Щодо візиту Столтенберга, то, фактично, якщо усунути численні спекуляції, то основні заяви стосувалися того, що Україна не одержить запрошення до НАТО на найближчому саміті у Вашингтоні, обіцянок створення фонду для фінансування озброєнь для України на понад 100 млрд. доларів на 5 років, а також визнання з боку Генсека НАТО, що допомога від Альянсу для України надходила невчасно, що підривало довіру.
Щодо запрошення, то офіційна позиція полягає у тому, що держави Альянсу побоюються, що його виголошення призведе до відкритого військового протистояння з російськими агресорами. Цей аргумент не витримує критики, бо між запрошенням та членством можуть пройти роки переговорів та ратифікацій. Власне, навіть Швеція, у якої не було жодних проблем з війною, територіальною цілісністю та “стандартами НАТО”, була змушена вступати до НАТО понад рік. Україна теж, очевидно, би вступала роками. І весь цей час НАТО би не мало жодного стосунку до війни в Україні.
Відповідно, я повертаюсь до своєї позиції, що відмова НАТО від запрошення для України вступити до Альянсу на найближчому саміті – це просто спроба залишити поле для маневру у майбутніх переговорах та торгах з росіянами, аби потім можна було “продати” український нейтралітет як умову “політичного врегулювання”. А “відкликати” запрошення було б якось “невдобно”.
Але тут ми з вами виходимо на ще одну важливу проблему. Проблема, зрештою, не у членстві України у НАТО. Ізраїль не у НАТО, але США їх захищають усіма доступними методами. НАТО – це, за великим рахунком, “розписка” з боку США захищати своїх союзників у Європі “оптом”. Єдина причина, чого України не приймали до НАТО, не давали ПДЧ, уникали конкретики щодо вступу – це те, що росіяни завжди давали зрозуміти, що будуть боротися за захоплення України усіма доступними для них засобами. І вони це довели на практиці, поклавши за завоювання України уже сотні тисяч своїх людей. Зрозуміло, що США не покладуть за Україну ні сотні, ні десятки тисяч, ні тисячі солдат. Це розуміють вони, це розуміють росіяни, а тому американці не хочуть брати на себе зобов’язання захищати Україну усіма засобами.
Американці не хочуть брати на себе зобов’язання воювати за Україну, бо знають, що росіяни точно будуть воювати за захоплення України. Знали це завжди. Власне, коли примушували здати Україну ядерну зброю, то теж це знали, а тому вписали в Будапештський меморандум “запевнення”, і не стали ратифікувати його у Конгресі.
Відповідно, стратегія США від початку війни – робити все, щоб росіяни “втомилися” від війни, і погодилися на якесь “врегулювання”. Санкції мали б цьому допомогти, а штучне постійне стримування України не повинно було дати росіянам піти на “ядерну ескалацію”. Американці, очевидно, вважали, і досі вважають, що для росіян це просто чергова “колоніальна війна”, і якщо зробити таку війну “невигідною”, то буде і “врегулювання”. Головне – дочекатися. Однак для російського керівництва це ніяка не колоніальна війна, а війна фундаментальна, екзистенційна, тому гроші і життя тут рахувати не варто. Переконати, що екзистенційна війна “невигідна”, і “краще не витрачати на неї ресурси” – марна справа. Тому, поки “західні партнери” України думали, чи не сильно “розізлять” росіян західні танки у руках українців, самі росіяни консолідували усі можливі ресурси для агресії проти України. Поки Захід та США думали, як “втримати баланс на фронті”, росіяни почали зміщати цей баланс у свій бік, бо вони нічим обмежені не були. А тут ще і політичні проблеми західних демократій, де будь-яке питання може стати предметом дискусій, почали втручатися у ситуацію. І замість “рівної та неквапливої” підтримки українці одержали піврічний провал у снарядах та інших необхідних компонентах. Замість “втоми росіян” – загрозу чергової навали.
Ідея з “100 млрд. від НАТО” – спроба усунути політичні проблеми та зберегти схему підтримки України. Але вона продовжує стару модель, яка уже показала себе погано. Намагання “тримати баланс” між великою російською неоімперією та Україною, що значно менша за всіма параметрами, потребуватиме все одно великих ресурсів від НАТО. Це не може бути щось “дешеве”. То, можливо, уже час відмовитися від усіх цих “червоних ліній”, та спробувати нарешті не розтягувати, а сконцентрувати ресурси?
У будь-якому випадку, до вступу до НАТО це поки що прямого стосунку не має. НАТО – це зовсім про інше. І це поки не про нас.
