Путін не відмовиться від головної цілі – знищення державності України. Він бачить в цьому основну місію свого життя. А його найближче оточення, як тільки може підігріває в його свідомості думку, що цим він назавжди закарбує свою постать у російський та світовій історії, як найуспішніший політик ХХІ століття. Який не тільки повернув Росії її “споконвічні історичні землі”, а й відновив Російську Федерацію на світовій арені, як наддержаву, котра не побоялася кинути виклик Сполученим Штатам, Європі та колективному Заходу.
Проте на Заході тривалий час продовжують ігнорувати той факт, що намагаючись перекроїти карту Європи, Росія розпочала Третю світову війну, не оголошуючи її. Західний світ повинен нарешті усвідомити, що це війна проти світового миру та порядку, а не просто якась віддалена абстрактна річ, яка його зовсім не стосується. Свобода не є безкоштовною. З такими агресорами, як Російська Федерація потрібно боротися усіма можливими та доступними методами.
Як вчить увесь минулий історичний досвід, якщо зробити Москві навіть невеликі поступки, і не протистояти як належно територіальній експансії Росії, то це означатиме пряме заохочення Кремля до наступної агресії та незаконної окупації ще більшої кількості чужих земель. Адже територіальні претензії Московщини нічим не обмежуються, і як сказав свого часу Путін – “кордон Росії ніде не закінчується”. Що можна перефразувати таким чином: “кордон Росії закінчується там, де її можуть зупинити силою”.
Путін – це шаблонний маніяк із трилерів, який регочучи, кидається зухвалими жартами, а потім починає їх ретельно реалізовувати у життя. Тому будь-які переговори з цією збоченою особою справа даремна. Російський диктатор, поки не знищать його та його злочинний режим, ніколи не погодиться з тим, що мусить заплатити за свої злочини. І можна не сумніватися, що першим пунктом на переговорах, Москва завжди висуватиме попереднє зняття західних санкцій з Російської Федерації. А скасовані санкції щодо Росії відкриватимуть шлях Кремлю до нової агресії.
Путін чекає на повернення Дональда Трампа до Білого дому, щоб випробувати його та його адміністрацію на міцність. Тоді Трампу не залишається нічого іншого, як перевернути ситуацію, і перевірити самого Путіна на міцність. Що можна назвати “доктриною Трампа”.
Дії Сполучених Штатів могли б полягати в наступному: американці для захисту розміщують в Україні ракети Pershing та Tomahawk разом з їхньою обслугою. При цьому де їх буде розташовано, звісно, не буде оголошуватись. А Москву попередять, що будь-який удар по обслузі комплексів Pershing та Tomahawk вважатиметься нападом на Америку, і він понесе для Росії відповідні негативні наслідки.
Власне така перевірка Путіна на міцність могла б докорінним чином змінити ситуацію з постійними обстрілами московитами України ракетами та дронами. І це чесна гра, оскільки путінський режим заздалегідь попереджений, а приймати відповідні рішення, то вже їхній вибір.
Досі, надаючи Україні напівдопомогу у війні з терористичною Російською Федерацією, західний демократичний світ показував російському тоталітарному диктатору, що він пасує перед його агресією. Геополітичний бандит Путін маніакально одержимий колоніальною міфологією. Яка, на його думку, дає йому право вторгатися, знищувати та контролювати суверенну українську націю, що має спільний кордон з Росією.
Він знає, якщо запустить ядерну зброю, це повернеться йому бумерангом відплати, тому цього не відбувається. Питання в тому, чи матимуть американські ракети великої дальності якийсь вплив на стримування російсько-північнокорейського воєнного альянсу.
Діючий президент Сполучених Штатів Джо Байден багато зробив для підтримки України, проте щоразу гальмував необхідні українцям надходження зброї, що постійно ставило ЗСУ в нерівні умови у боротьбі з московитами. У той час, щоб виграти асиметричну війну проти більшої, краще фінансованої нації, яка без докорів сумління кидає своїх громадян у м’ясорубку війни, потрібна допомога зовсім іншого рівня.
Зараз Джо Байден намагається частково надолужити свої попередні прорахунки, але часу в нього на це вже залишається дуже мало. Тепер все залежатиме від того, яку остаточну позицію щодо України вирішить прийняти наступний президент Дональд Трамп. Чи він користуватиметься настановами свого видатного попередника республіканця Рональда Рейгана, або вирішить спробувати змусити українців погодитися на умови капітуляції перед Російською Федерацією, як того домагається Путін.
Дуже дивує, чому й досі російський політичний істеблішмент, армійські генерали та кремлівські чиновники не знайшли спосіб усунути Путіна від влади. Адже таке рішення відкрило б їм прямий шлях до переговорів з колективним Заходом та допомогло залишити за собою частину своїх фінансових активів і маєтностей, котрими вони володіють в Європі та по всьому світу. Бо чим довше вони будуть вичікувати з цим, тим менше у них всіх буде шансів мінімізувати свої загальні втрати від цієї страшної війни, розв’язаної деспотом в Україні.
Одним із можливих пояснень може бути те, що Путіну вдалося врахувати досвід вирішення проблеми зі Сталіним Лаврентієм Берією. І сім’ї путінських охоронців із внутрішнього кола – компактно розміщені в кількох закритих поселеннях Підмосков’я. Таким чином, коли родини охорони фактично взяті в заручники, то в разі ліквідації диктатора й вони будуть ліквідовані.
Ситуація щодо України полягає в тому, Путін не є договороспроможним і не зацікавлений у врегулюванні російсько-української війни шляхом переговорів. Його позиція: “Дайте нам усе те, що ми хочемо, а потім поговоримо” – це ніякі не переговори. Він хоче добитися від українців усіх своїх “хотілок”, і водночас не бажає йти на жодні поступки.
Путін любить владу, чорну ікру, свої численні палаци, яхти та коханок. І він добре знає, що застосування ядерної зброї у війні з Україною назавжди покінчило б із цим. Можливо, це єдине, що його стримує, але цього може бути достатньо. Він любить оголошувати різкі погрози, але насправді ніколи їх не виконує. Більшість його звірств, від вбивств політичних опонентів до знищення тих, хто почав сумніватися у його місії в середині режиму, скоюються таємно.
Головний кремлівець – дебошир, і він постійно діє нахраписто та безцеремонно. І єдиний спосіб впоратися з цим войовничим задиракою, вивести на чисту воду його примітивний блеф та ударити першим.
Однак, ядерне стримування працює лише тоді, коли кожна ядерна держава усвідомлює, що початок ядерної війни призведе до її власного знищення. Очевидно, якщо Сполучені Штати та Європа погодяться віддати Путіну на розтерзання Україну, тому що він погрожує початком ядерної війни, він вимагатиме, щоб далі йому віддали Молдову, Грузію, Сирію, Литву, Латвію, Естонію, Польщу, Німеччину і, зрештою, Америку. Навіщо йому зупинятися, поки він не буде змушений зупинитися? І якщо Захід збирається Путіна зупинити, то це необхідно зробити зараз, і зробити в Україні.
Якщо західники будуть зволікати з реальним протистоянням цьому міжнародному злочинцю, то скоро самі відчують його чобіт на своїй шиї. Вибір сьогодні дуже невеликий – зупинити Путіна в Україні американською зброєю, або далі зупиняти його в Польщі чи Німеччині американською кров’ю. А якщо диктатора не зупинити у Європі, то тоді потім він буде висувати свої претензії на Аляску та Каліфорнію.
Розпалювач світової війни вдає, що все йде за його планом і тому він готовий ескалувати й далі. Проте реальність є діаметрально протилежною. На що прямо вказує введення для участі у війні північнокорейських військ, щоб вони тепер воювали за продовження путінського перебування у владі.
Можливо, що він ще повністю не вичерпав можливість стабільного постачання на фронти війни молодих російських чоловіків, але те, що зараз Путін змушений покладатися на Північну Корею, показує, що він опинився насправді у дуже складній ситуації. Хоча Російська Федерація є за своєю територією величезною країною, її населення вдвічі менше, ніж у Сполучених Штатів. За всіма показниками Росія ні в чому не здатна тягатися з Америкою.
Нині Путін фактично довів свою країну до дефолту. І це не говорячи про те, що на війні вже загинуло більше 700 тисяч росіян, а банківська ставка сягнула майже 20 відсотків. З такою відсотковою ставкою економічний колапс починає стукати у ваші двері, коли всі заощадження зникають, і населенню Росії доведеться робити покупки вранці, тому що воно точно знатиме, що до полудня ціни різко зростуть.
Але володар Росії затявся знищити Україну, незважаючи ні нащо. Навіть його подільникам в Кремлі стає зрозуміло, що економіка Російської Федерації довготривалу війну витримати не здатна. Проте, ті в оточенні узурпатора, котрі консультують його стосовно подальших кроків щодо України, явно втратили почуття реальності. А жахлива безконтрольна влада Путіна над державою-невдахою з підкореним, з паралізованою волею, політично кастрованим населенням може тепер вилізти для нього боком.
Адже у Росії не було ніяких причин нападати в лютому 2022 року на Україну. Але Українська держава була роззброєна та обезядерна згідно з пресловутим Будапештським меморандумом, тому настав час дозволити їй реалізувати належний самозахист. Сполучені Штати перевершують Росію в усіх можливих військових аспектах, а їхні європейські союзники по НАТО є вагомим доповненням до спільної сили Північноатлантичного альянсу.
Та світ може стати менш безпечним, якщо колективний Захід дозволятиме й далі Російській Федерації вести на своїй території психологічні операції та потурати Москві в реалізації активних заходів російської дезінформації. Адже ці жалюгідні інформаційні перформативні витівки путінського режиму націлені на те, щоб підштовхнути Сполучені Штати відмовитися від захисту своїх інтересів в Україні та Європі.
Постійне нагнітання Путіним ядерного страху показує, наскільки він насправді слабкий. Тому чим швидше Україна вступить до НАТО, тим буде краще не тільки для українців, а й для всього західного світу. Америка і Європа мають швидше зробити свій остаточний вибір на користь України.
