Державне агентство України з питань кіно уклало договір про надання державної підтримки у формі державної субсидії на створення повнометражного фільму “Чому я вбив Бандеру”. Про це повідомляється в тендерній документації, опублікованій на порталі Prozorro.
Згідно з документом, Держкіно надасть ТОВ “Ганзафільм” субсидію у розмірі 23 млн 902 тисяч 761 грн 02 коп., що становить 80% від заявленої вартості виробництва кінопродукту.
Також зазначається, що авторами сценарію фільму є Тарас Боровок та Дмитро Наумов, а режисером-постановником призначено Тараса Рибальченко. Сам фільм матиме хронометраж 100 хвилин та буде знятий українською мовою.
Згідно з умовами договору, виконавець при виробництві фільму має не допускати наявності в ньому матеріалів, що є пропагандою комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) режимів.
Сюжет фільму у тендерній документації не зазначається.
Попри шквал критики кінофестиваль у Торонто все ж таки вирішив показати скандальний фільм російської пропагандистки Анастасії Трофімової “Росіяни на війні”. Про це свідчить розклад на сайті фестивалю.
На вівторок, 17 вересня, заплановано два сеанси стрічки, присвяченої російським військовим та їхній версії війни.
Водночас зазначається, що формально фестиваль завершився 15 вересня.
До цього фільм Трофімової показали на Венеційському кінофестивалі. Тоді українська кіноспільнота розкритикувала показ пропагандистської стрічки у Венеції. Крім того, на фільм відреагували у Міністерстві закордонних справ України. Після цього почали активно вимагати скасувати показ “Росіян на війні” у Торонто.
18 березня австралійський національний мовник ABC показав в ефірі передачі Four Corners документальний фільм «Українська війна: Інша сторона» (Ukraineʼs War: The Other Side) про російських окупантів.
Автор стрічки, британський режисер Шон Ланган, відзняв війну очима росіян і показав їхнє життя на фронті. Зокрема, у фільмі є інтерв’ю з окупантами, які брали участь у захопленні Авдіївки.
Посольство України в Австралії і посол Василь Мирошниченко засудили показ фільму, який назвали «журналістським еквівалентом чаші блювоти».
«Він беззаперечно повторював і транслював незліченну відверту брехню, викривлення історії, расистські твердження та пропагандистські наративи, що виходили з Кремля», — йдеться у заяві українських дипломатів.
Посол заявив, що очікує на зустріч з директором АВС і наголосив, що корпорації має бути соромно за «повне сміття», яке вона випустила в ефірі.
У відповідь в АВС заявили, що це «складний, але законний документальний фільм», який надає «рідкісну можливість поглянути на життя російських солдатів під час війни». Там також додали, що минулого місяця стрічку показав британський телеканал ITV і взагалі його начебто дивляться у всьому світі.
Водночас у корпорації погодилися зустрітися з українським послом, щоби обговорити його «стурбованість».
Організатори вирізали номінацію “Найкращий повнометражний документальний фільм”, у якій переміг фільм “20 днів у Маріуполі” українського режисера Мстислава Чернова, зі скороченої міжнародної телеверсії 96-ї Церемонії вручення нагород премії “Оскар”. Про це повідомляє Суспільне Мовлення.
Суспільне Культура цьогоріч вдруге було ексклюзивним транслятором церемонії. У ніч з 10 на 11 березня Суспільне Культура у прямому ефірі показувало церемонію нагородження.
Сьогодні, 11 березня, о 20:30 на телеканалі Суспільне Культура був запланований показ міжнародної скороченої версії. Проте після отримання матеріалів для трансляції від організаторів команда виявила, що нагородження українських документалістів відсутнє.
Команда Суспільного висловила своє обурення організаторам цьогорічної премії The Walt Disney Company Limited. Для українських глядачів замість скороченої версії покажуть повну версію нагородження, що була в прямому ефірі в ніч проти 11 березня.
Виконавчий продюсер телеканалу Суспільне Культура Лук’ян Галкін нагадав, що минулого року в цій же номінації перемогу здобула стрічка про російського опозиціонера Олексія Навального. Перемогу фільму «Навальний» показали в скороченій версії, як і політичну промову його дружини Юлії, яка тоді отримувала нагороду.
У знімальному процесі фільму “Дюна. Частина друга”, світова прем’єра якого відбулася днями, активно брали участь об’єктиви виробництва української компанії. Про це розповів співробітник компанії IronGlass Костянтин Гаркавий у Facebook.
“Майже два роки очікування і нарешті можна сказати, що у знімальному процесі активно брали участь об’єктиви виробництва IronGlass x VLFV Lens Rehousing – User Group. Це далеко не перше велике кіно за участю наших лінз, але воно стало справжнім випробувальним полігоном для наших MKll залізяк”, – написав Гаркавий.
Як зазначається, розробку цього корпусу та механіки було розпочато у 2021 році, на початку 2022 року були виготовлені чергові прототипи, але потім почалася війна.
“Незважаючи на тяжкі часи команда продовжувала працювати, хтось на місцях, хтось дистанційно з окопів. Я дуже радий, що ми встигли вчасно зробити пред серійні залізяки для Грейга Фрейзера, та він на повну використав їх на знімальному майданчику Duna. Тішить мене, що серед тисяч інших варіантів були обрані саме MKll від IronGlass, що вони чудово відпрацювали без нарікань на механіку та оптичну складову, що навіть у складні часи у воюючій країні можемо робити якісний продукт світового рівня та опинитися причетним до яскравих кіноподій”, – додав він.
Документальний фільм «20 днів у Маріуполі» українського режисера Мстислава Чернова номінували на премію «Оскар». Про це повідомили організатори кінопремії.
Стрічка представлятиме Україну в категорії «Найкращий документальний фільм».
У цій категорії також змагатимуться:
Bobi Wine: The People’sPresident;
The Eternal Memory;
Four Daughters;
To Kill a Tiger.
“20 днів у Маріуполі” — перший саме український фільм, українського режисера за час незалежності, що отримав номінацію на “Оскара”. Торік був номінований фільм “Будинок зі скалок” данського режисера, стрічка створена у копродукції з Україною.
Усього до участі у номінації допустили 167 стрічок, пізніше до короткого списку обрали 15.
“20 днів у Маріуполі” також був у короткому списку як найкращий міжнародний фільм. Але в остаточну номінацію фільм не потрапив.
Церемонія нагородження відбудеться 11 березня о першій годині ночі у театрі “Долбі” в Голлівуді.
Фільм “20 днів у Маріуполі” розповідає про перші тижні бойових дій у Маріуполі Донецької області під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну 2022 року.
Державне агентство з питань кіно під час повномасштабного вторгнення РФ в Україну видало 35 прокатних посвідчень українській компанії, співзасновником якої є російський продюсер Міхаель Шліхт, відомий продюсуванням російських пропагандистсько-патріотичних фільмів. Про це йдеться у розслідуванні «Схем».
Так, під час війни Держкіно видало прокатні посвідчення для демонстрації рейтингових фільмів в українських кінотеатрах. Серед фільмів, прокат яких в Україні організовувала UFD – “Вендета”, “Фіктивний агент”, “Райське місто”, мультфільми “Моя незграбна фея” та “Ведмедики”.
Шліхт, який має в Росії дві кінокомпанії “Монументал пикчерс” і “Юнайтед Филммейкерс” та продюсував фільми “Батальйонъ” і “Сталінград” путініста Федора Бондарчука, у березні 2023 року за документами вибув із числа засновників UFD.
Втім, у травні 2023 року його донька, громадянка РФ, Поліна Шліхт брала участь у Каннському фестивалі як представниця української кінокомпанії. Це розслідувачам підтвердили організатори кінофестивалю. Зараз Поліна Шліхт заявляє, що більше не має стосунку до UFD.
Директор компанії UFD Андрій Дяченко заявив, що з росіянином компанія не співпрацює з минулого року, а змінити дані раніше не було змоги, бо нібито “реєстри були закриті”.
На офіційний запит на ім’я голови Держкіно Марини Кудерчук відповіла її заступниця Юлія Шевчук. “Він – громадянин іншої країни. На яких підставах, в рамках яких міжнародних документів ми маємо перевіряти громадян іншої країни?.. Ми не слідчий орган для того, щоб встановлювати якісь факти чи порушення”, – прокоментувала чиновниця.
На стрімінговому сервісі Apple TV знайшли фільм “Ополченочка”, знятий російськими пропагандистами. На це звернула увагу українська стендаперка Ірина Гіль.
“Apple та AppleTV вирішили розмістити на своїй платформі пропагандистське російське телешоу про “повстанців Донбасу”, яке прославляє військові злочини російської армії, визнаної в ЄС терористичною організацією. Наступні відео будуть ІДІЛу? Будь ласка, поясніть”, – написала Гіль.
. @Apple and @AppleTV decided to put on their platform a propagandist russian tv show about “rebels of donbass” glorifying the war crimes of russian army that is recognised as a terrorist organisation in the EU. ISIS videos next? please explain
***
Це Шакалячий експрес pic.twitter.com/WPaAR1MbcF
Кінострічка доступна для користувачів сервісу з Росії, Білорусі, Туркменістану, Таджикистану, Молдови, Вірменії та Азербайджану.
В Україні фільм недоступний, але якщо шукати за допомогою VPN, то приблизно за 100 гривень його можна побачити на Apple TV та iTunes.
На сайті Apple TV повідомляється, що фільм знімали в Україні. Хоча насправді його знімали на тимчасово окупованій території, зокрема у Луганську. Він розповідає про жінок у лавах бойовиків.
Українська драма «Клондайк» режисерки Марини Ер Горбач не потрапила до короткого списку номінантів на премію «Оскар» Американської академії кінематографічних мистецтв і наук.
«Клондайк» був у лонглисті у номінації «Найкращий міжнародний повнометражний фільм».
Стрічка, яка отримала нагороду за кращу режисуру на фестивалі незалежного кіно “Санденс”, розповідає про родину Ірки й Толіка, які живуть на Донбасі на початку війни 2014 року.
Вони чекають на першу дитину, намагаються долати небезпечні обставини, які стрімко розвиваються довкола них, а також опиняються в епіцентрі катастрофи рейсу MH17 Malaysia Airlines.
При цьому створений за підтримки Державного агентства України з питань кіно документальний фільм данського режисера Сімона Леренга Вільмонта «Будинок зі скалок» потрапив до шортліста «Оскара».
Номінантів на «Оскар» оголосять 24 січня 2023 року, а 95 церемонія нагородження відбудеться 12 березня 2023 року.
В Італії зняли короткометражний фільм про “кохання” між хлопцем з Харкова та російським окупантом.
Скандальне відео під назвою Borderless (“Без кордонів”) було спродюсоване компанією REA Film і зрежисоване Ніколасом Морганті Патріньяні, пише Українська правда.Життя.
Сценаристом і продюсером також став піаніст Розаріо Горгоне. Він проілюстрував цим відео свою музичну композицію і опублікував його в себе на YouTube.
“Без кордонів” – гей-історія кохання російського солдата та українського хлопця в контексті нинішньої російсько-української війни”, – йдеться в описі.
Про що це відео?
За сюжетом 17-річний українець Денис їде від війни до Італії, де живе його бабуся. Він постійно згадує про свого “бойфренда” – 19-річного Дмітрія з Росії.
Зокрема, у фільмі є кадр, де росіянин у формі з триколором обіймається з українцем – ці події нібито відбуваються у жовтні 2021 року в Харкові.
У липні 2022 року росіянин кидає армію. Денис залишає бабусі записку з текстом: “Вибач бабусю я мусив ити. Скоро пове рнуся з ним. Бережи Астора, я тебе кохаю. Денис”.
Коли бабуся читає це, по телевізору на фоні показано наслідки обстрілів Харкова.
Денис їде на зустріч з військовим РФ на українсько-молдовський кордон. Українець та російський окупант біжать одне одному назустріч, але Дмітрій збивається з ніг, а Денис перечіплюється через розтяжку.
Хто і навіщо це зняв?
“Наш короткометражний гей-фільм розповідає лише про одну з багатьох трагедій, що відбуваються в тіні війни, часто приречених на забуття. Кохання двох хлопців, пригнічених гнобленням влади, регресією політики до чистого насильства проти неозброєних цивільних, зворушує нас, бо завдає болю нашим обіймам, нашій симпатії, найдорожчому, чим ми є і що маємо”, – пише Розаріо Горгоне.
Сценарист заявив, що спілкувався з реальним українцем Денисом, який відвідував свою бабусю в Римі у березні 2022 року.
Горгоне подякував хлопцю за те, що “він надихнув на створення цього короткого художнього відео, поділившись інсайдерською розповіддю про війну, що триває”.
Композитор заявив, що “любов не має кордонів, як і музика” і додав, що з нетерпінням чекає на відгуки.
Реакція суспільства
Українці обурені зображенням любовних стосунків між українцем та російським військовим.
У Києві знімальна команда короткометражної стрічки “Виховання висотою” звернулась до одного зі столичних притулків з проханнями надати котів-дублерів, щоб зняти «стрибок» тварини з другого поверху. Про це розповіли на сторінці київського притулку в Instagram.
Стрічка, для якої знадобилися коти-дублери, фінансується Держкіно. Про це представникам притулку повідомила асистентка режисера Наталія Баранова.
«Ми, звісно, спочатку подумали, що нашого котика кличуть актором в кіно. Проте, виявилось, що актор-котик у них уже є. Організаторам зйомок потрібен кіт-дублер, а точніше кілька котів дублерів, які по сценарію будуть стрибати з двоповерхової висоти на матрас», – розповідають в організації.
У притулку обурилися, що поки світ допомагає українським волонтерам евакуйовувати безхатченків з гарячих точок, Держкіно на 7-му місяці війни «фінансує фільм, в якому безпритульних тварин будуть кидати з другого поверху для гостроти сюжету».
«Якщо кіт правильно впаде і все пройде добре, то одного дублера достатньо, а якщо в одного котика не вийде, то у них буде ще кілька дублерів. Дублерів шукають серед безпритульних тварин. Чому? Мабуть, котів з притулку не жаль», – зазначають у повідомленні.
У притулку додали, що чекають на реакцію зоозахисників і оприлюднили скріни листування. На одному з них асистентка режисера показала, з якої висоти кидатимуть тварину.
У Держкіно відреагували на скандал і запевнили, що не підтримують проєкти, в яких можливі прояви жорстокого поводження з тваринами. У зв’язку з цим, відомство звернулося до продюсера стрічки з проханням прояснити ситуацію.
Також зазначається, що договір на виробництво фільму “Виховання висотою” підписали у листопаді 2021 року. Але у документах передбачено, що у фільмі не буде пропаганди війни, насильства, жорстокості тощо.
Фільм виграв творчий конкурс від Держкіно з середнім балом 13,71 з 15. Режисером стрічки є Антон Чистяков, а продюсером – Олександр Захлюпаний. Останній відмовився прокоментувати ситуацію журналістам, бо служить в Збройних силах і не має на це часу. Асистентка Наталія теж відмовилася, пояснивши, що не уповноважена цього робити.
З 24-го по 27 червня 2021 року у Трускавці відбудеться IХ Трускавецький міжнародний кінофестиваль “Корона Карпат” Щороку кінофестиваль у Трускавці — особливий, адже у курортну столицю Галичини на свято кіно з’їжджаються найкращі представники кінематографічного світу. Цього року, як і у попередні, на кінофестивалі за “Золоту корону” боротимуться лише українські стрічки. Бо маємо з чого вибрати і чим похвалитися – український кінематограф на повну потужність заявив про свою силу і вміння зняти таке кіно, яке сміливо може конкурувати із зарубіжними фільмами на світових кінофестивальних майданчиках.
Фільмом-відкриття ІХ Трускавецького кінофестивалю “Корона Карпат” буде картина “Земля блакитна, ніби апельсин” української режисерки Ірини Цілик. 2020 року стрічка отримала нагороду на кінофестивалі «Санденс» “За найкращу режисуру документального кіно”. Фільм продовжує успішну фестивальну історію, зокрема отримав понад десять інших нагород, а також увійшов до офіційної програми понад 50-ти престижних міжнародних кінофестивалів.
Фільм розповідає про сім’ю, яка живе в «червоній зоні» Донбасу, де воєнні дії тривають вже шостий рік. Буденність багатьох цивільних людей у прифронтовій зоні докорінно змінилася. 36-річна Ганна сама виховує чотирьох дітей. Обстріли у Красногорівці, де живуть наші герої, не припиняються. Але, незважаючи на всі труднощі, ця родина є дуже дружною і життєрадісною. Мама й діти мають різні захоплення, грають на різних музичних інструментах і навіть знімають самотужки фільми про своє життя під час війни. У широкий український прокат «Земля блакитна, ніби апельсин» вийшов 26 листопада.
Конкурсна програма повнометражних фільмів: “Толока”, режисер Михайло Іллєнко; “Антон і червона химера”, режисер Заза Урушадзе; “Черкаси”, режисер Тимур Ященко; “Наші Котики, або Як ми полюбили лопати в умовах обмеженої антитерористичної операції з елементами тимчасового воєнного стану”, режисер Володимир Тихий; “Спадок брехні”, режисер Адріан Бол; “Фокстер і Макс”, режисер Анатолій Матешко; “Чорний ворон», режисер Тарас Ткаченко; “Номери”, режисери Олег Сенцов, Ахтем Сеітаблаєв; “Пекельна хоругва”, режисер Міша Косторов; «Атлантида» режисера Валентина Васяновича (фільм здобув історичну перемогу для України на Венеційському кінофестивалі у секції «Горизонти»); “Забуті”, режисер Дар’я Онищенко; “Передчуття”, режисер В’ячеслав Криштофович.
“Корона Карпат”
У листопаді в український прокат вийшла стрічка режисерів Олега Сенцова та Ахтема Сеітаблаєва за п’єсою Олега Сенцова «Номери». Це перший в Україні фільм, виробництво якого було здійснено без фізичної присутності режисера, адже під час зйомок Олег Сенцов був в’язнем Кремля. Відомий актор і режисер Ахтем Сеітаблаєв, якого Сенцов вибрав серед інших режисерів для цієї роботи, знімав стрічку сам, але радився щодо кожного епізоду з Сенцовим, який дрібним почерком писав листи і передавав на волю. Світова прем’єра фільму відбулася у рамках програми спеціальних показів Berlinale Special 70 ювілейного Берлінського кінофестивалю 21 лютого 2020 року.
Обіцяє бути надзвичайно цікавою й насиченою і програма короткого метра і “дипломних робіт”. Пропонуємо увазі глядачів фільми, які пройшли відбір у Другій конкурсній програмі: «Адамівна” , режисер Олександр Биков; “Десь поряд” , режисер Наталія Давиденко; “Потвора” , режисер Віктор Скуратовський; “Перекур”, режисер Михайло Іллєнко; “Особливий день” , режисер Євген Мазуренко; “Summertime”, режисер Алла Демура; “Тумани” , режисер Володимир Бакум; “Шпілі-вілі” , режисер Іван Шоха; “Інше життя” , режисер Анастасія Кривченко; “Ми більше ніколи не заблудимось разом…” , режисер Євген Кошин; “Потерпи трошки” , режисер Любов Гончаренко; “Лайк4лайк” , режисер Сергій Мисак; “Life in supercell” , режисер Кирил Нейжмаков; “Політ”, режисер Мішель; “Місто лева” , режисер Степан Коваль; “Соловей” , режисери Степан Коваль, Оксана Носач; “Рушник” , режисер Оксана Карпус; “Варвара, козаки і Дніпро” , режисер Надя Лимова; “Прізвище в кишені” , режисер Степан Коваль; “Схрон” , режисер Оксана Войтенко; “Монетка щастя” , режисер Еліна Пупіна; “Великий луг” , режисер Яков Антипенко; “Ой!” , режисер Ольга Золотарьова; “Момент” , режисер Володимир Антонов; “Зловмисник” , режисер Валерій Шевченко; “Лист з фронту” , режисер Євгенія Мельник; “Серце ночі” , режисер Артем Тумарченко.
У позаконкурсній програмі на кінофестивалі «Корона Карпат» буде представлено й інші цікаві роботи, серед яких “Внутрішні війни” режисера Марії Кондакової, “Депортація 44-46”, режисер Олеся Моргунець-Ісаєнко, а також артхаусний фільм «Стасіс“, що був створений у міжнародній копродукції України, Литви та Франції та брав участь у 76-му Венеційському міжнародному кінофестивалі. Ще однією «кінородзинкою» на святі кіно у Трускавці буде документальний фільм «З України до Голлівуду», що також бере участь у позаконкурсній програмі.
Ну, і який кінофестиваль без зірок українського кінематографа? Цьогоріч до Трускавця приїдуть улюбленці глядачів – актори Лариса Руснак, Наталія Сумська, Ірма Вітовська, Олексій Тритенко, Дмитро Тубольцев, Костянтин Лінартович…
Серед цікавих заходів ІХ Трускавецького Міжнародного кінофестивалю “Корона Карпат” – концерти та творчі зустрічі з провідними акторами України, а також творча зустріч з дітьми Бориславської спеціалізованої школи-інтернату з порушенням опорно-рухового апарату, яких привезуть на свято кіно до Трускавця.
На фестивалі традиційно буде встановлено Бронзову плиту фільму-переможцю попереднього кінофестивалю. Учасники фестивалю побувають на круглих столах “Перспективи розвитку кіногалузі у регіонах” та “Активізація ролі молоді у процесах творення і розвитку української кіноіндустрії”, майстер-класах, ознайомляться з локаціями регіону.
Кінофестиваль відбудеться за підтримки Державного агентства України з питань кіно, Українського культурного фонду, департаменту культури Львівської облдержадміністрації та Трускавецької міської ради.
Нагадаємо, повнометражний фільм “Земля блакитна, ніби апельсин” українського режисера Ірини Цілик, який розповідає про життя в “червоній зоні” Донбасу, став лауреатом кінопремії в США.
Українські глядачі нарешті дочекалися виходу супергеройського фільму”Диво-жінка 1984″. Правда, фільм зазнав чимало пригод від процесу зйомок до виходу на широкі екрани. Пандемія підкосила чимало кіностудій і поставила під питання прокат багатьох кінокартин. Але,” Чудо-жінка 1984 ” дісталася до українських кінотеатрів, більше того, картина паралельно виходить на стрімінговій платформі HBO Max. Ми знаємо 5 причин, чому варто подивитися фільм в кіно.
Трохи про сюжет. Безсмертна амазонка Діана Прінс вже живе в 80-ті 20-го століття, працює в Інституті археології, рятує людей від поганців і сумує за своїм загиблим бойфрендом Стівом. Одного разу в Інститут на роботу приймають Барбару Енн Мінерву, якій доручають встановити справжність дивного каменю. Артефакт намагалися викрасти в ювелірній крамниці для бізнесмена Максвелла Лорда, але Діана цьому завадила. Виявляється, цей камінь здатний виконувати бажання. Таким чином, в життя Діани знову повернувся Стів, але і проблем теж додалося.
“Чудо-жінка 1984”
Галь Гадот і її костюми
Шикарні сукні, легкі блузи, широкі штани і піджаки з піднятими до ліктя рукавами – все це носила у фільмі героїня Галь Гадот. І, варто відзначити, що після перегляду фільму, багато хто захоче повторити ці образи. Важливо підкреслити і те, що костюмери потрудилися і над обладунками принцеси Діани. У сюжет ввели давню легенду про героїню-Амазонці, чиї обладунки дісталися Діані.
Музика Ханса Циммера
Якщо у фільмі звучить музика Ханса Циммера, то його варто подивитися хоча б заради неї. Раніше повідомлялося, що Циммер перейде в музичний відділ саги і візьме на себе кермо влади Рупертом Грегсоном-Вільямсом. І правда, моменти, коли на екрані з’являлася Мінерва звучала зловісна музика, що нагнітала настрій. Це виглядає видовищно.
Гумор і стьоб
У сиквелі набагато більше гумору і комічних моментів і це тільки плюс картині. Наприклад, як дівчата поспішають в тренажерний зал і все як одна надягають облягаючі Комбідреси. Також смішний момент, коли Діана намагається одягнути Стіва, але з цілої купи дорогих речей він залишається в спортивному костюмі, кросівках і з набедренной сумкою. Постебалися і над колишнім Радянським Союзом. Але спойлерити не будемо.
Читайте також: Джерард Батлер борозни не зіпсує: Огляд фільму «Гренландія»
Спецефекти і бойові сцени
У другому фільмі вже менше безглуздих бійок, погонь і польотів, а бойові сцени поставлені вельми креативно, дивитися на це ненудно. Героїня Галь Гадот не просто махає своїм ласо правди, а й виконує складні трюки. Чого тільки варта гонитва за Лордом, де Діана була затиснута між двох бронемашин або як на льоту своїм ласо ловить снаряд.
“Бійтеся своїх бажань-вони мають властивість збуватися”
Про цей фільм можна сказати однією фразою Воланда з роману Михайла Булгакова” Майстер і Маргарита”:”бійтеся своїх бажань — вони мають властивість збуватися”. Картина добре показує, що потрібно вміти управляти своїми бажаннями, а іноді краще відмовитися від них. Якщо людина не готова до них, або бажання починають керувати ним. Але також є і повчальна сторона-батьківства. Все ніщо, якщо твоя дитина нещасливий і не отримує від тебе хоч елементарної уваги.
Одеський міжнародний кінофестиваль, який цього року вперше відбудеться онлайн, продовжує свою місію – культивувати якісне інтелектуальне кіно серед глядачів. І навіть зараз, коли звичний перегляд у кінозалах неможливий, глядачі ОМКФ мають можливість впустити кіно додому і відчути фестивальну атмосферу, не виходячи зі свого помешкання. Нещодавно ОМКФ та BBDO презентували нову айдентику фестивалю. Тепер кампанію доповнив зворушливий ролик.
ОМКФ-2020
“Кожне іміджеве відео для ОМКФ – дуже відповідальна та хвилююча подія. Кінематограф має свої вимоги та правила гри, які ми завжди прагнемо втілити у роликах, розповідаючи історію. Це дуже цікавий творчий процес в колі однодумців і вони в цьому відео на екрані та поза ним. Цього року 11-й ОМКФ відбуватиметься онлайн, тому ми захотіли адресно звернутися до нашого глядача через головних героїв. Через екран вони щиро та дуже тепло доносять до глядача наш головний меседж цього року – впустити кіно додому. Адже, попри все, кінематограф, в першу чергу, має бути побаченим. А на кіноманів та прихильників ОМКФ у відео чекає багато захованих артефактів: тут і улюблений режисер, і алюзія на фільм-переможець минулого року, і головні герої, які, власне, і творять фестиваль”, – прокоментувала генеральна продюсерка ОМКФ Юлія Сінькевич.
Ця ідея лягла в основу концепції проморолика 11-го Одеського міжнародного кінофестивалю, який зняв відомий український режисер Ахтем Сеітаблаєв. Ролик знімали рівно одну ніч, за яку встигли розповісти глядачеві цілу сюжетну пригоду кінематографа. Головні ролі в ролику зіграли ті, хто створюють контент ОМКФ — програмний директор фестивалю Антельм Відо та програмерка Льоля Гольдштейн.
ОМКФ-2020
“Враховуючи цьогорічний формат фестивалю, іміджевий ролик повинен був вписуватися у контекст. При цьому ми прагнули зробити його атмосферним, адресним та інформативним. Для мене головним завданням було зробити так, щоб герої не викликали жалю. Думаю, це вдалося. Адже важливо розуміти, що ні українське кіно, ні українські кінофестивалі не повинно бути шкода. Це чудо кінематографу, яке наразі за певних об’єктивних причин не може відбуватися в кінозалах. Але є можливість запросити його до себе додому”, – зазначив Ахтем Сеітаблаєв.
Незабаром на широкі екрани вийде довгоочікувана прем’єра фільму “Спадщина брехні” . Фільм частково знімали у Києві, а одну з головних ролей зіграла українська актриса і телеведуча Анна Буткевич. У коментарях спеціально для InfoResist Анна розповіла про свою героїню, зйомки, підготовці до бойових сцен і партнера по знімальному майданчику Скотта Едкінса.
У фільмі “Спадок брехні” Ви виконали одну з головних ролей. Розкажіть докладніше про свою героїню?
Так, я граю у фільмі головну злочинницю – підступну Тетяну. Для будь-якої доброї історії життєво необхідний переконливий противник, інакше головний герой не викличе симпатії, не кажучи вже про любов. Тому у мене було дуже відповідальне завдання. Я ніколи раніше не грала негативних героїнь, так що це була моя прем’єра в такому амплуа. А якщо врахувати, що головну роль Мартіна виконав відомий всьому світу за фільмами «Незаперечний» і «Доктор Стрендж» Скотт Едкінс, зненавидіти його було дуже складно. Актриса завжди повинна бути адвокатом своєї ролі, тому я бачила у своєму Тетяні в першу чергу живу жінку, а не холоднокровну вбивцю.
“Спадщина брехні”
Для зйомок у бойовиках акторам часто доводиться багато тренуватися, займатися бойовими мистецтвами, вчитися стріляти. Чи проходили ви подібну підготовку? Якщо так, розкажіть, будь ласка, детальніше.
Хороший актор повинен вміти все, а якщо твій головний противник – чемпіон зі східних єдиноборств, а ти – жінка, то це непросте завдання. Мені допомогло, звичайно, моє спортивне минуле і регулярні тренування, та й зброєю я вмію користуватись.
На зйомках нам ставив всі бої відомий майстер – Тім Ман. І коли я побачила, як він «режисирує бійку», він мені нагадав диригента оркестру, який сам вміє грати на кожному інструменті. А потім Тім дав мені кілька уроків постановочного бою. І я зрозуміла, що це ціла наука, і хороша фізична підготовка – зовсім не гарантія успіху. У такій сцені має спрацювати все: і «фізика», і акторська майстерність, і характер, щоб все виглядало переконливо. Це не перше кіно, де мені доводиться битися, і з кожним фільмом мені це подобається все більше. Крім того, акторок, які вміють «тримати удар» можна перерахувати на пальцях. Коли я брала інтерв’ю у королеви кунг-фу, актриси Синтії Ротрок (бліц-шоу «Без гриму»), вона сказала, що найчастіше згадує свою перемогу над чоловіками-бійцями Північної Америки, і жодного разу ще не пошкодувала про те, що зайнялася єдиноборствами.
Розкажіть про зйомки. Можливо, були якісь екстремально складні або смішні ситуації?
Найважчими для мене, напевно, були нічні зйомки на Рибальському мосту. Вони були першими з усього знімального графіка, нічними, і ми знімали найдраматичніший епізод фільму. Незважаючи на те, що був травень, ночі були дуже холодні з крижаним вітром і дощем, а на мосту, як ви розумієте, це відчувалося ще сильніше. Тому після кожного дубля на нас накидали кілька пледів і поїли гарячим чаєм, який миттєво вистигав. До шостої ранку, коли починало світати, все максимально збиралися, щоб вкластися в графік і практично не розмовляли, щоб не відволікати знімальну групу.
“Спадщина брехні”
Але мене підкорила в цій ситуації наша «маленька героїня» – акторка Хонор Кніфсі, яка зіграла дочку Мартіна (Скотт Едкінс). Вона жодного разу не поскаржилася на погоду, не попросила перерви, щоб зігрітися або поспати. Вона працювала разом з усіма і ні разу не забула текст. Такого високого професіоналізму я зовсім не очікувала побачити від такої юної актриси. Її мама нам потім розповідала, що Хонор з трьох років в кіно і дуже серйозно ставиться до зйомок.
А смішні епізоди теж були, наприклад, у мене була серйозна сцена з сигаретою, адже моя героїня, на відміну від мене, курить. І ця сигарета мені дуже заважала, з нею виявилося складніше «домовитися», ніж з пістолетом. Але в підсумку все вийшло.
Вашим партнером був відомий актор і боєць Скотт Едкінс. Розкажіть, чого він вас навчив?
Так, зі Скоттом Едкінсом ми познайомилися в перший знімальний день. Не було ні репетицій, ні читань, ні попереднього знайомства. Відразу в кадр. Коли спало хвилювання після першого дублю, і я стала придивлятися до Скотта не тільки в кадрі, я помітила, який уважний він до свого творчого простору. Він вважає його особистою територією і ретельно оберігає від «засмічення» розмовами або перекурами, він сконцентрований виключно на тому, що зараз або через годину повинен зробити в кадрі.
Я все дитинство і юність займалася професійним спортом і точно можу сказати, що цей рівень концентрації на кшталт стану спортсмена перед фінальним змаганням за чемпіонство. Він навіть іноді здавався суворим і недоброзичливим. Але, як тільки зйомка закінчувалася, Скотт ставав звичайною людиною і, посміхаючись, вибачався за свою надмірну суворість.
А ще він навчив мене парі ефектних прийомів і підкорив мене тим, що дві години роздавав автографи в дитячій школі східних єдиноборств і відповідав на питання простих хлопчаків.
Більшість зйомок відбувалися в Україні. Розкажіть докладніше, які локації глядачі побачать у фільмі, і наскільки вони змінилися на екрані?
Так, ми знімали в Києві і таким, як у фільмі «Спадщина брехні», наше улюблене місто, ви не побачите більше ніде. Неймовірні локації, серед яких такі відомі Рибальський міст, бібліотека імені Вернадського, заміський клуб «Еквідес». У бібліотеці ми знімали банк, а в заміському клубі – казино. Вийшло дуже переконливо. Коли ви побачите ці кадри, ви самі переконаєтеся, наскільки неймовірно красиве наше місто і як багато ви ще про нього не знаєте.
“Спадщина брехні”
Напевно ви вже подивилися фільм – розкажіть, якої реакції від аудиторії ви очікуєте?
Ви знаєте, я ніколи не прогнозую реакції. Уже той факт, що у нас, в Україні, зняли якісний шпигунський трилер, я вважаю безпрецедентним випадком. Тому що, одна справа, коли ти їдеш зніматися в Голлівуд, де кіноіндустрія десятиліттями працює без перебоїв, а зовсім інша – коли береш участь в створенні справжнього глядацького кіно в Україні. Фільм побачать глядачі в Америці та Китаї, Азії, Європі і мені здається, в цій історії кожен знайде щось цікаве для себе!
З 24 по 30 липня в одеському Зеленому театрі відбудуться покази найкращих стрічок Одеського міжнародного кінофестивалю минулих років.
Усі 7 фільмів в різні роки були показані на Одеському міжнародному кінофестивалі в конкурсі або в позаконкурсних програмах. Це — стовідсоткові глядацькі фаворити, призери та визнані шедеври кіно. У програмі:
24.07 – «Біль та слава», режисер Педро Альмодовар, 2019 рік
25.07 – «Мої думки тихі», режисер Антоніо Лукіч, 2019 рік
26.07 – «Палає, палає, палає», режисерка Чанія Баттон, 2015 рік
27.07 – «Вікторія», режисер Себастьян Шиппер, 2015 рік
28.07 – «Чоловік, який купив Місяць», режисер Паоло Зукка, 2018 рік
29.07 – «Король бельгійців», режисерів Петера Бросенса та Джессіки Хоуп Вудворт, 2016 рік
30.07 – «Портрет дівчини у вогні», режисерка Селін Сьямма, 2019 рік
«Попри те, що цього року літо в Одесі пройде без ОМКФ, ми вирішили об’єднатись з Зеленим театром і показати хіти нашого фестивалю. Зелений театр завжди був душею Одеського міжнародного кінофестивалю, адже декілька років поспіль саме сюди поспішали кіномани на вечірні покази просто неба. Ми раді, що вдалось зберегти цю липневу традицію», – зазначила генеральна продюсерка ОМКФ Юлія Сінькевич.
«Цього року через пандемію Одеський міжнародний кінофестиваль, на жаль, було переведено в онлайн-формат, а його проведення заплановано на осінь. Для того, щоб дати можливість українським кіноманам відчути бодай частину легендарної фестивальної атмосфери та незабутніх кінопоказів, ми створили спільний проект. З 24 по 30 липня ми чекаємо в Зеленому театрі не тільки на одеситів, але й на кіноманів з усієї країни», — розповіла Ольга Сидорушкіна, кураторка кіносекції Зеленого театру.
Окрім показів фільмів заплановано зустрічі із генеральною продюсеркою ОМКФ Юлією Сінькевич, прямі ефіри з програмним директором фестивалю Антельмом Відо тощо.
Відомий український прозаїк та поет Юрій Іздрик знявся у тизері нового фільму режисерки та письменниці Ірини Цілик «Я і Фелікс». Проєкт набрав найбільшу кількість балів за результатами першого етапу 13-го пітчингу Держкіно.
«Я і Фелікс» — це екранізація неопублікованого роману Артема Чеха «Хто ти такий?». Книга і фільм розповідають про дорослішання хлопця Тимофія у 90-х, його сім’ю, друзів, перше кохання, і відносини з колишнім контррозвідником Феліксом, який став частиною його сім’ї. Історія розвивається на тлі буремних 90-х та розказана через призму дитячого сприйняття.
«Ми ще шукаємо лице цього фільму, бо говорити про наші 90-ті можна дуже по-різному. Я сама ловлю себе на тому, що негативні спогади про мої дитинство і юність досі зі мною, але я бачу їх доволі розмито, бо фокус своїх спогадів наводжу переважно на інше: на залиті сонцем двори, біганину з друзями, замазані зеленкою коліна, щасливі моменти єднання з батьками (коли у них було все добре), домашні свята, походи в ліс і на рибу, перегляди діафільмів, музику, яка так часто звучала в моїй квартирі, забавки з татовими нунчаками, ігри, розмови, оце все, що в мене ніхто не забере. Тому і в цьому фільмі я планую часто йти таким шляхом. Звісно, тут важливо не переступити тонку межу й не романтизувати ті досвіди, які водночас нас травмували. Цього також було повно, авжеж», — розповіла режисерка Ірина Цілик.
У тизері одну із головних ролей, Фелікса, зіграв український письменник Юрій Іздрик. Фелікс — колишній контррозвідник, солдат ГРУ, десантник радянської армії і до того ж глибоко травмована досвідом війни людина.
Юрій Іздрик на зйомках тизеру “Я і Фелікс”
«У даному випадку не так важливий сценарій, як ім’я режисера. Я вже казав Ірі у відповідь на її «я боялася, що ти не погодишся»: «Це як би Мартін Скорсезе подзвонив Аль Пачіно і сказав: «Чувак, ти хочеш у мене зніматися?». Ну, звісно, що так. Поки це лише тизер, а далі буде видно. Зараз відбувається процес становлення хімії між виконавцями головних ролей. Треба знайти контакт і правильні інтонації. А ще наша дружба з Іриною – невідомо, чи вона допомагає, чи навпаки… Професійні стосунки і дружба – це не завжди добре», — прокоментував Юрій Іздрик.
Зйомки тизеру “Я і Фелікс”
Зйомки тизеру “Я і Фелікс”
Зйомки тизеру “Я і Фелікс”
Зйомки тизеру “Я і Фелікс”
«Історія наших з Іздриком стосунків цікава. Колись він для мене був просто відомим поетом, якого я заочно поважала, але потім нас звела доля в турі, і це був дуже дивний досвід. Півтора місяці спільних подорожей і побуту, багато цікавих розмов, сміху і класної музики з автомагнітоли, але після цього ми роз’їхалися в різні боки і кілька років насправді майже не спілкувались. Але коли я писала сценарій, я себе ловила на тому, що типаж чи образ Фелікса подумки повертає мене до Іздрика. Навіть пояснюючи іншим людям говорила: «Ну от Фелікс десь такий як Іздрик, тільки з іншим, звісно, досвідом, з іншим бекграундом», — додала режисерка.
Восьмирічного хлопця Тимофія грає син режисерки Андрій. Чи гратиме він у фільмі, стане відомо після проведення кастингу.
Кадр з тизеру “Я і Фелікс”
Фільм продюсують Володимир Яценко («Додому», «Дике поле») та Анна Соболевська («Додому»). Виробництво «Я і Фелікс» здійснюватиме кінопродакшен ForeFilms. Зйомки заплановані на осінь 2020 року.
Українські продюсери Володимир Яценко та Анна Соболевська відкривають кінокомпанію ForeFilms. Вона зосередиться на створенні авторського повнометражного і короткометражного кіно. Серед попередніх проєктів засновників продакшену такі фільми, як «Дике поле» Ярослава Лодигіна, що був представлений на фестивалі Black Nights в Талліні, «Додому» Нарімана Алієва, який брав участь у конкурсі «Особливий погляд» Каннського кінофестивалю та «Атлантида» Валентина Васяновича, що вперше в історії українського кіно переміг у секції «Горизонти» Венеційського кінофестивалю.
«Ми бачимо нашу місію в інтеграції української кіноіндустрії у європейський кінопроцес. Ті історії, які ми розповідатимемо — універсальні, але їм завжди притаманна українська ідентичність. Поки що Україна сприймається у світі незвичайно та екзотично. Ми будемо міняти це ставлення», — розповів продюсер Володимир Яценко.
Зараз на різних стадія виробництва у ForeFilms нові картини Валентина Васяновича, Нарімана Алієва, Антоніо Лукіча, Ірини Цілик та дебют у повному метрі Павла Острікова. Наразі два проєкти компанії допущені до Тринадцятого пітчингу Держкіно: перший ігровий повнометражний фільм Ірини Цілик «Я і Фелікс» та короткометражний ігровий дебют «Ботіночки» Катерини Лесик. Постійно ведеться пошук нових проєктів та сценаріїв.
«Для нас кіно — це потужний канал комунікації зі всім світом та важливий інструмент культурної дипломатії. Через нього можна говорити наприклад про війну з Росією чи анексію Криму. Також ми хочемо розвивати глядацьку культуру перегляду авторського кіно в Україні. Наш глядач заслуговує на розумне кіно, яке порушує складні теми» — зазначила продюсерка Анна Соболевська.
Попередні проєкти продюсерів вироблялися на базі продакшену Limelite, який Володимир Яценко заснував разом з Анною Санден. «Ми вирішили розділити напрямки, що відрізняються за сферою докладання зусиль: кіно і рекламу. Тож тепер Limelite продовжить займатися рекламним бізнесом, а всі нові кінопроєкти, які готуються до виробництва будуть створені під егідою нової компанії» — пояснив причину створення ForeFilms продюсер Володимир Яценко.
Чи є у вас покрокова інструкція з будівництва житла та порятунку у кризових ситуаціях?Виявляється, що цієї весни можна пройти експрес-курс з української толоки майже за дві години у кінотеатрах. Все просто – на широкі екрани виходить фільм Михайла Іллєнка “Толока”, який знімали за мотивами балади Тараса Шевченка “У тієї Катерини хата на помості”. Дія фільму охоплює понад 400 років і 12 фрагментів історії України! Inforesist поспілкувався з режисером стрічки. Ми зустрілись у літературному кафе “Імбир” та поговорили про зйомки “Толоки”, цікаві образи та акторів.
Від задуму зняти «Толоку» пройшло більше 40 років? Розкажіть цю історію.
Для мене ця історія дуже важлива. Це був своєрідний старт фільму. Я в той час ще був студентом і навіть мріяти не міг про те, що буду знімати кіно сам. Також я не міг мріяти про те, що колись взагалі вдасться реалізувати цей задум. Він абсолютно не співпадав с планами Держкіно СРСР, з політикою, з ідеологією. Але ця історія мені так запала і не забувалась.
А почалось все з розповіді мого брата Юрія (режисер Юрій Іллєнко – ред.). Ми тоді саме були на зйомках його фільму «Вечір на Івана Купала» в селі Бучак. Там були хати старі, всюди красиво, чудово було знімати. Але село вже було приречене, адже вже було запрограмоване Канівське водосховище. І мені брат каже: «Дивись, це взагалі ж не хати. Це зашифрована стратегія виживання України. От дивись. Тут, де ми сидимо – глина, а отам річка, там вода і очерет. А за спиною щось росте. А головне – це толока! Бо сьогодні мене запрошує сусід і я до нього піду чи навпаки».
“Толока”
Ця розповідь мене вразила. Я дуже довго не міг придумати сюжет. Бо одна справа – цікавий погляд на історію, а інша – сюжет. Врешті решт я розумів, що навіть якщо я знайду його, Держкіно СРСР не пропустить фільм. А після 91-го року це все по-новому забурлило і я вирішив знову шукати сюжет. Я шукав багато про толоку, але про неї нічого немає. Ні повістей, де толока була б центрі сюжету, щоб можна було екранізувати. Ні поем, чи просто живопис… Пісень немає про толоку! Це феноменально, це ще більше азарт підігріло.
Далі я знайшов у Тараса Шевченка невелику, я вважаю, незаслужено малопомітну поему «У тієї Катерини хата на помості». Це історія про любов, про відданість, про самопожертву. Як тільки я її прочитав, то тоді і почався сюжет. А далі потрібно було трошки терпіння.
В центрі сюжету – Катерина, Хата – образно це ж та сама Україна, сім’я, мати, віра, любов, терпіння. Це все руйнували сотні років, а все відбудовувалось і знову котилось по колу. Чи можливо знайти вихід із кола?
У фільмі була фраза генерала-афганця. Але воно не вказує на вихід із цього кола. Бо він вказав на хворобу, на діагноз. Що толока врятувала багато разів Україну. Але вона привчила нас до терплячості. Ну спалили, ну завтра ще раз відбудуємо. Якась терплячість, вона нас підводить. Нам треба вириватись із цього кола. І фільм вказує на цю проблему. І фінальним епізодом, і піснею, яка лейтмотивом, хотілось поділитись впевненістю і надією. Чи не прийшов час заспокоїтись сусідам?
В фільмі показано, як хата «виживала» під час різних війн. Але ж показана паралельно і війна в самій хаті?
Так, це теж певний символ. Війну у 17-18-х роках нам підкинули в хату і сказали, що це у вас «гражданская война. Мы вам войну принесли гражданскую». А що зараз відбувається? Те саме. І в фільмі я хотів показати, як війна заходить всередину, які руйнівні наслідки. Там багато метафор у фільмі, ми ж не могли докладно розповісти всю 400-літню історію України. Треба було шукати рішення. Бо образне рішення дозволяє залиши суть події, але трохи стиснути.
Кадр із фільму “Толока”
Давайте і про кохання. У фільмі героїня – не просто шевченківська Катерина (не плутати поему «Катерина» з віршем), а справжня захисниця хати, сім’ї, віри. Вона залишається вірною, чекає на коханого. Якщо у вірші коханий повертається і на Катерину чекає трагічний фінал, то що у фільмі з нею трапиться?
У Шевченка дуже драматичний, трагічний фінал. Козаки втратили через Катерину двох своїх товаришів. Тоді такі речі не пробачались. Вона була причиною загибелі двох козаків і створила таку ситуацію, коли за законами воєнного часу розв’язувалась тільки так. І я не хотів за Шевченка дописувати фінал. Я зробив так, що Катерина, коли коханий повернувся, вона в одразу старіє. Вона терпіла 350 чи 400 років, а коли вже його побачила, то сили залишили її і вона постаріла. Я думаю, що для будь якої людини постаріти на 400 років – це важко. Фактично, це її смерть. Вона за крок до смерті. Але її душа залишається.
Тому з Шевченком не сперечаюсь, але запропонував таку версію. Бо в Шевченка хлопці їй відрубують голову. Знаєте, комп’ютерна графіка і не те може відрубати, але чи потрібен сьогодні такий фінал? Я роблю фільм і хочу щоб його дивились батьки з дітьми. Постаріти на 400 років – так вона покарана. Власне так як в баладі.
Кохання коханням, але у фільмі ж є феміністичні нотки?
В це кіно таке не закладалось. Але я думаю, що українські жінки заслуговують на абсолютно окрему відзнаку в поезії, літературі, в кіно. Я перейду зараз на пафос, але я думаю, що в Україні жінки – це особливий статус. Я не кажу про те, що вони красиві (сміється). В фільмі це є, чоловіки їдуть на війну, а жінки залишаються зберігати дім, дітей. Це така місія, якщо можна так сказати. Кожному вистачало, але жінці доводиться теж воювати, тільки вдома.
В одній сцені мені взагалі здалося, що проведена аналогія з Христом. Коли Катерина прощається з одним із синів, притискає руку до гілки лози і на долоні залишається рана.
Там гілка акації. На цій толоці була саме акація. Так, у фільмі ми закладали таку символіку. Ви побачили його і для мене дуже важливо, що цей символ не пройшов повз. Там ще є релігійні символи. Наприклад, як у Біблії посеред океану на Ноїв ковчег прилетіла голубка с оливковою гілкою. Так у нас посеред водосховища прилетіла ворона і принесла гілку лози.
Зазначу, що в живописі є такий особливий період, коли релігійний живопис поступово переходить у світський. Цей період називають парсуна. Можна побачити портрети сучасників, але вони зроблені так, якби це була ікона. Ми кілька таких моментів, мотивів застосували і у фільмі.
Іванна Іллєнко
Але є ще релігійні мотиви: 12 братів, 12 кризових періодів в Україні…
Такий підтекст є. Але, справа в тому, що в одному із перших епізодів фільму народжуються 12 хлопчиків і пізніше їм дають імена. Невипадково саме такі імена, бо вони вже прозвучали в фільмі, коли мова йшла про братів, які загинули на війні. Ці імена, як спадщина переходять далі по фільму.
Знаєте, як у Шевченка було «І мертвим і живим і ненародженим». Він сприймав українців, як одне єство. Нам хотілося, щоб ця тема прозвучала у фільмі. Колись були брати, які народилися і загинули на війні, тепер народилися ці хлопчики, а сама історія буде рухатися далі і ці уже славетні імена будуть носити інші.
У фільмі також з’являються персонажі з іменами з відомої кельтської легенди/казки Тристан і Ізольда. З якою метою були введені ці персонажі?
У стрічці один з внуків Катерини народився від шведського солдата Фердинанда, якого врятувала дочка Катерини Маруся. Після загибелі Фердинанда Маруся назвала сина так, як хотів коханий – Тристан. І мені хотілось позначити так зустріч дівчини і Тристана так, щоб вона не забувалась. Тристан і Ізольда – легенда про суперкохання. І у них теж було суперкохання, якби не Чорнобиль.
Скільки хат довелось зробити для зйомок? Бо зруйновано в кадрі було багато.
Хотілося ж не всі 12 будувати, адже у нас був календар зйомок. Але ми хат 6-7 побудували. Фактично толокою (сміється). Тепер звертайтесь, бо я знаю як будувати хату.
В деяких сценах ви робили акцент на дзеркалі, як порталі, віддзеркаленні. Чому?
Дзеркало з’явилось у нас у сцені з Мазепою, де знімалися хлопчики. Вони одразу звернули уваги на це дивне дзеркало і, з іншого боку, не дзеркало. Вони щось бавились, грались, а потім я почув, як один з хлопців (в епізоді його героя вбивають) своїм одноліткам каже: «Що ж ви не розумієте. Це не дзеркало, а портал Мазепи. Він через портал нам показує, куди треба рухатися». У стрічці ми так і планували, але порталом це не називалось. Але коли цей хлопчик так сказав зі своєю, якоюсь дитячою прозорливістю, я був просто вражений. Діти краще інколи бачать ніж дорослі.
Сам термін толока – означає спільна робота, допомога рідних, близьких, знайомих. Ви показали чудову традицію, звичай відбудовувати, допомагати разом. І останні роки ми переконалися, що не забули толоку. Але чому ж тоді ми частенько чуємо вислів «моя хата скраю»?
Справа в тому, що у нас дуже багато афоризмів і прислів’їв, які нам нав’язали. Якщо подивитись історію, то жодна хата, яка будувалась толокою, була збудована не скраю, а в центрі громади. І нам це прислів’я нав’язали. Це прислів’я доповнилось доказово ще одним: «Першим ворога стрічають». Нам треба відмовлятись від цих нав’язаних афоризмів. Ну наприклад, як кажуть про нас «Що не з’їм, так понадкушую». А хто сьогодні понадкушував? Путін. Бо немає такого в Україні. І у фільмі ми намагаємось показали, що треба звільнятись від таких нав’язаних понять.
В стрічці на героїню звалюється стільки негараздів, Ви прямо «мочите» її, а потім така м’яка кінцівка, для мене, наче світанок після горобинної ночі. Наче надія, як кульова блискавка в банці, яка вилікує нас. Я правильно зрозуміла основну думку фільму? Що надія повинна жити завжди?
Так. Мені навіть у групі говорили, що ж ти її так мучиш, Катерину цю. Але ж вона відстоювала своє. Так, як в Україні було заведено, як я знаю від мами, від батька історію про те, як було під час війни. І у фільмі є винагорода, що душа Катерини залишається, як і залишились душі наших предків. Кажуть, що очерет – це душі наших предків. А з очерету теж робили толоку.
У фільмі є також і комічний персонаж, який ловив блискавку в банку, яка потім може вилікувати. В цьому трагізмі, це розрядка для зняття напруги. Чому блискавка?
Завжди, коли я знімав Богдана Бенюка, у його героїв були якісь пригоди з силами природи. Інколи вони перемагали, ніколи він. Наприклад, в «Фуджоу» блискавка б’є його прямо у тім’я. У фільмі «Миргород і його мешканці» від внутрішньої напруги у нього гейзер з вуха фонтанує.
У «Толоці» я вирішив, що він повинен перемогти і нарешті приборкати блискавку. У фільми ми показали трошки те, що поруч з нами є сили, які нам непідконтрольні і з ними треба домовлятись. І тоді вони будуть для нас корисні. Богдан Бенюк у фільмі грає роль Вінні-Пуха Ламанчеського, його герой полює на блискавки. І перемагає цю страшну силу.
У фільмі є момент, коли герой Бенюка розповідає про те, що виписав «справочку» божевільному і ця довідка повторювалась і в часи козаків? Це вигадана історія чи реальна була?
У Шевченка написано як протокол, не написано характерів героїв. А в кіно треба робити фільм, щоб були біографії, характери, історія. І у Семена Босого була власна історія, яку мені розказав Іван Миколайчук. Ця історія трапилась з ним особисто. Саме він виписав маніяку таку довідку і він врятував собі цим життя. Бо окрім них двох вночі нікого не було і цей маніяк мав вбити Івана Миколайчука. Іван тоді розповів мені, що наче йому хтось підказав, що треба робити. Він тоді і сказав маніяку, мовляв, давай я тобі довідку випишу. Але ж цей чоловік одужав! А потів довідку у нього вкрали… Я був страшенно вражений цією історією і був впевнений, що це треба знімати в кіно. Я запитав Івана, чи він записав цю історію, але він відповів що, можливо, колись. А невдовзі він помер.
Я вирішив, що так неможна, що треба історію цю показати в кіно. Тому в титрах ми згадуємо Шевченка, Юрія Іллєнка і Івана Миколайчука, бо його історія, яка не просто процитована, а вплетена у сюжет.
Кадр із фільму “Толока”
Сучасний глядач, скажімо так, розпещений різними різножанровими фільмами. Бо є масове кіно, на яке йдеш більше за імпульсом. Дехто якщо і зрозуміє метафоричне кіно, то, можливо, не захоче цим грузитись. Чим глядача утримаєте в історії?
Це дуже складне питання. Ніхто точно не знає, як буде дивитись глядач. Існують формули продюсерські. І буває, що наче і формулу дотримались, а глядач не йде. А там якийсь дешевий фільм заробив скажені мільйони.
В «Толоці» я дуже сподіваюсь втримати глядача актуальністю. Бо Шевченко зараз дуже актуальний і ми скрізь намагались цю актуальність показати. Ми половину фільму зняли на початку 14-го року. А далі пішли такі події, ігнорувати які не можна було. Чому остання – це кримська толока. В сценарії її спочатку не було. Але рішення прийшло моментально. А з іншого боку, як ще говорити з глядачем, як не нотою актуальності. Тому ми шукали її.
У вас був промо-тур на Донбасі? Як сприймали глядачі «Толоку»? Як сприймали військові, а як жителі?
У нас було 26 переглядів від Щастя до Лебединського. Я був дуже зворушений, коли побачив сльози в очах жінок, яким вже було за 40-50. Вони не просто зрозуміли кіно, а відгукнулись серцем. Якщо ці жінки зрозуміли драму Катерини, її боротьбу, її перемогу, то, очевидно, вони побачили певну аналогію із собою. Їм не треба було від мене додаткових пояснень. Вони перепитували дещо, але не це головне. Вони відгукнулися серцем, що це частина ЇХНЬОЇ, особистої історії, яка відбувається прямо зараз. Бійці дуже добре дивились, потім було хороше спілкування. Фільм їх зачепив. А я вважаю, що люди, які зараз воюють і живуть на Донбасі – це головна фокус-група країни. Тому ми туди й поїхали.
Не було певних очікувань чи розчарувань від подорожі?
Там було два чи три перегляди, під час яких ми помічали певний холодок в залі, а так в більшості випадків це сприймалося дуже близько.
Ви говорили, що справжнє народження фільму – у глядацькій залі. Чому?
Так. Бо одна справа сподівання, розрахунки, професійні способи. А інша справа – глядач. Його важко передбачити. Завжди залишається хвилювання. Саме там і народжується. Силою ж нікого в зал не заженеш.
Деяких акторів вже немає в живих. Віталій Лінецький повинен був зіграти Семена. У фінальному варіанті фільму є кадри з ним?
Якщо вже розкривати усі секрети, то спочатку замість Віталія дублер, бо Віталій в цей період часу був дуже зайнятий. Йому страшенно сподобалось, що цей козак пускає мильні бульбашки. Віталія немає, але ми його неодноразово згадували. І роль перейшла до Василя Кухарського.
Сергій Романюк також грав у «Толоці»?
Сергій важко захворів. Його важко було впізнати. У фільм ми взяли той матеріал, в якому він відзнявся, але решту нам довелось ділити на двох акторів.
Щодо самої толоки. Цікаві історії можете згадати. Можливо вірші, фольклор?
Найцікавіше – це толоки, які організовує зараз Влад Чабанюк в селі Легедзине. Він там народився, вчителював, там живе. Потім він запропонував толоки будувати в селі раз на рік. Це справжній фестиваль. Влад збирає кожен рік людей. Здається в цьому році починається вже четверта хата. Це фантастично, коли посеред села стоять трипільські триповерхові хати.
В український прокат навесні вийде українська спортивна драма “Пульс” режисера Сергія Чеботаренка. Одну з головних ролей зіграв український актор Станіслав Боклан. Ми поговорили із ним про його персонаж в картині, відношення до спортивних драм та про акторські прийоми.
Пане Станіславе, розкажіть глядачеві, який ніколи не чув про «Пульс», про що цей фільм?
Можна дуже довго розповідати, а можна – дуже коротко. Я вважаю, що це фільм про людський подвиг. Про перемогу людини над своїми недоліками, перемогу людини над часом, над усім, що можна перемогти. Коли в людини є великі вади й комусь здається, що вони домінують у житті, що їх не можна перемогти, наше кіно розповість, що все в житті реально. Усе можна перемогти. Якщо є велике бажання, ти можеш досягти своєї мети завжди.
Яку роль Ви виконуєте у фільмі?
Так вийшло, що в цьому кіно я граю реальну людину, якої, на превеликий жаль, уже нема поруч із нами. Я граю тренера Сорочана, який допоміг Оксані стати тим, ким вона стала. Маю велике щастя бути знайомим із прототипом моєї екранної підопічної. Вона приїздила на знімальний майданчик, я познайомився з нею та з її чоловіком, прекрасні люди і великі спортсмени.
Станіслав Боклан і Наталя Бабенко
Наскільки Вам, як актору, було відповідально грати роль, яка ґрунтується на історії реальної людини?
Знаєте, насправді в мене було хвилювання, поки не приїхала Оксана Ботурчук, поспілкувалася зі мною і сказала, що в неї немає жодних сумнівів, що вона зараз бачить перед собою саме ту людину, яка її колись вела до перемоги. Тоді я заспокоївся, що ми з режисером на правильному шляху. Бо я ж, насправді, не знав Сорочана, не знав, що він за людина, які в нього звички, чи я схожий на нього. Але ми обговорили із Сергієм [режисер – ред.] і прийшли до думки, що це має бути людина імпульсивна, людина з внутрішнім стрижнем, але зовні спокійна, хоча там насправді, як то кажуть, буревій всередині. От. І що саме поруч із такою людиною може статися те, що сталося. Я маю на увазі – довіра та віра в перемогу. Пішли таким шляхом, я думаю що він правильний.
Вашою партнеркою в кадрі є Наталія Бабенко, яка грає Оксану Ботурчук. Як вам працювалося з нею?
Мені здається, вона прекрасно працює над тим матеріалом, який їй довірили. Інколи я ловив себе на думці, що вона справді погано бачить. Інколи згадував свою роботу, коли грав сліпого, і було цікаво подивитися, як вона працює з цією проблемою. Вони багато говорили з режисером, вона цікавилася долею своєї героїні, тим паче вони зустрічалися та спілкувалися.
Чи є у вас якісь прийоми, секрети, аби краще увійти в роль. Можливо на прикладі «Пульсу» це не дуже доречно, але ви почали говорити про «Поводиря», де ви грали сліпу людину. Як ви вживаєтеся в роль?
Немає ніяких універсальних правил, треба просто бути уважним до того, що від вас вимагає режисер. Пам’ятати та розуміти, що вимагають режисер, оператор, матеріал. І думати завжди над тим, що ти робиш на знімальному майданчику, і про що ти хочеш розповісти.
Ви зараз дуже популярний актор, у вас багато проєктів. І як у ситуації великого вибору обираєте проєкти? Чому погодилися зніматись у фільмі «Пульс»?
Тут є багато причин. Першу причину, основну, про яку зразу люди думають, що це великі гроші, ми її відкинемо в бік одразу. А поговоримо про те, що, насправді, актору ж цікаво не лише скільки він заробить, а й те, що лишиться після цієї роботи. Який персонаж. Кого він буде грати. І якщо матеріал цікавий, цікавий герой, то ти погоджуєшся.
Також дивишся, хто будуть твої партнери. Взагалі є багато-багато-багато таких складових: цікавий сценарій, молодий, талановитий режисер, для якого це перше кіно; він тебе особисто запрошує, він хоче, щоби саме ти знявся в цьому кіно – чому б не погодитися? І матеріал хороший, і людина, яку я буду грати, була доволі важлива в чиємусь житті – це все цікаво.
А от те що є комедії, коли хочеться пограти то якогось смішного дідуся, то – придуркувату персону, ну різні ж персонажі бувають, і всі вони люди живі. Мені головне, щоб це була жива людина! Не трафаретка, не плакат, не лозунг, а жива людина, яка дихає, думає, і в чомусь є особливою.
Для режисера Сергія Чеботаренко це перший повний метр, а ви дуже досвідчений актор, чи на цьому тлі не виникає між вами складностей?
Ви знаєте, що я відразу відчуваю, мене важко обдурити в цьому сенсі, – якщо людина не талановита, вона не зможе довго такою прикидатися. Я одразу розумію, коли бачу, що відбувається на знімальному майданчику. Це ж робота не проста, бути режисером – бачити кадр, відчувати його, знати, що тобі треба сказати акторові. І я відразу відчуваю наскільки людина в матеріалі, людина, яка не погоджується просто так сказати «стоп, знято», якщо сцена не знята так, як йому потрібно.
Найголовнішим є те, що він домігся моєї довіри. Авжеж, я не знаю яким вийде кіно, бо не знімався в усіх сценах, єдине – читав сценарій. Але між сценарієм і готовим фільмом – дуже довгий шлях. Сергій знає, про що він хоче розповісти, тож якщо буде це цікаво глядачеві – він піде й подивиться.
Така історія про людину, ну от пам’ятаєте, «Дівчинка на мільйон» – там же нічого ТАКОГО не було. Прийшла дівчинка, навчили битися, стала калікою, померла. І здавалося б, ну що тут у цій історії. Але вийшла така, що заслужено отримала «Оскар», правда ж? Взагалі, мені здається, що фільми про спорт, це фільми досить цікаві. Бо вони про великий труд. Піт, сльози, любов, розчарування. Спорт каже про такі речі, що нас насправді турбують. Я думаю, і Сергій знає про що він знімає, аби це було цікаво.
Станіслав Боклан і Наталя Бабенко
А чому ж тоді в Україні таких фільмів майже немає?
Розумієте, ми могли б зачепити цю тему, яка нас трохи притрусить. Що от нема кіно про те, нема про се. Але є кіно про людей, яких ми в реальному житті не зустрічаємо. Про оті домівки, де не живемо. Автомобілі, на яких не їздимо. Є історії, які не дуже правдиві. Я маю на увазі вигадані історії. Усі ці довжелезні серіали, у яких і я іноді теж знімався. Але потихеньку-помаленьку, гадаю, ми будемо знімати кіно про те, що нас турбує. І про тих людей, що поруч із нами.
У якомусь фільмі мав монолог, що наша сучасна величезна трагедія, сильніша за Шекспірівські, це те, що ми зараз мало знаємо тих, хто поруч із нами. Мало звертаємо на них увагу, мало цікавимось. Навіть і дітьми ми не дуже цікавимось, поки щось не станеться. І я думаю, що кіно це також про увагу. Не просто пройшов повз людини, яка робить свої перші невдалі кроки в чомусь. Один тренер на неї махнув рукою, а інший щось побачив. Тому бути уважним до тих хто поруч – дуже важливо.
Станіслав Боклан і режисер
Тобто тут спорт така наскрізна тема, але взагалі фільм про щось більше?
Про людей. Про людські стосунки. Про те, що людині здавалося, що йти більше нікуди, але вона стукає, стукає, стукає і, нарешті, двері відчиняються. Уявіть собі, майже сліпа людина, яка нічого не бачить, біжить до своєї мети, біжить швидше за всіх, перемагає і, врешті-решт, стає щасливою жінкою, матір’ю і великим спортсменом. Це прекрасна перемога над собою.
Яка може надихати інших.
Так! Я вважаю, особливо зараз, коли багато чого відбувається з тими, хто Повертається. Ми знаємо звідки вони повертаються й не всі цілі, і, скажімо, врівноважені. Я думаю, що для багатьох це буде прикладом. Ця історія має вплинути на людей.
This site is registered on wpml.org as a development site. Switch to a production site key to remove this banner.
“Спадщина брехні”
“Спадщина брехні”
“Спадщина брехні”
