не стільки поведінку демократичних лідерів останніх сторіч, скільки інструменти, якими користувалися Адольф Гітлер чи Владімір Путін перед власними територіальними захопленнями. Готуючись до аншлюсу Австрії чи відторгнення Судет, фюрер також демонстрував прихильність місцевого населення до територіальних змін за допомогою націонал-соціалістичної агентури – так, як це відбувається, скажімо, із Гренландією й організацією зустрічі в Нууці одного з найодіозніших представників оточення нового американського президента, його сина Дональда-молодшого. Те ж саме завжди робив і Путін за допомогою нібито маргінальних російських політиків, що обіцяли анексію Криму на тлі схвальних відгуків місцевих мешканців. Від того, що Україна згодом оголошувала цих людей персонами нон-грата, ситуація не змінювалася: росіяни і світ бачили на своїх екранах кримчан, які тільки те і роблять, що чекають на «повернення до рідної гавані».
Гітлер пояснював свою територіальну експансію необхідністю розширити «життєвий простір» для німців і «відновити справедливість» (остання теза знаходила співчуття навіть у політичних колах тієї ж Америки, бо багато хто вважав Версальський мир після Першої світової війни принизливим для Берліна). Але значно вагомішою тезою фюрера була його готовність захистити світ від небезпеки більшовизму. Варварів з Радянського Союзу освічена Європа боялася набагато більше, ніж нацистів Гітлера чи фашистів Муссоліні – й тому домовленості Гітлера та Сталіна стали для цієї Європи справжнім шоком. Але те, чим все це закінчилося, ми також знаємо: для свого порятунку демократії змушені були піти на союз зі сталінською державою, бо ніякого іншого шансу перемогти Німеччину в них, щиро кажучи, просто не було. Тільки Сталін міг пручатися роками, та ще й закидувати німецькі окопи мільйонами трупів своїх кріпаків, навіть не замислюючись про наслідки такого демографічного спустошення. Результат: демократії виграли війну в руїнах, але з найменшими у тих умовах людськими втратами, Німеччина, Італія і Японія навіть отримали шанс для не тільки економічного, а й демографічного відновлення, а Росія та її колонії, і без того знесилені більшовицькою громадянською війною та сталінськими репресіями й голодоморами, перетворилися на цивілізаційну чорну діру – пустку, з якої ми зараз намагаємося вибратися через страхіття чергової безконечної війни.
І тут виникає досить банальне питання: а що чекає світ у разі цивілізаційної мутації Сполучених Штатів? Адже сила цієї держави після світових війн була не тільки у кількості грошей чи зброї, а й у повазі до цінностей, у готовності захищати суверенітет і свободу своїх союзників. І ми звикли як до аксіоми до того, що Америка – це свобода. Що перше спливає нам на думку, коли взагалі вимовляємо це слово – «Америка». Статуя свободи, правда ж?
Ну, а якщо Америка – це не свобода, а Трамп, Маск і MAGA? Якщо Америка – це зневага до прав інших, це захист власних інтересів (чи їхньої інтерпретації в уявленні Трампа чи його прихильників) за рахунок держав і народів, це відраза до толерантності і прав людини? Чому, скажіть мені, така Америка, яка більше не є гарантом майбутнього, а тягне нас всіх у далеке минуле, має бути союзником? І як захиститися від її божевілля та потенціалу?
Та зрозуміло ж, як – за допомогою інших ядерних держав, які прагнуть маргіналізації Сполучених Штатів. Якщо демократії ХХ сторіччя не побоялися скористатися допомогою Сталіна, щоб зупинити Гітлера, чому демократіям ХХІ сторіччя не скористатися допомогою Сі та Путіна, щоб зупинити Трампа? Звісно, за готовність диктаторів кинути у прірву війни мільйони своїх співвітчизників також доведеться розплачуватися чиїмось інтересами – але демократіям це робити зовсім не вперше. Головне тут – поява світу, в якому цінності остаточно замінені правом сили. Поява світу, в якому від Росії більше не вимагають жити за правилами цивілізованого співтовариства, а навпаки – сама Америка буде існувати за спотвореними «правилами» Росії і примушувати до цього тих, хто на неї орієнтується. То заради чого орієнтуватися на таку Америку?
Найважливіше для нас питання: а де для України місце на цій вечірці самозакоханих і жорстоких автократів? А його немає! «Слухатися» теж не вдасться, вибачте. І тут також варто згадати про чужий історичний досвід. Чехословаччина у 1938 році також готова була в усьому слухатися Велику Британію і Францію – а вони їй порадили дослухатися до Гітлера, віддати Судети; згодом же, коли фюрер перетворив майже всю територію Чехословаччини на свій протекторат, а решту віддав власним союзникам – тільки руками розвели: мабуть, чехи так самі хотіли, та й волі до опору в них немає. До речі, вас точно не бентежить, що саме в тій країні, що взяла участь у шматуванні Чехословаччини в 1938–1939 роках, лідер – прихильник і Путіна, і Трампа водночас? І що ми будемо робити, коли після омріяної зустрічі з кремлівським хижаком нам порадять дослухатися до його інтересів? Станемо московською провінцією? Зникнемо? І чи буде нас втішати, що в новому світі, який швидко виникне внаслідок цих домовленостей автократів, не буде не тільки України, а й Гренландії також? Ну, і не тільки Гренландії?
Великі країни з усталеною ідентичністю мешканців, демографічним запасом і ядерною зброєю, звичайно, можуть перечекати цю історичну зиму – звісно, якщо стосунки між підстаркуватими «вершниками Апокаліпсису» не призведуть до ядерної зими. Проте Україна і, найголовніше, українці можуть сподіватися на виживання тільки у світі цінностей й поваги до рівноправʼя націй і культур. В будь-якому іншому світі ми приречені стати спустошеною провінцією зголоднілої сусідньої імперії. Нас або завоюють, або нашою свободою й життям розплатяться за безпеку інших, як це в історії вже траплялося неодноразово.
Саме тому наша цивілізаційна задача – не підлаштовуватися під Дональда Трампа та його бачення світу. Наша цивілізаційна задача – зробити все можливе, щоби світ, про який мріють Трамп, Маск і Путін, ніколи не виник і ні в якому разі не став їхнім спільним світом.
Це насправді і буде наша справжня перемога над злом.
